25 березня 2025 року Справа № 915/345/25
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Ржепецького В.О., розглянувши матеріали справи
за заявою боржниці: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 )
про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність
встановив:
05.03.2025 через систему “Електронний суд» надійшла заява ОСОБА_1 про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.03.2025 справі присвоєно єдиний унікальний номер 915/345/25 та визначено головуючим у справі суддю Ржепецького В.О.
Ухвалою суду від 11.03.2025 заяву боржниці про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність залишено без руху з підстав її невідповідності вимогам ст. 116 Кодексу України з процедур банкрутства, а саме:
1. Заявницею до заяви не додано належних доказів на підтвердження наявності кредитних зобов'язань та простроченої заборгованості (всіх копій договорів, квитанцій, банківських виписок тощо), що підтверджують суми грошових вимог кредиторів, підстав виникнення зобов'язань, а також строку їх виконання згідно з законом або договором.
Надана заявницею виписка з кредитної історії, сформована в електронному вигляді ТОВ “Українське бюро кредитних історій» свідчить про те, що за ОСОБА_1 станом на січень 2025 року обліковується поточна заборгованість перед АТ “СЕНС БАНК» в розмірі 208780,77 грн; перед ТОВ ФК “Європейська агенція з повернення боргів» станом на лютий 2025 року в розмірі 271983,93 грн; перед АТ КБ “Приват Банк» станом на лютий 2025 року в розмірі 336178,65 грн.
Разом з тим, інформація, яка розміщена на вебсайті є електронним доказом, а роздруківка такої інформації паперовою копією електронного доказу.
Відповідно до частин першої, другої статті 96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), вебсайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України “Про електронні довірчі послуги». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.
Згідно вимог частини третьої статті 96 ГПК України учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.
За змістом статті 3 Закону України “Про організацію формування та обігу кредитних історій» бюро кредитних історій - це юридична особа, виключною діяльністю якої є збір, зберігання, використання інформації, яка складає кредитну історію (надалі - бюро); ведення кредитної історії - це діяльність бюро із збирання, оброблення, зберігання, захисту, використання інформації, яка складає кредитну історію; “кредитна історія» - це сукупність інформації про юридичну або фізичну особу, що її ідентифікує, відомостей про виконання нею зобов'язань за кредитними правочинами, іншої відкритої інформації відповідно до Закону; користувач бюро - це юридична або фізична особа - суб'єкт господарської діяльності, яка укладає кредитні правочини та відповідно до договору надає та має право отримувати інформацію, що складає кредитну історію; кредитний звіт - це сукупність інформації про суб'єкта кредитної історії, яка є повним або частковим відображенням його кредитної історії; кредитний правочин - це правочин, за яким виникає, змінюється або припиняється зобов'язання фізичної або юридичної особи щодо сплати грошових коштів Користувачу протягом певного часу в майбутньому (в тому числі договір страхування або купівлі-продажу майна з відстроченням платежу).
Відповідно до частини першої статті 5 Закону України “Про організацію формування та обігу кредитних історій» джерелами формування кредитних історій є відомості, що надаються Користувачем до Бюро за письмовою згодою суб'єкта кредитної історії відповідно до цього Закону; відомості державних реєстрів, інформація з інших баз даних публічного користування, відкритих для загального користування джерел за винятком відомостей (інформації), що становлять державну таємницю.
У статті 7 Закону України “Про організацію формування та обігу кредитних історій» визначено перелік інформації, що містить кредитна історія, а саме, - це, серед іншого, наступна інформація про грошове зобов'язання суб'єкта кредитної історії: відомості про кредитний правочин (номер і дата укладання правочину, сторони, вид правочину), суму зобов'язання за укладеним кредитним правочином, вид валюти зобов'язання, строк і порядок виконання кредитного правочину, відомості про розмір погашеної суми та остаточну суму зобов'язання за кредитним правочином, дату виникнення прострочення зобов'язання за кредитним правочином, його розмір та стадія погашення, відомості про припинення кредитного правочину та спосіб його припинення (у тому числі за згодою сторін, у судовому порядку, гарантом тощо), відомості про визнання кредитного правочину недійсним і підстави такого визнання.
У статті 11 Закону України “Про організацію формування та обігу кредитних історій» визначено підстави та порядок надання кредитного звіту, а саме: бюро надають інформацію з кредитних історій у формі кредитних звітів; кредитні звіти містять усю інформацію з кредитної історії, якщо інші обсяги інформації не передбачені Положенням бюро або договором (частина 1), бюро надають інформацію, яка складає кредитні історії, виключно користувачам та іншим бюро на підставах, передбачених цим Законом (частина 3), бюро надають кредитні звіти користувачам за їх запитами на паперовому або електронному носіях на умовах, передбачених цим Законом та договором (частина 4), кредитні звіти надаються користувачам без права передачі їх або інформації, що міститься в них, третім особам (частина 5).
Відповідно до статті 13 Закону України “Про організацію формування та обігу кредитних історій» суб'єкт кредитної історії має право ознайомитися з інформацією, що міститься у його кредитній історії, а саме: кредитним звітом та інформацією з реєстру запитів (частина 1); суб'єкт кредитної історії має право ознайомитися з інформацією, що передбачена частиною першою цієї статті, шляхом звернення до бюро у порядку, визначеному Положенням про бюро (частина 2); бюро зобов'язане надати суб'єкту кредитної історії інформацію протягом двох робочих днів з дня отримання від нього відповідного запиту (частина 4).
Разом з тим, норми Закону України “Про організацію формування та обігу кредитних історій» не містять положень щодо порядку формування, форми та обов'язкових реквізитів кредитного звіту, наявність яких надавала б можливість ідентифікувати особу, яка відповідальна за його формування та відповідність даних самій кредитній історії.
За загальним правилом оформлення документації в частині підтвердження відповідності інформації, яку містить певний (конкретний) документ, відомостям, на підставі яких такий документ складений, відповідним належним підтвердженням є підписання документа відповідальною посадовою особою.
Проте, роздруківка кредитної історії, яка надана боржником в підтвердження наявності договірних зобов'язань, не підписана ані письмово, ані електронним цифровим підписом відповідною посадовою особою Кредитного бюро, а тому не може вважатися доказом у справі, який би підтверджував наявність кредитних зобов'язань, як про те стверджує заявниця.
З огляду на викладене, кредитний звіт Українського бюро кредитних історій не може бути належним та допустимим доказом наявності грошових вимог в силу статті 77 ГПК України, оскільки обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Матеріали заяви не містять доказів проведення досудової роботи щодо з'ясування розміру боргу та отримання первинних документів, при цьому відомості, які можуть бути отримані мають істотне значення для встановлення наявності та розміру заборгованості боржника перед кредиторами.
Суд звернув увагу заявниці на те, що відсутність у неї оригіналів доказів не звільняє заявницю від обов'язку, визначеного п. 8 ч. 3 ст. 162 ГПК України, щодо зазначення у кого знаходяться оригінали доказів, та не звільняє від обов'язку вжити заходів щодо отримання засвідчених належним чином копій документів, у тому числі у суду або банківської установи. У разі обґрунтованої неможливості подання зазначених доказів, процесуальним законодавством передбачена можливість вчинення певних процесуальних дій заявницею (ст. 81, ч. 3 ст. 164 ГПК України).
2. Відповідно до п. 11 ч. 3 ст. 116 КУзПБ, до заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність додається декларація про майновий стан боржника за формою, затвердженою державним органом з питань банкрутства.
Згідно з ч. 5 ст. 116 КУзПБ, декларація про майновий стан подається боржником за три роки (за кожен рік окремо), що передували року подання до суду заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність. Боржник також подає декларацію про майновий стан за рік, в якому подається заява про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, станом на перше число місяця, що передує місяцю подання заяви до суду.
До членів сім'ї боржника належать особи, які перебувають у шлюбі з боржником (у тому числі якщо шлюб розірвано протягом трьох років до дня подання декларації), а також їхні діти, у тому числі повнолітні, батьки, особи, які перебувають під опікою чи піклуванням боржника, інші особи, які спільно з ним проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки (крім осіб, взаємні права та обов'язки яких з боржником не мають характеру сімейних), у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі.
Відповідно до п. 9 Приміток до затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 21.08.2019 № 2627/5 форми Декларації про майновий стан боржника у справі про неплатоспроможність, боржник за розділами декларації зазначає всю інформацію про членів сім'ї, яка йому відома та яку він може отримати з офіційних джерел (правовстановлювальні документи, відповідні державні реєстри). Якщо член сім'ї не надав боржнику інформацію і така інформація не може бути отримана ним з офіційних джерел, у відповідному рядку декларації зазначається “Член сім'ї не надав інформацію».
Як вбачається з доданих до заяви декларацій про майновий стан за 2022, 2023, 2024 роки та станом на 01.02.2025, до членів сім'ї боржниці належать: дочка - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ; чоловік - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ; мати - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ДНОКПП НОМЕР_4 .
Разом з тим, до заяви не додано доказів звернення до відповідних офіційних джерел щодо отримання інформації про членів сім'ї, яка необхідна була їй для заповнення розділів ІІ -VI декларацій про майновий стан боржника у справі про неплатоспроможність.
Посилання у заяві на неможливість надання відповідних доказів через тимчасове призупинення роботи державних реєстрів суд вважає безпідставним, оскільки державні реєстри станом на дату подання заявницею заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність працюють.
Так, у справі № 910/6639/20, Верховний Суд дійшов висновку, що з огляду на мету та цілі КУзПБ інститут неплатоспроможності фізичних осіб призначений для зняття з боржника - фізичної особи тягаря боргів, які мають значний розмір та не можуть бути погашені за рахунок поточних доходів та належного цій особі майна. Правове регулювання відносин, що виникають між боржником та іншими учасниками справи про неплатоспроможність, має на меті поетапно створити для боржника - фізичної особи найбільш сприятливі умови для погашення боргів шляхом їх реструктуризації, а при нерезультативності таких заходів - забезпечити ефективний механізм продажу активів боржника.
На переконання суду, коло членів сім'ї боржника в частини п'ятої статті 116 КУзПБ визначено у зв'язку із встановленням його обов'язку подати декларацію про майновий стан боржника за відповідною формою, затвердженою державним органом з питань банкрутства, як додаток до заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність. Подання декларації про майновий стан боржника полягає у необхідності підтвердження наявності підстав для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, зазначених у частині другій статті 115 КУзПБ.
Подання декларації про майновий стан надає можливість не лише встановити перелік та вартість майна, стан доходів та витрат на відповідну дату, а й динаміки розміру активів за відповідний період. Поряд з цим, ця декларація повинна містити відомості, що можуть свідчити про ухилення боржника від погашення боргу перед кредиторами.
Судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 910/6639/20 також зазначила, що включення до кола членів сім'ї осіб, які перебувають у шлюбі з боржником (у тому числі якщо шлюб розірвано протягом трьох років до дня подання декларації), а також їхніх дітей, у тому числі повнолітніх, батьків, осіб, які перебувають під опікою чи піклуванням боржника, пояснюється фідуціарним, зазвичай, характером відносин боржника з цими особами (обов'язок діяти якнайкраще в інтересах таких осіб), що може сприяти ухиленню від виконання боржником зобов'язань перед кредиторами шляхом перереєстрації майна (майнових прав) на цих осіб. До цих зловживань правом боржник може вдатись незалежно від того, що ці особи проживають окремо від боржника, не пов'язані з ним спільним побутом та сімейними правами і обов'язками.
Окрім цього, зазначаючи у заяві про відкриття провадження про наявність боргу, заявницею у всіх деклараціях не указано про наявність фінансових зобов'язань боржника перед кредиторами, як не указано й витрат, здійснених боржницею протягом звітного періоду.
У доданих до заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність деклараціях заявницею зазначено, що члени сім'ї інформацію не надали, зокрема в розділах: ІІІ Б, V Б, VІ Б, Г, тощо.
Разом з тим, доказів звернення до відповідних офіційних джерел щодо отримання інформації про членів сім'ї до заяви не додано.
3. Відповідно до ч. 5 ст. 34 КУзПБ, боржник подає заяву до господарського суду за наявності майна, достатнього для покриття витрат, пов'язаних з провадженням у справі, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
ОСОБА_1 у заяві про відкриття провадження у справі не зазначено відомостей, визначених ч. 5 ст. 34 Кодексу України з процедур банкрутства.
У зв'язку з чим, судом зобов'язано, заявницю надати відомості/докази наявності або відсутності майна, достатнього для покриття витрат, пов'язаних з провадженням у справі, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
4. Вирішуючи питання про виконання боржником вимог п. 12 ч. 3 ст. 116 КУзПБ, судом враховано таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 30 КУзПБ арбітражний керуючий виконує повноваження за грошову винагороду.
Згідно із до ч. 4 ст. 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Таким чином, грошова винагорода арбітражного керуючого є заробітною платою за виконання ним своїх повноважень.
Передбачені п. 12 ч. 3 ст. 116 КУзПБ докази авансування боржником на депозитний рахунок суду винагороди керуючому реструктуризацією за три місяці виконання повноважень є гарантією оплати праці арбітражного керуючого в процедурі реструктуризації боргів боржника.
Відповідно до п. 12 ч. 3 ст. 116 КУзПБ, до заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржником мають бути додані докази здійснення авансування боржником на депозитний рахунок суду винагороди керуючому реструктуризацією за три місяці виконання повноважень. Розмір основної грошової винагороди арбітражного керуючого за виконання ним повноважень керуючого реструктуризацією становить п?ять розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб за кожен місяць виконання арбітражним керуючим повноважень (ч. 2 ст. 30 Кодексу).
Згідно з ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", зокрема, розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01.01.2025 встановлено у розмірі 3028,00 грн.
Таким чином, авансування винагороди керуючому реструктуризацією у розмірі п?яти прожиткових мінімумів для працездатних осіб за три місяці виконання повноважень становить 45420,00 грн. (3028,00*5*3).
Водночас, абз. 7 п. 16 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу установлено, зокрема, що тимчасово, під час дії воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року 2102-IX, а також протягом шести місяців після його припинення чи скасування стосовно боржника справу про неплатоспроможність може бути відкрито без здійснення авансування передбаченої цим Кодексом винагороди арбітражному керуючому на депозитний рахунок суду. У такому разі до заяви про відкриття справи про неплатоспроможність додається копія укладеної заявником угоди з обраним ним арбітражним керуючим про виконання арбітражним керуючим повноважень у справі про неплатоспроможність до її закриття з виплатою на умовах, визначених цією угодою, винагороди в розмірі, що не має перевищувати розмір, встановлений цим Кодексом.
Заявницею до заяви додано Угоду №01-15/32 від 21.02.2025 (в порядку абз. 9 п. 1-6 Перехідних положень до КУзПБ) та Додаткову угоду №1 до Угоди №01-15/32 від 21.02.2025 на підтвердження врегулювання участі арбітражного керуючого у справі про неплатоспроможність боржника та оплати його основної винагороди.
Відповідно до п. 1 р. V. Заключні положення, Угоди набирає чинності з дня її підписання сторонами та діє до припинення повноважень арбітражного керуючого у випадках, визначених законом.
Відповідно до ст. 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Однак, вказані Угода та Додаткова угода не підписані боржником - ОСОБА_1 і відповідно, є неукладеними.
Крім того, строк дії доданого арбітражним керуючим Багінським А.О. до заяви про згоду на участь у справі Договору №046-0002616/01ВАК добровільного страхування цивільно-правової відповідальності арбітражного керуючого від 04.12.2023 закінчився 11.01.2025.
Ухвалою від 11.03.2025 судом встановлено заявниці 10-денний строк з дня отримання даної ухвали для усунення недоліків заяви шляхом подання до господарського суду письмової заяви про усунення недоліків з дотриманням вимог, передбачених ст. 170 Господарського процесуального кодексу України.
За умовами ч. 1, 6 ст. 116 ГПК України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Останній день строку триває до 24 години, але коли в цей строк слід було вчинити процесуальну дію тільки в суді, де робочий час закінчується раніше, строк закінчується в момент закінчення цього часу.
Ухвала суду від 11.03.2025 доставлена до електронного кабінету заявниці 11.03.2025 о 18:05, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Ураховуючи зазначене та положення ч. 4 ст. 116, п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, термін для усунення недоліків заяви, з урахуванням вихідних днів, тривав до 24.03.2025 (включно).
Статтею 91 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) встановлено, що відносини, пов'язані з провадженням у справах про банкрутство, визначених цим розділом, регулюються цим Кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим розділом.
Згідно ч. 1, 2 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Частина 1 ст. 74 ГПК України визначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ч.1, ч.2 ст. 79 ГПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст. 113 КУзПБ, провадження у справах про неплатоспроможність боржника - фізичної особи, фізичної особи - підприємця здійснюється в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб, з урахуванням особливостей, встановлених цією Книгою.
Статтею 115 КУзПБ визначено, що провадження у справі про неплатоспроможність боржника - фізичної особи або фізичної особи - підприємця може бути відкрито лише за заявою боржника.
Боржник має право звернутися до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність у разі, якщо:
2) боржник припинив погашення кредитів чи здійснення інших планових платежів у розмірі більше 50 відсотків місячних платежів за кожним з кредитних та інших зобов'язань упродовж двох місяців;
3) у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними;
4) існують інші обставини, які підтверджують, що найближчим часом боржник не зможе виконати грошові зобов'язання чи здійснювати звичайні поточні платежі (загроза неплатоспроможності).
До складу грошових вимог, у тому числі щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції.
Згідно ч. 1-3 ст. 116 Кодексу, заява про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність подається боржником за наявності підстав, передбачених цим Кодексом.
У заяві про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність зазначаються: 1) найменування господарського суду, до якого подається заява; 2) ім'я боржника, його місце проживання, реєстраційний номер облікової картки платника податків та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті), номер засобу зв'язку боржника, його адреса електронної пошти (за наявності); 3) виклад обставин, що стали підставою для звернення до суду; 4) перелік документів, що додаються до заяви.
До заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність додаються: 1) довіреність чи інший документ, що засвідчує повноваження представника, якщо заяву підписано представником; 2) документи, що підтверджують наявність (відсутність) у боржника статусу фізичної особи - підприємця; 3) конкретизований список кредиторів і боржників із зазначенням загальної суми грошових вимог кредиторів (боржників), а також щодо кожного кредитора (боржника) - його імені або найменування, його місцезнаходження або місця проживання, ідентифікаційного коду юридичної особи або реєстраційного номера облікової картки платника податків та номера паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті), суми грошових вимог (загальної суми заборгованості, заборгованості за основним зобов'язанням та суми неустойки (штрафу, пені) окремо), підстав виникнення зобов'язань, а також строку їх виконання згідно із законом або договором; 4) опис майна боржника, що належить йому на праві власності, із зазначенням місцезнаходження або місця зберігання майна; 5) копії документів, що підтверджують право власності боржника на майно; 6) перелік майна, що перебуває у заставі (іпотеці) або є обтяженим в інший спосіб, його місцезнаходження, вартість, а також інформація про кожного кредитора, на користь якого вчинено обтяження майна боржника, - ім'я або найменування, місцезнаходження або місце проживання, ідентифікаційний код юридичної особи або реєстраційний номер облікової картки платника податків та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті), сума грошових вимог, підстава виникнення зобов'язань, а також строк їх виконання згідно із законом або договором; 7) копії документів про вчинені боржником (протягом року до дня подання заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність) правочини щодо належного йому нерухомого майна, цінних паперів, часток у статутному капіталі, транспортних засобів та угоди на суму не менше 30 розмірів мінімальної заробітної плати; 8) відомості про всі наявні рахунки/електронні гаманці боржника (у тому числі депозитні рахунки), відкриті в банках та інших фінансово-кредитних установах, небанківських надавачах платіжних послуг, емітентах електронних грошей в Україні та за кордоном, їх реквізити, із зазначенням сум грошових коштів на таких рахунках, електронних гаманцях; 9) копія трудової книжки (за наявності); 10) відомості про роботодавця (роботодавців) боржника; 11) декларація про майновий стан боржника за формою, затвердженою державним органом з питань банкрутства; 12) докази авансування боржником на депозитний рахунок суду винагороди керуючому реструктуризацією за три місяці виконання повноважень; 13) інформація про наявність (відсутність) непогашеної судимості за економічні злочини; 14) інші документи, що підтверджують наявність підстав, визначених статтею 115 цього Кодексу.
Обставини дотримання боржником вимог ч. 4, 5 ст. 116 КУзПБ з'ясовуються станом на момент відкриття провадження у справі про неплатоспроможність.
Відстрочення або відкладення обов'язку боржника подати всі необхідні докази, передбачені положеннями ст. 116 КУзПБ або покладення такого обов'язку на арбітражного керуючого Законом не передбачено.
Відповідно до частини першої статті 2 КУзПБ провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.
Застосування судами законодавства про банкрутство зобов'язує суди відповідно до частини першої статті 3 ГПК України також використовувати відображені у нормах цього законодавства особливі принципи інституту банкрутства (неплатоспроможності) для забезпечення мети законодавства про банкрутство (неплатоспроможність).
Одним із принципів, які характерні для правового інституту неплатоспроможності є принцип судового контролю у процедурах банкрутства (неплатоспроможності) щодо повноти та належності дій учасників провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), що зобов'язує суд з достатньою повнотою встановити об'єктивні обставини правовідносин сторін по множинних предметах спорів, які виникають у процедурах банкрутства (неплатоспроможності).
Тож, на відміну від справ позовного провадження, в яких господарський суд більш жорстко обмежений принципами диспозитивності та змагальності сторін, у справах про банкрутство (неплатоспроможність) судовий контроль є невід'ємною складовою цього провадження (схожий за змістом висновок, викладений у постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.09.2021 у справі № 911/2043/20).
Застосування судами принципу судового контролю процедур банкрутства (неплатоспроможності) щодо повноти та належності дій учасників справи про банкрутство, єдиного правового захисту інтересів кредиторів в межах процедур банкрутства та пропорційності надає суду правові важелі, які можуть забезпечити дотримання балансу інтересів кредиторів та боржника на кожному з етапів процедур банкрутства (неплатоспроможності).
Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом у постановах, зокрема, від 27.06.2023 у справі № 903/491/22, від 16.08.2023 у справі №904/794/14.
Із введенням в дію 21.10.2019 Кодексу України з процедур банкрутства запроваджено новий інститут, який застосовується щодо врегулювання питання неплатоспроможності фізичної особи, фізичної особи-підприємця та не тотожний за метою і механізмом реалізації до інституту банкрутства юридичних осіб.
Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 22.09.2021 у справі №910/6639/20 акцентував, що з огляду на мету та цілі КУзПБ інститут неплатоспроможності фізичних осіб призначений для зняття з боржника - фізичної особи тягаря боргів, які мають значний розмір та не можуть бути погашені за рахунок поточних доходів і належного цій особі майна. Правове регулювання відносин, що виникають між боржником та іншими учасниками справи про неплатоспроможність, має на меті поетапно створити для боржника - фізичної особи найбільш сприятливі умови для погашення боргів шляхом їх реструктуризації, а при нерезультативності таких заходів - забезпечити ефективний механізм продажу активів боржника.
У судових процедурах неплатоспроможності фізичної особи скористатися правом на реабілітацію заслуговує лише чесний і сумлінний боржник, тому до боржника - фізичної особи за приписами Книги четвертої КУзПБ установлено спеціальні вимоги до його добросовісності, інше б суперечило засадам цивільного законодавства, зокрема таким, як добросовісність у здійсненні відповідного права та недопустимість зловживання правом (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 13 ЦК України).
Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 26.05.2022 у справі №903/806/20 сформулював принцип добросовісної поведінки боржника - фізичної особи, за яким право на звільнення від боргів та відновлення платоспроможності у судових процедурах неплатоспроможності фізичної особи набуває лише добросовісний боржник, який не за своїм неправомірним умислом потрапив у стан неплатоспроможності, сумлінно виконує обов'язки боржника та не приховує обставин, що можуть вплинути на розгляд справи чи задоволення кредиторських вимог, при цьому демонструє дієве прагнення до компромісу з кредиторами щодо умов реструктуризації боргів та в межах об'єктивних можливостей вживає заходів до задоволення їх вимог.
Отже, до боржника - фізичної особи КУзПБ установлює спеціальні вимоги щодо його добросовісності, як запоруку досягнення компромісу між сторонами стосовно погашення боргів, що має ґрунтуватися на поступках кредиторів та сумлінній співпраці боржника з керуючим реструктуризацією і кредиторами, а також на його відкритій взаємодії з судом, яка полягає у добросовісному користуванні процесуальними правами та сумлінному виконанні процесуальних обов'язків.
Задля отримання бажаного результату - відновлення платоспроможності у судовій процедурі реструктуризації боргів КУзПБ покладає на боржника обов'язки, зокрема на етапі ініціювання справи про його неплатоспроможність:
- повідомити про обставини, що стали підставою для звернення до суду (пункт 3 частини другої статті 116 КУзПБ), отже обґрунтувати природу і причини неплатоспроможності, надати інформацію щодо витрачання коштів, отриманих від кредитора (кредитодавця, позикодавця), та/або щодо руху основних активів з часу виникнення зобов'язань перед кредиторами тощо;
- надати повну і достовірну інформацію про власний майновий стан та членів його сім'ї, щодо розміру та джерел доходів (пункти 4 -11 частини третьої статті 116 КУзПБ), тому у разі необхідності і додаткові пояснення чи документи на підтвердження належного виконання цих вимог.
Реалізація обов'язку фізичної особи, яка звернулася до компетентного суду за визнанням факту її неплатоспроможності, у тому числі, надавати достовірну інформацію про все наявне майно, зумовлена не тільки формальними вимогами законодавця, а й сутнісним змістом процедур у справах про неплатоспроможність фізичної особи, тому надання повної і достовірної інформації у декларації про майновий стан є процесуальним обов'язком боржника у провадженнях про неплатоспроможність фізичної особи (подібний за змістом висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 22.09.2021 у справі № 910/6639/20).
Аналогічний висновок викладно у постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22.09.2022 у справі № 916/2372/20.
Статтею 113 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) визначено, що провадження у справах про неплатоспроможність боржника - фізичної особи, фізичної особи - підприємця здійснюється в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб, з урахуванням особливостей, встановлених цією Книгою.
Згідно ст. 116 КУзПБ заява про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність подається боржником за наявності підстав, передбачених цим Кодексом.
За змістом статті 116 КУзПБ лише боржник наділений правом ініціювати справу про його неплатоспроможність з метою реструктуризації його боргів, прощення (списання) вимог кредиторів та/або звільнення від боргів і відновлення власної платоспроможності.
Аналіз положень Книги четвертої КУзПБ свідчить про наявність презумпції, за якою фізична особа - боржник, ініціюючи щодо себе справу про неплатоспроможність, прагне досягнути компромісу з кредиторами щодо зміни способу та порядку виконання його зобов'язань, а у разі недосягнення згоди щодо плану реструктуризації боргів, такий боржник припускає визнання його банкрутом і задоволення кредиторських вимог за рахунок коштів від продажу його майна.
До заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність додаються, зокрема, конкретизований список кредиторів і боржників із зазначенням загальної суми грошових вимог кредиторів (боржників), а також щодо кожного кредитора (боржника) - його імені або найменування, його місцезнаходження або місця проживання, ідентифікаційного коду юридичної особи або реєстраційного номера облікової картки платника податків та номера паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті), суми грошових вимог (загальної суми заборгованості, заборгованості за основним зобов'язанням та суми неустойки (штрафу, пені) окремо), підстав виникнення зобов'язань, а також строку їх виконання згідно із законом або договором; опис майна боржника, що належить йому на праві власності, із зазначенням місцезнаходження або місця зберігання майна; 5) копії документів, що підтверджують право власності боржника на майно; перелік майна, що перебуває у заставі (іпотеці) або є обтяженим в інший спосіб, його місцезнаходження, вартість, а також інформація про кожного кредитора, на користь якого вчинено обтяження майна боржника, - ім'я або найменування, місцезнаходження або місце проживання, ідентифікаційний код юридичної особи або реєстраційний номер облікової картки платника податків та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті), сума грошових вимог, підстава виникнення зобов'язань, а також строк їх виконання згідно із законом або договором; відомості про всі наявні рахунки боржника (у тому числі депозитні рахунки), відкриті в банках та інших фінансово-кредитних установах в Україні та за кордоном, їх реквізити, із зазначенням сум грошових коштів на таких рахунках; інші документи, що підтверджують наявність підстав, визначених статтею 115 цього Кодексу.
Декларація про майновий стан подається боржником за три роки (за кожен рік окремо), що передували поданню до суду заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність. Декларація повинна містити інформацію щодо майна, доходів та витрат боржника і членів його сім'ї, що перевищують 30 розмірів мінімальної заробітної плати.
До членів сім'ї боржника належать особи, які перебувають у шлюбі з боржником (у тому числі якщо шлюб розірвано протягом трьох років до дня подання декларації), а також їхні діти, у тому числі повнолітні, батьки, особи, які перебувають під опікою чи піклуванням боржника, інші особи, які спільно з ним проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки (крім осіб, взаємні права та обов'язки яких з боржником не мають характеру сімейних), у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі.
Інститут надання фізичною особою декларації про майновий стан боржника за останні три роки разом із заявою про визнання її неплатоспроможною обумовлений, передусім, необхідністю визначення обсягів майнових активів боржника з метою ефективного здійснення процедури погашення боргів такої особи, зокрема шляхом їх реструктуризації та подальшого задоволення грошових вимог кредиторів.
Саме тому, реалізація обов'язку фізичної особи, яка звернулася до компетентного суду за визнанням факту її неплатоспроможності, у тому числі, надавати достовірну інформацію про все наявне майно, зумовлена не тільки формальними вимогами законодавця, а й сутнісним змістом процедур у справах про неплатоспроможність фізичної особи.
Таким чином, надання декларації про майновий стан є процесуальним обов'язком боржника у провадженнях про неплатоспроможність фізичної особи.
Відповідно до пункту 9 Примітки до Наказу Міністерства юстиції України від 21.08.2019 №2627/5 "Про затвердження форми Декларації про майновий стан боржника у справі про неплатоспроможність" боржник за розділами декларації зазначає всю інформацію про членів сім'ї, яка йому відома та яку він може отримати з офіційних джерел (правовстановлювальні документи, відповідні державні реєстри). Якщо член сім'ї не надав боржнику інформацію і така інформація не може бути отримана ним з офіційних джерел, у відповідному рядку декларації зазначається "Член сім'ї не надав інформацію".
Відтак, отримання інформації щодо членів сім'ї може здійснюватися боржником альтернативним способом, як безпосередньо від членів сім'ї так і з офіційних джерел. Аналогічний висновок наведено в постанові Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 904/1454/20 (п. 28.1, 28.2).
Інформація, яка міститься в державних реєстрах прав на нерухоме майно, рухоме майно тощо має офіційний характер, тож з метою забезпечення повноти та достовірності відомостей та усунення сумнівів у наявності прихованих активів, така інформація має бути отримана боржником та відображена в декларації про майновий стан, а в подальшому належно перевірена керуючим реструктуризацією задля складання звіту про результати перевірки декларації боржника (постанова Верховного Суду від 22.05.2022 у справі № 916/1482/21 (п. 76)).
Господарський суд відхиляє доводи заяви боржниці про неможливість самостійно отримати з державних реєстрів відомості про вартість рухомого чи нерухомого майна членів його сім'ї, адже вони протирічать наведеним вище положенням Закону, крім того боржницею не надано доказів, які б підтверджували, зокрема, звернення до відповідних офіційних джерел щодо отримання інформації про членів сім'ї, яка необхідна була їй для заповнення декларацій про майновий стан боржника у справі про неплатоспроможність, і про відмову у їх наданні.
Отже, враховуючи, що саме на боржника покладено обов'язок доведення обставин, пов'язаних із підставами неплатоспроможності та майновим станом, зазначені вимоги суду щодо безсумнівного дотримання вимого процесуального Закону є легітимними обмеженнями, оскільки визначені законом та є рівними для всіх учасників провадження.
Також судом враховано, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», право на справедливий суд охоплює не лише стадію розгляду справи по суті, але також дотримання всіх процедур, що передбачені національним законодавством і повинні відбуватися до та після порушення провадження у справі.
Таким чином, якщо нормами процесуального законодавства передбачено вчинення стороною до подання заяви певних дій, такі дії мають бути вчинені.
Водночас доступ до правосуддя у контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та прецедентної практики Європейського суду з прав людини не може бути абсолютним і підлягає державному регулюванню й обмеженню. Кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не привести судовий процес у безладний рух. Доступ до правосуддя здійснюється шляхом точного, послідовного і неухильного дотримання процесуального алгоритму, що передбачений Господарським процесуальним кодексом України.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Креуз проти Польщі" від 19.06.2001 зазначено, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв'язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду.
У рішеннях Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України" та від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України" зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.
Статтею 129 Конституції України та статтею 7 ГПК України закріплено принцип рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Отже, всіх учасників судового процесу поставлено законом у рівні умови в частині обов'язку подання доказів, в тому числі, на підтвердження обставин неплатоспроможності, у зв'язку з чим вибіркове надання господарським судом суб'єктивних переваг одним учасникам процесу перед іншими учасниками судового процесу призведе до порушення вищевказаного конституційного принципу, що є недопустимим.
Частиною третьою статті 3 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Таким чином, зазначені в даній справі судом вимоги не є обмеженням в доступі до правосуддя.
Крім того, у разі усунення вказаних в даній ухвалі порушень Закону, боржниця не позбавлена права звернутися із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність повторно.
Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що заявницею недоліків заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність не усунуто, заява про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність не відповідає вимогам ст. 116 КУзПБ.
За змістом ч. 1 ст. 174 ГПК України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи у разі, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом.
Приписами ч. 1 ст. 38 КУзПБ передбачено, що господарський суд не пізніше п'яти днів з дня надходження заяви про відкриття провадження у справі або закінчення строку на усунення недоліків заяви повертає її та додані до неї документи без розгляду.
З урахуванням наведеного, заява про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність разом з додатками підлягає поверненню заявниці, оскільки останньою не усунуто недоліки заяви у строк, встановлений судом.
Згідно ч. 3 ст. 38 КУзПБ повернення заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство не перешкоджає повторному зверненню з такою заявою до господарського суду у встановленому порядку.
Враховуючи, що заяву ОСОБА_1 від 05.03.2025 про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність та додані до неї матеріали сформовано в системі “Електронний суд» та надано до суду лише в електронному вигляді, відповідно паперовий варіант вказаної заяви з додатками не повертається боржниці (заявниці) у зв'язку з його відсутністю.
Керуючись ст. 38, 113, 116 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. 3, 12, 116, 174, 232, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -
1. Заяву фізичної особи ОСОБА_1 від 05.03.2025 про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність - повернути заявниці без розгляду.
2. Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття.
3. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається в порядку та у строки, передбачені ст. 256, 257 ГПК України.
Суддя В.О. Ржепецький