24 березня 2025 року
м. Київ
справа № 520/3477/23
адміністративне провадження № К/990/29772/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,
суддів - Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №520/3477/23
за позовом ОСОБА_1
до НОМЕР_1 прикордонного загону (військової частини НОМЕР_2 )
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
за касаційною скаргою адвоката Каверіна Сергія Миколайовича, який діє в інтересах ОСОБА_1
на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 7 березня 2023 року (головуючий суддя: Біленський О.О.)
і постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 4 серпня 2023 року (головуючий суддя: Бартош Н.С., Подобайло З.Г., Присяжнюк О.В.).
І. Історія справи
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із позовною заявою, в якій просив:
визнати протиправними дії НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) щодо нарахування і виплати ОСОБА_1 компенсації за неотримане речове майно пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби;
зобов'язати НОМЕР_1 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за належне, але не отримане протягом проходження військової служби речове майно відповідно до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2016 року №178 без застосування пропорції часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби за цінами предметів речового майна, визначеними станом на 1 січня 2022 року розпорядженням Адміністрації Державної прикордонної служби України від 14 січня 2022 року № 27/0/10-22-Р «Про доведення розрахунку вартості предметів для нарахування грошової компенсації».
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 7 березня 2023 року, залишеною без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 4 серпня 2023 року, позовну заяву повернуто позивачу.
Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції про повернення позовної заяви, ОСОБА_1 звернувся із касаційною скаргою на них до Верховного Суду.
У поданій касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржувані судові рішення, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 26 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
НОМЕР_1 прикордонний загін (Військової частини НОМЕР_2 ) подав до Суду відзив, у якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а ухвалу окружного суду і постанову апеляційного суду залишити без змін. Відзив обґрунтований правильністю вирішення спору судами попередніх інстанцій з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
ІІ. Мотиви Верховного Суду
Верховний Суд, переглянувши оскаржуване судове рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, відповідно до частини першої статті 341 КАС України, виходить із такого.
Завданням адміністративного судочинства в силу частини першої статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частин першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Касаційне провадження у справі відкрито з метою перевірки доводів скарги ОСОБА_1 про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права.
Як вбачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій повернули позовну заяву ОСОБА_1 з огляду на те, що він пропустив строк звернення до суду з цим позовом.
В контексті порушеного питання Верховний Суд зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, виплата грошової компенсації за неотримане речове майно на користь позивача була проведена 21 грудня 2022 року.
Суди попередніх інстанцій зазначили, що на дату проведення виплати грошової компенсації (21 грудня 2022 року) позивач був обізнаний про вартість речового майна, що належить йому до видачі та грошову компенсацію за неотримане речове майно.
Натомість, не погоджуючись із розміром грошової компенсації за неотримане речове майно, ОСОБА_1 звернувся до суду 16 лютого 2023 року шляхом направлення позовної заяви засобами поштового зв'язку.
Тобто, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивач пропустив строк звернення до суду із цим позовом.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2023 року адміністративний позов ОСОБА_1 було залишено без руху та запропоновано позивачу з метою усунення недоліків позовної заяви надати до суду заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду, в якій вказати інші поважні підстави для поновлення строку, з наданням до суду відповідних доказів. Окрім цього, суд запропонував ОСОБА_1 надати оригінал платіжного документу, що підтверджує сплату судового збору у розмірі: 1073,6 грн.
Вважаючи строк звернення до суду із цим позовом не пропущеним, представник ОСОБА_1 подав заяву на усунення недоліків ухвали.
Так, 6 березня 2023 року представник позивача надіслав заяву про поновлення строку звернення до суду. В обґрунтування заяви зазначив, що відповідно до частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - «КЗпП України») у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Також, представник позивача обґрунтував, що спірні правовідносини у цій справі не стосується питань прийняття ОСОБА_1 на публічну службу, проходження ним служби, як і не є спірним звільнення останнього з військової служби, що є беззаперечно вказує на відсутність підстав для застосування частини п'ятої статті 122 КАС України. Зважаючи на зазначене, представник позивача зауважив, що з 19 липня 2022 року до спірних правовідносин не належить застосовувати спеціальний процесуальний строк передбачений частиною п'ятою статті 122 КАС України, оскільки з часу внесення змін до частини другої статті 233 КЗпП України строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні становить три місяці, що виключає застосування до спірних правовідносин місячного строку звернення до суду, передбаченого частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Зважаючи на те, що вказаний позов поданий засобами поштового зв'язку 9 лютого 2023 року, зокрема у межах встановленого чинною нормою частиною другою статті 233 КЗпП України тримісячного строку звернення до суду, представник позивача просив вирішити питання щодо прийняття до розгляду позовної заяви ОСОБА_1 та відкриття провадження у цій справі.
З такою позицією сторони позивача окружний суд (а у подальшому і суд апеляційної інстанції) не погодився, тому ухвалою від 7 березня 2023 року повернув позовну заяву позивачеві без розгляду.
Своє право отримати указану компенсацію ОСОБА_1 обґрунтовує положеннями Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
У цьому контексті Суд зауважує, що за змістом частини першої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Абзацом другим частини першої статті 9-1 указаного Закону також передбачено, що речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини першої статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постановою від 16 березня 2016 року №178 Уряд затвердив Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі також - «Порядок №178»).
За змістом пункту 3 указаного Порядку, грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення, зокрема, у разі звільнення з військової служби.
Водночас грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації (пункт 4 Порядку №178).
З системного аналізу указаних правових норм вбачається, що грошова компенсація вартості за неотримане речове майно гарантується державою, після звільнення військовослужбовець зберігає право на її отримання і виплата цієї компенсації має обов'язковий характер у разі його подальшого звернення з рапортом чи заявою.
Подібна правова позиція стосовно тлумачення наведених норм уже була висловлена Верховним Судом, зокрема, у пункті 43 постанови від 30 липня 2020 року у справі №820/5767/17.
Повертаючись до обставин цієї справи варто зауважити, що позивач наразі не захищає своє право на отримання компенсації за неотримане речове майно, а фактично не погоджується із сумою такої компенсації, яку на користь ОСОБА_1 виплатив відповідач.
Втім, положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).
Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.
Так, частина друга статті 233 КЗпП України визначала, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 і №9- рп/2013.
Так, у рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.
Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, виснував, що вказані поняття є рівнозначними.
Рівнозначність цих понять обумовлена наявністю у сторін прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків та врегульоване спеціальними законами: Законом України «Про оплату праці», КЗпП України, а також іншими підзаконними нормативними актами.
Натомість грошова компенсація вартості за неотримане речове майно, виплата якої здійснюється за місцем проходження служби, тобто військової частини, з якою працівники перебувають (перебували) у трудових правовідносинах, має обов'язковий характер і особа має право на її отримання відповідно до державних гарантій та трудового договору.
Між тим, Суд вважає, що спір стосовно невиплати компенсації вартості за неотримане речове майно у розумінні частини другої статті 233 КЗпП України охоплюється застосованим у ній визначенням «законодавство про оплату праці».
Поряд із цим варто зауважити, що у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» 2352-IX від 1 липня 2022 року частина другої статті 233 КЗпП України має такий зміст: із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Тобто, законодавець обмежив період ініціювання спору працівником у вказаних правовідносинах тримісячним строком, на противагу попередньої редакції, яка не визначала обмежень взагалі.
До того ж, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23 зробила висновок, що у взаєминах із державою в особі відповідних суб'єктів владних повноважень суд має застосовувати правило пріоритету правової норми за найбільш сприятливим тлумаченням для особи - суб'єкта приватного права.
Положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні над частиною п?ятою статті 122 КАС України.
Вказаний висновок Суд вважає застосованим і до цих правовідносин.
Тож, за системного аналізу вказаних норм, приймаючи до уваги чинну редакцію статті, яка регулює спірні правовідносини, варто констатувати, що звернення до суду із заявленими позивачем вимогами обмежується тримісячним строком.
На цій основі Суд констатує, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про непоширення на спірні правовідносини положень частини другої статті 233 КЗпП України, і наявність підстав для застосування частини п'ятої статті 122 КАС України, тобто місячного строку звернення до суду щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Досліджуючи предмет і підстави позову суди попередніх інстанцій залишили поза увагою те, що спір у цій справі стосується саме порушення відповідачем законодавства про оплату праці, зокрема, грошової компенсації за неотримане речове майно.
Враховуючи зазначене, при обрахунку строку звернення до суду у цій справі належить застосовувати частину другої статті 233 КЗпП України.
Отже, суди першої та апеляційної інстанції неправильно застосували норми процесуального права, внаслідок чого дійшли помилково висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви, що призвело до постановлення незаконних судових рішень, які перешкоджають подальшому провадженню у справі.
Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Оскільки оскаржувані судові рішення перешкоджають подальшому провадженню у справі та позбавляють права особи на доступ до суду, а також не відповідають вимогам законності та обґрунтованості, то їх належить скасувати.
За таких підстав касаційну скаргу адвоката Каверіна С.М., який діє в інтересах ОСОБА_1 , належить задовольнити, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати у зв'язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції не розподіляються.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України,
Касаційну скаргу адвоката Каверіна Сергія Миколайовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 7 березня 2023 року і постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 4 серпня 2023 року у справі №520/3477/23 скасувати і направити справу для продовження розгляду до Харківського окружного адміністративного суду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.
……………………………………
……………………………………
……………………………………
Н.М. Мартинюк
А.В. Жук
Ж.М. Мельник-Томенко,
Судді Верховного Суду