П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
25 березня 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/7816/24
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Коваля М.П.,
суддів - Семенюка Г.В.,
- Шляхтицького О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження у місті Одесі апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2024 року, прийняте у складі суду судді Мороза А.О. в місті Миколаїв, по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МИКОЛАЇВСЬКИЙ АВІАРЕМОНТНИЙ ЗАВОД «НАРП» до Головного управління ДПС у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
У серпні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «МИКОЛАЇВСЬКИЙ АВІАРЕМОНТНИЙ ЗАВОД «НАРП» звернулось до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Миколаївській області, в якому просило суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 31 травня 2024 р. № 1280514290704, № 1280914290704.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2024 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «МИКОЛАЇВСЬКИЙ АВІАРЕМОНТНИЙ ЗАВОД «НАРП» задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 31.05.24 р. № 1280514290704, № 1280914290704.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДПС у Миколаївській області звернулось до П'ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій вважає його таким, що винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права, та без повного з'ясування усіх обставин, які мають значення для справи, тому просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржуване рішення та ухвалити постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що, що судом першої інстанції не досліджено фактичного руху активів, ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операцій й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг), незважаючи на те, що відповідач наголошував у відзиві та додаткових поясненнях на меті оформлення первинних документів - формування податкового кредиту, а не досягнення господарської мети. Апелянт вважає, що надані під час перевірки документи ТОВ «НАРП» (у т.ч. договори, накладні, прибуткові накладні тощо) не мають силу первинних документів, фактичне здійснення господарської операції щодо реалізації ТОВ «ПРОМТЕХІНВЕСТ ГРУП» ТМЦ на адресу ТОВ «НАРП» відсутнє.
Апелянт вказує на відсутність супровідних документів, що посвідчують якість та комплектність товару (технічні паспорти, сертифікати, посвідчення якості тощо), та/або акти про фактичну наявність товару, фактичну якість та комплектність товару та відсутність супровідних документів.
Позивач надав до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначено про законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, в квітні 2024 р. ГУ ДПС у Миколаївській області провело документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ “МАРЗ Нарп» щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за лютий 2024 р. від'ємного значення з ПДВ, в тому числі заявленого до бюджетного відшкодування, результати якої оформлені актом від 1 травня 2024 р. № 9371/14-29-07-04/09794409 (далі - акт перевірки).
У висновку акта перевірки вказано на порушення ТОВ “МАРЗ Нарп»:
- ст. 198 п. 198.1., п. 198.3., ст. 200 п. 200.1., п. 200.4. “в» Податкового кодексу України (далі - ПК України), в частині завищення суми від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду на 35 663 грн.;
- ст. 198 п. 198.1., п. 198.3., ст. 200 п. 200.1., п. 200.4. “б» ПК України, а саме завищено суму ПДВ, яка підлягає бюджетному відшкодуванню за лютий 2024 р. на 112 306 грн.;
- ст. 200 п. 200.1., п. 200.4. “б» ПК України, зокрема виявлено відсутність права на отримання бюджетного відшкодування за лютий 2024 р. та відсутність права на врахування такої суми від'ємного значення при наданні бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку на суму 13 888 грн.
Не погодившись з цими висновками, 14 травня 2024 р. ТОВ “МАРЗ Нарп» подало на них заперечення, які були розглянуті ГУ ДПС у Миколаївській області та залишені без задоволення відповіддю від 28 травня 2024 р.
31 травня 2024 р. відповідач прийняв податкові повідомлення-рішення:
- № 1280514290704, яким ТОВ “МАРЗ Нарп» зменшено розмір від'ємного значення ПДВ за лютий 2024 р. на 35 663 грн.;
- № 1280914290704, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ задекларовану на рахунок платника у банку в лютому 2024 р. в розмірі 112 306 грн. та застосовано штраф в сумі 56 153 грн.
Позивач 14 червня 2024 р. оскаржив вказані податкові повідомлення-рішення до ДПС України, яка своїм рішенням від 2 серпня 2024 р. залишила скаргу без задоволення.
Не погоджуючись із правомірністю зазначених податкових повідомлень-рішень, з позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Вирішуючи справу, суд першої інстанції дійшов висновку щодо необґрунтованості та недоведеності висновків, які викладені в Акті перевірки, та відповідно наявності законодавчо передбачених підстав для скасування спірних податкових повідомлень-рішень у повному обсязі з огляду на те, що нарахування та сплата податків, а також фінансова відповідальність позивача не може ґрунтуватись на припущеннях податкового органу стосовно протиправних дій чи зловживань інших осіб..
Вирішуючи справу в апеляційному порядку, судова колегія виходить з наступного.
За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, права та обов'язки платників податків, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України).
Відповідно до абзацу першого пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий пункту 44.1 статті 44 ПК України).
Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (підпункт «а»).
Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
За визначенням статті 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-ХIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-ХIV) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
У свою чергу, господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства (стаття 1 цього ж Закону).
Згідно із частинами першої та другої статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити, перелік яких наведений у цій нормі.
Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Встановлюючи правило щодо обов'язкового підтвердження даних податкового обліку законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують дійсно мали місце. Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені для оформлення такої операції, не відповідають дійсності і не можуть бути підставою податкового обліку.
У той же час, норми податкового законодавства, не ставлять у залежність право платника податків на врахування витрат при визначенні оподатковуваного прибутку та на податковий кредит від дотримання податкової дисципліни його контрагентом, якщо цей платник мав реальні витрати у зв'язку з фактичним придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Одне тільки порушення постачальником товару (робіт, послуг) вимог податкового законодавства не може бути підставою для висновку про порушення іншим платником податків - покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту та обліку витрат за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про його обізнаність щодо протиправної податкової поведінки контрагента та про злагодженість дій між ними.
За умови подання платником податків усіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, дані податкового обліку вважаються сформованими правомірно (обґрунтовано), якщо контролюючий орган не доведе зворотне.
Як вбачається з акту перевірки, протягом 2023 року позивач мав правовідносини з ТОВ «ПРОМТЕХІНВЕСТ ГРУП», з яким були укладені договори постачання товарів від 27.10.2023 №125А-23 та від 05.05.2023 №49А-23. В матеріалах справи наявні також специфікації до цих договорів, у яких визначено найменування поставляємого товару, одиниці його виміру, ціну. (а.с. 62-140).
Відповідно до цих договорів та первинних документів, складених на їх виконання, ТОВ «ПРОМТЕХІНВЕСТ ГРУП» постачав на адресу позивача товарно-матеріальні цінності, а саме підшипники та комплекти наклейок. На підтвердження оплати придбаного товару позивачем надані платіжні інструкції та податкові накладні, на підставі яких сформований податковий кредит за перевіряємий період. Оприбуткування придбаного товару та подальше використання його у власній господарській діяльності позивачем підтверджено наданими накладними на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів, лімітними відомостями. Факт отримання вказаного товару позивачем від наведеного контрагента підтверджено видатковими, прибутковими накладними та експрес накладними «Нова пошта», довіреностями на отримання товару на пошті.
Таким чином, у позивача є в наявності первинні документи щодо здійснення господарських операцій з ТОВ «ПРОМТЕХІНВЕСТ ГРУП» та, відповідно, наявні підстави для формування податкового кредиту по зазначеним господарським операціям.
Що стосується посилань апелянта на ненадання позивачем до перевірки товарно-транспортних накладних по вищезазначеним контрагентам або інші документи, які б свідчили про переміщення ТМЦ від контрагента-постачальника, колегія суддів зазначає, що такі посилання відповідача є необґрунтованими, оскільки до перевірки та до суду позивачем були надані експрес накладні «Нова пошта» щодо транспортування товару, довіреності на отримання товару на пошті, товарно-транспортну накладну на перевезення палива, тобто, позивачем підтверджено належними доказами перевезення та отримання спірного товару. Як вірно зазначено судом першої інстнції, вимога відповідача про необхідність вказівки в експрес-накладній найменування товару і його кількості не ґрунтується на приписах нормативних актів, зокрема Умов надання послуг, які розміщені на офіційній сторінці ТОВ «Нова пошта».
Також, колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на відсутність у позивача сертифікатів відповідності (якості), паспортів, етикеток само по собі не є підставою для позбавлення права позивача на формування податкового кредиту/від'ємного значення/бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.
Ненадання до перевірки сертифікатів якості та паспортів на товар не є доказом нереальності господарських операцій, оскільки ці документи не є первинними у розумінні вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 23.10.2018 року по справі № 808/849/17 та від 24.01.2019 року по справі № 803/1712/13-а.
Правова позиція Верховного Суду від 12.06.2018 року по справі № 826/11879/13-а, вказує на те, що наявність або відсутність окремих документів, як і деякі помилки чи неточності у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних випливає, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце (відбулися), а певні недоліки в заповненні первинних документів носять оціночний характер.
Крім того, аналіз змісту Акту перевірки, свідчить про те, що податковий орган, фактично не дослідивши наявні у позивача первинні документи щодо формування податкового кредиту, вважає його формування неправомірним з посиланням на податкову інформацію щодо контрагента позивача та інформації за ланцюгом постачання . Проте колегія суддів вважає, що податкова інформація може бути лише підставою для проведення перевірки Позивача, проте ніяк не для висновків щодо порушення ним податкового законодавства, оскільки саме Позивачем дотримано вимог податкового законодавства по господарським операціям з вказаними контрагентами. Податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податків-покупця від дотримання його контрагентом податкової дисципліни та правильності ведення ним податкового або бухгалтерського обліку. Тобто, у разі підтвердження реального характеру здійснених господарських операцій, суб'єкт господарювання не може відповідати за порушення, допущені його контрагентом, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи. Позивачем надані всі документи, які свідчать про реальність здійснення господарської діяльності, а в Акті перевірки відсутні будь-які докази про причетність позивача до порушень допущених його контрагентами.
Стверджуючи про порушення контрагентами податкового законодавства, контролюючий орган повинен був провести зустрічні звірки з метою документального підтвердження спірних господарських відносин, а також підтвердження виду, обсягу, характеру операцій та повноти розрахунків, для з'ясування їх реальності та правомірності відображення в обліку платника податків.
Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 21.10.2019 року по справі № 814/1564/18.
Проте, доказів проведення перевірок та/або зустрічних звірок щодо контрагентів позивача та їх постачальників матеріали справи не містять.
При цьому колегія суддів звертає увагу, що навіть наявність Акту перевірки відносно контрагента та зазначені в ньому обставини про порушення податкового законодавства контрагентом може бути підставою для застосування негативних наслідків для перевіряємого платника податків лише за умови прийняття податкового повідомлення-рішення відносно вказаного контрагента. В інших випадках такі дані заборонено застосовувати, що прямо зазначено у п. 86.7 ст. 86 ПК України. Таким чином, лише за наявності зібраних в установленому законодавством порядку доказів щодо причетності до порушень податкового законодавства контрагентом платника податків, такий платник податків може нести відповідальність за таки порушення.
Саме така позиція зазначена у рішенні Європейського Суду з прав людини від 9 січня 2007 року у справі «Інтерсплав проти України». У п. 38 рішення зазначено: «На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання в системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів для запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б указували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань».
Частиною 2 статті 6 КАС України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Більш того, колегія суддів наголошує, що податкові накладні, які відповідно до п. 201.10 ПК України є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, були видані позивачу та надавали право на формування відповідного податкового кредиту та їх юридична дійсність податковим органом не оспорюється.
Відповідно до абз. 3 п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг. є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що позивач, дотримуючись правил податкового законодавства, правомірно сформував податковий кредит за рахунок господарських операцій, яка здійснена відповідно до умов укладених з контрагентами договорів, що підтверджується первинними документами. При цьому висновки Акту перевірки щодо наявності ознак нереальності здійснення операцій у господарській діяльності контрагентів позивача та по ланцюгу постачання, які фактично покладені в основу оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, ґрунтуються виключно на припущеннях та не підтверджені жодними документами та доказами з боку відповідача, а тому таки висновки не є підставою для позбавлення позивача, як добросовісного платника податку, права на віднесення сплачених ним у ціні товару та послуг відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту. Позивач виконав усі передбачені законом обов'язки щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту по господарським операціям з його контрагентами.
Разом з цим, відсутність або недоведеність вини платника податків як необхідної складової податкового правопорушення обумовлює протиправність застосування штрафних (фінансових) санкцій за таке правопорушення.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо безпідставності висновків податкового органу щодо порушення з боку позивача вимог п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.4 ст. 200 ПК України в частині завищення задекларованої суми бюджетного відшкодування за лютий 2024 року., а також завищення суми від'ємного значення, що зараховуються до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду податкової декларації з ПДВ за лютий 2024 року.
Оскільки висновки, до яких дійшов податковий орган в Акті перевірки щодо порушення з боку позивачем вимог ПК України, не відповідають дійсності та є необґрунтованими, тому прийняті на підставі цих висновків оскаржувані податкові повідомлення-рішення є неправомірними та підлягають скасуванню.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, при цьому доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Відповідно до положень статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 292, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2024 року - залишити без задоволення.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2024 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МИКОЛАЇВСЬКИЙ АВІАРЕМОНТНИЙ ЗАВОД «НАРП» до Головного управління ДПС у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.
Суддя-доповідач: М.П. Коваль
Суддя: Г.В. Семенюк
Суддя: О.І. Шляхтицький