ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"20" березня 2025 р. справа № 300/5888/24
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:
судді Панікара І.В.,
при секретарі Подольській Т.М.,
за участю:
позивачки - ОСОБА_1 ,
представниці позивачки - Креховацької Н.М.,
представниці відповідача - Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області: Нижник М.В.,
розглянувши у порядку загального позовного провадження у судовому засіданні клопотання про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області, 6 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області з охорони об'єктів про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області, 23 Державної пожежно-рятувальної частини Головного управління ДСНС в Івано-Франківській області з охорони об'єктів (Долинського НГВУ ПАТ "Укрнафта"), за змістом якого (з урахуванням уточнення) просить суд:
- скасувати наказ 23 Державної пожежно-рятувальної частини Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області з охорони об'єктів (Долинського НГВУ ПАТ «Укрнафта») «Про розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця на підставі п.1. ст. 40 КЗпП України» від 27.06.2024 № 29;
- поновити ОСОБА_1 на посаді інженера з пожежної безпеки 23 ДПРЧ ГУ ДСНС України в Івано-Франківській області з дня, наступного за днем звільнення - з 30 червня 2024 року;
- стягнути з 23 державної пожежно-рятувальної частини Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області з охорони об'єктів (Долинського НГВУ ПАТ «Укрнафта») на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30.06.2024 до дня поновлення на роботі;
- зобов'язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області вчинити дії щодо поновлення на посаді інженера з пожежної безпеки 23 ДПРЧ ДСНС України в Івано-Франківській області з дня, наступного за днем звільнення - з 30 червня 2024 року;
- стягнути з 23 державної пожежно-рятувальної частини Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області з охорони об'єктів (Долинського НГВУ ПАТ «Укрнафта») на користь ОСОБА_1 50000,00 грн.;
- стягнути з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 50000,00 грн.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23.09.2024 відкрито провадження у даній справі за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03.01.2025 здійснено у справі № 300/5888/24 процесуальне правонаступництво у спосіб заміни первісного відповідача - 23 Державну пожежно-рятувальну частину Головного управління ДСНС в Івано-Франківській області з охорони об'єктів (Долинського НГВУ ПАТ "Укрнафта") (код ЄДРПОУ 38174547) на відповідача - 6 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області з охорони об'єктів.
В ході здійснення судового розгляду встановлено надходження письмового клопотання збоку представника 6 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області з охорони об'єктів заявив клопотання про закриття провадження у справі, оскільки спір має приватноправовий характер та підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, які прямо регулюються нормами цивільного права.
В судовому засіданні представниця позивачки та сама позивачка щодо можливості задоволення вказаного клопотання заперечили.
Представниця Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області ініціативу відповідача щодо задоволення клопотання підтримала з підстав наведених у клопотанні.
Представник 6 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області з охорони об'єктів в судове засідання не з'явився, водночас, подав до суду заяву про подальший розгляд справи без його участі.
Розглянувши вищевказане клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі, суд зазначає таке.
Статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі №686/23445/17 (провадження № 14-162цс19) зазначено, що:
«Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою ЄСПЛ.
У справі «Сокуренко і Стригун проти України» ЄСПЛ указав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу існування суду, але й на дотримання таким судом норм, які регулюють його діяльність. У рішенні в справі «Занд проти Австрії» («Zand v. Austria», заява № 7360/76) Європейська комісія з прав людини висловила думку, що термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів» («Sokurenko and Strygun v. Ukraine», заяви № 29458/04 та № 29465/04,§ 24).
Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції».
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Згідно із частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
У частині першій статті 1 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) указано, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Разом з тим, за приписами частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Абзацом 1 пунктом 2 статті 4 КАС України визначено, що публічно-правовий спір це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб'єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.
Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов'язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов'язаних з реалізацією публічної влади.
Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Поняття публічної служби є широким, оскільки включає в себе державну службу, службу в органах місцевого самоврядування та службу в публічних установах. Під «публічною службою» необхідно розуміти врегульовану виключно Конституцією та законами України професійну публічну діяльність осіб, які заміщують посади в державних органах і органах місцевого самоврядування щодо реалізації завдань і функцій держави та органів місцевого самоврядування. Публічну службу в найширшому розумінні можуть здійснювати працівники усіх організацій публічного сектору: органами державної влади (тобто не лише виконавчої, а й законодавчої та судової); державними підприємствами та установами; органами місцевого самоврядування; комунальними підприємствами та установами.
Юрисдикційність справ за позовами, що стосуються обрання, перебування та звільнення з публічної служби належить до адміністративних правовідносин.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
У постановах від 29.05.2019 у справі № 826/9341/17, від 19.06.2019 у справі №802/385/18-а, від 18.09.2019 у справі № 810/3711/18, від 12.02.2020 у справі №1840/3241/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку стосовно непоширення юрисдикції адміністративних судів на спори, що виникають з правовідносин, які мають характер приватного права чи інтересу (як правило майнового).
Також, у постанові від 23.05.2018 у справі № 914/2006/17 Велика Палата Верховного Суду сформувала правовий висновок, відповідно до якого до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого суб'єкта, а останній відповідно зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 635/551/17 (провадження № 14-79цс20) зазначила, що спір між фізичною особою, яка претендує на зайняття посади державної служби, та органом державної влади, до компетенції якого належить прийняття рішення про таке призначення, підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Так, пунктом 1 Положення про Державну службу України з надзвичайних ситуацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2015 року №1052 (далі - Положення № 1052) встановлено, що Державна служба України з надзвичайних ситуацій (ДСНС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності.
На момент звільнення ОСОБА_1 перебувала на посаді інженера з пожежної безпеки 23 ДПРЧ Державної служби України з надзвичайних ситуацій України в Івано-Франківській області.
Суд зазначає, що хоча Закон України “Про державну службу» не поширюється на осіб, які проходять службу в органах цивільного захисту (частина 4 статті 3 Закону України “Про державну службу»), однак, вони залишаються державними службовцями в іншому статусі.
Відповідно до статті 4 Кодексу цивільного захисту України, цивільний захист - комплекс заходів, які реалізуються на території України в мирний час та в особливий період і спрямовані на захист населення, територій, навколишнього природного середовища, майна, матеріальних і культурних цінностей від надзвичайних ситуацій та інших небезпечних подій, запобігання виникненню таких ситуацій та подій, ліквідацію їх наслідків, надання допомоги постраждалим, здійснення державного нагляду (контролю) у сфері пожежної та техногенної безпеки, тобто, особи, які проходять службу в цій сфері, виконують обов'язки державного характеру.
Окрім того, частиною першою статті 101 Кодексу цивільного захисту України передбачено, що служба цивільного захисту - це державна служба особливого характеру, покликана забезпечувати пожежну охорону, захист населення і територій від негативного впливу надзвичайних ситуацій, запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, ліквідацію їх наслідків у мирний час та в особливий період, вона відрізняється від класичної державної служби, але при цьому є державною за суттю.
Суд зазначає, що 23 ДПРЧ Державної служби України з надзвичайних ситуацій України в Івано-Франківській області реорганізовано, шляхом приєднання до 6 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області з охорони об'єктів, який є органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ, а також враховуючи те, що позивач просить суд визнати її звільнення незаконним, скасувати наказ про звільнення та поновити її на рівнозначній посаді саме в відокремленому органі Державної служби України з надзвичайних ситуацій, між сторонами існує спір з публічно-правових відносин.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що служба в органах цивільного захисту належить до іншої державної служби, зокрема, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 липня 2023 року у справі № 565/901/22, зробив наступні висновки:
«…Встановивши, що позов пред'явлено з приводу спору щодо проходження відповідачем служби цивільного захисту на підставі контракту з ГУ ДСНС України у місті Києві відповідно до Кодексу цивільного захисту України та Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, врахувавши суб'єктний склад учасників справи, характер правовідносин, що склалися між ними, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є публічно-правовими, у зв'язку з чим справа підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, та правильно закрив провадження у цій справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
Такого висновку у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постанові від 24 березня 2023 року у справі № 948/285/22 (провадження № 61-677св23).
Крім того, такі висновки судів попередніх інстанцій узгоджуються з правовими висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 818/1688/16 (провадження № 11-892апп18), в якій зазначено, що спори підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов'язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби.
Доводи касаційної скарги про те, що спір має приватно-правовий характер, який обумовлений порушенням майнового, тобто приватного права позивача, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватно-правових відносин, не заслуговують на увагу…».
Таким чином, посада інженера з пожежної безпеки у державному пожежно-рятувальному загоні належить до іншої державної служби в розумінні статті 19 КАСУ, внаслідок чого, всі спори щодо проходження цієї служби, у тому числі щодо звільнення, підлягають розгляду в адміністративних судах, а не в цивільних.
Суд звертає увагу, що у рамках цивільного процесу суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному процесі в силу приписів статті 19 КАС України, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2020 у справі № 813/1045/18).
У постанові від 31.10.2018 у справі № 761/33941/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначала, що публічна служба є різновидом трудової діяльності, відносини публічної служби, як окремий різновид трудових відносин існують на стику двох галузей права трудового та адміністративного, внаслідок чого, правовідносини, пов'язані з прийняттям на публічну службу, її проходженням та припиненням, регламентуються нормами як трудового, так і адміністративного законодавства, а спори, які виникають з таких правовідносин, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Пунктом 1 частини 1 статті 238 КАС України передбачено, що суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
З огляду на викладене, відповідач дійшов хибного висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини 1 статті 238 КАС України, оскільки між сторонами у справі виник публічно-правовий спір, який, з врахуванням суб'єктного складу його учасників та правовідносин, що виникли між сторонами, підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Відтак, у задоволенні клопотання відповідача про закриття провадження у справі слід відмовити.
На підставі статті 238, 241-243, 250, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні клопотання 6 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області з охорони об'єктів про закриття провадження - відмовити.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення і апеляційному оскарженню не підлягає. Заперечення проти ухвали можуть бути викладені у апеляційній скарзі на рішення суду у справі.
Суддя /підпис/ Панікар І.В.
Ухвала складена в повному обсязі « 25» березня 2025 року.