"18" березня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/5643/24
Господарський суд Одеської області у складі: судді Цісельського О.В.,
за участю секретаря судового засідання Ігнатишеної А.О.,
за участю представників:
від позивача: не з'явився,
від відповідача-1: не з'явився,
від відповідача-2: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 916/5643/24
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (вул. Симона Петлюри, № 30, м. Київ, 01032)
до відповідачів: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Рекламно-виробнича компанія Лідер» (вул. Михайлівська, № 18, оф. 502, м. Херсон, 73025);
2) ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; адреса для листування: АДРЕСА_2 )
про стягнення 328 797,33 грн,
1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.
25.12.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» звернулося до Господарського суду Одеської області з позовної заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рекламно-виробнича компанія Лідер» та ОСОБА_1 , в якій просить суд стягнути солідарно з відповідачів суму заборгованості за кредитним договором № 011/87120/00921549 від 27.10.2020 в розмірі 328797,33 грн, з яких: 246041,55 грн заборгованості за основним боргом та 82755,78 грн заборгованості за відсотками.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачами умов вказаного кредитного договору та договору поруки № 144302/87120/328351 від 27.10.2020, за якими позивач набув права вимоги на підставі укладеного між ним та АТ «Райффайзен Банк» договору відступлення права вимоги № 114/2-72 від 24.07.2024.
Так, позивач зазначає, що на виконання п. 3.1. кредитного договору банком було надано позичальнику кредитні кошти в сумі 355700,00 грн, проте позичальник свої зобов'язання за кредитним договором виконує неналежним чином, у зв'язку з чим станом на 30.07.2024 у нього утворилась заборгованість в розмірі 328797,33 грн.
В свою чергу, як додає позивач, в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_1 27.10.2020 укладено вищевказаний договір поруки, за умовами якого поручитель зобов'язався відповідати перед кредитором солідарно з позичальником за виконання забезпечених зобов'язань, у тому числі тих, що виникнуть у майбутньому, які випливають з умов основного договору. При цьому, позивач зауважує, що ним на адресу поручителя 26.11.2024 було надіслано вимогу № 8827112 від 22.11.2024 щодо погашення заборгованості за кредитним договором, однак вказана вимога відповідачем 2 залишена без виконання.
Окрім того, позивач вказує, що 24.07.2024 між АТ «Райффайзен Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір відступлення права вимоги № 114/2-72, відповідно до умов якого право грошової вимоги за кредитним договором № 011/87120/00921549 від 27.10.2020, укладеним між АТ «Райффайзен Банк» та ТОВ «РВК Лідер», перейшло до ТОВ «ФК «ЄАПБ».
Між тим, за ствердженням позивача, всі нарахування, що відбувались до дати отримання ТОВ «ФК «ЄАПБ» права грошової вимоги здійснювались безпосередньо АТ «Райффайзен Банк», станом на день відступлення права вимоги ТОВ «ФК «ЄАПБ» не здійснювалося жодних додаткових нарахувань, умови кредитного договору в односторонньому порядку не змінювалися. Крім того, в разі сплати боржником коштів на погашення заборгованості на рахунки АТ «Райффайзен Банк», вони були б перераховані на рахунки ТОВ «ФК «ЄАПБ» та зараховані на погашення відповідної кредитної заборгованості.
Відповідачі відзив на позов не надали, своїм правом на захист не скористались.
Інші заяви по суті справи до суду не надходили.
2. Процесуальні питання, вирішені судом.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.12.2024 позовна заява вх.№ 5786/24 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 30.12.2024 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (вх. № 5786/24 від 25.12.2024) залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків протягом семи днів з дня вручення ухвали суду.
06.01.2025 на електронну адресу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» надійшла заява про усунення недоліків (вх.№ 286/25), яка не містила КЕП представника.
В подальшому, 10.01.2025 засобами поштового зв'язку до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» надійшла тотожна заява про усунення недоліків позову, із змісту якої вбачається фактичне усунення недоліків, встановлених ухвалою суду від 30.12.2024 та додані відповідні документи.
14.01.2025 ухвалою Господарського суду Одеської області прийнято позовну заяву (вх.№5786/24 від 25.12.2024) до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/5643/24. Постановлено справу № 916/5643/24 розглядати за правилами Господарського процесуального кодексу України в порядку спрощеного позовного провадження та призначено розгляд справи по суті на "06" лютого 2025 року о 12:40 год.
Даною ухвалою суду також витребувано у Міністерства соціальної політики України відомості щодо перебування на обліку (реєстрації) в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб та місце реєстрації на підконтрольній Україні території щодо ОСОБА_1 .
31.01.2025 до суду надійшов лист Міністерства соціальної політики України (вх. № 3461/25), з якого вбачається, що згідно відомостей, внесених до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб станом на 27.01.2025, запитувана особа з 13.03.2022 перебуває на обліку внутрішньо переміщених осіб. В даному листі також зазначено місце фактичного проживання станом на 13.03.2022 та адресу для листування: 68820, с. Котловина, вул. Молодіжна, № 12.
06.02.2025 ухвалою Господарського суду Одеської області відкладено розгляд справи № 916/5643/24 по суті на "20" лютого 2025 року о 10:20 год.
20.02.2025 ухвалою Господарського суду Одеської області відкладено розгляд справи № 916/5643/24 по суті на "18" березня 2025 року об 11:20 год.
У призначене на 18 березня 2025 року судове засідання представник позивача не з'явився. Підсистемою «Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в автоматичному режимі доставлено до «Електронного кабінету» ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» кожну із постановлених у справі ухвал. Окрім того ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» у позові заявлено клопотання про розгляд справи за відсутності представника та ухвалення рішення на підставі наявних у справі доказів.
Відповідачі - ТОВ «Рекламно-виробнича компанія Лідер» та ОСОБА_1 про час та місце розгляду справи повідомлялися своєчасно, проте своїх представників в судові засідання жодного разу не направили, поважність підстав неявки належними та допустимими доказами суду не обґрунтували, своїми процесуальними правами на подання відзиву не скористалися, з огляду на що суд вважає за можливе відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України розглянути справу за наявними в ній матеріалами. При цьому суд зауважує, що відповідачі не повідомляли суду про наявність обставин, що перешкоджають їм прийняти участь у розгляді справи в умовах воєнного стану, запровадженого на території України або з інших підстав.
Стосовно повідомлення відповідачів про розгляд справи, суд відзначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, надіслані відповідачам рекомендованим листом з позначкою «Судова повістка» ухвали у справі були повернуті поштовою установою на адресу суду з відбитком календарного штемпелю на конверті та відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», про що свідчить наявне в матеріалах справи поштове повідомлення.
Згідно п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв'язку вимог Правил надання послуг поштового зв'язку, суд вважає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Сам лише факт не отримання заявником кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.
Суд також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 29.03.2021 у справі № 910/1487/20, де зазначено, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
Крім того пунктом сьомим статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Суд зауважує, що, виходячи зі змісту диспозитивних положень пунктів 1- 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення може бути не лише день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення (тобто день фактичного отримання рішення), а й день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (аналогічні висновки викладені у Постанові Верховного Суду від 11.07.2024 у справі № 903/237/23).
Окрім того, відповідно до ч. 4 ст. 122 ГПК України, відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи. В оголошенні про виклик вказуються дані, зазначені в частині першій статті 121 цього Кодексу.
При цьому, враховуючи неотримання відповідачами поштової кореспонденції за своїм місцезнаходженням, судом протягом всього строку розгляду справи вживалися додаткові заходи щодо належного та фактичного повідомлення відповідача про розгляд даної справи судом за всіма відомими суду засобами зв'язку з ними, а саме на офіційній сторінці Господарського суду Одеської області веб-порталу «Судова влада України» (розділ «Оголошення про виклик») розміщувалось відповідне оголошення від 25.02.2025.
Окрім того, секретарем судового засідання здійснено спробу передати телефонограму за повідомленим суду Міністерством соціальної політики України номером телефону відповідача-2, проте повідомити належну інформацію по справі не надалось можливим, оскільки, згідно сповіщення оператора мобільного зв'язку «абонент не може прийняти дзвінок».
Враховуючи відсутність у відповідному реєстрі відомостей щодо електронної пошти чи інших засобів зв'язку з відповідачами, не повідомлення суду інших засобів зв'язку з відповідачами, суд прийшов до висновку, що вказані дії свідчать про відмову від отримання відповідачами судових повісток (ухвал суду).
Також, за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Ухвали Господарського суду Одеської області по справі № 916/5643/24 було оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень, що вбачається за веб-адресою: https://reyestr.court.gov.ua/.
Таким чином, суд зазначає, що відповідачі також не були позбавлені права та можливості за власною ініціативою скористатися вільним доступом до електронного реєстру судових рішень в Україні, в силу положень наведеної статті 2, 4 Закону України «Про доступ до судових рішень», та за відомим номером даної справи № 916/5643/24 ознайомитися із змістом ухвал Господарського суду Одеської області та визначеними у них датами, часом та місцем розгляду даної справи з метою забезпечення представництва своїх інтересів в судових засіданнях.
Суд зауважує, що попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов'язки. Практика ЄСПЛ визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Витративши значні ресурси, Україна створила інформаційне поле, де зацікавлена особа легко знайде інформацію про судову справу. Функціонує Єдиний державний реєстр судових рішень. На сайті судової влади доступні персоналізовані відомості про автоматичний розподіл справ та розклад засідань. Працює підсистема «Електронний кабінет» ЄСІТС. Все безкоштовно і доступно.
Використання цих інструментів та технологій забезпечує добросовісній особі можливість звертатися до суду, брати участь у розгляді справи у зручній формі та з мінімальними витратами. Тобто держава Україна забезпечила можливість доступу до правосуддя і право знати про суд.
Отже, суд вважає, що ним було виконано умови Господарського процесуального кодексу України стосовно належного та своєчасного повідомлення відповідачів про розгляд справи і забезпечення реалізації ними своїх прав.
За наведених обставин суд доходить висновку, що судом було вчинено всі необхідні дії щодо повідомлення відповідачів про відкриття провадження у справі, а також про всі призначені по справі судові засідання, вчинення відповідних процесуальних дій та надано можливість взяти участь у судових засіданнях і викласти свої, зокрема, заперечення проти задоволення позовних вимог, натомість останні не вживали заходів щодо реалізації наданого їм права навести свої доводи та міркування, заперечення проти заяв, доводів і міркувань інших осіб, передбачене статтею 42 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, шляхом участі в судових засіданнях, подання відзиву на позовну заяву та надання доказів.
Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Таким чином, суд вважає, що учасники справи про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, відтак, керуючись статтею 202 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу за їх відсутності за наявними у ній матеріалами.
З огляду на те, що розгляд даної справи неодноразово відкладався у зв'язку з нез'явленням відповідачів у судові засідання, неподанням відповідачами відзиву на позовну заяву, а також враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів, що є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами за відсутності представників учасників справи у відповідності до вимог частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Судом враховано, що в умовах воєнного часу, суди України, продовжують працювати на територіях, де це є можливим, на підставі чого, з метою забезпечення розумного балансу між нормами статті 3 Конституції України, згідно з якою людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а також положеннями статті 2 Господарського процесуального кодексу України, які визначають завдання господарського судочинства, з урахуванням норм Закону України «Про правовий режим воєнного стану», приймаючи до уваги обставини даної справи та достатність часу, наданого всім учасникам справи для висловлення своєї правової позиції по даній справі, суд вважав за доцільне розглядати дану справу в межах розумного строку, створивши учасникам справи умови належного балансу безпеки та можливості ефективної реалізації їх процесуальних прав.
З урахуванням викладеного, за об'єктивних обставин розгляд даної позовної заяви був здійснений судом без невиправданих зволікань настільки швидко, наскільки це було можливим за вказаних умов, у межах розумного строку в контексті положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до ст.ст.209, 210 ГПК України судом були з'ясовані всі обставини, на які позивач посилався під час судового розгляду як на підставу своїх вимог і заперечень, а також судом були безпосередньо досліджені всі докази, наявні в матеріалах справи.
В судовому засіданні, 18.03.2025 господарським судом був закінчений розгляд справи по суті та відповідно до ч.4 ст.240 ГПК України було підписано скорочене рішення суду без його проголошення.
3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.
27.10.2020 між Акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Райффайзен Банк» (надалі - банк/кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «РВК Лідер» (надалі - позичальник) укладено кредитний договір № 011/87120/00921549 (надалі - кредитний договір).
Відповідно до п. 1.1. кредитного договору кредитор зобов'язується надати позичальнику кредитні кошти надалі (кредит) в формі невідновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитування в сумі 355700,00 грн (надалі ліміт), а позичальник зобов'язується використати кредит за цільовим призначенням, повернути кредитору суму кредиту, сплатити проценти та комісії, а також виконати інші зобов'язання, визначені договором.
Згідно п. 1.2. кредитного договору кінцевий термін надання кредиту - 27.12.2020 - становить останній день, коли позичальник може звернутися до кредитора з метою отримання кредиту.
Згідно п. 1.3. кредитного договору кінцевий термін погашення кредиту - 27.10.2023, або інша дата визначена відповідно до пункту 5.4. або статті 8 договору (останній день строку користування кредитом, до закінчення якого позичальник зобов'язаний здійснити погашення заборгованості за договором в повному обсязі).
Відповідно до п. 1.4. кредитного договору кредит надається позичальнику на розвиток бізнесу, а саме: фінансування витрат, пов'язаних з веденням господарської діяльності позичальника, за винятком та надання або повернення фінансової допомоги, внесків до статутного фонду, благодійних внесків, виплати дивідендів.
Як вбачається з п. 2.1. кредитного договору протягом строку фактичного користування кредитом до кінцевого терміну погашення кредиту, визначеного пунктом 1.3. договору включно, позичальник зобов'язаний щомісяця сплачувати кредитору проценти, сума яких розраховується на основі фіксованої процентної ставки в розмірі 18,35%. Розмір процентної ставки може змінюватися в порядку та випадках, передбачених цим договором.
Відповідно до п. 2.2. кредитного договору у випадку неповернення кредиту в кінцевий термін погашення кредиту, позичальник зобов'язаний сплатити кредитору проценти, що розраховуються на основі процентної ставки в розмірі 18,35% річних та нараховуються на залишок фактичної заборгованості за кредитом (в т.ч. простроченої) з дня, наступного за кінцевим терміном погашення кредиту до дня фактичного погашення кредиту.
Відповідно до п. 2.3. кредитного договору, нарахування процентів за кредитом здійснюється виходячи із фактичної кількості днів у місяці та році. Проценти нараховуються щоденно на залишок фактичної заборгованості за кредитом/простроченої заборгованості за договором протягом всього строку користування кредитом/наявності простроченої заборгованості. При розрахунку процентів враховується день видачі кредиту (траншу) та не враховується день погашення кредиту/простроченої заборгованості в повному обсязі.
Згідно із п. 2.4. кредитного договору, розмір процентної ставки, за якою позичальник сплачує кредитору проценти за фактичне користування кредитом до настання кінцевого терміну погашення кредиту, визначена пунктом 2.1. договору збільшується на 200 базисних пунктів при кожному невиконанні або неналежному виконанні позичальником будь-якої з умов, передбачених п. 3.6. та/або п. 6.1. та/або п. 6.4. та/або п. 7.1.1. та/або відмови від виконання вимоги кредитора, передбаченої п. 8.1.4. договору.
Підпунктами 3.1.3. 3.1.4., п 3.1. кредитного договору передбачено, що обов'язковими умовами надання позичальнику кредиту або його частини (траншу) є зокрема:
- наявність поточного рахунку (3.1.3.);
- надання кредитору письмової заяви позичальника про надання кредиту (траншу) за формою, установленою кредитором (із зазначенням цільового використання, не пізніше кінцевого терміну надання кредиту та за умови, що сума запитаного кредиту, зазначена в заяві це перевищує розмір невикористаного ліміту (3.1.4.).
У розділі «Визначення термінів» кредитного договору поточним рахунком позичальника зазначено № НОМЕР_1 , відкритий в AT «Райффайзен Банк Аваль», код банку 380805.
Виконання зобов'язань позичальника, що виникають (в т.ч. виникнуть у майбутньому) за договором, забезпечується порукою відповідно до договору поруки, який повинен бути укладений після укладення договору, але до дня надання кредиту за договору, між кредитором і поручителем ОСОБА_1 . Поручитель солідарно відповідає за виконання зобов'язань позичальника, що виникли або виникнуть у майбутньому на підставі договору (п. 4.1. кредитного договору).
Відповідно до п. 5.2., 5.3. кредитного договору позичальник здійснює повернення Кредиту та сплату Процентів щомісячно ануїтетними (однаковими) платежами в розмірах згідно з Графіком. Ануїтетний платіж включає в себе повернення частини основної суми кредиту та сплату процентів за його використання. Позичальник зобов'язується здійснювати погашення кредиту та процентів ануїтетними платежами у валюті кредиту кожного місяця, 27 числа (надалі - дата платежу), та при погашенні заборгованості за кредитом в повному обсязі.
При простроченні погашення ануїтетного платежу проценти, нараховані на суму простроченої заборгованості за кредитом за період прострочення, в тому числі, визначені п. 2.2. договору, підлягають сплаті додатково до сум, передбачених графіком. При цьому, у разі нездійснення погашення кредиту в кінцевий термін погашення кредиту проценти, передбачені п. 2.2. договору, нараховуються та сплачуються позичальником за період з дати кінцевого терміну погашення кредиту (включно) по календарний день, що передує дню фактичного погашення заборгованості за договором в повному обсязі.
Пунктом 5.6. передбачено, що підписанням договору позичальник надає право кредитору здійснювати договірне списання грошових коштів з рахунків позичальника (в т.ч. його структурних підрозділів), зокрема, з поточного рахунку, з рахунків, що будуть відкриті позичальнику у кредитора протягом строку дії договору та реквізити яких кредитор визначить самостійно, в розмірі сум, належних до сплати позичальником за договором та/або договорами забезпечення, в т.ч. з метою погашення заборгованості за кредитом, сплати процентів, комісій, пені, штрафу, відшкодування витрат та інших платежів, передбачених договором/договорами забезпечення. Таке договірне списання може здійснюватися кредитором протягом строку дії договору будь-яку кількість разів, починаючи з дати настання строку виконання відповідного грошового зобов'язання (включно) до повного погашення заборгованості.
Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і скріплення печатками сторін та діє до повного виконання ними прийнятих зобов'язань за договором (п. 12.1. кредитного договору).
Згідно із Графіком погашення заборгованості за кредитом та сплати процентів від 27.10.2020 (Додаток № 1 до кредитного договору № 011/87120/00921549 від 27.10.2020), сторони визначили щомісячну суму погашення заборгованості за кредитом, щомісячний розмір сплати процентів за користування кредитом, загальну щомісячну суму, що підлягає погашення за договором (платіж) та кінцевий термін погашення заборгованості за кредитом та сплати процентів - 27.10.2023.
На виконання п. 3.1. кредитного договору, ТОВ «РВК Лідер» звернулось до АТ «Райффайзен Банк Аваль» із заявою про перерахування коштів на поточний рахунок позичальника, а банком 29.10.2020 було перераховано на рахунок № НОМЕР_1 позичальнику кредитні кошти в сумі 355700,00 грн. Факт отримання позичальником кредитних коштів в сумі 355700,00 грн. підтверджується випискою по особовому рахунку позичальника.
В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_1 (надалі - відповідач-2/поручитель) 27.10.2020 укладено договір поруки № 144302/87120/328351 (надалі - договір поруки).
У розділі «Визначення термінів» сторонами погоджено, що позичальником (боржником) є ТОВ «РВК Лідер», а основний договір - кредитний договір № 011/87120/00921549 від 27.10.2020, укладений між позичальником та кредитором, із змінами та доповненнями до нього, що внесені та будуть внесені у майбутньому.
Згідно п. 1.1. договору поруки поручитель зобов'язується відповідати перед кредитором солідарно з позичальником за виконання забезпечених зобов'язань, у тому числі тих, що виникнуть у майбутньому, які випливають з умов Основного договору. Порукою за цим договором забезпечується виконання забезпечених зобов'язань у повному обсязі, включаючи, але не обмежуючись, сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків та сплату нарахованих відповідно до ст. 625 ЦК України сум тощо.
Відповідно до п. 1.2. договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання забезпечених зобов'язань у тому ж обсязі, що і позичальник, в порядку та строки, визначені Основним договором, у тому числі при виникненні підстав для дострокового повного/часткового виконання забезпечених зобов'язань.
За приписами п. 2.1. договору поруки у випадку повного або часткового невиконання (неналежного виконання) позичальником всіх або окремих забезпечених зобов'язань кредитор набуває права вимагати від поручителя виконання ним як солідарним боржником забезпечених зобов'язань та сплати заборгованості за забезпеченими зобов'язаннями, а поручитель - зобов'язаний виконати вимоги кредитора щодо виконання забезпечених зобов'язань та сплатити заборгованість за забезпеченими зобов'язаннями
Поручитель зобов'язується здійснити виконання забезпечених зобов'язань протягом 5 (п'яти) робочих днів з дати отримання відповідної вимоги від кредитора та в обсязі, зазначеному в такій вимозі. Вимога кредитора є єдиним та достатнім доказом настання підстав для виконання поручителем забезпечених зобов'язань в розмірі, визначеному кредитором у вимозі (п. 2.2. договору поруки).
Відповідно до п. 6.1. договору поруки встановлено, що він вступає в силу з моменту його підписання сторонами і скріплення печаткою кредитора. Строк поруки, що встановлена договором, за кожним забезпеченим зобов'язанням становить 5 (п'ять) років від дня закінчення строку/настання терміну виконання відповідного забезпеченого зобов'язання. Порука для відповідного забезпеченого зобов'язання не припиняється після закінчення цього строку у разі, якщо кредитор у межах цього строку пред'явив вимогу до поручителя. Сторони погодили, що строк поруки для забезпечених зобов'язань, виконання яких здійснюється частинами, обчислюється окремо по кожній його частині починаючи від дня закінчення строку/настання терміну виконання відповідної частини такого забезпеченого зобов'язання.
Згідно із виконаним АТ «Райффайзен Банк» розрахунком заборгованості станом на 30.07.2024 за ТОВ «РВК Лідер» обліковується 328797,33 грн заборгованості, з яких 246041,55 грн заборгованості за кредитом та 82755,78 грн заборгованості за відсотками.
24.07.2024 між Акціонерним товариством «Райффайзен Банк» (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (надалі - позивач, ТОВ «ФК «ЄАПБ», новий кредитор) укладено договір відступлення права вимоги № 114/2-72, відповідно до п. 2.1. якого, на умовах, встановлених цим договором та відповідно до ст. 512-519 Цивільного кодексу України, первісний кредитор передає (відступає) новому кредиторові за плату, а новий кредитор приймає належні первісному кредитору права вимоги до боржників, вказані у Реєстрі(ах) боржників (портфель заборгованості). Перелік кредитних договорів, боржників, розрахунок сум заборгованості боржника на дату підписання договору зазначені в Додатку 1 до договору (попередній реєстр боржників), що є його невід'ємною частиною.
Пунктом 2.2. договору відступлення права вимоги, сторони узгодили, що відступлення новому кредитору зазначених в попередньому Реєстрі боржників (Додаток № 1 до договору) Прав вимоги відбувається за умови виконання новим кредитором п. 3.2. договору, та з моменту підписання сторонами реєстру(ів) боржників, складених за формою, наведеною в Додатку № 2 до договору. Сторони погодили, що Реєстр(и) боржників підписується(ються) сторонами не пізніше 10 робочих днів з дати підписання договору та попереднього реєстру боржників.
Згідно із п. 2.3. договору відступлення права вимоги, внаслідок передачі (відступлення) портфеля заборгованості за цим договором, новий кредитор заміняє первісного кредитора у кредитних договорах та договорах забезпечення, що входять до портфеля заборгованості і відповідно вказані у Реєстрі боржників, та набуває прав грошових вимог первісного кредитора, включаючи право вимагати від боржників та поручителів належного виконання всіх грошових та інших зобов'язань за кредитними договорами та договорами забезпечення. Права вимоги переходять до нового кредитора в повному обсязі, безвідзивно та без можливості зворотного відступлення. …
Пунктом 2.6. договору відступлення права вимоги визначено, що відступлення прав вимоги за договором здійснюється без згоди боржників за кредитними договорами та/або поручителів за договорами забезпечення.
Протягом 10 календарних днів з дати відступлення прав вимоги за цим договором первісний кредитор здійснює розсилку повідомлень боржникам та поручителям про відступлення новому кредитору прав вимоги згідно діючого законодавства України (п. 2.7. договору відступлення права вимоги).
Відповідно до п. 3.1. договору відступлення права вимоги загальна вартість прав вимоги за договором (ціна договору) становить 9954359,21 грн.
Згідно із п. 5.5. договору відступлення права вимоги, з дати відступлення права вимоги новий кредитор приймає на себе всі ризики, пов'язані із подальшим стягненням заборгованості за кредитними договорами та зверненням стягнення за договорами забезпечення незалежно від стадії стягнення - судової чи позасудової, самостійно визначає способи стягнення заборгованості, що випливає із прав вимоги та звернення стягнення за договорами забезпечення та здійснює їх на власний розсуд та ризик з урахуванням та дотриманням вимог чинного законодавства України.
Договір набирає силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і скріплення печатками та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань по договору (п. 7.1. договору).
Відповідно до Реєстру боржників № 4 від 30.07.2024 до договору відступлення права вимоги № 114/2-72 від 24.07.24, ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» набуло права грошової вимоги до ТОВ «РВК Лідер» за кредитним договором № 011/87120/00921549 від 27.10.2020 в сумі 328797,33 грн, з яких: 246041,55 грн - заборгованість за основним боргом по кредиту; 82755,78 грн - заборгованість за відсотками.
ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» перерахувало АТ «Райффайзен Банк» оплату за відступлення прав вимоги згідно договору відступлення права вимоги № 114/2-72 від 24.07.2024 у розмірі 9 954 359,21 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 372 від 24.07.24.
26.11.2024 позивачем на адресу ОСОБА_1 (поручитель) було надіслано досудову вимогу № 8827112 від 22.11.2024 щодо погашення заборгованості за кредитним договором № 011/87120/00921549 від 27.10.2020 у п'ятиденний термін з моменту отримання цієї вимоги в сумі 328797,33 грн, з яких: 246041,55 грн - заборгованість за основним боргом по кредиту; 82755,78 грн - заборгованість за відсотками. Однак вказана вимога другим відповідачем залишена без виконання та відповіді.
Враховуючи невиконання відповідачем-1 своїх договірних зобов'язань, позивач звернувся до господарського суду з даним позовом, у якому просить суд стягнути з відповідачів на свою користь 328797,33 грн, з яких: 246041,55 грн - заборгованість за основним боргом по кредиту; 82755,78 грн - заборгованість за відсотками.
4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.
Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч.ч.1-2 ст.180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Відповідно до вимог ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.
Згідно з частиною 2 статті 345 ГК України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.
Згідно з ч.3 ст.346 ГК України кредити надаються банком під відсоток. Надання безвідсоткових кредитів забороняється, крім випадків, передбачених законом.
У ст. 204 Цивільного кодексу України зазначено, що договори укладені між сторонами по справі, як цивільно - правові правочини є правомірними на час розгляду справи, якщо їх недійсність прямо не встановлено законом, та вони не визнані судом недійсними, тому зобов'язання за цими договорами мають виконуватися належним чином.
Згідно з ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Частиною першою статті 513 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Згідно із статтею 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною першою статті 516 Цивільного кодексу України передбачено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з приписами ч. 2 ст. 516 ЦК України, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
У відповідності до ч. 1 ст. 517 названого Кодексу первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Статтями 525, 526 ЦК України, що кореспондуються за змістом з положеннями ст. 193 ГК України, передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі.
Відповідно до ч.1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.
Згідно ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.
Стаття 554 ЦК України встановлює, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які за одним чи за декількома договорами поруки поручилися перед кредитором за виконання боржником одного і того самого зобов'язання, є солідарними боржниками і відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.
Частиною 1 статті 559 ЦК України передбачено, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання. У разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності боржника, такий поручитель несе відповідальність за порушення зобов'язання боржником в обсязі, що існував до такої зміни зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зокрема, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 Цивільного кодексу України).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Частиною 1 статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За приписами ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Статтею 1047 Цивільного кодексу України передбачено, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
Частиною 1 статті 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За змістом статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Статтею 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (позика), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно зі ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Відповідно до ч.ч.1-2 ст.1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банком є юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків. Банківський кредит - будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.
Згідно зі ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Згідно з п.7.1.2. ст.7 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.
Згідно з п.30.1. ст.30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.
5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно із ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ч. 2).
Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1). У разі посилання учасника справи на невчинення ін. учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. У справах про невиконання боржником умов договору оренди, суборенди, емфітевзису, суперфіцію, якщо таке порушення може мати наслідком припинення права користування земельною ділянкою, що зазначена в аграрній ноті як місце вирощування, збирання, виробництва, переробки, зберігання та/або утримання майбутньої сільськогосподарської продукції, особа, яка передала в користування боржника за аграрною нотою таку земельну ділянку, повинна надати суду докази здійснення нею заходів досудового врегулювання спору, передбачених Законом України «Про аграрні ноти» (ч. 2). Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 3).
Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1). Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2).
Згідно із ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1). Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (ч. 2).
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 ГПК України).
Відповідно до ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування (ч. 1). Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч. 2).
У відповідності до вимог ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1). Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч. 2). Суд надає оцінку (ч. 3) як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Верховний Суд у постанові від 06.11.2019 у справі №909/51/19 вказав, що ключовою рисою цивільного права є автономія волі сторін, яка знаходить своє втілення у принципі свободи договору.
Свобода договору, закріплена у якості однієї із засад цивільного законодавства, сформульована у статтях 6 та 627 ЦК України, у відповідності до яких сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Судом встановлено, що між сторонами виникли правовідносини з приводу виконання кредитного договору № 011/87120/00921549 від 27.10.2020, предметом якого є права та обов'язки сторін щодо надання кредиту, його повернення, сплати процентів за користування кредитом, які мають здійснюватися відповідно до домовленостей сторін цього договору.
Укладений між банком та відповідачем-1 договір, який за своєю суттю відноситься до кредитного договору, є підставою для виникнення у сторін за цим договором кредитних правовідносин відповідно до ст.ст. 173, 174 Господарського кодексу України (ст.ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України), і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання його сторонами.
Господарський суд враховує правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду у складі суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.03.2021 у справі №904/2073/19, відповідно до якої договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Принцип повернення, строковості та платності означає, що кредит має бути поверненим позичальником у визначений у кредитному договорі строк з відповідною платою за його користування.
Тобто, кредитний договір є окремим видом цивільно-правових договорів, який визначає взаємні зобов'язання і відповідальність між комерційним банком і клієнтом з метою одержання останнім кредиту. Кредитний договір є консенсуальним, оплатним та двостороннім. Предметом кредитного договору є грошові кошти (кредит) в будь-якій валюті. Кредитний договір вважається укладеним з моменту досягнення згоди за всіма істотними умовами договору. Правовідносини з надання кредиту за своєю правовою природою є договірними правовідносинами, регулюються самостійно сторонами шляхом укладення договору. На кожну із сторін, яка підписує договір, покладається обов'язок узгодження всіх спірних питань, які виникають під час укладення договору, до моменту його підписання, та самостійного аналізу можливих негативних наслідків при підписанні такого договору, а також кожна сторона не позбавлена права відмовитись від підписання договору, якщо його умови чи частина суперечить інтересам сторони або нормам чинного законодавства.
На кожну із сторін, яка підписує договір, покладається обов'язок узгодження всіх спірних питань, які виникають під час укладення договору, до моменту його підписання, та самостійного аналізу можливих негативних наслідків при підписанні такого договору, а також кожна сторона не позбавлена права відмовитись від підписання договору, якщо його умови чи частина суперечить інтересам сторони або нормам чинного законодавства.
Відповідач-1 заперечень щодо викладених у договорі умов не висловлював, питання про зміну умов договору не порушував. Сторони погодили умови договору та встановили відповідні зобов'язання з урахуванням загальних принципів цивільного законодавства. Згідно з положеннями статті 526 ЦК України, статей 193, 198 ГК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк, відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України), а в силу приписів статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується.
Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Цивільний кодекс України імперативно не визнає оспорюваний правочин недійсним, а лише допускає можливість визнання його таким у судовому порядку. Оспорюваний правочин може бути визнаний судом недійсним за вимогою однієї із сторін або іншої заінтересованої особи (за доведеності порушеного права такої особи), якщо під час вирішення відповідного спору буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину.
При цьому, як встановлено судом, задля забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, між банком та ОСОБА_1 27.10.2020 укладено договір поруки № 144302/87120/328351, відповідно до умов якого поручитель відповідає перед кредитором солідарно у тому ж обсязі, що і позичальник, в порядку та строки, визначені кредитним договором, у тому числі при виникненні підстав для дострокового повного/часткового виконання забезпечених зобов'язань.
Так, відповідачі заперечень щодо викладених у договорах умов не висловлювали, питання про зміну умов договорів не порушували. Сторони погодили умови договорів та встановили відповідні зобов'язання з урахуванням загальних принципів цивільного законодавства.
Беручи до уваги встановлену статтею 204 ЦК України та неспростовану в межах цієї справи в порядку статті 215 ЦК України презумпцію правомірності означених договорів, суд вважає їх належною у розумінні статей 11, 509 ЦК України та статей 173, 174 ГК України підставою для виникнення та існування обумовлених таким договорами кореспондуючих прав і обов'язків сторін. Докази, що спростовують ці обставини, в матеріалах господарської справи відсутні та суду не надавались.
Отже, предметом спору у даній справі є заборгованість за кредитним договором, а предметом позову - її стягнення.
Матеріалами справи підтверджено, що на виконання умов кредитного договору банком перераховано на поточний рахунок відповідача-1 - кредитні кошти у розмірі 355700,00 грн із відповідним призначенням платежу, що відображено у доданих до позову банківських виписках по особовому рахунку ТОВ «РВК Лідер».
З урахуванням вимог ст.41 Закону України «Про Національний банк України», Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого Постановою правління Національного банку України від 04.07.2018 №75, виписки з особових рахунків клієнтів є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних операцій. Виходячи із зазначеного, виписки по рахунках є належними доказами підтвердження видачі кредиту та наявності заборгованості.
Таким чином, суд констатує, що банком належним чином виконано взяті на себе зобов'язання за кредитним договором № 011/87120/00921549 від 27.10.2020 та надано відповідачу-1 кредитні кошти.
Із змісту статті 530 ЦК України слідує, що однією із основних умов виконання зобов'язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі. При цьому коли одна із сторін за умовами договору взяла на себе певні зобов'язання, то інша сторона вправі очікувати, що такі будуть виконані належним чином у встановлені строки. У разі ж коли сторона порушила умови договору, зобов'язання вважається не виконаним, що є порушенням умов договору.
Верховний Суд у постанові від 01.03.2021 у справі № 180/1735/16-ц зазначив, що принцип належного виконання зобов'язання полягає в тому, що виконання має бути проведене, зокрема у належний строк (термін).
Належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, є первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Доказом наявності заборгованості у спорах, що виникають з кредитних відносин, є первинний бухгалтерський документ у формі виписки банку по рахунку відповідача, де відображаються усі операції, які відбуваються з коштами.
Натомість з матеріалів справи вбачається, що відповідачем-1 порушено взяті на себе зобов'язання за кредитним договором щодо погашення кредиту у погоджений між сторонам строк згідно наведеного графіку, що мало наслідком виникнення кредитної заборгованості перед банком. Факт наявності заборгованості у розмірі 328797,33 грн. з яких: 246041,55 грн заборгованість за кредитом та 82755,78 грн заборгованість за відсотками, також підтверджено випискою по особовому рахунку ТОВ «РВК Лідер» та розрахунком заборгованості, станом на 30.07.2024.
Суд також приймає до уваги правову позицію Верховного Суду у постанові від 23.09.2019 у справі №910/10254/18, від 04.05.2023 у справі №925/636/22, що виписки з особового рахунка клієнта банку (банківські виписки з рахунку позичальника) є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.
З огляду на це виписки по особовому рахунку (картковому рахунку) можуть бути належним доказом підтвердження користування кредитом та заборгованості щодо тіла кредиту за кредитним договором.
Дослідивши пояснення та розрахунок позивача, суд зазначає, що заборгованість за кредитом, отриманим згідно з кредитним договором, це сукупність усіх коштів, які позичальник повинен заплатити банку протягом періоду кредитування, а саме тіло кредиту, відсотки за користування кредитом та інші нарахування передбачені відповідним договором та чинним законодавством.
Суд встановив, що, згідно п. 1.3. кредитного договору кінцевий термін погашення кредиту - 27.10.2023.
Відповідач-1 наявності заборгованості зі сплати кредитних коштів у строк та в сумі визначеній договором не спростовував, не надав суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що дослідженні в ході судового розгляду, відзиву на позовну заяву у строк, визначений судом, не подав, проти позову не заперечив, власного контррозрахунку не надав.
При цьому, у даному разі матеріали справи також свідчать, що ОСОБА_1 також не виконано зобов'язань за договором поруки № 144302/87120/328351 від 27.10.2020, що суперечить приписам статті 546, 553, 554 ЦК України, умовам договору поруки, а тому відповідач-2 визначається судом таким, що має нести солідарну відповідальність з ТОВ «РВК Лідер» за неналежне виконання останнім взятих на себе договірних зобов'язань за кредитним договором № 011/87120/00921549 від 27.10.2020.
Жодної з підстав для припинення дії договору поруки №144302/87120/328351 від 27.10.2020, визначених ст. 559 ЦК України, судом не встановлено.
В свою чергу, позов заявлено кредитором - ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», який отримав право вимоги заборгованості за спірним кредитним договором від первісного кредитора - АТ «Райффайзен Банк Аваль», який надавав відповідачу-1 кредит.
Предметом означеного вище договору про відступлення права вимоги № 114/2-72 від 24.07.2024 є: на умовах та в порядку, встановленому цим договором та відповідно до ст. 512-519 ЦК України, первісний кредитор передає (відступає) новому кредиторові за плату належні йому права вимоги, а новий кредитор приймає належні первісному кредитору права вимоги до боржників, вказаних в реєстрах боржників.
Згідно норм чинного законодавства, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. При цьому відступлення права вимоги завжди є похідним від інших зобов'язань, тому укладаючи договір про відступлення права вимоги, сторони повинні чітко визначити його предмет та саме право, що відступається.
У зв'язку з тим, що доказів нікчемності договору відступлення права вимоги № 114/2-72 від 24.07.2024 або доказів визнання цього договору судом недійсним у встановленому порядку суду не надано, такий договір є правомірним на підставі ст. 204 ЦК України.
Визначаючи правову природу договору про відступлення права вимоги, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.08.2023 у справі №910/19199/21 висновувала таке:
- право вимоги у зобов'язанні є майновим правом, яке має цивільну оборотоздатність та може вільно відчужуватись з урахуванням обмежень, встановлених нормами глави 47 «Поняття зобов'язання. Сторони зобов'язання» ЦК України. Відступлення права вимоги може відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни (пункти 56, 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 906/1174/18);
- відступлення права вимоги (цесія) - це сам факт заміни особи в зобов'язанні, який є правовим результатом відповідного договору. Цесія не є окремим самостійним договором.
- положення ЦК України (зокрема, про відступлення права вимоги) повинні застосовуватись саме до відповідного договору (купівлі-продажу, дарування, міни тощо), правовим результатом якого є цесія;
- відповідно до ч. 3 ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом;
- договір про відступлення права вимоги №В-0907/21 містить всі ознаки договору купівлі-продажу права вимоги. Отже, договір про відступлення права вимоги №В-0907/21 за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу права вимоги. До цього договору повинні застосовуватись положення законодавства щодо договорів купівлі-продажу.
Особливістю відступлення права на підставі правочину (договору) є те, що такий правочин одночасно: 1) змінює суб'єктний склад зобов'язання на стороні кредитора; 2) як договір купівлі-продажу регулює відносини між його сторонами, при цьому обов'язком боржника (первісного кредитора) є передача новому кредитору прав в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України), документів, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення (стаття 517 ЦК України).
Предметом договору купівлі-продажу можуть бути різні об'єкти - які належать покупцеві і ті, які йому не належать (майбутні об'єкти або товар, якого ще в продавця немає). Це слідує з консенсуальної природи договору купівлі-продажу, головним змістом якого є виконання продавцем свого обов'язку передати предмет договору покупцеві, а для покупця - вимагати його передання. Тобто для договору купівлі-продажу не важливо те, чи має продавець предмет договору, чи існує він і чи належить він продавцеві. Важливо те, що продавець зобов'язується виконати свій обов'язок відносно предмета договору.
Якщо продавець не виконує свій обов'язок, він має відповідати перед покупцем. Тобто для продавця негативні наслідки настають саме у вигляді його відповідальності перед покупцем за невиконання договору. Сам же договір існує як домовленість між сторонами з приводу виконання продавцем обов'язку передати покупцеві предмет договору - відступити право вимоги.
Відповідні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 08.08.2023 у справі №910/19199/21 (пункти 80-82).
Отже, судом наголошується, що в разі заміни кредитора у зобов'язанні первісний кредитор повністю або у визначеній частині вибуває із зобов'язання, а на його місце приходить новий кредитор. При цьому зміст зобов'язання, тобто обсяг прав та обов'язків його сторін залишається незмінним. Отже, до нового кредитора переходять всі права первісного кредитора. Обсяг цих прав (наприклад, сума заборгованості, права на стягнення відсотків, штрафних санкцій тощо) та умови (наприклад, боржник може виконати зобов'язання тільки за умови надання певної інформації) визначаються на момент переходу цих прав до нового кредитора. Тобто новий кредитор отримує право вимагати виплати, наприклад, процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі, що існував на момент підписання договору цесії або переходу до нього прав кредитора іншим чином.
Разом з тим, зазначене положення є диспозитивним, отже інші правила можуть бути встановлені договором або законом. Суб'єкти зобов'язання можуть провести заміну кредитора лише в певній частині, тобто передати новому кредитору тільки частину прав старого кредитора. Це є можливим в разі подільності права вимоги кредитора, наприклад, в грошових зобов'язаннях. В такому випадку зобов'язання перетвориться на зобов'язання з множинністю осіб на стороні кредитора.
Так, з наданих позивачем доказів вбачається, що АТ «Райффайзен Банк» відступило право вимоги до відповідачів за вказаним кредитним договором на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» за договором №114/2-72 від 24.07.2024.
Оскільки відповідач-1 не виконав умови основного зобов'язання, чим порушив умови кредитного договору та вищезазначені норми матеріального права, то є правомірним звернення позивача з даним позовом до відповідачів.
При цьому, з огляду на солідарний обов'язок перед кредитором боржника за основним зобов'язанням і поручителем кредитор має право вибору звернення з вимогою до них разом чи до будь-кого з них окремо.
Позовні вимоги в даній справі є однорідними та нерозривно пов'язаними з обов'язком належного виконання основного зобов'язання за кредитним договором. Тому ефективний судовий захист прав та інтересів позивача є можливим за умови розгляду цього спору в межах однієї справи одним судом. Такий розгляд впливає, зокрема, і на ефективність виконання відповідного рішення суду із забезпеченням прав усіх учасників відповідних відносин.
Захист прав кредитора у справі за його позовом до боржника і поручителя у межах одного виду судочинства є більш прогнозованим і відповідає принципу правової визначеності, оскільки не допускає роз'єднання вимог кредитора до сторін солідарного зобов'язання залежно від суб'єктного складу останнього.
Судом надано оцінку щодо належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок зазначених вище судом доказів у їх сукупності.
Суд також зауважує, що до позовної заяви позивачем подані належні докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування у цій справі, зокрема виникнення між сторонами кредитних правовідносин, видачі кредитних коштів, наявність солідарного обов'язку та повернення кредитних коштів.
Отже, у відповідності до приписів ст.530 ЦК України та умов п.1.3 кредитного договору у ТОВ «РВК Лідер» виник обов'язок погасити існуючу заборгованість у строк до 27.10.2023 (включно), проте позичальник цього не зробив.
На момент розгляду справи ані позичальник, ані поручитель заборгованість перед кредитором не сплатили.
Так само ні відповідач-1, ні відповідач-2 не надали свого контррозрахунку суми заборгованості за кредитним договором № № 011/87120/00921549 від 27.10.2020, заявленої до стягнення.
З урахуванням викладеного, оскільки заборгованість за кредитом (тіло кредиту) в сумі 246041,55 грн станом на час прийняття процесуального рішення у цій справі не погашена, розмір вказаної заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, то позовна вимога про стягнення з відповідачів заборгованості за тілом кредиту підлягає задоволенню та задовольняється судом.
При вирішенні спору у даній справі суд вважає за необхідне врахувати, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини 2 статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини 2 статті 1057 цього Кодексу.
Відповідно ж до статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16, вирішуючи виключну правову проблему щодо визначення періоду нарахування кредиторських вимог, що виникли у зв'язку з невиконанням договору банківського кредиту, які за своєю сутністю є процентами за користування кредитом, зробила такі висновки:
- припис абзацу 2 частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною 2 статті 1050 ЦК України (пункт 91 постанови);
- вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла у постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19). Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстав для відступу від таких висновків немає (пункт 92 постанови);
- якщо боржник не сплатив суму боргу, яка складається з тіла кредиту та процентів, нарахованих в певній сумі на час закінчення строку кредитування чи на час пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, то прострочення такого грошового зобов'язання не призводить до подальшої зміни його розміру, але в боржника виникає додатковий обов'язок щодо сплати річних процентів, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України (пункт 100 постанови);
- у разі порушення позичальником зобов'язання з повернення кредиту настає відповідальність - обов'язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором (пункт 103 постанови);
- можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав) (пункт 128 постанови).
Як встановлено судом, 27.10.2023 - фактично остання дата терміну дії кредитного договору, тобто є останнім днем строку, впродовж якого наявні правові підстави для нарахування передбачених кредитним договором процентів за користування кредитом.
Окрім того, приписами пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України встановлено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Як зазначалось, згідно із виконаним АТ «Райффайзен Банк» розрахунком заборгованості станом на 30.07.2024 за ТОВ «РВК Лідер» обліковується 328797,33 грн заборгованості, з яких 246041,55 грн заборгованості за кредитом та 82755,78 грн заборгованості за відсотками.
Втім, господарський суд спираючись на пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16, стосовно того, що право кредитодавця (в контексті розгляду даної справи - право особи, до якої перейшло право вимоги виконання зобов'язань) нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування, встановлений факт того, що 27.10.2023 є останнім днем строку дії кредитного договору, вважає наявним у позивача права нараховувати передбачені кредитним договором проценти за користування кредитними коштами виключно до 27 жовтня 2023 року.
Відтак, господарський суд вважає наявним у ТОВ «ФК «ЄАПБ» права на стягнення з відповідачів 48810,33 грн заборгованості за відсотками, розрахованими станом на 27.10.2023, у відповідності до представленого розрахунку заборгованості, виконаного АТ «Райффайзен Банк», в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Отже, приймаючи до уваги встановлення судом під час розгляду справи обставин наявності у відповідачів перед позивачем заборгованості за тілом кредиту та визначеної судом заборгованості за відсотками, враховуючи, що бездіяльність відповідачів, яка виражається у несплаті цих коштів, суперечить вищевказаним нормам права та договорів, а також те, що в установленому порядку відповідачі обставини, які повідомлені позивачем, в повному обсязі не спростували, суд дійшов висновку, що позов є обґрунтованим, нормативно та документально доведеним, проте підлягає частковому задоволенню, з урахуванням встановленої судом обставини відсутності у матеріалах справи підстав для нарахування відсотків після закінчення встановленого кредитним договором строку кредитування.
Разом з тим, суд зазначає, що з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі та доречні питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
З огляду на встановлені обставини, всі інші доводи та міркування сторін не мають вирішального впливу на результат вирішення спору, тому з урахуванням принципу процесуальної економії не потребують детальної відповіді суду.
Згідно з ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При цьому, відповідно до ч. 3 п. 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.02.2013 № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» у разі коли позов немайнового характеру задоволено повністю стосовно двох і більше відповідачів або якщо позов майнового характеру задоволено солідарно за рахунок двох і більше відповідачів, то судові витрати також розподіляються між відповідачами порівну. Солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено.
З врахування викладеного, витрати зі сплати судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог щодо солідарного стягнення покладаються на відповідачів порівну.
Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 202, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позов - задовольнити частково.
2. Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «Рекламно-виробнича компанія Лідер» (вул. Михайлівська, № 18, оф. 502, м. Херсон, 73025, код ЄДРПОУ 41461890) та ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (вул. Симона Петлюри, № 30, м. Київ, 01032, код ЄДРПОУ 35625014) основну заборгованість за кредитом в розмірі 246 041 (двісті сорок шість тисяч сорок одна) грн 55 коп та заборгованість за відсотками в розмірі 48 810 (сорок вісім тисяч вісімсот десять) грн 33 коп.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Рекламно-виробнича компанія Лідер» (вул. Михайлівська, № 18, оф. 502, м. Херсон, 73025, код ЄДРПОУ 41461890) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (вул. Симона Петлюри, № 30, м. Київ, 01032, код ЄДРПОУ 35625014) витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 211 (дві тисячі двісті одинадцять) грн 39 коп.
4. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (вул. Симона Петлюри, № 30, м. Київ, 01032, код ЄДРПОУ 35625014) витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 211 (дві тисячі двісті одинадцять) грн 39 коп.
5. В іншій частині позову - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.241 ГПК України.
Накази видати відповідно до ст.327 ГПК України
Повне рішення складено 24 березня 2025 р.
Суддя О.В. Цісельський