65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"24" березня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/3711/24
Господарський суд Одеської області у складі судді Д'яченко Т.Г.
при секретарі судового засідання Меленчук Т.М.
розглянувши клопотання представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про вирішення питання про стягнення судових витрат від 14.03.2025р. вх. № ГСОО 2-346/25 по справі №916/3711/24
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Телеком Бонус» (65016, м. Одеса, пров. Ванний, буд. 20; код ЄДРПОУ 43364272)
До відповідачів: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2
про стягнення 81565,20 грн.
За участю:
Від позивача: Грицак К.В., ордер
Від відповідачів: Фомічов І.О., ордер
Встановив: В провадженні Господарського суду Одеської області перебувала справа №916/3711/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Телеком Бонус» до ОСОБА_1 ОСОБА_2 про стягнення 81565,20 грн. про стягнення стягнути з ОСОБА_1 збитків у розмірі 29815,20 грн. та стягнення з ОСОБА_2 збитків у розмірі 51750,00 грн.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 10.03.2025р. залишено без розгляду позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Телеком Бонус» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення 81565,20 грн. у справі №916/3711/24.
14.03.2025р. до Господарського суду Одеської області від представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 надійшло клопотання про вирішення питання про стягнення судових витрат від 14.03.2025р. вх. № ГСОО 2-346/25 по справі №916/3711/24.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 17.03.2025р. клопотання представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про вирішення питання про стягнення судових витрат від 14.03.2025р. вх. № ГСОО 2-346/25 по справі №916/3711/24 призначено до розгляду у судовому засіданні на "24" березня 2025 р. о 11:00, із повідомленням учасників справи про судове засідання (явка учасників справи у судове засідання є не обов'язковою).
24.03.2025р. до суду позивачем надано заперечення на клопотання представника відповідачів та зазначено суду, що вимога про компенсацію судових витрат у разі залишення позову без розгляду може бути заявлена тільки у випадку доведеності необґрунтованих дій позивача. Відтак, як вказує представник позивач, заява про компенсацію судових витрат не містить не тільки обґрунтування щодо необґрунтованості дій позивача, але навіть не містить згадки про те, що дії відповідача були необґрунтованими.
На думку представника позивача, витрати які заявлені представником відповідачів, є, як мінімум, завищеними вдвічі, оскільки представник відповідачів діяв одночасно в інтересах двох осіб, подаючи один документ (відзив, або заперечення на клопотання) в інтересах обох відповідачів, та приймаючи участь у судових засіданнях одночасно в інтересах обох відповідачів.
Також представником позивача було зазначено суду, що представник відповідачів просить стягнути 9000,00 грн. для компенсації витрат на правову допомогу ОСОБА_3 та 9000,00 грн. для компенсації витрат на правову допомогу ОСОБА_4 , проте, представник долучає докази на понесення судових витрат, відповідно до яких ОСОБА_4 сплатила 6000,00грн. та ОСОБА_3 спатив 6000,00 грн.
Розглянувши клопотання представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про вирішення питання про стягнення судових витрат від 14.03.2025р. вх. №ГСОО 2-346/25 по справі №916/3711/24, суд зазначає таке.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до частин першої, третьої статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Сукупний аналіз норм процесуального закону, якими врегульовано питання розподілу судових витрат, а саме: статей 129, 130 Господарського процесуального кодексу України, дає підстави для висновку, що у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду суд зобов'язаний виходити з положень частини п'ятої статті 130 цього Кодексу, оскільки вказана норма є спеціальною.
В силу частини п'ятої статті 130 Господарського процесуального кодексу України, у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
Отже, стягнення з позивача компенсації понесених відповідачем витрат, зокрема витрат на правничу допомогу, у разі залишення позову без розгляду можливе лише у випадку встановлення необґрунтованості дій позивача.
Водночас Господарський процесуальний кодекс України не містить норм, які б встановлювали критерії визначення необґрунтованості дій позивача, однак, очевидно, що під цими діями можна розуміти таку реалізацію позивачем своїх процесуальних прав, внаслідок якої виникають підстави для закриття провадження або залишення позову без розгляду. Тобто, частина п'ята статті 130 Господарського процесуального кодексу України не встановлює конкретні критерії для оцінки дій позивача на предмет обґрунтованості/необґрунтованості, а тому вони визначаються судом у кожній справі відповідно до встановлених обставин (постанова Верховного Суду від 20.06.2023 у справі №925/1372/21).
Відповідно до приписів частини п'ятої статті 130 Господарського процесуального кодексу України, для компенсації здійснених відповідачем витрат, пов'язаних з розглядом справи, необхідно довести, а суду - встановити і зазначити про це в судовому рішенні, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони виражені, зокрема: чи діяв позивач недобросовісно, пред'явивши позов; чи систематично протидіяв правильному вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується.
Аналогічна правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 27.07.2023 у справі №921/171/17-г/16.
Суд наголошує на тому, що поняття "необґрунтованість дій позивача" не є тотожнім таким поняттям як "зловживання правом", "неправомірність дій" або ж "встановлення того, що спір виник внаслідок необґрунтованих дій позивача" (постанова Верховного Суду від 01.12.2022 у справі №922/2017/17).
Крім того, "необґрунтовані дії позивача" не тотожні поняттю "необґрунтований позов", адже законодавець свідомо визначив саме підставу як дію позивача і яка/які є необґрунтованими, а не заяву по суті спору - позов.
Вказана позиція відображена в постанові Верховного Суду від 04.05.2023 у справі №910/5911/22.
У даній справі ухвалою суду від 10.03.2025р. залишено без розгляду позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Телеком Бонус» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення 81565,20 грн. на підставі пункту 4 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України, внаслідок неявки представника позивача у судове засідання та неповідомлення суду про причини такої неявки.
Неявка повноважного представника позивача, належним чином повідомленого про час і місце розгляду справи, у судове засідання, у разі неподання позивачем заяви про розгляд справи за його відсутності та неповідомлення причин такої неявки, можуть кваліфікуватися як необґрунтовані у розумінні частини п'ятої статті 130 Господарського процесуального кодексу України. При цьому, саме на позивача покладається обов'язок доведення неможливості вчинення ним відповідних процесуальних дій.
Саме такий правовий висновок об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладено в постанові від 02.12.2022 у справі №910/12184/20.
Залишення позову без розгляду на підставі пункту 4 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України є наслідком пасивної поведінки позивача, яку відповідач не міг передбачити, і така пасивна поведінка не нівелює наслідків отримання відповідачем правової допомоги адвоката, яка потребує оплати.
Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті 1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
За умовами частини третьої статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
В силу статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Згідно з частинами першою, другою статті 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
В силу приписів частини третьої статті 126 Господарського процесуального кодексу України, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Даний висновок суду узгоджується з правовою позицією об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19.
Частиною четвертою статті 126 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У розумінні положень частини п'ятої статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Аналогічна правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 11.09.2020 у справі №922/3724/19.
Втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.
Саме такий сталий правовий висновок Верховного Суду викладено в постановах від 28.09.2021 у справі №918/1045/20, від 24.11.2021 у справі №910/17235/20 та від 01.09.2021 у справі №910/13034/20.
У постанові Верховного Суду від 18.11.2020 у справі №923/1121/17 також вказано, що при застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем подано заперечення на клопотання представника відповідачів та вказані заперечення мотивовані тим, зокрема, що заявлена представником до стягнення у даній справі сума витрат на професійну правничу допомогу є завищеною, а також неспівмірною зі складністю справи, витраченим адвокатом часом.
При визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справах "East/West Alliance Limited" проти України" та "Ботацці проти Італії").
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою, сьомою та дев'ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, враховуючи частини п'яту-сьому, дев'яту статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення.
Аналогічна правова позиція об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладена в постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Саме така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 25.06.2019 у справі №916/1340/18.
Правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №906/194/18, акцентує увагу на необхідності дослідження документів на підтвердження обсягу витрат на правову допомогу, у тому числі щодо необхідності наявності розрахунку відповідних витрат, а також оцінки можливого фактичного їх понесення, оскільки у зазначеному випадку встановлення факту понесення витрат залежить від доведення факту надання правової допомоги у відповідних обсягах.
Від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права, а тому відповідно до вимог чинного процесуального закону цілком достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії.
Даний висновок суду узгоджується зі сталою правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 15.06.2021 у справі №922/2987/20, від 18.05.2021 у справі №923/121/20, від 13.12.2018 у справі №816/2096/17, від 16.05.2019 у справі №823/2638/18, від 09.07.2019 у справі №923/726/18 та від 26.02.2020 у справі №910/14371/18.
Крім того, частина третя статті 126 Господарського процесуального кодексу України конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним. Відтак, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис.
Учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21).
Розглядаючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі. Чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань. Чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами. Та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Критерії оцінки поданих заявником доказів суд встановлює самостійно у кожній конкретній справі, виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Даний правовий висновок Верховного Суду викладений в постанові від 28.11.2019 у справі №914/1605/18.
За матеріалами справи судом з'ясовано, що на підтвердження факту понесення витрат на професійну правничу допомогу у даній справі представником відповідачів було надано Договір про надання правничої допомоги №33/24 від 05.09.2024р. та Договір про надання правничої допомоги №40/24 від 09.10.2024р., Акт приймання-здачі наданих послуг від 12.03.2025р. до Договору про надання правничої допомоги №33/24 від 05.09.2024р., за яким вартість послуг складає 15000,00 грн., проте, сторони зменшили розмір допомоги за цим актом до 9000,00 грн. та Акт приймання-здачі наданих послуг від 12.03.2025р. до Договору про надання правничої допомоги №40/24 від 09.10.2024р., за яким вартість послуг складає 15000,00 грн., проте, сторони зменшили розмір допомоги за цим актом до 9000,00 грн.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
По справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Враховуючи викладене та те, що заявлений представником відповідачів розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, який підлягає відшкодуванню за рахунок позивача, є, на думку суду, завищеним та неспівмірним з обсягом наданих послуг адвоката, господарський суд дійшов висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката в господарському суді, який підлягає відшкодуванню за рахунок позивача, з огляду на заперечення останнього, підлягає зменшенню та відшкодуванню в сумі 6000,00 грн. на користь одного відповідача та 6000,00 грн. на користь другого, відповідно, які, на думку суду, можуть вважатись розумними, співмірними та справедливими.
Керуючись ст.ст. 123, 126, 129, 221, 244 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Клопотання представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про вирішення питання про стягнення судових витрат від 14.03.2025р. вх. № ГСОО 2-346/25 по справі №916/3711/24 - задовольнити частково.
2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Телеком Бонус» (65016, м.Одеса, пров. Ванний, буд. 20; код ЄДРПОУ 43364272) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000 (шість тисяч) грн. 00 коп.
3.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Телеком Бонус» (65016, м.Одеса, пров. Ванний, буд. 20; код ЄДРПОУ 43364272) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; ІНФОРМАЦІЯ_2 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000 (шість тисяч) грн. 00 коп.
Повне додаткове рішення складено 25 березня 2025р.
Додаткове рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст.241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складання повного рішення.
Накази видати після набрання додатковим рішенням законної сили.
Суддя Т.Г. Д'яченко