Справа №712/1803/25
Провадження №2-а/712/86/25
20.03.2025 м. Черкаси
Соснівський районний суд м. Черкаси у складі:
головуючого судді - Ватажок-Сташинської А.В.,
за участі: секретаря судового засідання - Шевченко О.П.,
представника позивача - адвоката Сененко К.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Черкаси адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2 про скасування постанови про адміністративне правопорушення,
До Соснівського районного суду м. Черкаси звернувся ОСОБА_1 з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2 про скасування постанови про адміністративне правопорушення.
В обгрунтування позову зазначено, що оскаржувана постанова винесена усупереч норм Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), оскільки у матеріалах справи про адміністративне правопорушення відповідно до оскаржуваної постанови відсутні докази вчинення позивачем правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.3 ст.210-1 КУпАП. Також у позові вказано, що оскаржувана постанова винесена з порушенням встановленої процедури. Порушення відповідачем порядку та процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення, на думку позивача, є самостійною та достатньою підставою для скасування оспорюваної постанови.
Ухвалою суду 18.02.2025 відкрито провадження у справі на підставі вказаного позову, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, з особливостями встановленими параграфом 2 глави 11 КАС України, призначено судове засідання для розгляду справи.
14 березня 2025 року на адресу суду від ІНФОРМАЦІЯ_2 надійшов відзив, в якому відповідач просить замінити неналежного відповідача ІНФОРМАЦІЯ_3 на належного - ІНФОРМАЦІЯ_4 , оскільки оспорювана постанова винесена саме ІНФОРМАЦІЯ_4 та у ІНФОРМАЦІЯ_2 відсутні повноваження на її скасування.
Ухвалою суду від 20.03.2025 відмовлено у задоволенні клопотання ІНФОРМАЦІЯ_2 про заміну неналежного відповідача ІНФОРМАЦІЯ_2 на належного - ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, 20.03.2025 представник ІНФОРМАЦІЯ_1 надав суду відзив, у якому вказує про безпідставність позовних вимог, оскільки 11.12.2024 у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_1 було встановлено, що позивач підлягає направленню на проходження ВЛК, у порядку виконання вимог абз.4 ч.1 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» позивача направлено на проходження ВЛК, оскільки дані щодо придатності до військової служби стосовно ОСОБА_1 у ІНФОРМАЦІЯ_5 відсутні. Однак позивач відмовився від проходження медичного огляду, за даним фактом уповноваженим представником ІНФОРМАЦІЯ_1 складено протокол та акт відмови. Як зазначено у відзиві, додатковим підтвердженням відмови позивача від проходження медичного огляду та не бажанням його проходження позивачем є те, що позивач до цього часу не пройшов медичний огляд, хоча відповідний обов'язок встановлений законом. У позивача були відсутні зауваження до протоколу, поважних причин відмови від отримання направлення позивач не вказав ні усно, ні письмово, пояснення надавати відмовився, при свідках йому було повідомлено про дату та час розгляду справи. Заяв та клопотань про відкладення розгляду справи до ІНФОРМАЦІЯ_1 не надходило, на розгляд справи позивач не прибув. У зв'язку з відсутністю клопотань про відкладення розгляду справи, прийнято рішення проводити розгляд справи за відсутності позивача. З огляду на наведене, на думку представника відповідача, у діях позивача наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП, а оскаржувана постанова прийнята з дотримання норм матеріального та процесуального права.
Представник позивача у судовому засіданні на задоволенні позову наполягала повністю з підстав викладених у позовній заяві.
Представники відповідачів у судове засідання не прибули, що не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для вирішення справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про таке.
З матеріалів справи судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , є військовозобовязаним, найменування посади та ВОС (посадова кваліфікація) - командир відділення Телекомунікацій, військова посада - командир відділення польових кабельних ліній зв'язку, перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_5 з 29.06.2021, що стверджується обліковою карткою - витягом з Єдиного реєстру військовозобов'язаних «Оберіг».
Згідно з обліковою карткою позивача відомості про медичний огляд та військовий квиток відсутні.
Відносно позивача начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 складено направлення №280 від 11.12.2024 для встановлення придатності до проходження військової служби за станом здоров'я у зв'язку із призовом на військову службу під час мобілізації, в особливий період.
Відповідно до акта відмови від проходження військово-лікарської комісії від 11.12.2024, складеним спеціалістом ОСОБА_2 у присутності ОСОБА_3 та ОСОБА_4 11.12.2024 о 09 год 30 хв військовозобов'язаний ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , відмовився від проходження ВЛК в особливий період. Про відповідальність, передбачену ч.3 ст.210-1 КУпАП попереджений. Пояснення військовозобов'язаний не надав.
11 грудня 2024 року оператором мобілізаційного відділення ІНФОРМАЦІЯ_1 солдатом ОСОБА_2 складено протокол про адміністративне правопорушення №2662/М/2024 відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Відповідно до вказаного протоколу 11.12.2024 у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_1 встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , відмовився від проходження ВЛК. Дане діяння є порушенням вимог абз.4 ч.1 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Факт вчиненого правопорушення підтверджують свідки ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , що стверджується їх підписами у протоколі.
Права передбачені ст.63 Конституції України та ст.268 КУпАП позивачу було повідомлено та роз'яснено, від підписання та отримання другого примірника протоколу відмовився у присутності свідків. Також у протоколі повідомлено, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбудеться о 10 год 10 хв 12.12.2024 у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_1 , кабінет 302.
Постановою начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 по справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення №2662/М/2024 від 12.12.2024 на позивача накладено адміністративне покарання у виді штрафу у розмірі 25 500 грн 00 коп.
Зі змісту вказаної постанови вбачається, що 11.12.2024 о 09 год 30 хв у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_1 встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , відмовився від проходження ВЛК. Дане діяння є порушенням вимог абз.4 ч.1 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», чим вчинив правопорушення передбачене ч.3 ст.210-1 КУпАП. Права передбачені ст.63 Конституції України та ст.268 КУпАП позивачу було повідомлено та роз'яснено. Зауваження до протоколу не надав, пояснення не написав. Розгляд справи про адміністративне правопорушення призначено на 10 год 10 хв 12.12.2024 у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_1 , кабінет 302. Позивач був належним повідомлений про дату і час розгляду справи, у зазначений час не прибув, клопотань про перенесення розгляду справи не надав, тому було прийнято рішення про розгляд справи за його відсутності.
Вважаючи, що оскаржувана постанова винесена протиправно, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає про таке.
Відповідно до ч. 2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями ч.6 ст.55 Конституції України закріплено, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно із ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст.235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Згідно з п.1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154 (далі - Положення №154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Нормами п.12,13 Положення №154 передбачено, що керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки має право, зокрема, розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначені статтею 235 КУпАП, і накладати адміністративні стягнення та визначати функціональні (посадові) обов'язки підлеглого йому особового складу.
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями (ч.2 ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»).
Згідно з ч.3 ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
За приписами частини 7 статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Відповідно до ч.9 ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
До категорії військовослужбовців прирівнюються іноземці та особи без громадянства, які відповідно до закону проходять військову службу у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України.
Призовникам, військовозобов'язаним, резервістам та військовослужбовцям оформлюється та видається військово-обліковий документ, який є документом, що визначає належність його власника до виконання військового обов'язку. Форма, порядок оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов'язаних та резервістів визначаються Кабінетом Міністрів України, а для військовослужбовців - відповідно Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України, розвідувальними органами України, Управлінням державної охорони України та Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації України.
Згідно з ч.1 ст.15 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» для проходження базової військової служби направляються придатні для цього за станом здоров'я громадяни України чоловічої статі (жіночої статі - добровільно), яким до дня відправлення на базову військову службу виповнилося 18 років, та старші особи, які не досягли 25-річного віку.
Зазначені громадяни України можуть один раз обрати рік проходження базової військової служби до досягнення ними 24-річного віку.
Відповідно до ч.3 ст.15 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» направлення громадян України для проходження базової військової служби включає: прибуття на медичний огляд, професійно-психологічний відбір та засідання комісії з питань направлення для проходження базової військової служби; проходження медичного огляду (у тому числі, за необхідності, направлення на додаткове медичне обстеження); проведення професійно-психологічного відбору; засідання комісії з питань направлення для проходження базової військової служби; прибуття за зазначеними в повістці районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки адресою та часом для відправлення у навчальну частину (центр) для проходження базової військової служби та знаходження у відповідному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки (обласному збірному пункті) до відправлення у навчальну частину (центр).
Частиною 3 ст.16 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» встановлено, що на районні (міські) комісії покладається, зокрема організація медичного огляду та направлення громадян України для проходження базової військової служби з призначенням їх для служби у Збройних Силах України чи іншому військовому формуванні .
Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Відповідно до положень ст.17 Закону України «Про оборону України» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров'я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов'язок згідно із законодавством.
У відповідності до частин 5, 6 статті 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено, що вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення. Рішення про проведення відкритої мобілізації має бути негайно оголошене через медіа.
Особливий період в Україні розпочався з 17.03.2014 року, коли було оприлюднений Указ Президента України від 17.03.2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію».
Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 в Україні введено воєнний стан, який триває на час ухвалення рішення судом.
Указом Президента України від 24.02.2022 року № 65/2022 «Про загальну мобілізацію» оголошено про загальну мобілізацію. Строк проведення загальної мобілізації продовжувався відповідними Указами Президента і триває на час розгляду справи судом
Абзацом четвертим частини першої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» встановлено, що громадяни зобов'язані, зокрема проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.
При цьому представник позивача у судовому засіданні наполягала, що абзацом четвертим частини першої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» встановлено, що громадяни, які перебувають на військовому обліку, зобов'язані в добровільному порядку реєструвати свій електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного чи резервіста.
Однак, суд зауважує, що абзацом першим часини першої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» є «Громадяни зобов'язані», відповідно «Громадяни, які перебувають на військовому обліку, в добровільному порядку реєструють свій електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного чи резервіста» є абзацом п'ятим частини першої вказаної статті.
Згідно із ч. 5 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливості проходження медичного обстеження військовозобов'язаними та резервістами під час мобілізації, на особливий період визначаються Міністерством оборони України спільно з Міністерством охорони здоров'я України.
Питання військово-лікарської експертизи вирішуються спеціальним законодавством, а саме - Положенням про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженим Наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 №402 (далі - Положення №402).
Військово-лікарська експертиза - це медичний огляд призовників; військовослужбовців та членів їхніх сімей (крім членів сімей військовослужбовців строкової військової служби); військовозобов'язаних, резервістів (кандидатів у резервісти); громадян, які приймаються на військову службу за контрактом; кандидатів на навчання у вищих військових навчальних закладах, військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти та закладах фахової передвищої військової освіти (далі - ВВНЗ), ліцеїстів військових (військово-морських, військово-спортивних) ліцеїв (далі - ліцеїсти); осіб, звільнених з військової служби; визначення ступеня придатності до військової служби, навчання у ВВНЗ; встановлення причинного зв'язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) військовослужбовців, військовозобов'язаних, резервістів, осіб, звільнених з військової служби, а також причинного зв'язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв), які призвели до смерті військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби.
Військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров'я до військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів.
Медичний огляд включає в себе вивчення та оцінку стану здоров'я і фізичного розвитку громадян на момент огляду в цілях визначення ступеня придатності до військової служби, навчання за військово-обліковими спеціальностями, вирішення інших питань, передбачених цим Положенням, з винесенням письмового висновку (постанови).
Відповідно до п.6.2 розділу VI Положення №402 на військовослужбовців, які направляються на медичний огляд ВЛК, подаються: направлення із зазначенням військового звання, прізвища, ім'я та по батькові, дати народження, місяця та року призову (прийняття) на військову службу, ТЦК та СП, яким призваний у Збройні Сили України (колишнього СРСР), попереднього діагнозу та мети огляду (направлення на огляд може бути підписане начальником штабу (від начальника штабу полку та вище) або начальником кадрового органу (від начальника управління роботи з особовим складом об'єднання та вище) із посиланням на рішення відповідного командира (начальника).
Направлення на медичний огляд ВЛК, видане військовослужбовцю, обов'язкове до виконання.
Обов'язок проходити медичний огляд підтверджений абз.4 ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» де вказано, що громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно.
З системного аналізу наведених норм вбачається, що відмова від проходження ВЛК суперечить чинному законодавству, адже Наказом Міністерства оборони України № 402 від 14.08.2008 чітко регламентований прямий обов'язок проходити ВЛК з метою якісного проведення призову громадян на строкову військову службу за станом здоров'я та неможливість відмовитися від проходження ВЛК.
При вирішенні даного спору, суд також бере до уваги, що проходження військово-лікарської комісії є обов'язком кожного військовозобов'язаного, та чинним законодавством не передбачено право особи відмовитися від отримання направлення на проходження огляду військово-лікарською комісією.
Суд виходить з того, що проходження ВЛК є не правом, а обов'язком військовозобов'язаного, за порушення якого може наставати відповідальність.
Суд зауважує, що нормами Положення передбачено, що у разі мобілізаційних заходів постанова ВЛК дійсна протягом 12 місяців, тобто військовозобов'язаний може бути викликаний для проходження ВЛК через 12 місяців.
З матеріалів справи встановлено, що позивач у присутності двох свідків відмовився від проходження військово-лікарської комісії.
Наведене також стверджується наявним у матеріалах справи актом відмови від проходження військово-лікарської комісії від 11.12.2024.
Частиною третьою статті 210-1 КУпАП у редакції Закону № 3696-IX від 09.05.2024, чинній з 19.05.2024 встановлено, що порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчинене в особливий період - тягне за собою накладення штрафу від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Щодо посилання представника позивача у судовому засіданні на відсутність у позивача при собі відповідної медичної документації, що є вагомою підставою для відтермінування проходження ВЛК, суд зазначає про таке.
Згідно з абз.3 п.3.4 розділу 3 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України лікарі, які включаються до складу ВЛК із закладів охорони здоров'я комунальної або державної форми власності, під час проведення медичного огляду ознайомлюються з медичними записами в ЕСОЗ та з іншими медичними документами, які надає військовозобов'язаний, що характеризують його стан здоров'я, а також вносять до ЕСОЗ відповідні медичні записи на підставі отриманої інформації.
З цього слідує, що у лікарів ВЛК є доступ до ЕСОЗ для отримання необхідних медичних даних військовозобов'язаного.
Відтак суд відхиляє як безпідставні твердження сторони позивача у цій частині.
Щодо доводів представника позивача у судовому засіданні про те, що позивач не відмовлявся від проходження ВЛК, суд зазначає, що відмова від проходження ВЛК суперечить чинному законодавству, адже Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та Положенням про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України чітко регламентований прямий обов'язок громадянина проходити ВЛК з метою якісного проведення медичного огляду для визначення ступеня придатності до військової служби.
Так, положеннями абз. 3 ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» встановлено, що громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно.
Відповідно до п.1 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Згідно з п. 3.8. Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України постанова ВЛК про ступінь придатності військовозобов'язаного до військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період дійсна протягом одного року з дня закінчення медичного огляду. Тобто військовозобов'язані повинні один раз на рік проходити медичне обстеження.
Отже, як вже неодноразово зазначалось вище, проходження ВЛК є не правом, а встановлений законом обов'язок військовозобов'язаного, за порушення якого настає передбачена відповідальність.
Положенням про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України передбачено, що у разі мобілізаційних заходів постанова ВЛК дійсна протягом 12 місяців, тобто військовозобов'язаний може бути викликаний для проходження ВЛК через 12 місяців.
З матеріалів справи судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , є військовозобов'язаним. В обліковій картці позивача відсутні відомості про військовий квиток та про медичний огляд останнього.
При вирішенні даної справи суд зауважує, що позивач, будучи військовозобов'язаним, відмовився від проходження медичного огляду військово-лікарською комісією з метою визначення ступеня придатності до військової служби під час мобілізації.
Таким чином, на підставі викладеного вище, суд приходить до висновку, що позивач свідомо ухилився від проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби, що є порушенням вимог абзацу четвертого частини 1 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Відповідно до статтей 7, 8 КУпАП провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності та ведеться на підставі закону, що діє під час і за місцем розгляду справи про правопорушення. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Згідно з ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Статтею 245 КУпАП визначено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до п.1 ст.247 КУпАП, обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішенні справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функцію фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно з ст.252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідно до вимог частини 1 статті 254 КУпАП про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.
Згідно з ч. 2 ст. 254 КУпАП протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається у двох екземплярах, один з яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Судом встановлено, що під час складання протоколу про адміністративне правопорушення, на підставі якого було винесено спірну постанову, права передбачені ст.63 Конституції України та ст.268 КУпАП позивачу було повідомлено та роз'яснено, від підписання відмовився. Зауваження до протоколу та пояснення не надав. Розгляд справи про адміністративне правопорушення призначено на 10 год 10 хв 12.12.2024 у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що у присутності двох свідків усно було повідомлено позивача.
Позивач був належним чином повідомлений про дату і час розгляду справи, у зазначений час не прибув, явку свого представника не забезпечив, клопотань про перенесення розгляду справи не надав, тому було прийнято рішення про розгляд справи за його відсутності.
Оцінюючи доводи позивача з приводу порушення процедури розгляду справи та винесення оскаржуваної постанови, суд зазначає наступне.
Справа про адміністративне правопорушення розглядається у присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Разом із тим, при складанні протоколу щодо позивача останнього повідомлено про розгляд справи про адміністративне правопорушення щодо нього, роз'яснено його права та обов'язки, а тому його неявка у день винесення постанови не перешкоджала розгляду справи, також позивачу було роз'яснено про право на отримання правничої допомоги, яким він скористався з огляду на обставини, які зазначені у позові.
Відтак, відповідач правомірно розглянув справу про адміністративне правопорушення щодо позивача за відсутності позивача та за результатом такого розгляду прийняв законну та обґрунтовану постанову про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Порушень прав позивача під час складання протоколу про адміністративне правопорушення та винесення оспорюваної постанови судом не встановлено.
Таким чином, на підставі викладеного вище, суд дійшов висновку, що оспорювана постанова, ухвалена уповноваженою посадовою особою, у порядку та спосіб, встановлені законодавством, стягнення накладено в межах санкції статті КУпАП та з дотриманням строків накладення адміністративного стягнення, а тому підстави для задоволення позовної заяви відсутні.
При цьому суд критично ставиться до твердження сторони позивача про відсутність у діях позивача складу адміністративного правопорушення, оскільки доводи позивача спростовуються вищенаведеним і нічим об'єктивно не підтверджуються та зводяться до намагання уникнути відповідальності за вчинене адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210-1 КУпАП.
Щодо зауважень сторони позивача про порушення порядку та процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення, суд, не применшуючи значення необхідності дотримання встановленої законодавством процедури ухвалення того чи іншого рішення, вважає, що порушення такої процедури може бути підставою до скасування рішення суб'єкта владних повноважень лише за тієї умови, якщо воно вплинуло або могло вплинути на правильність рішення.
У постанові Верховного Суду у справі № 825/2328/16 від 22.05.2020 викладений висновок про те, що порушення процедури прийняття рішення суб'єктом владних повноважень саме по собі може бути підставою для визнання його протиправним та скасування у разі, коли таке порушення безпосередньо могло вплинути на зміст прийнятого рішення.
Певні дефекти адміністративного акта можуть не пов'язуватись з його змістом, а стосуватися процедури його ухвалення. У такому разі можливі дві ситуації: внаслідок процедурного порушення такий акт суперечитиме закону (тоді акт є нікчемним), або допущене порушення не вплинуло на зміст акта (тоді наслідків для його дійсності не повинно наставати взагалі).
Отже, саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом.
Виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб'єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття.
Так, дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків (ultraviresaction - invalidact).
Разом із тим, не кожен дефект акта робить його неправомірним.
Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваністьакта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність.
Суд наголошує, що, відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.
Таким чином, ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб'єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: «протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків» і, на противагу йому, принцип «формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення».
Межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб'єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття.
Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 23.04.2020 у справі № 813/1790/18.
Також при вирішенні даного спору суд зауважує, що Європейський суд з прав людини в п. 32 справи «Максименко проти України» обґрунтував необхідність забезпечення юридичної допомоги у випадку, коли інтереси правосуддя вимагають, щоб цій особі була надана така допомога. Інтереси правосуддя вимагають забезпечення обов'язкового представництва у випадку, коли йдеться про позбавлення особи свободи.
Санкція частини 3 ст.210-1 КУпАП не передбачає застосування адміністративного арешту. Таким чином відсутність захисника при складанні оскаржуваної постанови не суперечить інтересам правосуддя, оскільки позивач реалізував право на оскарження постанови про адміністративне правопорушення у суді, скориставшись при зверненні з позовом до суду правовою допомогою адвоката, його участь при розгляді справи була забезпечена його представником адвокатом навроцькою Тетяною Володимирівною, а відтак подальший захист прав і свобод особи може бути забезпечено в суді при оскарженні дій та рішень суб'єкта владних повноважень.
Крім того, положення ст.268 КУпАП не містять імперативної заборони щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення передбачені ст.210, 210-1 КУпАП за відсутності особи, яка притягується до адміністравтиної відповідальності.
Відтак суд відхиляє доводи сторони позивача про порушення його прав під час складання протоколу про адміністративне правопорушення та винесення оспорюваної постанови.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Отже, обов'язок доказування в адміністративному судочинстві визначений статтею 71 КАС України розподіляється таким чином, що позивач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує позовні вимоги, тобто підставу позову, а відповідач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує заперечення проти позову, що відповідає правій позиції Верховного Суду, яка викладена у постановах від 14.03.2018 у справі № 760/2846/17 та від 14.02.2018 по справі № 536/583/17.
Відповідачем на дотримання вимог ч. 2 ст. 77 КАС України доведено правомірність притягнення позивача до адміністративної відповідальності, адже зміст оскаржуваної постанови відображає склад адміністративного правопорушення.
У відповідності до ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову належить відмовити повністю.
При цьому, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Враховуючи, що у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю, витрати зі сплати судового зборуналежить віднести на рахунок позивача.
Керуючись ст. 2, 5, 9, 72, 73, 77, 78, 134, 139, 241-246, 250, 255, 268-272, 286, 295, 297 КАС України, суд
У задоволенні позову - відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено 25.03.2025.
Суддя А.В. Ватажок-Сташинська