17 березня 2025 року м. Кропивницький Справа № 340/136/25
Кіровоградський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Петренко О.С., розглянувши в порядку спрощеного (письмового) провадження адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1
до відповідача: Військової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_2
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить суд:
1)визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , що полягає у не розгляді його рапорту про звільнення з військової служби за пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу";
2) зобов'язати військову частину НОМЕР_1 розглянути по суті та прийняти рішення за результатом розгляду його рапорту про звільнення з військової служби за пп."г" п. 2 ч.4 . 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що звернувся до відповідача з рапортом про звільнення з військової служби, який не було розглянуто командуванням, а тому він звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалою судді від 14.01.2025 року відкрито провадження, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.36).
Представник відповідача правом на подання відзиву не скористався.
Дослідивши письмові докази у справі, судом встановлено таке.
Позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Матеріалами справи підтверджується, що позивач засобами поштового зв'язку надіслав на адресу відповідача рапорт від 04.12.2024 про звільнення з військової служби згідно до пп "г" ч.4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", до якого долучено копії відповідних документів на підтвердження наявності підстав для звільнення (а.с.12-25).
Оскільки направлений позивачем рапорт не розглянуто командуванням військової частини НОМЕР_1 , а його не звільнено з військової служби, він звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Згідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 65 Конституції України визначає, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Аналогічний обов'язок громадян України кореспондується із статтею 1 Закону України від 25 березня 1992 р. № 2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII).
Указом Президента України від 24.02.2022 р. № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24.02.2022 р. № 2102-ІХ, в Україні введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
Цього дня Президентом України видано Указ № 69/2022 "Про загальну мобілізацію", яким оголошено проведення загальної мобілізації.
Загальновідомим є той факт, що воєнний стан неодноразово продовжувався і діє донині.
Частина 7 статті 26 Закону №2232-XII вказує, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Указом Президента України № 1153/2008 від 10.12.2008 р. було затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі Положення № 1153/2008).
Згідно абз. 2 пункту 12 Положення № 1153/2008 право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах, за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця (пункт 233 Положення № 1153/2008).
З системного аналізу вказаних норм права суд дійшов висновку, що наслідком розгляду рапорту військовослужбовця про його звільнення з військової служби командир військової частини зобов'язаний видати наказ по особовому складу про звільнення такого військовослужбовця чи надати обґрунтовану відмову у задоволенні рапорту.
Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170.
Відповідно п. 12.1 розділу XII цієї Інструкції, звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення №1153/2008 (у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них).
Відповідно до вимог п. 14.10 розділу XIV цієї Інструкції, звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Підстави звільнення з військової служби чітко визначені статтею 26 Закону № 2232-XII.
Підпунктом "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-XII передбачено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) /в зв'язку з необхідністю постійного догляду матір'ю ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи/.
Як зазначено вище, позивач 05.12.2024 р. засобами поштового зв'язку надіслав на адресу відповідача рапорт від 04.12.2024 про звільнення з військової служби на підставі п. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-XII, до якого долучив копії відповідних документів на підтвердження наявності підстав для звільнення (а.с.11). Вказані документи вручено за довіреністю 09.12.2024 (а.с.11, зв. бік).
В свою чергу, належних письмових доказів того, що командир військової частини НОМЕР_1 розглянув рапорт від 04.12.2024 р. та документи, які підтверджують підстави звільнення позивача з військової служби, та задовольнив такий рапорт або ж відхилив його, чи прийняв інше рішення, що належить до його компетенції, матеріали справи не містять.
Оскільки ні наказ по особовому складу про звільнення позивача з військової служби, а ні обґрунтованої відмови (адресованої особисто позивачу) у задоволенні його рапорту, військова частина НОМЕР_1 не прийняла, тому вказане свідчить, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо нерозгляду рапорту від 04.12.2024 р. про звільнення позивача з військової служби за пп "г" п.2 ч.4 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
При цьому, згідно з ч.4 ст.245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
За приписами вказаної норми у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Таким чином, зобов'язання судовим рішенням суб'єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій (прийняття конкретних рішень) можливе, за загальним правилом, лише за умови почергового встановлення судом двох обставин: позивач на момент звернення до відповідного суб'єкта владних повноважень забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; зобов'язання суб'єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об'єктивно встановлено безальтернативність рішення суб'єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі).
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
Як зазначалось, прийняття наказу про звільнення військовослужбовця з військової служби є дискреційними повноваженнями військової частини, де проходить службу останній.
Враховуючи вищенаведені обставини, оскільки військова частина НОМЕР_1 належним чином не розглянула рапорт позивача від 04.12.2024 про звільнення з військової служби, та не прийняла будь-яке рішення, яке б породжувало для позивача юридичні наслідки, а тому суд дійшов висновку, що правильним способом захисту порушених прав позивача буде зобов'язання відповідача розглянути зазначений рапорт та прийняти відповідне рішення.
Підсумовуючи вищевказане, позов підлягає частковому задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, судом враховано, що позивачка витрат по сплаті судового збору за подання позову не понесла, доказів понесення інших судових витрат суду не надала.
Отже, відсутні підстави для розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України.
Керуючись ст.ст.9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 260-236, 295 КАС України, суд,
Адміністративний позов - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 від 04.12.2024 року про звільнення з військової служби.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 від 04.12.2024 року про звільнення з військової служби, за наслідком розгляду якого прийняти відповідне рішення.
В задоволені решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду О.С. ПЕТРЕНКО