судді Верховного Суду Смоковича М. І.
24 березня 2025 року
м. Київ
у справі №460/21394/23
провадження №К/990/45865/24
за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій та бездіяльності протиправними, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2024 року (суддя-доповідач Обрізко І. М., судді Іщук Л. П., Шинкар Т. І.)
Основні мотиви, викладені в постанові судової палати
1. Спірні правовідносини в цій справі виникли з приводу перерахунку грошового забезпечення військовослужбовця за період із 01 лютого 2020 року по 30 березня 2023 року.
2. Водночас суд апеляційної інстанції залишив без розгляду цей позов у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.
3. Підставою для ухвалення такого рішення слугував висновок суду апеляційної інстанції щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, тривалість якого, з урахуванням частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), у редакції, яка набула чинності з 19 липня 2022 року, становить три місяці й обчислюється з дати звільнення ОСОБА_1 із військової служби, а саме з 30 березня 2023 року. Зокрема, апеляційний суд зазначив, що відлік тримісячного строку для звернення із цим позовом до адміністративного суду почався 30 березня 2023 року і мав би закінчитися 30 червня 2023 року.
4. Позивач звернувся до суду з позовом лише 11 вересня 2023 року, тобто, за позицією апеляційного суду, із пропуском визначеного законом тримісячного строку та без наведення поважних причин, які зумовили цей пропуск.
5. Відповідаючи на питання, порушені в касаційній скарзі, у зіставленні з нормативно-правовим регулюванням цих відносин, і перевіряючи правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян (далі - Судова палата) зазначила, що характерною особливістю спірних правовідносин є те, що позивач просив перерахувати грошове забезпечення за період, який охоплює часові проміжки як до, так і після внесення змін до статті 233 КЗпП України (19 липня 2022 року). До внесення змін статтею 233 КЗпП України вимоги, заявлені в цьому позові, підлягали судовому захисту без обмеження будь-яким строком.
6. Вирішуючи питання щодо того, яку редакцію статті 233 КЗпП України застосовувати до спірних правовідносин і з якою подією потрібно пов'язувати початок перебігу строку звернення до суду з позовом у цій категорії спорів, Судова палата дійшла висновку, що в разі, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то правове регулювання здійснюється так: правовідносини, які мають місце в період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період із 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).
7. З огляду на пункт 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України про те, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину, а також постанову Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року після завершення дії карантину.
8. Судова палата зазначає, що спірний період (з 01 лютого 2020 року по 30 березня 2023 року) умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (19 липня 2022 року) та після цього.
9. Період із 01 лютого 2020 року до 19 липня 2022 року регулюється положеннями статті 233 КЗпП України, у редакції до внесення до них змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яка визначає право особи на звернення до суду з позовом про стягнення належної їй заробітної плати (грошового забезпечення) без обмеження будь-яким строком.
10. Проте період із 19 липня 2022 року по 30 березня 2023 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення особи до суду з дня одержання нею письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені їй при звільненні.
11. Судова палата частково погодилася з позицією суду апеляційної інстанції щодо порядку обчислення строку звернення до адміністративного суду, зазначеною у його висновку. Зокрема, варто погодитися з висновком апеляційного суду про те, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову (у частині вимог за період із 19 липня 2022 року по 30 березня 2023 року) потрібно обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірного та документально підтвердженого знання про обсяг і характер виплачених йому сум, що в цій справі відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).
12. Зважаючи на це, Судова палата дійшла висновку, що саме дата вручення позивачу вказаного документа, а саме 30 березня 2023 року, є подією, з якою пов'язаний початок перебігу строку звернення до суду.
13. Отже, Судова палата констатувала, що з огляду на пункт 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України відлік строку звернення до суду із цим позовом розпочався 01 липня 2023 року (після завершення дії карантину) і мав би сплинути 30 вересня 2023 року.
14. Позовну заяву ОСОБА_1 зареєстровано в суді першої інстанції 11 вересня 2023 року, а тому строк на звернення до суду із цим позовом, зокрема в частині вимог за період із 19 липня 2022 року по 30 березня 2023 року, позивач не пропустив.
Підстави й мотиви для викладення окремої думки
15. Відповідно до частини третьої статті 34 КАС України суддя, не згодний із судовим рішенням за наслідками розгляду адміністративної справи, може письмово викласти свою окрему думку.
16. Ключовим питанням у цій справі є застосування положень статті 233 КЗпП України, у якій урегульовано строк звернення до суду з позовом про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні. Водночас приписи цієї статті не врегульовують спірних відносин, які склалися між позивачем і відповідачем щодо виплати сум, що належать працівникові при звільненні, а визначають для позивача строк звернення до суду (тобто строк на реалізацію публічного права щодо судового захисту) з такими позовними вимогами.
17. Під час розгляду цієї справи Судова палата, крім питання про те, з якою подією потрібно пов'язувати початок перебігу строку звернення до суду з позовом у цій категорії спорів, фактично вирішувала питання щодо того, яку редакцію статті 233 КЗпП України застосовувати до спірних правовідносин, що вважаю помилковим з огляду на таке.
18. Зокрема, вирішуючи питання про те, яку редакцію статті 233 КЗпП України застосовувати до спірних правовідносин і з якою подією пов'язувати початок перебігу строку звернення до суду з позовом у цій категорії спорів, Судова палата дійшла висновку (п. 31), що в разі, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, і були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то правове регулювання здійснюється так: правовідносини, які мають місце в період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період із 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).
19. Вважаю, що такий висновок Судова палата зробила з неправильним застосуванням норм права, а саме застосувавши норми, які не підлягали застосуванню, і не застосувавши норми, які підлягали застосуванню.
20. Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» внесено зміни до норм КЗпП України.
21. Зокрема, частини першу та другу статті 233 КЗпП України викладено в новій редакції, згідно з якою працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
22. Відповідно до нової редакції статті 234 КЗпП України в разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
23. Як я зазначав, проблемою правозастосування в цій справі є реалізація права на судовий захист.
Загальновідомо, що право на судовий захист не є абсолютним, воно може бути обмежено, серед іншого, і строком звернення до суду.
24. Із цього приводу Конституційний Суд України в Рішенні від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011 у справі № 1-9/2011 (п. 6.1) офіційно роз'яснив, що скорочення процесуальних строків звернень громадян до суду, зокрема строків подання позовних заяв, зустрічних позовів, апеляційних та касаційних скарг на судові рішення, письмових зауважень щодо неповноти або неправильності технічного запису тощо, забезпечують оперативність розгляду судових справ і жодною мірою не обмежують суб'єктів щодо права на судовий захист.
Таке роз'яснення надав Конституційний Суд України щодо нових приписів у процесуальних кодексах, якими було зменшено строки звернення до суду.
Конституційний Суд України в згаданому Рішенні констатував, що в процесуальних кодексах, зокрема й у КАС України, лише скорочено строки здійснення окремих процесуальних дій, а змісту й обсягу конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя не звужено. Наведені зміни не унеможливлюють ефективного розгляду судових справ, тому не суперечать Конституції України. Такі зміни щодо скорочення строку звернення до суду в адміністративному судочинстві визнані конституційними.
25. Частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Частиною п'ятою цієї статті визначено, що для звернення до суду в справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
26. Системний аналіз цих норм дає підстави для висновку, що вони є бланкетними, а тому строки звернення до суду можуть бути встановлені іншими законами. У розглядуваній справі, оскільки предметом спору є право на суми, які належать виплаті при звільненні, такою бланкетною нормою є приписи статті 233 КЗпП України, якою встановлено строки звернення до суду щодо стягнення зазначених сум.
27. Отже, зміна строків звернення до суду, які передбачені статтею 233 КЗпП України, є зміною строку звернення за захистом права на судовий захист, і така зміна не є порушенням права на судовий захист в адміністративному судочинстві.
28. За приписами частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду й вирішення справи.
29. Аналіз викладеного дає підстави для висновку, що на час звернення до суду позивача за захистом права, яке є окремою процесуальною дією, потрібно застосовувати чинні норми статті 233 КЗпП України, якими визначено строки звернення до суду.
30. Як уже зазначалося, основною проблемою в цій справі (на цій стадії її розгляду) є застосування строку звернення до суду з позовними вимогами, які стосуються перерахунку грошового забезпечення військовослужбовця за період із 01 лютого 2020 року по 30 березня 2023 року. Водночас позивач звернувся до суду із цим позовом 11 вересня 2023 року.
З викладеного вбачається, що позивач звернувся до суду під час дії редакції статті 233 КЗпП України, яка набрала чинності з 19 липня 2022 року, а тому приписи цієї норми підлягають застосуванню на час звернення позивача до суду.
31. Зважаючи на такі обставини та правове врегулювання, висновок Судової палати про те, що правовідносини, які мають місце в період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції), не відповідає приписам чинного законодавства і зроблений із застосуванням норм права, які не підлягали застосуванню, тим більше ці норми не були нечинними на час подання позову в цій справі.
32. У цьому разі Судовій палаті потрібно було зробити висновок, що суми, які належать виплаті при звільненні, акумулюються за весь період до 19 липня 2022 року, та із цієї дати до судового захисту права на ці суми в подальшому застосовується тримісячний строк звернення до суду, встановлений статтею 233 КЗпП України, яка набрала чинності з 19 липня 2022 року.
33. Водночас погоджуюся з висновком Судової палати щодо розуміння застосування і тлумачення приписів статті 233 КЗпП України, яка набрала чинності з 19 липня 2022 року, з урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України, згідно з яким під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
34. Цього не врахувала Судова палата, скасовуючи судове рішення, і зробила висновки, застосувавши норми права, які не підлягали застосуванню, і не застосувавши норми права, які підлягали застосуванню.
Суддя М. І. Смокович