Провадження 2/557/21/2025
Справа 557/415/24
25 березня 2025 року
Гощанський районний суд Рівненської області в складі:
судді Пацка Д.В.,
секретар судового засідання Довгалець Н.М.,
номер справи 557/415/24,
учасники справи:
позивач ОСОБА_1
представник позивача адвокат Рудик В.Р.
відповідач ОСОБА_2
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: орган опіки та піклування Бугринської сільської ради Рівненської області,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду в селищі Гоща позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Бугринська сільська рада Рівненської області, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів,
за участю представників учасників справи:
представника позивача адвоката Рудика В.Р.,
представника третьої особи Симон В.О.,
Зміст позовних вимог та позиції учасників справи
У березні 2024 року адвокат Рудик В.Р. в інтересах ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки та піклування Бугринської сільської ради Рівненської області про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів.
В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_4 перебував з відповідачкою у шлюбі з 01.04.2006, у шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_5 .
17.07.2014 шлюб між сторонами розірвано, визначено місце проживання неповнолітньої дитини з позивачем.
Після розірвання шлюбу відповідачка повторно вийшла заміж та виїхала на постійне місце проживання за кордон, фактично участі у вихованні та утриманні сина не приймає.
Представник позивача вказуючи на те, що відповідач ніяким чином не піклується про дитину, не приймає участі у її вихованні та забезпеченні, не цікавиться станом здоров'я, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, не цікавиться його навчанням, підготовкою до самостійного життя, не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, вважає, що відповідач свідомо ухиляється від виховання та утримання дитини.
Представник звертає увагу на те, що дитина на даний час знаходиться на повному утриманні позивача та саме він вирішує всі питання щодо її виховання.
Зазначені факти стороною позивача розцінюються як ухилення від виховання дитини матір'ю, свідоме нехтування нею своїми обов'язками, у зв'язку з чим представник позивача просить відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України позбавити відповідачку батьківських прав відносно сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
У строк, установлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, відповідач відзив на позовну заяву не надала.
Під час розгляду справи по суті представник позивача у своєму вступному слові позовні вимоги підтримав та вказав на те, що відповідач не приймає участі у житті дитини, проживає за кордоном, опікувався дитиною фактично позивач.
Представник позивача у вступному слові позов підтримав повністю та просив позбавити батьківських прав відповідачку відносно її дитини з підстав, зазначених у позові.
Позивач в судове засідання не з'явився.
Представник третьої особи у вступному слові під час розгляду справи по суті вказала, що на сьогоднішній день дитина проживає та навчається у Спеціальній школі в с. Тучин Рівненської обласної ради. Органом опіки та піклування надано висновок про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав. Вважає позов підлягає до задоволення.
Процесуальні дії у справі
Ухвалою судді Гощанського районного суду Рівненської області від 05.04.2024 вказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд якої постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Гощанського районного суду Рівненської області від 11.07.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Будь-які інші процесуальні дії у справі не проводилися.
Фактичні обставини, встановлені судом, з посиланням на докази на підставі яких встановлені відповідні обставини
Із свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 26.05.2008, судом установлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_7 є батьками дитини: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Окрім того, судом установлено, що ОСОБА_4 та його син ОСОБА_6 зареєстровані в АДРЕСА_1 .
Вказані обставини стверджуються даними: паспортів громадянина України на ім'я ОСОБА_4 , витягами з реєстру територіальної громади, даними ВОМІРМП УДМС України в Рівненській області.
Відповідач ОСОБА_2 зареєстрована в АДРЕСА_2 . Вказані обставини стверджуються даними: паспортів громадянина України на ім'я ОСОБА_4 , витягами з реєстру територіальної громади, даними ВОМІРМП УДМС України в Рівненській області.
Як вбачається з тимчасового посвідчення військовозобов'язаного № НОМЕР_2 позивач є військовозобов'язаним.
Рішенням Гощанського районного суду Рівненської області від 17.07.2014 шлюб між сторонами було розірвано, неповнолітню дитину залишено проживати з позивачем.
Із наявних у матеріалах справи характеристики № 240 від 24.03.2024 Бугринської сільської ради вбачається, що ОСОБА_4 позитивно характеризується за місцем проживання, на «Д»-обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває.
З характеристики зі Спеціальної школи с. Тучин Рівненської обласної ради від 30.09.2024, судом установлено, що:
- неповнолітній ОСОБА_6 навчається у 10 класі вказаної спеціальної школи, з підготовчого класу, характеризується посередньо, батько недостатньо уваги приділяє вихованню та навчанню сина.
Згідно листа Служби у справах дітей Рівненської міської ради від 14.06.2024, до органу опіки та піклування Рівненської міської ради з приводу надання висновку про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно її неповнолітнього сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не зверталися.
В судове засідання позивач не з'явився, жодних пояснень на адресу суду не надав. Клопотань щодо виклику для заслухання думки неповнолітньої дитини сторони не заявляли.
Судом досліджено CD-диск з відеозаписом відповідачки.
11.10.2024 рішенням виконавчого комітету Бугринської сільської ради № 48 було затверджено висновок про доцільність позбавлення батьківських прав відповідачки ОСОБА_2 стосовно її неповнолітнього сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Із вказаного висновку також убачається, що ОСОБА_6 навчається у Спеціальній школі с. Тучин з підготовчого класу, має порушення поведінки, часто пропускає заняття без поважних причин.
Зміст спірних правовідносин
Між сторонами виникли правовідносини щодо виконання обов'язків по вихованню та утриманню дитини, які регулюються нормами Сімейного кодексу України (далі СК України).
Застосовані норми права
Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абз. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці ( ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Положеннями ч. 7 ст. 7 СК України визначено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до ч. 2 ст. 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Згідно з ч. 1 ст. 152 СК України право дитини на належне батьківське виховання, забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.
Частиною четвертою статті 155 СК України передбачено, що ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені ч. 1 ст. 164 СК України. Зокрема, п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
Тлумачення п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Згідно зі ст. 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька/матері, так і для дитини.
Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Крім того, зазначені чинники повинні мати систематичний та постійних характер.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.
Вказані правові висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 25 січня 2023 року у справі №462/4705/19.
Таким чином, при вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьками обов'язків по вихованню, а також встановити, що батько чи мати ухиляється від їх виконання свідомо, тобто, систематично, незважаючи на всі інші заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов'язки, і такі засоби впливу виявилися безрезультатними.
Отже, позбавлення батьківських прав відноситься до крайньої міри відповідальності, а це означає, що застосовується ця міра судом тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, вказаний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі №686/16892/20, від 03 серпня 2022 року у справі №306/7/20, від 07 грудня 2022 року у справі №562/2695/20, від 11 січня 2023 року у справі №461/7447/17.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).
Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю (батьком).
Європейський суд з прав людини, практика якого відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується судами як джерело права, зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зав'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у найкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення від 16 липня 2015 року у справі за заявою «MAMCHUR v. UKRAINE», № 10383/09, § 100).
Якщо рішення мотивується необхідністю захистити дитину від небезпеки, має бути доведено, що така небезпека справді існує. При ухваленні рішення про відібрання дитини від батьків може виникнути необхідність врахування низки чинників. Можливо, потрібно буде з'ясувати, наприклад, чи зазнаватиме дитина, якщо її залишать під опікою батьків, жорстокого поводження, чи страждатиме вона через відсутність піклування, через неповноцінне виховання та відсутність емоційної підтримки, або визначити, чи виправдовується встановлення державної опіки над дитиною станом її фізичного або психічного здоров'я. З іншого боку, той факт, що дитина може бути поміщена в середовище, більш сприятливе для її виховання, не виправдовує примусового відібрання її від батьків. Такий захід не можна також виправдовувати виключно посиланням на ненадійність ситуації, адже такі проблеми можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз'єднання сім'ї, наприклад, забезпеченням цільової фінансової підтримки та соціальним консультуванням (рішення від 18 грудня 2008 року у справі за заявою «Saviny v. Ukraine», № 39948/06, § 50).
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (рішення від 07 грудня 2006 року у справі за заявою «HANT v. UKRAINЕ», № 31111/04, § 54).
Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Мотиви та висновки суду
Заслухавши представника позивача, представника третьої особи, дослідивши письмові докази у справі, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Досліджені судом докази підтверджують обставини, що неповнолітня дитина ОСОБА_6 з підготовчого класу - фактично до 10 класу, навчається у Спеціальній школі с. Тучин. Дану обставину також підтвердила в судовому засіданні представник третьої особи. Тобто фактично неповнолітня дитина протягом тривалого часу з батьком і матір'ю не проживає, а з підготовчого класу навчається у спеціальній школі, при цьому як вбачається з характеристик навчального закладу, батько недостатньо уваги приділяє навчанню і вихованню сина.
Водночас позивачем не доведено, що поведінка відповідача відносно дитини є свідомим нехтуванням нею своїми батьківськими обов'язками, а також те, що факти ухилення ОСОБА_2 від виконання батьківських обов'язків мають абсолютний та незворотній характер. Не доведено позивачем і обставин того, що саме він займається вихованням дитини і вона знаходиться на повному його утриманні.
Що стосується оглянутого судом відеозапису звернення відповідачки ОСОБА_2 , то такий судом оцінюється критично, так як вбачається, що відповідачка дане звернення зачитувала.
Позивачем також не доведено та не надано суду доказів, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення матері по відношенню до нього батьківських прав.
Суд переконаний, що позбавлення батьківських прав відповідачки стосовно її неповнолітньої дитини не буде сприяти захисту інтересів останнього, як і не буде стимулювати матір до належного виконання своїх обов'язків.
Що стосується визнання відповідачкою позову та не заперечення нею позбавити її батьківських прав, як зазначено на відеозаписі, то суд зазначає наступне.
У ч.ч. 1, 4 ст. 206 ЦПК України передбачено, що позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Отже, в розумінні приписів ст. 206 ЦПК України суд відмовляє у прийнятті визнання відповідачем позову, якщо це суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.
З огляду на викладені норми права, суд приходить висновку про те, що визнання відповідачем позову про позбавлення її батьківських прав, про що було заявлено в заяві, записаної на відеозапис, та прохання позбавити батьківських прав, без відповідної аргументації підстав для прийняття такого рішення, не може слугувати підставою для задоволення позову, оскільки відмова батьків від дітей є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дітей.
Аналогічні висновки сформульовані Першою судовою палатою Касаційного цивільного суду у постанові від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22), де окрім того зазначено, що саме лише подання заяви про визнання позову у справі про позбавлення батьківських прав не може бути підставою для звільнення позивача від обов'язку надання інших доказів на підтвердження існування обставин, передбачених частиною першою статті 164 СК України для позбавлення батьківських прав.
Отже, судом не встановлено таких обставин, які б на даний час беззаперечно свідчили про неможливість перегляду ОСОБА_2 своїх життєвих цінностей, зміни ставлення до покладених на неї обов'язків по вихованню дітей.
При цьому, суд не приймає до уваги висновок органу опіки та піклування від 11.10.2024 про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, який оцінюється судом у сукупності з іншими доказам. Суд враховує, що як вбачається зі змісту висновку, дане питання розглядалося без участі сторін та неповнолітньої дитини, не було заслухано думку дитини, не проведено обстеження матеріально-побутових умов проживання дитини та не підтверджено, що дитина дійсно проживає з батьком та знаходиться на її утриманні.
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків (п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про позбавлення та поновлення батьківських прав»).
Таким чином, беззаперечні докази винної поведінки та свідомого нехтування своїми обов'язками відповідачем, які б свідчили про злісне ухилення нею від виховання своєї дитини і як наслідок необхідність застосування крайнього заходу у вигляді позбавлення батьківських прав, у матеріалах справи відсутні.
Разом з тим, як було зазначено вище, відповідач дійсно у певній мірі не виконувала свої батьківські обов'язки відносно неповнолітньої дитини, однак враховуючи, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, необхідність та пропорційність застосування якого за обставин цієї справи не доведено, суд приходить висновку про передчасність прийняття такого рішення та недоцільність позбавляти відповідача батьківських прав, однак слід попередити її про необхідність зміни свого ставлення до обов'язку по вихованню дітей, та покласти на орган опіки та піклування Бугринської сільської ради контроль за виконанням відповідачкою своїх батьківських обов'язків.
На думку суду, таке рішення буде в інтересах дитини, адже позбавлення матері на будь-який зв'язок з дитиною, а останнього - права на материнське піклування та виховання, є крайнім, тобто останнім зі всіх можливих заходом, який не може бути виправдано виключно посиланням на ненадійність ситуації, адже такі проблеми можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз'єднання сім'ї. Таке рішення надасть можливість відповідачці змінити свою поведінку, яка перешкоджає належному забезпеченню та вихованню дитини, а дитині - зберегти свої родинні зв'язки, реалізувати природне право на батьківське піклування та підтримку.
В частині позовних вимог про стягнення аліментів з відповідачки на користь позивача суд дійшов висновку про відмову в їх задоволенні, оскільки досліджені судом докази підтверджують ту обставину, що неповнолітня дитина ОСОБА_6 з підготовчого класу - фактично до 10 класу, навчається у Спеціальній школі с. Тучин Рівненської обласної ради та фактично перебуває на утриманні вказаного навчального закладу. Дану обставину також підтвердила в судовому засіданні представник третьої особи.
Тобто фактично неповнолітня дитина протягом тривалого часу з батьком і матір'ю не проживає, а з підготовчого класу навчається у спеціальній школі, при цьому як вбачається з характеристик навчального закладу, батько недостатньо уваги приділяє навчанню і вихованню сина. Стороною позивача не надано суду доказів на підтвердження тієї обставини, що він самостійно утримує та виховує неповнолітню дитину та що відповідачка ухиляється від утримання своєї неповнолітньої дитини.
За таких обставин суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.
Оскільки в задоволенні позову відмовлено, судові витрати стягненню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 263-265, 268 ЦПК України, суд
В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Бугринська сільська рада Рівненської області, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, - відмовити повністю.
Попередити ОСОБА_2 про необхідність зміни ставлення до виховання сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Покласти на орган опіки та піклування Бугринської сільської ради Рівненської області контроль за виконанням ОСОБА_2 своїх батьківських обов'язків у відношенні до сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 .
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки та піклування Бугринської сільської ради, місцезнаходження: Рівненська область, Рівненський район, с. Бугрин, вул. Перемоги, 1, ЄДРПОУ 40130624.
Повне судове рішення складено 25.03.2025 року.
С у д д я Д.В. Пацко