П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
24 березня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/36284/24
Головуючий І інстанції: Токмілова Л.М.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одеса апеляційну скаргу Білгород-Дністровського відділу Державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2024 року (м.Одеса, дата складання повного тексту рішення - 10.12.2024р.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Білгород-Дністровського відділу Державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) та третьої особи - ОСОБА_2 про визнання протиправною та скасування постанови, -
25.11.2024р. ОСОБА_1 звернулася до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Білгород-Дністровського ВДВС у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) та третьої особи - ОСОБА_2 , в якому просила визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Шевченко Т.В. від 06.11.2024р. про накладення штрафу на суму 1700 грн. у виконавчому провадженні №76365186.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувана постанова від 06.11.2024р. про накладення штрафу, які винесені у межах виконавчого провадження №76365186, є протиправною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки покладені судом зобов'язання виконані ОСОБА_1 в повному обсязі та в порядку, що був встановлений судовим рішенням. Позивач наголошує, що всі вимоги покладені в рішенні суду про усунення перешкод у вихованні дитини та визначення способу участі батька у вихованні дитини вона виконує та забезпечила онлайн спілкування дитини з батьком, однак в зв'язку із віковими особливостями (на день набрання чинності заочним рішенням суду дитині не виповнилося 2 роки), син не мав змоги тривалий час концентруватися на розмові за допомогою відеозв'язку.
Представник відповідача надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив, в якому позовні вимоги не визнав та мотивовано просив відмовити в їх задоволенні.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2024 року (ухваленим в порядку спрощеного (письмового) провадження) адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено повністю. Визнано протиправною та скасовано постанову відповідача про накладення штрафу на позивача у виконавчому провадженні №76365186 від 06.11.2024р. на суму - 1700 грн. Стягнуто з Білгород-Дністровського ВДВС у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі - 1211,20 грн.
Не погоджуючись із вищевказаним рішенням суду 1-ї інстанції, відповідач 09.01.2025р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення, було порушено норми матеріального та процесуального права, у зв'язку із чим просив скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10.12.2024р. та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог - відмовити в повному обсязі.
Ухвалою судді П'ятого апеляційного адміністративного суду від 15.01.2025р. дану апеляційну скаргу - залишено без руху.
Ухвалами П'ятого апеляційного адміністративного суду від 25.02.2025р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.
07.03.2025р. матеріали справи надійшли до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Позивач, належним чином повідомлена про розгляд даної справи, правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).
Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги позивача, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.
16.10.2024р. Білгород-Дністровським міськрайонним судом Одеської області видано у справі №495/9590/22 виконавчий лист про визначення способу участі батька ОСОБА_2 (третьої особи) у вихованні та спілкуванні з малолітньою дитиною - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: тричі на тиждень, у вівторок, четвер та суботу, з 12:00 год. до 14:00 год., в присутності матері дитини - ОСОБА_1 за місцем її проживання за адресою: АДРЕСА_1 та в місцях дитячих розваг. На період дії воєнного стану, у разі перебування ОСОБА_1 разом з сином - ОСОБА_3 за кордоном, налагодити спілкування батька ОСОБА_2 з дитиною у режимі онлайн: у вівторок, четвер, суботу з 12:00 год. до 12:30 год. або з 19:00 год. до 19:30 год.
Вказаний виконавчий лист було звернено до примусового виконання та 23.10.2024р. державним виконавцем Білгород-Дністровського ВДВС у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) було відкрито виконавче провадження №76365186, згідно з п.2 якої, боржнику встановлено строк в 10 робочих днів для виконання рішення суду.
06.11.2024р. батько малолітньої дитини ОСОБА_2 звернувся до відповідача із заявою, в якій вказав, що судове рішення у справі №495/9590/22 не було виконано без поважних причин.
У той же день, 06.11.2024р. складено акт, в якому встановлено, що боржником - ОСОБА_1 судове рішення без поважних причин не виконано, у зв'язку з чим державний виконавець виніс постанову про накладення штрафу на боржника у розмірі передбаченому ч.1 ст.75 Закону України «Про виконавче провадження».
На підставі вищевказаного акту державного виконавця і було винесено постанову від 06.11.2024р. про накладання штрафу на позивача у розмірі 1700 грн.
Позивач вважаючи, що штраф на нього було накладено протиправно, оскільки сам факт невиконання судового рішення у визначений строк без з'ясування і оцінки причин цього невиконання не може вважатися підставою для відповідальності боржника відповідно до вимог ст.75 Закону України «Про виконавче провадження», звернулася до суду з даним позовом.
Вирішуючи справу по суті та повністю задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості та доведеності позовних вимог та, відповідно, наявності підстав для їх задоволення.
Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено те, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, який визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентує порядок та особливості проведення кожної дії виконавчого провадження та відповідних дій органу державної виконавчої служби являється Закон України від 02.06.2016р. №1404-VІІ «Про виконавче провадження»
За приписами ст.1 Закону №1404-VIII, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими згідно з цим Законом, а також рішеннями, які у відповідності до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Конституційний Суд України неодноразово зазначав про те, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, серед іншого, законодавчо визначений комплекс певних дій, спрямованих на захист та відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п.2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012р. №18-рп/2012), а невиконання рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п.3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012р. №11-рп/2012).
Так, примусовому виконанню підлягають виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України (ч.1 ст.3 Закону №1404-VIII).
У відповідності до ч.1 ст.13 Закону №1404-VIII, під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів.
У силу вимог ч.1 ст.18 Закону №1404-VIII, виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Пунктом 1,3 ч.3 цієї ж статті регламентовано, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, серед іншого, проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до Закону №1404-VIII, та накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.
Як передбачено положеннями ч.ч.1,2 ст.63 Закону №1404-VIII, за рішенням, за яким боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного у ч.6 ст.26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником.
Якщо ж рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніше як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом 3 робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Згідно із ст.75 Закону №1404-VIII, у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
Пункт 5 підрозділу 1 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України передбачає те, що в разі якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17 грн., окрім норм адміністративного та кримінального законодавства в частині кваліфікації адміністративних або ж кримінальних правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної у пп.169.1.1 п.169.1 ст.169 розділу цього Кодексу для відповідного року.
Таким чином, невиконання боржником рішення суду, за яким він зобов'язаний вчинити певні дії у строки, визначені законодавством, без наявності для цього поважних причин, тягне за собою відповідальність у вигляді накладення штрафу в розмірі - 1700 грн. (для фізичних осіб), а в разі повторного невиконання рішення без поважних причин у вигляді штрафу у подвійному розмірі - 3400 грн.
Аналізуючи наведені вище положення законодавства в контексті цієї справи слід зазначити, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов'язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов'язання (виконати судове рішення). Застосування такого заходу реагування є обов'язком державного виконавця та направлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження, як завершальної стадії судового провадження.
Притягаючи боржника до відповідальності за невиконання рішення у виконавчому провадженні і накладаючи на нього штраф, виконавець зобов'язаний ретельно дослідити всі обставини справи, зокрема належним чином перевірити факт невиконання боржником його обов'язків та встановити причини їх невиконання або неналежного виконання.
Верховний Суд у постанові від 07.11.2019р. у справі №420/70/19 зазначив, що визначальною умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання останнім виконавчого документа без поважних причин.
У залежності від характеру правовідносин та змісту зобов'язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об'єктивні перешкоди для невиконання зобов'язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.
Поважність причин невиконання рішення суду оцінюється у кожному конкретному випадку через призму того, наскільки це (об'єктивно) перешкодило виконати судове рішення.
Таким чином, невиконання боржником рішення суду лише без поважних на те причин, тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону №1404-VIII. Тобто на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 23.05.2018р. у справі №537/3986/16-а та від 21.01.2020р. у справі №640/9234/19.
Матеріалами справи підтверджується, що 16.10.2024 Білгород-Дністровським міськрайонним судом Одеської області у справі №495/9590/22 видано виконавчий лист про визначення способу участі батька - ОСОБА_2 у вихованні та спілкуванні з малолітньою дитиною - ОСОБА_3 а саме: тричі на тиждень, у вівторок, четвер, суботу, з 12:00 год. до 14:00 год., в присутності матері дитини - ОСОБА_1 за місцем її проживання. Разом зі тим, на період дії воєнного стану, у разі перебування ОСОБА_1 разом з сином за кордоном, налагодити спілкування батька ОСОБА_2 з дитиною в режимі онлайн: у вівторок, четвер, суботу з 12:00 год. до 12:30 год. або з 19:00 год. до 19:30 год.
У той же час, підставою для прийняття оскаржуваної постанови від 06.11.2024р. про накладення на боржника штрафу у межах виконавчого провадження №76365186, було встановлення державним виконавцем невиконання ОСОБА_1 рішення у справі №495/9590/22 (про що складався акт) без поважних причин протягом встановленого строку.
Надаючи оцінку рішенню суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія звертає увагу на те, що за змістом ст.64-1 Закону №1404-VІІІ, виконання рішення про встановлення побачення із дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням.
Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то вказана перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному ч.1 ст.75 Закону. У постанові зазначаються вимога виконувати рішення та попередження про кримінальну відповідальність.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником судового рішення державний виконавець складає акт, виносить постанову про накладення на боржника штрафу в подвійному розмірі, надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, звертається із поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України до суду за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби, виносить вмотивовану постанову відносно встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами (з врахуванням обмежень, передбачених ч.10 ст.71 Закону) та вживає інші заходи примусового виконання рішення, передбачені цим Законом.
У разі виконання рішення боржником виконавець складає акт, а також виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Якщо ж боржник і в подальшому перешкоджає побаченням стягувача з дитиною, стягувач має право звернутися до державного виконавця із заявою про відновлення виконавчого провадження. Після відновлення виконавчого провадження державний виконавець повторно здійснює заходи, передбачені цією статтею.
Рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною виконується у порядку, встановленому ст.63 цього Закону.
Згідно з п.5 розділу ІХ «Інструкції з організації примусового виконання рішень» (затв. наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012р. №512/5), державний виконавець визначає час та (або) місце побачення стягувача з дитиною, враховуючи позицію сторін виконавчого провадження та інтереси дитини, шляхом винесення постанови про визначення часу та (або) місця побачення стягувача з дитиною.
У відповідності до вимог п.9 цього розділу Інструкції, у разі невиконання без поважних причин боржником рішення про встановлення побачення з дитиною державний виконавець здійснює заходи примусового виконання рішення, передбачені ч.3 ст.64-1 Закону.
Отже, як вірно зазначив суд першої інстанції, така відповідальність настає за умови, що судове рішення не виконано без поважних причин і в строк, встановлений державним виконавцем. Тобто, даючи оцінку тому чи правомірно на боржника наклали штраф за невиконання судового рішення потрібно з'ясувати часові рамки, в межах яких боржник повинен був вчинити певні дії (за виконавчим документом) і в чому причина невиконання судового рішення у відведений йому строк. З огляду на вищевикладене, варто зауважити, що сам факт невиконання рішення суду у визначений строк без з'ясування і оцінки причин цього невиконання не може вважатися підставою для відповідальності боржника відповідно до ст.75 Закону №1404-VIII.
Поважність же причин невиконання рішення, за загальним правилом, оцінюється у кожному конкретному випадку через призму того, наскільки це (об'єктивно) перешкодило виконати відповідне судове рішення.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.07.2023р. у справі №380/16763/22.
Так, на підставі заяви стягувача - ОСОБА_2 , державним виконавцем було складено акт від 06.11.2024. Далі, відповідно до складеного акта, державним виконавцем Шевченко Т.В. прийнято у межах виконавчого провадження №76365186 постанову від 06.11.2024р. про накладення на позивача штрафу у розмірі - 1700 грн. за невиконання судового рішення.
У цьому контексті, варто звернути увагу на те, що вказаний акт, за визначенням п.8 розділу І Інструкції №512/5, є документом, що підтверджує певні встановлені факти або події.
Текст акта складається з реквізитів виконавчого документа із зазначенням суті проведених дій; за зведеним виконавчим провадженням - повного найменування боржника та дати об'єднання виконавчих проваджень у зведене, а також вступної і констатуючої частин.
У вступній частині зазначаються назва акта, дата і місце його складання, посада, прізвище, ім'я, по батькові виконавця, підстава для складання акта, особи, які були присутні під час його складання, із зазначенням їхнього статусу у виконавчому провадженні, місця проживання (місцезнаходження), посад, інших наявних даних, зазначається кількість аркушів, на яких складено акт.
У констатуючій частині викладаються мета і завдання складання акта, суть та характер проведених виконавчих дій, встановлені факти, події, а також у разі потреби висновки і пропозиції.
У кінці акта (перед підписами) зазначаються відомості про кількість примірників акта та кому вони надаються (надсилаються).
Акт підписується всіма особами, які брали участь у його складанні.
До акта можуть вноситись й інші відомості, визначені Законом, цією Інструкцією та іншими нормативно-правовими актами.
Таким чином, в акті державний виконавець зазначає, серед іншого, мету і завдання складання акта, суть і характер проведених виконавчих дій, встановлені факти, події, а також, у разі потреби, висновки і пропозиції.
Натомість, в згаданому акті державного виконавця від 06.11.2024 р. не висвітлено жодних даних про вчинення позивачем перешкод у спілкуванні батька з дитиною, які б беззаперечно свідчили про невиконання нею судового рішення від 29.06.2023р. у справі №495/9590/22.
Разом із тим, під час вирішення питання про накладення штрафу, відповідач, згідно з ч.2 ст.2 КАС України, повинен діяти обґрунтовано, тобто із урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, неупереджено, добросовісно та розсудливо з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.
Також, з метою захисту інтересів стягувача державний виконавець наділений повноваженнями проводити перевірку виконання боржником рішень, що підлягають виконання відповідно до цього Закону, зокрема, одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб та інших учасників виконавчого провадження пояснення, довідки та іншу інформацію необхідну для проведення виконавчих дій, застосовувати під час примусового виконання рішень фото- і кінозйомку, відеозапис, залучати в установленому порядку понятих, працівників поліції, інших осіб (п.п.1,3,15,17 ч.3 ст.18 Закону №1404-VIII).
А тому, державний виконавець був зобов'язаний та мав провести перевірку виконання судового рішення боржником, оскільки підставою для накладення відповідного штрафу є саме невиконання рішення без поважних причин. Однак, відповідачем не було надано до суду жодних доказів на підтвердження обставин, зазначених в акті від 06.11.2024р. щодо невиконання судового рішення на підставі якого і було винесено спірну постанову про накладення штрафу.
Обґрунтовуючи ж відсутність порушень у своїй діях ОСОБА_1 наголошує на тому, що неможливість зустрічі та спілкування з батьком викликана поведінкою сина, який в силу свого віку не може постійно спілкуватися з батьком в режимі онлайн.
На думку позивача, зазначена обставина, в силу приписів ст.ст.63 та 75 Закону №1404-VIII, є поважною причиною невиконання рішення суду.
Як вбачається з матеріалів справи, за результатами консультації психолога від 10.07.2024р. за №4939, наданої Одеським обласним медичним центром психічного здоров'я Одеської обласної ради встановлено, що під час розмови з дитиною відмічається: дитина активна, довільна увага нестійка, легко виснажується, характеризується підвищеним відволіканням і вимагає зусиль для фіксації, здатність до концентрації активної уваги знижена.
В процесі консультації дитині не цікаво спілкуватися онлайн, вона відходить від телефона, не завжди відповідає на запитання, увага залучається тільки при включенні ігрового компоненту в розмову з дитиною на короткий проміжок часу (до 5 хвилин). При спробі мами дитини утримати дитину біля телефону, хлопчик починає галасувати, плакати, намагається втекти.
З наданих позивачем відеоматеріалів також встановлено те, що ОСОБА_1 забезпечувала онлайн спілкування сина з батьком - ОСОБА_2 і не чинила перешкод у їх спілкуванні. Однак, як вірно зауважив суд 1-ї інстанції, з чим цілком погоджується і колегія суддів, син - ОСОБА_3 в силу свого віку постійно відволікався від спілкування по телефону та не концентрував свою увагу на такому спілкуванні, самостійно вимикав телефон, плакав та відходив від телефону.
На тлі цього, варто вкотре наголосити, що постанова про накладення штрафу за невиконання судового рішення може бути винесена виключно за умови, що судове рішення не виконано і таке невиконання сталося без поважних на те причин, коли боржник мав реальну можливість виконати таке судове рішення, проте не зробив цього. Втім, при накладенні штрафу згідно із оскаржуваної постанови, державний виконавець лише констатував факт невиконання рішення, але жодним чином не з'ясував причин нібито невиконання рішення суду.
Будь-яких заходів щодо оцінки підстав невиконання рішення суду відповідачем також не вжито.
Аналізуючи наведене правове регулювання у контексті встановлених обставин справи, колегія суддів доходить висновку, що при винесенні оскаржуваної постанови, відповідач обмежився лише формальним посиланням на невиконання боржником судового рішення без поважних причини, без врахування положень ст.ст.18 та 63 Закону №1404-VIII (щодо обов'язку державного виконавця перевірити повне виконання рішення) та дотримання ч.2 ст.2 КАС України, а тому таке рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Враховуючи викладене, колегія суддів не знаходить підстав для скасування судового рішення з мотивів, наведених в апеляційній скарзі відповідача.
До того ж слід також зазначити й про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
А згідно з ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення має засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін у справі, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, згідно зі ст.316 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.308,311,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Білгород-Дністровського відділу Державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2024 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено: 24.03.2025р.
Головуючий у справі
суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов
Судді: М.П. Коваль
В.О. Скрипченко