Справа № 357/1052/25
Провадження № 2/357/1965/25
іменем України
24 березня 2025 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді - Орєхова О. І. ,
за участі секретаря - Махненко Б. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду № 2 в м. Біла Церква цивільну справу за позовною заявою Моторно ( транспортного ) страхового бюро України до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу, -
В січні 2025 року представник позивача Моторно ( транспортного ) страхового бюро України Попов Вячеслав Євгенович звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу, посилаючись на наступні обставини.
12.04.2023 приблизно о 19 год. 25 хв., в м. Біла Церква по вул. Привокзальна, мала місце дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Daewoo Lanos», державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 (далі - Відповідач), та автомобіля «Hyundai», державний номерний знак НОМЕР_2 .
Внаслідок вищевказаної дорожньо-транспортної пригоди транспортному засобу «Hyundai», державний номерний знак НОМЕР_2 , було завдано механічних пошкоджень, а власнику вказаного автомобіля - матеріального збитку.
Відповідно до Постанови Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20.05.2023 (оригінал знаходиться у суді), вказана дорожньо-транспортна пригода сталася з вини Відповідача.
На дату скоєння вищевказаної дорожньо-транспортної пригоди, Відповідач не мав чинного договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (що підтверджує інформація з бази МТСБУ).
Відтак, власник пошкодженого автомобіля «Hyundai», державний номерний знак НОМЕР_2 , ОСОБА_2 - 13.04.2023 року повідомив (що підтверджує Повідомлення про ДТП від 13.04.2023 року, оригінал знаходиться у Позивача), Моторне транспортне страхове бюро України (далі - Позивач, МТСБУ) про дорожньо-транспортну пригоду та в подальшому звернувся до МТСБУ з заявою про отримання відшкодування шкоди (оригінал знаходиться у Позивача).
Згідно Звіту автотоварознавчого дослідження (оригінал знаходиться у Позивача), вартість матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу «Hyundai», державний номерний знак НОМЕР_2 , склала: 56 187 (п'ятдесят шість тисяч сто вісімдесят сім) грн. 01 коп.
На підставі Наказу про відшкодування шкоди з фонду захисту потерпілих (оригінал знаходиться у Позивача), МТСБУ здійснило регламентну виплату потерпілому в розмірі: 51 084 (п'ятдесят одна тисяча вісімдесят чотири) грн. 15 коп., що підтверджується платіжним дорученням від 13.07.2023 року (оригінал знаходиться у Позивача).
Крім того, Позивачем були понесені додаткові витрати на збір документів та визначення розміру шкоди в розмірі: 1 375 (одна тисяча триста сімдесят п'ять) грн. 50 коп., що підтверджується платіжним дорученням від 15.05.2023 року оригінал знаходиться у Позивача).
Враховуючи вищенаведене, загальний розмір фактично понесених витрат МТСБУ склав: 52 459 (п'ятдесят дві тисячі чотириста п'ятдесят дев'ять) грн. 65 коп.
З вищенаведеного вбачається те, що в розумінні п.п.1 п.2 ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст. ст. 11, 1166, 1187, 1191 ЦК України у Відповідача виникло зобов'язання перед МТСБУ відшкодувати завдані збитки в порядку регресу в розмірі фактично понесених Позивачем витрат.
Тому, просили суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі та стягнути з Відповідача на користь Позивача - Моторного (транспортного) страхового бюро України (р/р IBAN: НОМЕР_3 в AT «Укрексімбанк», м. Київ, код ЄЛРПОУ: 21647131) завданні збитки в порядку регресу у розмірі: 52 459 (п'ятдесят дві тисячі чотириста п'ятдесят дев'ять) грн. 65 коп. та витрати по сплаченому судовому зборі в розмірі: 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн. 00 коп. ( а. с. 1-5 ).
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.01.2024 року, головуючим суддею визначено Орєхова О.І. ( а. с. 49 ) та матеріали передані для розгляду.
Ухвалою судді від 27.01.2025 позовна заява Моторно ( транспортного ) страхового бюро України до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу, залишена без руху ( а. с. 53-54 ).
28.01.2025 за вх. № 5236 судом отримано заяву про усунення недоліків ( а. с. 57-58 ).
Відповідно до ч. 1 ст. 187 ЦПК України за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п'яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 185 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 6 ст. 187 ЦПК України у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб'єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання ( перебування ) такої фізичної особи.
Суддя з метою визначення підсудності може також користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру ( ч. 8 ст. 187 ЦПК України ).
Згідно відповіді № 1077774 від 30.01.2025 з Єдиного державного демографічного реєстру, сформованого засобами підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» за запитом судді стосовно визначення підсудності щодо зареєстрованого місця проживання ( перебування ) відповідача, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 19.08.2008 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ( а. с. 65-66 ).
Якщо відповідачем вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, суд відкриває провадження не пізніше наступного дня з дня отримання судом у порядку, передбаченому частиною восьмою цієї статті, інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - відповідача ( ч. 1 ст. 187 ЦПК України ).
Відповідно до ч. 4 ст. 19 ЦПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Згідно до ч. 1 ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута малозначна справа.
Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна.
Ухвалою судді від 31 січня 2025 року прийнято позовну заяву до провадження та відкрито провадження у справі за позовною заявою Моторно ( транспортного ) страхового бюро України до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу. Постановлено провести розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням ( викликом ) сторін. Призначено судове засідання у справі на 11 годину 00 хвилин 26 лютого 2025 року ( а. с. 67-68 ).
26.02.2025 розгляд справи було відкладено на 24.03.2025 ( а. с. 75 ) у зв'язку з заявою відповідача ОСОБА_1 ( а. с. 74 ).
В судове засідання 24.03.2025 позивач свого представника не направив, 20.03.2025 за вх. № 14820 судом отримано клопотання про розгляд справи за відсутності сторони, яка надійшла від представника позивача Попова В.Є., в якій останній позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити. Проти заочного рішення не заперечував та у зв'язку з неможливістю взяти участь у розгляді справи, просив розглянути справу за відсутності позивача та його представника ( а. с. 80-81 ).
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, про час, дату та місце слухання справи повідомлявся належним чином у відповідності до вимог ЦПК України, але на адресу суду повернувся поштовий конверт, де причина повернення працівниками пошти, вказана як адресат відсутній за вказаною адресою.
Відповідно до ч. 5 ст. 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.
Судова повістка була направлена судома на адресу відповідача, за місцем реєстрації останнього згідно відомостей, які були отримані судом з Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області.
Згідно ч. 3 ст. 130 ЦПК України якщо особу, якій адресовано судову повістку, не виявлено в місці проживання, повістку під розписку вручають будь-кому з повнолітніх членів сім'ї, які проживають разом з нею. У такому випадку особа, якій адресовано повістку, вважається належним чином повідомленою про час, дату і місце судового засідання, вчинення іншої процесуальної дії.
Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи.
У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться ( ч. 1 ст. 131 ЦПК України ).
До того ж, довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв'язку «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.
Такої правової позиції дотримується Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 10 травня 2023 року у справі № 755/17944/18, провадження № 61-185св23.
В зазначеній постанові Верховний Суд вказував, що посилання касаційної скарги на те, що ОСОБА_4 належним чином не було повідомлено про дату, час і місце розгляду справи, що позбавило його можливості реалізувати належні йому процесуальні права, є безпідставними, так як наявна на а. с. 143 т. 3 довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв'язку «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки. Відповідно до пункту 3 частини сьомої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду. Отже, наведені доводи касаційної скарги ОСОБА_4 є безпідставними. Зазначене узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах: від 09 серпня 2019 року у справі № 906/142/18, провадження № 12-109гс19; від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17, провадження № 14-507цс18.
Крім того, Верховний Суд неодноразово зазначав, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а у даному випадку, суду ( близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої палати Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 року у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 року у справі № 24/260-23/52-б ).
Оскільки, як зазначено вище, на адресу суду повернувся поштовий конверт, в якому причина повернення вказана працівниками пошти, як адресат відсутній за вказаною адресою, суд з урахуванням вимог статті 131 ЦПК України та враховуючи позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 10.05.2023 року у справі № 755/17944/18, приходить до висновку, що відповідач була належним чином повідомленою про дату, час та місце судового розгляду.
До того ж, відповідач була обізнана, що на розгляді в суді перебуває дана справа, оскільки на попереднє судове засідання остання отримувала кореспонденцію з суду, в тому числі ухвалу про відкриття провадження у справі, про що свідчить відповідне поштове рекомендоване повідомлення про вручення ( а. с. 78 ).
Окрім цього, в судове засідання, яке було призначене на 26.02.2025, відповідач направила до суду електронними засобами заяву про відкладення розгляд справи у зв'язку зі станом здоров'я ( а. с. 74 ).
Відповідно до пунктів другого та шостого частини другої статті 43, частини першої статті 44 ЦПК України, учасники справи та їх представники зобов'язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи, виконувати процесуальні дії встановлені судом та добросовісно користуватися своїми процесуальним правами.
Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов'язки. Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Як зазначено у рішенні цього суду у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Також, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 04 жовтня 2001 року у справі «Тойшлер проти Германії» (Тeuschler v. Germany) наголосив на тому, що обов'язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів.
Відповідно до сталої практики ЄСПЛ сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (справа «Олександр Шевченко проти України» 26 квітня 2007 року, справа «Трух проти України» від 14 жовтня 2003 року).
ЄСПЛ у своїх рішеннях у справах «Осман проти Сполученого Королівства» від 28 жовтня 1998 року та «Креуз проти Польщі» від 19 червня 2001 року зазначив, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду, за своєю природою, потребує регулювання з боку держави.
Отже, відповідач ОСОБА_1 , як вбачається з матеріалів справи була обізнана, що на розгляді в суді перебуває дана справа, в якій вона виступає відповідачем, а тому зобов'язана в розумні інтервали часу вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження.
Водночас, інших заяв, клопотань з боку останньої на адресу суду не надходило, як на надходило відзиву на позовну заяву позивача.
Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
В свою чергу, представник позивача скористувався вимогами ч. 3 ст. 211 ЦПК України.
Тому, суд приходить до висновку про можливість проведення судового засідання за відсутності учасників справи, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та прийняття законного і обґрунтованого рішення.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 361/8331/18 від 1 жовтня 2020 року.
В зазначеній постанові Верховний Суд виходив з такого: «якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні».
Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Стаття 280 ЦПК України визначає, що суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Оскільки, належним чином повідомлений відповідач ОСОБА_1 не з'явилась в судове засідання, будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце судового розгляду, не повідомивши суду про поважність причини неявки та не надала відзив і представник позивача не заперечував проти такого вирішення справи, а саме заочного, суд вважає за необхідним по даній справі провести заочний розгляд.
24 березня 2025 року судом було ухвалено проводити розгляд справи в заочному порядку.
Згідно ч. 2 ст. 281 ЦПК України розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Оскільки учасники судового розгляду в судове засідання не з'явилися, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Судом встановлені наступні обставини та спірні їм правовідносини.
Встановлено, що 12.04.2023 приблизно о 19 годині 25 хвилин, в м. Біла Церква по вул. Привокзальна, мала місце дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Daewoo Lanos», державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , та автомобіля «Hyundai», державний номерний знак НОМЕР_2 .
Внаслідок вищевказаної дорожньо-транспортної пригоди транспортному засобу «Hyundai», державний номерний знак НОМЕР_2 , було завдано механічних пошкоджень, а власнику вказаного автомобіля, матеріального збитку.
Відповідно до постанови Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20.05.2023, вказана дорожньо-транспортна пригода сталася з вини відповідача ( а. с. 9-12 ).
Вказаною постановою визнано ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та застосовано до неї адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 гривень та судовий збір на користь держави в сумі 536,80 гривень.
У вказані постанові зазначено, що 12 квітня 2023 року о 19 годині 25 хвилин в м. Біла Церква, вул. Привокзальна, 17, водій ОСОБА_1 керуючи транспортним засобом «Daewoo Lanos», державний номерний знак НОМЕР_1 , не була уважною, не стежила за дорожньою обстановкою, не дотрималась безпечного бокового інтервалу, у результаті чого допустила наїзд на транспортний засіб, що стоїть «Hyundai», державний номерний знак НОМЕР_2 , в результаті обидва транспортні засоби зазнали механічних пошкоджень та матеріальних збитків, чим порушили вимоги п. 2.3 «б», 13.3 Правил дорожнього руху, за що відповідальність передбачена за ст. 124 КУпАП.
Вказана постанова суду набрала законної сили 10 червня 2023 року.
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом ( ч. 4 ст. 82 ЦПК України).
Встановлено, що на дату скоєння вищевказаної дорожньо-транспортної пригоди, відповідач не мала чинного договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що підтверджує інформація з бази МТСБУ ( а. с. 48 ).
Відтак, власник пошкодженого автомобіля «Hyundai», державний номерний знак НОМЕР_2 , ОСОБА_2 , 13.04.2023 року повідомив Моторне транспортне страхове бюро України про дорожньо-транспортну пригоду ( а. с. 13-14 ) та в подальшому звернувся до МТСБУ з заявою про отримання відшкодування шкоди (а. с. 16 ).
Згідно Висновку експерта № 67/91949 від 10.05.2023, вартість матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу «Hyundai», державний номерний знак НОМЕР_2 , склала в розмірі 56 187,01 грн ( а. с. 19-24 ).
На підставі Наказу про відшкодування шкоди з фонду захисту ( а. с. 39 ), МТСБУ здійснило регламентну виплату потерпілому в розмірі ОСОБА_2 51 084,15 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 973253 від 13.07.2023 ( а. с. 41 ).
20.07.2023 позивач звертався до ОСОБА_1 з метою досудового врегулювання спору з листом про компенсацію витрат МТСБУ на загальну вартість в розмірі 52 469,65 грн ( а. с. 46-47), але як зазначив позивач, зі сторони відповідача ніяких дій щодо погашення заборгованості в добровільному порядку проведено не було.
Отже, звертаючись до суду з вищевказаним позовом, позивач МТСБУ вважає, що оскільки відповідач на момент ДТП не виконав вимоги Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів» та не мав чинного договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів, відшкодування відповідно до Закону взяв на себе позивач, який має право вимагати відшкодування понесених витрат з відповідача на свою користь.
Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.
Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дні, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин ( фактів ), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.
Відповідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 5 та 6 статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідальність страховика регулюється Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування»).
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 Цивільного кодексу (далі -ЦК) України.
Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України).
Розрізняють добровільну та обов'язкову форми страхування (стаття 5 Закону України «Про страхування»).
Види обов'язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України «Про страхування». До них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у цій сфері регламентує, зокрема, Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Згідно ст. 5 цього Закону, об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
Статтею 22 вищезазначеного Закону передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи. У разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Як передбачено п.п. 1 п. 2 ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», МТСБУ після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду і який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
Згідно ст. 40 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ є єдиним обов'язковим об'єднанням страховиків, які здійснюють обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», до основних завдань МТСБУ належить гарантування відшкодування шкоди заподіяної на території України забезпеченими транспортними засобами за внутрішніми договорами страхування у випадках, визначених цим Законом.
Згідно зі п.п.1 п. 1 ст. 43 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих здійснює регламентну виплату на умовах, зазначених цим Законом, у разі заподіяння шкоди на території України транспортним засобом, щодо якого на дату настання дорожньо-транспортної пригоди був відсутній чинний договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, щодо якого на дату настання дорожньо-транспортної пригоди був відсутній чинний договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, та майну, яке перебувало в ньому.
Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Відповідно до ст. 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
У відповідності до положення ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив ДТП. Аналогічні положення закріплені і у ст. 1191 ЦК України, згідно якої особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Отже, виплативши на користь власника пошкодженого автомобіля «Hyundai», державний номерний знак НОМЕР_2 ОСОБА_2 спричинену шкоду, яка була завдана відповідачем ОСОБА_1 , позивач набув право регресу до відповідача, з вини якого сталася вищевказана дорожньо-транспортна пригода.
Зазначене узгоджується з правовою позицією, яка міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2019 року у справі № 200/13392/13-ц, провадження № 61-41615св18.
Вирішуючи спори зазначеної категорії, суди дотримуються усталеної практики, згідно з якою до страховика (МТСБУ), який виплатив страхове відшкодування, переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, яка одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Аналогічні правові позиції, викладені в постановах Верховного Суду від 08.11.2023 № 727/5236/22, від 04.10.2023 № 526/2910/21, від 12.10.2023 № 532/2139/21, від 05.12.2023 № 910/2094/21.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Якщо шкоди завдано особою, відповідальність якої не застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, то страхове відшкодування здійснює МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих. Після сплати страхового відшкодування МТСБУ набуває права регресної вимоги до власника чи водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду.
Як встановлено матеріалами справи, відповідач вчинила дорожньо-транспортну пригоду, внаслідок якої була заподіяна шкода майну потерпілого (шкода, пов'язана з пошкодженням транспортного засобу), але на час вчинення ДТП остання не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, то позивач на виконання вимог вищевказаного Закону здійснив страхове відшкодування (регламентну виплату) потерпілій особі. Відтак, позивач має право зворотної вимоги до відповідача в розмірі виплаченого страхового відшкодування.
Тому, позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача страхового відшкодування у розмірі 51 084,15 грн є цілком обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Крім того, позивач має право вимагати компенсації понесених витрат на визначення розміру збитку, які були розумно необхідними для здійснення регламентної виплати, така сума склала в розмірі 1 375,50 гривень.
Так, сплата послуг експерта підтверджується наявним в матеріалах справи рахунком-фактурою від 10.05.2023 ( а. с. 42 ), Актом ( а. с. 43 ) та платіжною інструкцією № 922189 від 15.05.2023 ( а. с. 45 ).
Так, згідно Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ має право залучати аварійних комісарів, експертів або юридичних осіб, у штаті яких є аварійні комісари чи експерти у порядку, встановленому Уповноваженим органом, для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків у випадках.
Оскільки позивач поніс витрати в розмірі 1 375,50 гривень у зв'язку із проведення експертизи про визначення матеріального збитку, завданого ушкодженням колісного транспортного засобу автомобіля «Hyundai», державний номерний знак НОМЕР_2 , то така сума підлягає також стягненню з відповідача на користь позивача МТСБУ.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 22.07.2019 року по справі № 185/5812/16-ц.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 11.06.2020 у справі № 757/1782/18: «Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов'язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов'язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції. Застосовуючи принцип диспозитивності, закріплений у статті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Отже, саме позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов'язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.».
Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Аналізуючи зібрані по справі докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що в межах даного спору позивачем, який виплатив потерпілій особі завдану майнову шкоду, правомірно заявлені вимоги до відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно із п. 1 ч.ч.1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на - відповідача.
Поняття судових витрат міститься в п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», де судові витрати передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи.
Оскільки позовні вимоги позивача підлягають задоволенню, то з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача Моторно ( транспортного ) страхового бюро України підлягає стягненню судові витрати у сумі 3 028 гривень, понесення яких документально підтверджено наявним в матеріалах справи платіжною інструкцією від 16.01.2025 ( а. с. 6).
Одночасно суд роз'яснює, що відповідно до вимог ст. 288 ЦПК України заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з'явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 15, 22, 993, 1166, 1187, 1191, Цивільного кодексу України, ст. ст. 2, 12, 13, 19, 44, 76, 77, 81, 82, 89, 128, 130, 131, 133, 141, 187, 211, 247, 258, 259, 263-265, 273, 274, 280-289 ЦПК України, Законом України ,,Про страхування", Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», суд,-
Позовні вимоги Моторно ( транспортного ) страхового бюро України до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу, - задовольнити.
Стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача Моторно ( транспортного ) страхового бюро України завдану майнову шкоду в загальному розмірі 52 459,65 гривень та судові витрати у розмірі 3 028 гривень, загалом 55 487,65 гривень ( п'ятдесят п'ять тисяч чотириста вісімдесят сім гривень шістдесят п'ять копійок ).
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Київського апеляційного суду потягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення ( виклику ) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складання у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.
Позивач: Моторне ( транспортне ) страхове бюро України ( адреса місцезнаходження: 02653, м. Київ, Русанівський бульвар, буд. 8, ЄДРПОУ: 21647131, р/р IBAN: НОМЕР_3 в АТ «Укрексімбанк» );
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП6 НОМЕР_4 ).
Повний текст заочного рішення складено 24 березня 2025 року.
Суддя О. І. Орєхов