ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/18656/24
провадження № 2/753/3285/25
14 березня 2024 року Дарницький районний суду м. Києва у складі:
головуючої судді - Лужецької О.Р.,
при секретарі - Григораш Н.М.,
за участю:
прокурора Ткаченко Ю.С.,
представника відповідач ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом прокурора Дарницької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном
Прокурор в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном - земельною ділянкою водного фонду, площею 0,1000 га по АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що з інформаційної довідки з Державного земельного кадастру про земельну ділянку вбачається, що 30.12.2020 зареєстрована земельна ділянка по АДРЕСА_1 площею 0,1000 га, якій присвоєно кадастровий номер 8000000000:90:239:1231, однак згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:239:1231 не зареєстровано.
Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 17.12.2020 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кузьменко Ю.В. прийнято рішення від 22.12.2020 № 55857495 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та 22.12.2020 внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на житловий будинок загальною площею 117,9 кв.м. житловою площею 59,3 кв.м, що розташований по АДРЕСА_1 , якого не існує та ніколи не існувало.
Разом з тим, земельна ділянка площею 0,1000 га по АДРЕСА_1 з кадастровим номером 8000000000:90:239:1231 належить до земель водного фонду, розташована в межах прибережної захисної смуги озера «Заплавне». Водночас, Київська міська рада не приймала рішень щодо передачі вказаної земельної ділянки у власність чи користування будь-яким фізичним чи юридичним особам.
Крім того, реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:007:0064 відбулася з порушенням вимог земельного законодавства, на підставі технічної документації, яка розроблена під будівництво і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, якого не існує, право власності на який зареєстровано з порушенням законодавства України про державну реєстрацію, а також з урахуванням того, що Київська міська рада рішення про передачу зазначеної земельної ділянки у власність або у користування (оренду) будь-яким фізичним або юридичним особам не приймала.
Прокурор зазначає, що державна реєстрація права власності за ОСОБА_2 проведена з порушенням вимог закону, оскільки підставою для прийняття рішення та проведення державної реєстрації права власності на вказаний об'єкт стали технічний паспорт від 25.11.2020 та довідка про показники об'єкта нерухомого майна від 25.11.2020 № 76, видана ФОП ОСОБА_3 , проте вони не є такими документами, на підставі яких згідно Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» має бути проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно. Враховуючи наведене прокурор просить:
-скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кузьменко Ю.В. від 22.12.2020 № 555857495 та здійснену на його підставі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстрацію права власності ОСОБА_2 на житловий будинок по АДРЕСА_1 , загальною площею 117,9 кв.м, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2255969880000, з одночасним припиненням права власності ОСОБА_2 на нього.
-зобов'язати ОСОБА_2 повернути територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради земельну ділянку площею 0,1000 га по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:90:239:1231, з приведенням її у придатний для використання стан шляхом звільнення за власний рахунок від розташованого на ній майна, у тому числі паркану, бетонних блоків та інших будівельних матеріалів;
-скасувати в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:239:1231 площею 0,1000 га, що розташована по АДРЕСА_1 .
Ухвалою суду від 26 вересня 2024 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
17 жовтня 2024 року до суду від відповідача надійшов відзив, в якому він, заперечував проти задоволення позову, посилаючись на його безпідставність та необґрунтованість. Пояснив, що 17.12.2020 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кузьменко Ю.В. здійснено державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на житловий будинок, загальною площею 117,9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Враховуючи, що будинок був побудований ще у 1991 році господарським способом, відповідачкою було прийнято рішення про знищення/знесення майна, що підтверджується Довідкою про знищення/ знесення майна. Крім того, відповідачка стверджує про відсутність підстав для представництва прокуратурою інтересів держави в особі Київської міської ради.
У відповіді на відзив прокурор наполягала на тому, що для здійснення державної реєстрації права власності відповідачка надала державному реєстратору документи, які не являються правовстановлюючими та не могли бути підставою для реєстрації права власності на об'єкт нерухомості.
Ухвалою суду від 28 листопада 2024 року закрито підготовче провадження, призначено справу до розгляду по суті.
В судовому засіданні прокурор позовні вимоги підтримала з підстав, викладених у позові та просила суд їх задовольнити.
Представник відповідача просила відмовити у задоволенні позову.
Суд, заслухавши учасників справи, всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді справи, керуючись законом, дійшов до наступного висновку.
Щодо права представництва прокуратурою інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Повноваження прокурора у спірних правовідносинах визначено перш за все Конституцією України та Законом України «Про прокуратуру».
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону України «Про прокуратуру» на прокуратуру покладається функція представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Тлумачення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).
Рішенні Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) Конституційний Суд України зазначив, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини). Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).
Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
Відповідно до частин третьої та четвертої статті 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.
Згідно з абзацом першим частини другої, абзацом першим частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді інтересів громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) у випадках, якщо така особа не спроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність, а законні представники або органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Отже, винятковими випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».
Відповідно до частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином або суб'єктом владних повноважень.
За змістом наведених норм щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 зазначено: «відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим».
У постанові Верховного Суду від 30 серпня 2023 року у справі № 372/948/19 зазначено, що підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, про вжиття прокурором передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, при цьому суд зобов'язаний дослідити чи знав відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.
Таким чином у кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд - перевірити причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.
16.08.2024 Дарницькою окружною прокуратурою міста Києва листом № 46-4754вих-24 повідомлено Київську міську раду про факт незаконного використання земельної ділянки водного фонду, реєстрацію права власності на об'єкт нерухомості, реєстрацію земельної ділянки та витребувано інформацію про вжиті заходи цивільно-правового характеру за вказаним фактом.
За дорученням Київської міської ради відповідь на даний лист надано Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), що є структурним підрозділом Київської міської ради, листом від 22.08.2024 № 057-11429, згідно яких встановлено, що заходи цивільно-правового характеру, спрямовані усунення перешкод у користуванні спірною земельною ділянкою водного фонду, не вживалися, а також висловлено прохання до прокуратури вжити заходів реагування представницького характеру на усунення виявлених порушень.
З огляду на ці обставини, доводи відповідача про те, що прокурор не дотримався вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру» є необґрунтованими.
Щодо суті позовних вимог.
17.12.2020 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кузьменко Ю.В. прийнято рішення від 22.12.2020 № 55857495 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та 22.12.2020 внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на житловий будинок загальною площею 117,9 кв.м. житловою площею 59,3 кв.м, що розташований по АДРЕСА_1 , що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Підставою для прийняття рішення та проведення державної реєстрації права власності на вказаний об'єкт нерухомості стали технічний паспорт від 25.11.2020 та довідка про показники об'єкта нерухомого майна від 25.11.2020 № 76, видані ФОП ОСОБА_3 .
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:239:1231 не зареєстровано.
З інформаційної довідки з Державного земельного кадастру про земельну ділянку вбачається, що 30.12.2020 зареєстрована земельна ділянка по АДРЕСА_1 площею 0,1000 га, якій присвоєно кадастровий номер 8000000000:90:239:1231,
Технічна документація із землеустрою на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:239:1231виготовлена ТОВ «Земпроект-Груп» та її реєстрація в Державному земельному кадастрі здійснені за заявою ОСОБА_2 .
Разом з тим, земельна ділянка площею 0,1000 га по АДРЕСА_1 з кадастровим номером 8000000000:90:239:1231 належить до земель водного фонду, розташована в межах прибережної захисної смуги озера «Заплавне».
На замовлення Київської міської ради, Управління екології та природних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) та Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) по охороні, утриманню та експлуатації та земель водного фонду міста Києва «Плесо» ТОВ «Індустріальні та Гідротехнічні Інженерні Рішення» розроблено паспорт водного об'єкта - озера «Заплавне» у Дарницькому районі міста Києва, який 02.10.2018 затверджено Державним агентством водних ресурсів України.
Згідно паспорту водного об'єкта - озера «Заплавне», затвердженого 02.10.2018 Державним агентством водних ресурсів України, озеро має площу 70,3940 га, розташоване по вул. Березневій у Дарницькому районі в межах міста Києва (басейн р. Дніпро), цільове призначення водного об'єкту - для рекреації.
Розділом VІІ даного паспорту «Характеристика прибережних захисних смуг» визначено, що відповідно до ст. 88 Водного кодексу України ширина прибережної захисної смуги для озер - 100 метрів. У межах населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації.
Відповідно до довідки (витягу) з містобудівного кадастру, фрагменту функціональних зон територій, визначених містобудівною документацією, наданої Департаментом містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) листом № 055-5356 від 04.06.2024, прибережна захисна смуга озера «Заплавне» встановлена від урізу води водного об'єкту до лінії дороги вулиці Березнева у Дарницькому районі м. Києва.
Крім того, рішенням Київської міської ради № 4595/4636 від 14.05.2022 «Про оголошення природної території ландшафтним заказником місцевого значення «Озеро Заплавне», оголошено ландшафтним заказником місцевого значення «Озеро Заплавне» природну територію озера «Заплавне» та його прибережну захисну смугу орієнтовною площею 70,8 га у Дарницькому районі м. Києва згідно з додатком.
Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 04.02.2009 № 111 «Про передачу на баланс та закріплення за КП «Плесо» водних об'єктів та оформлення земель водного фонду м. Києва» озеро «Заплавне» закріплено на праві господарського відання за КП «Плесо».
Водночас, Київська міська рада не приймала рішень щодо передачі вказаної земельної ділянки у власність чи користування будь-яким фізичним чи юридичним особам.
Згідно зі ст.ст. 19, 20 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі й землі водного фонду; віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Подібний порядок встановлено й для зміни цільового призначення земель, що згідно із ч.2 ст.20 ЗК України проводиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.
Згідно з ч.1 ст.58 ЗК України та ст.4 Водного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.
Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об'єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню й належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.
Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.
Так, стаття 59 ЗК України передбачає обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлює можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди. Відповідно ж до ч.4 ст.84 ЗК України землі водного фонду не можуть передаватись у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством.
Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності, зокрема, громадян, передбачені положеннями ч.2 ст.59 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення правовідносин).
Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибрежних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (ч.4 ст.59 ЗК України).
Отже, за змістом зазначених норм права землі під водними об'єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки) і каналами; іншими водними об'єктами; підземними водами та джерелами; внутрішніми морськими водами та територіальним морем, як землі, зайняті водним фондом України, а також прибрежні захисні смуги вздовж річок ( у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосхови та інших водойм не могли передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.
Згідно ч. 4 ст. 88 Водного кодексу України прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період), зокрема для великих річок, водосховищ на них та озер шириною 100 метрів. У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися.
Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку, що земельна ділянка від урізу води озера «Заплавне» у Дарницькому районі міста Києва до лінії дороги вулиці Березнева у Дарницькому районі міста Києва належить до прибережної захисної смуги даного озера та відноситься до земель водного фонду.
Судом установлено, що земельна ділянка площею 0,1000 га, з кадастровим номером 8000000000:90:239:1231 по АДРЕСА_1 , яка огороджена парканом, а також зареєстровано право власності ОСОБА_2 на житловий будинок, розташована в межах прибережної захисної смуги озера «Заплавне», відноситься до земель водного фонду, щодо яких установлено спеціальний правовий режим - обмеження в обороті.
Вказана обставина підтверджується протоколами огляду місця події від 09.08.2021, 23.06.2022 та 14.06.2024, актом обстеження земельної ділянки № 21-0775-02 від 09.11.021, а також супутниковими знімками із картографічного сервісу Google Earh Pro з 2019 року.
Стаття 178 Цивільного кодексу України встановлює види об'єктів цивільних прав, які є обмеженими в обороті. Згідно з цією нормою види об'єктів цивільних прав, які можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об'єкти, обмежено оборотоздатні), встановлюються законом.
Згідно ст. ст. 60, 61 Земельного кодексу України та ст. ст. 88, 89 Водного кодексу України прибережні захисні смуги визначено територією з режимом обмеженої господарської діяльності, де забороняється, зокрема, розорювання земель, будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних, а також інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів.
З огляду на зазначене земельна ділянка площею 0,1000 га, з кадастровим номером 8000000000:90:239:1231 по АДРЕСА_1 належить до обмежено оборотоздатних об'єктів, на яких заборонено будівництво споруд.
17.12.2020 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кузьменко Ю.В. здійснено державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на житловий будинок, загальною площею 117.9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
В судовому засіданні представник відповідача пояснила, враховуючи те, що вищезазначений будинок був побудований у 1991 році господарським способом, 14.06.2021 відповідачкою було прийнято рішення про знищення/знесення майна, що підтверджується Довідкою про знищення/знесення майна від 25.09.2023.
Документ створено в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва.
При цьому, обґрунтування законності набуття права власності не наведено, як і не додано належних доказів з даного приводу, зокрема висновку про знищення/знесення майна № 76-140621 від 22.09.2023 з фотофікасацією.
Крім того, у вказаних документах вказано про відсутність рішення про присвоєння адреси та відомостей про земельну ділянку. Не долучено і фотофіксація проведеного огляду.
Згідно ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно, що виникли до 01.01.2003, визнаються дійсними якщо реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення.
За даними Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» за адресою: АДРЕСА_1 , нерухоме майно на праві власності не реєструвалося, що підтверджується листом від 08.11.2023 № 062/14-14653 (И-2023).
Статтею 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено перелік документів, що посвідчують право власності на об'єкт нерухомості.
Судом установлено, що для проведення державної реєстрації права власності ОСОБА_2 державному реєстратору надано технічний паспорт від 25.11.2020 та довідку про показники об'єкта нерухомого майна від 25.11.2020 № 76, видані ФОП ОСОБА_3 .
Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Так, пунктом 42 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 (надалі - Порядок № 1127) (у діючій на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що для державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року, подаються: технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна; документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси.
Документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси, не вимагається у разі, коли державна реєстрація права власності проводиться на індивідуальний (садибний) житловий будинок, садовий, дачний будинок, збудований на земельній ділянці, право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі прав. У такому разі заявник в поданій заяві обов'язково зазначає відомості про кадастровий номер відповідної земельної ділянки, за яким державним реєстратором отримуються відомості Державного земельного кадастру з метою встановлення місця розташування земельної ділянки, на якій споруджено відповідний об'єкт, для подальшого відображення таких відомостей як адреси об'єкта нерухомого майна.
Натомість, усупереч вказаним вимогам законодавства, ОСОБА_2 для здійснення державної реєстрації права власності державному реєстратору надала документи, які не є правовстановчими та не могли бути підставою для реєстрації права власності на об'єкт нерухомості.
Відповідно до ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.
Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Указані положення співвідносяться з п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», зокрема з приписами про те, що державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що скасування державної реєстрації права власності можливе лише у випадку скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності.
Державна реєстрація права власності на об'єкт нерухомого майна за ОСОБА_2 , є перешкодою в реалізації позивачем речових прав на земельну ділянку водного фонду, оскільки відповідні відомості формально наділяють відповідача певними юридичними правами щодо земельної ділянки та одночасно створюють перешкоди для реалізації своїх прав їх законному власнику - Київській міській раді.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності немає. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права (постанови від 23.06.2020 у справі №680/214/16 (п. 55), від 29.09.2021 у справі №910/15989/16, від 07.04.2020 у справі №916/2791/13).
Отже, реєстрація права власності на житловий будинок за ОСОБА_2 проведена з порушенням вимог Порядку, затвердженого Постановою КМУ №1127 та вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», оскільки довідка про показники об'єкта нерухомого майна, видана ФОП ОСОБА_3 від 25.11.2020 № 76 та технічний паспорт від 25.11.2020 не є достатніми та вичерпними документами, на підставі яких здійснюється державна реєстрація права власності, а також такі документи не підтверджують сукупність юридичних фактів, за наявності яких у ОСОБА_2 могло виникнути право власності на спірний будинок.
Відтак, технічний паспорт та довідка, які надані ОСОБА_2 для реєстрації житлового будинку не є тими документами, що засвідчують факт існування об'єкту нерухомого майна до 1991 року.
Натомість, надана відповідачем інформація про існування житлового будинку спростовується матеріалами справи, а також супутниковими знімками із картографічного сервісу Google Earh Pro.
Відсутність існування на даній земельній ділянці житлового будинку, право власності на який зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_2 , підтверджується актом обстеження земельної ділянки від 09.11.2021 №21-0775-02, протоколами огляду місця події від 09.08.2021, 23.06.2022 та 14.06.2024, а також супутниковими знімками з картографічного сервісу Google Earh Pro.
Так, згідно протоколу огляду місця події від 09.08.2021 встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:90:239:1231 по АДРЕСА_1 , розташована а межах прибережної захисної смуги озера «Заплавне», на ній відсутні об'єкти нерухомості в тому числі житловий будинок, на який зареєстровано право власності. На земельній ділянці є сліди від важкої техніки та насипано пісок.
09.11.2021 за результатами проведеного спеціалістами Департаменту земельних ресурсів обстеження земельних ділянок за адресою: АДРЕСА_1 , було складено Акт обстеження земельної ділянки від 09.11.2021 № 21-0775-02, в ході якого встановлено, що за вказаною адресою земельні ділянки з кадастровими номерами 8000000000:90:239:0009, 8000000000:90:239:0011, 8000000000:90:239:1231 об'єднані спільним парканом, однак здійснення будівельних робіт не виявлено. Також зазначено, що рішення про передачу вказаних земельних ділянок Київська міська рада не приймала, відомості про реєстрацію права власності чи користування у міському кадастрі відсутні.
Протоколом огляду місця події від 23.06.2022 також встановлено відсутність будь-якого нерухомого майна на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:90:239:1231.
Також, протоколом огляду місця події від 14.06.2024 встановлено, що земельні ділянки з кадастровими номерами 8000000000:90:239:0009, 8000000000:90:239:0011, 8000000000:90:239:1231 межують з озером «Заплавне» об'єднані спільним парканом, на території земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:239:1231 розміщено бетонні блоки, які з'єднані в одну споруду, що у своїй сукупності вказує на здійснення будівництва. Відсутні об'єкти нерухомості на земельній ділянці.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на житловий будинок, загальною площею 117,9 кв.м. по АДРЕСА_1 проведено з порушенням ст.22,26 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та пункту 42 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Отже, враховуючи неправомірність реєстрації права власності на нерухоме майно по АДРЕСА_1 , рішення державного реєстратора від 22.12.2020 № 55857495 про внесення запису про право власності ОСОБА_2 на нерухоме майно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, підлягає скасуванню.
Згідно ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до постанови Великої палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 згідно з положеннями частини другої статті 415 ЦК України землекористувач має право власності на будівлі (споруди), споруджені на земельній ділянці, переданій йому для забудови.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за землею). Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства (пункт 8.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (провадження № 12-143гс18)).
Тому не допускається набуття права власності на об'єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або іншого речового права на земельну ділянку, яке передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на такій земельній ділянці.
Отже, виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди право власності на будівлю набуває лише той, хто має речове право на землю.
Частиною 2 ст. 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Згідно з ч. 3 ст. 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.
У статті 1 Першого протоколу, практично в єдиному приписі, що стосується майна, об'єднані всі права фізичної або юридичної особи, які містять у собі майнову цінність. На відміну від традиційного розуміння інституту права власності, характерного для України, як і в цілому для держав континентальної системи права, ЄСПЛ тлумачить поняття «майно» (possessions) набагато ширше й у контексті статті 1 Першого протоколу під «майном» розуміє не тільки «наявне майно» (existingpossessions), а й цілу низку інтересів економічного характеру (активи (assets)).
Розумними очікуваннями особи вважаються легітимні (або законні) і виправдані очікування набути майно або майнове право, які в практиці ЄСПЛ дістають правову охорону як майно. Поняття «законні очікування» (legitimateexpectations) слід розглядати як елементи верховенства права та «юридичної визначеності» (legalcertainty). Практика Суду ЄС і ЄСПЛ розглядає законні очікування як елемент правової визначеності в умовах відсутності єдиної теорії легітимних (законних) очікувань, придатних для всіх національних правопорядків.
Під час розгляду справи судом встановлено, що державна реєстрація житлового будинку, загальною площею 117,9 кв.м. по АДРЕСА_1 була проведена з порушенням діючого законодавства.
Таким чином, суд вважає, що позивач є особою, який є власником земельної ділянки, а тому має право на безперешкодне користування зайнятою відповідачем земельною ділянкою, а отже і на захист свого права способом, передбаченим законом.
Протиправна реєстрація нерухомого майна встановлює правовий зв'язок між майном, державна реєстрація якого є предметом спору у справі та землею комунальної власності, на якій це майно розміщено, відтак безпосередньо впливає на обсяг прав та обов'язків останнього та стосується його інтересів, як користувача земельної ділянки, на якій це майно розташоване.
Відповідно до постанови Великої палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18, державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі.
Положеннями статті першої Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» визначено, що самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.
Згідно змісту статті 212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.
Таким чином, рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кузьменко Ю.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер рішення: 55857495 від 22.12.2020 є незаконним та таким, що порушує норми законодавства з питань вчинення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і є таким, що підлягає скасуванню.
Суд вважає, що спосіб захисту права шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав за ОСОБА_2 дає об'єктивні підстави позивачу відновити становище, яке існувало до порушення його прав.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 16.07.2024 у справі № 753/12235/24 ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 197-1 КК України, на підставі ст. 49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності.
Згідно ч. 6 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
За змістом ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України, звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 Кримінального кодексу України у зв'язку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, є нереабілітуючою підставою закриття кримінального провадження.
Згідно ухвали Дарницького районного суду м. Києва від 16.07.2024 у справі № 753/12235/24 ОСОБА_2 обвинувачувалася у самовільному будівництві споруди на самовільно зайнятій земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:90:239:1231, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 197-1 Кримінального кодексу України.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 правильно розуміє і не оспорює формулювання обвинувачення, характер висунутого обвинувачення та правову кваліфікацію своїх дій за ч. 3 ст. 197-1 Кримінального кодексу України, у повному обсязі сформульованого обвинувачення беззастережно визнала свою винуватість у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення.
З огляду на викладене, наявні достатні підстави для усунення перешкод власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою водного фонду по АДРЕСА_1 площею 0,1000 га та зобов'язати ОСОБА_2 повернути її з приведенням у придатний для використання стан, звільнивши за власний рахунок від розташованого на ній майна, у тому числі паркану, бетонних блоків та інших будівельних матеріалів.
Вимога про припинення права власності ОСОБА_2 на житловий будинок задоволенню не підлягає, оскільки задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності призведе до відновлення порушених прав позивача без застосування додаткових способів захисту, таких як припинення права власності.
Доводи представника відповідача про те, що ухвала Дарницького районного суду від 16.07.2024 по справі № 753/12235/24 є неналежним та недопустимим доказом суд вважає хибними, оскільки положеннями статті 222 Кримінально-процесуального кодексу України передбачено надання дозволу на розголошення відомостей досудового розслідування кримінального провадження. Натомість, ані Кримінально-процесуальний кодекс, ані Цивільно-процесуальний кодекс не містить положень про надання дозволу на розголошення відомостей досудового розслідування після закінчення досудового розслідування.
Даною ухвалою суду кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 24.06.2024 стосовно ОСОБА_2 за ч.3 ст. 197-1 КК України закрито у зв'язку зі звільненням від кримінальної відповідальності.
Позицію представника відповідача про обрання позивачем неналежного способу захисту суд вважає помилковою. Правове питання щодо неможливості заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України неодноразово було предметом дослідження Великої Палати Верховного Суду, яка зробила висновок про те, що розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 ЗК УЦ України.
Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушення ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому випадку вимогу про зобов'язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду.
Відповідно до п. 10 ст. 24 Закону України «Про державний земельний кадастр», ч.13 ст.79-1 ЗК України державна реєстрація земельної ділянки скасовується державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.
За сукупності вищевказаних обставин, суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги про скасування в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером: 8000000000:90:239:1231, площею 0,1000 га, що розташована по АДРЕСА_1 .
У відповідності до ст. ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України, достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) (Рішення): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти та обставини, належність, допустимість та достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги знайшли своє підтвердження під час розгляду справи, у зв'язку з чим підлягають задоволенню частково.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 76, 77, 78, 80, 81, 259, 263-268, 273 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
Позов прокурора Дарницької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном - задовольнити частково.
Усунути перешкоди територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою водного фонду площею 0,1000 га по АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 8000000000:90:239:1231 шляхом зобов'язання ОСОБА_2 повернути земельну ділянку, площею 0,1000 га по АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 8000000000:90:239:1231 територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради з приведенням її у придатний для використання стан, звільнивши за власний рахунок від розташованого на ній майна, у тому числі паркану, бетонних блоків та інших будівельних матеріалів.
Скасувати рішення про реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 , загальною площею 117,9 кв.м. (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2255969880000), прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кузьменко Юлією Володимирівною, індексний номер: 555857495 від 22.12.2020.
Скасувати в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером: 8000000000:90:239:1231, площею 0,1000 га, що розташована по АДРЕСА_1 .
В іншій частині позову - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Київської міської прокуратури (03150, м. Київ, вул. Предславинська,45/9, ЄДРПОУ 02910019, банк ДКСУ м. Київ, код банку 820172, IBAN UA168201720343100001000011062, код класифікації видатків бюджету - 2800) судовий збір в сумі 7 267,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
СУДДЯ О.Р.ЛУЖЕЦЬКА