печерський районний суд міста києва
Справа № 757/8623/25-к
11 березня 2025 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , захисників ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , підозрюваного ОСОБА_6 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві клопотання старшого слідчого Третього слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Києві, ОСОБА_7 про застосування запобіжного заходу у вигляді застави відносно підозрюваного ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в рамках кримінального провадження № 62023100130002015, -
В провадження слідчого судді надійшло клопотання старшого слідчого Третього слідчого відділу ТУ ДБР, розташованого у місті Києві ОСОБА_7 про застосування відносно підозрюваного ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді застави у розмірі 224 072 грн. грн, з покладенням обов'язків, визначених п. 1-4, 8 ч. 5 ст. 194 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), у кримінальному провадженні № 62023100130002015 від 15.12.2023.
Доводи клопотання зводяться до того, що ОСОБА_6 в межах кримінального провадження підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК України. Підозра на переконання сторони обвинувачення є обґрунтованою. Також сторона обвинувачення в клопотанні вказує на наявні, передбачені ст. 177 КПК України ризики: (1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; (2) незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні; (3) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином. Зазначає про завдану діями ОСОБА_6 шкоду державі в розмірі 224072 грн., а тому вважає застосовним абзац 5 ч. 5 ст. 182 КК України при визначені розміру застави щодо останнього.
В судовому засіданні прокурор доводи клопотання підтримав, просив клопотання задовольнити.
ОСОБА_6 та його захисники заперечили проти доводів клопотання, просили в його задоволенні відмовити. Зокрема захисники зазначили про необґрунтованість підозри. Вказала на відсутність доказів, які б підтверджували наявність доведеного умислу ОСОБА_6 на вчинення ним інкримінованого йому діяння, на відсутність доказів, які б підтверджували наявність мети і мотиву як складової частини об'єктивної сторони складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК України, а також поставила під сумнів наслідки у виді заподіяння істотної шкоди діями ОСОБА_6 . Зазначила про відсутність заявлених стороною обвинувачення ризиків, вказала на незадовільний стан здоров'я підозрюваного та на його бездоганну репутацію й наявність численних подяк та нагород за захист батьківщини в умовах повномасштабного вторгнення держави- агресора. Вказала на неможливість застосування застави у розмірі більшому ніж той, який визначений п.1 ч.5 ст. 182 КПК України, адже ОСОБА_6 підозрюється у вчиненні нетяжкого кримінального правопорушення. Також просила слідчого суддю застосувати відносно ОСОБА_6 запобіжний захід у виді особистого зобов'язання. Заперечення з додатками надала в письмовому виді, які долучені до матеріалів судового провадження.
Слідчий суддя, вислухавши доводи сторін, дослідивши матеріали, якими обґрунтовується клопотання та матеріали, які надані стороною захисту на заперечення щодо клопотання, надходить до наступних висновків.
Під час розгляду цього клопотання, відповідно до положень ст. 194 КПК України, з урахуванням доводів поданого клопотання, позиції сторін у судовому засіданні, cлідчий суддя має обов'язок встановити:
- наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_6 кримінального правопорушення;
- наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що ОСОБА_6 може здійснити спроби: (1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; (2) незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні; (3) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
- недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризикам аніж застава;
- обґрунтованість розміру застави;
- необхідність покладення обов'язків, визначених ч. 5 ст. 194 КПК України.
Щодо обґрунтованості підозри слідчий суддя враховує наступне.
За змістом повідомленої підозри ОСОБА_6 відповідно до наказу командувача військ оперативного призначення «Північ» від 14.01.2022 за № 20 призначено на посаду командира НОМЕР_1 окремого батальйону (військова частина НОМЕР_2 ).
Будучи прямим начальником усього особового складу батальйону, підполковник ОСОБА_6 згідно зі статтею 28 Закону України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» наділений всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих та на нього покладено персональну відповідальність перед державою за всі сторони життя та діяльності підрозділу і кожного військовослужбовця.
Таким чином, командир військової частини НОМЕР_2 підполковник ОСОБА_6 , виконуючи покладені на нього посадові обов'язки посаду командира НОМЕР_1 окремого батальйону, в силу ч. 3 ст. 18 та примітки до ст. 364 КК України є військовою службовою особою, яка виконує організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські обов'язки.
Цей факт стороною захисту не заперечувався.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України 24.02.2022 Указом Президента України ОСОБА_8 №64/2022 на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статі 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено воєнний стан на всій території України», який триває по теперішній час.
Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 25.02.2022 №3 відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», Указу Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію», мобілізаційної директиви Головнокомандувача Збройних Сил України від 24.02.2022 №32/321/501/13т ОСОБА_9 призначено на посаду водія-електрика радіостанції інформаційно-телекомунікаційного вузла, ВОС - 790058, шпк - «солдат», який з цього ж дня прийняв справи і посаду та приступив до виконання службових обов'язків.
Ці обставини також не заперечувались сторонами кримінального провадження, в тому числі й підозрюваним ОСОБА_6 .
Згідно з п. 9 Розділу І Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, що затверджене Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 установлено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом можуть бути відряджені до державних органів, підприємств, установ, організацій, державних та комунальних закладів освіти для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі.
Натомість військовослужбовці військової служби за призовом під час мобілізації не можуть бути відряджені до вищевказаних установ.
Указом Президента України від 03.05.2017 № 126/2017 з подальшими змінами затверджено Перелік посад, які заміщуються військовослужбовцями Збройних Сил України, інших військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення у державних органах, на підприємствах, в установах, організаціях, а також державних та комунальних навчальних закладах, та граничних військових звань за цими посадами.
Національне агентство з питань запобігання корупції не входить до тих державних органів, в яких наявні посади, які заміщуються військовослужбовцями Збройних Сил України, інших військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення.
Ці обставини також не ставились під сумнів сторонами кримінального провадження.
У невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше 26.08.2022 у ОСОБА_6 , командира військової частини НОМЕР_2 та прямого начальника солдата ОСОБА_9 , виник умисел одержати неправомірну вигоду нематеріального характеру для себе у виді використання можливостей від знайомства з ОСОБА_9 , який є медійною особою, громадським антикорупційним активістом, який брав участь у формуванні антикорупційних органів України, а також має стійкі зв'язки із представниками світової спільноти, є впливовим громадським діячем та має тісні контакти в органах державної влади.
Також у ОСОБА_6 вказаний умисел охоплювався прагненням одержати неправомірну вигоду нематеріального характеру для себе від сприяння останньому в полегшенні умов проходження військової служби, а також одержати неправомірну вигоду нематеріального характеру для іншої фізичної особи - солдата ОСОБА_9 у виді надання останньому переваг у проходженні військової служби. Зазначене у майбутньому проявилась у реалізації ОСОБА_6 своїх власних інтересів за рахунок максимального сприяння ОСОБА_9 в полегшенні умов проходження військової служби та в інтересах останнього, пов'язаних із його відрядженням до інших установ, що віддалені від районів ведення бойових дій.
З метою реалізації свого умислу ОСОБА_6 без наявних на те підстав та необхідності видав накази по військовій частині НОМЕР_2 від 26.08.2022 №185 та від 07.09.2022 №197 про відрядження ОСОБА_9 до центрів благодійної допомоги у міста Харків та Миколаїв у період з 26.08.2022 по 05.09.2022 та з 07.09.2022 по 14.09.2022 з метою отримання благодійної допомоги та технічних засобів, при відсутності жодних відомостей про передачу чи поставку указаними благодійними центрами до військової частини НОМЕР_2 будь-яких матеріально-технічних засобів.
У подальшому, солдат ОСОБА_9 , маючи інтерес бути відрядженим до установ, що дислокуються віддалено від районів ведення бойових дій, надав до військової частини НОМЕР_2 створені спільно зі службовими особами Національного агентства з питань запобігання корупції (далі - НАЗК) листи від 05.09.2022 №01-01/18905-22, від 24.10.2022 №01-01/22197-22, від 24.11.2022, від 28.12.2022 №01-01/25794-22, від 27.01.2023 №01-01/1742-23, адресовані командиру військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_6 , про ініціювання відрядження ОСОБА_9 до НАЗК, в штаті якого не передбачені посади, які підлягають заміщенню військовослужбовцями ЗСУ.
Разом з цим командир військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_6 , в точно невстановлений досудовим розслідуванням час та місці, будучи службовою особою, виконуючи адміністративно-господарські та організаційно-розпорядчі функції, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер та незаконність своїх дій, всупереч п. 9 Розділу І Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, що затверджене Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, з вищевказаних мотивів та з метою одержання вищезазначеної неправомірної вигоди, а також сприяння в полегшенні ОСОБА_9 умов проходження військової служби за призовом під час мобілізації та інтересів останнього, пов'язаних із незаконним відрядженням до НАЗК, що знаходиться віддалено від районів ведення бойових дій, та відповідно надання останньому можливості не виконувати бойові завдання військової частини НОМЕР_2 за відсутності правових підстав видав незаконні накази від 24.09.2022 № 214, від 30.10.2022 № 250 про відрядження солдата ОСОБА_9 до НАЗК з метою реалізації функцій та завдань агентства, строком на 30 діб, з 30.10.2022 по 29.11.2022, від 30.11.2022 № 281 про відрядження солдата ОСОБА_9 до НАЗК з метою реалізації функцій та завдань агентства, строком на 30 діб, з 30.11.2022 по 29.12.2022, від 01.01.2023 № 1 про відрядження солдата ОСОБА_9 до НАЗК з метою реалізації функцій та завдань агентства, строком на 31 добу, з 01.01.2023 по 31.01.2023, від 28.01.2023 № 28 про відрядження солдата ОСОБА_9 до НАЗК з метою реалізації функцій та завдань агентства, строком на 14 діб, з 28.01.2023 по 10.02.2023.
Внаслідок видання ОСОБА_6 вищевказаних незаконних наказів про відрядження солдата ОСОБА_9 останній обов'язки військової служби у вказаний період безпідставно не виконував та за місцем несення служби не перебував, тобто був відсутнім на службі без поважних причин. А тому, відповідно до вимог п. 15 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, грошове забезпечення ОСОБА_9 в указаний період виплаті не підлягало.
Разом з тим, останній за час відсутності на службі без поважних причин отримав грошове забезпечення як військовослужбовець у повному обсязі, оскільки командир військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_6 підписав розрахунково-платіжні відомості за 2022 рік № № 12, 19, 20 та за 2023 рік № № 2, 47, 85 про виплату грошового забезпечення військовослужбовцям очолюваної ним військової частини, у т.ч і ОСОБА_9 . Тим самим ОСОБА_6 зловживав службовим становищем в своїх інтересах та інтересах останнього.
Таким чином, командир військової частини НОМЕР_2 підполковник ОСОБА_6 , перебуваючи за місцем тимчасової дислокації військової частини (точна адреса не встановлена), по відношенню до наслідків своїх вищевказаних дій, тобто не передбачаючи настання суспільно-небезпечних наслідків своїх дій, хоча повинен був і міг їх передбачити, умисно використав своє службове становище всупереч інтересам служби, та умисно забезпечив безпідставне нарахування та виплату ОСОБА_9 за період невиконання ним обов'язків військової служби під час відрядження до НАЗК грошового забезпечення та додаткової винагороди за рахунок коштів державного бюджету на загальну суму 183 811, 06 гривень. Одночасно, внаслідок зазначених дій ОСОБА_6 було зайво нараховано та оплачено Єдиний соціальний внесок у сумі 40 438, 43 гривні. Вищевказане призвело до загальної матеріальної шкоди (збитків) державному бюджету в особі військової частини НОМЕР_3 на загальну суму 224 249 (двісті двадцять чотири тисячі гривні двісті сорок дев'ять) гривень 06 копійок, що у понад, ніж сто разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а тому є істотною шкодою.
Обґрунтованість підозри - це складна категорія, що відображає динамічний баланс між імовірністю того, що особа могла вчинити кримінальне правопорушення, та наявністю доказів, які підтверджують це припущення. Цей баланс передбачає, що підозра не повинна ґрунтуватися на суто гіпотетичних припущеннях чи інтуїтивних відчуттях, але водночас не вимагає абсолютної впевненості у винуватості особи. З одного боку, імовірність означає, що зібрані дані вказують на можливу причетність конкретної особи до злочину, виходячи із логічного аналізу обставин, наявних доказів та їхньої взаємодії.
З іншого боку, доказовість вимагає, щоб ці факти були реальними, перевіреними та законно отриманими. Вони мають бути такими, що можуть бути використані в суді, витримувати перевірку на допустимість, належність, логічність і послідовність, а також не викликати обґрунтованих сумнівів у їхній достовірності.
Тому досягнення балансу між цими двома аспектами потребує постійного доповнення однієї складової іншою: коли імовірність створює підґрунтя для висунення підозри, доказовість повинна її підтверджувати або спростовувати.
У практичній площині цей баланс визначається необхідністю забезпечення прав особи, щодо якої висувається підозра, і правосуддя загалом. Якщо імовірність превалює над доказовістю, це може призвести до безпідставного переслідування, порушення принципу презумпції невинуватості та зловживання владою з боку правоохоронних органів.
Тому обґрунтованість підозри завжди перебуває в площині компромісу, який повинен бути динамічним, але водночас відповідати принципам справедливості, законності та розумності.
На підтвердження цього висновку вказує й те, що національне законодавство встановлює перелік випадків повідомлення про підозру (ст. 276 КПК України), якими зокрема є: затримання особи на місці вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після його вчинення; 2) обрання до особи одного з передбачених цим Кодексом запобіжних заходів; 3) наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення.
Зі змісту долученого до матеріалів клопотання повідомлення про підозру в даному конкретному випадку мало місце застосування стороною обвинувачення п . 3 ч. 1 ст. 276 КПК України (наявність достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення). (а.м. 167-180)
Таким чином, з урахуванням обставин справи, в даному випадку слідчий суддя при перевірці обґрунтованості повідомлення про підозру зобов'язаний здійснити комплексний аналіз зібраних матеріалів кримінального провадження, щоб визначити, чи відповідає повідомлення встановленим вимогам закону і чи є у ньому об'єктивна основа, яка дозволяє висунути обґрунтовану підозру. Першочерговим завданням слідчого судді є встановлення самого факту події кримінального правопорушення, тобто підтвердження того, що певне діяння відбулося і що воно за своїми об'єктивними та суб'єктивними ознаками підпадає під склад злочину, визначений Кримінальним кодексом України. Для цього суддя має оцінити, чи відповідають наявні дані критеріям достовірності, логічності та несуперечливості, що дозволяють з упевненістю констатувати реальність цієї події.
Після первинного встановлення факту події злочину слідчий суддя має звернути увагу на ті обставини, які вказують на можливу причетність конкретної особи до вчинення цього діяння. У цій частині суддя має оцінити, чи є зібрані докази такими, що переконливо демонструють причинно-наслідковий зв'язок між діями підозрюваної особи та встановленою подією злочину.
Обґрунтованість підозри в даному конкретному випадку підтверджується матеріалами, що додані до клопотання, зокрема: даними наявними в матеріалах службової перевірки військової частини НОМЕР_4 ; протоколах допитів свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 ; довідці (висновку) Державної аудиторської служби України від 18.02.2025.
Більше того, навіть сторона захисту не заперечувала стосовно того, що солдат ОСОБА_9 був у підпорядкуванні підозрюваного ОСОБА_6 .. Те, що солдат ОСОБА_9 був відряджений до НАЗК в умовах воєнного стану. Те що НАЗК не входить до переліку державний органів, які мають посади, які заміщуються військовослужбовцями Збройних Сил України, інших військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення та те, що військовослужбовці військової служби за призовом під час мобілізації не можуть бути відряджені до державних органів.
Тобто навіть стороною захисту частково не заперечувались об'єктивні ознаки складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК України та причетність ОСОБА_6 до таких.
Сторона захисту наполягала на відсутності даних, які б вказували на умисел, мотив та мету вчиненого ОСОБА_6 діяння.
З деякими доводами сторони захисту слідчий суддя не може погодитись з огляду на те, що ОСОБА_6 не міг випадково, а не умисно підписати перелічені в повідомленні про підозру накази на відрядження солдата ОСОБА_9 не міг не знати, що НАЗК не входить до тих державних органів, куди військовослужбовці підлягають відрядженню та не міг не знати, що військовослужбовці призвані під час мобілізації не підлягають відрядженню взагалі до будь-яких державних органів.
Щодо доводів з приводу не встановленням достатніх доказів для доведення мотиву і мети вчиненого ОСОБА_6 діяння, слідчий суддя вважає, що на початковому етапі кримінального провадження для повідомлення особі про підозру не є необхідним встановлення всіх складових частин складу злочину, адже це є завданням сторони обвинувачення при складенні обвинувального акту.
Зважаючи на викладене, слідчий суддя вважає на даному етапі кримінального провадження підозру висунуту ОСОБА_6 обґрунтованою.
Щодо ризиків, заявлених стороною обвинувачення.
Слідчий суддя вважає, що з огляду на займану ОСОБА_6 посаду, початкову стадію кримінального провадження, обставини, викладені в повідомленні про підозру, зокрема вчинення дій стосовно ОСОБА_9 , який є медійною особою, громадським антикорупційним активістом, який брав участь у формуванні антикорупційних органів України, а також має стійкі зв'язки із представниками світової спільноти, є впливовим громадським діячем та має тісні контакти в органах державної влади, ризики, визначені п. п. 1, 3,4 ч.1 ст. 177 КПК України. Адже відповідно до КПК України метою запобіжного заходу є необхідність попередити виникнення ризиків, а не застосувати запобіжний захід за наслідками вчинення підозрюваним відповідних дій. З огляду на викладене, той чи інший ризик слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірної можливості здійснення підозрюваним таких спроб. Водночас, КПК України не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Щодо недостатності застосування більш м'яких запобіжних заходів аніж застава для запобігання ризикам.
Законодавець передбачає необхідність індивідуального підходу до вибору запобіжного заходу, що базується на принципі пропорційності та обґрунтованості, однак у випадках, коли застосування м'яких заходів не може забезпечити досягнення процесуальних цілей, слідчий суддя зобов'язаний обрати той запобіжний захід, який буде максимально ефективним.
У контексті застосування запобіжних заходів як одного з ключових механізмів забезпечення ефективного кримінального провадження, неможливість обрання більш м'якого заходу, аніж застава, диктується насамперед необхідністю мінімізації встановлених ризиків, які випливають із обставин конкретного кримінального правопорушення, особи підозрюваного та можливих наслідків для суспільних відносин.
У даному конкретному випадку застава є тим заходом, що поєднує у собі стримуючий ефект, так і залишає за підозрюваним певний рівень свободи пересування та соціальних контактів, водночас мінімізуючи ймовірність недобросовісної процесуальної поведінки.
З цих підстав, клопотання сторони захисту щодо застосування відносно підозрюваного більш м'якого запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання або поруки задоволенню не підлягає.
Щодо розміру застави.
За змістом приписів ч. 4 ст. 182 КПК України при визначенні розміру застави слідчий суддя зобов'язаний врахувати:
-обставини кримінального правопорушення;
-майновий та сімейний стан підозрюваного, інші дані про його особу;
-встановлені ризики, визначені ст. 177 КПК України;
-можливість достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків;
-те, що такий розмір не може бути завідомо непомірним для підозрюваного.
При визначенні розміру застави слідчий суддя бере до уваги обставини вчинення кримінального правопорушення, встановлені ризики, в сукупності з майновим станом підозрюваного, особистими даними, зокрема, його вік, сімейний стан, міцність соціальних зв'язків та відсутність відомостей про наявність судимостей.
Виходячи із встановлених під час розгляду цього клопотання обставин, слідчий суддя переконаний, що розмір застави повинен бути таким, щоб загроза її втрати утримувала підозрюваного від намірів та спроб порушити покладені на нього обов'язки. З іншого боку, розмір застави не має бути таким, щоб через очевидну неможливість виконання умов застави, це фактично призвело б до подальшого його ув'язнення, яке перетворилося б на безальтернативне.
При цьому слідчий суддя погоджується з доводами сторони захисту щодо неможливості застосування до ОСОБА_6 застави у розмірі, що перевищує встановлений п. 1 ч.5 ст. 182 КК України. Адже ОСОБА_6 підозрюється у вчиненні нетяжкого кримінального правопорушення та вважає необхідним визначити заставу в розмірі двадцяти прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 60560 грн.
На переконання слідчого судді, такий розмір застави з огляду на вищевикладене не є завідомо непомірним для підозрюваного ОСОБА_6 та разом з покладеними на нього обов'язками, про що йтиметься далі, забезпечуватиме належну процесуальну поведінку підозрюваного та запобігатиме існуючим ризикам. І при цьому слідчий суддя також враховує, що застава може бути внесена, як самим підозрюваним, так і іншою фізичною та/або юридичною особою (заставодавцем), що передбачено ч. 2 ст. 182 КПК України.
З приводу доводів сторони захисту стороною щодо наявності в підозрюваного бездоганної репутації та ряду нагород, а тому неможливості застосування запобіжного заходу, слідчий суддя наголошує на наступному.
Наявність у особи державних нагород, відзнак чи незаплямованої репутації, здобутої завдяки заслугам перед суспільством і державою, зокрема у сфері захисту Батьківщини, безумовно, є вагомим фактором, що свідчить про її попередню правослухняну поведінку, високий рівень соціальної відповідальності та позитивний внесок у розбудову державності. Проте жодні досягнення минулого, якими б значущими вони не були, не можуть розглядатися як абсолютний імунітет від застосування кримінально-процесуальних механізмів, передбачених законодавством у разі наявності обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення.
Кримінальне провадження базується на принципі рівності всіх перед законом, який є невід'ємною складовою верховенства права та гарантією справедливості правосуддя. Згідно зі статтею 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, а будь-які привілеї чи обмеження за будь-якими ознаками, зокрема за соціальним статусом або заслугами, є недопустимими. Відповідно, якщо особі повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, її минулі досягнення можуть бути враховані виключно в контексті характеристики особи, але не як підстава для запровадження особливого порядку кримінального переслідування.
Більше того, виняткове становище особи, зумовлене її заслугами або високим суспільним статусом, за відсутності належного процесуального контролю могло б призвести до вибіркового правозастосування та підриву довіри до судової системи, що суперечило б не лише фундаментальним принципам кримінального процесу, а й самій ідеї справедливості. Якщо особа, яка має нагороди та заслуги, отримує привілеї при застосуванні запобіжного заходу лише на цій підставі, це створює прецедент нерівності перед законом і, по суті, встановлює необґрунтовану індульгенцію від юридичної відповідальності, що прямо суперечить принципу рівності громадян у правовій системі.
Застосування запобіжного заходу не є видом покарання, а виключно превентивним процесуальним механізмом, спрямованим на забезпечення законності та запобігання ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України. Слідчий суддя, обираючи запобіжний захід, керується виключно критеріями обґрунтованості підозри, ступеня ризику ухилення від правосуддя, можливості впливу на слідство або вчинення нових правопорушень. Жодні інші фактори, зокрема репутаційний аспект чи минулі заслуги особи, не можуть самі по собі слугувати обґрунтуванням для пом'якшення запобіжного заходу, або відмови в застосуванні такого, якщо наявні ризики, які виправдовують його застосування.
По суті доводів сторони захисту стосовно неможливості застосування запобіжного заходу у виді застави як наслідок незадовільного стану здоров'я слідчий суддя зазначає наступне.
Наявність у особи незадовільного стану здоров'я чи різного роду захворювань, не є обставиною, що виключає або унеможливлює застосування запобіжного заходу у вигляді застави, оскільки цей процесуальний механізм за своєю природою не передбачає обмеження свободи особи в аспекті її можливості отримувати медичну допомогу, реалізовувати право на охорону здоров'я чи забезпечувати належний рівень лікування відповідно до своїх потреб.
Цей запобіжний захід не встановлює жодних заборон щодо доступу до медичних закладів, залучення необхідної медичної допомоги або проходження лікування, включно з перебуванням у стаціонарних закладах охорони здоров'я, якщо це необхідно за медичними показаннями.
Щодо покладення обов'язків, визначених ч. 5 ст. 194 КПК України
Оскільки встановлено існування трьох ризиків і слідчим суддею вирішено застосувати до підозрюваного запобіжний захід у вигляді застави, то на останнього слід покласти також обов'язки, об'єктивна необхідність у яких доведена прокурором, з огляду на встановлені у цій ухвалі обставини, а також обставини повідомленої підозри, а саме: (1) не прибувати до слідчого, прокурора та суду у кримінальному провадженні за першою вимогою; (2) не відлучатися із населеного пункту, в якому він перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду; (3) повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/ або місця роботи; (4) утриматись від спілкування із свідками в даному кримінальному провадженні; (5) здати на зберігання свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Сторона захисту заперечувала проти покладення на підозрюваного обов'язків не відлучатись із населеного пункту, в якому він перебуває, покликаючись на необхідність для підозрюваного безперешкодного пересування територією України у зв'язку з виконанням службових завдань, а також настання негативних наслідків у зв'язку необхідністю відвідування медичних закладів задля лікування.
Однак, слідчий суддя відхиляє заперечення сторони захисту, адже такий обов'язок покликаний унеможливити переховування підозрюваного від органу досудового розслідування та суду. Більше того слідчий суддя встановлює підозрюваному не відлучатись із населеного пункту, в якому він перебуває, який наразі і є місцем несення ним служби.
Тобто, визначальним для встановлення місця перебування підозрюваного є дислокація місця несення служби.
У свою чергу, звертається увага сторони захисту, щодо обов'язку утримуватись від спілкування із свідками, тобто це є особи, які здобули статус свідка у даному кримінальному провадженні та свідки, які ще будуть встановленні у майбутньому, в межах строку встановленого для дії процесуальних обов'язків.
Водночас, у випадку наявності обґрунтованих підстав для виїзду за цього населеного пункту, в тому числі задля отримання необхідної медичної допомоги, підозрюваний на це може отримати дозвіл слідчого чи прокурора або суду залежно від стадії кримінального провадження.
Поряд з цим, слідчий суддя зауважує, що покладення обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, вочевидь тягне обмеження певних прав та свобод підозрюваного. Однак, таке зумовлене обґрунтованістю його підозри у вчиненні кримінального правопорушення та потребою запобігти реалізації встановлених ризиків.
З огляду на встановлені у цій ухвалі обставини, а також обставини повідомленої підозри, зазначені обов'язки покладаються на підозрюваного строком до 21.04.2025 включно.
На підставі викладеного, керуючись статтями 9, 177, 178, 182, 194-196, 372, 480-481, 483 КПК України, слідчий суддя -
Клопотання старшого слідчого Третього слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Києві, ОСОБА_7 про застосування запобіжного заходу у вигляді застави відносно підозрюваного ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в рамках кримінального провадження № 62023100130002015 - задовольнити частково.
Застосувати відносно підозрюваного ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді застави.
Розмір застави визначити у розмірі 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 60 560 (шістдесят тисяч п'ятсот шістдесят) грн. 00 коп., у національній грошовій одиниці, яка може бути внесена як самим підозрюваним так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на наступний депозитний рахунок Печерського районного суду м. Києва:
Код отримувача: (код за ЄДРПОУ) 26268059,
Банк отримувача: ДКСУ, м.Київ,
Код банку отримувача: (МФО) 820172,
Рахунок отримувача UA128201720355259002001012089.
Покласти на ОСОБА_6 наступні передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України обов'язки:
- прибувати до слідчого, прокурора та суду за першою вимогою;
- не відлучатися із населеного пункту, в якому він перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду;
- повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;
- утримуватися від спілкування із свідками у даному кримінальному провадженні;
- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Термін дії обов'язків, покладених судом, визначити до 21.04.2025 включно.
В задоволенні решти вимог клопотання відмовити.
Роз'яснити, у разі невиконання обов'язків заставодавцем, а також, якщо підозрюваний, обвинувачений, будучи належним чином повідомлений, не з'явився за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду без поважних причин чи не повідомив про причини своєї неявки, або якщо порушив інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов'язки, підлягають застосуванню вимоги визначені ч. 9 ст. 182 КПК України.
Ухвала слідчого судді підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_1