ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
про відмову у відкритті провадження
в частині заявлених позовних вимог
"24" березня 2025 р. справа № 300/1766/25
м. Івано-Франківськ
Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Боршовський Т.І., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Західного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги та ОСОБА_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до вчинення дій, -
ОСОБА_1 17.03.2025 звернувся до Івано-Франківського окружного адімінстративного суду з позовом до Західного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги та ОСОБА_2 , в якому просить суд:
щодо Західного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги:
- визнати протиправною бездіяльність Західного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги, який не виконав вимоги статті 26 Закону України «Про безоплатну правничу допомогу» і не забезпечив ОСОБА_1 своєчасно отримувати якісну в повному обсязі безоплатну вторинну допомогу по справах: № 12023091010001196, № 300/4699/22;
- визнати протиправною бездіяльність Західного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги, який не виконав своїх договірних обов'язків з адвокатом Микуличем І.В. згідно положень постанови Кабінету Міністрів України № 1163 від 07.11.2023, а саме: не проконтролював виконання доручень виданих адвокату Микуличу І.В. від 06.02.2024 № 017/06.1/1097, від 06.02.2024 № 017/07-5/1098 до повнового виконання доручень; не запитував з метою проведення моніторингу якості, повноти, своєчасності надання ОСОБА_1 адвокатом Микуличем І.В.; не звертався до КДКА Івано-Франківської області зі скаргою на адвоката Микулича І.В.; не подавав клопотання до координаційного центру БПД про виключення адвоката Микулича І.В. з реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правничу допомогу; не звертався з поданням до комісії з оцінювання якості надання правничої допомоги клієнту адвокатом Микуличем І.В.;
- зобов'язати Західний міжрегіональний центр з надання безоплатної правничої допомоги вчинити такі дії: звернутися з поданням до комісії з оцінювання якості надання правничої допомоги клієнту адвокатом ОСОБА_2 ; подати клопотання до координаційного центру БПД про виключення адвоката ОСОБА_2 з реєстру адвокатів, які безоплатну вторинну правничу допомогу; подати скаргу до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Івано-Франківської області відносно адвоката Микулича І.В. з підстав не виконання обов'язків адвоката згідно Закону України «Про адвокатуру»;
- визнати протиправною бездіяльність Західного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги, який не розглянув письмові вимоги ОСОБА_1 від 30.09.2024 надати звіт про об'єми виконаних робіт адвокатом Микуличем І.В. по справах № 12023091010001196, № 300/4699/22; зобов'язати Західний міжрегіональний центр з надання безоплатної правничої допомоги надати запитувані Доненком В.О. документи по вимогах;
- визнати частково незаконним і скасувати наказ Західного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги № 3-БВПД/017/06.1-2/47 від 13.02.2024 в частині заміни адвоката - п.10 ч.2 ст. 24 Закону України «Про безоплатну правничу допомогу»; зобов'язати Західний міжрегіональний центр з надання безоплатної правничої допомогив наказі записати підставу заміни - п.2 ч.2 ст. 24 Закону України «Про безоплатну правничу допомогу» - неналежне виконання адвокатом своїх зобов'язань за умовами договору;
- стягнути із Західного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги на користь ОСОБА_1 моральну шкоду по справі № 12023091010001196 - 35000 Євро, по справі № 300/4699/22 - 35000 Євро, а також процесуальні витрати - 34000,00 грн.;
щодо ОСОБА_2 :
- визнати протиправною бездіяльність ОСОБА_2 , який не виконав надання якісної правничої допомоги клієнту - ОСОБА_1 , отримавши доручення на представництво по справах № 12023091010001196, № 300/4699/22, чим порушив свої обовязки адвоката, визначені ст.21 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»;
- визнати порушення адвокатом ОСОБА_2 присяги адвоката України і правил адвокатської етики;
- визнати порушенням п.2 ч.1 ст. 21 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» ненадання на вимогу клієнта від 30.09.2024 надати звіт про виконані роботи по справах № 12023091010001196, № 300/4699/22;
- визнати рішенням суду порушення адвокатом ОСОБА_2 заборону використовувати свої права всупереч інтересам клієнта - ОСОБА_1 , отримав доручення від 06.02.2024 по справах, які вже розпочаті, не перевірив в системі електронний суд стан розгляду - в тому числі час і день судових засідань, не прибув до суду і не вивчив матеріали справ, не здійснював дій спрямованих на зустріч з клієнтом, чим порушив положення ч.2 ст.21 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»;
- визнати поведінку адвоката ОСОБА_2 12.02.2024 з клієнтом як підрив авторитету адвокатури, порушення Правил адвокатської етики адвоката, обов'язків адвоката згідно ст.21 Закону України України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»;
- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду за невиконання доручень по кримінальній справі № 12023091010001196 в сумі 35000 Євро, за невиконання доручення по справі № 300/4699/22 - в сумі 35000 Євро, а також процесуальні витрати в сумі 34000 грн.
Позов в частині вимог до адвоката Микулича І.В. мотивовано непогодженням ОСОБА_1 з обсягом та якістю наданих адвокатом Микуличем І.В. правничої допомоги в справах № 12023091010001196 та № 300/4699/22, які Микулич І.В. мав здійснити на виконання доручень Західного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги від 06.02.2024 № 017/06.1/1097 та від 06.02.2024 № 017/07-5/1098. Також ОСОБА_1 вважає протиправними дії адвоката ОСОБА_2 під час особистого спілкування з ОСОБА_1 за місцем здійснення адвокатської діяльності.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Статтею 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративною справою є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського й адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб'єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.
Згідно з частиною третьою статті 19 КАС України адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом. Адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту.
Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатура України - недержавний самоврядний інститут, що забезпечує здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги на професійній основі, а також самостійно вирішує питання організації і діяльності адвокатури в порядку, встановленому цим Законом.
Згідно з статтею 9 Закону України «Про безоплатну правничу допомогу» суб'єкти надання безоплатної первинної правничої допомоги є:
1) органи виконавчої влади;
2) органи місцевого самоврядування;
3) центри з надання безоплатної правничої допомоги;
4) спеціалізовані установи з надання безоплатної первинної правничої допомоги, утворені органами місцевого самоврядування з урахуванням потреб територіальної громади;
5) юридичні особи приватного права, які мають право надавати правничу допомогу, залучені органами місцевого самоврядування у встановленому законом порядку;
6) адвокати та інші фахівці у відповідній галузі права, залучені органами місцевого самоврядування у встановленому законом порядку.
Згідно з статтею 15 Закону України «Про безоплатну правничу допомогу» суб'єктами надання безоплатної вторинної правничої допомоги в Україні є:
1) центри з надання безоплатної правничої допомоги;
2) адвокати, включені до Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правничу допомогу.
Відповідно до статті 21 Закону України «Про безоплатну правничу допомогу»:
1. Після прийняття рішення про надання безоплатної вторинної правничої допомоги центр з надання безоплатної правничої допомоги призначає адвоката, який включений до Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правничу допомогу, та уклав договір про надання безоплатної вторинної правничої допомоги з центром з надання безоплатної правничої допомоги.
2. Повноваження адвоката підтверджуються дорученням центру з надання безоплатної правничої допомоги та/або довіреністю відповідно до вимог процесуального закону.
3. Для здійснення представництва інтересів осіб, які мають право на безоплатну вторинну правничу допомогу, у суді у спорах, що виникають з трудових відносин, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також щодо представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, або для складання документів процесуального характеру центр з надання безоплатної правничої допомоги може уповноважити свого працівника.
4. Повноваження працівника центру з надання безоплатної правничої допомоги як представника суб'єкта права на безоплатну вторинну правничу допомогу підтверджуються рішенням центру з надання безоплатної правничої допомоги та довіреністю відповідно до вимог процесуального закону.
Частиною другою статті 25 «Про безоплатну правничу допомогу» передбачено, що адвокат, який надає безоплатну вторинну правничу допомогу, має всі права та гарантії, встановлені Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", іншими законами України. Адвокат, який надає безоплатну вторинну правничу допомогу, має всі права та гарантії, встановлені Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", іншими законами України.
Отже, зі системного аналізу вказаних законодавчих норм можна дійти висновку про те, що адвокат не є посадовою чи службовою особою органів, які згідно з статтями 9, 15 Закону України «Про безоплатну правничу допомогу» мають право надавати послуги безоплатної первинної та вторинної правничої допомоги, а є окремим суб'єктом, який може надавати такі послуги на підставі відповідного доручення центру з надання безоплатної правничої допомоги та/або довіреності відповідно до вимог процесуального закону, в межах незалежної професійної діяльності адвокатури в Україні, із забезпеченням під час надання таких послуг усіх прав та гарантій, встановлених Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", іншими законами України. Отже, під час надання послуг з безоплатної первинної та вторинної правничої допомоги адвокат не здійснює публічно-владних управлінських функцій.
Таким чином, в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України адвокат не відноситься до суб'єктів владних повноважень рішення, дії чи бездіяльність яких можуть бути оскаржені до адміністративних судів.
Як наслідок, адвокат не відноситься до передбачених статтею 31 Закону України «Про безоплатну правничу допомогу» посадових і службових осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких можуть бути оскаржені в адміністративному порядку відповідно до Закону України «Про адміністративну процедуру» та/або до адміністративного суду, оскільки такий порядок оскарження стосується посадових чи службових осіб органів, які згідно з статтями 9, 15 Закону України «Про безоплатну правничу допомогу» надають послуги безоплатної первинної та вторинної правничої допомоги, окрім адвоката.
Щодо вказаного висновку, окрім того, що адвокат не відноситься до службових та посадових осіб органів, які надають послуги безоплатної первинної та вторинної правничої допомоги, а на нього не поширюється порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності, зокрема й щодо якості наданих послуг, то судом також враховано норму частини першою статті 25 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Так, частиною другою вказаної статті закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що оцінка якості, повноти та своєчасності надання адвокатами безоплатної первинної правничої допомоги здійснюється за зверненням органів місцевого самоврядування, а безоплатної вторинної правничої допомоги - за зверненням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги, комісіями, утвореними для цієї мети радами адвокатів регіонів.
В спірному випадку позов у частині вимог до адвоката Микулича І.В. мотивовано непогодженням ОСОБА_1 з обсягом та якістю наданих адвокатом Микуличем І.В. правничої допомоги в справах № 12023091010001196 та № 300/4699/22, які Микулич І.В. мав здійснити на виконання доручень Західного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги від 06.02.2024 № 017/06.1/1097 та від 06.02.2024 № 017/07-5/1098.
Водночас, на виконання вимог частини другої статті 25 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» оцінка якості, повноти та своєчасності надання адвокатами безоплатної вторинної правничої допомоги здійснюється комісіями, утвореними для цієї мети радами адвокатів регіонів, а не судом в порядку розгляду адміністративного позову.
Окрім цього, загальні умови та підстави дисциплінарної відповідальності адвоката регламентовані розділом VІ Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» дисциплінарне провадження стосовно адвоката здійснюється кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури за адресою робочого місця адвоката, зазначеною в Єдиному реєстрі адвокатів України.
Згідно з частиною першою статті 36 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» право на звернення до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури із заявою (скаргою) щодо поведінки адвоката, яка може бути підставою для дисциплінарної відповідальності, має кожен, кому відомі факти такої поведінки.
Частиною першою статті 42 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат чи особа, яка ініціювала питання про дисциплінарну відповідальність адвоката, має право оскаржити рішення у дисциплінарній справі протягом тридцяти днів з дня його прийняття до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури або до суду.
В разі, якщо ОСОБА_1 в діях адвоката ОСОБА_2 вбачає ознаки дисциплінарного проступку, то він вправі звернутися зі скаргою до Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури Івано-Франківської області в порядку процедури, передбаченої Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Тобто судовому оскарженню підлягає рішення у дисциплінарній справі, прийняте за результатами розгляду відповідного звернення.
Отже, Державою відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено відповідний порядок та ефективний засіб правового захисту у спірних відносинах.
Оскільки звернення позивача до суду обумовлено незгодою з обсягом та якістю наданих адвокатом Микуличем І.В. правничої допомоги в справах № 12023091010001196 та № 300/4699/22, які Микулич І.В. мав здійснити на виконання доручень Західного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги від 06.02.2024 № 017/06.1/1097 та від 06.02.2024 № 017/07-5/1098, а також протиправними дії адвоката Микулича І.В. під час особистого спілкування з Доненком В.О. за місцем здійснення адвокатської діяльності, а тому спір у цій справі в частині вимог до Микулича І.В. не може бути предметом розгляду в адміністративному суді, оскільки законодавством визначено інший порядок та суб'єктів до яких можуть бути оскаржені такі дії адвоката.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (пункт 24 рішення у справі “Сокуренко і Стригун проти України») суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися “судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово вказувала, що позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 170 КАС) та «справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 238 КАС) стосуються як позовів, які не можна розглядати за правилами адміністративного судочинства, так і позовів, які суди взагалі не можуть розглядати. Відповідні висновки викладені у її постановах від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц, від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 295/7631/17, від 08 листопада 2019 року у справі № 910/7023/19, від 18 грудня 2019 року у справі № 826/2323/17, від 26 лютого 2020 року у справі № 1240/1981/18, від 28 квітня 2020 року у справі № 607/15692/19, від 07 липня 2020 року у справі № 438/610/14-ц, від 06.04.2023 у справі № 990/129/22, від 22 лютого 2024 у справі № 990/64/23).
Таким чином, враховуючи суть спірних правовідносин та суб'єктний склад, ця справа в частині вимог до ОСОБА_2 не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Підсумовуючи, вважаю, що необхідно відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 в частині вимог до ОСОБА_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до вчинення дій.
Керуючись статтями 2, 4, 19, 170, 171, 248, 256, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Відмовити у відкритті провадження в справі за позовом ОСОБА_1 в частині вимог до ОСОБА_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до вчинення дій.
Повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Ухвалу суду може бути оскаржено в порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя /підпис/ Боршовський Т.І.