Справа № 569/15082/24
12 березня 2025 року м.Рівне
Рівненський міський суд Рівненської області
в складі головуючого судді Бучко Т.М.
секретар судового засідання Дем'янчук Н.В.
з участю позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
представника відповідача ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про припинення режиму спільної часткової власності та виділення в натурі частини житлового будинку та земельної ділянки,
Позивач звернувся в суд з позовом до відповідача, в якому просить припинити право спільної часткової власності сторін на житловий будинок по АДРЕСА_1 , виділити у його приватну власність приміщення у житловому будинку: житлове приміщення (2-4) площею 12.5 кв.м, житлового приміщення (1-5) частину 1,40х3,30 площею 4,6 кв.м, ворота 1/2 (№5) та огорожа 1/2 (№ 6), замощення 20% (літера I) та септик 1/2 («спт»); стягнути з відповідача на його користь грошову компенсацію у розмірі 54290,50 грн за зменшення його частки власності на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати за ним право власності на земельну ділянку площею 0,0106 га (106,0 кв.м), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; стягнути з відповідача на його користь грошову компенсацію у розмірі 14979,00 грн за різницю площі земельної ділянки.
В обґрунтування позовних вимог покикається на те, що згідно із свідоцтвом про право на спадщину за заповітом є власником 1/4 частини житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 загальною площею 72,1 кв.м. Власником іншої 3/4 житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами є відповідач, його рідний брат. Судовим експертом Сапуновою А.І. виготовлено висновок експерта за результатами судової інженерно-технічної експертизи, за змістом якого експертом запропоновано варіанти розподілу нерухомого майна. айбільш прийнятним для сторін варіантом поділу будинку та надвірних будівель і споруд вважає варіант № 2, який найбільш наближений до поділу будинку відповідно до їх часток. Земельна ділянка під житловим будинком, згідно державного акту на право власності на земельну ділянку, належала його покійній матері ОСОБА_5 . Звернувся до приватного нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину на частку земельної ділянки. Нотаріусом було надано роз'яснення, що оформлення права власності в порядку спадкування на частку земельної ділянки належить до компетенції суду, а не нотаріуса. Судовим експертом Сапуновою А.І. було за результатами судової інженерно-технічної експертизи запропоновано варіанти розподілу земельної ділянки між двома співвласниками у співвідношенні їх часток, у урахуванням варіантів поділу житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами. Найбільш прийнятним для сторін варіантом поділу земельної ділянки вважає варіант № 2. Запропоновані експертом варіанти поділу житлового будинку та земельної ділянки передбачає відступ від ідеальних часток, але враховує можливість виділити кожному співвласнику відокремлену частині будинку із самостійним виходом, а також технічну можливість переобладнати приміщення в ізольовані квартири. З врахуванням того, що між сторонами періодично виникають спори з приводу спільного володіння майном, висновку експерта, за яким поділ житлового будинку є технічно можливим, таке виділення не порушує права відповідача.
Ухвалою від 30 серпня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 суд прийняв до розгляду та відкрив загальне позовне провадження у справі.
Ухвалою від 29 листопада 2024 року суд задовольнив клопотання представника відповідача про витребування спадкової справи до майна померлої ОСОБА_5 .
Ухвалою від 04 лютого 2025 року суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті.
В судовому засіданні позивач та представник позивача позов підтримали з підстав, викладених у позовній заяві.
Представник відповідача позов не визнала та пояснила, що згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за заповітом позивачем отримано 1/4 частку житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами загальною площею 72,1 кв.м, але експертом взято до поділу площу будинку 111,4 кв.м. Експертом при поділі до загальної площі включено прибудову "а", яка є самочинною добудовою до житлового будинку. Будівництво прибудови літ. "а", літ. "а1", літ. "а2", реконструкція гаража під будівлею літ. "Д-2" на земельній ділянці проведено без належного оформлення дозвільних документів. Тобто, позивач ставить питання про поділ майна, яка є самочинним будівництвом. Позивач не є власником будь-якої частини земельної ділянки. Державний акт, який додано до позову, засвідчує про право спільної сумісної власності ОСОБА_5 та ОСОБА_4 на земельну ділянку. Позивач не звертався до суду про визначення частки земельної ділянки і рішення суду з цього питання відсутнє. Крім того, земельну ділянку ОСОБА_5 заповіла сину ОСОБА_4 , а тому позовна вимога про поділ земельної ділянки теж безпідставна. Спірний будинок належить на праві спільної часткової власності двом співвласникам, а тому виділ частки лише для позивача є неможливим. Позивач заявив неправильну вимогу, оскільки має бути позов про поділ майна в натурі між співвласниками, а не про виділення частки.
Суд, заслухавши пояснення сторін, з'ясувавши обставини та дослідивши наявні у справі докази, дійшов таких висновків.
Суд встановив, що житловий будинок АДРЕСА_1 належить на праві приватної спільної часткової власності позивачу ОСОБА_1 та відповідачу ОСОБА_4 .
Позивачу належить 1/4 частка житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Пуховою Н.Ю. 07 грудня 2023 року. Право власності позивача на 1/4 частку житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами загальною площею 72,1 кв.м, житловою площею 53,1 кв.м зареєстровано 07 грудня 2023 року, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав № 357449823 від 07 грудня 2023 року.
Відповідачу належить 3/4 частки житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами: 1/2 частка - на підставі договору дарування від 31 грудня 2004 року посвідченого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Онищук І.М., 1/4 частка - на підставі дубліката свідоцтва про право на спадщину від 15 травня 1984 року, виданого Першою ровенською державною нотаріальною конторою, про що свідчить інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 357447091 від 07 грудня 2023 року.
Земельна ділянка площею 0,0510 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд з кадастровим номером 5610100000:01:049:0157, розташована по АДРЕСА_1 , належить на праві приватної спільної сумісної власності ОСОБА_5 , померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 (відповідчу), що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 270534.
Вказану земельну ділянку ОСОБА_5 заповіла сину ОСОБА_4 , про що свідчить заповіт від 30 жовтня 1997 року, посвідчений Другою рівненською державною нотаріальною конторою.
Приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області Пухова Н.Ю. на заяву ОСОБА_1 про видачу свідоцтва про право на спадщину на частку земельної ділянки, яка належала померлій ОСОБА_5 , в роз'ясненні № 243/02-14 від 07 грудня 2023 року повідомила, що за відсутності домовленості між співвласниками щодо поділу земельної ділянки, яка перебуває у спільній сумісній власності, у випадку смерті одного співвласників, нотаріус при вчиненні нотаріальної дії не може самостійно вирішити питання щодо поділу чи визначення частки з такої земельної ділянки. Оскільки при цьому припиняється право одного із співвласників на земельну ділянку, дане питання належить до компетенції суду. Крім того, у матеріалах спадкової справи наявна архівна копія заповіту, посвідченого Другою рівненською державною нотаріальною конторою 30 жовтня 1998 року за реєстровим № 1-2393, від імені ОСОБА_5 , відповідно до якого земельну ділянку померла заповіла сину ОСОБА_4 .
На заяву ОСОБА_4 про видачу свідоцтва про право на спадщину на частку спірної земельної ділянки приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області Пухова Н.Ю. роз'яснила необхідність звернення до суду для оформлення права власності на частку земельної ділянки, оскільки за відсутності домовленості між співвласниками щодо поділу земельної ділянки, яка перебуває у спільній сумісній власності, у випадку смерті одного співвласників, нотаріус при вчиненні нотаріальної дії не може самостійно вирішити питання щодо поділу чи визначення частки з такої земельної ділянки. Крім того, в матеріалах спадкової справи наявний заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Стрільчуком М.М. 14 грудня 2011 року за реєстровим № 15664, від імені ОСОБА_5 , відповідно до якого частку житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами померла заповіла сину ОСОБА_6 . На підставі вказаного заповіту нею 7 грудня 2023 року на ім'я ОСОБА_1 було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 1/4 частку будинку.
Відповідно до виписки' з матеріалів інвентаризаційної справи для спадкування № 4614 від 17 листопада 2023 року, яка наявна в матеріалах спадкової справи № 37/2023 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 , спірне домоволодіння складається з житлового будинку загальною площею 72,1 квм, житловою площею 53,1 кв.м, навісу (літера Г), воріт (№ 1), хвіртки (№2), огорожі (№ 3), воріт (№ 4), воріт (№ 5), замощення (І). Будівництво прибудови літ. "а", літ. "а1", літ. "а2", реконструкція гаража літ. "Б", з збільшенням розмірів, під господарську будівлю літ. "Д-2" на земельній ділянці проведено без належно оформлених дозвільних документів.
За змістом висновку експерта за результатами проведення судової інженерно-технічної експертизи № 22/24 від 28 червня 2024 року, виконаного судовим експертом ОСОБА_7 за заявою позивача, житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , фактично поділений на дві частини, має відокремлені входи. Експертом запропоновано 6 варіантів поділу житлового будинку у частках, наближених до ідеальних часток 3/4 до 1/4. З врахуванням варіантів поділу житлового будинку, розташування господарських будівель та споруд, будівництво без дозвільних документів, щільність забудови провести поділ земельної ділянки між двома співвласниками у співвідношенні часток 1/4 до 3/4 не надається можливим. Експертом запропоновано 9 варіантів поділу земельної ділянки, відповідно до запропонованих варіантів поділу житлового будинку, у наближених до співвідношення часток: 1/4 до 3/4.
З дослідницької частини висновку суд встановив, що рік зведення житлового будинку - 1960, загальна площа житлового будинку - 111,3 кв.м, в тому числі житлова - 53,1 кв.м. До складу будинковолодіння, згідно з технічним паспортом, виданим КП "Рівненське міське бюро технічної інвентаризації" станом на 17 листопада 2023 року, входять: житловий будинок "А-1", прибудова "а", прибудова "а1", прибудова "а2", прибудова "а3", погріб "Пг/а", ганок "а4", навіс "Г", господарська будівля "Д-2", ганок "д", ворота № 1, хвіртка № 2, огорожа № 3, ворота № 4, ворота № 5, огорожа № 6, замощення І. Житловий будинок фактично поділено на дві квартири, технічно можливо провести поділ житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами між двома співвласниками у наближених до співвідношення часток: 1/4 до 3/4.
Добудова "а" (2007) зведена за розпорядженням міського голови № 1092-Р від 08 травня 2002 року та представленим проектом, без дозволу на виконання будівельних робіт, на даний час площа 28,7 кв.м, раніше була 18,5 кв.м (збільшилося на 10,2 кв.м). Добудова "а1" зведена за розпорядженням міського голови № 1092-Р від 08 травня 2002 року та представленим проектом, без дозволу на виконання будівельних робіт. Добудова "а2" зведена за розпорядженням міського голови № 1092-Р від 08 травня 2002 року та представленим проектом, без дозволу на виконання будівельних робіт. Прибудова "а3" (зведена на вхідному ганку) без дозвільних документів. 2-х поверхова господарська будівля "Д-2" зведена без дозвільних документів.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з ч.1 ст.319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до ч.1 ст.356 ЦК України, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації (ч.1-3 ст.358 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст.364 ЦК України, співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.
Якщо виділ у натурі частки зі спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у справі спільної власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання (ч.2 ст.364 ЦК України).
Згідно з ч.3 ст.364 ЦК України, у разі виділу співвласником у натурі частки зі спільного майна для співвласника, який здійснив такий поділ, право спільної власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.
Відповідно до ч.1 ст.367 ЦК України, майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділено в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється (ч.2 ст.367 ЦК України).
У постанові від 19 травня 2021 року у справі № 501/2148/17 Верховний Суд виснував, що поняття "поділ" та "виділ" не є тотожними. При поділі майно, що знаходиться в спільній частковій власності, поділяється між усіма співвласниками, і правовідносини спільної часткової власності припиняються. При виділі частки із майна, що є у спільній частковій власності, правовідносини спільної часткової власності, як правило, зберігаються, а припиняються лише для співвласника, частка якого виділяється. Винятком з цього правила є ситуацція, коли майно належить на праві спільної часткової власності двом співвласникам, - тоді має місце не виділ, а поділ спільного майна. Тобто, поділ спільного майна відрізняється від виділу частки співвласника або припинення його права на частку в спільному майні однією суттєвою ознакою - у разі поділу майна право спільної часткової власності на нього припиняється.
Тлумачення положень статей 183, 358, 364, 379, 380, 382 ЦК України дає підстави для висновку про те, що поділ будинку, що перебуває в спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом (квартиру) або в разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилася.
Отже, визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників.
Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду ввд 25 вересня 2019 року у справі № 205/9065/15-ц, від 27 травня 2020 року у справі № 173/1607/15.
Відповідно до ст.190 ЦК України, майном як особливим об'єктом вважається окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.
До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення (ч.1 ст.181 ЦК України).
Згідно з ч.1 ст.182 ЦК України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Відповідно до ст.328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону абонезаконність набуття права власності чи необгрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Право власності на новостворене майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (ч.2 ст.331 ЦК України).
За змістом ч.1 ст.376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Самочинним будівництво об'єкта нерухомого майна за наявності будь-якої із зазначених умов.
Відсутність дозволу на будівництво, проекту або порушення умов, передбачених у цих документах, спричиняє визнання такого будівництва самочинним відповідно до частини першої статті 376 ЦК України.
Наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього як на об'єкт нерухомості (ч.2 ст.376 ЦК України).
У розумінні ч.1 ст.376 ЦК України самочинним будівництвом є не тільки новостворений об'єкт, а й об'єкт нерухомості, який виник в результаті реконструкції, капітального ремонту, перебудови, надбудови вже існуючого об'єкта, здійснених без одержаного дозволу місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, дозволу на виконання будівельних робіт, наданого органами архітектурно-будівельного контролю, оскільки внаслідок таких дій об'єкт втрачає тотожність із тим, на якій власником (власниками) отримано право власності. Правила про самочинне будівництво і його наслідки поширюються на всі випадки будівництва (реконструкції) всіх типів будівель, споруд та іншого нерухомого майна.
Об'єкт нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об'єкти нерухомого майна, не підлягають поділу (виділу). Такий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 6-44133св18, від 03 червня 2020 року у справі № 722/1882/16-ц. Висновок про те, що самочинно збудоване нерухоме майно не є об'єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу зробив Верховний Суд у постановах від 17 листопада 2021 року у справі № 182/4522/19, від 16 лютого 2022 року у справі № 495/6053/19, від 09 березня 2023 року у справі № 127/28862/21.
З матеріалів справи суд встановив, що сторони набули у власність (у відповідних частках) житловий будинок загальною площею 72,1 кв.м, житловою площею 53,1 кв.м. Нині загальна площа житлового будинку становить 111,3 кв.м.
Розпорядженням міського голови міста Рівне від 08 травня 2002 року за № 1092-Р та проекту дозволено реконструкцію житлового будинку і його розширення з добудовами "а", "а1", "а2". Такі добудови зведені без дозволу на виконання будівельних робіт та не прийняті в експлуатацію. Добудова "а" у 2010 році була площею 18,5 кв.м, нині площа добудови 28,7 кв.м.
Зазначені відомості відображені у висновку експерта за результатами проведеної судової інженерно-технічної експертизи та сторонами не заперечуються.
Оскільки добудови "а", "а1", "а2" до спірного житлового будинку збудовані без документів, які дають право виконувати будівельні роботи, такі об'єкти нерухомого майна вважаються самочинними в розумінні ст.376 ЦК України.
Судовий експерт, визначаючи варіанти поділу житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, не враховувала при поділі будівлі, зведені без належно оформлених дозвільних документів, а саме добудови "а1", "а2", господарську будівлю "Д-2". Однак, до переліку будівель та споруд, які підлягають поділу, включено добудову "а" (58 куб.м) до реконструкції, хоча дозвіл на виконання будівництва цієї добудови також відсутній, а отже, така добудова є самочинною.
Внаслідок зведення самочинних добудов та, відповідно, збільшення загальної площі будинку з 72,1 кв.м до 111,3 кв.м, спірний житловий будинок втратив тотожність із тим, які сторони отримали у власність. Оскільки до складу спірного житлового будинку входять самочинно збудовані добудови, він не може бути предметом поділу. Вирішення питання про поділ спірного житлового будинку можливе лише після узаконення самочинного будівництва у порядку, визначеному законом.
Враховуючи, що спірне домоволодіння належить на праві спільної часткової власності двом співвласникам (сторонам), у цьому випадку має місце поділ спільного майна, а не виділ частки. Задоволення вимоги про поділ спільного майна між сторонами свідчить про припинення правового режиму спільної часткової власності на такий об'єкт, з огляду на норми ст.367 ЦК України, а тому окрема вимога припинити право спільної часткової власності сторін на спірний житловий будинок є неефективним способом захисту.
Відповідно до ч.1 ст.377 ЦК України, до особи, яка набула право власності на об'єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об'єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об'єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об'єкта, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України.
Статтею 120 Земельного кодексу України визначено, що у разі набуття права власності на об'єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці (крім земель державної, комунальної власності), право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об'єкта до набувача такого об'єкта без зміни її цільового призначення. У разі якщо відчужувачу (попередньому власнику) такого об'єкта належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку, до набувача цього об'єкта переходить право власності на таку частку.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 виснувала, що перехід майнових прав до іншої особи зумовлює перехід до неї і прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований відповідний об'єкт нерухомості, та частини земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування.
Відповідно до ст.1225 ЦК України, право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом.
Позивач набув право власності на 1/4 частку спірного домоволодіння в порядку спадкування за заповітом майна померлої ОСОБА_5 , а отже, має право на частину земельної ділянки, на якій розташований об'єкт нерухомості. Земельна ділянка, на якій розташований житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, належала на праві спільної власності ОСОБА_4 (відповідачу) та матері сторін ОСОБА_5 без визначення частки у спільній власності.
Позивач заявив вимогу про визнання за ним права власності на земельну ділянку площею 0,0106 га та стягнення грошової компенсації за різницю земельної ділянки з огляду на обраний ним, із запропонованих експертом, варінт поділу спірного домоволодіння. Тобто, вимога про визнання права власності на частину земельної ділянки є похідною від вимоги про виділ приміщення у житловому будинку. Оскільки суд відмовляє у задоволенні вказаної вимоги, відсутні підстави для визнання за позивачем права власності на земельну ділянку площею 0,0106 га.
За встановлених у справі обставин та наведених мотивів в задоволенні позову належить відмовити.
За правилами ст.141 ЦПК України судові витрати у справі покладаються на позивача.
На підставі наведеного та керуючись ст.10, 12, 89, 264, 265, 273, 353, 354 ЦПК України, суд
Відмовити в позові ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про припинення режиму спільної часткової власності та виділення в натурі частини житлового будинку та земельної ділянки.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Рівненського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Сторони у справі :
позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ;
відповідач - ОСОБА_4 , місце проживання: АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_2 .
Повне судове рішення складене 24 березня 2025 року.
Суддя