25 березня 2025 рокуСправа №160/32544/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Голобутовського Р.З.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
09.12.2024 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), у якій позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати п. 2.23 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 19.09.2022 №249;
- визнати протиправним та скасувати п. 35 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 29.09.2022 №259;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити грошове забезпечення ОСОБА_1 за період з 18.09.2022 по 02.12.2022 та додаткову винагороду в розмірі до 30000 грн пропорційно в розрахунку на місяць за період з 01.09.2022 по 02.12.2022;
- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 30.09.2022 №8312 “Про результати службового розслідування».
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що перебуваючи на бойовій позиції біля м. Бахмут Донецької області він отримав контузію та його було направлено до м. Павлоград, де він почав проходити медичне обстеження та лікування отриманої контузії. Вказує, що факт отримання бойового травмування, місце та період лікування підтверджується доказами, що наявні в матеріалах позовної заяви. Позивач зазначив, що 14.09.2022 вибув з госпіталю та прибув до пункту тимчасової дислокації (ПТД) в АДРЕСА_1 , як було наказано йому командиром. Прибувши до ПТД він звернувся до лікаря частини для диспансерного нагляду та отримання ліків, як було рекомендовано лікарями госпіталю в/ч НОМЕР_2 . В подальшому в ПТД він продовжив реабілітацію та приймав ліки. 03.10.2022 позивач прибув до АДРЕСА_2 доповів старшому по пункту постійної дислокації про прибуття і останній повідомив про необхідність прибути до стройової частини для подання рапортів про прибуття. У стройовій частині позивачу стало відомо, що його оголошено таким, що самовільно залишив місце несення служби з 18.09.2022. Втім, позивач вказує, що він не залишав 18.09.2022 самовільно місце несення служби. З зазначених причин вважає, що спірні накази командира в/ч НОМЕР_1 є передчасними, протиправними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки обставини самовільного залишення місця несення служби не повністю з'ясовані, а службове розслідування проведено поверхнево. Крім того, позивач вказав, що відповідач, не нарахувавши грошове забезпечення, премію та додаткову винагороду за період з 18.09.2022 по 02.12.2022, порушує право позивача на їх отримання, тому позивач був змушений звернутися суду за захистом своїх прав.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.12.2024 відкрито провадження у адміністративній справі; заяву ОСОБА_1 про поновлення процесуальних строків - задоволено; поновлено ОСОБА_1 строк на звернення до суду з цією позовною заявою; справу №160/32544/24 призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.01.2025 клопотання представника ОСОБА_1 про витребування доказів та виклик свідків у справі №160/32544/24 за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - залишено без задоволення.
17.02.2025 представником відповідача надано до суду через автоматизовану систему «Електронний суд» відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнає та просить суд відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування правової позиції зазначено, що акт службового розслідування та наказ командира військової частини НОМЕР_3 від 30.09.2022 №8312, в частині встановлення факту самовільного залишення військової частини військовослужбовцем не є остаточними документами, що зобов'язують до вчинення будь-яких дій, а лише фіксують певні обставини. Вказані документи являють собою лише передумову для прийняття відповідного рішення іншим уповноваженим суб'єктом та таким чином не мають обов'язкового характеру і не набувають статусу рішення у розумінні статті 19 КАС України, у зв'язку з чим не можуть бути самостійним предметом судового розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
22.03.2022 на підставі Указу Президента України №69/2022 від 24 лютого 2022 року «Про загальну мобілізацію» ОСОБА_1 був призваний до військової служби у Збройних Силах України, що підтверджується військовим квитком серія НОМЕР_4 .
31.08.2022 відбувся обстріл з танку та артилерії позиції 4 мотопіхотної роти НОМЕР_5 мотопіхотного батальйону біля населеного пункту Бахмут, Донецької області, з напрямку населеного пункту Покровське, внаслідок чого, виконання бойових завдань, отримав поранення старший солдат ОСОБА_1 , а саме: закрита черепно-мозкова травма, акубаротравма.
За фактом бойового травмування старшого солдата ОСОБА_1 командира НОМЕР_5 мотопіхотного батальйону підполковником ОСОБА_2 була здійснена доповідь та надіслана довідка-доповідь від 31.08.2022 до штабу військової частини НОМЕР_1 .
Вказані обставини підтверджуються наказом командира військової частини НОМЕР_3 №8022 від 25.09.2022 «Про результати службового розслідування».
Згідно зі змістом виписного епікризу № 3883 від 13.09.2022, виданого військовою частиною НОМЕР_2 , ОСОБА_1 надійшов на лікування 03.09.2022; виписка 13.09.2022 до військової частини НОМЕР_1 . Звільнено від виконання службових обов'язків на 3 дні.
Наказом командира військової частини НОМЕР_3 №249 від 19.09.2022 старшого солдата за призовом по мобілізації ОСОБА_3 , номера обслуги 1 кулеметного відділення кулеметного взводу роти вогневої підтримки НОМЕР_5 мотопіхотного батальйону, вирішено вважати таким, що 18 вересня 2022 року самовільно залишив розташування підрозділу під час виконання бойових завдань в районі проведення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії.
Також вирішено виключити з котлового забезпечення військової частини з 19 вересня 2022 року; виключити з грошового та речового забезпечення військової частини з 18 вересня 2022 року.
Наказом командира військової частини НОМЕР_3 №7611 від 20.09.2022 «Про призначення службового розслідування» за фактом самовільного залишення частини в умовах воєнного стану 18.09.2022 року номером обслуги 1 кулеметного відділення кулеметного взводу роти вогневої підтримки НОМЕР_5 мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_1 старшим солдатом ОСОБА_4 призначено службове розслідування.
Наказом командира військової частини НОМЕР_3 №259 від 29.09.2022 відповідно до підпункту 14 пункту 116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (якщо військовослужбовці відсутні понад десять діб,- до повернення військовослужбовців у військову частину або до дня набрання чинності рішенням суду про визнання їх безвісно відсутніми чи оголошення померлими, або до дня набрання законної сили вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі), нижчепойменованих осіб солдатського та сержантського складу, які виведені в розпорядження наказом командира НОМЕР_6 окремої механізованої бригади від 29 вересня 2022 року №219-рс, УВІЛЬНИТИ від займаних посад та ЗАРАХУВАТИ в розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 , утримуючи у списках особового складу військової частини, з 29 вересня 2022 року: старшого солдата за призовом по мобілізації ОСОБА_3 , номера обслуги 1 кулеметного відділення кулеметного взводу роти вогневої підтримки НОМЕР_5 мотопіхотного батальйону, - у зв'язку з самовільним залишенням військової частини.
На підставі наказу командира військової частини НОМЕР_3 №7611 від 20.09.2022 «Про призначення службового розслідування», 30.09.2022 проведено службове розслідування за фактом самовільного залишення частини в умовах воєнного стану 18.09.2022 року номером обслуги 1 кулеметного відділення кулеметного взводу роти вогневої підтримки НОМЕР_5 мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_1 старшим солдатом ОСОБА_4 та складно Акт службового розслідування від 30.09.2022.
Зі змісту Акта службового розслідування від 30.09.2022 видно, що, зокрема, 18.09.2022 о 19:00 під час перевірки особового складу роти вогневої підтримки НОМЕР_5 мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_1 було виявлено відсутність старшого солдата ОСОБА_3 . Здійснені розшукові заходи результату не дали. На телефонні дзвінки військовослужбовець не відповідав, його місце перебування було невідоме.
Старший солдат ОСОБА_5 про будь-які проблемні питання, що потребують негайного вирішення, посадовим особам мотопіхотного батальйону не доповідав, клопотань про надання йому відпустки не подавав.
Станом на момент завершення службового розслідування старший солдат ОСОБА_5 до розташування підрозділу не повернувся.
Наказом командира військової частини НОМЕР_3 №8312 від 30.09.2022 «Про результати службового розслідування» вирішено:
1. Питання щодо притягнення або непритягнення номера обслуги 1 кулеметного відділення кулеметного взводу роти вогневої підтримки НОМЕР_5 мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_1 старшого солдата ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності за самовільне залишення місця несення служби в умовах воєнного стану та за порушення вимог абзаців 1, 2, 4, 6 статті 11, статей 12, 14, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статей I, 2, абзацу 1, 5 ст. 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, відкласти до його повернення до військової частини НОМЕР_7 .
2. Помічнику командира частини з фінансово-економічної роботи - начальнику фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_3 згідно до п.5 розділу XVI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 р. № 260, не нараховувати грошове забезпечення старшому солдату ОСОБА_6 з 18.09.2022 року, не виплачувати премію за відповідні місяці його самовільного залишення місця несення служби в повному обсязі та не виплачувати додаткову винагороду відповідно до постанови КМУ №168 за відповідні місяці його самовільного залишення місця несення служби в повному обсязі.
3. Заступнику командира військової частини НОМЕР_1 з морально-психологічного забезпечення - начальнику відділення морально-психологічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 направити копію матеріалів службового розслідування до органів досудового розслідування для прийняття правового рішення протягом 10 діб з дати підписання наказу командира військової частини НОМЕР_1 про результати службового розслідування.
Відтак, позивач, не погоджуючись із вказаними обставинами, що були встановлені відповідачем, звернувся до суду із цією позовною заявою.
Так, як встановлено судом, позивач фактично обґрунтовує заявлені вимоги тим, що фактично його відсутність у військовій частині пов'язана з необхідністю проходження медичних обстежень та лікування.
З цього приводу позивач посилається на те, що 14.09.2022 вибув з госпіталю та прибув до пункту тимчасової дислокації (ПТД) в АДРЕСА_1 , як було наказано йому командиром. Прибувши до ПТД він звернувся до лікаря частини для диспансерного нагляду та отримання ліків, як було рекомендовано лікарями госпіталю в/ч НОМЕР_2 . У подальшому в ПТД він продовжив реабілітацію та приймав ліки. З цими обставинами позивач пов'язує необґрунтованість висновків службового розслідування щодо самовільного залишення військової частини.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Приписами статті 24 названого Закону встановлено, що військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.
Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.
Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов'язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.
Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.
Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.
Аналіз наведеної норми дає можливість дійти висновку, що підставою для призупиняється військової служб є, зокрема, самовільне залишення військовослужбовцем військової частини або місця служби. Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення.
Змістом оскаржуваного наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 19.09.2022 №249 підтверджується, що внаслідок його прийняття визнано позивача таким, що самовільно залишив місце служби, у зв'язку з чим припинено позивачеві виплату грошового забезпечення з дня самовільного залишення військової частини з 18.09.2022, а спірним наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 29.09.2022 № 259 позивача з 29.09.2022 увільнено від займаної посади.
При цьому, суд звертає увагу на те, що відповідно до Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» розроблено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197.
Відповідно до пункту 15 розділу І Порядку № 260, грошове забезпечення не виплачується, зокрема, за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше.
Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення.
Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.
Крім того, з метою врегулювання виплати військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, Міністром оборони України надіслана телеграма від 25.03.2022 № 248/1298, пунктами 5, 6 якої передбачено, що виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів: командирів (начальників) військових частин (військових навчальних закладів, установі організації) - особовому складу військової частини; керівника вищого органу військового управління - командирам (начальникам) військових частин. Накази про виплату додаткової винагороди за минулий місяць видаються до 5 числа поточного місяця на підставі рапортів командирів підрозділів.
Згідно з пунктом 10 названого рішення Міністра оборони України, до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень або 30 000 гривень не включаються військовослужбовців, які, зокрема, самовільно залишили військові частини, місця служби або дезертирували - з дня самовільного залишення військової частини або місця служби (дезертирства), оголошеного наказом командира.
Отже, наведеними правовими нормами держава гарантувала військовослужбовцям належне грошове забезпечення, водночас встановила для військовослужбовців й певну юридичну відповідальність у вигляді позбавлення грошових виплат у разі, в тому числі, самовільного залишення військовослужбовцем військової частини або місця служби (дезертирства).
Таке обмеження реалізується шляхом оголошення наказу командира військової частини.
Відтак, оскаржуваний наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 19.09.2022 №249 та наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 29.09.2022 № 259, видані в межах наданих законом повноважень.
З приводу зауваження позивача, що зазначені спірні накази прийнято до встановлення результатів проведення службового розслідування, з приводу можливого самовільного залишення позивачем військової частини, суд вважає їх слушними, натомість, з огляду на встановлені обставини справи, ця обставина не може слугувати достатньою підставою для скасування оскаржуваних наказів.
Матеріалами справи підтверджується, що за результатом проведеного службового розслідування складено Акт від 30.09.2022, яким підтверджено, що 18.09.2022 о 19:00 під час перевірки особового складу роти вогневої підтримки НОМЕР_5 мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_1 було виявлено відсутність старшого солдата ОСОБА_3 . Здійснені розшукові заходи результату не дали. На телефонні дзвінки військовослужбовець не відповідав, його місце перебування було невідоме. Старший солдат ОСОБА_5 про будь-які проблемні питання, що потребують негайного вирішення, посадовим особам мотопіхотного батальйону не доповідав, клопотань про надання йому відпустки не подавав.
Враховуючи ці обставини, суд робить висновок, що відповідачем доведено факт самовільного залишення позивачем місця несення служби 18.09.2022.
При цьому, доводи позивача, що 14.09.2022 він вибув з госпіталю та прибув до пункту тимчасової дислокації (ПТД) в АДРЕСА_1 , як було наказано йому командиром, а прибувши до ПТД він звернувся до лікаря частини для диспансерного нагляду та отримання ліків, як було рекомендовано лікарями госпіталю в/ч НОМЕР_2 та в подальшому в ПТД він продовжив реабілітацію та приймав ліки, не підтверджуються належними доказами, та, як наслідок, не доводять відсутність вини позивача щодо самовільного залишення місця служби, з огляду на наступне.
Відповідно до статей 254 - 262 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), військовослужбовці зобов'язані негайно повідомити про захворювання безпосередньому начальникові, який зобов'язаний направити хворого до медичного пункту частини.
Амбулаторний прийом проводиться в медичному пункті військової частини лікарем (фельдшером) у години, встановлені розпорядком дня військової частини.
Військовослужбовці, які захворіли раптово або дістали травму, направляються до медичного пункту частини негайно, у будь-який час доби.
Після огляду лікарем (фельдшером) хворі залежно від характеру хвороби направляються для лікування.
Хворі, яким призначене амбулаторне лікування, для приймання ліків і проведення інших лікувальних процедур, а також ті, що потребують консультації медичних спеціалістів, направляються до медичного пункту військової частини у дні і години, зазначені лікарем у книзі запису хворих.
Після одержання медичної допомоги військовослужбовці повертаються в розташування роти під командуванням інструктора з тактичної медицини або старшого. Старший команди передає книгу запису хворих черговому роти, який подає її командирові роти. За висновком лікаря (фельдшера), зазначеним у книзі запису хворих, і відповідним рішенням командира роти головний сержант роти віддає необхідні вказівки.
Офіцери та військовослужбовці військової служби за контрактом, за висновком лікаря можуть залишатися для лікування на квартирах (удома). Про результати огляду хворих, характер поданої допомоги і призначення лікар робить відповідні відмітки в медичних книжках та видає довідки про стан здоров'я.
Висновок про часткове або повне звільнення військовослужбовців строкової військової служби від занять, робіт, несення служби у наряді, а офіцерів та військовослужбовців військової служби за контрактом, - від виконання службових обов'язків дається лікарем, а у військових частинах, де лікар за штатом не передбачений, - фельдшером не більше ніж на шість діб. У разі потреби термін звільнення може бути продовжено. Рекомендації лікаря (фельдшера) про часткове або повне звільнення від виконання обов'язків підлягають виконанню посадовими особами.
По закінченні терміну звільнення за висновком лікаря військовослужбовці мають бути направлені у разі потреби на повторний медичний огляд. Про звільнення від виконання службових обов'язків офіцерів і військовослужбовців військової служби за контрактом на підставі довідки лікаря (фельдшера) і про вихід їх на службу після хвороби оголошується в наказі по військовій частині.
У медичному пункті військової частини проводиться 14-денне стаціонарне лікування хворих, а також військовослужбовців, направлених з лікувальних закладів (частин) на лікування та реабілітацію.
На стаціонарне лікування поза розташуванням військової частини військовослужбовці направляються за висновком лікаря військової частини, а для подання невідкладної допомоги за відсутності лікаря - черговим фельдшером (санітарним інструктором) медичного пункту з одночасним доповіданням про це начальникові медичної служби і черговому військової частини. До лікувальних закладів хворі доставляються у супроводі фельдшера (санітарного інструктора).
У разі направлення на лікування поза розташуванням частини військовослужбовці повинні бути одягнені відповідно до пори року і мати при собі направлення, підписане командиром військової частини, медичну книжку, документ, який посвідчує особу, необхідні особисті речі, атестат на продовольство, довідку про травму (каліцтво, поранення, контузію) і медичну характеристику, а в разі вибуття на лікування за межі гарнізону - додатково атестат на речове і грошове забезпечення, проїзні документи до місця розташування лікувального закладу і назад.
У разі якщо обстановка не дозволяє надати довідку про травму (каліцтво, поранення, контузію) до направлення пораненого військовослужбовця на лікування поза розташуванням військової частини, вона надсилається до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, до якого приписаний військовослужбовець, який отримав травму (каліцтво, поранення, контузію), протягом 30 днів з дня отримання травми (каліцтва, поранення, контузії) або протягом 30 днів з дня надходження відповідної вимоги територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Про прибуття військовослужбовців, яких направлено до військового закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування, начальник військового закладу охорони здоров'я зобов'язаний у той самий день повідомити командира військової частини, з якої вони прибули, а про військовослужбовців, які прибули з інфекційними захворюваннями, - також найближчий санітарно-епідеміологічний заклад охорони здоров'я. Військовослужбовці, які захворіли в період відпустки або відрядження, на стаціонарне лікування направляються начальниками відповідних органів управління Служби правопорядку в гарнізонах або керівниками територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Начальник військового закладу охорони здоров'я зобов'язаний за п'ять днів до виписки військовослужбовців повідомити про це командира військової частини, з якої вони прибули. У день виписки із військового закладу охорони здоров'я військовослужбовцям видаються відповідні документи і вони самостійно (якщо не прибув супроводжуючий із військової частини) направляються до військової частини, з якої прибули. Після повернення до військової частини і доповіді безпосередньому командирові (начальникові) військовослужбовці направляються до медичного пункту військової частини, де здають медичні документи; інші документи здаються сержантові із матеріального забезпечення (старшині) роти.
Аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що позивач, в разі направлення на лікування поза розташуванням частини, повинен був отримати направлення, підписане командиром військової частини, що не було зроблено позивачем.
Відтак, суд робить висновок, що вказані приписи чинного законодавства позивачем не були дотримані, а тому перебування на обстеженні та лікуванні за самостійним зверненням військовослужбовця не може свідчити про законне та правомірне залишення позивачем місця несення служби, тобто за наявності правових підстав.
У будь-якому випадку, вимогами спеціального законодавства передбачають випадки, коли відсутність на місці несення служби пов'язане із поважними причинами, у тому числі, із лікуванням, однак таке лікування здійснюється на підставі направлення відповідного командира, а не в самостійному порядку, як відбулось у розглянутому випадку.
Таким чином, з матеріалів справи встановлено, що позивач фактично самовільно залишив Військову частину, у зв'язку з чим був позбавлений грошового забезпечення та додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
Поряд з цим, при вирішенні справи суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення…Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ( справа «Проніна проти України», рішення ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди умотивовувати свої рішення. Але дану вимогу не слід розуміти як таку, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент.
Згідно з ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд робить висновок про відмову у задоволенні позовної заяви.
Розподіл судових витрат у відповідності до вимог ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду цієї справи не здійснюється, оскільки позивачу відмовлено у задоволенні позову та оскільки він звільнений від сплати судового збору.
Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України,
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_8 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_9 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Р.З. Голобутовський