"24" березня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/124/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Сулімовської М.Б., розглянувши матеріали справи
за позовом: Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 26302595, 65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1)
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Яворського Андрія Ігоровича (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 )
про стягнення 58853,17 грн.
Позивач Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до відповідача фізичної особи-підприємця Яворського Андрія Ігоровича про стягнення 58853,17 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов укладеного між сторонами договору оренди від 13.11.2019 №938/19 в частині повної та своєчасної сплати орендної плати та простроченням виконання зобов'язань з повернення об'єкта оренди.
Ухвалою суду від 20.01.2025 позовну заяву Департаменту комунальної власності Одеської міської ради прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Згідно з ч.5 ст.6 ГПК України, суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Відповідно до ч. 7 ст. 6 ГПК України, особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Відповідно до ч.6 ст.242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Ухвала суду про відкриття провадження у справі від 20.01.2025 була доставлена відповідачу до його електронного кабінету 20.01.2025 о 20:20.
За наведеного суд констатує, що відповідач є належним чином повідомлений про розгляд даної справи господарським судом.
Відзив на позовну заяву, будь-які заяви та клопотання від відповідача не надходили.
Таким чином, відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов у встановлений судом строк.
Разом з тим, стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує учасників судового процесу та їх представників добросовісно користуватись процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України, яка кореспондується із ч.2 ст.178 цього Кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно ст.13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
З урахуванням наведеного, розгляд справи проводився за наявними матеріалами.
У відповідності до ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Судове рішення підписано без його проголошення у відповідності до приписів ч.4 ст.240 ГПК України.
Дослідивши матеріали справи, суд, -
Як слідує з матеріалів справи та встановлено судом, територіальній громаді міста Одеси в особі Одеської міської ради на праві комунальної власності належать нежитлові приміщення підвалу, які розташовані в м. Одеса, вул. Успенська, 58, що підтверджується наявним у справі свідоцтвом про право власності.
Відповідно до Положення про Департамент комунальної власності Одеської міської ради, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 17.03.2021 №137-VIII, позивач є виконавчим органом Одеської міської ради, у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами, рішеннями Одеської міської ради, її виконавчого комітету, розпорядженнями міського голови та цим Положенням. Департамент підзвітний та підконтрольний Одеській міській раді, підпорядкований міському голові та виконавчому комітету Одеської міської ради. Департамент є уповноваженим органом, який виступає орендодавцем щодо єдиних майнових комплексів, нерухомого майна і споруд, майна, що не увійшло до статутного капіталу, перебуває у комунальній власності територіальної громади м.Одеси, за виключенням майна, орендодавцем якого уповноважено виступати інший виконавчий орган Одеської міської ради.
13.11.2019 між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради (орендодавець) та фізичною особою-підприємцем Яворським Андрієм Ігоровичем (орендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення №938/19, відповідно до якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування підвальні приміщення, загальною площею 140,47 кв.м, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Успенська, 58 (ОЗОШ №68 І-ІІІ ступенів Одеської міської ради Одеської області).
Згідно з п.1.3 договору, термін дії договору оренди: з 13 листопада 2019 року до 13 жовтня 2022 року.
За умовами п.п. 2.2, 2.4, 2.5 договору, за орендоване приміщення орендар зобов'язується сплачувати орендну плату, що становить за перший, після підписання договору оренди, місяць 7131,55 грн. (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції) та є базовою ставкою орендної плати за місяць. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України. Податок на додану вартість розраховується відповідно до вимог чинного законодавства. Орендар зобов'язаний вносити орендну плату щомісячно до 15 числа поточного місяця, незалежно від результатів його господарської діяльності. Розмір орендної плати змінюється у випадках зміни методики її розрахунку, цін і тарифів, та в інших випадках, передбачених законодавчими актами України та рішеннями міської ради, що набрали чинності, в порядку, передбаченому чинним законодавством.
Відповідно до п. 4.1 договору, вказані у п.1.1 приміщення орендодавцем передаються орендарю виключно для розміщення тиру.
За умовами п. 4.7 договору, після закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання орендар зобов'язаний у 15-денний термін передати орендодавцю приміщення за актом у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, та відшкодувати орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об'єкта оренди.
Відповідно до п. 4.10 договору, у випадку припинення дії договору, у зв'язку із закінченням строку чи дострокового розірвання, орендар сплачує неустойку у розмірі подвійної орендної плати з урахуванням щомісячного індексу інфляції по день підписання акта приймання-передачі приміщення.
Згідно з п.п.5.1., 5.2. договору, за невиконання або неналежне виконання обов'язків за цим договором винна сторона відшкодовує іншій стороні завдані збитки відповідно до чинного законодавства. Відшкодування збитків не звільняє винну сторону від виконання умов договору. За несвоєчасне внесення орендної плати орендар сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочки. Нарахування пені за прострочку виконання обов'язку припиняється через 1 рік з дня, коли обов'язок повинен бути виконаний.
За змістом п.7.6. договору, договір може бути розірваний на вимогу однієї із сторін за рішенням господарського суду у випадках, передбачених чинним законодавством та зазначеним договором оренди.
Договір підписано представниками сторін без будь-яких зауважень, підписи скріплені печатками.
В матеріалах справи наявний акт від 13.11.2019 прийому-передачі нежилого приміщення загальною площею 140,47 кв.м, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Успенська, 58 (ОЗОШ №68 І-ІІІ ступенів Одеської міської ради Одеської області), та розрахунок орендної плати до договору.
У зв'язку із неналежним виконанням орендарем зобов'язань за договором, Департамент комунальної власності Одеської міської ради 11.06.2024 звернувся до господарського суду з позовом до фізичної особи-підприємця Яворського Андрія Ігоровича, в якому просив суд розірвати договір оренди нежитлового приміщення від 13.11.2019 №938/19, укладений між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради та фізичною особою-підприємцем Яворським Андрієм Ігоровичем; виселити фізичну особу-підприємця Яворського Андрія Ігоровича з нежитлових підвальних приміщень, загальною площею 140,47 кв.м, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Успенська, 58 (ОЗОШ №68 І-ІІІ ступенів Одеської міської ради Одеської області), на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради; стягнути з фізичної особи-підприємця Яворського Андрія Ігоровича на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради заборгованість з орендної плати у розмірі 104833,84 грн. та пеню у розмірі 5814,18 грн.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 04.10.2024 у справі №916/2603/24 позов Департаменту комунальної власності Одеської міської ради про стягнення, розірвання договору та виселення задоволено; стягнуто з фізичної особи-підприємця Яворського Андрія Ігоровича на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради 104833,84 грн. заборгованості, 5814,18 грн. пені та 9084,00 грн. судового збору; розірвано договір оренди нежитлового приміщення від 13.11.2019 №938/19, укладений між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради та фізичною особою-підприємцем Яворським Андрієм Ігоровичем; виселено фізичну особу-підприємця Яворського Андрія Ігоровича з нежитлових підвальних приміщень, загальною площею 140,47 кв.м, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Успенська, 58 (ОЗОШ №68 І-ІІІ ступенів Одеської міської ради Одеської області), на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради.
Позивач зазначає, що рішення суду у справі №916/2603/24 набрало чинності 07.11.2024, а отже, за позицією позивача, відповідно до ч.3 ст.653 ЦК України договір між сторонами вважається розірваним з цієї дати.
Як зазначає позивач, оскільки орендарем у добровільному порядку орендоване приміщення за актом не було повернуто, позивач звернувся до державної виконавчої служби із заявою про примусове виконання рішення суду.
18.12.2024 головним державним виконавцем Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Калашніковим М.Р. був складений Акт державного виконавця при примусовому виконанні рішення суду у справі №916/2603/24, яким засвідчена обставина звільнення відповідачем нежитлових приміщень.
Як зазначає позивач, до 07.11.2024 відповідач повинен був виконувати свої обов'язки належним чином і своєчасно сплачувати орендну плату. Проте, відповідач не сплатив орендну плату у повному обсязі, чим порушив п.2.2, п.2.4 договору, ст.762 ЦК України, ч.3 ст.18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна". Крім того, відповідачем було порушено приписи ч.2 ст.795 ЦК України та п.4.7 Договору, що стосується обов'язку передати орендодавцеві майно з оренди у зв'язку із розірванням договору.
Також, позивач зауважує, що на момент розгляду справи №916/2603/24 та до набрання рішенням суду законної сили договір оренди був чинним, а тому умови договору щодо сплати орендної плати повинні були виконуватись відповідачем. Однак, орендарем зобов'язання зі сплати орендної плати виконані не були, у зв'язку з чим за ним обліковується заборгованість за період з 01.06.2024 по 06.11.2024 у розмірі 35705,51 грн., за несвоєчасну сплату якої також нараховано 3332,88 грн. пені.
Вказані обставини зумовили звернення позивача до суду із даним позовом, відповідно до якого останній просить стягнути з відповідача заборгованість з орендної плати у розмірі 35705,51 грн. за період з 01.06.2024 по 06.11.2024, 3332,88 грн. пені, а також 19814,78 грн. неустойки за прострочення виконання зобов'язань з повернення об'єкта оренди за період з 07.11.2024 по 18.12.2024.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом верховенства права та права на судовий захист, суд дійшов наступних висновків.
За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у ст.11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї ж статті, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За змістом ч.1 ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з ч.1 ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.
Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Укладений між сторонами договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав і обов'язків, та за своєю правовою природою є договором найму (оренди), який підпадає під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України.
За приписами ст.759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди). Особливості найму (оренди) державного і комунального майна встановлюються Законом України "Про оренду державного та комунального майна".
Відповідно до ст.761 ЦК України, право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.
Приписами частин першої, третьої і п'ятої статті 762 Цивільного кодексу України унормовано, що за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за найм (оренду) майна. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до частин першої та четвертої статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 №157-IX (з подальшими змінами), орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором. Орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків провадження господарської діяльності.
За умовами п.п. 2.2, 2.4, 2.5 договору, за орендоване приміщення орендар зобов'язується сплачувати орендну плату, що становить за перший, після підписання договору оренди, місяць 7131,55 грн. (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції) та є базовою ставкою орендної плати за місяць. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України. Податок на додану вартість розраховується відповідно до вимог чинного законодавства. Орендар зобов'язаний вносити орендну плату щомісячно до 15 числа поточного місяця, незалежно від результатів його господарської діяльності. Розмір орендної плати змінюється у випадках зміни методики її розрахунку, цін і тарифів, та в інших випадках, передбачених законодавчими актами України та рішеннями міської ради, що набрали чинності, в порядку, передбаченому чинним законодавством.
Частиною 3 статті 13 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Судом встановлено, що між сторонами виникли договірні відносини, за якими відповідач зобов'язався своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату.
Як зазначено вище, рішенням Господарського суду Одеської області від 04.10.2024 у справі № 916/2603/24 позов Департаменту комунальної власності Одеської міської ради про стягнення, розірвання договору та виселення задоволено; стягнуто з фізичної особи-підприємця Яворського Андрія Ігоровича на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради 104833,84 грн. заборгованості, 5814,18 грн. пені та 9084,00 грн. судового збору; розірвано договір оренди нежитлового приміщення від 13.11.2019 №938/19, укладений між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради та фізичною особою-підприємцем Яворським Андрієм Ігоровичем; виселено фізичну особу-підприємця Яворського Андрія Ігоровича з нежитлових підвальних приміщень, загальною площею 140,47 кв.м, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Успенська, 58 (ОЗОШ №68 І-ІІІ ступенів Одеської міської ради Одеської області) на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради.
За приписами ч.3 ст.653 ЦК України, якщо договір розривається у судовому порядку, зобов'язання припиняється з моменту набрання рішенням суду про розірвання договору законної сили.
Як слідує з Єдиного державного реєстру судових рішень України, рішення Господарського суду Одеської області від 04.10.2024 у справі №916/2603/24 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/122406702) набрало законної сили 07.11.2024.
Таким чином, з 01.06.2024 до 06.11.2024 відповідач зобов'язаний був сплачувати орендну плату.
Згідно поданого позивачем розрахунку, заборгованість з орендної плати за період з 01.06.2024 до 06.11.2024 складає 35705,51 грн.
Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази здійснення відповідачем повної оплати орендної плати.
Враховуючи, що бездіяльність відповідача, яка виражається у несплаті цих коштів, суперечить вищевказаним нормам права та договору, а також те, що в установленому порядку відповідач обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, суд дійшов висновку, що позов в частині стягнення основного боргу в сумі 35705,51 грн. є обґрунтованим, нормативно і документально доведеним, та підлягає задоволенню.
Окрім основного боргу позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача 3332,88 грн. пені.
З огляду на те, що сторонами шляхом свого волевиявлення у п. 5.1. та 5.2. договору погоджено порядок та розмір нарахування відповідних штрафних санкцій за порушення взятих на себе зобов'язань, перевіривши розрахунок заявленої до стягнення пені, суд дійшов висновку щодо правомірності заявлених позивачем вимог про стягнення пені на підставі вище вказаних пунктів укладеного між сторонами договору та приписів чинного законодавства, а тому задовольняє позовні вимоги в цій частині у повному обсязі.
Статтею 785 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем, в тому числі, заявлено до стягнення з відповідача неустойку за період з 07.11.2024 по 18.12.2024.
Позовна вимога про сплату неустойки обґрунтована посиланням на приписи наведеної норми Цивільного кодексу України.
Застосування означеної неустойки обумовлюється тим, що зобов'язання наймача з повернення об'єкта оренди виникає після закінчення дії договору оренди і наймодавець у цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші засоби стимулювання до виконання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.
Відповідно до частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України, обов'язковим для суду є врахування обставин невиконання орендарем зобов'язання щодо неповернення майна в контексті його добросовісної поведінки як контрагента за договором оренди та її впливу на обставини неповернення майна орендодавцеві зі спливом строку дії орендних правовідносин.
Для застосування наслідків, передбачених частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов'язання, відповідно до вимог статті 614 Цивільного кодексу України. Тобто судам необхідно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов'язку не виконав.
До предмета доказування при розгляді спорів щодо стягнення неустойки в порядку частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України, як подвійної плати за користування орендованим майном після спливу строку дії договору оренди, входять обставини невжиття орендарем належних заходів щодо повернення орендодавцю об'єкта оренди за наслідком припинення орендних правовідносин за відсутності умов, які б перешкоджали орендарю вчасно повернути майно орендодавцю у визначений договором оренди строк; умисне ухилення орендаря від обов'язку щодо повернення орендодавцю об'єкта оренди; утримання орендованого майна у володінні орендаря та перешкоджання орендарем в доступі орендодавця до належного йому об'єкта оренди; відсутності з боку орендодавця бездіяльності та невчинення ним дій, спрямованих на ухилення від обов'язку прийняти орендоване майно від орендаря та оформити повернення наймачем орендованого майна.
При розгляді спорів про стягнення неустойки судам необхідно враховувати, що право наймодавця вимагати оплати неустойки відповідно до частини 2 статті 785 Цивільного Кодексу України та обов'язок наймача сплачувати таку неустойку зберігається до моменту повернення наймачем наймодавцю орендованого майна.
Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 31.01.2020 у справі №916/2724/18.
Як зазначено вище, заявлена до стягнення неустойка нарахована за період з 07.11.2024 (дата набрання рішенням суду у справі №916/2603/24 законної сили) по 18.12.2024 (дата складення Акту державного виконавця).
При цьому суд зауважує, що при визначенні початку періоду нарахування неустойки позивачем не було враховано положення п.4.7. договору, відповідно до якого після закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання, орендар зобов'язаний у 15-денний термін передати орендодавцю приміщення за актом у належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі їх в оренду, та відшкодувати орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об'єкта оренди.
Отже, з урахуванням дати набрання рішенням суду у справі №916/2603/24 законної сили, відповідач зобов'язаний був повернути майно з оренди до 22.11.2024 включно.
Також, за змістом позовної заяви позивач зазначає, що 18.12.2024 на виконання рішення Господарського суду Одеської області у справі №916/2603/24 Державним виконавцем Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) відбулось примусове виселення ФОП Яворського А.І. з нежитлових підвальних приміщень, загальною площею 140,47 кв.м, розташованих за адресою: м.Одеса, вул.Успенська, 58 (ОЗОШ №68 І-ІІІ ступенів Одеської міської ради Одеської області), про що складено відповідний акт державного виконавця.
Разом з тим, як слідує з акту державного виконавця від 18.12.2024, складеного головним державним виконавцем Калашніковим М.Р., мовою оригіналу: "18.12.2024 під час примусового виконання судового наказу №916/2603/24 про виселення ФОП Яворського А.В. встановлено, що боржником добровільно виконано судове рішення, замки примусово не відчинялись, цінне майно під час входу в приміщення не виявлено".
З наведеного слідує, що спірне приміщення було звільнено відповідачем добровільно, до 18.12.2024. При цьому, в матеріалах справи відсутні докази щодо дійсної дати звільнення відповідачем приміщення.
Таким чином, наявні у справі докази не свідчать про те, що в діях відповідача наявний склад господарського правопорушення щодо невчасного повернення майна з оренди та що саме безпосередньо відповідач ухилився від підписання акту про повернення об'єкту оренди; крім того, з наявних в матеріалах справи доказів неможливо достеменно встановити реальну дату звільнення відповідачем спірного приміщення та перевірити правильність визначення позивачем періоду нарахування неустойки, а тому підстави для стягнення з відповідача після 22.11.2024 суми неустойки на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України відсутні.
Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За приписами ст.16 цього Кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.
Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.
Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v.Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v.Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року) (рішення Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України").
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України", рішення від 10.02.2010). Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.
За приписами ст.ст.73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ст.ст.76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, господарський суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.
Так з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 35705,51 грн. заборгованості з орендної плати та 3332,88 грн. пені. У задоволенні решти позову суд відмовляє.
У відповідності до ч. 1 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
За змістом ч.1 ст.4 Закону України "Про судовий збір", судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
За приписами статті 4 Закону України "Про судовий збір", за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру сплачується судовий збір в розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Як вбачається з прохальної частини позовної заяви, позивачем заявлено 1 вимогу майнового характеру в загальній сумі 58853,17 грн., тобто за подання цієї позовної заяви повинно бути сплачено судовий збір у загальному розмірі 3028,00 грн.
Разом з цим, позовна заява подана через підсистему Електронний суд, у зв'язку з чим при розрахунку судового збору застосовано понижуючий коефіцієнт 0,8. З урахуванням вказаного, сума судового збору, що підлягає сплаті за подання позовної заяви, становить 2422,40 грн. (3028,00 х 0,8).
При цьому, при зверненні з позовом до суду через систему Електронний суд позивач сплатив судовий збір в розмірі 3028,00 грн. згідно з платіжною інструкцією №867 від 19.12.2024, замість 2422,40 грн. Таким чином, позивач надмірно сплатив судовий збір в розмірі 605,60 грн.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Відповідне клопотання позивачем до суду подано не було, тому наразі судом не вирішується питання про повернення позивачу надмірно сплаченого судового збору в розмірі 605,60 грн.
У зв'язку із частковим задоволенням позову, витрати по сплаті судового збору, відповідно до вимог ст.129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам.
Керуючись ст.ст. 13, 73-79, 86, 129, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з фізичної особи-підприємця Яворського Андрія Ігоровича (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 26302595, 65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1) - 35705 (тридцять п'ять тисяч сімсот п'ять) грн. 51 коп. заборгованості з орендної плати, 3332 (три тисячі триста тридцять дві) грн. 88 коп. пені, 1606 (одну тисячу шістсот шість) грн. 78 коп. судового збору.
3. У задоволенні решти позову відмовити.
4. Судові витрати зі сплати 815,62 грн. судового збору покласти на позивача.
5. Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.
Суддя М.Б. Сулімовська
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.
Рішення складено і підписано 24 березня 2025 р.