Справа № 643/4667/25
Провадження № 1-кс/643/1573/25
25 березня 2025 року слідчий суддя Московського районного суду м. Харкова Задорожна А.М., вивчивши матеріали заяви (скарги) ОСОБА_1 про незаконне затримання в порядку ст.206 КПК України, -
ОСОБА_1 звернулася до Московського районного суду м. Харкова із заявою (скаргою) в порядку ст.206 КПК України на незаконне затримання.
В обґрунтування заяви вказує, що 22.03.2025 біля 20.00 год її чоловіка, ОСОБА_2 , 1980 року народження, було незаконно затримано та доставлено до ІНФОРМАЦІЯ_1 . Наразі останній незаконно утримується невстановленими озброєними особами у військових одностроях у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 незважаючи на те, що на його утриманні знаходяться неповнолітні діти ОСОБА_3 , 2010 року народження, мати якої позбавлена батьківських прав та ОСОБА_4 , 2009 року народження, мати якого позбавлена батьківських прав згідно рішення Близнюківського районного суду Харківської області від 31.05.2012. ОСОБА_2 є опікуном неповнолітнього ОСОБА_5 , 2009 року народження, згідно розпорядження Близнюківської районної державної адміністрації в Харківській області №64 від 17.01.2013 про визначення опіки над дітьми позбавленими батьківського піклування, в тому числі, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . 23.03.2025 вона звернулася до начальника Харківського РУП №2 ГУНП в Харківській області із заявою про незаконне утримання людини, яке зареєстровано в інформаційно-телекомунікаційній системі «Інформаційний портал Національної поліції України» ХРУП №2 за №11847. 24.03.2025 вона написала заяву до ІНФОРМАЦІЯ_2 , у якій зазначила, що ОСОБА_2 є опікуном неповнолітньої дитини та не підпадає під мобілізацію. До теперішнього часу вказана заява не розглянута. Наразі ОСОБА_2 незаконно перебуває під вартою. У зв'язку з чим, просить слідчого суддю постановити ухвалу та звільнити ОСОБА_2 , 1980 року народження з-під варти.
Дослідивши вказану скаргу та матеріали додані до нього, слідчий суддя дійшов наступного висновку.
Відповідно до п.18 ч.1 ст.3 КПК України, слідчий суддя - суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.
Згідно з п.10 ч.1 ст.3 КПК України, кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв'язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.
Частина 1 ст.24 КПК України визначає, що кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Згідно з ч.3 ст.26 КПК України, слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.206 КПК України, кожен слідчий суддя суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться особа, яка тримається під вартою, має право постановити ухвалу, якою зобов'язати будь-який орган державної влади чи службову особу забезпечити додержання прав такої особи.
Відповідно до ч.3 ст.206 КПК України, слідчий суддя зобов'язаний звільнити позбавлену свободи особу, якщо орган державної влади чи службова особа, під вартою яких тримається ця особа, не надасть судове рішення, яке набрало законної сили, або не доведе наявність інших правових підстав для позбавлення особи свободи.
Тримання під вартою є винятковим і найбільш суворим запобіжним заходом, пов'язаним із позбавленням особи свободи, і полягає в примусовій ізоляції підозрюваного, обвинуваченого шляхом поміщення його в установи тримання під вартою на певний строк із підпорядкуванням вимогам режиму цих установ.
Відповідно до ст.3 Закону України «Про попереднє ув'язнення» підставою для попереднього ув'язнення є вмотивоване рішення суду про обрання як запобіжного заходу тримання під вартою або про застосування тимчасового чи екстрадиційного арешту, винесене відповідно до Кримінального і Кримінального процесуального кодексів України та/або рішення компетентного органу іноземної держави у випадках, передбачених законом, рішення суду про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на прохання Міжнародного кримінального суду про тимчасовий арешт або про арешт і передачу, а також постанова прокурора, прийнята у випадках та порядку, передбачених статтею 615 КПК України.
Відповідно до ст.4 Закону України «Про попереднє ув'язнення» установами для тримання осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано тримання під вартою або до яких застосовано тимчасовий чи екстрадиційний арешт, є слідчі ізолятори Державної кримінально-виконавчої служби України, гауптвахти Військової служби правопорядку у Збройних Силах України. В окремих випадках, що визначаються потребою в проведенні слідчих дій, ці особи можуть перебувати в ізоляторах тимчасового тримання.
Отже, відповідно до ч.1 ст.206 КПК України та Закону України «Про попереднє ув'язнення» слідчий суддя може зобов'язати орган державної влади чи службову особу додержатися прав такої особи, якщо вона тримається під вартою в слідчому ізоляторі Державної кримінально-виконавчої служби України, гауптвахті Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, чи ізоляторі тимчасового тримання.
Таким чином, з аналізу ст.206 КПК України слідує, що слідчого суддю наділено повноваженнями забезпечити додержання прав особи, за умови тримання такої особи під вартою з порушенням її прав. Тобто за наявності у слідчого судді даних про незаконне затримання, тримання під вартою, з порушенням прав особи, яка утримується слідчий суддя зобов'язаний діяти за приписом ст.206 КПК України.
Як вбачається з матеріалів скарги, ОСОБА_1 звернулася до суду із скаргою, в порядку ст.206 КПК України, в якій просить звільнити ОСОБА_2 з-під варти.
Відповідно до ч.2 ст.206 КПК України, якщо слідчий суддя отримує з будь-яких джерел відомості, які створюють обґрунтовану підозру, що в межах територіальної юрисдикції суду знаходиться особа, позбавлена свободи за відсутності судового рішення, яке набрало законної сили, або не звільнена з-під варти після внесення застави в установленому цим Кодексом порядку, він зобов'язаний постановити ухвалу, якою має зобов'язати будь-який орган державної влади чи службову особу, під вартою яких тримається особа, негайно доставити цю особу до слідчого судді для з'ясування підстав позбавлення свободи.
Згідно до ч.5 ст.206 КПК України, незалежно від наявності клопотання слідчого, прокурора, слідчий суддя зобов'язаний звільнити особу, якщо орган державної влади чи службова особа, під вартою яких трималася ця особа, не доведе: 1) існування передбачених законом підстав для затримання особи без ухвали слідчого судді, суду; 2) неперевищення граничного строку тримання під вартою; 3) відсутність зволікання у доставленні особи до суду.
З аналізу ст.206 КПК України можна зробити висновок, що вказана стаття регламентує відносини під час досудового розслідування, а саме - запобіжні заходи, затримання особи, а слідчий суддя забезпечує дотримання прав особи, яка тримається під вартою органом державної влади чи службовою особою, позбавлена свободи за відсутності судового рішення, яке набрало законної сили, або не звільнена з-під варти після внесення застави в установленому цим Кодексом порядку.
Стаття 2 КПК України передбачає, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження.
Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право звернення до суду. Проте, право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави.
Порядок звернення до суду за судовим захистом у кримінальному провадженні урегульований Кримінальним процесуальним кодексом України. Зокрема, подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора під час досудового розслідування має відбуватись з дотриманням певних умов.
Водночас слід зауважити, що відповідно до Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 на території України введено воєнний стан задля протидії військовослужбовцям російської федерації та на теперішній час продовжено строк проведення загальної мобілізації.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до ч.2 ст.102, п.1, 17, 20 ч.1 ст.106 Конституції України, Указом Президента України №69/2022 «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022, оголошено про проведення загальної мобілізації.
Відповідно до ст.ст.64, 65 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
У відповідності до ч.3 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки) для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду; проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії, або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів розвідувальних органів України - відповідний підрозділ розвідувальних органів України, осіб, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Згідно з нормами кримінального процесуального законодавства службові (посадові) особи ІНФОРМАЦІЯ_2 чи військової частини не є уповноваженими службовими особами, яким надано право на здійснення затримання в рамках кримінальної юрисдикції. Відтак, чоловік заявниці не є затриманою особою в розумінні кримінально-процесуального законодавства, а тому повноваження слідчого судді на вказані правовідносини не поширюються.
Таким чином, слідчий суддя, як і інші службові особи органів державної влади має діяти виключно в межах наданої компетенції.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що проголошуючи право на свободу, пункт 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини означає фізичну свободу особи, а поняття свободи особистості має тлумачитись як відсутність будь-якого незаконного утримання.
У п.59 рішення «Engel and Others v. the Netherlands» від 08.06.1976 Європейський суд з прав людини зазначив, що необхідність проживання військовослужбовців у казармах не суперечить вимогам статті 5 Конвенції, бо таке обмеження «не виходить за рамки звичайної військової служби». Навіть «легкі форми арешту», коли військовослужбовці мають перебувати в житлових приміщеннях, армійських корпусах чи спорудах, не створює порушення статті 5 Конвенції, бо «вони продовжують перебувати в більш або менш звичайних рамках свого армійського життя». Водночас подібні обмеження щодо цивільних осіб є неприйнятними.
Як встановлено п.4 ч.1 у ст.24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», початком проходження військової служби для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного Територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України.
Особливістю правого статусу військовослужбовців в Україні є те, що вони користуються конституційними правами і свободами з певними обмеженнями.
Як убачається із змісту заяви, у даному випадку має місце незгода заявника ОСОБА_1 із діями службових осіб ІНФОРМАЦІЯ_2 , пов'язаними з мобілізацією.
Крім того, суд при вирішенні питання про прийняття до розгляду даної скарги враховує, що відсутні будь-які підтверджуючі дані щодо внесення до ЄРДР відомостей про скоєння кримінального правопорушення відносно ОСОБА_7 .
Наведені вище положення ст.206 КПК України мають на меті забезпечення процесуального механізму звільнення слідчим суддею будь-якої особи, яка позбавлена свободи за відсутності судового рішення, та застосовуються саме в таких випадках. При цьому вказаний механізм не включає процедур оскарження рішень, дій чи бездіяльності працівників правоохоронних органів, пов'язаних із затриманням особи в порядку, передбаченому ст. 208 КПК України, «post factum», оскільки відповідні заперечення особа може висловити під час вирішення питання про застосування запобіжного заходу та/або під час підготовчого судового засідання й судового розгляду кримінального провадження по суті.
Таким чином, у слідчого судді відсутні повноваження, визначені КПК України для з'ясування підстав позбавлення волі особи у інших випадках, не пов'язаних із досудовим розслідуванням конкретного кримінального провадження та розгляду у порядку ст.206 КПК України скарги, поданої не в рамках кримінального провадження.
При цьому, слідчий суддя звертає увагу заявника на те, що у разі порушення його прав чи інтересів службовими (посадовими) особами ІНФОРМАЦІЯ_2 чи військової частини при здійсненні ними свої повноважень, пов'язаними із мобілізацією, для судового захисту він вправі звернутись із адміністративним позовом до компетентного адміністративного суду, а у разі вчинення щодо нього протиправних дій, що містять ознаки кримінальних правопорушень до правоохоронного органу із заявою про вчинення кримінального правопорушення.
Відповідно до вимог ст.214КПК України слідчий, дізнавач, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинення кримінального правопорушення або після самостійного виявлення ними з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов'язані внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про державне бюро розслідувань», Державне бюро розслідувань вирішує завдання із запобігання, виявлення, припинення, розкриття і розслідування, зокрема, злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів, крім випадків, коли ці злочини віднесено до підслідності детективів Національного антикорупційного бюро України.
Відповідно до п.5 ч.4 ст.9 цього ж Закону, територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Полтаві, поширює свою діяльність на Дніпропетровську, Полтавську, Сумську, Харківську області.
Дотримання процедури, встановленої законом, є важливою гарантією права кожного на свободу та особисту недоторканність в розумінні ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
У рішенні від 21 листопада 2019 року у справі «Мельник проти України» (CASEOFMELNYKv.UKRAINE) (заява № 72286/01) Європейський Суд з прав людини наголосив, що право доступу до суду не є абсолютним, воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями.
Таким чином, вимоги заяви ОСОБА_1 , поданої у порядку ст. 206 КПК України, про виконання загальних обов'язків судді щодо захисту прав людини (про зобов'язання звільнити позбавлену свободи особу), виходять за межі повноважень слідчого судді відповідно до вимог КПК України.
Виходячи також з правової позиції Об'єднаної палати Касаційного Кримінального суду Верховного Суду від 21 травня 2021 року за єдиним унікальним номером судової справи 646/3986/19, у випадку, коли нормами КПК, якими регламентовано загальні правила застосування норм КПК, прямо не закріплено алгоритму дій слідчого судді у випадку, якщо клопотання не підлягає розгляду в цьому суді, то останнє може бути вирішено через застосування ч. 6 ст. 9 КПК України та положень засади диспозитивності, зокрема, ч. 3 ст. 26 КПК України, згідно з якою слідчий суддя, вирішує лише ті питання, що не тільки винесені на його розгляд сторонами, але й віднесені до його повноважень цим Кодексом.
Положеннями ч. 6 ст. 9 КПК України встановлено, що у разі якщо норми положення КПК України не регулюють, або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч. 1 ст. 7 КПК України.
Таким чином, слідчий суддя дійшов висновку, що заяву (скаргу) ОСОБА_1 , подану у порядку ст. 206 КПК України, про виконання загальних обов'язків судді щодо захисту прав людини, належить повернути.
Відповідно до п.2 ч.2 ст.304 КПК України скарга повертається якщо скарга не підлягає розгляду в цьому суді.
Керуючись ст.2, 7, 9, 24, 26, 206, 304, 309, 395 КПК України, слідчий суддя, -
Повернути заяву (скаргу) ОСОБА_1 про незаконне затримання в порядку ст.206 КПК України.
Копію ухвали про повернення скарги невідкладно надіслати особі, яка її подала, разом зі скаргою та усіма доданими до неї матеріалами.
Ухвала може бути оскаржена заявником безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом 5 днів з дня отримання її копії.
Слідчий суддя: А.М. Задорожна