25 березня 2025 року справа №320/48165/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення та зобов'язання вчинити певні дії.
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулась Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 з позовом до Головного управління ДПС у Київській області, у якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області №27086/10-36-24-12/ НОМЕР_1 від 27.05.2024;
- зобов'язати Головне управління ДПС у Київській області відновити відносно ФОП ОСОБА_1 реєстрацію платника єдиного податку група 2 ставка 20% з 31.12.2023.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначила, що спірне податкове повідомлення-рішення було прийнято відповідачем на підставі висновків камеральної перевірки про перевищення позивачем обсягу доходу, який дає право на застосування спрощеної системи оподаткування 2 групи, на 2748708,65 грн.
Позивач не погоджується з правомірністю прийняття контролюючим органом спірного податкового повідомлення-рішення та зауважує, що відображений нею у податковій звітності показник - 5076958,65 грн., є сумою доходу, який був отриманий в цілому за 2023 рік, при цьому у період з 01.01.2023 по 31.07.2023 позивач здійснювала підприємницьку діяльність за спрощеною системою оподаткування 3 групи на тимчасових умовах, які були введені на період дії воєнного стану. У той же час, за період з 01.08.2023 по 31.12.2023, після повернення позивача до здійснення діяльності за спрощеною системою оподаткування 2 групи, нею було отримано дохід у розмірі 872731,55 грн., що не перевищує максимально допустимий обсяг, встановлений для 2 групи.
Крім того, позивач зауважив, що контролюючий орган порушив порядок проведення перевірки. Так, на думку позивача, питання щодо перевищення обсягу доходів платника податку підлягає перевірці в рамках документальної, а не камеральної перевірки.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28.10.2024 відкрито провадження у справі, вирішено здійснити розгляд справи за правилами загального позовного провадження, розпочато підготовку справи до судового розгляду та призначено підготовче засідання.
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що в ході перевірки було виявлено порушення позивачем умов перебування на спрощеній системі оподаткування. Так, позивачем перевищено протягом 2023 року обсяг доходу, який дає право на застосування спрощеної системи оподаткування 2 групи, у зв'язку з чим за результатом перевірки спірним податковим повідомленням-рішенням було збільшено грошове зобов'язання з єдиного податку.
Усною ухвалою суду від 23.01.2025, постановленою із занесенням до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.
Присутній у судовому засіданні 06.03.2025 представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Представник відповідача проти задоволення позову заперечував та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Після надання пояснень представник позивача заявив клопотання про здійснення подальшого розгляду справи у порядку письмового провадження. На вказаному клопотанні представник відповідача зробив помітку про вирішення питання про здійснення подальшого розгляду справи у порядку письмового провадження на розсуд суду.
Згідно з частиною третьою статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.
У зв'язку з наведеним подальший розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) зареєстрована як фізична особа-підприємець.
Як вбачається з витягів з реєстру платників єдиного податку, позивач у період з 05.01.2023 по 31.07.2023 була платником податку 3 групи, з 01.08.2023 - 2 групи спрощеної системи оподаткування.
Судом встановлено, що позивачем було подано до контролюючого органу податкову декларацію платника єдиного податку фізичної особи-підприємця за 2023 рік від 08.01.2024, в якій у графі «Обсяг доходу за звітний (податковий) період відповідно до статті 292 глави 1 розділу ХІV Податкового кодексу України (згідно з підпунктом 2 пункту 291.4 статті 291 глави 1 розділу ХІV Податкового кодексу України)» задекларований показник 5076958,65 грн.
22.03.2024 Головним управління ДПС у Київській області було проведено камеральну перевірку, за результатами якої було складено акт від 25.03.2024 №18032/10-36-24-12/ НОМЕР_1 .
У вказаному акті зазначено про порушення позивачем вимог абзацу 1-3 підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 Податкового кодексу України в частині порушення умов застосування спрощеної системи оподаткування, а саме: перевищення суми обсягу доходу, яка визначена для 2 групи (2328250,00 грн.) на 2748708,65 грн.
На підставі висновків акта перевірки Головним управлінням ДПС у Київській області було прийнято рішення від 25.03.2024 №136/10-36-24-12/ НОМЕР_1 про виключення позивача 31.12.2023 з реєстру платників єдиного податку.
16.04.2024 Головним управління ДПС у Київській області було проведено камеральну перевірку податкової декларації ФОП ОСОБА_1 щодо виявлення помилок (порушень) за 2023 рік, за результатами якої було складено акт від 16.04.2024 №24981/10-36-24-12/ НОМЕР_1 .
У вказаному акті зазначено, що перевіркою встановлено, що позивач зареєстрована в якості платника єдиного податку: 3 групи (зі ставкою 2% від доходу) з 05.01.2023 по 31.07.2023; 2 групи (зі ставкою 20% розміру мінімальної заробітної плати) з 01.08.2023. В податковій декларації платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця за 2023 рік (№9364287927 від 08.01.2024) виявлено порушення умови перебування на спрощеній системі оподаткування: порушено абзац 1 пункту 291.4 статті 291 Податкового кодексу України.
Платником перевищено протягом 2023 року обсяг доходу, який дає право на застосування спрощеної системи оподаткування. Обсяг доходу, який передбачено на 2 групі складає 2328250,00 грн., обсяг по декларації: 5076958,65 грн., сума перевищення складає 2748708,65 грн.
Відповідно до пункту 293.8 статті 293 Податкового кодексу України ФОП ОСОБА_1 до суми перевищення зобов'язана застосувати ставку єдиного податку у розмірі 15%.
На підставі висновків акта перевірки Головним управлінням ДПС у Київській області було прийнято податкове повідомлення-рішення від 27.05.2024 №27086/10-36-24-12/3156324925, яким позивачу нараховано до сплати єдиний податок з фізичних осіб у розмірі 412306,30 грн.
Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем вказаних податкового повідомлення-рішення та рішення, позивач звернувся зі скаргою до Держаної податкової служби України.
Рішенням Державної податкової служби України від 31.07.2024 №23315/6/99-00-06-03-03-06 скаргу позивача залишено без розгляду.
Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем спірного податкового повідомлення-рішення, позивач звернувся з даним позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.
Пунктом 20.1.4 статті 20 ПК України встановлено право контролюючих органів проводити перевірки платників податків.
Даною нормою визначено, що ці перевірки повинні проводитися в порядку, встановленому ПК України.
Згідно з підпунктом 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 ПК України камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового, даних СОД РРО.
Предметом камеральної перевірки також може бути: 1) своєчасність подання податкових декларацій (розрахунків); 2) своєчасність реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, акцизних накладних та/або розрахунків коригування до акцизних накладних у Єдиному реєстрі акцизних накладних, виправлення помилок у податкових накладних; 3) своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов'язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах; 4) повнота нарахування та своєчасність сплати податку на доходи фізичних осіб та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у разі невідповідності резидента Дія Сіті вимогам, визначеним пунктами 2, 3 частини першої та пунктом 10 частини другої статті 5 Закону України "Про стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні"; 5) своєчасність подання заяви про взяття на облік фінансових агентів відповідно до вимог статті 39-3 цього Кодексу; 6) своєчасність подання фінансовими агентами звітів про підзвітні рахунки, виправлених звітів про підзвітні рахунки; 7) своєчасність надання фінансовими агентами відповіді на запити (повідомлення) контролюючого органу, що надсилаються у випадках, визначених статтею 39-3 цього Кодексу; 8) своєчасність подання повідомлення про структуру власності та кінцевих бенефіціарних власників відповідно до вимог пункту 44-1.2 статті 44-1 цього Кодексу; 9) своєчасність подання особою, яка здійснює управління або адміністрування трасту, повідомлення про укладення договору щодо управління або адміністрування трасту або про припинення такого договору, фінансової звітності, копій первинних документів та іншої інформації щодо трасту на запит контролюючого органу у випадках, передбачених статтею 44-2 цього Кодексу; 10) своєчасність надання інформації на запит контролюючого органу відповідно до пункту 44-1.3 статті 44-1, підпунктів 6-8 підпункту 73.3.1 пункту 73.3 статті 73 цього Кодексу; 11) своєчасність та повнота сплати узгодженої суми грошового зобов'язання у вигляді авансового внеску з податку на прибуток підприємств, визначеного відповідно до пункту 141.13 статті 141 цього Кодексу, на підставі даних Реєстру пунктів обміну іноземної валюти.
Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків (підпункт 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України).
Порядок проведення камеральної перевірки врегульовано положеннями статті 76 ПК України, пунктом 76.1 якої передбачено, що камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком.
Порядок оформлення результатів камеральної перевірки здійснюється відповідно до вимог статті 86 цього Кодексу (пункт 76.2 статті 76 ПК України).
Відповідно до пункту 73.6 статті 76 ПК України камеральна перевірка податкової декларації або уточнюючого розрахунку може бути проведена лише протягом 30 календарних днів, що настають за останнім днем граничного строку їх подання, а якщо такі документи були надані пізніше, - за днем їх фактичного подання.
Згідно з пунктом 86.2 статті 86 ПК України за результатами камеральної перевірки у разі встановлення порушень складається акт у двох примірниках, який підписується посадовими особами такого органу, які проводили перевірку, і після реєстрації у контролюючому органі вручається або надсилається для підписання протягом трьох робочих днів платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.
Отже, камеральною перевіркою охоплюються лише ті показники документів, які належать до податкової звітності та мають значення для правильності обчислення платником об'єкта оподаткування та суми податку, що підлягає сплаті до бюджету. Перевірка будь-яких інших відомостей, витребування у платника додаткової інформації та документів, подання яких разом з податковою декларацією чинним законодавством не передбачено, камеральною перевіркою не охоплюється.
Фактично предмет камеральної перевірки передбачає встановлення повноти, своєчасності подання платником податкової звітності, перевірку правильності оформлення документів податкової звітності (повноти заповнення усіх необхідних реквізитів, чіткості їх заповнення тощо), перевірку правильності складення розрахунків за податковими платежами (арифметичний підрахунок остаточних сум податків, правильність відображення показників, необхідних для обчислення бази оподаткування).
Отже, предметом камеральної перевірки є, серед іншого, правильність складання податкової декларації, а тому документами, що мають відношення до такої перевірки, є саме податкова звітність платника податків з податку на додану вартість та даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій, а у разі, якщо при проведенні камеральної перевірки, буде виявлено факт порушення податкового законодавства (як-то неправомірність формування податкового кредиту, від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, тощо), податковий орган має право призначити та провести документальну перевірку (виїзну, невиїзну або планову чи позапланову).
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 06.03.2024 у справі №803/815/18 та від 08.11.2023 у справі №2а-7192/12/2670.
Як вбачається з акта перевірки від 16.04.2024 №24981/10-36-24-12/3156324925, в ході перевірки було встановлено перевищення позивачем обсягу доходу, який дає право на перебування на спрощеній системі оподаткування.
Отже, фактично контролюючий орган під час перевірки надавав оцінку не повноті, своєчасності подання платником податкової звітності та візуальної перевірки правильності оформлення документів податкової звітності, що, відповідно, виходить за межі камеральної перевірки.
Наведене дає підстави вважати юридично правильним твердження позивача про те, що відповідач під час проведення камеральної перевірки з'ясував питання, що не охоплюються законодавчо визначеними межами з проведення даного виду податкової перевірки.
Так, питання перевірки обсягу задекларованого позивачем доходу мало були здійснена відповідачем саме в межах документальної перевірки.
Вказані обставини свідчать про порушення контролюючим органом порядку проведення перевірки.
Згідно з постановою Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справи щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 22.09.2020 у справі №520/8836/18, невиконання вимог закону щодо підстави для проведення документальної позапланової перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та не породжує правових наслідків такої перевірки, акт перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених ч.2 ст.74 КАС України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом; податкове повідомлення-рішення, прийняте за наслідками перевірки та на підставі акту перевірки, який є недопустимим доказом, не може вважатись правомірним та підлягає скасуванню.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 8 вересня 2021 року у справі №816/228/17 виснувала таке: аналізованими нормами ПК з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів установлено умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок, зокрема документальних позапланових невиїзних. Лише їх дотримання може бути належною підставою наказу про проведення перевірки. З наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку. У разі якщо контролюючий орган був допущений до проведення перевірки на підставі наказу про її проведення, то цей наказ як акт індивідуальної дії реалізовано його застосуванням, а тому його оскарження не є належним та ефективним способом захисту права платника податків, оскільки скасування наказу не може призвести до відновлення порушеного права. Неправомірність дій контролюючого органу при призначенні і проведенні перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставами позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки. При цьому підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об'єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення.
Отже, за правовим висновком Верховного Суду процедурним порушенням порядку проведення податкової перевірки суди повинні надавати правову оцінку у першу чергу.
Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом та відповідає доктрині під умовною назвою “плоди отруйного дерева», сформульованій Європейським судом з прав людини у справах “Гефген проти Німеччини», “Нечипорук і Йонкало проти України», “Яременко проти України», відповідно до якої якщо джерело доказів є неналежним, то всі докази, отримані з цих джерел, будуть такими ж. Докази, отримані з порушенням встановленого порядку, призводять до несправедливості процесу в цілому, незалежно від їх доказової сили.
Встановлена судом протиправність наслідків перевірки внаслідок порушення процедури її проведення є достатньою самостійною підставою до скасування прийнятих за результатами її проведення рішень, що унеможливлює перехід до суті покладених в їх основу податкових правопорушень.
Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 22 вересня 2020 року у справі № 520/8836/18.
З урахуванням наведених правових висновків Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду суд вважає, що податкове повідомлення-рішення, прийняте на підставі тверджень контролюючого органу про перевищення платником податків обсягів доходу, допустимого для здійснення господарської діяльності за спрощеною системою оподаткування (з урахуванням, до того ж, того факту, що в охоплений перевіркою період позивач здійснював діяльність за спрощеною системою оподаткування як 2, так і 3 групи, що, відповідно, вимагало окремого дослідження кожного з періодів зі встановленням обсягу доходу, отриманого окремо за кожним таким періодом), могло бути винесено виключно за результатом проведення документальної перевірки. Проведення ж замість документальної фактичної перевірки, на переконання суду, свідчить про неповноту та необ'єктивність проведеної перевірки, що є самостійною підставою для скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, прийнятого за результатом такої неправомірної перевірки.
Щодо суті виявленого порушення, суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 291.2-291.3 статті 291 Податкового кодексу України спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.
Юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.
Пунктом 291.4 статті 291 Податкового кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, поділяються на такі групи платників єдиного податку:
1) перша група - фізичні особи - підприємці, які не використовують працю найманих осіб, здійснюють виключно роздрібний продаж товарів з торговельних місць на ринках та/або провадять господарську діяльність з надання побутових послуг населенню і обсяг доходу яких протягом календарного року не перевищує 167 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року;
2) друга група - фізичні особи - підприємці, які здійснюють господарську діяльність з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню, виробництво та/або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства, за умови, що протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв:не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 10 осіб; обсяг доходу не перевищує 834 розміри мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.
Дія цього підпункту не поширюється на фізичних осіб - підприємців, які надають посередницькі послуги з купівлі, продажу, оренди та оцінювання нерухомого майна (група 70.31 КВЕД ДК 009:2005), послуги з надання доступу до мережі Інтернет, а також здійснюють діяльність з виробництва, постачання, продажу (реалізації) ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння. Такі фізичні особи - підприємці належать виключно до третьої групи платників єдиного податку, якщо відповідають вимогам, встановленим для такої групи;
3) третя група: фізичні особи - підприємці, які не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, не обмежена, та юридичні особи - суб'єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми, у яких протягом календарного року обсяг доходу не перевищує 1167 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року;електронні резиденти (е-резиденти), які зареєструвалися як фізичні особи - підприємці, здійснюють господарську діяльність з надання послуг, виробництва та/або продажу товарів виключно на користь нерезидентів України, за умови що протягом календарного року вони відповідають сукупності таких критеріїв:не використовують працю найманих осіб - громадян або резидентів України;не отримують доходи з джерелом походження з України, крім пасивних доходів;обсяг доходу не перевищує 1167 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року;
4) четверта група - сільськогосподарські товаровиробники:а) юридичні особи незалежно від організаційно-правової форми, у яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75 відсотків;б) фізичні особи - підприємці, які провадять діяльність виключно в межах фермерського господарства, зареєстрованого відповідно до Закону України "Про фермерське господарство", за умови виконання сукупності таких вимог:здійснюють виключно вирощування, відгодовування сільськогосподарської продукції, збирання, вилов, переробку такої власновирощеної або відгодованої продукції та її продаж;провадять господарську діяльність (крім постачання) за місцем податкової адреси;не використовують працю найманих осіб;членами фермерського господарства такої фізичної особи є лише члени її сім'ї у визначенні частини другої статті 3 Сімейного кодексу України;площа сільськогосподарських угідь та/або земель водного фонду у власності та/або користуванні членів фермерського господарства становить не менше 0,5 гектара, але не більше 20 гектарів сукупно.
Згідно з підпунктом 1 пункту 292.1 статті 292 Податкового кодексу України доходом платника єдиного податку є: 1) для фізичної особи - підприємця - дохід, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній пунктом 292.3 цієї статті. При цьому до доходу не включаються отримані такою фізичною особою пасивні доходи у вигляді процентів, дивідендів, роялті, страхові виплати і відшкодування, доходи у вигляді бюджетних грантів, а також доходи, отримані від продажу рухомого та нерухомого майна, яке належить на праві власності фізичній особі та використовується в її господарській діяльності.
Пунктом 292.3 статті 292 Податкового кодексу України визначено, що до суми доходу платника єдиного податку включається вартість безоплатно отриманих протягом звітного періоду товарів (робіт, послуг).
Безоплатно отриманими вважаються товари (роботи, послуги), надані платнику єдиного податку згідно з письмовими договорами дарування та іншими письмовими договорами, укладеними згідно із законодавством, за якими не передбачено грошової або іншої компенсації вартості таких товарів (робіт, послуг) чи їх повернення, а також товари, передані платнику єдиного податку на відповідальне зберігання і використані таким платником єдиного податку.
До суми доходу платника єдиного податку третьої групи, який є платником податку на додану вартість за звітний період також включається сума кредиторської заборгованості, за якою минув строк позовної давності.
До суми доходу платника єдиного податку третьої групи (юридичні особи) за звітний період включається вартість реалізованих протягом звітного періоду товарів (робіт, послуг), за які отримана попередня оплата (аванс) у період сплати інших податків і зборів, визначених цим Кодексом.
Відповідно до пункту 292.6 статті 292 Податкового кодексу України датою отримання доходу платника єдиного податку є дата надходження коштів платнику єдиного податку у грошовій (готівковій або безготівковій) формі, дата підписання платником єдиного податку акта приймання-передачі безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг). Для платника єдиного податку третьої групи, який є платником податку на додану вартість, датою отримання доходу є дата списання кредиторської заборгованості, за якою минув строк позовної давності.
Для платника єдиного податку третьої групи (юридичні особи) датою отримання доходу також є дата відвантаження товарів (виконання робіт, надання послуг), за які отримана попередня оплата (аванс) у період сплати інших податків і зборів, визначених цим Кодексом.
Пунктами 292.13-292.14 статті 292 Податкового кодексу України визначено, що дохід визначається на підставі даних обліку, який ведеться відповідно до статті 296 цього Кодексу.
Визначення доходу здійснюється для цілей оподаткування єдиним податком та для надання права суб'єкту господарювання зареєструватися платником єдиного податку та/або перебувати на спрощеній системі оподаткування.
Відповідно до пункту 292.16 статті 292 Податкового кодексу України право на застосування спрощеної системи оподаткування в наступному календарному році мають платники єдиного податку за умови неперевищення протягом календарного року обсягу доходу, встановленого для відповідної групи платників єдиного податку.
При цьому якщо протягом календарного року платники першої і другої груп використали право на застосування іншої ставки єдиного податку у зв'язку з перевищенням обсягу доходу, встановленого для відповідної групи, право на застосування спрощеної системи оподаткування в наступному календарному році такі платники мають за умови неперевищення ними протягом календарного року обсягу доходу, встановленого підпунктом 3 пункту 291.4 статті 291 цього Кодексу.
Відповідно до підпункту 3 пункту 293.8 статті 293 Податкового кодексу України ставки, встановлені пунктами 293.3-293.5 цієї статті, застосовуються з урахуванням таких особливостей: платники єдиного податку третьої групи (фізичні особи - підприємці), які перевищили у податковому (звітному) періоді обсяг доходу, визначений для таких платників у пункті 291.4 статті 291 цього Кодексу, до суми перевищення застосовують ставку єдиного податку у розмірі 15 відсотків, а також зобов'язані у порядку, встановленому цією главою, перейти на сплату інших податків і зборів, встановлених цим Кодексом.
Платники єдиного податку третьої групи (юридичні особи), які перевищили у податковому (звітному) періоді обсяг доходу, визначений для таких платників у пункті 291.4 статті 291 цього Кодексу, до суми перевищення застосовують ставку єдиного податку у подвійному розмірі ставок, визначених пунктом 293.3 цієї статті, а також зобов'язані у порядку, встановленому цією главою, перейти на сплату інших податків і зборів, встановлених цим Кодексом.
Заява подається не пізніше 20 числа місяця, наступного за календарним кварталом, у якому допущено перевищення обсягу доходу.
Згідно з пунктом 294.1 статті 294 Податкового кодексу України податковим (звітним) періодом для платників єдиного податку першої, другої та четвертої груп є календарний рік.
Податковим (звітним) періодом для платників єдиного податку третьої групи та податкових агентів платників єдиного податку третьої групи - електронних резидентів (е-резидентів) є календарний квартал (крім податкового періоду податкової звітності з податку на додану вартість, визначеного пунктом 202.1 статті 202 цього Кодексу).
Відповідно до підпункту 298.1.1 пункту 298.1 статті 298 Податкового кодексу України для обрання або переходу на спрощену систему оподаткування суб'єкт господарювання подає до контролюючого органу за місцем податкової адреси заяву.
Відповідно до пункту 9 підрозділу 8 розділу XX "Перехідні положення" ПК України тимчасово, з 1 квітня 2022 року до припинення або скасування воєнного, надзвичайного стану на території України, але не пізніше ніж до 1 серпня 2023 року, положення розділу XIV цього Кодексу застосовуються з урахуванням таких особливостей:
- п.п.9.2: платниками єдиного податку третьої групи можуть бути фізичні особи - підприємці та юридичні особи - суб'єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми;
- п.9.5: платники єдиного податку третьої групи, які використовують особливості оподаткування, встановлені цим пунктом, звільняються від обов'язку нарахування та сплати податку на додану вартість за операціями з постачання товарів, робіт та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, а також від подання податкової звітності з податку на додану вартість, а їх реєстрація платником податку на додану вартість є призупиненою;
- п.9.8: для обрання або переходу на спрощену систему оподаткування платником з особливостями, встановленими цим пунктом, суб'єкт господарювання подає до контролюючого органу заяву. При цьому до заяви не додається розрахунок доходу за попередній календарний рік.
Суб'єкт господарювання вважається платником єдиного податку третьої групи з особливостями, встановленими цим пунктом:
з 1 квітня 2022 року - у разі подання заяви до 1 квітня 2022 року;
з наступного робочого дня після подання заяви - у разі подання заяви починаючи з 1 квітня 2022 року.
Зареєстровані в установленому законом порядку суб'єкти господарювання (новостворені), які протягом 10 днів з дня державної реєстрації подали заяву про обрання спрощеної системи оподаткування з урахуванням особливостей оподаткування, встановлених цим пунктом, вважаються платниками єдиного податку третьої групи з дня їх державної реєстрації;
- п.9-1.1: платники єдиного податку третьої групи, які станом на 31 липня 2023 року використовували особливості оподаткування, встановлені пунктом 9 цього підрозділу, та не відмовилися від їх використання самостійно, з 1 серпня 2023 року автоматично вважаються такими, що застосовують систему оподаткування, на якій такі платники податку перебували до обрання особливостей оподаткування, передбачених пунктом 9 цього підрозділу.
Новостворені суб'єкти господарювання, які з дня державної реєстрації обрали спрощену систему оподаткування з урахуванням особливостей оподаткування, встановлених пунктом 9 цього підрозділу, автоматично вважаються платниками єдиного податку третьої групи із ставкою єдиного податку у розмірі, визначеному підпунктом 2 пункту 293.3 статті 293 цього Кодексу.
При цьому, відповідно до пункту 69.1 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" ПК України платники єдиного податку третьої групи, які використовують особливості оподаткування єдиним податком за ставкою 2 відсотки, звільняються від відповідальності за несвоєчасне виконання податкових обов'язків, граничний термін виконання яких припадає на період починаючи з 24 лютого 2022 року до дня переходу таких платників на застосування особливостей оподаткування єдиним податком третьої групи за ставкою 2 відсотки, за умови виконання ними податкових обов'язків щодо реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, подання звітності, сплати податків і зборів протягом 60 календарних днів з дня переходу на систему оподаткування, на якій такі платники податку перебували до обрання особливостей оподаткування єдиним податком за ставкою 2 відсотки.
З матеріалів справи вбачається, що на підставі вищенаведених норм у період з 01.01.2023 по 31.07.2023 позивач був платником єдиного податку третьої групи, який використовує особливості оподаткування єдиним податком за ставкою 2 відсотки, що не заперечується сторонами по суті та не потребує додаткового доказування.
Законом України від 30 червня 2023 року № 3219-ІХ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо особливостей оподаткування у період дії воєнного стану" внесено зміни з 01.08.2023, зокрема, до підрозділу 8 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України, який доповнено новим пунктом 9-1 щодо особливостей застосування спрощеної системи оподаткування.
Так, підпунктом 9-1.4.3 пункту 9-1.4. підрозділу 8 Розділу XX ПК України встановлено, що у 2023 звітному році обсяг доходу для відповідної групи платників єдиного податку, встановлений пунктом 291.4 статті 291 цього Кодексу, визначається пропорційно до кількості календарних місяців поточного календарного року, протягом яких платник єдиного податку не застосовував особливості оподаткування, встановлені пунктом 9 цього підрозділу.
Згідно з підпунктом 3 пункту 299.10 статті 299 Податкового кодексу України реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу у разі: у випадках, визначених підпунктом 298.2.3 пункту 298.2 та підпунктом 298.8.6 пункту 298.8 статті 298 цього Кодексу.
Пунктом 299.11 статті 299 Податкового кодексу України визначено, що у разі виявлення відповідним контролюючим органом під час проведення перевірок порушень платником єдиного податку першої - третьої груп вимог, встановлених цією главою, анулювання реєстрації платника єдиного податку першої - третьої груп проводиться за рішенням такого органу, прийнятим на підставі акта перевірки, з першого числа місяця, наступного за кварталом, в якому допущено порушення. У такому випадку суб'єкт господарювання має право обрати або перейти на спрощену систему оподаткування після закінчення чотирьох послідовних кварталів з моменту прийняття рішення контролюючим органом.
Як зазначено вище, підставою прийняття контролюючим органом спірного податкового повідомлення-рішення є висновки про перевищення позивачем протягом 2023 року обсягу доходу, який дає право на застосування спрощеної системи оподаткування. Обсяг доходу, який передбачено для 2 групи, складає 2328250,00 грн., обсяг по декларації 5076958,65 грн., сума перевищення складає 2748708,65 грн.
Як було вказано вище, позивач у період з 05.01.2023 по 31.07.2023 була платником податку 3 групи, з 01.08.2023 - 2 групи спрощеної системи оподаткування.
Таким чином, граничний обсяг доходу позивача як платника єдиного податку 2 групи за період з 01.08.2023 по 31.12.2023 (5 місяців 2023 року) мав становити 2328250,00 грн. (5587800,00 грн. (834 х 6700,00 грн. (розмір мінімальної заробітної плати, встановлений Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік") / 12 місяців) х 5 місяців (період з 01.08.2023 по 31.12.2023, в якому позивач перебувала на 2 групі).
Позивачем було подано до контролюючого органу податкову декларацію платника єдиного податку фізичної особи-підприємця за 2023 рік від 08.01.2024, в якій у графі «Обсяг доходу за звітний (податковий) період відповідно до статті 292 глави 1 розділу ХІV Податкового кодексу України (згідно з підпунктом 2 пункту 291.4 статті 291 глави 1 розділу ХІV Податкового кодексу України)» задекларований показник 5076958,65 грн.
У позовній заяві позивач пояснила, що нею під час заповнення та подання податкової декларації платника єдиного податку фізичної особи-підприємця за 2023 рік від 08.01.2024 було допущено помилку та неправильно вказану суму доходу, отриманого нею за період перебування на 2 групі.
Так, позивач зауважила, що 5076958,65 грн. є загальною сумою доходу, отриманою нею за період з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року, у той час як за період її перебування на 2 групі з 01.08.2023 по 31.12.2023 нею було отримано дохід у розмірі 872731,55 грн., що не перевищує максимальний розмір допустимого доходу для 2 групи за відповідний період.
На підтвердження наданих пояснень позивач долучила до матеріалів справи банківську виписку за період з 01.08.2023 по 31.12.2023, з якої вбачається, що сума отриманого доходу за вказаний період становить 872731,55 грн.
Також в матеріалах справи наявна банківська виписка за період з 01.01.2023 по 31.07.2023 про отримані позивачем доходи за період перебування на спрощеній системі оподаткування 3 групи.
Наведеними доказами підтверджується, що у період перебування позивача на спрощеній системі оподаткування 2 групи, тобто з 01.08.2023 по 31.12.2023, отриманий нею дохід не перевищував граничні розміри, визначені Податковим кодексом України, що спростовує твердження контролюючого органу про допущення позивачем порушення податкової дисципліни.
При цьому суд зазначає, що під час розгляду справи представники сторін підтвердили, що у період з 01.01.2023 по 31.07.2023 позивачем подавалася звітність платника єдиного податку 3 групи, що свідчить про обізнаність контролюючого органу про отриманий позивачем дохід у цей період.
Наведене, у свою чергу, надавало можливість відповідачеві перевірити обсяги отриманого позивачем доходу окремо у періоди з 01.01.2023 по 31.07.2023 та з 01.08.2023 по 31.12.2023 задля перевірки того, чи був перевищений позивачем обсяг отриманого доходу за 2023 рік, допустимий для його перебування на спрощеній системі оподаткування.
Натомість, суд знову наголошує, що перевірити ці факти у межах камеральної перевірки були неможливо, а питання щодо призначення документальної перевірки відповідачем не вирішувалося.
На підставі викладеного, суд вважає за необхідне визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 27.05.2024 №27086/10-36-24-12/3156324925.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Головного управління ДПС у Київській області відновити відносно ФОП ОСОБА_1 реєстрацію платника єдиного податку 2 групи за ставкою 20% з 31.12.2023, суд зазначає таке.
Як було вказано вище, рішенням Головного управління ДПС у Київській області від 25.03.2024 №136/10-36-24-12/ НОМЕР_1 позивача виключено 31.12.2023 з реєстру платників єдиного податку.
Вказане рішення було прийнято контролюючим органом на підставі висновків про перевищення позивачем суми обсягу доходу, яка визначена для 2 групи (2328250,00 грн.) на 2748708,65 грн.
Отже, спірне податкове повідомлення-рішення та рішення від 25.03.2024 №136/10-36-24-12/ НОМЕР_1 були прийняті на підставі одних і тих самих висновків відповідача, які спростовані доказами по справі.
Відповідно до пункту 299.11 статті 299 Податкового кодексу України у разі виявлення відповідним контролюючим органом під час проведення перевірок порушень платником єдиного податку першої-третьої груп вимог, встановлених цією главою, анулювання реєстрації платника єдиного податку першої-третьої груп проводиться за рішенням такого органу, прийнятим на підставі акта перевірки, з першого числа місяця, наступного за кварталом, в якому допущено порушення. У такому випадку суб'єкт господарювання має право обрати або перейти на спрощену систему оподаткування після закінчення чотирьох послідовних кварталів з моменту прийняття рішення контролюючим органом.
Згідно з частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, вихід за межі заявлених позовних вимог допускається з метою захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина.
При цьому, відповідно до положень частини першої та другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі “Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява N 28924/04) констатував: "50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. The United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява N 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява N 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)".
В абзаці десятому пункту 9 мотивувальної частини Рішення від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 120, частини шостої статті 234, частини третьої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України (справа про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора; справа № 1-12/2003) Конституційний Суд України, серед іншого, констатував, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Враховуючи вказане, з метою ефективного захисту прав позивачки суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у Київській області від 25.03.2024 №136/10-36-24-12/3156324925 про виключення позивача з реєстру платників єдиного податку. Скасування ж цього рішення є необхідною передумовою для задоволення позовної вимоги про відновлення відносно ФОП ОСОБА_1 реєстрації платника єдиного податку 2 групи.
Згідно з Рекомендацією №R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 №1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
З огляду на вказане, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача відновити реєстрацію позивача як платника єдиного податку в реєстрі платників єдиного податку з 31.12.2023.
Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню повністю (з виходом за межі позовних вимог).
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем під час звернення з даним позовом до суду було сплачено судовий збір на загальну суму 6056,00 грн., про що свідчить платіжна інструкція від 09.10.2024 №67МН-К196-В4С8-К18Т.
Враховуючи задоволення позову, сплачений позивачем вказаний судовий збір у розмірі підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління ДПС у Київській області.
На підставі вище викладеного, керуючись статтями 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 27.05.2024 №27086/10-36-24-12/156324925.
3. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у Київській області від 25.03.2024 №136/10-36-24-12/3156324925 про виключення Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з реєстру платників єдиного податку.
4. Зобов'язати Головне управління ДПС у Київській області відновити реєстрацію Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 як платника єдиного податку в реєстрі платників єдиного податку з 31.12.2023.
5. Стягнути на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 6056,00 грн. (шість тисяч п'ятдесят шість гривень 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління ДПС у Київській області (ідентифікаційний код 44096797, місцезнаходження:03151, м.Київ, вул.Святослава Хороброго, 5А).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Дудін С.О.