Справа № 569/25057/24
17 березня 2025 року місто Рівне
Рівненський міський суд Рівненської області в складі
головуючого судді - Галінської В.В.
секретар судового засідання - Калетинець Т.В.
справа №569/25057/24
учасники справи: позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні порядку спрощеного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів,
ОСОБА_1 звернулася до Рівненського міського суду Рівненської області із позовом до ОСОБА_2 , в якому просить стягнути з нього на її користь аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 у розмірі 1/4 частки всіх видів доходів, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно до повноліття дитини.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що сторони перебувають у шлюбі та мають доньку ОСОБА_3 , 2011 року народження. Дитина проживає з позивачем та перебуває на її повному утриманні. Вказує, що угоди про добровільну сплату аліментів між сторонами не досягнуто, стан здоров'ята матеріальне становище відповідача дозволяє утримувати дитину, інших утриманців він не має.
ОСОБА_2 надіслав до суду відзив на позов, у якому зазначив, що від утримання доньки не відмовлявся, в повному обсязі її забезпечував, від своїх обов'язків по утриманню не ухилявся. Позовні вимоги про стягнення з нього аліментів на утримання доньки в розмірі 1/4 частки визнає, просить стягнення проводити з 01 березня 2025 року у зв'язку з оформленням на ОСОБА_1 права власності на 1/3 частку спільної часткової власності у квартирі та виселенням його.
28.02.2025 року позивачем надіслано до суду відповідь на відзив, у якому позивач зазначила, що докази, надані відповідачем на підтвердження заперечень не є належними, оскільки ці витрати могли бути здійснені у його власних інтересах.
Ухвалою суду від 10 січня 2025 року прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі, перше судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 13 лютого 2025 року з повідомленням (викликом) сторін, визначено сторонам строк для подання відзиву на позов, відповіді та заперечень.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала повністю, просить їх задовольнити.
Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги визнав частково, підтримав поданий відзив.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з"ясувавши фактичні обставини, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного.
Судом встановлено, із копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , що видане Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Рівненського Рівненського міського управління юстиції батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Як стверджує позивач дитина проживає з нею та перебуває на її утриманні.
Це стверджується також витягами з реєстру територіальної громади від 17.12.2024 року № 2024/015052392 та №2024/015052396 про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зареєстровані та проживають в АДРЕСА_1 .
Як стверджується у позові, позивач та відповідач разом не проживають, їхня дитина проживає з позивачем, між батьками не досягнуто домовленості щодо порядку, способу, форми та розміру участі відповідача в утриманні дитини.
Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.
Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов"язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення у Сімейному кодексі України.
Статтею 8 Закону України "Про охорону дитинства" визначено, що кожна дитина має право нa рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку.
Відповідно до п. 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини, що була ратифікована постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов"язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов"язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
За змістом ст. 18 Конвенції суд повинен докласти всіх можливих зусиль для того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання та розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Європейський суд з прав людини у рішенні "М.С. проти України" повторює, що існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї того, що в усіх рішеннях щодо дітей мають переважати їхні найкращі інтереси (див. справу "Нойлінґур і Шурук", № 41615/07, § 135, 06.07.2010 року, і "X проти Латвії", заява №. 27853/09, § 96, ЄСПЛ 2013 р.). Найкращі інтереси дитини, залежно від їхнього характеру і серйозності, можуть переважати інтереси батьків (див. справу "Сахін проти Німеччини", заява № 30943/96, §66, ЄСПЛ 2003 р.VIII).
Згідно зі ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов"язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов"язків щодо дитини.
Згідно ст. 180 СК України батьки зобов"язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров"я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров"я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Відповідно до ч. 2 ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Відповідно до ч. 3 ст. 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Відповідно до ст.191 СК України аліменти на дитину присуджується за рішенням суду від дня пред"явлення позову.
Таким чином, з огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог та необхідність стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 в розмірі 1/4 частки всіх видів доходів відповідача щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 23 грудня 2024 року і до досягнення дитиною повноліття. Відповідачем не надано достовірних та належних доказів того, що він здійснював витрати саме на утримання дитини, а оформлення права власності на частку у квартирі на позивача не є підставою для звяльнення відповідача від сплати аліментів на дитину.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 430 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
Беручи до уваги, що позивач при подачі до суду позовної заяви була звільнена від сплати судового збору, та враховуючи положення ст.141 ЦПК України, суд приходить до висновку, що з відповідача в дохід держави необхідно стягнути судовий збір в розмірі 1211 грн 20 коп.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 12, 81, 89, 258-259, 263-265, 268, 280-284 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частки його доходів (заробітків) щомісячно, починаючи з 23 грудня 2024 року до повноліття дитини.
Рішення в частині стягнення аліментів в межах місячного платежу допустити до негайного виконання.
Стягнути з ОСОБА_2 в дохід державного бюджету 1211,20 грн. .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Рівненського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Сторони по справі:
ОСОБА_1 прроживає: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2
ОСОБА_2 , проживає: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3
Суддя -