Справа № 144/1219/24
Провадження №11-кп/801/440/2025
Категорія: крим.
Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
21 березня 2025 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі
головуючого ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю:
секретаря ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
обвинуваченого в режимі відеоконференції ОСОБА_7
захисника обвинуваченого - адвоката
в режимі відеоконференції ОСОБА_8
представника потерпілих - адвоката
в режимі відеокнференції ОСОБА_9
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Вінниці кримінальне провадження № 12024020000000518, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань 29.06.2024 за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника - адвоката ОСОБА_8 на вирок Теплицького районного суду Вінницької області від 21 січня 2025 року по обвинуваченню
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, уродженця села Веселівка Теплицького району Вінницької області, зареєстрованого та проживаючого по АДРЕСА_1 , не працюючого, в силу ст. 89 КК України не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України,-
Зміст судового рішення та встановлені судом обставини.
Вироком Теплицького районного суду Вінницької області від 21 січня 2025 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України та призначено покарання у виді 9 (дев'яти) років позбавлення волі.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України у строк покарання ОСОБА_7 зараховано попереднє ув'язнення з 30.06.2024 до дня набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Початок строку покарання ухвалено рахувати з дня набрання вироком законної сили.
Стягнуто з ОСОБА_7 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь потерпілої ОСОБА_10 (РНОКПП НОМЕР_2 ) 500000 (п'ятсот тисяч) гривень у відшкодування моральної шкоди.
Стягнуто з ОСОБА_7 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь потерпілої ОСОБА_11 (РНОКПП НОМЕР_3 ) 400000 (чотириста тисяч) гривень у відшкодування моральної шкоди.
Вирішено питання про заходи забезпечення кримінального провадження у виді арешту майна та долю речових доказів.
Судом установлено, що ОСОБА_7 29.06.2024 протягом дня разом з ОСОБА_12 та ОСОБА_13 допомагали своєму односельцю ОСОБА_14 у будівельних роботах по АДРЕСА_2 , де спільно вживали алкогольні напої.
Під час виконання робіт, між ОСОБА_15 та ОСОБА_13 на ґрунті особистих неприязних відносин виникла сварка, яка переросла у штовханину, в ході якої ОСОБА_7 залишив домогосподарство ОСОБА_14 і пішов додому до АДРЕСА_1 , де проживав спільно з ОСОБА_12 .
Близько 19 години 15 хвилин цього ж дня ОСОБА_13 прийшов до будинку, в якому проживає ОСОБА_7 , де між ними продовжився раніше розпочатий словесний конфлікт, який переріс у штовханину та бійку. У цей час у ОСОБА_16 виник умисел на протиправне заподіяння смерті ОСОБА_17 .
Реалізуючи задумане ОСОБА_7 , перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, діючи умисно, усвідомлюючи, що посягає на життя іншої особи, передбачаючи і свідомо бажаючи настання суспільно-небезпечних наслідків у вигляді смерті потерпілого, з кишені штанів дістав кухонний ніж, який постійно носив із собою, та прикладаючи фізичну силу, завдав ним чотири удари ОСОБА_18 в ділянку живота та грудної клітки, заподіявши тілесні ушкодження у вигляді проникаючого колото-різаного поранення лівої половини грудної клітки з ушкодженням лівої легені; проникаючого колото-різаного поранення живота з ушкодженням брижі тонкого кишківника; непроникаючих колото-різаних ран живота; саден на правій нижній кінцівці, від яких ОСОБА_13 помер на місці.
Відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 110 від 19.07.2024 причиною смерті ОСОБА_17 став гіповолемічний шок від гострої крововтрати, який розвинувся внаслідок проникаючих колото-різаних поранень грудної клітки і живота з пошкодженням легені та брижі кишковика. Пошкодження у вигляді саден на правій нозі могли утворитись внаслідок дії тупого твердого предмета з відносно обмеженою діючою поверхнею. Пошкодження у вигляді колото-різаних ран на грудній клітці та животі могли виникнути в наслідок дії плоского, колюче-ріжучого предмета, типу ножа, клинок якого мав обух та лезо. Не виключено, що усі ушкодження могли бути спричинені одним і тим самим предметом. Всі ушкодження, встановлені при експертизі трупа ОСОБА_13 , мають ознаки прижиттєвості у вигляді реакції м'яких тканин. Ушкодження у вигляді проникаючих колото-різаних поранень на грудній клітці з пошкодженням легені та животі з пошкодженням брижі кишковика, мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень та стоять в прямому причинному зв'язку з настанням смерті. Смерть ОСОБА_13 після нанесення йому проникаючих колото-різаних поранень грудної клітки і живота настала через вкрай малий проміжок часу - кілька хвилин, не виключено, що протягом цих кількох хвилин ОСОБА_13 міг вчиняти мінімальні, самостійні, цілеспрямовані дії - говорити, зробити декілька кроків, тощо. Проникаючі колото-різані поранення грудної клітки та живота, які є безпосередньою причиною смерті ОСОБА_13 , могли виникнути внаслідок дії: на грудній клітці - плоского колото-ріжучого предмета типу ножа, який рухався спереду назад і дещо зверху вниз; на животі - внаслідок дії аналогічного предмета спереду назад та дещо зліва на право, при умові, що передня поверхня грудної клітки і живота була обернута у бік діючого предмета.
Будь-яких тілесних ушкоджень, які б свідчили про боротьбу чи самозахист на трупі ОСОБА_13 не виявлено. Будь-яких захворювань, які б мали відношення до причини смерті ОСОБА_13 не мав. Будь-яких тілесних ушкоджень характерних для волочіння тіла потерпілого не виявлено.
При судово-токсикологічній експертизі крові трупа ОСОБА_13 методом газово-рідинної хромотографії виявлено наявність етилового спирту в концентрації - 3,0%, наявність метилового спирту, а також пропилового, бутилового, амілового спиртів та їх ізомерів не виявлено. Така концентрація етилового спирту в крові потерпілого свідчить про сильне алкогольне сп'яніння на момент настання смерті.
Суд кваліфікував дії обвинуваченого за ч. 1 ст. 115 КК України як вбивство - умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.
Вимоги апеляційних скарг та узагальнені доводи осіб, що їх подали.
В апеляційній скарзі обвинуваченого ОСОБА_7 ставиться питання про зміну вироку Теплицького районного суду Вінницької області від 21 січня 2025 року в частині призначення покарання через невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок суворості. Просить призначити йому мінімальне покарання у виді семи років позбавлення волі.
Апеляційна с карга мотивована тим, що місцевим судом не враховано, що він вважається таким, що немає судимості, самостійно викликав працівників поліції, зберіг обстановку місця події та після приїзду правоохоронців вказав на місцезнаходження знаряддя злочину (ножа). Також сприяв у розкритті злочину, оскільки сам попросив провести слідчий експеримент, під час якого вказав на обставини вчинення кримінального правопорушення. Окрім цього зазначив, що не мав наміру заподіювати шкоду потерпілому, оскільки після сварки пішов додому, натомість потерпілий з метою подальшого з'ясування стосунків прийшов до нього додому де у агресивній формі продовжив конфлікт.
У апеляційній скарзі захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_8 ставиться питання про скасування вироку місцевого суду через невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність. Просить закрити кримінальне провадження у зв'язку з відсутністю в діях обвинуваченого складу кримінального правопорушення.
Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевим судом не враховано установлені під час судового розгляду фактичні обставини, які свідчать про вчинення дій ОСОБА_7 у стані необхідної оборони (ст. 36 КК України).
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд невірно оцінив фактичні обставини провадження, оскільки під час судового розгляду з показань обвинуваченого та свідків було установлено, що ОСОБА_7 всіляко намагався уникнути конфлікту з потерпілим ОСОБА_13 , натомість останній протиправно, без дозволу володільця житла (обвинуваченого) вторгся у житло останнього, поводився агресивно, та такі фактичні обставини свідчать про те, що ОСОБА_7 діяв у межах необхідної оборони, що на підставі ч. 5 ст. 36 КК України виключає кримінальну відповідальність за вчинене діяння.
Позиції учасників судового провадження.
Обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник - адвокат ОСОБА_8 підтримали доводи апеляційної скарги захисника обвинуваченого з підстав, викладених в ній та просили задовольнити. При цьому обвинувачений не відмовлявся також від своєї апеляційної скарги.
Прокурор ОСОБА_6 та представник потерпілих - адвокат ОСОБА_9 заперечили проти задоволення апеляційних скарг сторони захисту, вважаючи вирок місцевого суду законним та обґрунтованим.
Інші учасники (потерпілі) будучи належним чином повідомленими про час та місце судового розгляду не з'явились, заяв про поважність причин неприбуття до суду не подавали. Такі обставини відповідно до ч. 4 ст. 405 КПК України не перешкоджають проведенню апеляційного розгляду.
Мотиви суду.
Заслухавши доповідача, виступи учасників провадження, дослідивши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційні скарги обвинуваченого та його захисника не підлягають до задоволення з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим, тобто ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України; ухвалене на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог ст. 94 КПК України; з наведенням належних і достатніх мотивів та підстав його ухвалення.
Як убачається з оскаржуваного вироку, зазначені норми закону в частині доведеності вини, кваліфікації дій особи та призначення покарання дотримані, а висновки належним чином обґрунтовані.
Висновки щодо відсутності стану необхідної оборони.
Кримінальна відповідальність за ч. 1 ст. 115 КК настає за вбивство - умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині..
З об'єктивної сторони цей злочин характеризується дією у вигляді протиправного посягання на життя людини, наслідками у вигляді смерті та причинним зв'язком між зазначеними діями та наслідками, а з суб'єктивної сторони - умисною формою вини (прямим або непрямими умислом), коли винний усвідомлює, що може заподіяти смерть особи, передбачає такі наслідки і бажає або свідомо припускає їх настання.
Відповідно до ст. 27 Конституції України кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань. Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду (ст. 30 Конституції України).
Згідно із частиною першою статті 36 КК необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
Отже, для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов'язаного з умисним позбавленням життя особи, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, суд у кожному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання. До критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та об'єктивна реальність, межі захисних дій, які б не перевищували меж необхідності, а шкода особі, яка здійснює посягання, не перевищувала б ту, яка для цього необхідна.
Разом із тим, згідно з ч. 5 ст. 36 КК незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає, не є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідком кримінальну відповідальність застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення.
Тобто, закон передбачає винятки із загального правила про те, що при необхідній обороні особа, що захищається, повинна додержуватися визначеної межі, завдаючи шкоду посягаючому. Цими винятками є - напад озброєної особи, напад групи осіб або протиправне насильницьке вторгнення у житло чи інше приміщення. У таких випадках шкода, заподіяна особі, яка посягає, не обмежена ніякими межами, аж до позбавлення посягаючого життя.
Повертаюись до обставин зазначеного провадження, захист стверджує про перебування ОСОБА_7 у стані необхідної оборони внаслідок застосування ним зброї (ножа) для відвернення протиправного насильницького вторгнення ОСОБА_13 у житло.
У цьому випадку необхідно з'ясувати, чи мало місце таке вторгнення, адже за визначенням, яке надано у постанові Верховного Суду від 06.08.2023 (справа № 279/4057/17) під протиправним насильницьким вторгненням в житло чи інше приміщення слід розуміти дії однієї особи чи групи осіб, пов'язані із застосуванням насильства з метою незаконного проникнення у житло чи інше приміщення.
У даному провадженні з наданих місцевому суду показань обвинуваченим ОСОБА_7 установлено, що після попереднього конфлікту, який відбувся на подвір'ї ОСОБА_14 , останній разом зі свідком ОСОБА_12 перебували у себе вдома. В цей час загавкав собака, він вийшов подивитись та в сінах виявив ОСОБА_17 . Під час розмови він спитав потерпілого про мету візиту, на що останній намагався його декілька разів вдарити, однак він відвернувся. Потім потерпілий обхопив його руками та притиснув до скрині, після чого він дістав з кишені ніж, який постійно носив із собою та наніс чотири удари - два знизу вверх, а після того, як ОСОБА_19 нахилився, ще два удари під верх в район тулуба зліва.
З показань свідка ОСОБА_12 установлено, що під час того, як він з обвинуваченим перебували вдома, біля 19:00 години почули гавкіт собаки, після чого ОСОБА_20 пішов подивитись та виявив у приміщенні будинку ОСОБА_17 . Коли потерпілий прийшов до них додому, то почав чіплятися до ОСОБА_16 притиснувши його до скрині. Він думав, що ОСОБА_7 вдарив ОСОБА_13 кулаком, а потім побачив, що у останнього пішла кров, внаслідок чого усвідомив, що удар був нанесений ножем. Як наносив удари, не розібрав. ОСОБА_20 носив з собою ніж постійно, збирав металобрухт, щоб мішки пороти на сміттєзвалищі. Після ударів ОСОБА_19 поточився назад і впав у сінях.
Такі показання очевидно свідчать про відсутність протиправного насильницького вторгнення потерпілого ОСОБА_13 в житло обвинуваченого, адже сам факт входження до житла, навіть без попереднього запрошення власником або законним володільцем не свідчить про протиправність такої дії, тим більше про насильницький спосіб.
Натомість завдавши потерпілому чотири удари ножем у життєво важливі органи (грудну клітину та живіт), що об'єктивно підтверджено як показаннями обвинуваченого та свідка ОСОБА_12 , так і висновком судово-медичної експертизи № 110 від 19.07.2024, слід дійти висновку на прямий умисел ОСОБА_7 про вчинення дій, спрямованих на позбавлення життя потерпілого.
Сукупність зазначених обставин очевидно давала місцевому суду кваліфікувати діях обвинуваченого саме за ч. 1 ст. 115 КК України.
Висновки щодо призначеного покарання.
Доводи апеляційної скарги обвинуваченого в частині призначення покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок суворості (є явно несправедливим) суд також вважає необґрунтованими з огляду на таке.
Відповідно ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. При цьому відповідно до ч. 2 ст. 52 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобіганню вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Аналіз зазначених норм закону про кримінальну відповідальність дає підстави дійти висновку про те, що кримінальне покарання повинно бути справедливим балансом з однієї сторони між необхідністю застосування заходів примусу внаслідок вчиненого кримінального правопорушення та усвідомлення винною особою необхідності її понести, та з іншої сторони такі заходи примусу мають бути достатніми для перевиховання особи та попередження нових злочинів.
Питання призначення покарання віднесені до дискреційних повноважень суду які охоплюють надані йому (суду) повновження обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Окрім наведеного ККС ВС у постанові від 09.10.2018 (справа 756/4830/17-к) дійшов висновку, що термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Повертаючись до обставин цього провадження суд зазначає, що ОСОБА_7 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, яке відповідно до ч. 6 ст. 12 КК України віднесено до особливо тяжких злочинів, санкція якого передбачає можливість призначення покарання лише одного виду - позбавлення волі на строк від семи до п'ятнадцяти років.
Необхідно також врахувати, що умисне вбивство (ч. 1 ст. 115 ККУ) є найтяжчим кримінальним правопорушенням, яке посягає на охоронюване ст. 3, 27 Конституції України право на людини життя.
Щодо особи обвинуваченого, у цьому провадженні місцевим судом установлено, що ОСОБА_7 є особою, яка в силу ст. 89 КК України вважається такою, що немає судимості, на диспансерних обліках не перебуває, негативно характеризується за місцем проживання. У обвинуваченого відсутні стійкі соціальні зв'язки та останній не займається суспільно-корисною працею, адже власні потреби задовольняє лише періодичними заробітками.
Місцевий суд також з урахуванням відношення обвинуваченого до наслідків кримінального правопорушення визнав обставиною, яка пом'якшує відповідальність - щире каяття, однак поряд з цим встановив і обставину, яка обтяжує відповідальність особи - вчинення кримінального правопорушення у стані алкогольного сп'яніння, що також об'єктивно підтверджено фактичними обставинами провадження.
Таким чином з урахуванням тяжкості кримінального правопорушення, обставин та наслідків його вчинення, даних про особу винного, призначене судом покарання, яке наближене до мінімальної межі, встановленої санкцією частини статті закону про кримінальну відповідальність, не можна вважати суворим, як про це зазначає обвинувачений.
За наведених обставин суд не знаходить підстав для скасування чи зміни вироку суду.
Керуючись ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, апеляційний суд
Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника - адвоката ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Вирок Барського районного суду Вінницької області від 21 січня 2025 року у кримінальному провадженні № 12024020000000518, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань 29.06.2024 по обвинуваченню ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена до суду Касаційної інстанції (Касаційного кримінального Суду в складі Верховного Суду) протягом трьох місяців з дня проголошення, а засудженим, який перебуває під вартою, у той самий строк з моменту вручення копії ухвали.
Відповідно до ч. 4 ст. 532 КПК України судове рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.
Судді: