П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
24 березня 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/9931/24
Головуючий І інстанції: Малих О.В.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одеса апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2024 року (м.Миколаїв, дата складання повного тексту рішення - 30.12.2024р.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Першого відділу державної виконавчої служби у Первомайському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
22.10.2024р. ОСОБА_1 звернулося до Миколаївського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Першого ВДВС у Первомайському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), в якому просив суд:
- визнати протиправними дії державного виконавця Першого ВДВС у Первомайському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Величко А.Ю. щодо звернення стягнення на його заробітну плату та соціальні пільги в сумі 16378,41 грн. з рахунку № НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ), відкритого у АТ КБ «ПриватБанк»;
- зобов'язати відповідача повернути йому неправомірно стягнуті кошти в сумі 16378,41 грн., які були списані з рахунку № НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ), відкритого в АТ КБ «ПриватБанк»;
- зняти арешт з рахунку/картки № НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ), відкритого у банківській установі АТ КБ «ПриватБанк», на його ім'я.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходить військову службу під час мобілізації в Збройних Силах України. У жовтні 2024р. з зарплатного рахунку позивача, на виконання постанови відповідача, було списано - 16 378,41 грн. Позивач вважає списання цих коштів з зарплатного рахунку відбулося незаконно, оскільки він добровільно сплатив визначений судом штраф та суму судового збору ще - 28.06.2024р. У подальшому було з'ясовано, що оплата суми штрафу була здійснена не на рахунок, призначений для отримання штрафів, а на рахунок, призначений для сплати судового збору. У зв'язку із цим, представником позивача було направлено до Дзержинського районного суду м.Харкова клопотання про повернення помилково сплаченої суми судового збору і про відстрочення виконання постанови суду. Так, постановами суду від 14.10.2024р. клопотання про відстрочення виконання постанови суду - задоволено, а клопотання про повернення судового збору - відхилено. Представником позивача було проінформовано головного державного виконавця Величко А.Ю. про існування вказаних обставин, але постановою від 30.09.2024р. державним виконавцем накладений арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках боржника. Не зважаючи на обізнаність державного виконавця про те, що дані кошти є коштами заробітної плати і наданням представником позивача необхідних підтверджуючих доказів, 14.10.2024р. державним виконавцем були списані з зарплатного рахунку позивача всі кошти, як кошти всієї заробітної плати так і соціальні виплати (залишок станом на 14.10.2024р. складав 0,00 грн.), що, власне, і стало підставою звернення до суду з даним позовом.
Представник відповідача надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив, в якому позовні вимоги не визнав та мотивовано просив відмовити в їх задоволенні.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2024 року (ухвалене в порядку письмового провадження) у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено в повному обсязі.
Не погоджуючись із вищевказаним рішенням суду першої інстанції, позивач 10.01.2025р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення, було порушено норми матеріального і процесуального права, просив скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 30.12.2024р. та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Ухвалами П'ятого апеляційного адміністративного суду від 15.01.2024р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.
24.01.2025р. до суду апеляційної інстанції надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач заперечував щодо її задоволення, посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів та просив оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.
27.01.2025р. матеріали справи надійшли до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).
Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги позивача, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.
06.09.2024р. до Першого ВДВС у Первомайському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) надійшла постанова Дзержинського районного суду м.Харкова від 03.06.2024р. та 09.09.2024р. у справі №638/8356/24 на примусове виконання.
09.09.2024р. державним виконавцем Першого ВДВС у Первомайському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Величко А.Ю. було прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження №75983393 з примусового виконання постанови від 03.06.2024р. №3/638/3960/24 про стягнення з боржника - ОСОБА_1 штрафу у розмірі 34000 грн.
09.09.2024р. позивач - ОСОБА_1 надіслав до Першого ВДВС у Первомайському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) платіжну інструкцію від 28.06.2024р. №0.0.3732753883.1 на суму 17605 грн., які сплачені на рахунок ГУК Харків обл/м.Хар Шерченк/22030101, призначений для судового збору, у призначенні платежу у якій зазначено: *;101; НОМЕР_3 ;22030101; Судовий збір (Державна судова адміністрація України, 050) Справа 638/8356/24;; ОСОБА_1 .
30.09.2024р. державним виконавцем винесено постанову про арешт коштів боржника у межах виконавчого провадження №75983393, у якій, відповідно, постановив накласти арешт на грошові кошти/електронні гроші, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях, а також на кошти/електронні гроші на рахунках/електронних гаманцях, що будуть відкриті після винесення постанови, крім коштів/електронних грошей, що містяться на рахунках електронних гаманцях, що мають, спеціальний режим використання, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику - ОСОБА_1 , у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів, яка становить - 37719 грн.
30.09.2024р. АТ КБ «Приватбанк» надав відповідь про те, що арешт накладений, а на рахунках недостатньо коштів для виконання постанови.
07.10.2024р. до Першого ВДВС у Первомайському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) від представника позивача надійшла заява про зняття арешту з коштів боржника, та надано довідку з АТ КБ «ПриватБанк» про те, що станом на 01.10.2024р. позивач має в АТ КБ «ПриватБанк» картку, на яку можуть отримуватися заробітні виплати, а також бути здійсненна виплата (переказ).
Однак, листом від 11.10.2024р. №111747/4 відповідач повідомив позивача, що перелік обставин за якими може бути знятий арешт визначено ст.59 Закону України «Про виконавче провадження».
14.10.2024р. державним виконавцем було сформовано платіжну інструкцію на списання коштів з рахунку боржника, та 14.10.2024р. на рахунок відділу надійшли кошти в розмірі 16378,41 грн, які 14.10.2024р. перераховані на рахунок державного бюджету України, з яких 319 грн. - мінімальні витрати виконавчого провадження; 1504,36 грн. - виконавчий збір; 15043,60 грн - на погашення штрафу.
Позивач вважає списання грошових коштів з «зарплатного рахунку», а саме заробітної плати, неправомірним, у зв'язку із чим звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи справу по суті та повністю відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із необґрунтованості та недоведеності позовних вимог та, відповідно, з відсутності підстав для її задоволення.
Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено те, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, який визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентує порядок та особливості проведення кожної дії виконавчого провадження та відповідних дій органу державної виконавчої служби являється Закон України від 02.06.2016р. №1404-VІІ «Про виконавче провадження»
За приписами ст.1 Закону №1404-VIII, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими згідно з цим Законом, а також рішеннями, які у відповідності до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Конституційний Суд України неодноразово зазначав про те, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, серед іншого, законодавчо визначений комплекс певних дій, спрямованих на захист та відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п.2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012р. №18-рп/2012), а невиконання рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п.3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012р. №11-рп/2012).
Так, примусовому виконанню підлягають виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України (ч.1 ст.3 Закону №1404-VIII).
У відповідності до ч.1 ст.13 Закону №1404-VIII, під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів.
У силу вимог ч.1 ст.18 Закону №1404-VIII, виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Пунктом 1,3 ч.3 цієї ж статті регламентовано, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, серед іншого, проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до Закону №1404-VIII, та накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.
Як передбачено у ст.26 Закону №1404-VIII, виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець також зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому ст.27 цього Закону.
Відповідно до ч.2 ст.13 Закону №1404-VIII, арешт на майно (кошти) накладається не пізніше наступного робочого дня після його виявлення, крім випадку, передбаченого ч.7 ст.26 цього Закону.
Частиною 1,2 ст.48 Закону №1404-VIII визначено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (пред'явленні електронних грошей до погашення в обмін на кошти, що перераховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця).
Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.
Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.
Забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному ст.35-1 ПК України, кошти на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, кошти на електронних рахунках платників акцизного податку, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до ст.15-1 Закону України «Про електроенергетику», на поточних рахунках з спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до ст.19-1 Закону України «Про теплопостачання», на поточних рахунках з спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за інвестиційними програмами, на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для кредитних коштів, відкритих у відповідності до вимог ст.26-1 Закону України «Про теплопостачання», ст.18-1 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення», на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до вимог п.1 ч.2 ст.8 Закону України «Про компенсацію за пошкодження та знищення окремих категорій об'єктів нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, та Державний реєстр майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України», на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України «Про впорядкування питань, пов'язаних із забезпеченням ядерної безпеки», на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.
За абз.1 п.8 розділу VIII «Інструкції з організації примусового виконання рішень» (затв. наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012р. №512/5), на кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках і на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, або на електронні гроші, що зберігаються на електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах, накладається арешт, про що виноситься постанова виконавця. У постанові зазначається сума коштів, яка підлягає арешту, з урахуванням вимог за виконавчим документом, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця, а також вказуються реквізити рахунку/електронного гаманця, на якому знаходяться кошти/електронні гроші, що підлягають арешту, або ж зазначається, що арешт поширюється на кошти/електронні гроші на всіх рахунках/електронних гаманцях боржника, у тому числі тих, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів.
Статтею 56 Закону №1404-VIII передбачено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.
Арешт накладається у розмірі суми стягнення із урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.
Отже, державний виконавець вправі приймати постанову про арешт майна (коштів) боржника як під час відкриття виконавчого провадження, так і після їх виявлення - майна та/або рахунків. При цьому, арешт може бути накладений також і на рахунки, відкриті після прийняття постанови про накладення арешту.
У свою чергу, вичерпний перелік коштів, на які не може бути звернено стягнення, визначений у ст.73 Закону №1404-VIII, і заробітна плата до нього не включена.
У відповідності до ст.68 Закону №1404-VIII, стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається у разі відсутності в боржника коштів/електронних грошей, що знаходяться на рахунках у банках чи інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, відсутності або ж недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, а також у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів.
За іншими виконавчими документами виконавець має право звернути стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника без застосування заходів примусового звернення стягнення на майно боржника - за письмовою заявою стягувача або за виконавчими документами, сума стягнення за якими не перевищує п'яти мінімальних розмірів заробітної плати.
При цьому, про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника виконавець виносить постанову, яка надсилається для виконання підприємству, установі, організації, фізичній особі, фізичній особі-підприємцю, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи.
Тобто, вищезазначена норма права визначає кошти, що складають заробітну плата як особливий об'єкт, на який може бути звернуте стягнення на виконання виконавчого документа, та обмежує стягнення відсутністю інших коштів та/або об'єктів для стягнення, видами боргових зобов'язань (періодичні платежі) та сумою стягнення.
Водночас, стягнення на заробітну плату за іншими виконавчими документами без застосування заходів примусового звернення стягнення на майно боржника здійснюється на підставі письмової заяви стягувача або за виконавчим документом, сума стягнення за яким не перевищує п'яти мінімальних розмірів заробітної плати.
Згідно з ч.1 ст.69 Закону №1404-VIII, підприємства, установи, організації, фізичні особи, фізичні особи-підприємці здійснюють відрахування із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника і перераховують кошти на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця у строк, встановлений для здійснення зазначених виплат боржнику, а в разі якщо такий строк не встановлено, - до десятого числа місяця, наступного за місяцем, за який здійснюється стягнення. Такі підприємства, установи, організації, фізичні особи, фізичні особи - підприємці щомісяця надсилають виконавцю звіт про здійснені відрахування та виплати за формою, встановленою Міністерством юстиції України.
Отже, законодавство фактично покладає зобов'язання з контролю за виконанням стягнення з доходів боржника як на підприємство, установу, організацію чи фізичну особу-підприємця, що здійснюють боржнику певні виплати, та зобов'язано направляти виконавцю щомісячні звіти про відрахування з таких доходів, так і на виконавця, який здійснює контроль шляхом отримання таких звітів та їх перевірки з точки зору правильності нарахувань та розміру стягнення. Саме такий звіт надає виконавцю можливість контролю за сумами заробітної плати, які нараховані боржнику за місцем отримання доходів та сумами стягнення, які здійснюються з цього доходу.
Разом із тим, розмір відрахувань з заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника вираховується із суми, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (ч.1 ст.70 Закону №1404-VIII).
За правилами ч.2 ст.70 Закону №1404-VIII, з заробітної плати боржника може бути утримано за виконавчими документами до погашення у повному обсязі заборгованості:
- у разі стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю особи, у зв'язку із втратою годувальника, майнової та/або моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, - 50%;
- за іншими видами стягнень, якщо інше не передбачено законом, - 20%.
Таким чином, відрахування із заробітної плати боржника у межах цієї справи можуть складати не більше 20%, як то передбачено ч.2 ст.70 Закону №1404-VIII. У свою чергу, метою арешту коштів на рахунку боржника є забезпечення виконання виконавчого документа. Такий арешт, як правило, накладається у межах належної до стягнення суми та витрат виконавчого провадження.
Матеріали даної справи свідчать, що згідно з довідкою АТ КБ «Приватбанк» від 01.10.2024р. №5KQTNDVU9T6PDO1N, ОСОБА_1 станом на 01.10.2024р. має в АТ КБ «Приватбанк» картку (рахунок № НОМЕР_2 ), на яку отримує зарплатні виплати. Також, як було зазначено у цій довідці, на вказану картку (рахунок) може бути зарахована будь-яка виплата (переказ).
Отже, на згаданий вище картковий рахунок здійснюється виплата позивачу заробітної плати. Водночас, як правильно зауважив відповідач, на нього боржник вправі отримувати й інші виплати (перекази).
Відповідно до ст.43 Основного Закону України, право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Положення ч.1 ст.2, ч.2 ст.10 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» визначають, що заробітна плата повинна охоронятися від арештів і передачі в такій мірі, в якій це вважається потрібним для утримання працівника і його сім'ї.
Зі змісту ч.1 ст.115, ч.5 ст.97 КЗпП України, ч.3 ст.15, ст.22 та ч.ч.1,6 ст.24 Закону України «Про оплату праці» випливає, що своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості, оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку, всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов'язань щодо оплати праці.
Як передбачено ч.ч.1,2 ст.128 КЗпП України, при кожній виплаті заробітної плати загальний розмір усіх відрахувань не може перевищувати 20%, а у випадках, окремо передбачених законом, - 50% заробітної плати, яка належить до виплати працівникові. При відрахуванні з заробітної плати за кількома виконавчими документами за працівником у всякому разі повинно бути збережено 50% заробітку.
Аналогічні норми, як вже було зазначено вище, закріплені й у ст.70 Закону №1404-VIII.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що кошти, які отримує особа в якості заробітної плати, мають особливу правову природу та захищені законодавцем від звернення на них стягнення безпосередньо у повному обсязі.
З наведених норм права вбачається, що виконавець має повноваження звернути стягнення на заробітну плату боржника лише за відсутності іншого майна, на яке можливо звернення стягнення та для виконання рішення про стягнення періодичних платежів, однак у розмірі не більше 20% за наявності одного виконавчого документа та 50% заробітної плати за наявності декількох виконавчих документів (зведене виконавче провадження). Таке стягнення здійснюється підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, фізичними особами - підприємцями, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи.
Встановлення відрахувань у певному відсотковому визначенні від заробітної плати боржника покликане гарантувати людині право на своєчасне, у передбачені законом строки, одержання винагороди за працю, що становить одне з основних трудових прав людини, тому й законодавець обмежив розмір будь-яких утримань із заробітної плати, і обмеження є законодавчо встановленою забороною на накладення арешту на заробітну плату, що виплачена боржнику після таких утримань, або частину заробітної плати, що перевищує граничну межу таких відрахувань.
Суд апеляційної інстанції наголошує, що кошти, переказані платником отримувачу, з моменту їх зарахування на банківський рахунок переходять у власність останнього, який має виключне право розпорядження ними, а банк, у свою чергу, в межах договору та відповідно до вимог законодавства виконує функції з обслуговування банківського рахунку клієнта (здійснює зберігання коштів, за розпорядженням клієнта проводить розрахунково-касові операції за допомогою платіжних інструментів тощо) і не є набувачем цих коштів.
Кошти після зарахування на рахунок отримувача є його власністю, втратили свій цільовий статус (пенсії, соціальних виплат) та набули статус вкладу.
Аналогічного висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов і Верховний Суд України у постанові від 24.06.2015р. у справі №6-535цс15.
Статтею 24 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що виплата заробітної плати здійснюється за місцем роботи. За особистою письмовою згодою працівника виплата заробітної плати може здійснюватися через установи банків, поштовими переказами на вказаний ними рахунок (адресу) з обов'язковою оплатою цих послуг за рахунок роботодавця.
Отже, арешт, накладений на рахунок боржника не унеможливлює отримання заробітної плати ним, за його бажанням, готівкою через касу роботодавця або поштовими переказами на вказаний ним рахунок (адресу).
Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 01.09.2021р. у справі №711/4732/16-ц.
Разом із тим, 11.04.2023р. Верховною Радою України прийнято Закон України №3048-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих особливостей організації примусового виконання судових рішень і рішень інших органів під час дії воєнного стану», який набрав чинності 06.05.2023р.
Цим Законом п.10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» викладено у новій редакції, за якою тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022р. №64/2022 (затв. Законом України від 24.02.2022р. №2102-IX):
1) фізичні особи - боржники, на кошти яких накладено арешт органами державної виконавчої служби, приватними виконавцями, можуть здійснювати видаткові операції з поточного рахунку на суму в розмірі, що протягом одного календарного місяця не перевищує двох розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом про Державний бюджет України на 1 січня поточного календарного року, а також сплачувати податки, збори без урахування такого арешту, за умови що такий поточний рахунок визначений для здійснення видаткових операцій у порядку, встановленому цим підпунктом. Звернення стягнення у межах зазначеної суми на такому рахунку не здійснюється.
Для визначення такого поточного рахунку у банку фізична особа - боржник звертається до органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, який наклав арешт на кошти фізичної особи - боржника, із заявою про визначення поточного рахунку у банку для здійснення видаткових операцій. Заява може бути подана в паперовій формі або в електронній формі з дотриманням вимог, встановлених Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг».
У заяві зазначаються номер поточного рахунку, який фізична особа (боржник) просить визначити для здійснення видаткових операцій, та найменування банку, в якому відкрито такий рахунок. Фізична особа - боржник несе відповідальність за достовірність зазначеної у заяві інформації.
Державний, приватний виконавець протягом двох робочих днів з дня отримання відповідної заяви фізичної особи - боржника виносить постанову про визначення поточного рахунку фізичної особи - боржника у банку для здійснення видаткових операцій та невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після винесення постанови, в тому числі надає/надсилає відповідну постанову банку (обслуговуючому банку);
3) припиняється звернення стягнення на пенсію, стипендію (крім рішень про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю внаслідок кримінального правопорушення, та рішень, боржниками за якими є громадяни Російської Федерації).
Викладене свідчить, що законодавець і на період воєнного стану фактично не припинив звернення стягнення на заробітну плату, одночасно забезпечивши її охорону від арештів і передачі в такій мірі, в якій це вважається потрібним для утримання працівника та його сім'ї, та можливість виконання рішення суду, дотримуючись положень ч.2 ст.10 Конвенції «Про захист заробітної плати».
Тобто, законодавець дозволив боржникам - фізичним особам, на кошти яких накладено арешт органами державної виконавчої служби, користуватися сумою у розмірі, що протягом одного календарного місяця не перевищує двох розмірів мінімальної заробітної плати (з 01.01.2024р. - 14200 грн.), однак виключно за умови, що боржник звернеться до виконавця з відповідною заявою.
Як встановлено колегією суддів, відповідним правом позивач скористався та за результатами розгляду заяви його представника від 11.10.2024р. державним виконавцем було прийнято у межах виконавчого провадження №75983393 постанову від 14.10.2024р., якою визначено для боржника - фізичної особи ОСОБА_1 поточний рахунок № НОМЕР_2 (згаданий раніше), відкритий в АТ КБ «Приватбанк», для здійснення видаткових операцій на суму в розмірі, що протягом одного календарного місяця не перевищує двох розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом про Державний бюджет України на 1 січня поточного календарного року.
При цьому, будь-яких доказів неможливості щомісячного використання коштів в сумі 14200 грн. з вказаного рахунку, а також того, що відповідна сума є меншою від розміру заробітної плати, яка після відрахування всіх обов'язкових платежів надходить на рахунок позивача, останнім ані до Першого ВДВС у Первомайському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), ані до судів першої та апеляційної інстанції не надано.
У контексті наведеного посилання, колегія суддів зазначає, що порядок звернення стягнення на заробітну плату, визначений у ст.70 Закону №1404-VIII, не змінився, адже цією статтею встановлено розмір відрахувань із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника, а не розмір стягнення з арештованих коштів боржника.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 10.06.2021р. у справі №520/4794/2020.
Відповідно до абз.2 ч.2 ст.59 Закону №1404-VIII, виконавець зобов'язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника та/або з електронних грошей, які знаходяться на електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку, небанківських надавачів платіжних послуг документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому п.п.10, 15 ч.1 ст.34 цього Закону.
За правилами ч.4 ст.59 Закону №1404-VIII, підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або є його частини є, зокрема, отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом (п.1); надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника (п.2).
У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду, що прямо передбачено ч.5 ст.59 Закону.
За таких обставин, враховуючи, що матеріали справи не містять доказів існування обставин, передбачених абз.2 ч.2 та ч.4 ст.59 Закону №1404-VIII, з якими законодавець беззаперечно пов'язує виникнення у державного виконавця обов'язку із зняття арешту на майно (кошти), а також той факт, що на картку (рахунок) № НОМЕР_2 може бути зарахована будь-яка виплата (переказ), тобто не лише заробітна плата, колегія суддів погоджується з позицією суду попередньої інстанції про необґрунтованість заявлених позовних вимог, оскільки накладення арешту на кошти боржника в першу чергу обумовлено метою забезпечення виконання постанови суду про стягнення з останнього на користь держави грошових коштів.
Посилання апелянта на безпідставне неврахування судом першої інстанції правових позицій Великої Палати Верховного Суду у справі №905/361/19 (постанова від 19.05.2020р.) та №756/8815/20 (постанова від 20.04.2022р.) колегія суддів вважає помилковим. Так, постанова у справі №905/361/19 стосувалася можливості накладення та зняття арешту з рахунку підприємства, з якого здійснюється виплата заробітної плати. Постанова ж у справі №756/8815/20 прийнята хоча й за подібних правовідносин, однак без урахування положень Закону №3048-IX, який, як уже було встановлено раніше, набрав чинності 06.05.2023р.
Отже, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що суд 1-ї інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду не спростовують.
До того ж слід також зазначити й про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
А згідно з ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін у справі, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, згідно зі ст.316 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.308,311,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2024 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено: 24.03.2025р.
Головуючий у справі
суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов
Судді: М.П. Коваль
В.О. Скрипченко