19 березня 2025 року
м. Хмельницький
Справа № 686/22462/22
Провадження № 11-кп/820/144/25
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Хмельницького апеляційного суду у складі:
судді - доповідача ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
з участю секретаря
судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в місті Хмельницькому, кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 22022240000000106 від 05 травня 2022 року за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого за ч. 3 ст. 110 КК України ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 на вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30 жовтня 2024,
Цим вироком ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Мінськ Білоруської РСР, громадянина Російської Федерації, депутата Державної Думи Федеральних Зборів Російської Федерації, робоча адреса: Російська Федерація, м. Москва, вул. Охотний ряд, 1, раніше не судимого,
визнано винуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 3 ст. 110 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком на 15 (п'ятнадцять) років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.
Початок строку відбування основного покарання у виді позбавлення волі ОСОБА_7 ухвалено обчислювати з моменту приведення вироку у виконання та фактичного його затримання на виконання вироку суду.
Запобіжний захід у виді тримання під вартою, застосований до ОСОБА_7 ,в порядку ч. 6 ст. 193 КПК України, залишено без змін до моменту його затримання на виконання вироку суду.
За вироком суду ОСОБА_7 , будучи представником влади, вчинив посягання на територіальну цілісність і недоторканість України, тобто умисні дії, вчинені з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, які призвели до загибелі людей та інших тяжких наслідків.
Так, депутат Державної Думи Федеральних Зборів Російської Федерації восьмого скликання ОСОБА_7 , який вступив у повноваження 19 вересня 2021 року, будучи представником влади Російської Федерації, уповноваженим приймати участь у засіданнях палати і голосувати за прийняття поставлених на голосування актів та інших питань, серед яких питання ратифікації міжнародних договорів Російської Федерації, діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб з іншими депутатами та представниками влади і ЗС Російської Федерації, усвідомлюючи явну злочинність власних дій та передбачаючи можливість настання тяжких наслідків, у тому числі загибелі людей, зокрема й цивільного населення, розуміючи, що він порушує встановлений ст.ст. 1-3, 68 Конституції України державний устрій та порядок, посягає на суверенітет та територіальну цілісність України, з метою зміни меж її території та розширення впливу РФ, з мотивів перешкоджання Євроінтеграційному курсу розвитку України, відновлення контролю Російської Федерації над політичними та економічними процесами в Україні, усвідомлюючи, що інші співучасники також діють всупереч вимогам пунктів 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року, порушують принципи Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01 серпня 1975 року та вимоги частини 4 статті 2 Статуту ООН та Декларації Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй від 09.12.1981 № 36/103, від 16.12.1970 № 2734 (XXV), від 21.12.1965 № 2131 (XX), від 14.12.1974 № 3314 (XXIX), ст. 1-3, 68 Конституції України, 15 лютого 2022 року за адресою: Російська Федерація, м. Москва, вул. Охотний ряд, буд. 1, прийняв участь у засіданні Державної Думи Федеральних Зборів Російської Федерації, де підтримав постанову із зверненням до Президента Російської Федерації з проханням розглянути питання про визнання Російською Федерацією самопроголошених Донецької та Луганської народних республік, як самостійних, суверенних і незалежних держав.
У такий спосіб ОСОБА_7 , будучи представником влади, за попередньою змовою групою осіб, вчинив умисні дії з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, які призвели до загибелі людей та інших тяжких наслідків.
За посягання на територіальну цілісність і недоторканість України, тобто умисні дії, вчинені представником влади, за попередньою змовою групою осіб, з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, які призвели до загибелі людей та інших тяжких наслідків, ОСОБА_7 підлягає кримінальній відповідальності за ч. 3 ст. 110 КК України.
Не погоджуючись з вироком місцевого суду захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_6 просить його скасувати і закрити кримінальне провадження. Посилається на істотне порушення вимог КПК України через здійснення судом розгляду вказаного кримінального провадження за відсутності обвинуваченого ОСОБА_7 в порушення усталеної практики ЄСПЛ. Жодного документу, який би підтверджував отримання ОСОБА_7 інформації про наявне кримінальне переслідування та пред'явлене обвинувачення стороною обвинувачення не надано. Усі засоби комунікації створюють лише підстави для використання презумпцій повідомлення, але не є реальними доказами вручення повістки, повідомлення про підозру, обвинувального акту тощо. Вказує, що жодних доказів, які би доводили, що ОСОБА_7 намагається уникнути правосуддя або відмовився від свого права бути присутнім в суді, не надано. Крім того, судом безпідставно поширено на ОСОБА_7 дію Кримінального кодексу України. Не прийнято до уваги, що ОСОБА_7 володіє імунітетом від кримінального переслідування в національній судовій системі. Звертає увагу, що в самому обвинувальному акті визначено відповідального за будь-які наслідки суб'єкта - державу РФ, а не ОСОБА_7 , наслідки не конкретизовані, описані абстрактно. Потерпілих у кримінальному провадженні немає, цивільний позов не заявлено. Більше того, вказано, що моральної, фізичної або майнової шкоди кримінальним правопорушенням не завдано. Отже, твердження про спричинення тяжких наслідків суперечать іншим положенням обвинувального акту. Прокурором в судовому засіданні не надано доказів на конкретизацію наслідків, спричинених діями саме ОСОБА_7 . Зазначає, що Прокурором не надано доказів на підтвердження суб'єктивної сторони кримінального правопорушення, яка в даному випадку вимагає умисної форми вини. Не з'ясовано, чи особисто ОСОБА_7 проголосував, чи може довірив це іншій особі; чи свідомо прийняте ним рішення по суті голосування; чи був він обізнаний із змістом рішення, за яке голосував; чи не було голосування наслідком дотримання партійної дисципліни тощо. Також в ході судового розгляду прокурором не конкретизовано, з ким конкретно ОСОБА_7 вступив у злочинну змову, і не надано доказів наявності змови з будь-якою іншою особою, не доведено часу, форми, способу формування спільного злочинного умислу. Уважає, що вирок ухвалено з істотним порушенням кримінального процесуального закону та з неправильним застосуванням норм матеріального права, внаслідок чого висновки суду не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення захисника обвинуваченого, на підтримку доводів апеляційної скарги, думку прокурора, який вважає вирок суду законним та вмотивованим, вивчивши та перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
За змістом п. 1 ч. 1 ст. 407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити вирок без змін.
Згідно з положеннями ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Вказаних вимог кримінального процесуального закону суд першої інстанції дотримався.
В суді першої та апеляційної інстанції судовий розгляд кримінального провадження стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 проведено у відсутності останнього, оскільки провадження за його обвинуваченням здійснено в порядку спеціального судового провадження (in absentia), з дотриманням вимог КПК України про належне повідомлення його про час та місце судового розгляду шляхом опублікування судового виклику у ЗМІ загальнодержавної сфери розповсюдження - «Урядовий кур'єр» та на офіційному веб-сайті Судової влади, що відповідає положенням ч.3 ст.323 КПК України та свідчить про належне повідомлення, останнього, про час та місце судового розгляду даного провадження.
Інститут спеціального кримінального провадження повністю узгоджується з нормами міжнародного права та практикою Європейського суду з прав людини.
Резолюцією Комітету Міністрів Ради Європи № (75)11 від 19.01.1973 встановлено, що процедура заочного розгляду (trial in absentia) не порушує права обвинуваченого як на справедливий розгляд, так і на присутність i при розгляді його справи. У ній сформульовані умови та мінімальний перелік правил заочного розгляду, якими повинні користуватися держави-члени Ради Європи при розгляді справи за відсутності підсудного.
3 цього приводу Комітетом Міністрів Ради Європи також надано Рекомендації № R (87) 18 від 17.09.1987 «Про спрощення кримінального судочинства», згідно ч. 3 п. б розділу III яких держави-члени повинні розглянути питання про надання своїм судам можливості, хоча б у випадках нетяжких злочинів та з урахуванням можливої міри покарання, слухати справи та виносити за ними рішення за відсутності обвинуваченого за умови, що його було належним чином поінформовано про дату слухань та про його право мати адвоката чи іншу особу, яка представляє його інтереси.
Сформована практика Європейського суду з прав людини з даного питання вказує: «Той факт, що судове засідання проводиться за відсутності підсудного не є саме по собі порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При цьому відмова в доступі до правосуддя має місце, коли особа, засуджена заочно, не має можливості в подальшому досягти нового судового рішення стосовно обґрунтованості обвинувачення за фактичними та юридичними підставами після того, як воно було заслухано, якщо не встановлено, що вказана особа відмовилась від права на захист та на явку в суд, чи мав місце намір ухилитись від правосуддя». Відповідні позиції Суду викладені, зокрема, у справах «Да Лус Домінгеш Ферейра проти Бельгії» (№ 50049/99, п. 54), «Меденіца проти Швейцарії» (№ 20491/92, п. 54-55) «Кромбах проти Франції» (№ 29773/96), «Колоцца проти Італії» (№ 9024/80 п. 30).
Водночас, інститут спеціального кримінального провадження, передбачений Кримінальним процесуальним кодексом України, передбачає можливість подання обвинуваченим, щодо якого судом ухвалено вирок за результатами спеціального судового провадження, апеляційної скарги поза межами загальних процесуальних строків, за умови надання обвинуваченим підтвердження поважності причин неприбуття на виклик, передбачених ст. 138 цього Кодексу(ч. 3ст. 400 КПК України).
Повідомлення обвинуваченого ОСОБА_7 про судовий розгляд здійснено через друковані засоби масової інформації та на офіційних веб-сайтах Судової влади, що відповідає положенням ч. 3 ст.323 КПК України та свідчить про належне повідомлення останнього про час та місце судового розгляду даного провадження.
Так, зважаючи на специфіку судового провадження (in absentia), колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції були вжиті прямо передбачені кримінальним процесуальним законом заходи щодо інформування обвинуваченої особи про здійснення кримінального провадження шляхом публікації відповідної інформації в ЗМІ та мережі Інтернет, однак забезпечити явку обвинуваченого ОСОБА_7 до суду, вжитими заходами, не вдалося.
З моменту опублікування повістки про виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження обвинувачений вважається належним чином ознайомленим з її змістом.
Висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.110 КК України, а саме умисних дій, вчинених з метою зміни меж території та державного кордону України, на порушення порядку, встановленого Конституцією України, особою, яка є представником влади, за попередньою змовою групою осіб, які призвели до загибелі людей або інших тяжких наслідків, за обставин, викладених у вироку, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та підтверджуються доказами, які були досліджені під час судового розгляду та оцінені судом у відповідності до вимог ст. 94 КПК України.
Вина ОСОБА_7 підтверджується дослідженими судом першої інстанції доказами, а саме даними:
-протоколу огляду від 10.03.2022, об'єктами якого були публікації на офіційному сайті Державної Думи Російської Федерації, що містяться за посиланнями: https://vote.duma.gov.ru/vote/117112, де наявна інформація, викладена російською мовою «Система анализа результатов голосований на заседаниях Государственной Думы» та значиться «Справка о результатах голосования по вопросу: О проекте постановления Государственной Думы № 58243-8 «Об обращении Государственной Думы Федерального Собрания Российской Федерации «К Президенту Российской Федерации ОСОБА_8 о необходимости признания Донецкой Народной Республики и Луганской Народной Республики». На вказаній сторінці виявлено, що депутат державної думи Російської Федерації ОСОБА_7 від партії «Единая Россия» 15.02.2022 проголосував «ЗА» вищезазначену постанову;
- протоколу огляду електронних документів від 07.04.2022, у якому здійснено огляд ресурсів мережі Інтернет на предмет наявності інформації щодо реєстрації та руху: постанови № 58243-8 «Об обращении Государственной Думы Федерального Собрания РФ К Президенту Росийской Федерации ОСОБА_8 о необходимомти признания Донецкой Народной Республики и Луганской народной Республики», федеральних законів рф «О ратификации Договора о дружбе, сотрудничестве и взаимной помощи между РФ и Донецкой народной Республикой» № 75578-8 та № 75577-8 «О ратификации Договора о дружбе, сотрудничестве и взаимной помощи между РФ и Луганской народной Республикой» від 22.02.2022, у якому оглянуто тексти проектів федеральних законів, відеозаписи, стенограми та результати голосувань депутатів у засіданнях Державної Думи Федерального Зібрання РФ по зазначеним законопроектам. У додатках до цього протоколу містяться паспортні дані проекту постанови № 58243-8 «Об обращении Государственной Думы Федерального Собрания РФ К Президенту Росийской Федерации ОСОБА_8 о необходимости признання Донецкой Народной Республики и Луганской народной Республики», текст проекту «Об обращении Государственной Думы Федерального Собрания РФ К Президенту Росийской Федерации ОСОБА_8 о необходимости признання Донецкой Народной Республики и Луганской народной Республики», у якому наголошується на тому, що: «Депутати Гос. Думы считают обоснованным и морально оправданным признание ДНР и ЛНР», що вказує на пряму зміну меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України. Окрім того в тексті зазначається, що «такое признание создаст обоснования для обеспечения гарантий безопасности и защиты народов от внешних угроз и обеспечит регулирование всех аспектов сотрудничества и взаимопомощи, включая вопросы безопасности». Також в додатках містяться паспортні дані законопроекту № 75577-8 «О ратификации Договора о дружбе, сотрудничестве и взаимной помощи между РФ и Луганской народной Республикой», та законопроекту № 75578-8 «О ратификации Договора о дружбе, сотрудничестве и взаимной помощи между РФ и Донецкой народной Республикой», їх тексти, у яких прямо вказується (у статтях 3, 4, 5, 7) на надання з боку РФ військової допомоги для «устранения угрозы». Саме ці статті вказують на початок військових дій, з метою начебто захисту;
Також судом дослідженні протоколи огляду і допиту свідків, які зазначені у вироку, з інших кримінальних проваджень, на підтвердження загибелі людей та інших тяжких наслідків та протокол огляду від 15.09.2022, з якого вбачається, що на офіційному веб-сайті Організації Об'єднаних Націй в Україні та Офісу Генерального прокурора наявні публікації щодо офіційних втрат серед цивільних осіб станом на 22.06.2022 та 23.06.2022 в результаті повномасштабного збройного нападу РФ.
Дослідивши вказані докази, і даючи правову оцінку діям обвинуваченого ОСОБА_7 , згідно з пред'явленим обвинуваченням, в посяганні на територіальну цілісність і недоторканість України, суд врахував, що основним безпосереднім об'єктом злочину, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК, є національна безпека у політичній сфері, яка полягає у відсутності загрози порушення встановлених Конституцією, законами України і міжнародними правовими актами територіальної цілісності України та порядку визначення її території. Його додатковим факультативним об'єктом може бути встановлений порядок виконання представниками влади своїх службових повноважень, особисті права та свободи людини і громадянина, життя та здоров'я особи, власність тощо.
Обґрунтовуючи свій висновок, суд посилається на те, що об'єктивна сторона злочину характеризується активними діями, які можуть проявитися у таких формах: 1) дії, вчинені з метою зміни меж території або з метою зміни державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України; 2) публічні заклики до вчинення дій, метою яких є зміна меж території (державного кордону) України; 3) розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення дій, метою яких є зміна меж території (державного кордону) України.
Суб'єкт вказаного злочину є загальний, суб'єктивна сторона характеризується виною у виді прямого умислу.
Місцевий суд врахував, що визначення поняття співучасті дане у статті 26 КК України. Згідно із зазначеним нормативним визначенням співучастю у кримінальному правопорушенні є умисна спільна участь декількох суб'єктів кримінального правопорушення у вчиненні умисного кримінального правопорушення. При цьому статтею 27 КК надане визначення видів співучасників, якими є: виконавець, організатор, підбурювач та пособник.
Суд також посилається на практику Верховного Суду (постанова від 14.11.2019 (справа № 710/439/17), постанова від 14.05.2020 (справа 405/2648/18), постанова від 10.12.2020 (справа 464/710/18), відповідно до якої вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб означає спільне вчинення цього злочину декількома (двома і більше) суб'єктами злочину, які заздалегідь домовились про спільне його вчинення. Домовитись про спільне вчинення злочину заздалегідь означає дійти згоди щодо його вчинення до моменту виконання його об'єктивної сторони. Таким чином, ця домовленість можлива на стадії до готування злочину, а також у процесі замаху на злочин. Як випливає з частини другої статті 28 КК, домовленість повинна стосуватися спільності вчинення злочину (узгодження об'єкта злочину, його характеру місця, часу, способу вчинення, змісту виконуваних функцій тощо). Така домовленість може відбутися у будь-якій формі усній, письмовій, за допомогою конклюдентних дій тощо. Учасники вчинення злочину такою групою діють як співвиконавці. При цьому конклюдентними вважають мовчазні дії, з яких можна зробити висновок про дійсні наміри особи. Це, наприклад, обмін жестами, мімікою, певними рухами, внаслідок чого дії співучасників стають узгодженими.
Суд прийшов до обґрунтованого висновку, що вказані докази підтверджують в сукупності, що ОСОБА_7 , будучи депутатом Державної Думи Федеральних зборів Російської Федерації, безпосередньо прийняв участь у засіданні Державної Думи 15.02.2022, на якому підтримав та проголосував за постанову щодо звернення до Президента Російської Федерації з проханням розглянути питання про визнання Російською Федерацією самопроголошених Донецької та Луганської народних республік, як самостійних, суверенних і незалежних держав.
Зазначене рішення Державної думи Федеральних зборів Російської Федерації було частиною злочинного плану, так як сам факт його існування використовувався при створенні приводів для ескалації воєнного конфлікту і булв спробою виправдання агресії перед громадянами Російської Федерації та світовою спільнотою.
Дії РФ призвели до тяжких наслідків у вигляді загибелі людей, у тому числі дітей, отримання ними тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості та заподіяння матеріальних збитків у вигляді знищення будівель, майна та інфраструктури.
Особливою кваліфікуючою ознакою вказаного діяння є настання, в результаті його вчинення, таких суспільно небезпечних наслідків, як загибель людей (під загибеллю людей необхідно розуміти загибель хоча б однієї людини), або інших тяжких наслідків (настання великої матеріальної шкоди, зруйнування або пошкодження прикордонних інженерних споруд чи інших важливих об'єктів, виникнення масових безпорядків, заподіяння потерпілим тяжких тілесних ушкоджень тощо).
Під іншими тяжкими наслідками у злочині, передбаченому статтею 110 КК України, треба розуміти настання великої матеріальної шкоди, зруйнування або пошкодження прикордонних інженерних споруд чи інших важливих об'єктів, виникнення масових безпорядків, розрив чи суттєве погіршення дипломатичних стосунків з іншою державою, заподіяння потерпілим тяжких тілесних ушкоджень тощо.
Відтак, дії обвинувачуваного, які призвели до тяжких наслідків правильно оцінені судом, як загальновідомий факт, що випливає з численних свідчень про загибель людей, спричинену незаконним вторгненням збройних сил РФ в Україну та факт настання тяжких наслідків, які настали в результаті такого вторгнення, а також окупація значної частини території України.
Факт військового вторгнення РФ на територію України з 24 лютого 2022 року встановлено рішеннями міжнародних організацій (резолюцією Генеральної Асамблеї ООН ЕБ-П/І від 02.03.2022 «Про агресію проти України», п.п. 1, 3 Висновку 300 (2022) Парламентської Асамблеї Ради Європи «Наслідки агресії Російської Федерації проти України», п.п. 17, 18 Наказу від 16.03.2022 за клопотанням про вжиття тимчасових заходів у справі «Звинувачення в геноциді відповідно до Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього» (Україна проти РФ).
Суд першої інстанції обґрунтовано визнав загальновідомими факти того, що тимчасова окупація з боку РФ частини території України, яка розпочалася із збройного конфлікту, викликаного російською військовою агресією, починаючи з 20.02.2014 та повномасштабного вторгнення РФ на територію України 24.02.2022, а також анексія з боку РФ частини території України є за хронологією подій: а) констатовані нормативними, хоча і засудженими з точки зору міжнародного права, актами РФ, а також «нормативними актами» самопроголошених суб'єктів на території України, законність яких не визнається державою Україна, проте прийнятих судом у цьому випадку до уваги, оскільки вирішується питання про відповідальність за вчинення кримінального правопорушення, внаслідок якого були прийняті такі акти; б) встановлені національними нормативно-правовими актами, які є обов'язковими для застосування на території України; в) засуджені міжнародними актами колективного реагування, - а відтак ці факти не потребують окремого судового доказування.
Вказані дії вочевидь стали можливими завдяки спільним злочинним діям (рішенням) депутатів Державної Думи Російської федерації, до складу яких входить обвинувачений ОСОБА_7 та які процедурно приймаються за наявності ряду умов (проведення зборів, наявності кворуму т.ін.).
За таких обставин, судом поза розумним сумнівом установлено, що ОСОБА_7 , будучи представником влади, за попередньою змовою групою осіб, вчинив умисні дії з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, які призвели до загибелі людей та інших тяжких наслідків, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 110 КК України.
При цьому, судом першої інстанції проаналізовано кримінально-процесуальне законодавство на предмет наявності у ОСОБА_7 дипломатичного імунітету, який би унеможливлював розгляд вказаного кримінального провадження судом, на що є посилання в апеляційній скарзі захисника, однак такого не встановлено. В Україні питання дипломатичного імунітету регулюється Указом Президента України від 10.06.1993 року №198/93. Відповідно до цього нормативного акту депутати Держдуми РФ таким видом імунітету не наділені. Жодна із ратифікованих Україною конвенцій, зокрема: Віденська конвенція про консульські зносини 1961 року; Конвенція про спеціальні місії 1969 року; Конвенція про запобігання та покарання злочинів проти осіб, які користуються міжнародним захистом, у тому числі дипломатичних агентів 1973 року; Конвенція про представництво держав у відносинах з міжнародними організаціями універсального характеру; не наділяють депутатів Держдуми РФ дипломатичним імунітетом.
Твердження апелянта про те, що місцевим судом не встановлені достатні докази для доведення винуватості ОСОБА_7 і вичерпані можливості їх отримати, є безпідставними, так як зазначені докази отримані у порядку, встановленому КПК України, підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, зокрема подію кримінального правопорушення (час, місце, спосіб, наслідки його вчинення) та інші обставини, які мають значення для кримінального провадження, а відтак в силу положень ст.ст. 84, 85, 86 КПК України, є належними, допустимими, достовірними, достатніми та взаємопов'язаними та у своїй сукупності доводять винуватість ОСОБА_7 у вчиненні вказаного кримінального правопорушення за стандартом «поза розумним сумнівом».
Доводи захисника про те, що місцевим судом допущено порушення права на захист ОСОБА_7 , оскільки відбулося опублікування оголошень про виклик обвинуваченого до суду, без відповідного підтвердження факту того, що обвинувачений прочитав ці виклики, оголошення (за відсутності зворотнього зв'язку), колегія суддів відхиляє.
Необхідність застосування належної правової процедури, чого вимагають завдання кримінального провадження, зазначені у ст. 2 КПК України, в частині охорони прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, якими, зокрема, є підозрюваний, обвинувачений, безумовно, повинні дотримуватися і при здійсненні спеціального досудового розслідування та спеціального судового розгляду (ч. 1 ст. 2971, ч. 3 ст. 323 КПК України).
Положенням ст. 2971 КПК України передбачена можливість здійснення спеціального досудового розслідування, в тому числі і щодо злочину, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК України (який інкримінується обвинуваченому ОСОБА_7 ) стосовно підозрюваного, який переховується від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, з метою ухилення від кримінальної відповідальності та/або оголошений у міжнародний розшук.
Встановлено, що ОСОБА_7 є громадянином російської федерації та перебуває на території держави, визнаної Верховною Радою України державою - агресором, а саме на території російської федерації.
В рамках досудового розслідування, вказаного кримінального провадження, ОСОБА_7 , у відповідності до вимог ч. 8 ст. 135, ч. 1 ст. 278 КПК України, 08.04.2022 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК України, шляхом направлення повідомлення про підозру на електронну адресу Державної Думи Федеральних зборів Російської Федерації та повістки про виклик ОСОБА_7 до слідчого відділу УСБУ у Хмельницькій області для його допиту як підозрюваного, однак останній не з'явився до слідчого без поважних причин.
Крім того, у газеті Кабінету Міністрів України «Урядовий кур'єр» опубліковано повідомлення про виклик ОСОБА_7 до слідчого відділу УСБУ у Хмельницькій області для його допиту як підозрюваного, проведення інших слідчих і процесуальних дій у статусі підозрюваного у цьому кримінальному провадженні, однак останній не з'явився до слідчого відділу без поважних причин.
Повідомлення про підозру ОСОБА_7 також вручено захиснику підозрюваного - адвокату ОСОБА_6 , про що свідчить розписка в матеріалах кримінального провадження.
Для вирішення питання про здійснення спеціального кримінального провадження визначальним є факт оголошення підозрюваного в міжнародний розшук внаслідок ухилення без поважних причин від явки на виклик слідчих органів або суду.
Постановою слідчого від 04.05.2022, на підставі ст. 281 КПК України, підозрюваного ОСОБА_7 оголошено у державний та міжнародний розшук, який доручено оперативним підрозділам УСБУ у Хмельницькій області.
Ухвалою слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20.05.2022, у справі № 686/9765/22, підозрюваному ОСОБА_7 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Ухвалою слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 06.10.2022, у справі № 686/9765/22, задоволено клопотання слідчого, погоджене з прокурором та надано дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування у кримінальному провадженні № 22022240000000106 від 05.05.2022 року за ознаками вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК України.
У газеті Кабінету Міністрів України «Урядовий кур'єр» № 217 від 08.10.2022 опубліковано повідомлення про здійснення стосовно підозрюваного ОСОБА_7 спеціального досудового розслідування та повістку про виклик останнього до слідчого відділу УСБУ у Хмельницькій області для проведення процесуальних дій з його участю, у тому числі ознайомлення з матеріалами кримінального провадження.
Факти численних викликів ОСОБА_7 , у порядку ст. 135 КПК України, підтверджуються відповідними матеріалами кримінального провадження.
Також, з метою захисту та представлення у кримінальному процесі прав, свобод і законних інтересів підозрюваного ОСОБА_7 , у порядку ст.ст. 46, 48, 49, 52, 110 КПК України та п. 7 ст. 14 Закону України «Про безоплатну правову допомогу», залучено захисника з Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Хмельницькій області адвоката ОСОБА_6 , якій відповідно до вимог ч. 2 ст. 297-5 КПК України вручено всі копії процесуальних документів, що підлягали врученню підозрюваному.
Відповідно до ч. 2 ст. 2975 КПК України повістки про виклик підозрюваного у разі здійснення спеціального досудового розслідування надсилаються за останнім відомим місцем його проживання чи перебування та обов'язково публікуються в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора. З моменту опублікування повістки про виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора підозрюваний вважається належним чином ознайомленим з її змістом.
Таким чином, під час досудового розслідування були вжиті всі доступні способи інформування для виклику, на той час підозрюваного ОСОБА_7 , до слідчого/прокурора.
Після надходження провадження до суду обвинувачений ОСОБА_7 інформувався також у всі доступні процесуальні способи для суду, передбачені ст. 323 КПК України. Зокрема, повідомлення про виклик до суду розміщувалися на офіційному веб-сайті суду Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області, а також публікувалися на офіційному сайті Офісу Генерального прокурора та в газеті «Урядовий кур'єр». Крім того, про всі судові засідання інформувався захисник обвинуваченого.
Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14.04.2023 задоволено клопотання прокурора про здійснення спеціального судового провадження та вирішено проводити спеціальне судове провадження кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК України.
Окрім того, повістки про виклик ОСОБА_7 до слідчого, повідомлення про підозру, обвинувальний акт, у тому числі у перекладі на російську мову, скеровано на офіційний сайт Державної Думи Російської Федерації, підтвердження про що містяться в матеріалах кримінального провадження.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що і під час досудового розслідування, і під час судового розгляду були вжиті всі можливі заходи для належного повідомлення обвинуваченого та для дотримання його прав на захист та доступ до правосуддя.
З огляду на те, що державою Україною вживались всі можливі заходи для повідомлення ОСОБА_7 як під час досудового розслідування, так і під час судового розгляду, під час здійснення даного кримінального провадження був присутній його захисник - адвокат ОСОБА_6 , тому колегія суддів вважає, що посилання сторони захисту на порушення права ОСОБА_7 на захист є безпідставним.
Щодо тверджень захисника про те, що стороною обвинувачення не з'ясовано чи особисто ОСОБА_7 голосував за вказану постанову, чи довірив своє право іншій особі, чи був останній обізнаний зі змістом рішення, за яке голосував, чи не було дане голосування наслідком дотримання партійної дисципліни, колегія суддів відхиляє, оскільки судом встановлено, що саме ОСОБА_7 голосував за вказану постанову.
Аргументи сторони захисту про те, що в діях обвинуваченого ОСОБА_7 відсутній склад злочину, передбачений ч. 3 ст. 110 КК України, відсутні докази наявності суб'єктивної сторони кримінального правопорушення, з наведених в апеляційній скарзі підстав, колегією суддів відхиляються.
Суб'єкт вказаного злочину є загальним, суб'єктивна сторона характеризується виною у виді прямого умислу.
В суді першої інстанції встановлено, що ОСОБА_7 , будучи депутатом Державної Думи Федеральних Зборів РФ, 15.02.2022 прийняв участь у засіданні Державної Думи Федеральних Зборів РФ, де спільно з іншими депутатами підтримав постанову із зверненням до президента Російської Федерації з проханням розглянути питання про визнання Російською Федерацією самопроголошених Донецької та Луганської народних республік, як самостійних, суверенних і незалежних держав та проголосував «за». У подальшому такі дії депутатів Державної Думи призвели до тяжких наслідків у вигляді загибелі людей, у тому числі дітей, отримання ними тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості та заподіяння матеріальних збитків у вигляді знищення будівель, майна та інфраструктури.
Визнання інших державних утворень так званих «Луганської народної республіки» та «Донецької народної республіки» у межах міжнародно-визнаних кордонів України на її території є діями, спрямованими на зміну меж території та державного кордону України.
Внаслідок ратифікації 22.02.2022 договорів про дружбу, співпрацю і взаємну допомогу, Російська Федерація, під приводом допомоги так званим «Донецькій народній республіці» і «Луганській народній республіці», здійснила 24.02.2022 повномасштабне військове вторгнення на територію України, розпочала бойові дії на території України з метою зміни меж території та державного кордону України, що мало наслідком загибель значної кількості людей, значні руйнування та інші тяжкі наслідки.
Доводи апеляційної скарги про те, що між вказаною постановою та наслідками, які настали, знаходяться численні рішення і дії значної кількості осіб, які є безпосередньо вирішальними для настання таких наслідків, на відмінну від голосування ОСОБА_7 за прийняття спірної постанови, колегія суддів відхиляє, оскільки зазначена постанова Державної думи Федеральних Зборів рф була частиною злочинного плану, і сам факт його існування використовувався при створенні приводів для ескалації воєнного конфлікту і був спробою виправдання агресії перед громадянами російської федерації та світовою спільнотою.
Дії рф призвели до тяжких наслідків у вигляді загибелі людей, у тому числі дітей, отримання ними тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості та заподіяння матеріальних збитків у вигляді знищення будівель, майна та інфраструктури.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, дослідивши всі обставини даного провадження, оцінив кожен доказ з точки зору допустимості, а сукупність зібраних доказів з точки зору їх належності та взаємозв'язку, дійшов правильного висновку про доведеність вини обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Судом апеляційної інстанції порушень процесуального порядку збирання наведених у вироку доказів за матеріалами кримінального провадження, не встановлено.
Підстави, визначені ст. 284 КПК для закриття даного кримінального провадження, на чому наполягає сторона захисту, на переконання апеляційного суду відсутні.
В апеляційній скарзі містяться також інші аргументи сторони захисту, які не потребують детального аналізу суду та не мають будь-якого вирішального значення в цьому провадженні. При цьому колегія суддів виходить з усталеної практики ЄСПЛ. Так, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі RuizTorija v. Spain від 09.12.1994, № 303-A, § 29; рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010, заява № 4909/04, § 58).
На думку колегії суддів, у цьому провадженні надані відповіді на всі вагомі аргументи поданої апеляційної скарги.
З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину, передбаченого ч. 3 ст. 110 КК України, на думку колегії суддів, прийнято згідно з критерієм доведеності «поза розумним сумнівом», який застосовується Європейським судом з прав людини.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, що тягнуть за собою скасування вироку суду першої інстанції, при апеляційному розгляді справи не встановлено. Підстави для задоволення апеляційної скарги захисника ОСОБА_6 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , за обставин, викладених нею у апеляційний скарзі, відсутні.
Згідно з приписами ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Відповідно до ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
Призначене ОСОБА_7 покарання відповідає загальним засадам призначення покарання, передбаченим ст. 65 КК України.
При обранні обвинуваченому виду та міри покарання судом ураховано визначенні ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання, в тому числі: ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу обвинуваченого, обставини, що пом'якшують та обтяжують йому покарання.
Також, судом враховано, що обвинувачений ОСОБА_7 раніше не судимий, вчинив особливо тяжкий злочин, який за своїм характером представляє особливу суспільну небезпеку та призвів до загибелі людей та інших тяжких наслідків. Передбачених ст.ст. 66, 67 КК України обставин, які б пом'якшували чи обтяжували покарання обвинуваченому, не встановлено.
Приймаючи до уваги характер діяння і спосіб його вчинення, суспільну небезпеку вчиненого злочину, особу обвинуваченого, позицію прокурора щодо призначення покарання, суд прийшов до обґрунтованого висновку, з яким погоджується і колегія суддів, про необхідність призначення обвинуваченому ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі, в межах санкції ч. 3 ст. 110 КК України, у максимальному розмірі, з конфіскацією всього належного йому, на праві власності, майна на користь держави України.
З урахуванням наведеного, підстав для зміни чи скасування вироку, у межах апеляційної скарги, немає.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407 КПК України, колегія суддів,
Вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30 жовтня 2024 стосовно обвинуваченого за ч. 3 ст. 110 КК України ОСОБА_7 залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_1 ОСОБА_3