19 березня 2025 рокусправа № 380/9813/24
зал судових засідань №11
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Гулика А.Г.
за участю:
секретаря судового засідання Петровської А.М.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача Літовченко Л.Р.,
представника відповідачів Лавріва В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди
І. Стислий виклад позицій учасників справи
у провадженні Львівського окружного адміністративного суду перебуває справа за позовом ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області код ЄДРПОУ 13814885, місцезнаходження: 79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10, у якому просить суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову Львівського відділення управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України у Львівській області від 06.09.2022 №46022/445570/70020/29 про припинення (затримання) щомісячної страхової виплати з 01 серпня 2022 року ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області відновити нарахування щомісячної страхової виплати та виплатити ОСОБА_1 заборгованість по щомісячній страховій виплаті за період починаючи з 01 серпня 2022 року;
- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 25000,00грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що листом Львівського відділення управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України у Львівській області №22.01-11/1489 від 08.09.2022 ОСОБА_1 повідомлено про те, що постановою Львівського відділення від 06.09.2022 №46022/445570/70020/29 з 01.08.2022 йому припинено щомісячну страхову виплату у зв'язку з тим, що під час здійснення верифікації та моніторингу достовірності інформації, поданої фізичними особами для нарахування та отримання страхових виплат, виявлено невідповідність за даними Адміністрації Державної прикордонної служби України.
Для продовження нарахування щомісячної виплати позивачу необхідно з'явитись у Львівське відділення. Після цього позивач неодноразово звертався до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявами про поновлення виплати. Позивач стверджує, що всі документи, які від нього вимагали, він надавав, але щоразу його повідомляли про необхідність очікування та проведення перевірок, подання нових документів, перекладів, розробку програмного забезпечення, тощо. Позивач стверджує, що дійсно виїжджав з України 28.02.2022 та повернувся в Україну 22.05.2022, що підтверджується листом Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 19.04.2024.
18.06.2024 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому проти задоволення позовних вимог заперечив повністю. Відзив обґрунтований тим, що згідно з пунктом 1 частини першої статті 46 Закону № 1105 (в редакції до 01.01.2023) страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Відповідно до пункту 1.12 Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат, затвердженим постановою правління Фонду соціального страхування України від 19.07.2018 №11, у разі надходження рекомендацій Міністерства фінансів України за наслідками проведення верифікації страхових виплат, нарахування страхових виплат припиняється до завершення перевірки правомірності призначення страхових виплат. В період до 01.01.2023 позивач перебував на обліку у Львівському відділенні УВД та отримував страхові виплати у зв'язку з травмою на виробництві. Львівське відділенням УВД сформувало запит в інформаційно-аналітичній платформі електронної верифікації та моніторингу Міністерства фінансів України. Під час здійснення верифікації та моніторингу достовірності інформації, поданих фізичними особами для нарахування та отримання страхових виплат, виявлено невідповідність за даними Адміністрації Державної прикордонної служби України. Окрім того, надана копія паспорта громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_2 не може підтвердити факт повернення позивача у травні 2022 року на територію України, оскільки такий видано лише 26.01.2023, тобто значно пізніше. Лист Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 19.04.2024 №19/К-4726/5304 містить інформацію про двох різних осіб, що перетинали державний кордон України, виїхав 28.02.2022 "Кульчицький" Ярослав, а 22.05.2022 на територію України в'їхала зовсім інша особа "Кулчицкий" Ярослав. Відрізняються також документи, на підставі яких здійснено перетин державного кордону України вказаними особами. Крім цього, до заяви про поновлення страхової виплати, а також до позовної заяви позивачем не долучено документи, що підтверджують країну перебування за кордоном.
11.06.2024 до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій просив позов задовольнити повністю. Відповідь на відзив обґрунтована тим, що згідно з пунктом 3.2.5. Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), якщо страхові виплати було припинено відповідно до статті 46 Закону на весь час проживання потерпілого за кордоном, щомісячні страхові виплати поновлюються з дати реєстрації потерпілого в Україні, якщо інше не передбачено міждержавними угодами. Вказує на те, що ОСОБА_1 весь час був зареєстрований в Україні та має тут офіційне зареєстроване місце проживання і надав суду ряд доказів проживання в Україні. Тому щомісячна виплата повинна бути відновлена з 01 серпня 2022 року.
03.12.2024 відповідач подав до суду додаткові пояснення, у яких зазначив, що позивач звертався до відповідача із заявами від 16.01.2023 та 27.04.2023 в довільній формі без будь-яких документів, які підтверджують країну перебування за кордоном. У зв'язку з тим, що до заяв не долучено всіх необхідних документів (додатки до заяв відсутні), зокрема нотаріально засвідченого перекладу на українську мову, який підтверджує країну перебування за кордоном та відсутність відмітки про перетин кордону у паспорті громадянина України для виїзду за закордон за 2022-2023роки (надано закордонний паспорт, який виданий 26.01.2023) підстав для поновлення виплат не було. Також зазначає, що нормативно-правовими актами не передбачено обов'язку надсилати потерпілому на виробництві відповідних постанов, в тому числі і про припинення (затримання) страхових виплат, такі надаються на вимогу потерпілого. Отже, позивач належним чином повідомлявся про припинення (затримання) йому страхових виплат. Також посилається на те, що згідно з п.1.12 Порядку №11 у разі надходження рекомендацій Міністерства фінансів України за наслідками проведеної верифікації страхових виплат нарахування страхових виплат припиняється до завершення перевірки правомірності призначеної страхової виплати. Враховуючи наведене, підставою для припинення (затримання) страхової виплати потерпілому зазначено п.1.12 Порядку №11, оскільки за наслідками верифікації, проведеної Міністерством фінансів України, виявлено що позивач 28.02.2022 перетнув кордон України.
03.03.2025 представник відповідача подав до суду додаткові пояснення, у яких зазначив, що 26.01.2021 на адресу управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області надійшов лист Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України від 25.01.2021 №147-12-1 щодо запровадження превентивної верифікації. Таким листом, з метою підготовки організаційних та технічних заходів щодо отримання доступу до інформації в інформаційно-аналітичній платформі електронної верифікації та моніторингу органам, що здійснюють державні виплати, зобов'язано надати інформацію про осіб, які будуть здійснювати адміністрування користувачів. Пунктом 3 наказу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України від 02.02.2021 №45-ОД зобов'язано, в тому числі управління Фонду, забезпечити укладання договору про надання доступу до інформації в інформаційно-аналітичній платформі електронної верифікації та моніторингу відповідно до графіку, затвердженого наказом та підключення до інформаційно-аналітичної платформи електронної верифікації та моніторингу. З листа управління Фонду від 22.04.2021 №02-12-1160 “Щодо проведення верифікації» встановлено, що управлінням Фонду укладено договір з Міністерством фінансів України від 26.02.2021 №13110-05/46 про надання доступу до інформації в інформаційно-аналітичній платформі електронної верифікації та моніторингу. Окрім того, наказом управління Фонду від 28.01.2021 №27 визначено перелік осіб, яким надано доступ до інформації в інформаційно-аналітичній платформі щодо реципієнтів, яким здійснюється призначення та виплата страхових відшкодувань і матеріального забезпечення за рахунок коштів Фонду соціального страхування України.
18.03.2025 представник відповідача подав до суду додаткові пояснення, у яких зазначив, що визначення терміну “Рекомендація» надано у статті 1 Закону №324. Так, рекомендація - це повідомлення про результат верифікації державних виплат щодо невідповідності інформації, що визначена законодавством для призначення, нарахування та/або здійснення державних виплат і впливає на визначення права на отримання і розмір таких виплат. Якщо проаналізувати пункт 15 додатків до позовної заяви позивача, а саме повідомлення про результати запиту щодо верифікації від 01.09.2022, встановлено, що таке надано Міністерством фінансів України. З назви повідомлення видно, що таке стосується результатів запиту на відповідність повідомленої реципієнтом інформації, що обробляються стосовно нього в інформаційно-аналітичній платформі електронної верифікації та моніторингу, а беручи до уваги визначення терміну “рекомендація», у їх взаємодії, можна дійти висновку, що Повідомлення від 01.09.2022 якраз і є рекомендаціями Міністерства фінансів України за наслідками проведення верифікації страхових виплат, які долучено позивачем до позовної заяви пунктом 15.
ІІ. Рух справи
Ухвалою від 13.05.2024 суддя залишив позовну заяву без руху.
Ухвалою від 29.05.2024 суддя прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі, призначив справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою від 02.10.2024 суд поновив позивачу пропущений строк звернення до суду.
Ухвалою від 21.10.2024 суд відмовив у прийнятті до розгляду заяви позивача про збільшення позовних вимог від 16.09.2024.
Ухвалою від 04.12.2024 суд витребував додаткові докази у справі.
Заходи забезпечення позову та доказів, у тому числі шляхом їх витребування, не вживались.
ІІІ. Фактичні обставини справи
Позивач ОСОБА_1 перебуває на обліку Львівського відділення управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України у Львівській області (правонаступник Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області) з 01 березня 2001 року, має зареєстрований страховий випадок: трудове каліцтво, що стався 04.07.1995.
В період до 01.01.2023 позивач перебував на обліку у Львівському відділенні УВД та отримував страхові виплати у зв'язку з травмою на виробництві, що отримана 04.07.1995, згідно з актами за формою Н-1 від 04.07.1995, та виписки офтальмологічної МСЕК серія 2-18АИ №003329 з датою огляду 03.11.1995.
15.08.2022 Львівським відділенням УВД сформовано запит в інформаційно-аналітичній платформі електронної верифікації та моніторингу Міністерства фінансів України. Під час здійснення верифікації та моніторингу достовірності інформації, поданої фізичними особами для нарахування та отримання страхових виплат, виявлено невідповідність за даними Адміністрації Державної прикордонної служби України.
Згідно з повідомленням про результати запиту на відповідність повідомленої реципієнтом інформації даним, що обробляються стосовно нього в інформаційно-аналітичній платформи електронної верифікації та моніторингу, відповідно до статті 10 Закону України "Про верифікацію та моніторинг державних виплат", наданого Міністерством фінансів України, даними Адміністрації Державної прикордонної служби України від 01.09.2022, позивач 28.02.2022 здійснив виїзд за межі України в пункті перетину Державного кордон України "Грушів", при цьому дані про повернення на територію України, відсутні.
Зазначена інформація, а також тривалий період перебування за межами України (близько шість місяців) давали підстави вважати, що позивач проживає за межами України.
Листом Львівського відділення управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України у Львівській області №22.01-11/1489 від 08.09.2022 ОСОБА_1 повідомлено про те, що постановою Львівського відділення від 06.09.2022 №46022/445570/70020/29 з 01.08.2022 йому припинено щомісячну страхову виплату у зв'язку з тим, що під час здійснення верифікації та моніторингу достовірності інформації, поданої фізичними особами для нарахування та отримання страхових виплат, виявлено невідповідність за даними Адміністрації Державної прикордонної служби України. Для продовження нарахування щомісячної виплати необхідно з'явитись у Львівське відділення.
Після цього ОСОБА_1 неодноразово звертався до відповідача із заявами про поновлення страхової виплати.
З листа відповідача від 09.02.2023 №3178-1272/К-53/8-1300/23 вбачається, що нарахування страхових виплат позивачу припиняється до завершення перевірки правомірності призначеної страхової виплати. Проте можливість здійснення відновлення раніше призначеної щомісячної страхової виплати перебуває на стадії опрацювання. Після доопрацювання програмного забезпечення та визначеним переліком документів позивачу необхідно звернутися до органу Пенсійного фонду, про що його повідомлять додатково.
У листі відповідача від 15.03.2024 №1300-5209-8/42580 зазначено, 16.02.2024 позивач звернувся із заявою про продовження страхової виплати. У зв'язку з цим просили позивача з'явитись для вирішення питання продовження страхової виплати.
У листі відповідача від 11.04.2024 №10227-10106/К-53/8-1300/24 на заяву позивача від 27.03.2024, зазначено, що заява позивача від 16.02.2024 щодо продовження страхової виплати, знаходиться на опрацюванні у відповідача. Рішення буде прийняте відповідно до поданих документів.
Вважаючи рішення відповідача щодо припинення (затримання) щомісячної страхової виплати протиправним, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.
IV. Позиція суду
Вирішуючи спір по суті, суд керувався такими мотивами.
Законом України від 21.09.2022 №2620-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" та Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №2620-IX) внесено зміни до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування", яким Закон України від 23.09.1999 №1105-ХIV "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон №1105- XIV) викладено в новій редакції.
Пункт 2 розділу VII Прикінцевих та перехідних положень Закону №1105-XIV (у редакції Закону №2620-IX) передбачає припинення Фонду соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 1 січня 2023 року. Пенсійний фонд України та його територіальні органи правонаступниками Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень. Кабінету Міністрів України у встановленому порядку вжити заходів, що випливають із цього Закону.
Пунктом 1 розділу VII Прикінцевих та перехідних положень Закону №1105-XIV (редакції Закону №2620-ІХ) встановлено, що цей Закон набирає чинності з 1 січня 2023 року.
Пунктом 6 розділу VII Прикінцевих та перехідних положень Закону №1105-XIV (в редакції Закону №2620-ІХ) установлено, що з дня набрання чинності цим Законом, в тому числі, отримувачі виплат (матеріального забезпечення) є такими, що зареєстровані (взяті на облік) Пенсійним фондом України. Їх перереєстрація не здійснюється.
Частина перша статті 4 Закону №1105-XIV (в редакції Закону №2620-ІХ) визначає, що уповноваженим органом управління в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та від нещасного випадку (далі - Уповноважений орган управління) є Пенсійний фонд України.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 6 Закону №1105-XIV (у редакції Закону №2620- ІХ) уповноважений орган управління та його територіальні органи зобов'язані забезпечувати фінансування та здійснення страхових виплат, надання соціальних послуг, передбачених цим Законом.
Страховими виплатами у розумінні частини першої статті 30 Закону №1105-XIV (в редакції Закону №2620-ІХ) є грошові суми, які уповноважений орган управління виплачує застрахованій особі чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.
Відповідно до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1323 "Деякі питання забезпечення здійснення страхових виплат та надання соціальних послуг за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням" (далі - постанова КМУ №1323) з 02.01.2023 Пенсійний фонд України зобов'язано забезпечити здійснення страхових виплат та надання соціальних послуг відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" на підставі переданих виконавчою дирекцією Фонду соціального страхування та її робочими органами справ, баз даних, носіїв інформації та програмного забезпечення.
3 вказаної дати, забезпечення фінансування та здійснення страхових виплат покладено на територіальні органи Пенсійного фонду України, у спірному випадку на відповідача.
Для виконання зазначеної постанови, 16.01.2023 управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області відповідачу передані справи про страхові виплати потерпілих на виробництві та осіб, які мають право на виплату у разі смерті потерпілого.
Відповідно, з 01.01.2023 відповідач наділений повноваженнями здійснювати страхові виплати, оскільки на виконання Закону №1105-XIV (у редакції Закону №2620-ІХ) отримувачі виплат (потерпілі від нещасного випадку на виробництві) з цієї дати взяті на облік Пенсійним фондом України.
Зважаючи на викладене, позивач з 01.01.2023 перебуває на обліку у відповідача.
На час виникнення спірні правовідносини регулювались Законом №1105.
Закон №1105 (у редакції до 01.01.2023) передбачав підстави та умови загальнообов'язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.
Стаття 46 Розділу V Закону №1105 (у редакції до 01.01.2023) регламентує підстави припинення страхових виплат і надання соціальних послуг.
Так, згідно з пунктом 1 частини першої статті 46 Закону №1105 (у редакції до 01.01.2023) страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Відповідно до пункту 1.12 Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат, затвердженим постановою правління Фонду соціального страхування України від 19.07.2018 №11 (далі - Порядок 11), у разі надходження рекомендацій Міністерства фінансів України за наслідками проведення верифікації страхових виплат, нарахування страхових виплат припиняється до завершення перевірки правомірності призначення страхових виплат.
Закон України від 03.12.2019 №324-IX “Про верифікацію та моніторинг державних виплат» (далі - Закон №324) визначає правові та організаційні засади здійснення верифікації та моніторингу державних виплат в Україні.
Стаття 1 Закону №324 визначає такі терміни:
- Верифікація - це комплекс заходів щодо збору та перевірки достовірності інформації, що визначена законодавством для призначення, нарахування та/або здійснення державних виплат і впливає на визначення права на отримання та розмір таких виплат, а також виявлення невідповідності даних у автоматизованих інформаційних системах, реєстрах, базах даних;
- Державні виплати - пенсії, допомоги, пільги, субсидії, соціальні стипендії, інші виплати, що здійснюються за рахунок коштів державного, місцевих бюджетів, фондів загальнообов'язкового державного соціального і пенсійного страхування;
- Моніторинг - систематична діяльність з проведення аналізу інформації, отриманої під час верифікації, та аналізу результатів верифікації;
- Орган, що здійснює верифікацію та моніторинг державних виплат, - центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову та бюджетну політику;
- Поточна верифікація - верифікація під час нарахування та/або здійснення державних виплат реципієнту;
- Превентивна верифікація - верифікація, що здійснюється в режимі реального часу під час звернення реципієнта за призначенням державних виплат;
- Рекомендація - повідомлення про результат верифікації державних виплат щодо невідповідності інформації, що визначена законодавством для призначення, нарахування та/або здійснення державних виплат і впливає на визначення права на отримання і розмір таких виплат;
- Реципієнти - фізичні особи, яким призначено, нараховано та/або здійснено державні виплати, а також фізичні особи, які звернулися за призначенням державних виплат.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 4 Закону №324 завданнями органу, що здійснює верифікацію та моніторинг державних виплат, є надання органам, що здійснюють державні виплати, рекомендацій за результатами проведення верифікації державних виплат.
Пункт 2 частини першої статті 7 Закону №324 визначає, що органи, що здійснюють державні виплати, мають повноваження надсилати запити для отримання інформації, що впливає на право реципієнтів на отримання державних виплат.
Згідно з приписами пункту 3 частини першої статті 7 Закону №324 органи, що здійснюють державні виплати, мають повноваження приймати рішення щодо припинення або продовження державних виплат реципієнтам за результатами опрацювання рекомендацій, наданих органом, що здійснює верифікацію та моніторинг державних виплат.
Частина друга статті 9 Закону №327 передбачає, що порядок здійснення верифікації та моніторингу державних виплат встановлюється Кабінетом Міністрів України. Перелік державних виплат, що підлягають верифікації, затверджує орган, що здійснює верифікацію та моніторинг державних виплат, за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що формують та реалізують державну політику у сфері надання відповідних державних виплат.
Як передбачає частина треті статті 16 Закону №324 за результатами опрацювання наданих рекомендацій орган, що здійснює державні виплати, приймає рішення щодо:
1) призначення (перерахунку) державної виплати;
2) припинення нарахування та/або здійснення державної виплати;
3) поновлення нарахування та/або здійснення державної виплати. Наказом Міністерства фінансів України від 26.07.2021 № 426 “Про затвердження Методики верифікації державних виплат, що здійснюються за рахунок коштів Фонду соціального страхування України» затверджено Методику верифікації державних виплат, що здійснюються за рахунок коштів Фонду соціального страхування України (далі - Методика №426).
Пункт 1 Розділу І Методики №426 визначає, що таку Методику розроблено з метою забезпечення єдиного підходу щодо верифікації державних виплат, що здійснюються за рахунок коштів Фонду соціального страхування України.
Відповідно до підпункту 2 пункту 2 Розділу ІІ Методики №426 до державних виплат, що підлягають верифікації, відноситься щомісячна страхова виплата втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності.
Згідно з абзацом 1 підпункту 1 пункту 1 Розділу ІІІ Методики №426 для державних виплат, визначених у підпункті 1 пункту 2 розділу II такої Методики об'єктом перевірки даних про отримувачів страхової виплати щодо правомірності її надання є відомості щодо проживання за кордоном отримувача страхової виплати у період, за який нарахована страхова виплата, якщо інше не передбачено міжнародним договором України.
Абзац 1 підпункту 2 пункту 1 Розділу ІІІ Методики №426 передбачає, що перевірка здійснюється шляхом порівняння параметрів інформації, отриманої від Фонду, з інформацією суб'єктів надання інформації за кожним реципієнтом, а саме щодо проживання за кордоном реципієнта у період, за який нарахована страхова виплата, згідно з даними функціональної підсистеми ЄІС МВС.
Отже, верифікація страхових виплат проводиться (проводилась) не лише особам, які звернулись вперше за призначенням страхових виплат, але і тим, яким вже такі виплати призначено та які їх отримують (статті 1, 7 Закону №324).
Суд вважає, що територіальні органи Фонду соціального страхування України мали право припинити нарахування та виплату страхової виплати за наслідками проведеної верифікації страхових виплат (пункт 3 частини першої статті 7, частини третьої статті 16 Закону №324). До державних виплат, що підлягали верифікації, відносилась, в тому числі, щомісячна страхова виплата втраченого заробітку потерпілим на виробництві (підпункт 2 пункт 2 Розділу ІІ Методики №426).
Об'єктом перевірки даних про отримувачів страхової виплати щодо правомірності її надання були, в тому числі, відомості щодо проживання за кордоном отримувача страхової виплати (підпункт пункт 2 Розділу ІІ, абзац 1 підпункту 2 пункту 1 Розділу ІІІ Методики №426).
Отже, відповідач мав достатні повноваження для здійснення верифікації страхової виплати позивача.
16.01.2023 відповідач отримав Повідомлення про результати запиту на відповідність повідомленої реципієнтом інформації даним, що обробляються стосовно нього в інформаційно-аналітичній платформі електронної верифікації та моніторингу, відповідно до статті 10 Закону України «Про верифікацію та моніторинг державних виплат», з якого вбачається, що станом на дату перевірки 01.09.2022, позивач 28.02.2022 виїхав за межі України та на територію України не повертався.
Така обставина слугувала підставою для прийняття оскарженого рішення, згідно з яким позивачу припинено страхову виплату з 01.08.2022.
Ключовим питанням, яке необхідно вирішити у справі, є визначення періоду перебування позивача за межами України.
Згідно з листом Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України щодо перетинання державного кордону України від 19.04.2024 №19/К-4726/5304 позивач дата народження 08.05.1957 виїхав за межі України 28.02.2022 на підставі документа КА585786, а 22.05.2022 здійснив в'їзд на територію України «Кулчицкий» Ярослав дата народження 08.05.1957 на підставі документа ЕA921617.
Розбіжності у прізвищі особи давали підстави відповідачу заперечувати факт повернення позивача в Україну, а відтак і не поновлювати йому страхову виплату.
У зв'язку з цим, Головне управління Державної міграційної служби у Львівській області надало відповідь від 29.01.2025 №4601.04-01-1059/46.4-25 на адвокатський запит представника позивача від 21.02.2025, у якій повідомило, що за наявними обліками ЄІАС УМП ДМС України позивач документований паспортами громадянина України для виїзду за кордон, зокрема, серії ЕА921617 від 22.04.2008, виданий на підставі паспорта громадянина України серії НОМЕР_3 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Така обставина дає підстави суду вважати, що позивач повернувся на територію України саме 22.05.2022.
Отже позивач перебував поза межами України у період з 28.02.2022 по 22.05.2022.
У зв'язку з цим, необґрунтованими та безпідставними є висновки відповідача про відсутність належних відомостей про повернення позивача на територію України.
Суд в ході розгляду справи не встановив, що відповідач порушив порядок та методику проведення верифікації страхової виплати позивача, оскільки дані щодо перетинання державного кордону України формуються органами Державної прикордонної служби України.
Проте помилковість відомостей, відображених у базі даних осіб, які перетнули державний кордон України, спричинило настання несприятливих наслідків для позивача у вигляді припинення страхової виплати.
Суд звертає увагу на те, що верифікація проведена станом на 01.09.2022, а страхова виплата припинена з 01.08.2022, тобто після повернення позивача на територію України (22.05.2022).
Суд зауважує, що чинне законодавство у контексті спріних правовідносин, не передбачає можливості за результатами проведення верифікації припиняти страхову виплату особі після її повернення на територію України. Позивач не може нести відповідальність за помилкові та несвоєчасні дії органів державної влади.
У зв'язку з викладеним, суд вважає, що рішення відповідача є протиправним та підлягає скасуванню.
Суд також звертає увагу на те, що відповідач, заперечуючи в ході розгляду справи обставину щодо повернення позивача в Україну, все ж відновив страхову виплату відповідно до постанови від 16.02.2024 №13001-53487122-2024-1, починаючи з 16.02.2024.
З метою ефективного захисту порушеного права позивача суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну страхову виплату за період з 01.08.2022 по 15.02.2024.
Щодо позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд зазначає таке.
Згідно зі статею 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю відшкодовуються особою, яка їх завдала, за наявності її вини.
Відповідно до статті 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади або органу місцевого самоврядування при здійснення ними своїх повноважень, відшкодовується державою або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала У зв'язку з каліцтвом або іншими ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у принижені честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода - це втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань; моральна шкода може полягати: у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків; у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких визначаючи розмір моральної шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру: обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характер немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інші обставин.
Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у йог життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час і зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
Позивач не надав суду належних, достатніх і допустимих доказів, які б підтверджували факт завдання оскарженим рішенням відповідача моральної шкоди, а тому у задоволенні такої позовної вимоги необхідно відмовити повністю.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини третьої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами статті 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.
V. Судові витрати
Відповідно до положень статті 139 КАС України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача необхідно стягнути судовий збір у розмірі 968,96 грн.
Представник позивача звернулась із клопотанням про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Клопотання обґрунтоване тим, що між позивачем та адвокатом Літовченко Л.Р. укладено договір про надання правової допомоги від 16.09.2024. Згідно з договором позивачу надано професійну правничу допомогу на загальну суму 9000грн.
У судовому засіданні представник відповідача заперечив проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу, просив зменшити їх розмір, оскільки витрати є завищеними та неспівмірними зі складністю справи.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходив з такого.
Правова допомога позивачу надавалася на підставі договору про надання правової допомоги №58 від 16.09.2024, укладеного з адвокатом Літовченко Л.Р.
Згідно з додатком до такого договору від 16.09.2024 вартість одного судодня незалежно від тривалості судового засідання становить 1000грн.
Згідно з актом наданих послуг від 19.03.2025 позивачу надано послуги по наданню правової допомоги у судових засіданнях, що відбулись 16.09.2024, 02.10.2024, 21.10.2024, 13.11.2024, 18.12.2024, 15.01.2025, 17.02.2025, 05.03.2025 та 19.03.2025 на загальну суму 9000грн.
Також складено квитанцію до прибуткового касового ордеру №58/24 від 19.03.2025.
Стаття 132 КАС України встановлює, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п'ятій статті 134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1)складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з частиною сьомою статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Отже, необхідною умовою для відшкодування витрат на правничу допомогу є подання стороною детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.
Відповідно до частини дев'ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Згідно з положеннями статті 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, обсягу наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі “Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі “Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі “Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі “Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Суд при вирішенні вказаного питання враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 22.11.2019 у справі №810/1502/18.
Суд також зазначає, що в пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Суд вказує на те, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, слід керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
Враховуючи практику Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат, суд при розподілі судових витрат має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі “East/WestAllianceLimited» проти України», оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі “Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), № 34884/97).
На підставі системного аналізу матеріалів справи та долучених представником позивача доказів на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, суд вважає за необхідне зазначити, що витрати на послуги, надані згідно з вказаним переліком на загальну суму 9000,00 грн не відповідають критерію реальності витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та є явно завищеними, оскільки справа за своїм характером не є складною, не потребує значного часу на виконання відповідних робіт (надання послуг) та не є співмірною із обсягом наданих адвокатом послуг та ціною позову.
Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що сума витрат на професійну правничу допомогу, яку позивач просить стягнути за рахунок відповідача, підлягає зменшенню у зв'язку з відсутністю ознак співмірності, визначених частиною п'ятою статті 134 КАС України.
Отже, з врахуванням принципу співмірності та розумності судових витрат, ступеня складності предмета спору, виходячи з конкретних обставин справи та змісту виконаних послуг, суд вважає за необхідне зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу до 3000,00 грн.
Керуючись статтями 6, 9, 90, 139, 242, 244, 245 КАС України, суд
позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати постанову Львівського відділення управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України у Львівській області від 06.09.2022 № 46022/445570/70020/29 “Про припинення (затримання) щомісячної страхової виплати».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну страхову виплату за період з 01 серпня 2022 року по 15 лютого 2024 року.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити повністю.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області код ЄДРПОУ 13814885, місцезнаходження: 79000, м. Львів, вул.Митрополита Андрея, 10 на користь ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 судовий збір у розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) грн 96 коп.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області код ЄДРПОУ 13814885, місцезнаходження: 79000, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10 на користь ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 (три тисячі) грн 00 коп.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.
Повне рішення суду складене 24 березня 2025 року.
Суддя Гулик Андрій Григорович