21.03.2025 Справа № 756/2660/25
Справа № 756/2660/25
1-кп/756/1143/25
21.03.2025 місто Київ
Оболонський районний суд міста Києва в складі:
головуючий суддя ОСОБА_1 ,
секретар судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024100050002049 від 25.06.2024, за обвинуваченням
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, РНОКПП НОМЕР_1 , уродженки смт Димер Вишгородського району Київської області, зареєстрованої та жительки АДРЕСА_1 , такої, що має вищу освіту, офіційно непрацевлаштованої, одруженої, маючої на утриманні малолітню дитину-інваліда - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , раніше несудимої,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,
за участю учасників судового провадження:
прокурор ОСОБА_5 ,
потерпілий ОСОБА_6 ,
представник потерпілого ОСОБА_7 ,
обвинувачена ОСОБА_8 ,
захисник ОСОБА_9 ,
24.06.2024 приблизно о 12:40 водій ОСОБА_8 , керуючи транспортним засобом марки «NISSAN» моделі «MICRА» (д.н.з. НОМЕР_2 ) по проїжджій частині вул. Велика кільцева дорога (зі сторони вул. Газопровідної в напрямку просп. Литовського) у місті Києві, виїхала на регульоване перехрестя вул. Велика кільцева дорога та просп. Литовський у місті Києві та зупинилась із увімкненим лівим покажчиком повороту. Після чого, всупереч вимогам пунктів 10.1. та 16.6. Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 та введених у дію 01.01.2002 (далі - Правила дорожнього руху), розпочала рух прямо, повертаючи при цьому ліворуч при зеленому сигналі світлофору, не надала дорогу транспортному засобу, який рухався даним перехрещенням проїзних частин в зустрічному напрямку прямо, де відбулось зіткнення між правою бічною частиною автомобіля із передньою частиною мотоциклу марки «YAMAHA» моделі «XT660 Z» (д.н.з. НОМЕР_3 ) під керуванням ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який всупереч вимогам пункту 12.4 та підпункту «б» пункту 12.9. ПДР рухався із перевищенням максимально дозволеної швидкості проїзною частиною вул. Велика кільцева дорога (зі сторони вул. Сім'ї Кульженків в напрямку просп. Литовського) у місті Києві, і виїхав на регульоване перехрестя вул. Велика кільцева дорога та просп. Литовського на зелений сигнал світлофору.
У результаті дорожньо-транспортної пригоди водій мотоциклу марки «YAMAHA» моделі «XT660 Z» (д.н.з. НОМЕР_3 .) ОСОБА_6 отримав тілесні ушкодження різного ступеню тяжкості, в тому числі й таке, що за ступенем тяжкості відноситься до тяжких тілесних ушкоджень. Порушення водієм ОСОБА_8 пунктів 10.1. та 16.6. Правил дорожнього руху знаходиться у прямому причинному зв'язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди та її наслідками.
Допитана в судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_8 свою винуватість у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, відповідно до висунутого обвинувачення визнала повністю, щиро покаялася, беззаперечно підтвердила обставини кримінального провадження, не оспорювала такі обставини та дала суду наступні показання.
Так, обвинувачена ОСОБА_8 зазначила, що дуже жалкує, що так сталося, попросила вибачення в потерпілої сторони, водночас беззаперечно підтвердила обставини кримінального провадження, зокрема те, що 24.06.2024 приблизно о 12:40 вона керувала автомобілем марки «NISSAN» моделі «MICRА» (д.н.з. НОМЕР_2 ) по проїжджій частині вул. Велика кільцева дорога у місті Києві та зупинилась на світлофорі на перетині з просп. Литовським, та увімкнувши лівий покажчик повороту поїхала прямо. В цей час у зустрічному напрямку на великій швидкості у праву сторону її транспортного засобу в'їхав мотоцикл, і внаслідок його великої швидкості та раптовості події уникнути зіткнення вона не змогла. Зазначивши про готовність нести кримінальну відповідальність, просила суд призначити покарання відповідно до санкції закону, що передбачає відповідальність за вчинене, при цьому за можливості просила не призначати додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, оскільки вона має на утриманні має дитину з вадами здоров'я, який потребує постійної реабілітації та щоденного відвідування спеціальних корекційних занять, куди вона возить його особисто.
Враховуючи те, що учасники судового провадження не оспорювали обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, судом було встановлено, що вони правильно розуміють зміст цих обставин, за відсутністю будь-яких сумнівів у добровільності та істинності позиції останніх, за згодою учасників судового провадження, суд провів судовий розгляд кримінального провадження щодо всіх його обставин із застосуванням правил ч. 3 ст. 349 КПК України, обмежившись допитом обвинуваченої, дослідженням матеріалів кримінального провадження, що мають істотне значення для вирішення обвинувачення по суті, визнавши недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому, судом роз'яснено сторонам кримінального провадження, що у цьому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Це повністю узгоджується з вимогами п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, розділу ІІІ Рекомендації №6 R (87) 18 Комітету міністрів Ради Європи «Відносно спрощеного кримінального правосуддя» та практики Європейського Суду з прав людини щодо їх застосування, згідно яким суд повинен забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних проваджень шляхом спрощеного і скороченого розгляду.
Таким чином, розглянувши кримінальне провадження стосовно обвинуваченої ОСОБА_8 в межах пред'явленого обвинувачення, допитавши останню, дослідивши письмові матеріали, долучені стороною обвинувачення відповідно до встановленого порядку, суд приходить до висновку, що винуватість ОСОБА_8 у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяло потерпілому тяжке тілесне ушкодження, за обставин, установлених у судовому засіданні, доведено повністю та кваліфікує дії обвинуваченої ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 286 КК України.
Вирішуючи питання про призначення виду та розміру покарання, суд приходить до наступного висновку.
Згідно зі ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до вимог ст. 65 зазначеного Кодексу суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, а також обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Норми КК України наділяють суд правом вибору певного виду і розміру у визначених законом межах заходу примусу. Названа функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності і потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою. Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб'єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.
При цьому, із системного аналізу положень ст. 23 КПК України та ст. 65 КК України слідує, що питання про наявність чи відсутність обставин, що пом'якшують чи обтяжують покарання, вирішується судом у нарадчій кімнаті на підставі безпосередньо досліджених доказів.
Згідно пункту 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 №7 зі змінами від 06.11.2009 «Про практику призначення судами кримінального покарання» слід звернути увагу судів на те, що при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, суди мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
За змістом пункту 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» при призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, але й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб, а також обставини, які пом'якшують та обтяжують покарання, та особу винного.
Так, приймаючи рішення щодо виду та розміру покарання ОСОБА_8 , суд враховує ступінь тяжкості злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, що відповідно до ст. 12 цього Кодексу відноситься до тяжких злочинів, характеризується необережною формою вини, фактичні обставини кримінального провадження, тяжкість заподіяних злочином наслідків, дані про особу обвинуваченої, зокрема те, що вона раніше несудима, до кримінальної відповідальності притягається вперше, одружена, має вищу освіту, офіційно непрацевлаштована, має на утриманні малолітню дитину-інваліда - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який має вади здоров'я, за місцем фактичного проживання характеризується виключно позитивно, на спеціальних обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, що свідчить про її осудність.
Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченої ОСОБА_8 відповідно до ст. 67 КК України суд не встановив.
Вирішуючи питання про наявність у кримінальному провадженні обставин, що пом'якшують покарання відповідно до ст. 66 КК України, суд зважує на роз'яснення, що містяться у пункті 4 вищевказаної Постанови Пленуму Верховного Суду, відповідно до яких, виходячи з того, що встановлення пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин має значення для правильного його призначення, судам необхідно всебічно досліджувати матеріали справи щодо наявності таких обставин і наводити у вироку мотиви прийнятого рішення. При цьому таке рішення має бути повністю самостійним і не ставитись у залежність від наведених в обвинувальному висновку таких обставин.
Обставиною, яка пом'якшує покарання обвинуваченої, згідно ст. 66 КК України суд визнає «щире каяття».
Можливість врахування обставиною, що пом'якшує покарання винної особи, - «щире каяття» обґрунтовується наступним.
Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим. Повне визнання особою своєї вини у вчиненні злочину обґрунтовується тим, що така особа заслуговує поблажливого ставлення до себе, оскільки вона щиро каючись у вчиненні злочину, викладає всі обставини вчиненого, що сприяє встановленню істини по справі, тобто розкриттю злочину.
Судом було встановлено, що обвинувачена ОСОБА_8 , висловивши самозасудження своєї кримінально караної поведінки, попросивши вибачення у потерпілого, зазначила про готовність нести кримінальну відповідальність, винуватість у вчиненні злочину визнала повністю та під час допиту в суді зазначила, що шкодує про свій вчинок і розкаюється, що свідчить про наявність у кримінальному провадження обставини, що пом'якшує покарання, - щире каяття.
Вказаний висновок суду узгоджується з позицією, викладеною у постановах Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 06.09.2022 справа №397/92/15-к, від 02.11.2021 справа №643/13256/17 та ін., які беруться судом до уваги в силу вимог ст. 13 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402-VIII), відповідно до якої висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
З огляду на викладене, суд вважає за доцільне призначити обвинуваченій ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України, що сприятиме запобіганню вчиненню останньою нових правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху та буде достатнім для її виправлення. При цьому, не вбачає підстав для призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, або перехід до іншого, більш м'якого виду основного покарання.
Водночас, санкція ч. 2 ст. 286 КК України сформульована як кумулятивна, тобто передбачає наявність як основного виду покарання, так і можливість застосування або незастосування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
Відповідно до пункту 21 вищевказаної Постанови Пленуму Верховного Суду України в кожному випадку призначення покарання за ст. 286 і ст. 287 КК України необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами або обіймати посади, пов'язані з відповідальністю за технічний стан чи експлуатацію транспортних засобів, відповідно.
При вирішенні питання про призначення додаткового покарання обвинуваченій ОСОБА_8 у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, суд приходить до висновку про доцільність застосування до винної додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами з огляду на таке.
Відповідно до ч.1 ст. 55 КК України додаткове покарання у виді позбавлення права займатися певною діяльністю може бути призначено на строк від одного до трьох років.
Так, судом установлено, що обвинувачена ОСОБА_8 , керуючи автомобілем, виїхала на регульоване перехрестя з увімкненим лівим покажчиком повороту та всупереч вимогам Правил дорожнього руху розпочала рух прямо, повертаючи ліворуч на зелений сигнал світлофору, при цьому не надала дорогу транспортному засобу, який рухався через це перехрещення проїзних частин в зустрічному напрямку прямо, в результаті чого відбулось зіткнення між правою бічною частиною автомобіля під керуванням водія ОСОБА_8 та передньою частиною мотоциклу під керуванням водія ОСОБА_6 , котрий рухався на зелений сигнал світлофору, що спричинило останньому тяжких тілесних ушкоджень, тобто аналіз характеру та обсягу допущених обвинуваченою ОСОБА_8 порушень Правил дорожнього руху свідчать про наявність обґрунтованих підстав для застосування до обвинуваченої додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
Водночас, умови, підстави та порядок звільнення особи від покарання та його відбування визначені розділом ХІІ Загальної частини КК України. Одним із таких випадків є звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 75 КК України в разі, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Згідно з ч. 3 ст. 75 КК України у випадках, передбачених частинами 1, 2 цієї статті, суд ухвалює рішення про звільнення засудженого від відбування призначеного покарання, якщо він протягом визначеного іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов'язки. Тривалість іспитового строку та обов'язки, які покладаються на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням, визначаються судом. При цьому, статтею 76 цього Кодексу визначено коло обов'язків, які суд покладає на особу в разі звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.
При цьому, в постановах Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 17.10.2019 справа №205/7091/16-к, від 12.09.2018 справа№206/5073/15-к суд касаційної інстанції наголосив, що поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
У постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 24.05.2018 справа №167/341/16-к цей суд указав, що загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК України) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування статті 75 КК, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
З огляду на викладене, враховуючи принципи законності, справедливості та обґрунтованості покарання в сукупності, суд вважає за необхідне призначити обвинуваченій ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України з позбавленням права керувати транспортними засобами, водночас, зваживши на дані про особу обвинуваченої, наявність обставини, що пом'якшує покарання обставин і відсутність таких, що його обтяжує, а також позиції у судових дебатах учасників кримінального провадження, з яких як прокурор і потерпіла сторона, так і обвинувачена та її захисник, кожен окремо, просили призначити покарання у виді позбавлення волі зі звільненням від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком, суд приходить до висновку, що перевиховання й виправлення обвинуваченої можливо без ізоляції від суспільства, та вважає за можливе застосувати положення ст. 75 КК України, оскільки виправлення та попередження вчинення обвинуваченою нових кримінальних правопорушень, на переконання суду, можливо без реального його відбування, але в умовах здійснення контролю за поведінкою обвинуваченої протягом іспитового строку з покладенням на неї обов'язків, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України.
Цивільний позов у кримінальному провадженні відсутній.
Долю речових доказів слід вирішити відповідно до ст. 100 КПК України.
Процесуальні витрати - в порядку ст. 124 КПК України.
Відповідно до ч. 4 ст. 174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадках виправдування обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, не призначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.
З урахуванням викладеного, суд вважає за необхідне скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Оболонського районного суду міста Києва від 15.07.2024 за №756/8112/24, на транспортний засіб - автомобіль марки «NISSAN» моделі «MICRА» (д.н.з. НОМЕР_2 ).
Підстав для обрання запобіжного заходу стосовно обвинуваченої ОСОБА_8 до набрання вироком законної сили суд не вбачає.
Інші заходи забезпечення кримінального провадження не застосовувались.
Керуючись положеннями статей 100, 124, 369-371, 373, 374, 376, 395, 532 КПК України, суд -
ОСОБА_3 визнати винуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 (один) рік.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_3 звільнити від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 (два) роки.
На підставі пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_3 такі обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та/або роботи.
Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Оболонського районного суду міста Києва від 15.07.2024 за №756/8112/24, на транспортний засіб - автомобіль марки «NISSAN» моделі «MICRА» (д.н.з. НОМЕР_2 ).
Речові докази у кримінальному провадженні:
- мотоцикл марки «YAMAHA» моделі «XT660 Z» (д.н.з. НОМЕР_3 ) (постанова від 25.06.2024), який було передано на відповідальне зберігання ОСОБА_6 (протокол від 12.11.2024), - після набрання вироком законної сили залишити ОСОБА_6 за належністю;
- транспортний засіб марки «NISSAN» моделі «MICRА» (д.н.з. НОМЕР_2 ) (постанова від 25.06.2024), який відповідно до постанови від 25.06.2024 зберігається на майданчику для тимчасового утримання транспортних засобів (вул. Хоткевича, 20б, м. Київ) - після набрання вироком законної сили повернути ОСОБА_8 за належністю;
- відеофійл «10.10.62.30_Мінськийпроспект(2024-06-25 14_44_32)_26220» та відеофайл «10.10.62.30_Мінськийпроспект(2024-06-25 14_48_13)_22634» із відеозаписом дорожньо-транспортної пригоди, що знаходиться на CD-диску (постанова від 25.06.2024), - після набрання вироком законної сили залишити при матеріалах кримінального провадження.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави у рахунок відшкодування витрат на залучення експерта (Отримувач: ГУК у м. Києві/Оболонський р-н 24060300; Код отримувача ЄДРПОУ: 37993783; Банк отримувача: Казначейство України (ел.адм.подат.); Номер рахунку (IBAN): UA098999980313040115000026006; Код класифікації доходів бюджету: 24060300; Найменування коду класифікації доходів бюджету: Інші надходження):
- висновок експерта від 08.10.2024 №СЕ-19/111-24/46793-ІТ: 3 183 (три тисячі сто вісімдесят три) грн 60 коп;
- висновок експерта від 08.10.2024 №СЕ-19/111-24/46790-ІТ: 3 183 (три тисячі сто вісімдесят три) грн 60 коп;
- висновок експерта від 27.01.2025 №СЕ-19/111-25/4180-ІТ: 3 183 (три тисячі сто вісімдесят три) грн 60 коп;
- висновок експерта від 29.11.2024 №СЕ-19/111-24/52721-ФП: 7 959 (сім тисяч п'ятсот дев'ять) грн 00 коп.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Вирок може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Оболонський районний суд міста Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.
Суддя ОСОБА_1