Справа № 420/7266/25
про залишення позовної заяви без руху
25 березня 2025 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Караван Р.В., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
ОСОБА_1 12.03.2025 року звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просить суд:
визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_2 за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року індексацію грошового забезпечення, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, з визначенням місяців, в яких відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців, січень 2008 року;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_2 за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року індексацію грошового забезпечення із застосуванням місяців для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базових місяців) - січень 2008 року, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, з урахуванням раніше виплачених сум;
визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_2 індексації грошового забезпечення нарахувати і виплатити за період з 01 березня 2018 року по 28 грудня 2018 року відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», з застосуванням березня 2018 року як місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (“базового місяця»), та з урахуванням вимог абзацу четвертого пункту 5 Порядку № 1078 (у частині розрахунку індексації як різниці між сумою індексації і розміром підвищення доходу).
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_2 індексацію грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 28 грудня 2018 року із застосуванням березня 2018 року як місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (“базового місяця»), відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, з урахуванням раніше виплачених сум.
Ухвалою суду від 18.03.2025 позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії залишено без руху з підстав недотримання вимог до позовної заяви та надано позивачу термін для усунення недоліків - 5 днів з дня отримання копії ухвали.
19.03.2025 через систему «Електронний суд» позивачем на виконання ухвали суду від 18.03.2025 до Одеського окружного адміністративного суду подано заяву про усунення недоліків (зареєстрована канцелярією суду 20.03.2025), якою усунено виявлені недоліки, а саме подано уточнену позовну заяву з зазначенням інформації про вірний індекс позивача та відповідача, а також надано копії документів, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, з доказами надсилання її копії іншим учасникам справи.
За наслідками дослідження копій документів, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, судом встановлено, що позивачем попущено строк звернення з заявленими позовними вимогами.
Позивачем заявлені вимоги щодо визнання протиправними на його думку дій Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у нарахуванні та виплаті йому за період з 01 січня 2016 року по 28 грудня 2018 року індексації грошового забезпечення.
Суд зауважує, що заробітна плата в розумінні частини першої статті 94 КЗпП України означає винагороду, яка обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», яка складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Основна заробітна плата це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Відповідно до частини першої статті 33 Закону України «Про оплату праці» в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.
Індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці працівникам у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів (стаття 1, частина перша статті 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03 липня 1991 року №1282-ХII зі змінами).
Відповідно до частини першої статті 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, заробітна плата (грошове забезпечення) (частина перша, друга статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ).
З наведеного висновується, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, є складовими заробітної плати.
На належності сум індексації та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати до складових належної працівникові заробітної плати, як коштів, які мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, наголошував і Конституційний Суд України у Рішенні від 15 жовтня 2013 року №9-рп/2013.
Конституційний Суд України у вказаному Рішенні виходив з того, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов'язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. Так, держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 КЗпП України, статей 33, 34 Закону України «Про оплату праці» такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати.
У пункті 2.2 Рішення від 15 жовтня 2013 року №9-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Виходячи з цього, очевидним є те, що спір про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення, стосується заробітної плати військовослужбовця.
Варто зазначити, що норми КАС України передбачають можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Водночас у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.
Разом із цим, частиною другою статті 233 КЗпП України встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Суд зазначає, що перебування особи на публічній службі, є однією із форм реалізації закріпленого в статті 43 Конституції України права на працю.
Водночас індексація грошового забезпечення є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.
Конституційний Суд України неодноразово надавав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України.
Так, у Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.
У пункті 2.1 мотивувальної частини вказаного Рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у частині другій статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду, з якими не обмежується будь-яким строком.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
З огляду на те, що вказаним Рішенням Суд надавав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України, у редакції до змін, внесених у вказану статтю Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, відповідно до якої звернення до суду не обмежувалося будь-яким строком, однак після внесення вказаних змін, у справах про виплату працівнику всіх сум, що належать йому при звільненні, було встановлено тримісячний строк звернення до суду.
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Разом з цим відповідно до пункту першого глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Карантин в Україні, пов'язаний з COVID-19, діяв з 12 березня 2020 року (постанова Уряду від 11 березня 2020 року № 211) та закінчився 30 червня 2023 року (постанова Уряду від 27 червня 2023 року № 651).
Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
У справі ж, що розглядається, на момент звернення позивача до суду, а саме 12 березня 2025 року з позовом про виплату індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 грудня 2018 року, в Україні не діяв карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, що вказує на правомірність застосування до спірних правовідносин строків, встановлених статтею 233 КЗпП України.
Про обґрунтованість вказаних висновків суду, свідчать правові позиції Верховного Суду, які викладені у постановах від 28 серпня 2024 року у справі № 580/9690/23, від 27 грудня 2024 року у справі № 420/15311/23, від 29 січня 2025 року у справі № 500/6880/23 та від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21.
Суд також зауважує, що практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгі»).
Так, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (див. рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року, заява № 28090/95, п. 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
У рішенні «Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25 січня 2000 року, п. 33).
Таке обмеження права звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів відповідними строками узгоджується із принципом «Leges vigilantibus non dormientibus subveniunt», згідно з яким закони допомагають тим, хто пильнує.
З вказаним позовом позивач звернувся 12 березня 2025 року, тобто з пропуском строку звернення до суду з даними позовними вимогами.
Частинами 1 та 2 статті 123 КАС України визначено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Частиною 6 статті 161 КАС України визначено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
У зв'язку з вищевикладеним, суд вважає за необхідне залишити позовну заяву без руху, встановивши позивачу строк для усунення недоліків.
Для усунення вказаних вище недоліків позивачу необхідно надати до суду обґрунтовану заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду разом з доказами поважності причин його пропуску.
Керуючись статтями 121, 123, 172, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без руху.
Надати позивачу строк - 10 днів з дня отримання копії цієї ухвали, для усунення недоліків позовної заяви.
Повідомити позивача про необхідність виправити зазначені недоліки у визначений строк.
Роз'яснити позивачу, що у разі невиконання ухвали суду у зазначений строк позовна заява буде вважатися неподаною та повернута позивачу з усіма доданими до неї документами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя Роман КАРАВАН