25 березня 2025 року Справа № 640/39815/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Ількова В.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу №640/39815/21 за позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,-
І. ПРОЦЕДУРА
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з даним позовом до Служби безпеки України про:
- визнати протиправною бездіяльність СБУ щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 на день звільнення 26.09.2019 компенсації за невикористану додаткову відпустку передбачену п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015-2019 роки загальним терміном 56 днів;
- стягнути із СБУ на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану додаткову відпустку передбачену п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2016-2019 роки загальним терміном 56 календарних дні у сумі 45786,45 грн. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 № 44.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.02.2022 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Законом України від 13.12.2022 року № 2825-IX “Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» (далі - Закон № 2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
Відповідно до положень абзаців другого-четвертого пункту 2 розділу ІІ Закону №2825-IX до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом, крім випадку, передбаченого абзацом четвертим цього пункту.
Нерозглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва адміністративні справи, які були передані до Київського окружного адміністративного суду та розподілені між суддями до набрання чинності Законом України “Про внесення зміни до пункту 2 розділу II “Прикінцеві та перехідні положення» Закону України “Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» щодо забезпечення розгляду адміністративних справ», розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
Інші адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинності Законом України “Про внесення зміни до пункту 2 розділу II “Прикінцеві та перехідні положення» Закону України “Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» щодо забезпечення розгляду адміністративних справ», але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України. Справи, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України, до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 152 та частини п'ятої статті 153 Закону України “Про судоустрій і статус суддів», Закону України “Про внесення зміни до пункту 2 розділу II “Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №2825 “Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» щодо забезпечення розгляду адміністративних справ», з метою відновлення належного доступу громадян та юридичних осіб до правосуддя у публічно-правових спорах, наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 року №399 затверджено Порядок передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва (далі - Порядок № 399).
На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України №2825 Окружним адміністративним судом міста Києва скеровано за належністю матеріали адміністративної справи №640/39815/21.
27.01.2025 року на адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшли матеріали адміністративної справи №640/39815/21.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.01.2025 року дана адміністративна справа передана судді Ількову В.В., для розгляду.
Ухвалою суду від 31.01.2025 року прийнято адміністративну справу №640/39815/21 до провадження судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду Ількова В.В. Призначено розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до приписів статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Отже, рішення у цій справі приймається судом 25.03.2025 року, тобто у межах строку встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
ІІ. ДОВОДИ ПОЗИВАЧА
Позивач зазначив, що з 2015-2019 р.р. проходив військову службу у СБ України та в період служби брав безпосередню участь у бойових діях, у зв'язку з чим йому видано посвідчення учасника бойових дій серії.
Однак при звільненні відповідач протиправно не виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2015-2019 року, яка передбачена п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Позивач вважає, що він має право на грошову компенсацію за додаткову оплачувану відпустку за 2015-2019 року, оскільки він є учасником бойових дій.
Також позивач вважає, що виплата грошової компенсації за додаткову оплачувану відпустку повинна здійснюватись відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, оскільки порядком передбачено виплату такої компенсації у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб за місцем одержання грошового забезпечення одночасно з виплатою грошового забезпечення.
Позивач просив задовольнити позовні вимоги.
ІІІ. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА
Представник відповідача подав до суду відзив на позов, у якому просив відмовити у задоволенні позову, оскільки Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» такого виду відпусток, за який позивач має на меті отримати компенсацію, не передбачено.
Крім цього, п.19 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» для військовослужбовців встановлені обмеження на отримання відпусток під час особливого періоду.
Також для отримання відпустки під час проходження служби передбачені певні активні дії самого військовослужбовця (а саме написання ним відповідного рапорту), яких позивач до виключення зі списків особового складу військової частини, не вчиняв. За аналогією (ч. 6 ст. 7 КАС України), не звертався він і з рапортом про виплату компенсації, тобто не вчинив необхідних дій для реалізації свого права.
Станом на 26.09.2019 року (день звільнення) законодавчо не було визначено порядок виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпуст, лише 06.09.2023 законом №3379-IX, стала передбачена виплата компенсації лише у разі звільнення з військової служби.
ІV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Суд, дослідив матеріали справи, з'ясував всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінив докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізував застосування норм матеріального та процесуального права, встановив таке.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідно до посвідчення серія НОМЕР_1 від 25.02.2016 ОСОБА_1
набув статусу учасника бойових дій з правом на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
У період з 2015 по 26.09.2019 року позивач проходив військову службу.
Наказом Голови Служби безпеки України від 26.09.2019 № 1287-ОС підполковника юстиції ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас Служби безпеки України, виключивши із списків особового складу з 29.09.2019 року.
Під час проходження військової служби в органах Служби безпеки України та на час звільнення з військової служби ОСОБА_1 перебував на грошовому забезпеченні у Фінансово-економічному управлінні СБУ.
На звернення ОСОБА_1 із заявою від 24.05.2020 року до СБУ щодо виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку у зв'язку із звільненням листом від 12.06.2020 №21/3/1-Р-14/4 у такій виплаті відмовлено.
Позивач, вважаючи, що йому повинна була виплачена компенсація за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій з 2015 по 2019 рік, звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача, викладених в відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.
V. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Спірні правовідносини, регламентовані Законом України «Про відпустки» від 05.11.1996 №504/96-ВР (далі Закон №504/96-ВР), Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-ХІІ (далі Закон №3551-ХІІ), Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі Закон №2011-ХІІ).
Статтею 4 Закону №504/96-ВР встановлені види щорічних відпусток, а саме: основна та додаткова, а також інші додаткові відпустки.
Статтею 16-2 Закону №504/96-ВР встановлена додаткова відпустка окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам Революції Гідності, зокрема, учасникам бойових дій додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з п.12 ч.1 ст.12 Закону №3551-ХІІ встановлені пільги учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, зокрема, учасникам бойових дій надається така пільга, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Відповідно до п.8 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ визначено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються, відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
За змістом п.14 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ у рік звільнення військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки.
Згідно з п.19 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток припиняється, крім відпустки військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами; відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та в разі якщо дитина потребує домашнього догляду - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку (якщо обоє батьків є військовослужбовцями, - одному з них за їх рішенням); відпустки для лікування у зв'язку з хворобою або для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) за висновком (постановою) військово-лікарської комісії.
Стаття 16-2 Закону №504/96-ВР знаходиться у розділі ІІІ вказаного Закону, який має назву «Додаткові відпустки у зв'язку з навчанням. Творча відпустка. Відпустка для підготовки та участі у змаганнях. Додаткова відпустка окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам Революції Гідності», проте, зміст статті свідчить про те, що вказана відпустка надається тривалістю 14 календарних днів на рік, тобто щорічно тривалістю 14 днів.
Крім того, статтею 10 Закону №504/96-ВР розділу ІІ «Щорічні відпустки» регламентований порядок надання щорічних відпусток.
Згідно з п.8 ч.14 ст.10 Закону №504/96-ВР щорічні відпустки за бажанням працівника в зручний для нього час надаються ветеранам війни, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, а також особам, на яких поширюється чинність Закону №3551-ХІІ. Вказана норма співвідноситься з п.12 ст.12 Закону №3551-ХІІ.
VІ. ОЦІНКА СУДУ
Таким чином, позивачу, який не використав щорічну додаткову відпустку за період з 2015 по 2019 р.р., при його звільненні відповідач повинен був нарахувати та виплатити компенсацію за невикористану відпустку.
Крім того, суд вважає, що вказана справа є типовою.
Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
У рішенні Верховного Суду від 16.05.2019 року по справі №620/4218/18 (зразкова справа) зазначено, що ознаками типової справи є: - позивач, фізична особа: учасник бойових дій, звільнений з військової служби; - відповідач, суб'єкт владних повноважень: військова частина, на якій позивач перебував на забезпечені; - підстави спору: а) фактичні відносини, які виникли між учасником бойових дій і військовою частиною щодо проходження ним публічної (військової) служби та не нарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій; б) нормативні - норми права, які регулюють відносини між позивачем і відповідачем щодо проходження публічної (військової) служби, набуття статусу учасника бойових дій, нарахування та виплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій; - предмет спору: а) протиправна бездіяльність військової частини щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в період, визначений підпунктами 17-18 ст. 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Висновки Верховного Суду у цій зразковій справі підлягають застосуванню в адміністративних справах щодо звернення до суду осіб, звільнених з військової служби, яким було відмовлено у виплаті грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в період, визначений підпунктами 17-18 ст. 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Верховний Суд у рішенні від 16.05.2019 року по справі №620/4218/18 зазначив, що, відповідно до ч. 14 ст. 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби, у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки, їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей. Норми Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації. Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з 2015 року по 2018 рік.
Велика Палата Верховного Суду постановою від 21.08.2019 року залишила без змін рішення Верховного Суду від 16.05.2019 року по зразковій справі №620/4218/18.
У постанові ВП Верховного Суду від 21.08.2019 року також зазначено, що грошова компенсація виплачується за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Право на отримання таких виплат не обмежується жодним строком.
Таким чином, згідно правового висновку Верховного Суду, дія особливого періоду не є підставою для не нарахування та невиплати військовослужбовцю при його звільненні компенсації за невикористану додаткову відпустку, у зв'язку з чим суд не приймає відповідні доводи представника відповідача, викладені у відзиві на позов.
Також не є підставою для невиплати компенсації за невикористану відпустку відсутність відповідної заяви військовослужбовця, оскільки саме військова частина повинна нарахувати та виплатити всі належні військовослужбовцю кошти при його звільненні.
Також, слід вказати про те, що відповідно до п.19-21 ч.1 ст. 6 Закону 3551-XII Кабінет Міністрів України постановою від 20.08.2014 року №413 затвердив Порядок надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення.
Відповідно до п.1 Порядку він визначає процедуру надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, та категорії таких осіб.
У п.2 наведений перелік осіб, яким надається статус учасника бойових дій, а пунктом 4 визначений перелік документів про залучення до виконання завдань антитерористичної операції чи здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях в районах її проведення, заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Вказаний Порядок змінювався, але і на час надання позивачу статусу учасника бойових дій було визначено про подання документів протягом 30 днів є дня завершення особами виконання завдань антитерористичної операції. Такі документи подавались до Комісій, які протягом місяця вивчають документи та вирішують питання про наявність підстав для надання статусу учасника бойових дій, шляхом прийняття відповідного рішення.
Відповідно до п.9 особам, яким надано статус учасника бойових дій видається посвідчення учасника бойових дій.
Постановою КМУ №302 від 12.05.1994 року «Про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни» затверджено Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни (далі Положення).
У пункті 2 Положення вказано, що посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників чи Захисниць України, на основі якого надаються відповідні пільги і компенсації.
Учасникам бойових дій видаються посвідчення з написом «Посвідчення учасника бойових дій» та нагрудний знак «Ветеран війни - учасник бойових дій» (абз.2 п.3 Положення).
У копії посвідчення позивача наданого ним до позову також зазначено, що пред'явник посвідчення має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-учасників бойових дій (лютий 2016 року).
Надання особі статусу учасника бойових дій це фактично визнання державою у встановленому порядку відповідного положення такої особи в державі.
Таким чином, тільки після надання у встановленому порядку (надання документів до відповідної комісії, їх перевірка, розгляд та прийняття позитивного рішення) статусу учасника бойових дій така особа починає користуватися пільгами учасника бойових дій.
Оскільки позивач отримав посвідчення учасника бойових дій 25.02.2016 року, то саме з цього часу він має право на пільги для учасника бойових дій.
Враховуючи встановлені обставини суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню шляхом: визнання протиправною бездіяльність Служби безпеки України щодо нездійснення повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні в частині невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015-2019 року та шляхом зобов'язання Службу безпеки України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015-2019 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу СБУ 26.09.2019 року.
При цьому, вирішення питання про компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44, є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач отримував грошове забезпечення. Крім того, наразі відсутні підстави вважати, що відповідачем будуть порушені права позивача щодо не відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів при здійснені виплати належного грошового забезпечення та індексації а тому ці вимоги стосуються правовідносин, які можливо будуть мати місце в майбутньому, тобто є передчасними, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог в цій частині.
Враховуючи вищевикладене, оцінивши достовірність та достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
VІІ. ВИСНОВКИ СУДУ
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини четвертої статті 242 КАС України судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.
Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.
Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права, яка проявляється в рівності всіх перед законом, цілях і засобах, що обираються для їх досягнення.
Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід та неупередженість.
Положеннями частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позивачем обґрунтовані та доведені позовні вимоги у вказаній вище частині.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, про таке.
Враховуючи предмет даного позову, а також те, що індексація є складовою частиною грошового забезпечення, відповідно до статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, а тому підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Служби безпеки України щодо нездійснення повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні в частині невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015-2019 року.
Зобов'язати Службу безпеки України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015-2019 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу СБУ 26.09.2019 року.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Розподіл судових витрат у вигляді судового збору не здійснюється.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ).
Відповідач: Служба безпеки України (01601, м.Київ, вул. Володимирська, 33, код ЄДРПОУ 00034074).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України шляхом подання апеляційної скарги до Шостого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення суду складено 25.03.2025 року.
Суддя В.В. Ільков