Справа № 420/6742/25
про повернення позовної заяви в частині позовних вимог
24 березня 2025 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Хлімоненкова М.В., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 , про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 , у якому позивач просить суд:
- Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 27.01.2023 року по 19.05.2023 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року,
- Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення, а саме: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості військової служби, щомісячної премії, інших надбавок та доплат ОСОБА_1 з 27.01.2023 року по 19.05.2023 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року - 2684 гривні 00 копійок, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум,
- Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 20.05.2023 року по 16.06.2023 року без урахування розрахункової величини 2684 гривні 00 копійок,
- Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення, а саме: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості військової служби, щомісячної премії, інших надбавок та доплат ОСОБА_1 з 20.05.2023 року по 16.06.2023 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розрахункової величини 2684 гривні 00 копійок на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум,
- Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 02.08.2023 року по 17.01.2025 року без урахування розрахункової величини 2684 гривні 00 копійок.
- Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок грошового забезпечення, а саме: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості військової служби, щомісячної премії, інших надбавок та доплат ОСОБА_1 з 02.08.2023 року по 17.01.2025 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розрахункової величини 2684 гривні 00 копійок на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Судом при вирішенні питання про відкриття провадження у справі було з'ясовано, що даний позов подано із пропуском встановленого законом строку звернення до адміністративного суду, при цьому позивач заявляв про його поновлення.
Ухвалою суду від 12.03.2025, позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду з даним позовом у частині позовних вимог, заявлених до військової частини НОМЕР_1 .
Ухвалу суду від 12.03.2025 представник позивача отримав через електронний кабінет в підсистемі Електронний суд (ЄСІТС) 14.03.2025 (00:05).
18.03.2025 до суду від позивача, за підписом його представника, на виконання ухвали суду від 12.03.2025, надійшла заява про поновлення строків звернення до суду, у якій зазначається, що відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП України строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні складає три місяці з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Позивача було звільнено з військової служби 17.01.2025 року, а з цією позовною заявою до суду він звернувся 06.03.2025 року.
Представник позивача у заяві наголошує, що законодавцем чітко визначено, що у справах про виплату всіх сум, які належать працівникові при звільненні, строк для звернення до суду із позовом - три місяця з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Таке формулювання на думку представника позивача було складено саме з метою уникнення конфліктних ситуацій між працівником (військовослужбовцем) та керівником (командиром військової частини) у період роботи (військової служби). Відтак позивач на посаді сапера щомісяця не мав подавати позовні заяви (у період з 27.01.2023 року по 17.01.2025 року - 25 позовних заяв), а 06.03.2025 року звернувся до суду із однією позовною заявою щодо спірного питання за весь період військової служби.
Посилаючись на приписи ст.160, 161, 72, 74, 77, 79 КАС України, представник позивача у заяві також звертає увагу на те, що позивач стверджуючи про порушення його прав щодо обчислення грошового забезпечення зобов'язаний надати до суду докази в обґрунтування вказаних обставин.
Відповідно до викладеного, з метою отримання інформації про порядок обчислення грошового забезпечення та письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні позивач 21.02.2025 року звернувся із заявою до відповідача. Станом на день направлення до суду позовної заяви відповіді на заяви на адресу позивача не надходили. Після надання відповіді на заяву позивач зобов'язується невідкладно надати копію відповіді до суду. Інших доказів надання позивачу письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні та інформації про порядок обчислення грошового забезпечення у оскаржуваний період відповідачем не надано. Наказ про виключення позивача зі списків особового складу не є письмовим повідомленням про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, оскільки у наказі про звільнення відсутня інформація про виплачене грошове забезпечення за період з 27.01.2023 року по 17.01.2025 року, відтак наказ про звільнення не є належним доказом виплати позивачу грошового забезпечення у заниженому розмірі у розумінні статті 74 КАС України.
Також представник позивача зазначає, що відповідно до правової позиції Верховного Суду наведеної у постановах від 29 вересня 2022 року у справі №500/1912/22, від 06 липня 2023 року у справі №320/15312/21 проходження військової служби є поважною причиною для поновлення строків звернення до суду. Аналогічна правова позиція наведена в ухвалах Верховного Суду від 22.08.2022 року у справі №420/15397/21, від 29.08.2022 року у справі №420/9187/21, від 31.08.2022 року у справі №400/7421/21, від 11.05.2023 року у справі №200/2373/22, від 08.06.2023 року у справі №580/9339/21, де Верховний Суд приймає проходження військової служби як поважну причину для поновлення строків звернення до суду. Верховним Судом у постанові від 23.01.2025 року у справі №400/4829/24 зазначено, що саме дата одержання письмового повідомлення про суми, нараховані і виплачені йому при звільненні є датою обізнаності позивача про порушення його прав, що є предметом спору у цій справі. Відповідачем проігноровано заяву позивача щодо надання письмового повідомлення про суми нараховані та виплачені при звільненні. Крім того Верховний Суд неодноразово зазначав, що суд не має проявляти надмірний формалізм та непропорційність між застосованими заходами та поставленою метою, наслідком чого стало порушення права скаржника на судовий захист, зокрема у постановах від 07 квітня 2021 року у справі №280/5246/18, від 01 квітня 2021 року у справі №140/8457/20, від 17 березня 2021 року у справі №280/2815/20.
Розглянувши матеріали справи, оцінюючи доводи заявника, суд виходить з такого.
У відповідності до ч.1 ст.122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Приписи абз.1 ч.2 ст.122 КАС України визначають, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно ч.3 ст.122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Позивач проходив військову службу, яка вважається публічною службою згідно п.17 ч.1 ст.4 КАС України.
Частиною 5 статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
При цьому, суд звертає також увагу, що Верховний Суд у постанові від 06 квітня 2023 року у справі №260/3564/22 дійшов до висновку, що зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною 5 статті 122 КАС України.
Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 02 серпня 2023 року справа № 380/17776/22, від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21, 03 серпня 2023 року справа № 280/6779/22.
Так, відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» №2352-IX від 01.07.2022, який набрав чинності 19.07.2022, назву та частини першу і другу статті 233 та текст статті 234 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України, не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
При цьому, в силу приписів ст.234 КЗпП України, у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
Суд також враховує, що нормами пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України передбачено, що під час дії карантину, встановленого КМУ з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Карантин на всій території України був установлений Постановою КМУ №211, за пунктом 1 якої (у первинній редакції) карантинні обмеження були запроваджені з 12 березня до 03 квітня 2020 року.
Згодом цей строк був неодноразово змінений згідно з постановами КМУ від 23 лютого 2022 року №229, від 27 травня 2022 року №630, від 19 серпня 2022 року №928, від 23 грудня 2022 року №1423. Востаннє цей строк був продовжений Постановою КМУ від 25 квітня 2023 року №383 до 30 червня 2023 року і згідно з Постановою КМУ №651 карантин припинив дію з 30 червня 2023 року.
У пункті 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України йдеться саме про продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України.
З вказаного слідує, що строки для звернення до суду, які передбачені у статті 233 КЗпП України, були продовжені на строк дії карантину. Тобто, якщо під час дії карантину на всій території України існували чи виникли підстави (з якими пов'язується відлік строку) для звернення до суду за вирішенням трудового спору, то строк на це звернення не обмежувався строками, які визначені у статті 233 КЗпП України, а продовжувався на строк дії карантину. З припиненням дії карантину закінчується і строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору.
Отже, з 19.07.2022 звернення до адміністративного суду обмежене тримісячним строком. Водночас, вказаний строк не підлягає застосуванню до 30.06.2023, так як він продовжений на строк дії карантину, який відмінено з 24 год. 00 хв. 30.06.2023.
Отже, з огляду на те, що у позові позивачем, в тому числі, оскаржується правомірність здійснення військовою частиною НОМЕР_1 обрахунків грошового забезпечення позивача за період з 27.01.2023 по 16.06.2023 (дату звільнення позивача зі служби та виключення зі списків цієї військової частини), позивач до суду із вимогами щодо перерахунку виплаченого за указаний період грошового забезпечення звернувся з пропуском установленого чинним законодавством строку.
В силу приписів ч.1 ст.121 КАС України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Оцінюючи наведені у заяві про поновлення строків звернення до суду доводи та обґрунтування, суд зазначає, що строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору за захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому, перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Водночас, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів.
Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися, не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду.
В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
В свою чергу, поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Розглянувши подану позивачем заяву, суд дійшов висновку, що зазначені в ній причини пропуску строку звернення до адміністративного суду не є поважними.
Суд зауважує, що ч.1 ст.233 КЗпП України передбачає загальний строк звернення до суду у трудових спорах. При цьому, частина друга цієї ж норми стосується виплати всіх сум, що належать працівникові у разі його звільнення.
Отже, суд ще раз звертає увагу, що у розумінні ч.2 ст.233 КЗпП України, у редакції, чинній на час звернення позивача до суду із цим позовом, із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
При цьому, у постанові від 23.01.2025 у справі №400/4829/24 Верховний Суд зазначив, що у випадках звільнення військовослужбовця з військової служби та у разі невиплати йому частини грошового забезпечення, на отримання якого він мав право під час проходження служби, перебіг строку звернення починається саме з дати його звільнення з цієї служби.
Зважаючи на викладене, оскільки спірним у даному позові є також неправильний на думку позивача розрахунок та виплата відповідачами грошового забезпечення у період проходження ОСОБА_1 військової служи, а саме з 27.01.2023 по 19.05.2023, з 20.05.2023 по 16.06.2023 у військовій частині НОМЕР_1 та з 02.08.2023 по 17.01.2025 у військовій частині НОМЕР_2 , при цьому, згідно копії доданого до позову військового квитка позивача, наказом від 16.06.2023 №170 його було виключено зі списків В/Ч НОМЕР_1 .
Тобто, датою звільнення позивача з цієї військової частини та виключення його зі списків частини є саме 16.06.2023, і саме з цієї дати, враховуючи наведене вище, у позивача розпочався перебіг строку для звернення до суду щодо належного з ним розрахунку при звільненні з військової частини НОМЕР_1 .
Отже, визначаючись з приводу дати, з якої позивач знав або повинен був знати про порушення свого права, враховуючи положення ст. 122 КАС України, суд вважає, що позивач при звільненні у чевні 2023 року мав знати про можливе порушення своїх прав щодо недоотриманих сум грошового забезпечення за період служби та міг звернутися до суду за захистом порушених прав протягом строку, визначеного ст. 233 КЗпП України.
Статтею 234 КЗпП України передбачено, що у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
Аналогічний правовий висновок викладений у рішенні Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22 та у постановах від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21, від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22, від 03 серпня 2023 року в справі № 280/6779/22 і від 06 березня 2024 року в справі № 600/5050/23-а.
Отже, виключно у разі пропуску з поважних причин позивачем, встановленого законом строку, суд може поновити такий пропущений строк, якщо при цьому, з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
Водночас, позивачем не доведено наявності поважних причин, які спричинили пропуск строку встановленого законом для подання цього позову. В заяві про поновлення пропущеного строку, не вказуються обставини, які були чи є об'єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення позивача, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду, не надано доказів на підтвердження таких обставин.
На думку суду є безпідставними посилання позивача на неотримання відповіді від військової частини на звернення, направлене 21.02.2025 з метою отримання інформації про порядок обчислення грошового забезпечення та письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні, оскільки такі обставини лише засвідчують день, коли позивач почав вживати активні дії щодо захисту ймовірно порушеного свого права на отримання грошового забезпечення в належному розмірі. Позивач також не вказує у своїх доводах про жодні наявні у нього перешкоди щодо можливості звернутись до відповідача - військової частини НОМЕР_1 своєчасно за інформацією щодо розрахунку та складових виплачених йому сум та своєчасного звернення до суду із позовом стосовно неналежного розрахунку з ним одразу після звільнення з цієї військової частини, яке відбулось ще у червні 2023 року.
Щодо посилань позивача у заяві на воєнний стан на території України, суд вказує, що у пункті 47 постанови від 10.11.2022 у справі № 990/115/22 Верховний Суд сформував правову позицію, що введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.
Суд звертає увагу, що аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Разом з цим, зі змісту заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду не встановлено судом, що позивач не мав реальної, об'єктивної можливості виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії щодо звернення до суду за захистом своїх прав у встановлений нормами чинного законодавства строк.
Суд також враховує, що Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
За приписами ст.1 та 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав що, не заперечуючи наявності дискреційних повноважень у національних судів щодо вирішення питання про поновлення строку на звернення до суду, апеляційне чи касаційне оскарження, ЄСПЛ підкреслює, що останні повинні визначити, чи виправдовують підстави для подібного продовження строків втручання у принцип “res judicata», особливо коли національне законодавство не обмежує межі розсуду суду ні в тривалості, ні в підставах для визначеності подовжених строків (справа «Безруков проти Росії», п. 34).
Поважними причинами пропуску строку звернення до суду відповідно до вимог КАС України визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.
Втім, підсумовуючи усе наведене вище, суд вважає, що за встановлених спірних обставин справи, з урахуванням приведених законодавчих приписів, позивач з даним позовом в частині вимог про виплату грошового забезпечення до військової частини НОМЕР_1 за спірні періоди з 27.01.2023 по 19.05.2023 та з 19.05.2023 по 16.06.2023 у неналежному розмірі звернувся 06.03.2025 поза межами встановлених законом строків, не довівши поважність причин пропуску такого строку.
Згідно з ч.1, 2 ст.123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Зазначене кореспондується із приписами п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України, відповідно до якого позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Отже, дослідивши викладені у заяві про поновлення пропущеного строку доводи та письмові докази у сукупності, судом зроблено висновок, що позивачем пропущено строк для звернення до суду із цим позовом з неповажних причин щодо вимог, заявлених до військової частини НОМЕР_1 про виплату грошового забезпечення у неналежному розмірі за спірні періоди з 27.01.2023 по 19.05.2023 та з 19.05.2023 по 16.06.2023, у зв'язку із чим, суд не знаходить підстав для задоволення заяви позивача про поновлення такого строку в цій частині.
На підставі викладеного, позовна заява в частині позовних вимог, заявлених до військової частини НОМЕР_1 що стосуються обрахунку та виплати грошового забезпечення позивача за періоди з 27.01.2023 по 19.05.2023 та з 19.05.2023 по 16.06.2023 підлягає поверненню позивачу.
Враховуючи усе викладене вище, керуючись ст. 121-123, 160, 161, 169, 241-243, 248, 256 КАС України, суд
Визнати неповажними причини пропуску ОСОБА_1 строку для звернення до суду з даним позовом в частині вимог, заявлених до військової частини НОМЕР_1 .
Позовну заяву ОСОБА_1 в частині вимог заявлених до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 27.01.2023 року по 19.05.2023 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року; зобов'язання військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення, а саме: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості військової служби, щомісячної премії, інших надбавок та доплат ОСОБА_1 з 27.01.2023 року по 19.05.2023 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року - 2684 гривні 00 копійок, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум; визнання протиправними дій військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 20.05.2023 року по 16.06.2023 року без урахування розрахункової величини 2684 гривні 00 копійок; зобов'язання військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення, а саме: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості військової служби, щомісячної премії, інших надбавок та доплат ОСОБА_1 з 20.05.2023 року по 16.06.2023 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розрахункової величини 2684 гривні 00 копійок на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум, - повернути позивачу.
Копію ухвали направити учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею відповідно до ст.256 КАС України.
Ухвала може бути оскаржена в порядку та строки, визначені статтями 294-297 КАС України до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Марина ХЛІМОНЕНКОВА