П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
24 березня 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/2376/24
Головуючий І інстанції: Малих О.В.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одеса апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2024 року (м.Миколаїв, дата складання повного тексту судового рішення - 06.08.2024р.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області та третьої особи - Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
14.03.2024р. ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до ТУ ДСА в Миколаївській області та третьої особи - ДСА України, в якому просив суд:
- визнати протиправними дії ТУ ДСА в Миколаївській області щодо нарахування та виплати судді Южноукраїнського міського суду Миколаївської області ОСОБА_1 суддівської винагороди з листопада по грудень 2023р. та за січень 2024р. обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01.01.2023р. та з 01.01.2024р., в розмірі - 2102 грн.;
- зобов'язати ТУ ДСА в Миколаївській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди з листопада по грудень 2023р. судді Южноукраїнського міського суду Миколаївської області ОСОБА_1 на підставі ч.ч.2,3 та 5 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2023р., а саме в сумі - 2684 грн., щомісячних доплат за вислугу років в розмірі 80% від посадового окладу, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за період з листопада по грудень 2023р.;
- зобов'язати ТУ ДСА в Миколаївській області провести нарахування та виплату суддівську винагороду за січень 2024р. судді Южноукраїнського міського суду Миколаївської області ОСОБА_1 на підставі ч.ч.2,3 та 5 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» виходячи із базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2024р., зокрема в сумі - 3028 грн., щомісячних доплат за вислугу років в розмірі 80% від посадового окладу, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за січень 2024р.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає про те, що розрахунковою величиною розміру суддівської винагороди є саме прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого станом на 01.01.2023р. складає - 2684 грн., а станом на 01.01.2024р. складає - 3028 грн. Натомість, ТУ ДСА в Миколаївській області здійснювало розрахунок суддівської винагороди з розрахунку розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді та становить 2102 грн.
Відповідач, у свою чергу, надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив, в яких позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2024 року (ухвалене в порядку спрощеного (письмового) провадження) адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено частково. Визнано протиправними дії ТУ ДСА в Миколаївській області стосовно нарахування та виплати судді Южноукраїнського міського суду Миколаївської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за листопад - грудень 2023р. та за січень 2024р., обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01.01.2023р. та з 01.01.2024р., в розмірі 2102 грн. Зобов'язано ТУ ДСА в Миколаївській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди за період листопад - грудень 2023р. судді Южноукраїнського міського суду Миколаївської області ОСОБА_1 на підставі ч.ч.2,3 та 5 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2023р., а саме в сумі - 2684 грн., щомісячних доплат за вислугу років в розмірі 80% від посадового окладу, з урахуванням раніше виплачених сум. Зобов'язано відповідача провести нарахування та виплату суддівську винагороду за січень 2024р. судді Южноукраїнського міського суду Миколаївської області ОСОБА_1 на підставі ч.ч.2,3,5 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2024р., зокрема в сумі - 3028 грн., щомісячних доплат за вислугу років в розмірі 80% від посадового окладу, з урахуванням раніше виплачених сум. В решті позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду 1-ї інстанції, ТУ ДСА в Миколаївській області 09.09.2024р. подало апеляційну скаргу, в якій зазначило, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення, було порушено норми матеріального та процесуального права, у зв'язку із чим просило скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 06.08.2024р. та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Ухвалою судді П'ятого апеляційного адміністративного суду від 12.09.2024р. дану апеляційну скаргу - залишено без руху.
Ухвалами П'ятого апеляційного адміністративного суду від 24.09.2024р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТУ ДСА в Миколаївській області та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.
24.09.2024р. матеріали справи надійшли до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Позивач, належним чином повідомлений про розгляд даної справи, правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).
Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги позивача, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини.
Позивач - ОСОБА_1 обраний народним суддею Южноукраїнського міського народного суду за рішенням Миколаївської обласної ради народних депутатів 16 сесії 21 скликання від 11.03.1993р. №3.
Згідно з наказом начальника Управління юстиції Миколаївської ОДА від 19.03.1993р. №96-Л, позивача призначено на вище вказану посаду з 12.03.1993р. за переведенням з органів внутрішніх справ МВС Миколаївської області.
Відповідно до постанови Верховної ради України від 09.07.2003р. №1072-IV, позивача обрано на посаду судді Южноукраїнського міського суду Миколаївської області безстроково.
04.08.2003р. наказом голови Южноукраїнського міського суду №49 ОСОБА_1 обрано суддею безстроково.
Наказом в.о. голови Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 24.04.2015р. №09-ос позивачу встановлено щомісячну доплату за науковий ступінь кандидата психологічних наук у розмірі 15% від посадового окладу.
Наказом голови Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 18.01.2017р. №04-ос позивачу було встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 80% від посадового окладу.
Вважаючи, що ТУ ДСА в Миколаївській області неправильно розраховано суму суддівської винагороди позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.
Вирішуючи справу по суті та частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із часткової обґрунтованості та доведеності позовних вимог і, відповідно, наявності підстав для їх часткового задоволення.
Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне.
Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст.22 Конституції України, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до ст.126 Конституції України, незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
У силу ст.130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. Так, у Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій ВРП. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Як передбачено у ч.1 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016р. №1402-VIII, суддівська винагорода регулюється даним Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
У відповідності до ч.2 цієї статті, суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Конституційний Суд України в п.4.1 рішення від 11.03.2020р. у справі №4-р/2020 з посиланням в тому числі на норми міжнародного права наголосив на тому, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції стосовно незалежності суддів, зокрема, їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення від 24.06.1999р. №6-рп/99, від 20.03.2002р. №5-рп/2002, від 01.12.2004р. №19-рп/2004, від 11.10.2005р. №8-рп/2005, від 18.06.2007р. №4-рп/2007, від 22.05.2008р. №10-рп/2008, від 03.06.2013р. №3-рп/2013, від 19.11.2013р. №10-рп/2013, від 08.06.2016р. №4-рп/2016, від 04.12.2018р. №11-р/2018, від 18.02.2020р. №2-р/2020).
При цьому, Конституційний Суд України послідовно та неодноразово зазначав про те, що однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України і є необхідною умовою здійснення правосуддя безстороннім, справедливим та неупередженим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід'ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виці матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абз.3 п.2 мотивувальної частини рішення від 24.06.1999р. №6-рп/99, перше речення абз.6 пп.2.2 п.2 мотивувальної частини рішення від 03.06.2013р. №3-рп/2013, друге речення абз.6 пп.3.2., абз.27, 33, 34 пп.3.3 п.3 мотивувальної частини рішення від 04.12.2018р. № 1-р/2018).
Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя (ч.1 ст.124 Основного Закону України).
Згідно з ч.3 ст.135 Закону №1402-VIII, базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Частиною 9 ст.135 Закону №1402-VIII визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
Відповідно до положень Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999р. №966-XIV, «прожитковим мінімумом» є вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних та демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.
На переконання суду апеляційної інстанції, перелік основних соціальних і демографічних груп населення, викладений у Законі №966-XIV є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.
Абзацом 5 ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», а також абз.5 ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено з 01.01.2023р. та з 01.01.2024р. прожитковий мінімум на одну особу для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема, було установлено для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 грн.
Натомість, абз.4 ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та абз.4 ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб в таких розмірах відповідно: з 01.01.2023р. - 2684 грн, з 01.01.2024р. - 3028 грн.
Так, ключовим питанням у даній справі є правомірність визначення суддівської винагороди, виходячи з приписів абз.5 ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», а саме з розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102 грн.
Колегія суддів наголошує, що при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідач мав керуватися виключно Законами №1402-VIII та №966-XIV, які не передбачають встановлення окремого розміру прожиткового мінімуму для суддів, при цьому застосування ст.7 Законів України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та «Про Державний бюджет України на 2024 рік» в частині застосування до розрахунку суддівської винагороди розміру прожиткового мінімуму працездатних осіб 2102 грн. прямо суперечить ст.130 Конституції України.
Разом із тим, як Законами України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та «Про Державний бюджет України на 2024 рік», так і будь-яким іншим діючим нормативно-правовими актами, не скасовані і не внесені зміни в чинні норми права, передбачені ч.2 ст.135 Закону №1402-VIII, яка визначає, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами, ст.130 Конституції України про те, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій, а також ст.1 Закону №966-XIV, яка встановлює перелік до основних соціальних та демографічних груп населення.
Норми права, які містяться у перелічених статтях є зрозумілими і доступними для зацікавлених осіб, чіткими та передбачуваними у своєму застосуванні, а також є спеціальними і мають найвищу юридичну силу і тому мають виконуватися.
Таким чином, неможливо розглядати вказані положення ст.7 Законів України Про Державний бюджет України на 2023 рік», а також «Про Державний бюджет України на 2024 рік» в частині застосування до розрахунку суддівської винагороди розміру прожиткового мінімуму працездатних осіб в сумі 2102 грн., як такі, що відповідають принципам якості та правової визначеності закону, в сенсі застосування до правовідносин визначення розміру суддівської винагороди позивача.
Відповідно до ч.4 ст.7 КАС України, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
Варто зауважити, що Верховний Суд вже неодноразово висловлював правову позицію щодо регулювання подібних правовідносин, зокрема, у постановах від 30.11.2021р. у справі №360/503/21, від 10.11.2021р. у справі №400/2031/21, від 22.06.2023р. у справі №400/4904/21, від 24.07.2023р. у справі №280/9563/21, від 25.07.2023р. у справі №120/2006/22-а, від 26.07.2023р. у справі №240/2978/22, від 27.07.2023р. у справі №240/3795/22, від 02.08.2023р. у справі №560/5597/22, від 15.08.2023р. у справі №120/19262/21-а, від 13.09.2023р. у справі №240/44080/21, від 21.09.2023р. у справі №380/25627/21 та інших, яка відповідно до ч.5 ст.242 КАС України підлягає врахуванню судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин
Зокрема, Верховний Суд дійшов висновку, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня відповідного року, на іншу розрахункову величину, яка Законом №1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102 грн.) на підставі ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України» було неправомірним.
За наведених обставин, колегія суддів вважає, що дії ТУ ДСА в Миколаївській області щодо нарахування та виплати судді Южноукраїнського міського суду Миколаївської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з листопада по грудень 2023р. та за січень 2024р., обчисленої виходячи з розміру «прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня» - 2102 грн., є протиправними, що свідчить про наявність підстав для задоволення позовних вимог у вказаній частині.
Суд апеляційної інстанції, приймаючи до уваги доводи скаржника, що відповідач не наділений правом самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості стосовно збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу, наголошує, що необхідність виконання відповідачем, як розпорядником бюджетних коштів, вимог чинного законодавства, не змінює правової природи таких дій, що за своєю суттю мають ознаки протиправності, оскільки порушують конституційні гарантії незалежності суддів.
При цьому, згідно з ч.4 ст.148 Закону №1402-VIII, функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.
Колегія суддів зазначає, що відповідач, як розпорядник бюджетних коштів, мав першочергово забезпечити виплату суддівської винагороди у повному обсязі за рахунок видатків Державного бюджету України на 2023р. та 2024р. на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя.
Вказаний обов'язок та пріоритетність виплати суддівської винагороди у порівнянні з іншими виплатами, окрім згаданого вище, випливає також із особливого статусу судді та необхідності неухильного дотримання гарантій його незалежності.
Натомість, відповідачем зазначений обов'язок не був виконаний через помилкове застосування до спірних правовідносин норм ст.7 Законів України Про Державний бюджет України на 2023 рік» та «Про Державний бюджет України на 2024 рік», а не через відсутність відповідних бюджетних призначень.
Жодних доказів того, що ДСА України не забезпечило відповідних видатків суду не надано.
Враховуючи викладене, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, яким повно та правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Наведена вище правова позиція була вже неодноразово викладена П'ятим апеляційний адміністративним судом, зокрема, в постановах від 30.09.2024р. у справі №400/324/24, від 28.10.2024р. у справі №420/13492/24, від 08.11.2024р. у справі №400/5038/24, від 08.11.2024р. у справі № 400/3849/24, від 21.01.2025р. у справі №400/7243/24 та інших, ухвалених за аналогічних, що і в даній справі, обставин.
До того ж слід також зазначити й про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
А згідно з ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін у справі, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, згідно зі ст.316 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.308,311,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області - залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2024 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення
Повний текст постанови виготовлено: 24.03.2025р.
Головуючий у справі
суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов
Судді: М.П. Коваль
В.О. Скрипченко