про залишення позовної заяви без руху
24 березня 2025 року Справа № 480/2135/25
Суддя Сумського окружного адміністративного суду Кравченко Є.Д., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної установи «Конотопська виправна колонія» (№130) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
До Сумського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Державної установи «Конотопська виправна колонія» (№130), в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Конотопська виправна колонія (№ 130)» щодо невиплати грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна згідно довідки від 30.05.2023 №4.
- стягнути з Державної установи «Конотопської виправної колонії (№130)» на користь позивача грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна у розмірі 20352,75 грн. нарахованої згідно довідки № 4 від 30.05.2023р.
До позовної заяви позивачем долучено клопотання про поновлення строку, яке мотивоване тим, що строк звернення до суду складає 6 місяців, з дня коли особа довідалася про порушення свого права. Водночас, позивач стверджує, що про порушення своїх прав він дізнався в лютому 2025року, коли отримав відповідь від відповідача. Також, позивач просив врахувати суд, що в результаті військової агресії, він вимушений стати на захист Батьківщини, а тому у зв'язку з проходженням військової служби, обмежений у своїх правах.
Вирішуючи питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду, з урахуванням вказаного клопотання позивача, суд зазначає наступне.
За приписами ч. 1 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до ч. 5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Таким чином, у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Верховний Суд у постанові від 08.06.2022 року у справі № 362/643/21 зробив висновок, що публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (пункт 17 частини першої статті 4 КАС України у чинній редакції). За змістом пункту 15 частини першої статті 3 КАС України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, військова служба теж була віднесена до служби публічної. Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби (частина перша статті 2 Закону України Про військовий обов'язок і військову службу у редакції, чинній на час звернення позивача із рапортом від 5 лютого 2018 року; близький за змістом припис є і в поточній редакції цієї частини, чинній із 23 червня 2018 року).
Отже, військова служба є різновидом служби публічної.
З матеріалів позовної заяви суд вбачає, що спір у цій справі виник щодо не нарахування та не виплати позивачу грошову компенсації за належні до видачі предмети речового майна.
Відповідно до частини 2 статті 23 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.
Частиною 5 статті 21 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" визначено, що особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби мають право на носіння форменого одягу із знаками розрізнення, зразки якого розробляються відповідно до законодавства.
Згідно з частиною 5 статті 23 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України Про Національну поліцію, а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 14.08.2013 № 578 затверджено Порядок забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби; норми забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби (далі - Порядок №578), за приписами пункту 2 якого речовим забезпеченням є задоволення потреб персоналу у формі одягу, взутті, натільній білизні, теплих і постільних речах, спорядженні, тканинах для пошиття форми одягу, нарукавних знаках і знаках розрізнення, спеціальному одязі та взутті, санітарно-господарському майні, постовому одязі, ремонтних матеріалах (далі - речове майно), що дає змогу створити необхідні умови для виконання персоналом службових завдань
Згідно з пунктом 27 Порядку № 578 під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього, розрахована із закупівельної вартості, яка діяла на 1 січня року виникнення права на отримання такого майна.
При цьому, відповідно до пункту 28 Порядку № 578 у разі звільнення особи рядового і начальницького складу із служби у запас Збройних Сил їй видається речовий атестат, копія якого додається до особової справи. Якщо протягом 12 місяців після звільнення така особа буде прийнята на службу до Державної кримінально-виконавчої служби, до її речового забезпечення зараховуються раніше отримані предмети речового майна особистого користування, а строк носіння предметів продовжується на період від дня звільнення до дня прийняття на службу.
Разом з цим, пунктом 23 Порядку № 578 передбачено, що грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу, виплачується згідно з пунктом 60 цього Порядку на підставі заяви. Вартість предметів речового майна особистого користування визначається Мін'юстом за пропозицією державної установи Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до їх закупівельної вартості.
З наведеного вбачається, що грошова компенсація за неотримане речове майно виплачується після звільнення зі служби та на підставі заяви, а отже речове забезпечення не має характеру винагороди за виконану працю.
Такі гарантії щодо забезпечення доречно порівняти із подібними категоріями трудового законодавства, а саме пунктом 3 частини 1 статті 29 КЗпП України, відповідно до якого власник або уповноважений ним орган зобов'язаний до початку роботи за укладеним трудовим договором забезпечити працівника необхідними для роботи засобами.
Варто також мати на увазі, що речове майно може бути різноманітним: майном особистого користування (предмети форми одягу, взуття та спорядження, які видаються у власне користування) та інвентарним майном, яке є власністю установ та використовується особовим складом тимчасово під час проведення спеціальних робіт, несення чергування, варти тощо. Лише перший вид майна, у разі його неотримання, підлягає грошовій компенсації.
Отже, речове майно не можна ототожнюватися із заробітною платою (грошовим забезпеченням).
Ураховуючи визначену у постанові судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 правову природу компенсації за неотримане речове майно, спеціальним строком звернення до суду з цим позовом є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Аналогічні правові висновки також викладені у постановах Верховного Суду від 28 вересня 2023 року по справі №260/4686/22 та від 14.12.2023 року по справі № 380/1785/21.
З матеріалів позовної заяви судом встановлено, що відповідно до наказу начальника Державної установи "Конотопський виправний центр (№ 130)"від 18.05.2023 № 52/ОС-23 позивача звільнено зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України 30.05.2023 року.
Водночас позивачем було додано до позовної заяви довідку № 4 про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна датованою 30.05.2023.
Тобто на дату звільнення зі служби, позивач був обізнаний про необхідність сплати йому грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна.
Разом з тим, позивач подав цей позов до суду лише 16.03.2025 (відповідно до трекінгу АТ "Укрпошта"), тобто з пропуском місячного строку звернення до суду, визначеного ч.5 ст. 122 КАС України.
Звернення позивача до відповідача та отримання листа від 19.02.2025 № 14/4/443-34-25 у відповідь на своє звернення не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли він почав вчиняти дії щодо реалізації права і ця дата не пов'язана з початком перебігу строку звернення до суду.
Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у пункті 42 постанови від 31.03.2021 у справі №240/12017/19 зазначила, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Таким чином, позивач пропустив місячний строк звернення до суду з позовними вимогами про стягнення грошової компенсації за неотримане речове майно.
Як на підставу поважності пропуску строку звернення до суду, позивач посилається на запровадження воєнного стану та відсутністю у нього можливості реалізувати своє право на звернення до суду у зв'язку з перебуванням на військовій службі.
На підтвердження вказаних обставин позивач долучив довідку Військової частини НОМЕР_1 , відповідно до змісту якої ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у Військовій частині НОМЕР_1 .
Водночас, зміст вказаної довідки не дає суду можливості встановити період перебування позивача на військовій службі. Проте, оскільки між моментом звільнення позивача зі служби та поданням позовної заяви минуло майже два роки, з'ясування періоду проходження військової служби є визначальним для вирішення питання про наявність поважних причин пропуску строку звернення до суду саме у зв'язку з проходженням ОСОБА_1 військової служби.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позивачем не наведено причин і не надано відповідних доказів, які б підтверджували реальну відсутність у позивача можливості звернення до суду із цим позовом у встановлений процесуальним законодавством строк, а дійсна поважність зазначених позивачем причин пропуску строку звернення до адміністративного суду не доведена, тому суд не вбачає підстав для поновлення позивачу строку звернення до суду із цим позовом.
Відповідно до ч. 1 ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Враховуючи викладене, позивачу необхідно надати суду заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду, у якій зазначити поважні причини пропуску такого строку та докази поважності причин пропуску такого строку.
Водночас, за приписами ч. 3 ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Тобто, необхідною умовою розгляду судом позовної заяви є сплата особою, яка звертається з цією заявою, судового збору у визначеному розмірі.
Однак позивачем не було додано до позовної заяви докази сплати судового збору за подання позовної заяви до суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Із позовної заяви суд вбачає, що позивач просить визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Конотопська виправна колонія (№ 130)» щодо невиплати грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна згідно довідки від 30.05.2023 №4 та стягнути з Державної установи «Конотопської виправної колонії (№130)» на користь позивача грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна у розмірі 20352,75 грн. нарахованої згідно довідки № 4 від 30.05.2023, тобто одночасно заявлено вимогу немайнового та майнового характеру.
Згідно п.п. 3.1 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" ставки судового збору встановлюються у таких розмірах:
- за подання адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою складає 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1211,20 грн.);
- за подання адміністративного позову майнового характеру, який подано фізичною особою або фізичною особою-підприємцем складає 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осі (1211,20 грн.) та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (15140,00 грн.).
За приписами ч. 3 ст. 6 Закону України "Про судовий збір" за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.
Таким чином, в даному випадку сума судового збору за вимогу немайнового характеру складає - 1211,20 грн. та за вимогу майнового характеру 1211,20 грн., що в загальному розмірі становить - 2422,40 грн.
Кошти повинні бути перераховані за наступними реквізитами:
-Рахунок - UA878999980313151206084018540
-Отримувач - ГУК Сум.обл/Сумська МТГ/22030101
-Банк отримувача - Казначейство України(ел. адм. подат.)
-Код отримувача (ЄДРПОУ) - 37970404
-Найменування коду класифікації доходів бюджету - Судовий збір (Державна судова адміністрація України, 050)
-Наявність відомчої ознаки - "84" Окружні адміністративні суди.
Враховуючи викладене, позивачу необхідно усунути недоліки позовної заяви шляхом подання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду з даною позовною заявою, у якій зазначити поважні причини пропуску такого строку та докази поважності причин пропуску такого строку, а також доказів сплати судового збору за подання позовної заяви до суду.
Керуючись ст.ст. 169, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Державної установи «Конотопська виправна колонія» (№130) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - залишити без руху.
Надати позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 10 днів з дня отримання копії ухвали.
У разі невиконання вимог цієї ухвали у встановлений строк, позовна заява буде повернута позивачу.
Копію ухвали надіслати особі, яка подала позовну заяву.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя Є.Д. Кравченко