Єдиний унікальний номер судової справи 201/2438/25
Номер провадження 1-кп/201/775/2025
13 березня 2025 року м. Дніпро
Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська у складі:
Головуючого - судді ОСОБА_1 ,
при секретарі судового засідання - ОСОБА_2 ,
за участю сторін кримінального провадження:
прокурора - ОСОБА_3 ,
потерпілої - ОСОБА_4 ,
обвинуваченого - ОСОБА_5 ,
захисника обвинуваченого - ОСОБА_6 ,
розглянувши у підготовчому відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпрі обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному 15 січня 2025 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025042110000155 за обвинуваченням:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Барда, Азербайджан, громадянина Азербайджану, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України -
встановив:
В провадженні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська знаходиться обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному 15 січня 2025 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025042110000155 за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України.
У підготовчому судовому засіданні прокурором ОСОБА_3 подано письмове клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, застосованого в межах вказаного кримінального провадження.
В обґрунтування доводів клопотання прокурор посилалася на те, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні умисного тяжкого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України, санкція якого передбачає покарання у вигляді позбавлення волі строком до 7 років, а тому усвідомлюючи невідворотність покарання, з метою уникнення кримінальної відповідальності, може переховуватись від суду. На підтвердження цього ризику вказує і той факт, що ОСОБА_5 вже знаходився у розшуку в іншому кримінальному провадженні, яке перебувало на розгляді у Павлоградському міськрайонному суді Дніпропетровської області, тобто останній схильний переховуватись від суду.
Крім того, прокурор ОСОБА_3 у клопотанні посилалася на продовження існування ризику можливих спроб обвинуваченого незаконно впливати на потерпілу та свідків у даному кримінальному провадженні, з огляду на те, що ОСОБА_5 був раніше знайомий із ОСОБА_4 , обізнаний у доказах, які зібрані органом досудового розслідування, а тому обвинувачений з метою змусити вказаних осіб змінити покази в суді може здійснити тиск.
Слід зазначити, що ризик незаконного впливу на свідків залишається актуальним з огляду на встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме усно шляхом допиту особи в судовому засіданні відповідно до положень ст. 23 КПК України. Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання.
Поряд з цим, продовжує існувати ризик можливих спроб обвинуваченого ОСОБА_5 вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення у якому обвинувачується, і на підтвердження наявності цього ризику вказують ті обставини, що ОСОБА_5 раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення злочинів, пов?язаних із застосуванням насильства, що є небезпечним для життя та здоров?я осіб, а також за вчинення хуліганських дій, тобто є особою схильною до скоєння кримінальних правопорушень.
Таким чином, на переконання прокурора, застосування інших більш м'яких запобіжних заходів стосовно є недоцільним та не зможе забезпечити виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а тому просила клопотання задовольнити і продовжити строк дії запобіжного заходу відносно обвинуваченого на 60 днів.
У підготовчому судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 підтримала подане нею клопотання, просила його задовольнити та продовжити строк дії запобіжного заходу відносно обвинуваченого на 60 днів. Також, прокурор надала суду належним чином завірену копію ухвали слідчого судді Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 січня 2025 року про застосування відносно обвинуваченого ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, копії посвідки на постійне проживання в Україні та посвідчення члена Громадського формування з охорони громадського порядку «Сіден-2019», довідку по обліках ДІ МВС.
Потерпіла ОСОБА_4 підтримала клопотання прокурора у повному обсязі та просила продовжити обвинуваченому ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Вважала, що наведені стороною обвинувачення ризики продовжують існувати дотепер, обвинувачений неодноразово вчинював відносно неї злочини, за місцем її проживання до вікон летять якісь предмети, незадовго до цих подій спричинив легкі тілесні ушкодження, у зв'язку із чим, за її заявою розпочате кримінальне провадження, і навіть після цього, від ОСОБА_5 надходять прямі погрози фізичної розправи, а тому у неї є обґрунтовані підстави побоюватися за своє життя та здоров'я. Такі тривалі за часом протиправні дії з боку обвинуваченого пов'язані із примусом її до вступу з ним у стосунки.
Захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_6 у підготовчому судовому засіданні заперечував проти задоволення клопотання прокурора. Зазначив, що ризики, наведені прокурором у клопотанні не доведені належними доказами. Зауважив, що його підзахисний в порядку ст. 89 КК України вважається таким, що не судимий, відповідні висновки він для себе зробив, тому посилання прокурора на перебування ОСОБА_5 у розшуку під час розгляду кримінального провадження Павлоградським судом 5 років тому, є необґрунтованими. Стверджував про наявність у його підзахисного міцних соціальних зв'язків, зокрема, ОСОБА_5 зареєстрований у м. Павлограді, має постійне місце проживання у м. Дніпрі у своїх родичів, а тому просив застосувати до його підзахисного цілодобовий домашній арешт або визначити мінімальний розмір застави.
Обвинувачений ОСОБА_5 у підготовчому судовому засіданні підтримав позицію свого захисника та пояснив, що є громадянином Азербайджану і має посвідку на постійне місце проживання в Україні, зареєстрований у м. Павлограді, з грудня 2024 року проживає в квартирі своїх родичів за адресою: АДРЕСА_2 , одружений, однак з дружиною тривалий час не проживає, в січні 2025 року подали на розлучення, дітей не має, працює начальником охорони в Охоронній фірмі Днепр-1.
Стосовно висунутого обвинувачення зазначив, що вину визнає частково та не погоджується із фактичними обставинами інкримінованого злочину, викладеними в обвинувальному акті.
Вислухавши думки учасників судового провадження, дослідивши доводи прокурора про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та заперечення захисника та обвинуваченого, суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до ч. 3 ст. 315 КПК України, під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу.
При цьому, відповідно до ч. 4 ст. 199 КПК України розгляд клопотання про продовження строку тримання під вартою до закінчення строку дії попередньої ухвали здійснюється за правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.
Статтею 176 КПК України передбачений перелік запобіжних заходів, одним з яких є й такий запобіжний захід, як тримання під вартою.
Відповідно до ч. 2 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Окрім того, статтею 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 КПК України, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, в тому числі й вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання винуватим, вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого, міцність його соціальних зав'язків, наявність постійного місця роботи, навчання, його репутацію, майновий стан, наявність судимостей, дотримання раніше застосованих запобіжних заходів та інше.
Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Згідно до вимог ч. 5 ст. 199 КПК України слідчий суддя, суд зобов'язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені у частині третій цієї статті, виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.
Так, під час розгляду клопотання встановлено, що відповідно до ухвали Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 січня 2025 року до ОСОБА_5 застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 15 березня 2025 року без визначення розміру застави.
Розглядаючи доводи прокурора про доцільність продовження ОСОБА_5 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд не вирішуючи наперед питання щодо доведеності чи недоведеності винності обвинувачених в інкримінованих їм кримінальних правопорушеннях, вважає, що, в даному випадку, є обов'язкова умова -conditionsinequanon правомірності затримання, а саме обґрунтована підозра, що обвинувачений вчинив злочини, що, на думку суду, підтверджується скеруванням до суду обвинувального акту.
Отже, у даному випадку, клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою вирішується під час підготовчого провадження, тобто на стадії, яка унеможливлює перевірку обґрунтованості підозри, оскільки остання припинила існувати і на заміну їй було висунуте обвинувачення.
Обґрунтованість же обвинувачення перевіряється судом, який здійснює судовий розгляд на підставі обвинувального акту шляхом дослідження наданих сторонами кримінального провадження доказів і може бути вирішене шляхом ухвалення остаточного рішення у даному кримінальному провадженні.
Таким чином, при вирішенні питання про необхідність застосування запобіжного заходу на стадії судового провадження вирішальним є питання наявності ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
Оцінюючи продовження існування наведених прокурором ризиків, суд приходить до висновку, що стороною обвинувачення у повній мірі доведена висока ступінь ймовірності можливих спроб обвинуваченого ОСОБА_5 переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілу та свідків, вчинити інше кримінальне правопорушення або продовжити кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується, виходячи з наступного.
Так, ОСОБА_5 висунуто обвинувачення у вчиненні умисного тяжкого злочину, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України, пов'язаного із застосуванням предмету, спеціально пристосованого для нанесення тілесних ушкоджень, за яке законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі до 7 років, що вже само по собі може бути підставою та мотивом для обвинуваченого переховуватися від суду.
Згідно з ч. 5 ст. 9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Тож, суд приймає до уваги практику Європейського суду з захисту прав людини про те, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке, можливо, буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв'язки з суспільством.
При цьому, суд безумовно зважає на фактичні обставини, зухвалість та характер інкримінованих ОСОБА_5 дій, які свідчать про підвищену суспільну небезпеку.
До того ж, оцінюючи вищевказані обставини, суд враховує практику Європейського суду з прав людини, зокрема, що тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року Європейський суд з прав людини зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Смірнова проти Росії» (Smirnova v. Russia № 71362/01 від 21.07.2003), суд зазначив, що при визначенні ризику переховування обвинуваченого від правосуддя потрібно враховувати особистість обвинуваченого, його моральні переконання, майновий стан і зв'язки з державою, в якій він зазнає судового переслідування.
При цьому, судом враховуються дані про особу обвинуваченого ОСОБА_5 , зокрема, який є громадянином іншої держави - Азербайджану, офіційно не працевлаштований і не має законного джерела доходу, за місцем реєстрації не проживає, неповнолітні діти або ж батьки похилого віку на утриманні відсутні, одружений, але із дружиною тривалий час не проживає, подано заяву про розірвання шлюбу, мешкає в квартирі своїх родичів у м. Дніпрі, що у своїй сукупності є тими обставинами, які свідчать не на користь доводів сторони захисту щодо наявності в обвинуваченого сталих соціальних зв'язків та зв'язків із державою.
Тим більше, розуміючи складність проведення судового провадження у цій справі в умовах дії воєнного стану, усвідомлюючи неможливість повного контролю державною владою кордонів по всій території України через збройну агресію Російської Федерації проти України, обвинувачений, маючи громадянство Азербайджану, може здійснити спроби переховуватися від суду.
Тож, не беручи до уваги виключно саму по собі тяжкість покарання, яке може загрожувати обвинуваченому у разі визнання винуватим, суд виходить з сукупності встановлених обставин, наведених у цьому рішенні, які дають суду достатні підстави дійти висновку про наявність реального ризику можливих спроб ОСОБА_5 переховуватися від суду, який продовжує існувати дотепер.
Оцінюючи доводи прокурора про можливість незаконного впливу на потерпілу та свідків, суд зважає на суть пред'явленого обвинувачення, зухвалість та характер злочинних дій, що інкримінуються ОСОБА_5 .
До того ж, судом враховується і позиція потерпілої ОСОБА_4 , яка безпосередньо під час розгляду клопотання повідомила, що побоюється за своє життя та здоров'я внаслідок тривалого переслідування її обвинуваченим ОСОБА_5 , який застосовував до неї фізичну силу, висловлював прямі погрози фізичною розправою, незадовго до інкримінованих подій спричинив легкі тілесні ушкодження, у зв'язку із чим, розпочато кримінальне провадження, і навіть після цього не припинив вчиняти відносно неї протиправні дії, що є тими обставинами, які, очевидно, свідчать на користь доводів сторони обвинувачення щодо існування ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Також, судом враховується і встановлена КПК України процедура отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, зокрема, на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а на стадії судового розгляду - суд досліджує докази безпосередньо, показання свідків отримує усно в судовому засіданні (частини 1, 2 ст. 23, ст. 352 КПК України).
При цьому, суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо отримав під час судового розгляду.
Тож, ризик впливу на потерпілу та свідків існує не лише під час зібрання доказів, а й на стадії судового провадження до моменту безпосереднього отримання показань від вказаних осіб та дослідження їх судом.
З огляду на те, що наразі триває стадія підготовчого провадження, судовий розгляд не призначено і не розпочато, потерпіла та свідки не допитані судом, існує ризик того, що обвинувачений може незаконно впливати на вказаних осіб з метою змусити їх до дачі неправдивих свідчення або ж до відмови від їх надання.
У сукупності зазначені обставини свідчать про наявність такого ризику, як можливість незаконного впливу на потерпілу та свідків у кримінальному провадженні, в тому числі, і з огляду на обізнаність обвинуваченого щодо місця перебування вказаних осіб.
Оцінюючи доводи сторони обвинувачення про можливість вчинення ОСОБА_5 іншого кримінального правопорушення або продовження вчиняти злочин, в якому обвинувачується, суд зважає на суть пред'явленого обвинувачення, зухвалість та характер злочинних дій, що інкримінуються ОСОБА_5 , на пояснення потерпілої ОСОБА_4 про тривале за часом її переслідування обвинуваченим.
Поряд із цим, судом враховуються дані про особу обвинуваченого, який раніше неодноразово судимий за вчинення умисних, в тому числі, і тяжких злочинів, пов'язаних із спричиненням тілесних ушкоджень, незаконним поводженням із зброєю, хуліганськими діями тощо, судимість за які у встановленому законом порядку не знята і не погашена. Останній раз ОСОБА_5 був засуджений 20.12.2022 року за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України (в умовах воєнного стану) до покарання з іспитовим строком і був звільнений судом від відбуття покарання по закінченню випробування 14.03.2024 року. При цьому, менше ніж через рік, обвинуваченому ОСОБА_5 знову інкримінується вчинення умисного тяжкого злочину.
Відтак, наведені обставини дають суду достатні підстави вважати, що обвинувачений може бути особою, схильною до вчинення протиправних дій, що безумовно характеризує його не з позитивної сторони.
А отже, наведені обставини та дані про особу обвинуваченого у сукупності з суворістю можливого покарання вказують на існування ризиків можливих спроб ОСОБА_5 переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілу та свідків, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення у якому обвинувачується, ступень яких є досить високою.
В цьому контексті відсутність на даний час фактів втечі обвинуваченого, здійснення ним впливу на потерпілу, свідків, вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження злочину у якому обвинувачується жодним чином не свідчить про неможливість вчинення ним таких спроб в подальшому. Тож, фактично належна процесуальна поведінка ОСОБА_5 зумовлена дієвістю застосованого запобіжного заходу, який на даний час є виправданим.
Таким чином, суд погоджується із заявленими прокурором ризиками, передбаченими п. п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, і визнає наявність продовження існування цих ризиків доведеними у повній мірі.
Отже, з урахуванням сукупності встановлених обставин, зокрема, наявності обвинувачення ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України, тяжкості покарання, що загрожує останньому у разі визнання винуватим, вагомості наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення, конкретних обставин, зухвалості та характеру інкримінованого злочину, які свідчать про підвищену суспільну небезпеку, особу обвинуваченого, а також відсутності сталих соціальних зв'язків та будь-яких зв'язків з державою, суд дійшов до висновку, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не буде достатнім і не зможе запобігти існуючим ризикам та забезпечити виконання ОСОБА_5 покладених на нього процесуальних обов'язків, що виправдовує продовження найсуворішого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Твердження захисника ОСОБА_6 про наявність у його підзахисного ОСОБА_5 міцних соціальних зв'язків, офіційного працевлаштування, постійного місця проживання у м. Дніпро, як на підставу для зміни запобіжного заходу, суд вважає непереконливими, адже на підтвердження таких доводів стороною захисту не надано жодних документів.
До того ж надана стороною обвинувачення копія посвідчення на ім'я ОСОБА_5 про те, що останній є членом Громадського формування з охорони громадського порядку «Сіден-2019» судом не приймається до уваги з підстав закінчення терміну дії цього документу - 31.12.2023 року.
Доводи захисника ОСОБА_6 про те, що попередні судимості його підзахисного у встановленому законом порядку зняті і погашені є неспроможними та такими, що не ґрунтуються на вимогах ст. 89 КК України.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 183 КПК України, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави і обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.
Отже, з огляду на положення ч. 4 ст. 183 КПК України, зважаючи на встановлені та наведені у цьому рішенні обставини у їх сукупності, зокрема, те, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, пов'язаного із застосуванням предмету, спеціально пристосованого для нанесення тілесних ушкоджень, з урахуванням конкретних обставин, зухвалості та характеру інкримінованих злочинних дій, які свідчать про підвищену суспільну небезпеку, суд вважає за недоцільне, у даному випадку, визначати розмір застави обвинуваченому.
Таким чином, враховуючи встановлені обставини, суд не знаходить підстав для скасування або зміни застосованого до ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а тому зважаючи на те, що строк дії попередньої ухвали про тримання під вартою закінчується 15 березня 2025 року вважає за доцільне продовжити тримання останнього під вартою строком на 60 днів до 11 травня 2025 року включно.
Вирішуючи питання про можливість призначення судового розгляду за наданим суду обвинувальним актом, суд виходить з наступного.
Так, у підготовчому судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 зазначила, що справа підсудна Жовтневому районному суду м. Дніпропетровська, підстави для повернення обвинувального акту відсутні, просила призначити судовий розгляд на підставі наданого суду обвинувального акту у відкритому судовому засіданні за участю сторін кримінального провадження.
Потерпіла ОСОБА_4 підтримала позицію прокурора та просила призначити судовий розгляд за вказаним обвинувальним актом.
Захисник ОСОБА_6 та обвинувачений ОСОБА_5 вважали за можливе призначити судовий розгляд за наданим суду обвинувальним актом.
Заслухавши думки учасників судового провадження, дослідивши обвинувальний акт та реєстр матеріалів досудового розслідування суд дійшов таких висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 315 КПК України якщо під час підготовчого судового засідання не будуть встановлені підстави для прийняття рішень, передбачених пунктами 1-4 частини третьої статті 314 цього Кодексу, суд проводить підготовку до судового розгляду.
Судом встановлено, що відповідно до вимог ст. 32 КПК України зазначене кримінальне провадження підсудне Жовтневому районному суду м. Дніпропетровська.
Обвинувальний акт складено з дотриманням положень ст. 291 КПК України.
Підстав для закриття кримінального провадження на цей час не вбачається.
Таким чином, під час підготовчого судового засідання не були встановлені підстави для прийняття рішень, передбачених пунктами 1-4 частини третьої статті 314 КПК України.
А тому, вислухавши думки учасників судового провадження, у відповідності до п. 5 ч. 3 ст. 314 КПК України суд приходить до висновку про необхідність призначення судового розгляду на підставі зазначеного обвинувального акту, судовий розгляд здійснювати суддею одноособово у відкритому судовому засіданні в приміщенні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська за участю учасників кримінального провадження.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 31, 32, 176-178, 183, 194, 196, 314-315, 369-372 КПК України, -
постановив:
Клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - задовольнити.
Застосований під час досудового розслідування запобіжний захід відносно ОСОБА_5 у вигляді тримання під вартою продовжити на строк 60 днів до 11 травня 2025 року включно, без визначення розміру застави.
Встановити, що датою закінчення дії цієї ухвали щодо тримання ОСОБА_5 під вартою, є 11 травня 2025 року включно.
Призначити судовий розгляд на підставі обвинувального акту у кримінальному провадженні, внесеному 15 січня 2025 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025042110000155 за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України.
Судовий розгляд здійснювати суддею одноособово.
Судовий розгляд призначити у відкритому судовому засіданні в приміщенні Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська 19 березня 2025 року о 14 годині 00 хвилин.
В судове засідання викликати учасників кримінального провадження.
Ухвала щодо продовження запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Ухвала суду в частині продовження запобіжного заходу може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду протягом п'яти днів з моменту її проголошення, а особою, що тримається під вартою - протягом того ж строку з моменту отримання нею її копії.
В іншій частині ухвала оскарженню не підлягає.
Визначити час проголошення повного тексту ухвали - о 09 годині 30 хвилин 18 березня 2025 року.
Суддя: ОСОБА_1