25 березня 2025 року м. Київ №320/28028/24
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жукової Є.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
09 травня 2024 року через підсистему «Електронний суд» ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (далі - відповідач 2), в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду в Кіровоградській області від 02.02.2024 № 262340024026 щодо відмови у призначенні дострокової пенсії ОСОБА_1 , як матері дитини особи з інвалідністю відповідно до пункту 3 частини першої статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві призначити та виплачувати ОСОБА_1 дострокову пенсію за віком, як матері дитини особи з інвалідністю відповідно до пункту 3 частини першої статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 29.01.2024.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 29.01.2024 в зв'язку з досягненням 50-ти річного віку та наявності страхового стажу більше 20 років, позивач звернулася з письмовою заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про призначення їй дострокової пенсії, як матері дитини - інваліда з дитинства. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду в Кіровоградській області від 02.02.2024 № 262340024026 відмовлено у призначенні пенсії, оскільки відсутній висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку. Вважає вказане рішення протиправним та незаконним. Просить суд задовольнити позов.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.06.2024, позовну заяву розподілено судді Жуковій Є.О.
20 червня 2024 року зазначену позовну заяву було фактично передано судді Жуковій Є.О.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24.06.2024 відкрито провадження у справі №320/28028/24, суд ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов та витребуваних документів.
Відповідно до довідок про доставку електронного листа, документ в електронному вигляді «Ухвала про відкриття провадження» від 24 червня 2024 року у справі №320/28028/24 доставлено до електронного кабінету представника позивача - адвоката Дзіся А.Р. та Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області 25.06.2024.
03 липня 2024 року через відділ документального обігу, контролю та забезпечення розгляду звернень громадян (канцелярію) Київського окружного адміністративного суду від ГУ ПФУ в Кіровоградській області надійшов відзив на позов.
Відповідач 2 в своєму відзиві зазначає, що позивачка 29.01.2024 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві із заявою про призначення пенсії за віком згідно пункту 3 частини першої статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». 02.02.2024 головним управлінням винесено рішення про відмову у призначенні пенсії №262340024026, оскільки вході розгляду наданих документів разом із заявою про призначення пенсії було встановлено, що відсутній висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку. Просить суд відмовити у задоволенні позову.
03 жовтня 2024 року через відділ документального обігу, контролю та забезпечення розгляду звернень громадян (канцелярію) Київського окружного адміністративного суду від Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області надійшов відзив на позовну заяву.
В своєму відзиві відповідач 1 зазначає, що він є неналежним відповідачем, оскільки спірне рішення управління не приймало, а позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в м. Києві. Просить суд відмовити у задоволенні позову.
Позивач та її представник правом надання відповіді на відзив відповідно до статті 163 КАС України не скористався.
З метою додержання розумного строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, суд визнав за можливе розгляд справи здійснювати за наявними матеріалами.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, про що свідчить паспорт НОМЕР_1 , виданий Ватутінським РУ ГУ МВС України в м. Києві 12.07.2001.
ОСОБА_1 є матір'ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 , виданого 02 листопада 2011 року Деснянським управлінням праці та соціального захисту населення в м. Києві, ОСОБА_1 є законним представником дитини-інваліда дитинства.
Відповідно до висновку ЛКК №34 від 17.01.2024, виданого КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №3» Деснянського району м. Києва були медичні показання для визнання ОСОБА_2 (доньки позивачки) дитиною з інвалідністю, та 01.07.2011 було видано відповідний висновок ЛКК №48.
29 січня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до положень статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» як матері дитини - інваліда з дитинства.
Відповідно до положень пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005, в редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 №13-1 (далі - Порядок №22-1, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
З урахуванням принципу екстериторіальності заяву та документи ОСОБА_1 було передано на розгляд до ГУ ПФУ в Кіровоградській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду в Кіровоградській області від 02.02.2024 № 262340024026 відмовлено у призначенні пенсії, оскільки відсутній висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.
Вважаючи рішення Головного управління Пенсійного фонду в Кіровоградській області від 02.02.2024 № 262340024026 протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивачка звернулася із цим позовом до суду.
Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.
Принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Статтею 1 Закону України № 1058-IV передбачено, що пенсія це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Згідно з частини першої статті 26 Закону України № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення чоловіками 60 років, жінками 55 років та наявності страхового стажу не менше 5 років.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 115 Закону № 1058-IV право на призначення дострокової пенсії за віком мають, зокрема, жінки, які народили п'ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до зазначеного віку, після досягнення 50 років та за наявності страхового стажу не менше 15 років. При цьому до числа осіб з інвалідністю з дитинства належать також діти з інвалідністю віком до 16 років.
За приписами абзацу 4 пункту 3 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону України № 1058-IV жінки, які народили п'ятеро або більше дітей і виховали їх до шестирічного віку, і матері інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на призначення дострокової пенсії за віком, але не раніше ніж за 5 років до досягнення пенсійного віку, передбаченого ст. 26 цього Закону, за наявності не менше 15 років страхового стажу. При цьому до числа інвалідів з дитинства належать також діти-інваліди віком до 16 років.
Отже, відповідно до норм чинного законодавства право на дострокову пенсію за віком мають, зокрема, матері, які виховали інвалідів з дитинства до шестирічного віку (після досягнення матір'ю 50 років та за наявності не менше 15 років страхового стажу).
При цьому однією з обов'язкових умов для призначення дострокової пенсії за віком є виховання до шестирічного віку саме дитини-інваліда з дитинства.
Загальний підхід до змістовного наповнення поняття особа з інвалідністю на момент виникнення спірних відносин установлювався статтею 2 Закону України № 875-XII, а також статтею 1 Закону України від 06 жовтня 2005 року за № 2961-IV «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» (далі Закон № 2961-IV). Зокрема, такий статус могла мати особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, унаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Відповідно до абзацу 3 статті 1 Закону України № 2961-IV дитина-інвалід особа віком до 18 років (повноліття) зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, унаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Вказана правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 330/2181/16-а (2-а/330/36/2016), у якій Велика Палата Верховного Суду наголосила на тому, що визначення терміну "інвалід з дитинства" не міститься ані в Законі України № 875-XII, ані в Законі України № 2109-III. При цьому за змістом абз. 2 п. 26 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року за № 1317, інвалідність з дитинства розглядається як причина інвалідності. Згідно з пунктом 14 цього Положення причинний зв'язок інвалідності з хворобами, перенесеними у дитинстві, установлюється за наявності документів лікувально-профілактичних закладів, що свідчать про початок захворювання або травму, перенесену до вісімнадцятирічного віку.
Зі змісту абзацу 4 пункту 3 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України № 1058-IV вбачається, що пільга, пов'язана зі зменшенням жінкам пільгового віку та страхового стажу, установлювалася лише тим матерям інвалідів з дитинства та дітей інвалідів до 16 років, які виховували їх за підтвердженого стану інвалідності на момент досягнення дитиною 6 років.
Таким чином, для призначення пенсії на підставі Закону № 1058-IV має значення не факт установлення інвалідності, а термін (момент) настання інвалідності у дитини, що повинен мати місце протягом періоду життя дитини з моменту народження і до інвалідності у дитини до досягнення шестирічного віку, оскільки виховання дитини-інваліда у віці до 6 років створює для жінки більше перешкод для участі у суспільно-корисній діяльності, наслідком якої є отримання заробітної плати і страхового стажу, що зумовлюється сплатою страхувальником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Відповідно до частини дванадцятої статті 7 Закону України № 2961-IV положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями та лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів затверджується Кабінетом Міністрів України. Серед повноважень лікарсько-консультативних комісій, визначених Положенням про лікарсько-консультативну комісію, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 21.11.2013 за № 917, визначено надання висновку, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.
Згідно з пунктом 2.18 Порядку № 22-1 визнання особи інвалідом з дитинства або дитиною-інвалідом засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладів охорони здоров'я, посвідченням одержувача допомоги, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги. У разі, якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення шестирічного віку або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії, що така дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцяти років (висновок про час настання інвалідності).
Тобто такий висновок дає можливість опосередковано підтвердити факт догляду матері за дитиною, яка мала право на отримання статусу дитини-інваліда до досягнення шестирічного віку, як це передбачено положеннями Закону № 1058-IV.
Отже, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що пункт 2.18 Порядку № 22-1 не суперечить положенням статті 17 Закону України № 1788-XII та статті 26, абзацу 4 пункту 3 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону України № 1058-IV, оскільки не встановлює та/або не змінює механізм призначення такого виду пенсії.
Крім того, у постанові від 15.05.2019 у справі № 330/2181/16-а Велика Палата Верховного Суду зазначила, що Верховний Суд України у постанові від 27.05.2014 у справі № 21-133а14 висловив обґрунтовану позицію про те, що мати дитини-інваліда має право на призначення дострокової пенсії за віком, але не раніше ніж за 5 років до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону України № 1058-IV, у тому разі, якщо дитина, яку вона виховує, визнана дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку. Якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення нею шестирічного віку, або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, мати цієї дитини має право на отримання зазначеної пенсії лише у разі наявності висновку лікарсько-консультативної комісії, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.
Водночас Велика Палата Верховного Суду визнала помилковим висновок Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про тлумачення поняття «інвалід з дитинства» як статус дитини-інваліда, який ця дитина набуває по досягненню нею 18 років, оскільки визначальною умовою для призначення дострокової пенсії за віком як матері інваліда з дитинства є виховання до шестирічного віку саме дитини-інваліда з дитинства, а не дитини без такого роду медичних показань. Тобто при вирішенні питання про наявність права на призначення такого виду пенсії враховується не тлумачення поняття інваліда з дитинства, а момент настання медичних показань для встановлення інвалідності.
Із матеріалів справи встановлено, що до заяви про призначення пенсії позивач додала медичний висновок від 17.01.2024 №34 про дитину інваліда віком до 16 років, із якого встановлено, що вперше дитину позивачки визнано інвалідом 01.07.2011.
З наведеного слідує, що дитину позивачки вперше визнано інвалідом з дитинства після досягнення нею 11-річного віку, а отже за умовами нормативних актів, які регулюють спірні правовідносини, право позивачки на призначення дострокової пенсії за віком прямо пов'язано з наявністю висновку лікарсько-консультативної комісії про те, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку.
Втім, документального підтвердження того, що дитина позивачки мала показання до 6-річного віку для визнання її дитиною-інвалідом, зокрема висновку лікарсько-консультативної комісії, до пенсійного органу надано не було.
Отже, оскільки визначальним для призначення дострокової пенсії по досягненню 50-річного віку є саме час встановлення інвалідності дитини (до шестирічного віку) або ж наявність висновку лікарсько-консультативної комісії про те, що дитина мала дійсні медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом з дитинства до досягнення вказаного віку, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок відповідача щодо відсутності підстав для призначення позивачці достроково пенсії за віком за пунктом 3 частини першої статті 115 Закону № 1058-IV.
Таким чином, оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду в Кіровоградській області від 02.02.2024 № 262340024026 є таким, що прийняте на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством, а тому підстави для його скасування відсутні.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими, а вимоги такими, у задоволенні яких слід відмовити.
Оскільки позивачу відмовлено у задоволенні позову, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
2. Розподіл судових витрат не здійснювати.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Жукова Є.О.