Номер провадження 22-ц/821/484/25Головуючий по 1 інстанції
Справа №705/4324/24 Категорія: 310040000 Гудзенко В. Л.
Доповідач в апеляційній інстанції
Новіков О. М.
20 березня 2025 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії:
суддів Новікова О.М., Гончар Н.І., Карпенко О.В.,
за участю секретаря Довженко Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 10 січня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: орган опіки та піклування Уманської міської ради Черкаської області про позбавлення батьківських прав, встановлення опіки над малолітньою дитиною та стягнення аліментів,-
У липні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом.
В обґрунтування поданого позову зазначила, що вона є бабусею неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Шлюб між батьками дитини розірваний, батько неповнолітньої ОСОБА_4 , який являється її сином, є громадянином Російської Федерації, там проживає, з донькою не спілкується. Дитина проживає з нею та перебуває на її утриманні, мати дитини з січня 2021 року життям доньки не цікавиться, за місцем її проживання ніколи не з'являється, не телефонує, не вітає доньку з днем народження, іншими святами, не приймає участі в її вихованні та розвитку. Вказані дії свідчать про те, що мати свідомо нехтує своїми батьківськими обов'язками, достеменно знаючи, що дитина на даний час повністю позбавлена батьківського піклування.
Вона звернулася до органу опіки та піклування Уманської міської ради та 04.07.2024 року надано висновок про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав відносно доньки ОСОБА_4 .
На підставі викладеного ОСОБА_1 просила суд позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьківських прав відносно неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .. Призначити опікуном малолітньої ОСОБА_3 - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Стягувати з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , аліменти на утримання неповнолітньої ОСОБА_3 у розмірі 1/4 усіх видів її заробітку (доходу) щомісячно, до досягнення дитиною повноліття.
Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 10 січня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що предметом доказування у цій справі є не позитивна характеристика позивача та дитини, а наявність свідомого винного ухилення від виконання батьківських обов'язків з боку ОСОБА_2 , нагальна необхідність застосування крайнього заходу впливу до неї у вигляді позбавлення батьківських прав, а також відповідність вжиття такого заходу принципу забезпечення найкращих інтересів дитини. У зібраних в справі доказах немає жодного підтвердження того, що ОСОБА_2 свідомо ухилялася від своїх батьківських обов'язків щодо дитини, і не зазначено відповідної інформації у текстах наданих доказів.
В судовому засіданні при допиті неповнолітньої дитини ОСОБА_3 не було встановлено негативного відношення дитини до матері. Дитина спокійно себе поводила у відношенні до матері, посміхалася, відповідала на поставлені запитання. Категоричного відношення дитини до матері не було.
Крім того, позивач просить призначити її опікуном над малолітньою ОСОБА_3 , однак станом на день звернення до суду ОСОБА_3 уже була неповнолітньою особою і їй може бути призначено піклувальника.
На виконання ч.ч. 3, 4 ст. 60 ЦК України суду не надано подання органу опіки та піклування щодо можливості призначення піклувальником ОСОБА_3 саме її бабусю ОСОБА_1 , тому суд вважав, що на підставі викладеного та враховуючи відмову в задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, позов в цій частині та в частині стягнення аліментів, який є похідним в разі задоволення позову про позбавлення батьківський прав, задоволенню не підлягає.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку, вказуючи, що судове рішення є незаконним та необґрунтованим, постановленим з порушенням норм процесуального права, при неправильному застосуванні норм матеріального права, тому просила рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що вина відповідача ОСОБА_2 в ухиленні від виконання своїх обов'язків, щодо виховання доньки ОСОБА_3 , була підтверджена в ході розгляду справи належними та допустимими доказами такими, як поясненнями дитини, так і свідками у справі, а також письмовими доказами у справі.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд доходить наступних висновків.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Оскаржуване рішення суду відповідає зазначеним вимогам закону.
Як вбачається із матеріалів справи та установлено судом першої інстанції, що згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 05.03.2009 ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_5 , її батьками вказано: батько - ОСОБА_5 , мати - ОСОБА_6 .
Відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_5 , його батьками вказано: батько - ОСОБА_7 , мати - ОСОБА_1 .
Згідно з паспортом ОСОБА_5 , останній є громадянином Російської Федерації та проживає на її території.
Згідно з довідкою за №1685 від 22.07.2024, видної головою квартального комітету ОСОБА_1 ,1954 р.н. зареєстрована та проживає з чоловіком ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до Акту обстеження житлових умов від 19 червня 2024 року, затвердженого начальником служби у справах дітей, умови проживання в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 задовільні. У помешканні зроблений сучасний ремонт, дитина має окрему кімнату, забезпечена одягом, взуттям, предметами домашнього вжитку, комп'ютерною технікою та всім необхідним для розвитку та проживання дитини. ОСОБА_7 та ОСОБА_1 виховують, утримують онуку ОСОБА_3 . Стосунки в сім'ї добрі, панує гармонія і взаєморозуміння.
Згідно з рішенням комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Уманської міської ради від 02.08.2022 року, встановивши, що ОСОБА_2 усунулась від виконання батьківських обов'язків, не забезпечує належним чином утримання, навчання, виховання, проживання дитини, було вирішено: зобов'язати ОСОБА_2 брати участь у вихованні, утриманні, навчанні, оздоровленні малолітньої ОСОБА_3 ; рекомендувати ОСОБА_2 звернутися до практичного психолога з метою налагодження стосунків з донькою ОСОБА_3 .
У висновку органу опіки та піклування Уманської міської ради від 04 липня 2024 року зазначено, що з метою соціального захисту дитини, орган опіки та піклування Уманської міської ради вважає про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 1983 р.н., стосовно ОСОБА_3 .. В висновку зазначено, що згідно інформації дирекції Уманської дитячої школи мистецтв «Антарес» ОСОБА_8 навчається на відділі сольно-хорового співу. Батьківські збори відвідує тільки бабуся ОСОБА_1 , за час навчання батьки жодного разу не цікавилися ОСОБА_4 , не брали участі в житті дитини, не відповідали на телефонні дзвінки. У характеристиці на ОСОБА_9 наданій дирекцією Уманської гімназії №11 Уманської міської ради, вказано, що дідусь та бабуся підтримують постійний зв'язок зі школою та класним керівником, систематично відвідують батьківські збори та шкільні заходи. Протягом останніх трьох років мати дитини до школи не приходила, навчанням та вихованням дитини не цікавилася. Неповнолітня ОСОБА_3 пояснила, що матір не підтримує з нею родинні стосунки, не допомагає матеріально, не цікавиться її життям та навчанням, вона практично вигнала її з дому. В сім'ї дідуся та бабусі вона себе почуває захищеною, спокійною. До матері ОСОБА_2 вона не бажає повертатися.
У суді першої інстанції була заслухана неповнолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . В судовому засіданні дитина пояснила, що проживає з бабусею та дідусем. Декілька останніх років вона з матір'ю взагалі не спілкується. Мати сказала збирати речі і поки вона не навчиться вести себе з нею, іти жити до бабусі. Вона сама зібрала речі і бабуся її забрала. Один раз мати приходила до них на Великдень, однак розмова не склалася. Їй з бабусею жити добре, комфортно, з матір'ю було навпаки не комфортно. Мати часто сварилася, притискала її. Коли вона жила з матір'ю, то часто виникали сварки між матір'ю та дідом ( батьком матері ), які доходили до бійки. З січня 2021 року вона живе в родині бабусі, там дружні, комфортні умови. Бабуся з дідусем її всім забезпечують. Мама її життям не цікавиться, в що одягається, чим харчується, як навчається. Вона не телефонує, не приходить. Зазначила, що в неї не виникає бажання бачити матір та спілкуватися з нею.
Крім того, під час судового розгляду було заслухано свідків.
Свідок ОСОБА_10 пояснила, що позивача ОСОБА_1 та ОСОБА_11 знає з 2021 року, оскільки була репетитором по музиці у дівчинки. Відповідача зовсім не знає. На концертах була присутня завжди ОСОБА_1 , яка усім забезпечує дитину. Номеру телефону мами в неї немає, до дня матері ОСОБА_13 на концерті виступати не хоче.
Свідок ОСОБА_14 пояснила, що вона є сусідкою позивача. Пам'ятає, як відповідач жила з сином позивача у будинку ОСОБА_15 , поки вони розійшлися. Тоді побачила, що ОСОБА_13 постійно в ОСОБА_15 , а ОСОБА_16 ( відповідача ) не бачила. Якось почула в дворі позивача крики, побачила, що там ОСОБА_17 кричить, з нецензурною лайкою, прийшла дитину забирати, ображала ОСОБА_18 та її чоловіка. Після цього її там більше не бачила. Коли буває в гостях у ОСОБА_15 , то бачить, що для ОСОБА_19 створені гарні умови, її вихованням займаються бабуся і дідусь, забезпечують одягом, харчуванням, лікуванням. На дні народженні ОСОБА_19 матері не бачила.
Свідок ОСОБА_20 пояснила, що з ОСОБА_1 живуть по сусідству. ОСОБА_17 , як народила ОСОБА_11 жила в ОСОБА_15 , також приходила допомогати її мама. Останні роки ОСОБА_13 проживає в ОСОБА_15 , забезпечує її всім необхідним.
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною згідно із постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов'язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Згідно з частиною першою статті 14 Закону України «Про охорону дитинства» діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
За змістом статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України).
Частинами першою, другою та четвертою статті 155 СК України передбачено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Згідно з частинами другою, третьою статті 157 СК України той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини.
Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку, що ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків.
Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах: від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18 (провадження № 61-8883св19), від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19), від 23 грудня 2020 року у справі № 522/21914/14 (провадження № 61-8179св19).
У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейський суд з прав людини наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Відмовляючи у задоволенні вимог про позбавлення відповідача батьківських прав стосовно доньки, суд першої інстанції, виходив із того, що позивач не надала достатніх доказів необхідності позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав стосовно дитини, винної поведінки відповідача щодо участі у вихованні дитини, свідомого ухилення її від виконання батьківських обов'язків та того, що поведінку відповідача в кращу сторону змінити неможливо.
Крім того, колегія суддів враховує те, що відповідач заперечувала у суді проти позбавлення її батьківських прав, вказуючи, що позивач та батько відповідача налаштовували дитину проти неї, підірвали її батьківський авторитет, хоча під час спільного проживання, донька завжди була охайна, підготовлена до уроків. Відповідач стверджує, що намагалася забезпечити всебічний розвиток дитини, відвідувала батьківські збори і т. ін., що свідчить про те, що вона не ухилялася від виконання батьківських обов'язків, бажає спілкуватися з дитиною, однак їй не давала змогу бачитись з дитиною позивач у справі.
Колегія суддів в оцінці обставин справи виходить з того, що суд на перше місце ставить якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, потрібними для постановлення рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
У постанові від 02 жовтня 2019 року в справі № 461/7387/16-ц (провадження № 61-29266св18) Верховний Суд вказав, що «звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтована підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оцінювальний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин. За положенням частини шостої статті 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, приймають участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини».
У справі, що переглядається, ОСОБА_1 , звертаючись до суду з цим позовом, посилалася на те, що ОСОБА_2 не бере участі у вихованні дитини, не цікавиться донькою, тобто взагалі не виконує батьківські обов'язки, що є достатньою підставою для позбавлення її батьківських прав та відповідатиме інтересам дитини.
Позивач наполягає на тому, що відповідач самоусунулася від виконання покладених на неї батьківських обов'язків щодо виховання дитини, що виражається в її бездіяльності та свідомому нехтуванні своїми батьківськими обов'язками, і така поведінка є винною, під час розгляду справи не встановлено жодних обставин, які б унеможливлювали виконання відповідачем обов'язків по вихованню дитини.
Водночас, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до статті 81 ЦПК України доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення його батьківських прав, покладено на позивача. Усупереч наведеним положенням ЦПК України позивач не надала доказів на підтвердження наявності підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо доньки ОСОБА_3 , умисного невиконання відповідачем своїх батьківських обов'язків без поважних причин, винної поведінки останньої щодо ухилення від виховання доньки і свідомого нехтування нею своїми обов'язками.
Суд першої інстанції правильно виходив із того, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу при доведеності винної поведінки одного із батьків, яка суперечить інтересам дитини, і неможливості змінити цю поведінку. Достатні підстави для позбавлення відповідача батьківських прав судом не встановлені.
При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою (частина четверта статті 19 СК України).
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).
З висновку органу опіки та піклування Уманської міської ради від 04 липня 2024 року № 4824/01/01-35 слідує, що орган опіки та піклування вважав за доцільне позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно її неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а. с. 16).
Суд першої інстанції, з яким погоджується й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку щодо неприйняття до уваги вказаного висновку органу опіки та піклування, оскільки такий висновок має рекомендаційний характер, є недостатньо обґрунтованим, не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачем своїми обов'язками. Крім того, при його винесенні не враховано думку матері про позбавлення її батьківських прав.
Тобто, такий висновок не містить однозначних обставин, які б вказували на наявність підстав для застосування відносно відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав.
Дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (стаття 171 СК України).
У частині другій статті 171 СК України закріплено випадки, коли думка дитини має бути вислухана обов'язково. До таких випадків належить: вирішення спору між батьками, іншими особами щодо її виховання (стаття 159 СК України); вирішення спору між батьками, іншими особами щодо її місця проживання (стаття 161 СК України); вирішення спору про позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України); вирішення спору про поновлення батьківських прав (стаття 169 СК України); вирішення спору щодо управління її майном (стаття 177 СК України) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року в справі № 679/1413/14-ц (провадження № 61-10298св18)).
Очевидно, що сімейні відносини мають «складний» характер, і сім'я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду завжди складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини. Простої бездіяльності з боку батька (матері) недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав. Навіть якщо припустити, що саме бездіяльність батька (матері) призвела до розриву зв'язків між ним та його донькою, а не будь-яке ймовірне батьківське відчуження або психологічні маніпуляції над дитиною з боку її матері (батька), то ця обставина не є достатньою для позбавлення батька (матері) батьківських прав. Діти мають право на врахування їхньої думки і на те, щоб бути заслуханими з питань, що торкаються їх інтересів. Зокрема, в силу того, як із спливом часу діти стають більш зрілими і здатними сформулювати свою думку, суди повинні належним чином враховувати їх погляди і почуття, а також їх право на повагу до їхнього особистого життя. Водночас їх погляди необов'язково залишаються незмінними, і їх заперечення, яким слід надавати належного значення, необов'язково є достатніми для того, щоб превалювати над інтересами батьків, особливо щодо того, що стосується регулярного спілкування зі своєю дитиною. Вочевидь право дитини на висловлення своєї думки не потрібно тлумачити як фактичне надання дітям безумовного права вето без аналізу будь-яких інших факторів або без проведення оцінки для визначення їхніх найкращих інтересів (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 квітня 2024 року в справі № 553/449/20 (провадження № 61-2701св24)).
Озвучена думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав, оскільки її думка не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона в силу малолітнього віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї.
Подібний висновок викладений в постанові Верховного суду від 13 липня 2022 року в справі № 705/3040/18 (провадження № 61-19878св21).
Виходячи з пріоритету якнайкращих інтересів дитини, колегія суддів вважає, що неврахування судом першої інстанції думки неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , щодо позбавлення її матері батьківських прав є виправданим з огляду на її вік, а небажання дитини спілкуватися з матір'ю може бути викликане тривалою відсутністю останньої у житті дитини, а також впливом осіб з якими вона проживає.
Статтею 243 СК України передбачено, що опіка, піклування встановлюється над дітьми-сиротами і дітьми, позбавленими батьківського піклування. Опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла чотирнадцяти років, а піклування - над дитиною у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років. Опіка, піклування над дитиною встановлюється органом опіки та піклування, а також судом у випадках, передбачених Цивільним кодексом України.
Положенням стаття 244 СК України передбачено перелік осіб, які можуть бути опікуном, піклувальником дитини: опікуном, піклувальником дитини може бути за її згодою повнолітня дієздатна особа. При призначенні дитині опікуна або піклувальника органом опіки та піклування враховуються особисті якості особи, її здатність до виховання дитини, ставлення до неї, а також бажання самої дитини.
Частинами 3, 4 статті 60 ЦК України передбачено, що суд встановлює опіку над малолітньою особою, якщо при розгляді справи буде встановлено, що вона позбавлена батьківського піклування, і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування.
Суд встановлює піклування над неповнолітньою особою, якщо при розгляді справи буде встановлено, що вона позбавлена батьківського піклування, і призначає піклувальника за поданням органу опіки та піклування.
Позивач в позовній заяві просила призначити її опікуном над малолітньою ОСОБА_3 , в апеляційній скарзі просить призначити її піклувальником, однак, колегія суддів враховує, що ОСОБА_3 не позбавлена батьківського піклування та крім того таке подання повинно бути ініційованим органом опіки та піклування.
У відповідності до статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до частини 3 статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Оскільки ОСОБА_1 не є законним представником дитини, тому підстав для стягнення з відповідача аліментів на її користь для утримання онуки немає.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скарги без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 35, 258, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 10 січня 2025 року- залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 25 березня 2025 року.
Судді: