25 березня 2025 року ЛуцькСправа № 140/693/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Андрусенко О. О.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання бездіяльності та дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - ГУ ПФУ у Волинській області, відповідач) про визнання бездіяльності та дій протиправними щодо обмеження пенсії призначеної за вислугу років максимальним розміром; зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату розміру пенсії за вислугу років з липня 2024 року без обмеження максимальним розміром, з урахуванням раніше виплачених сум.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Волинській області та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України від 09.04.1992 № 2262-XII “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-XII). Зазначає, що розмір його нарахованої пенсії становить 26322,35 грн, однак виплата проводиться у сумі 23610,00 грн. Тобто, ГУ ПФУ у Волинській області виплачує йому пенсію, обмежуючи максимальним розміром, що, на думку позивача, є протиправним, адже після прийняття Конституційним Судом України Рішення від 20.12.2016 №7-рп/2016 стаття 43 Закону №2262-ХІІ не містить норми про обмеження розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 27.01.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі, ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Відповідач у відзиві на позов позовні вимоги заперечив та у їх задоволенні просив відмовити повністю. В обґрунтування цієї позиції вказав, що при проведенні перерахунку пенсії позивача на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 16.03.2022 у справі № 140/16368/21 ГУ ПФУ у Волинській області застосовано частину сьому статті 43 Закону №2262-ХІІ, тобто розмір пенсії позивача обмежено десятьма прожитковими мінімумами, встановлених для осіб, які втратили працездатність, зокрема, з 01.01.2024 розмір пенсії становить 23610,00 грн. При цьому, застосування обмеження розміру пенсій, призначених відповідно до Закону №2262-ХІІ, запроваджено Законом України від 08.07.2011 №3668-VI “Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (далі - Закон №3668-VI), статтею 2 якого встановлено, що максимальний розмір не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів доходів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Такі ж положення містить частина сьома статті 43 Закону №2262-ХІІ в редакції Закону України від 06.12.2016 №1774-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України». Ці норми є чинними та підлягають застосуванню.
Інших заяв по суті справи на адресу суду не надходило.
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити з таких мотивів та підстав.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Волинській області та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону № 2262-ХІІ.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 16.03.2022 у справі №140/16368/21, яке набрало законної сили, зобов'язано ГУ ПФУ у Волинській області провести з 01.12.2019 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 відповідно до статей 43, 63 Закону № 2262-ХІІ, постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 №988 “Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції», на підставі довідки Державної установи “Територіальне медичне об'єднання МВС України по Волинській області» від 29.11.2021 № 33/23-2007д про розмір грошового забезпечення з врахуванням зазначених у ній сум та видів грошового забезпечення (з урахуванням виплачених сум).
З матеріалів пенсійної справи №0303004108 (МВС) видно, що з 01.05.2022 нарахований розмір пенсійної виплати позивача становив 23215,60 грн, проте виплата пенсії проводилася з урахуванням максимального розміру пенсії у сумі 19340,00 грн (а.с. 47); з 01.07.2022 нарахований розмір пенсійної виплати становив 23238,85 грн, проте виплата пенсії проводилася з урахуванням максимального розміру пенсії у сумі 20270,00 грн (а.с. 48); з 01.03.2023 нарахований розмір пенсійної виплати становив 24755,35 грн, проте виплата пенсії проводилася з урахуванням максимального розміру пенсії у сумі 20930,00 грн (а.с. 49); з 01.03.2024 нарахований розмір пенсійної виплати позивача становить 26322,35 грн, проте виплата пенсії проводиться з урахуванням максимального розміру пенсії у сумі 23610,00 грн (а.с. 50).
Публічно-правовий спір у цій справі виник щодо правомірності дій відповідача щодо обмеження пенсії позивача, призначеної на підставі Закону №2262-XII, максимальним розміром.
При вирішенні спору суд застосовує такі нормативно-правові акти.
Спеціальним Законом, який визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію, є Закон №2262-ХІІ.
Відповідно до частини п'ятої статті 43 Закону №2262-XII (в редакції Закону №3668-VI, який набрав чинності з 01.10.2011) максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Законом України від 24.12.2015 №911-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» частину п'яту статті 43 Закону №2262-XII доповнено реченням такого змісту “Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень».
Згідно зі змінами, внесеними Законом України від 12.04.2016 №1080-VІІІ “Про внесення змін до деяких законів України щодо соціального захисту резервістів, які постраждали внаслідок участі в антитерористичній операції, та членів їх сімей», частина п'ята статті 43 Закону №2262-ХІІ стала вважатись частиною сьомою.
Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» зі змінами, а саме частини сьомої статті 43, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740,00 грн.
Відповідно до пункту 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Правовим наслідком прийняття Конституційним Судом України рішення від 20.12.2016 у справі №7-рп/2016, є втрата чинності із 20.12.2016 частиною сьомою статті 43 Закону №2262-XII.
Поряд з тим Законом України від 06.12.2016 №1774-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон №1774-VIII) у частині сьомій статті 43 Закону №2262-XII слова і цифри “у період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року» замінено словами і цифрами “по 31 грудня 2017 року» (пункт 10 вказаного Закону). Пунктом 2 розділу ІІ “Прикінцеві положення» Закону №1774-VIII, встановлено, що цей Закон набирає чинності з 01 січня 2017 року.
Проте буквальне розуміння змін, внесених Законом №1774-VIII, з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 дозволяє стверджувати, що у Законі №2262-ХІІ є відсутньою частина сьома статті 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр, є нереалізованими.
Такий висновок узгоджується з позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 30.10.2020 у справі №522/16881/17, від 09.11.2020 у справі №813/678/18, від 31.03.2021 у справі №815/3000/17 та ін.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-ХІІ, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом № 3668-VI, яким внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262-ХІІ, шляхом викладення її в редакції Закону № 3668-VI.
Тобто, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-ХІІ та положення частини першої статті 2 Закону № 3668-VI (у частині поширення її дії на Закон № 2262-ХІІ), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-ХІІ) та є однаковими за змістом.
Конституційним Судом України у рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-ХІІ.
При цьому, положення статті 2 Закону № 3668-VI (у частині поширення її дії на Закон № 2262-ХІІ), які дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону № 2262-ХІІ, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців. Тобто, була наявна колізія між Законом №2262-ХІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 та Законом №3668-VI у частині обмеження максимальним розміром пенсії.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи. У постанові від 13.02.2019, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18, із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових “прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Зважаючи на викладене, застосуванню підлягають норми Закону № 2262-ХІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI.
Вказані висновки щодо застосування норм права викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16.12.2021 у справі № 400/2085/19, від 27.01.2022 у справі № 240/7087/20, від 17.02.2022 у справі № 640/11168/20, від 18.05.2022 у справі № 380/12337/20, від 29.06.2022 у справі № 640/19118/18, від 11.07.2022 у справі № 620/613/21.
Крім того, Рішенням Конституційного Суду України від 12.10.2022 №7-р(ІІ)/2022 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), приписи статті 2 Закону №3668-VI зі змінами, що поширюють свою дію на Закон №2262-ХІІ.
Відповідно до пункту 2 рішення Конституційного Суду України від 12.10.2022 №7-р(ІІ)/2022 приписи статті 2 Закону №3668-VI зі змінами, які визнані неконституційними, втрачають чинність через шість місяців із дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Аргументи відповідача про існування законних підстав для обмеження пенсії ОСОБА_1 не узгоджуються із нормативним регулюванням спірних правовідносин та правовими висновками Верховного Суду щодо застосування норм права.
На думку суду, відповідач не довів, що обмежуючи розмір пенсії позивача десятьма прожитковими мінімумами, встановленими для осіб, які втратили працездатність, діяв відповідно до закону. Тому такі його дії є протиправними.
Частиною другою статті 9 КАС України встановлено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд звертає увагу на те, що позивач просить зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії без обмеження максимальним розміром саме з липня 2024 року.
З урахуванням встановлених обставин справи, наведених норм чинного законодавства України суд дійшов висновку про задоволення позову шляхом прийняття рішення про визнання протиправними дій ГУ ПФУ у Волинській області щодо обмеження пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром у десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; зобов'язання відповідача здійснити ОСОБА_1 з 01.07.2024 перерахунок і виплату (з урахуванням виплачених сум) пенсії, в тому числі з урахуванням індексацій, доплат, надбавок, без обмеження її максимальним розміром у десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивач просив стягнути з відповідача понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4000,00 грн.
Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно із частинами третьою - п'ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин сьомої, дев'ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Отже, аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку, що вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. При цьому, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Разом з цим при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 08.02.2022 у справах № 640/3098/20 та №160/6762/21 відповідно, від 18.08.2022 у справі № 540/2307/21.
На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16.
У постанові Верховного Суду від 09.04.2019 у справі № 826/2689/15 міститься правова позиція щодо застосування частини третьої статті 134 КАС України, відповідно до якої чинним процесуальним законодавством не передбачено обов'язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості. Натомість саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, покладено обов'язок доведення неспівмірності витрат з наданням відповідних доказів, що відповідачем не здійснено.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу застосувала відповідний підхід, надавши оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона мала заперечення. Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони. Зазначений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу знайшов своє відображення в постановах Верховного Суду від 02.10.2019 (справа № 815/1479/18), від 15.07.2020 (справа № 640/10548/19), від 21.01.2021 (справа № 280/2635/20), від 03.08.2022 (справа № 280/4264/21).
Разом з тим, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 26.08.2022 у справі № 520/6658/21).
На підтвердження понесення позивачем витрат на правничу допомогу до матеріалів справи долучено договір про надання правової допомоги №15/01-2025 від 15.01.2025, укладений між позивачем та адвокатом Вічинюком А. А., детальний опис наданих послуг професійної правничої допомоги, акт про прийняття-передачі наданих послуг від 24.01.2025, рахунок на оплату від 22.01.2025 №12, банківську виписку з карткового рахунку.
Надаючи оцінку наданим доказам, суд виходить із того, що пунктом 3.2 договору про надання правової допомоги №15/01-2025 від 15.01.2025 визначено фіксовану суму гонорару (4000,00 грн).
Із акту про прийняття-передачі наданих послуг від 24.01.2025 слідує, що адвокат надав позивачу такі послуги: вивчення наданих документів та надання консультацій, роз'яснень законодавства з питань з питань перерахунку пенсії без обмеження максимальним розміром (500,00 грн); складання позовної заяви (3000,00 грн); складання та направлення адвокатського запиту, формування додатків до позовної заяви та подання її до суду (500,00 грн).
Згідно рахунку на оплату від 22.01.2025 №12 позивач сплатив адвокату 4000,00 грн, про що свідчить банківська виписка з карткового рахунку від 22.01.2025.
Відповідач заперечив щодо стягнення витрат на правничу допомогу у зв'язку з їх неспівмірністю із категорією справи і предметом позову.
Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу даної справи, суд зауважує, що такі послуги як вивчення наданих документів та надання консультацій, роз'яснень законодавства з питань з питань перерахунку пенсії без обмеження максимальним розміром, складання та направлення адвокатського запиту, формування додатків до позовної заяви та подання її до суду є єдиним комплексом дій, що охоплюються загальною діяльністю адвоката та мають на меті складання позовної заяви і подання її до суду.
Суд, враховуючи складність справи (справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, з урахуванням усталеної практики Верховного Суду у цій категорії справ) та значення справи для сторін, час, який об'єктивно був витрачений адвокатом на надання послуг, та їх обсяг, виходячи із принципів співмірності витрат, обґрунтованості та пропорційності їх розміру, зважаючи на заперечення відповідача щодо суми витрат на правову допомогу, дійшов висновку про те, що на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути 1500,00грн витрат на професійну правничу допомогу. Решту витрат на професійну правничу допомогу повинен понести позивач.
Керуючись статтями 243 - 246, 262 КАС України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо обмеження пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром у десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області здійснити ОСОБА_1 з 01.07.2024 перерахунок і виплату (з урахуванням виплачених сум) пенсії, в тому числі з урахуванням індексацій, доплат, надбавок, без обмеження її максимальним розміром у десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1500,00 грн (одна тисяча п'ятсот грн. 00 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43027, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, 6, код ЄДРПОУ 13358826).
Суддя О. О. Андрусенко