Справа №639/1966/25
Провадження №1-кс/639/406/25
26 березня 2025 року м. Харків
Слідчий суддя Жовтневого районного суду м. Харкова ОСОБА_1 , дослідивши скаргу ув'язненого ОСОБА_2 , 1991 року народження, подану в порядку ст. 206 КПК України, на наказ Південно-Східного Управління юстиції № 17-АГ/П-25 від 13.02.2025 щодо переведення ув'язненого з ДУ «Харківський слідчий ізолятор» до сектору попереднього ув'язнення на території ДУ «Харківська виправна колонія (№43)», -
25.03.2025 року до Жовтневого районного суду м. Харкова надійшла скарга ОСОБА_2 , в якій скаржник з посиланням на вимоги ст. 206 КПК України просить скасувати наказ Південно-Східного Управління юстиції № 17-АГ/П-25 від 13.02.2025 щодо його переведення з ДУ «Харківський слідчий ізолятор» до сектору попереднього ув'язнення на території ДУ «Харківська виправна колонія (№43)» та визначити місцем його попереднього ув'язнення ДУ «Харківський слідчий ізолятор» або змінити йому запобіжний захід.
Дослідивши зміст поданої скарги ув'язненого ОСОБА_2 слідчий суддя приходить до наступних висновків.
Так, частиною 1 статті 206 КПК України передбачено, що кожен слідчий суддя суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться особа, яка тримається під вартою, має право постановити ухвалу, якою зобов'язати будь-який орган державної влади чи службову особу забезпечити додержання прав такої особи.
Якщо слідчий суддя отримує з будь-яких джерел відомості, які створюють обґрунтовану підозру, що в межах територіальної юрисдикції суду знаходиться особа, позбавлена свободи за відсутності судового рішення, яке набрало законної сили, або не звільнена з-під варти після внесення застави в установленому цим Кодексом порядку, він зобов'язаний постановити ухвалу, якою має зобов'язати будь-який орган державної влади чи службову особу, під вартою яких тримається особа, негайно доставити цю особу до слідчого судді для з'ясування підстав позбавлення свободи (ч. 2 ст. 206 КПК України).
Згідно з ч.3 ст.206 КПК України, слідчий суддя зобов'язаний звільнити позбавлену свободи особу, якщо орган державної влади чи службова особа, під вартою яких тримається ця особа, не надасть судове рішення, яке набрало законної сили, або не доведе наявність інших правових підстав для позбавлення особи свободи.
Вимогами статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З системного аналізу зазначених положень статті 206 та інших положень КПК України вбачається, що нею врегульовано порядок здійснення контролю слідчим суддею щодо законності тримання осіб під вартою, а зобов'язати будь-який орган державної влади чи службову особу забезпечити додержання прав такої особи (яка позбавлена свободи), слідчий суддя уповноважений під час розгляду скарги на незаконне тримання під вартою або іншого клопотання (скарги), розгляд яких віднесено до його повноважень та які подані в порядку, передбаченому КПК України.
Також законом чітко визначено, що постановлення слідчим суддею ухвали щодо негайної доставки до нього особи, яка позбавлена свободи, здійснюється лише в тому разі, якщо отримані слідчим суддею відомості створюють у нього обґрунтовану підозру про те, що в межах територіальної юрисдикції суду знаходиться особа, позбавлена свободи за відсутності судового рішення, яке набрало законної сили, або не звільнена з-під варти після внесення застави в установленому цим Кодексом порядку.
В поданій скарзі ув'язненим ОСОБА_2 не порушується питання щодо його незаконного тримання під вартою в умовах ДУ «Харківський слідчий ізолятор», чи питання щодо ненадання йому необхідної медичної допомоги під час утримання під вартою, як регламентується у вищевказаній статті, тобто не порушуються питання, які є предметом судового контролю слідчого судді в порядку статті 206 КПК України.
В поданому клопотанні ув'язненим не порушується питання щодо незаконного тримання особи під вартою в умовах ДУ «Харківський слідчий ізолятор», яке регламентується у вищевказаній статті, тобто не порушуються питання, які є предметом судового контролю слідчого судді в порядку ст. 206 КПК України.
Доводи скарги ув'язненого ОСОБА_2 фактично зводяться до оскарження наказу Південно-Східного Управління юстиції № 17-АГ/П-25 від 13.02.2025 щодо його переведення з ДУ «Харківський слідчий ізолятор» до сектору попереднього ув'язнення на території ДУ «Харківська виправна колонія (№43)».
При цьому, слідчим суддею враховується, що згідно з ч.2 ст.537 КПК України, оскарження рішень, дій чи бездіяльності адміністрації установи попереднього ув'язнення здійснюється в порядку, встановленому для пункту13-1 частини першої цієї статті.
Відповідно до п.13-1 ч.1 ст.537 КПК України, під час виконання вироків суд, визначений частиною другою статті 539 цього Кодексу, має право вирішувати такі питання: про оскарження інших рішень, дій чи бездіяльності адміністрації установи виконання покарань.
Вимогами ч.9 ст.539 КПК України передбачено, що розгляд справ щодо питань, визначених у пункті 13-1 частини першої статті 537 цього Кодексу, здійснюється в порядку адміністративного судочинства.
Ув'язненою особою оскаржується наказ суб'єкта владних повноважень, що відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України є публічно-правовим спором та не може бути вирішено слідчим суддею, що діє виключно в межах КПК України.
Отже, вирішення питань про оскарження інших рішень, дій чи бездіяльності адміністрації установи виконання покарань належить здійснювати у порядку адміністративного судочинства, що забезпечує на законодавчому рівні визначення ефективного засобу юридичного захисту засудженого в аспекті вирішення питань, пов'язаних із правовим режимом відбуванням покарання в установах виконання покарань, що не підлягають розгляду у порядку, визначеному кримінальним процесуальним законодавством.
При цьому наведені законодавчі зміни надають можливість усунути законодавчі прогалини, що призвели до порушення ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, які констатовані у кількох рішеннях Європейського суду з прав людини проти України, зокрема, у п. 113 рішення Європейського суду з прав людини від 23.10.2014 у справі «Вінтман проти України», в якому цей міжнародний судовий орган встановив порушення ст. 8 в поєднанні із ст. 13 Конвенції через відсутність засобів ефективного юридичного захисту заявника, а саме: відсутність ясності, як у законодавстві, так і в судовій практиці стосовно підсудності адміністративним судам рішень пенітенціарних органів про переведення засуджених з однієї колонії до іншої.
Таким чином, ув'язнений ОСОБА_2 не позбавлений можливості оскаржити наказ Південно-Східного Управління юстиції № 17-АГ/П-25 від 13.02.2025 в порядку адміністративного судочинства, шляхом пред'явлення позовної заяви до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого розташовується установа попереднього ув'язнення.
Разом з тим, питання зміни ув'язненому запобіжного заходу також не належить до повноважень слідчого судді, визначених ст. 206 КПК України, а вирішується судом, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування.
На підставі вищевикладеного, слідчий суддя приходить до висновку про необхідність відмови у відкритті провадження за скаргою ув'язненого ОСОБА_2 , як поданому всупереч вимогам ст. 206 КПК України та такому, що не підлягає вирішенню в порядку зазначеної статті.
Керуючись ст.ст.206, 309, 369 - 372, 537,539 КПК України, слідчий суддя, -
Відмовити у відкритті провадження за скаргою ув'язненого ОСОБА_2 , 1991 року народження, подану в порядку ст. 206 КПК України, на наказ Південно-Східного Управління юстиції № 17-АГ/П-25 від 13.02.2025 щодо переведення ув'язненого з ДУ «Харківський слідчий ізолятор» до сектору попереднього ув'язнення на території ДУ «Харківська виправна колонія (№43)».
Скаргу ув'язненого ОСОБА_2 від 19.03.2025 року - повернути заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1