Житомирський апеляційний суд
Справа №295/12676/24 Головуючий у 1-й інст. Перекупка І. Г.
Категорія 82 Доповідач Павицька Т. М.
24 березня 2025 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого Павицької Т.М.,
суддів Шевчук А.М., Коломієць О.С.
за участю секретаря судового засідання Трикиши Ю.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №295/12676/24 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк», Північно-західного відділення №89 Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» у м. Житомирі про захист прав споживача та зобов'язання вчинити дії, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 10 грудня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Перекупки І.Г. в м. Житомирі,
У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив:
- зобов'язати АТ КБ «ПриватБанк» у м. Дніпро вжити невідкладних заходів щодо повернення коштів у сумі 9 483,10 грн.;
- зобов'язати Північно-західне відділення №89 АТ КБ «ПриватБанк» у м. Житомирі прийняти продану йому з дефектом виробника монету «Дружба та братерство-найбільше багатство» та повернути її вартість у сумі 9 483,10 грн.
В обґрунтування позову зазначав, що 28 лютого 2024 року у Північно-західному відділенні №89 АТ КБ «ПриватБанк» в м. Житомирі ним була придбана пам'ятна монета «Дружба та братерство-найбільше багатство» вартістю 9 483,10 грн. Вказує, що у той самий день він помітив брак виробника (дефект з'єднання двох половин монети пощерблений гурт) і намагався її поміняти. Проте, всі три наявні у цьому відділені банку монети виявилися з аналогічним дефектом. Стверджує, що у зв'язку з цим, за допомогою керівника відділення Прохоренко Н.В. він подав безпосередньо у відділені №89 заяву про повернення коштів. Також вказує, що ним 01.03.2024 у Приват 24, за допомого електронного сервісу «Допомога оnlіnе» була подана заявка №108864002 відповідного змісту. Проте порушене ним питання про повернення коштів відділенням банку по суті не вирішувалось. У зв'язку з цим він, повторно письмово звернувся 18.04.2024 до Північно-західного відділення №89 АТ КБ «ПриватБанк» в м. Житомирі з проханням вжити невідкладних заходів щодо повернення йому коштів у сумі 9 483,10 грн та надати у визначений чинним законодавством України строк письмову відповідь, яка йому так і не була надіслана. Також зазначає, що ним 18.04.2024 було направлено аналогічне письмове звернення до АТ КБ «ІІриватБанк» у м. Дніпро. У листах від 19.05.2024 та від 22.05.2024 АТ КБ «ПриватБанк» у м. Дніпро повідомило, що чинним законодавством не передбачений порядок дій у подібних випадках. Стверджує, що відповідно до Правил реалізації нумізматичної продукції Національного банку України отримана нумізматична продукція поверненню та обміну не підлягає, крім випадків виявлення в ній покупцем дефектів виробника. Враховуючи вищевикладене просив позов задовольнити.
Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 10 грудня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Зобов'язано АТ КБ «ПриватБанк» у м. Дніпро прийняти продану ОСОБА_1 28 лютого 2024 року з дефектом виробника монету «Дружба та братерство-найбільше багатство» та повернути її вартість у сумі 9 483,10 грн. Вжито невідкладних заходів щодо повернення ОСОБА_1 коштів у сумі 9 483,10 грн.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Вказує, що згідно Інструкції про організацію виготовлення, випуску в обіг і реалізації пам'ятних та інвестиційних монет України, сувенірної продукції, Національному банку України надане виключне право на виготовлення пам'ятних та інвестиційних монет, які є законним платіжним засобом на території України, і встановлює порядок планування, організації виготовлення, випуску в обіг реалізації і купівлі цих монет, а також сувенірної продукції, та у зв'язку з використанням для їх виготовлення дорогоцінних і недорогоцінних металів, а також застосуванням спеціальних технологій карбування і художнього оформлення. Звертає увагу на те, що даною інструкцією передбачено проведення комісійної перевірки Національного банку, за результатами якої складається Акт про встановлення пошкоджених або з дефектом виробника пам'ятних, інвестиційних монет і сувенірної продукції. Вказує, що АТ КБ «ПриватБанк» є лише дистриб'ютором Національного банку.
Стверджує, що АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до Національного банку України із запитом щодо обставин даної справи. Зазначає, що Національний банк України надав відповідь, з якої слідує, що згідно прийнятого Національним банком розпорядчого акту від 05.06.2024 №1716-ра, Національний банк готовий прийняти на дослідження набори монет у АТ КБ «ПриватБанк» та провести перевірку їх якості. Запропоновано організувати доставку наборів монет та передачу до Центрального сховища у строк до 05.08.2024 включно. Стверджує, що після отриманої відповіді до відділення банку 07.06.2024 було запрошено позивача і запропоновано передати набор монет для проведення дослідження до Національного банку, з чим позивач не погодився і відмовився. Вказує, що інший аналогічний набор монет, який зі слів позивача виявився таким самим, як придбаний, що знаходився у відділені банку був направлений на дослідження до Національного банку. Зазначає, що на підставі проведеного дослідження Національний банк склав акт від 08.07.2024 про те, що дефектів набору монет не виявлено. Також вказує, що позивач отримав набір монет в касі, не здійснював перевірку та покинув приміщення каси. Враховуючи вищевикладене просить скасувати рішення Богунського районного суду м. Житомира від 10 грудня 2024 року та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Щодо клопотання про закриття апеляційного провадження.
18 лютого 2025 року на адресу суду від ОСОБА_1 надійшло клопотання про закриття апеляційного провадження.
Клопотання обґрунтовує тим, що 10 грудня 2024 року судом першої інстанції було проголошено вступну та резолютивну частини оскаржуваного рішення. У резолютивній частині вказаного рішення було зазначено, що з повним текстом рішення сторони мають право ознайомитися - 19.12.2024. З огляду на наявність у сторін електронних засобів зв'язку вважає, що рішення Богунського районного суду м. Житомира набуло чинності - 18.01.2025, відтак 19.01.2025 сплинув 30-денний строк для подання апеляційної скарги. Натомість, 14.02.2025 Житомирським апеляційним судом відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ КБ «ПриватБанк» та призначено її до розгляду. Оскільки в ухвалах Житомирського апеляційного суду від 14.02.2025 відсутнє посилання на клопотання про поновлення строку, а також обґрунтування поважності пропуску скаржником цього строку то вважає, що відкриття апеляційного провадження є порушенням процесуального законодавства, а відтак наявні підстави для закриття апеляційного провадження.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши клопотання по суті, колегія суддів приходить до висновку про відмову у його задоволенні з огляду на наступне.
Відповідно до статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
З матеріалів справи встановлено, що 10 грудня 2024 року по даній справі Богунським районним судом м. Житомира було проголошено вступну та резолютивну частини судового рішення.
Відповідно до резолютивної частини повного судового рішення вбачається, що повне рішення Богунського районного суду м. Житомира від 10 грудня 2024 року виготовлено - 20 січня 2025 року. Наведене також підтверджується супровідним листом про направлення учасникам справи копії оскаржуваного рішення, який датований - 20.01.2025.
Відтак, строк на апеляційне оскарження рішення Богунського районного суду м. Житомира від 10 грудня 2024 року необхідно обраховувати з 21 січня 2025 року та який закінчився 19 лютого 2025 року.
Апеляційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» подана до Житомирського апеляційного суду через підсистему «Електронний суд» - 13 лютого 2025 року, тобто в межах строку на апеляційне оскарження, а тому відсутні підстави для задоволення клопотання про закриття апеляційного провадження через пропуск скаржником строку на апеляційне оскарження без подання клопотання про його поновлення.
Щодо суті спору.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що 28 лютого 2024 року у Північно-західному відділенні №89 АТ КБ «ПриватБанк» в місті Житомирі Масляніциним І.І. була придбана пам'ятна монета «Дружба та братерство-найбільше багатство» вартістю 9 483,10 грн. Наведене підтверджується квитанцією №193125/2 від 28.02.2024 та не заперечується сторонами у справі.
У цей же день, 28 лютого 2024 року ОСОБА_1 звернувся до директора АТ КБ «ПриватБанк» Прохоренко Н.В. із заявою про повернення коштів, оскільки куплена ним монета, на його думку, виявилася з браком.
В подальшому, 18 квітня 2024 року ОСОБА_1 також звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» та до Північно-західного відділення №89 АТ КБ «ПриватБанк» в місті Житомирі із заявами про вжиття невідкладних заходів щодо повернення коштів у сумі 9 483,10 грн.
22 травня 2024 року АТ КБ «ПриватБанк» надано ОСОБА_1 відповідь на його звернення, з якої слідує, що АТ КБ «ПриватБанк» є дистриб'ютором НБУ, що реалізує нумізматичну продукцію клієнтам на підставі договору, укладеного між банком та НБУ. При цьому ні нормами законодавства, ні договором не передбачений порядок дій щодо такої продукції з дефектом. Банком було подано запит до НБУ, про результати розгляду якого буде повідомлено позивача.
На запит АТ КБ «ПриватБанк» Національний банк України надав відповідь, з якої слідує, що згідно прийнятого Національним банком розпорядчого акту від 05.06.2024 №1716-ра, Національний банк готовий прийняти на дослідження набори монет у АТ КБ «ПриватБанк» та провести перевірку їх якості. Запропоновано організувати доставку наборів монет та передачу до Центрального сховища у строк до 05.08.2024 включно.
07 червня 2024 року до відділення банку було запрошено ОСОБА_1 та запропоновано передати набор монет для проведення дослідження до Національного банку, з чим позивач не погодився і відмовився. Вказана обставина не заперечується сторонами.
Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що частина четверта статті 678 ЦК України містить відсилочну норму на інший закон, зокрема ЗУ «Про захист прав споживачів», який є спеціальним Законом, що підлягає застосуванню при вирішенні справи, та регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів. Крім того, суд першої інстанції виходив із доведеності та обґрунтованості позовних вимог.
Перевіряючи законність оскаржуваного рішення, колегія суддів враховує наступне.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).
Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
У ст. 2 ЦПК України визначені завдання та основні засади цивільного судочинства, серед яких змагальність та диспозитивність.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦПК України суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.
Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі №554/4741/19, постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі №520/1185/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі №209/3085/20).
Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. У схожій правовій ситуації Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17 по своїй суті застосовано доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі №390/34/17 (провадження №61-22315сво18).
Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Якщо особа, яка має право на оспорення документу (наприклад, свідоцтва про право на спадщину) чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов'язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі №450/2286/16-ц (провадження №61-2032св19).
Якщо особа, яка має суб'єктивне право (наприклад, право власності), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що відмовляється від права власності, то така особа пов'язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права.
При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).
Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).
Наведене узгоджується з висновками викладеними у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2022 року у справі №126/2200/20 (провадження №61-10017св22).
У статті 11 ЦК України надано перелік підстав виникнення юридичних прав та обов'язків (юридичних фактів), які виникають як із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, так і з дій, що не передбачені такими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Однією з таких підстав є відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України договори та інші правочини.
Статтею 202 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
В силу частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Як передбачено частиною першою статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Із положень частини першої статті 640 ЦК України слідує, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Так, предметом регулювання вказаного вище закону є відносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше прямо не встановлено цим Законом), робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг (ст. 1-1 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Диспозицією ст. 673 ЦК України зазначено, що продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу.
У разі відсутності в договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується.
За ст. 675 ЦК України товар, який продавець передає або зобов'язаний передати покупцеві, має відповідати вимогам щодо його якості в момент його передання покупцеві, якщо інший момент визначення відповідності товару цим вимогам не встановлено договором купівлі-продажу.
Відповідно до ч. 2 ст. 678 ЦК України покупець, якому переданий товар неналежної якості, має право, незалежно від можливості використання товару за призначенням, вимагати від продавця за своїм вибором: відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми; вимагати заміни товару.
Статтею 679 ЦК України продавець відповідає за недоліки товару, якщо покупець доведе, що вони виникли до передання товару покупцеві або з причин, які існували до цього моменту. Якщо продавцем надані гарантії щодо якості товару, продавець відповідає за його недоліки, якщо він не доведе, що вони виникли після його передання покупцеві внаслідок порушення покупцем правил користування чи зберігання товару, дій третіх осіб, випадку або непереборної сили.
Частиною першою статті 8 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що у разі виявлення протягом встановленого гарантійного строку недоліків споживач, в порядку та у строки, що встановлені законодавством, має право вимагати: 1) пропорційного зменшення ціни; 2) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк; 3) відшкодування витрат на усунення недоліків товару.
У разі виявлення протягом встановленого гарантійного строку істотних недоліків, які виникли з вини виробника товару (продавця, виконавця), або фальсифікації товару, підтверджених за необхідності висновком експертизи, споживач, в порядку та у строки, що встановлені законодавством і на підставі обов'язкових для сторін правил чи договору, має право за своїм вибором вимагати від продавця або виробника: 1) розірвання договору та повернення сплаченої за товар грошової суми; 2) вимагати заміни товару на такий же товар або на аналогічний, з числа наявних у продавця (виробника), товар.
Статтею 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що істотний недолік - недолік, який робить неможливим чи недопустимим використання товару відповідно до його цільового призначення, виник з вини виробника (продавця, виконавця), після його усунення проявляється знову з незалежних від споживача причин і при цьому наділений хоча б однією з нижченаведених ознак: а) він взагалі не може бути усунутий; б) його усунення потребує понад чотирнадцять календарних днів; в) він робить товар суттєво іншим, ніж передбачено договором; недолік - будь-яка невідповідність продукції вимогам нормативно-правових актів, умовам договорів або вимогам, що пред'являються до неї, а також інформації про продукцію, наданій виробником (виконавцем, продавцем).
Отже, за правилами статті 8 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право вимагати розірвання договору та повернення сплаченої за товар грошової суми у разі виявлення протягом встановленого гарантійного строку саме істотного недоліку, який робить неможливим чи недопустимим використання товару відповідно до його цільового призначення, а не будь-якого недоліку.
У даній справі встановлено, що 28 лютого 2024 року у Північно-західному відділенні №89 АТ КБ «ПриватБанк» в місті Житомирі Масляніциним І.І. була придбана пам'ятна монета «Дружба та братерство-найбільше багатство» вартістю 9 483,10 грн.
В подальшому, на думку ОСОБА_1 , ним було виявлено брак виробника, а саме дефект з'єднання двох половин монети - пощерблений гурт.
Згідно з частинами першою, п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень. Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).
Верховний Суд у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі №522/16724/16 (провадження №61-28810св18) зробив наступний правовий висновок: «обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі».
Колегія суддів звертає увагу на те, що законодавством України визначено порядок дій у випадку виявлення пошкоджених пам'ятних, інвестиційних монет та сувенірної продукції. Зокрема, постановою Національного банку України від 30.05.2012 затверджено Інструкцію про організацію виготовлення, випуску в обіг і реалізації пам'ятних та інвестиційних монет України, сувенірної продукції.
Вказана Інструкція розроблена згідно із Законом України «Про Національний банк України» та Указом Президента України від 28.09.2004 №1142 «Про виключне право Національного банку України», відповідно до яких Національному банку України надане виключне право на виготовлення пам'ятних та інвестиційних монет, які є законним платіжним засобом на території України, і встановлює порядок планування, організації виготовлення, випуску в обіг реалізації і купівлі цих монет, а також сувенірної продукції, та у зв'язку з використанням для їх виготовлення дорогоцінних і недорогоцінних металів, а також застосуванням спеціальних технологій карбування і художнього оформлення можуть реалізовуватися за цінами, які відрізняються від їх номінальної вартості.
Відповідно до п 1.2 Інструкції:
- дистриб'ютор Національного банку (далі - дистриб'ютор) - банк України, інша юридична особа, визначена Національним банком, які на підставі договорів з Національним банком реалізують від свого імені нумізматичну продукцію Національного банку та інвестиційні монети, забезпечують розроблення та реалізацію стратегії з розширення ринків їх збуту та просування;
- нумізматична продукція Національного банку - пам'ятні монети України з дорогоцінних та недорогоцінних металів, пам'ятні банкноти, сувенірна продукція з недорогоцінних металів [вироби з використанням розмінних і обігових монет або банкнот національної валюти України, у тому числі в сувенірній упаковці, нерозрізані аркуші банкнот, а також вироби, які не містять монет або банкнот національної валюти та не виконують функції засобу платежу (медалі, сувенірні монети та банкноти тощо)], сувенірна продукція з дорогоцінних металів [вироби з дорогоцінних металів, які не містять монет або банкнот національної валюти та не виконують функції засобу платежу (сувенірні срібні гривні, сувенірні вироби, які імітують банкноти, медалі тощо)], сувенірні монети;
- пам'ятні монети України (далі - пам'ятні монети) - монети із дорогоцінних або недорогоцінних металів, які виготовлені із застосуванням спеціальних технологій, що забезпечують підвищену якість монет, і випускаються в обіг Національним банком обмеженими тиражами з нагоди відзначення ювілейних дат, пам'ятних подій історії та сучасності, заходів з охорони навколишнього природного середовища, інших подій суспільного життя;
- пошкоджені пам'ятні та інвестиційні монети, сувенірна продукція, що виявлені в сховищах Національного банку, - пам'ятні та інвестиційні монети, сувенірна продукція, що в процесі зберігання в запасах готівки Операційного департаменту та відділів грошового обігу в регіонах Національного банку та/або резервних фондів Центрального сховища набули ознак пошкодження (зміна кольору поверхні, плями, корозія тощо) або виявився прихований дефект виробника.
Згідно глави 9 Інструкції Національний банк здійснює реалізацію пам'ятних монет та сувенірної продукції за роздрібними цінами Національного банку банкам України (їх відокремленим підрозділам), іншим юридичним і фізичним особам за готівку або за безготівковим розрахунком.
Відповідно до глави 10 Інструкції у разі виявлення в сховищах Центрального сховища, Операційного департаменту та/або відділі (управлінні) грошового обігу в регіоні Національного банку пошкоджених пам'ятних, інвестиційних монет та сувенірної продукції створена згідно з наказом керівника Операційного департаменту та/або представника Національного банку в регіоні (у Центральному сховищі - відділ перерахування та експертизи цінностей) комісія в складі завідувача сховища, касира та експерта (або іншої матеріально відповідальної особи) складає акт про встановлення пошкоджених або з дефектом виробника пам'ятних, інвестиційних монет і сувенірної продукції. На підставі цього акта оформляється прибутково-видатковий ордер Операційним департаментом та/або відділом (управлінням) грошового обігу в регіоні, а Центральним сховищем - видатковий позабалансовий та прибутковий ордер відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку з питань емісійно-касової роботи.
Центральне сховище згідно з актом про встановлення пошкоджених або з дефектом виробника пам'ятних, інвестиційних монет та сувенірної продукції переміщує виявлені в резервних фондах пошкоджені пам'ятні, інвестиційні монети до запасів готівки з подальшим перенесенням їх до пошкоджених пам'ятних, інвестиційних монет.
Якщо вищезазначеною комісією встановлено причини пошкоджень, то в акті про встановлення пошкоджених або з дефектом виробника пам'ятних, інвестиційних монет та сувенірної продукції зазначаються вид пошкоджень і причини їх виникнення.
Операційний департамент та відділи грошового обігу в регіонах Національного банку відправляють пошкоджені пам'ятні монети з дорогоцінних металів (без супутньої продукції), пам'ятні монети з недорогоцінних металів, інвестиційні монети та сувенірну продукцію до Центрального сховища.
Відправлення пошкоджених пам'ятних, інвестиційних монет та сувенірної продукції здійснюється разом із двома примірниками актів про встановлення пошкоджених або з дефектом виробника пам'ятних, інвестиційних монет та сувенірної продукції.
У справі, що переглядається встановлено, що 28 лютого 2024 року ОСОБА_1 звернувся до директора АТ КБ «ПриватБанк» Прохоренко Н.В. із заявою про повернення коштів, оскільки куплена ним монета, на його думку, виявилася з браком.
18 квітня 2024 року ОСОБА_1 повторно звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» та до Північно-західного відділення №89 АТ КБ «ПриватБанк» в місті Житомирі із заявами про вжиття невідкладних заходів щодо повернення коштів у сумі 9 483,10 грн.
22 травня 2024 року АТ КБ «ПриватБанк» надано ОСОБА_1 відповідь на звернення, з якої слідує, що АТ КБ «ПриватБанк» є дистриб'ютором НБУ, що реалізує нумізматичну продукцію клієнтам на підставі договору, укладеного між банком та НБУ. Зазначено, що банком було подано запит до НБУ, про результати розгляду якого буде повідомлено позивача.
На запит АТ КБ «ПриватБанк» Національний банк України надав відповідь, з якої слідує, що згідно прийнятого Національним банком розпорядчого акту від 05.06.2024 №1716-ра, Національний банк готовий прийняти на дослідження набори монет у АТ КБ «ПриватБанк» та провести перевірку їх якості. Запропоновано організувати доставку наборів монет та передачу до Центрального сховища у строк до 05.08.2024 включно.
Сторонами не заперечується, що 07 червня 2024 року до відділення банку було запрошено ОСОБА_1 та запропоновано йому передати набор монет для проведення дослідження до Національного банку, проте позивач не погодився з цим і відмовився.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Пунктами 3 та 4 частини 5 статті 12 ЦПК України також передбачено, що суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
З метою виконання вимог п.3, п.4 ч.5 ст.12 ЦПК суд апеляційної інстанції 24 березня 2025 року роз'яснив ОСОБА_1 його права та обов'язки. Зокрема, його право надати АТ КБ «ПриватБанк» куплену пам'ятну монету «Дружба та братерство-найбільше багатство» для передачі її до Центрального сховища для проведення дослідження щодо наявності дефектів, у відповідності до Інструкції про організацію виготовлення, випуску в обіг і реалізації пам'ятних та інвестиційних монет України, сувенірної продукції.
Разом з тим, ОСОБА_1 відмовився надати АТ КБ «ПриватБанк» куплену пам'ятну монету «Дружба та братерство-найбільше багатство» для передачі її до Центрального сховища для проведення дослідження щодо наявності дефектів.
Оскільки, виключне право для проведення дослідження щодо наявності дефектів пам'ятних та інвестиційних монет України покладено на Національний банк України, колегією суддів роз'яснено ОСОБА_1 його права та обов'язки щодо надання АТ КБ «ПриватБанк» купленої пам'ятної монети «Дружба та братерство-найбільше багатство» для передачі її до Центрального сховища для проведення дослідження щодо наявності дефектів, проте останній відмовився надати її АТ КБ «ПриватБанк», колегія суддів дійшла висновку про те, що ОСОБА_1 не доведено належними та допустимими доказами того факту, що на купленій ним пам'ятній монеті «Дружба та братерство-найбільше багатство» є брак виробника, а саме дефект з'єднання двох половин монети - пощерблений гурт.
Звертаючись до суду, позивач у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, зазначив докази, що підтверджують вказані обставини, разом з тим, відмовився надати АТ КБ «ПриватБанк» куплену ним пам'ятну монету «Дружба та братерство-найбільше багатство» для передачі її до Центрального сховища для проведення дослідження щодо наявності дефектів.
Отже, позивач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій.
Неподання стороною позивача належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог свідчить про їх недоведеність та необґрунтованість, оскільки вони ґрунтуються лише на припущеннях та є підставою для відмови у задоволенні цих позовних вимог.
Відповідно до статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
За наведених вище обставин, відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Доводи позивача та посилання суду першої інстанції на те, що характер дефекту не потребує використання необхідних спеціальних знань у сфері іншій, ніж право для встановлення відхилення від установлених стандартів при її виготовленні є помилковими, оскільки як зазначалося вище виключне право для проведення дослідження щодо наявності дефектів пам'ятних та інвестиційних монет України покладено на Національний банк України.
У свою чергу, суд, розглядаючи справи, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень. Завдання судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Аналогічне роз'яснення надане судам в п.18 постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21.05.2012, яке зводиться до того, що суд не має права зобов'язувати державного виконавця до вчинення тих дій, які згідно із Законом України «Про виконавче провадження» можуть здійснюватися лише державним виконавцем або відповідною посадовою особою державної виконавчої служби. Про вищевказані висновки також зазначив Верховний Суд в постанові від 23 вересня 2021 року у справі №761/19292/19.
Підсумовуючи викладене, слід зазначити, що при вирішенні питання щодо встановлення наявності дефектів на пам'ятних та інвестиційних монетах України, слід виходити з того, що суд не вправі підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження Національного банку України щодо вирішення питань, які законодавством віднесено до їх компетенції.
Таким чином, враховуючи вищевикладені обставини справи, наявні в матеріалах справи докази, суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позову неповно з'ясував обставини, що мають суттєве значення для справи, а тому висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, судом першої інстанції допущено неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору та задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Доводи апеляційної скарги є обґрунтованими, спростовують висновки суду першої інстанції щодо задоволення позову, а тому приймаються до уваги та підлягають задоволенню.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно зі ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, як ухвалене за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, які зроблені з порушенням та неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права, що відповідно до вимог статті 376 ЦПК України є підставами для його скасування з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З огляду на задоволення апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк», останнє має право на відшкодування витрат зі сплати судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги в розмірі 1816,80 грн. У зв'язку з тим, що ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору, вказані кошти слід компенсувати відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про закриття апеляційного провадження відмовити.
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» задовольнити.
Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 10 грудня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Компенсувати Акціонерному товариству Комерційний Банк «ПриватБанк» за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги в розмірі 1816,80 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата складення повного судового рішення 25 березня 2025 року.
Головуючий
Судді