П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
25 березня 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/8322/24
Головуючий в 1 інстанції: Мельник О. М. Місце ухвалення рішення: м. Миколаїв
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - Лук'янчук О.В.
суддів - Бітова А.І.
- Ступакової І.Г.
розглянувши у порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 03 січня 2025 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного Управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про скасування рішення від 14.06.2024 №143150019412 та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного Управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, в якому просить:
скасувати Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 14 червня 2024 року № 143150019412 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 ;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області призначити, нарахувати та виплатити пенсію ОСОБА_1 з 07.06.2024 із врахуванням періодів роботи з 19.11.1990 по 08.04.1991, з 01.06.1993 по 01.09.1993 згідно із записами в трудовій книжці НОМЕР_1 від 21.07.1987; з 05.10.1994 по 31.12.1999 згідно листа ГУ ДПС у Миколаївській області від 20.03.2024 № 8643/6/14-29-63-08; з 20.02.2012 по 30.11.2012, з 13.12.2012 по 01.02.2013 згідно із записами в трудовій книжці НОМЕР_2 від 20.02.2012 року.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що пенсійним фондом неправомірно винесено рішення про відмову в призначення йому пенсії за віком з підстав того, що у позивача відсутній необхідний страховий стаж. Відповідач в своєму рішенні вказав, що трудова книжка позивача містить записи виправлень, відсутні підписи посадової особи в записі про звільнення позивача, не зараховано періоди роботи в російській федерації що є порушенням "Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників" №25 від 29.07.1993 року.
Позивач вважає таку відмову необґрунтованою, оскільки його страховий стаж, що не був зарахований до страхового стажу при призначенні пенсії за віком, підтверджений крім трудової книжки, відповідними довідками з архіву наданими позивачем до справи. Позовні вимоги позивач просив задовольнити в повному обсязі.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 03 січня 2025 року позов ОСОБА_1 до Головного Управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області задоволено.
Скасовано Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 14 червня 2024 року № 143150019412 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області призначити пенсію за віком ОСОБА_1 з 07.06.2024 із врахуванням періодів роботи з 19.11.1990 по 08.04.1991, з 01.06.1993 по 01.09.1993 згідно із записами в трудовій книжці НОМЕР_1 від 21.07.1987; з 05.10.1994 по 31.12.1999 згідно листа ГУ ДПС у Миколаївській області від 20.03.2024 № 8643/6/14-29-63-08; з 20.02.2012 по 30.11.2012, з 13.12.2012 по 01.02.2013 згідно із записами в трудовій книжці НОМЕР_2 від 20.02.2012.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, неправильне застосування норм права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
В своїй скарзі апелянт посилається на те, що при ухваленні рішення судом І інстанції не взято до уваги, що постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 № 1328 “Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян-держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення» передбачено вихід України з Угоди від 13.03.1992. Отже, до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території РФСР по 31.12.1991
Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі ч.1 ст.311 КАС України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області із заявою про призначення пенсії за віком, згідно Закону України від 09.07.2003 №1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058).
На момент звернення до відповідача пенсійний вік позивача становить 55 років.
14.06.2024 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області розглянуто заяву позивача та додані до неї документи та прийнято рішення №143150019412, яким було відмовлено в призначені пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Зокрема, рішенням від 14.06.2024р. позивачу не зараховано до страхового стажу періоди роботи з 19.11.1990 по 08.04.1991, оскільки в трудовій книжці виправлена дата звільнення з роботи та дата наказу звільнення з роботи; період роботи з 01.06.1993 по 01.09.1993, оскільки в трудовій книжці відсутня дата та номер наказу прийняття на роботу та звільнення з роботи, відсутня посада та підпис посадової особи в записі про звільнення з роботи; періоди роботи з 20.02.2012 по 30.11.2012, з 13.12.2012 по 01.02.2013, оскільки це робота в російській федерації.
Інші документи передбачені пунктом 3 Порядку № 637 відсутні.
Позивач зареєстрований ФОП з 05.10.1994 по 31.12.1999, однак документи передбачені підпунктом 2 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку № 22-1 не надані.
За даними реєстру застрахованих осіб зараховано період з 01.03.1998 по 31.03.1998, з 01.06.1998 по 30.06.1998. За поданими документами та даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, страховий стаж становить 17 років 11 місяців 22 дні.
Не погодившись з таким рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з наявності підстав для зарахування до страхового стажу позивача відповідних періодів роботи, а тому прийшов до висновку про скасування Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 14 червня 2024 року № 143150019412 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 та зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області призначити пенсію за віком із врахуванням періодів зазначених позивачем.
Надаючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції з урахуванням доводів апеляційної скарги колегія суддів виходить з наступного.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-XII) та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-ІV).
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (далі - Закон № 1058-IV).
Відповідно до статті 4 Закону № 1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України Про недержавне пенсійне забезпечення, Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Відповідно ст. 5 Закону №1058-IV, він регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Пунктом 16 розділу XV Прикінцеві положення Закону № 1058-IV визначено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться у системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло раніше (абз. 1 ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховуються до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (абз. 1 ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV).
За частиною першою статті 44 Закону №1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності (частина третя статті 44 Закону №1058-IV).
Відповідно до частини п'ятої статті 45 Закону №1058-ІV документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення(перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону № 1058-IV право на призначення дострокової пенсії за віком мають: військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, а також ті, яким встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини або під час виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов'язків) чи після звільнення із служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків), захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пунктів 20 і 21 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пунктів 12 та 13 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особи з числа резервістів, військовозобов'язаних і осіб, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки, яким надано статус сім'ї загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України відповідно до абзаців четвертого і п'ятого частини першої статті 10-1 зазначеного Закону, а також абзацу шостого частини першої статті 10-1 зазначеного Закону з числа членів сімей резервістів і військовозобов'язаних, - після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивачу на час звернення до відповідача з заявою виповнилось 55 років та він є учасником бойових дій, а тому в разі наявності страхового стажу 25 років набуває право на пенсію за віком.
Так, колегія суддів зазначає, що предметом спору є не зарахування до страхового стажу періодів роботи з 19.11.1990 по 08.04.1991; періодів роботи з 01.06.1993 по 01.09.1993; періодів роботи з 20.02.2012 по 30.11.2012, з 13.12.2012 по 01.02.2013 року.
В свою чергу, колегія суддів звертає увагу, що у відповідності до вимог частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Так, з урахуванням доводів апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, в силу приписів частини першої статті 308 КАС України переглядається судом апеляційної інстанції в частині наявності підстав для зарахування до страхового стажу Позивача періоду роботи на території російської федерації з 20.02.2012 по 30.11.2012, з 13.12.2012 по 01.02.2013.
Згідно з приписами статті 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі Закон) законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Отже, питання врахування періодів роботи в Російської Федерації після 01 січня 1991 року до стажу при призначенні пенсій на території України регулюється нормами міжнародних угод, підписаних Україною та Російською Федерацією.
Одним з міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, зобов'язання за якою взяли на себе дев'ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та російська федерація.
Відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення передбачено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
За абз. 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Згідно ст. 7 Угоди від 14 січня 1993 року питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року та двосторонніми угодами в цій галузі.
Отже, наведені положення вказаних міжнародних договорів передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Такі висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду від 16 квітня 2020 року у справі № 676/6166/16-а.
Також суд зазначає, що рішенням Економічного Суду Співдружності Незалежних Держав від 26.03.2008 № 01-1/2-07 визначено, що норма пункту 3 статті 6 Угоди встановлює правило, згідно з яким розмір пенсії визначається із заробітку (доходу) за періоди роботи, що зараховуються до трудового стажу, і застосовується при первинному призначенні пенсії в державах-учасницях Угоди. Конкретні періоди роботи для визначення середнього заробітку (доходу) при призначенні пенсії передбачаються пенсійним законодавством кожної держави-учасниці цієї Угоди.
Таким чином, під час вирішення питання про наявність у позивача права на пенсію відповідачем повинен бути врахований трудовий стаж, набутий позивачем на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, в тому числі на території Російської Федерації.
З приводу доводів апелянта про припинення участі України у двосторонніх та багатосторонніх міжнародних договорах, укладених із російською федерацією, що мало наслідком незарахування до страхового стажу позивача періоду роботи у РФ, суд зазначає наступне.
01 грудня 2022 року Верховна Рада України прийняла Закон України №2783-IXПро зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року (далі Закон №2783-IX), який набрав чинності 23.12.2022 і яким постановила зупинити у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР(Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 46, ст. 417), та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року № 140/98-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., № 26, ст. 162).
29 листопада 2022 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №1328 Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення (далі Постанова №1328), яка набрала чинності 02.12.2022 якою постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року.
Відповідно до статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
В Рішенні Конституційного Суду № 1-рп/99 від 09.02.99 року щодо тлумачення частини першої вказаної статті 58 Конституції України зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалась тільки в окремих законах України (стаття 6 Кримінального кодексу України, стаття 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України). Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом'якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.
За статтею 151-1 Конституції України, рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим.
Як зазначено у правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 19 червня 2018 року у справі № 820/5348/17, розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу закону (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правої визначеності.
Таким чином, положення Закону №2783-IX підлягають застосуванню щодо правовідносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто з 23.12.2022, а положення Постанови №1328 з 02.12.2022.
Разом з цим, в силу положень частини другої статті 13 Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Припинення участі рф в Угоді, так само, як і прийняття постанови Кабінетом Міністрів України від 29.11.2022 №1328 про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення не може бути підставою для відмови у зарахуванні стажу, набутого особою, до ухвалення відповідних рішень.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджено порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).
Пунктом 1 Порядку № 637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка.
Так, відповідно до трудової книжки позивача НОМЕР_2 , позивач з 20.02.2012 року по 30.11.2012 року працював електрозварювальником ручної зварки 6 розряду (вахтовий метод);
З 13.12.2012 року по 01.02.2013 року працював електрозварювальником ручної дугової зварки 6 розряду (вахтово-експедиційний метод).
Колегія суддів дослідивши записи трудової книжки позивача за спірні періоди, зазначає, що вони оформлені належним чином (печатки посилання на накази) та не містять виправлень.
Отже, оскільки позивач працював в іншій державі в той час, коли усі вищевказані міжнародні договори були чинні, у відповідача не було підстав не враховувати вказані періоди роботи до страхового стажу позивача та допускати несправедливе обмеження щодо нього у питанні пенсійного забезпечення.
За таких обставин, колегія суддів не може погодитись із висновком пенсійного органу про відсутність у позивача права на зарахування певних періодів роботи.
Колегія суддів наголошує, що трудова книжка містить інформацію про трудовий стаж з відповідними записами про роботу позивача в рф, а також містить посилання на відповідні накази, на підставі яких зроблено записи про прийняття позивача на роботу та звільнення з роботи.
Крім того, записи у трудовій книжці не містять будь-яких виправлень, суперечностей із датами призначення та звільнення робітника з посади.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність права на зарахування періоду роботи в російській федерації з 20.02.2012 по 30.11.2012, з 13.12.2012 по 01.02.2013 року, а доводи апеляційної скарги в цій частині висновків суду першої інстанції не спростовують.
Водночас, визначаючись щодо органу Пенсійного фонду України, якого належить зобов'язати відновити порушене право позивача на перерахунок пенсії, колегія суддів враховує наступне.
У цій справі заяву позивача про призначення пенсії за принципом екстериторіальності розглянуло Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, яке за результатами її розгляду прийняло оскаржуване рішення про відмову в призначенні пенсії.
Таким чином, право позивача на призначення пенсії порушило Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, з огляду на що саме цей орган Пенсійного фонду України належить зобов'язати відновити порушене право позивача.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.02.2024 у справі № 500/1216/23 та від 09.07.2024 у справі № 240/16372/23.
Таким чином, з огляду на викладені вище обставини колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку про наявність права для зарахування певних періодів роботи позивача до стажу необхідного для призначення пенсії, водночас помилково в резолютивній частині рішення поклав таке зобов'язання на орган, який не приймав оскаржуване рішення, а тому рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні.
Згідно п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до п.4 ч.1, ч.4 ст.317 КАС України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, не правильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Враховуючи, що дана справа у відповідності до п.3 ч.6 ст.12 КАС України, належить до категорії справ незначної складності, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів , -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області залишити без задоволення.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 03 січня 2025 року змінити, виклавши абзац третій резолютивної частини рішення суду першої інстанції в наступній редакції:
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити пенсію за віком ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) з 07.06.2024 із врахуванням періодів роботи з 19.11.1990 по 08.04.1991, з 01.06.1993 по 01.09.1993 згідно із записами в трудовій книжці НОМЕР_1 від 21.07.1987; з 05.10.1994 по 31.12.1999 згідно листа ГУ ДПС у Миколаївській області від 20.03.2024 № 8643/6/14-29-63-08; з 20.02.2012 по 30.11.2012, з 13.12.2012 по 01.02.2013 згідно із записами в трудовій книжці НОМЕР_2 від 20.02.2012.
В іншій частині рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 03 січня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Повний текст судового рішення виготовлений 25 березня 2025 року.
Головуючий суддя: О.В. Лук'янчук
Суддя: А.І. Бітов
Суддя: І.Г. Ступакова