про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
24 березня 2025 рокум. ПолтаваСправа № 440/3144/25
Суддя Полтавського окружного адміністративного суду Алєксєєва Н.Ю., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Державної установи "Крюківська виправна колонія (№29)" про визнання протиправним та скасування протоколу, зобов'язання вчинити дії,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної установи "Крюківська виправна колонія (№29)" про:
- визнання протиправним та скасування протоколу засідання комісії державної установи «Крюковська виправна колонія (№ 29)» по розгляду особових справ засуджених на умовно-дострокового звільнення згідно статті 81 КК України № 29 від 10 грудня 2024 року про відмову ОСОБА_1 у непредставленні матеріалів суду на умовно-дострокове звільнення засудженого;
- зобов'язання Державної установи «Крюковська виправна колонія (№ 29)» повторно розглянути матеріали щодо засудженого ОСОБА_1 для їх представлення до суду для умовно-дострокового звільнення останнього.
Ухвалою суду від 17.03.2025 позовну заяву залишено без руху.
Перевіривши матеріали позовної заяви, суд зазначає про таке.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною першою ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
На підставі п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства (пункт 2 частини другої статті 19 КАС України).
Отже до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, в якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і який виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Виконання судових рішень у кримінальному провадженні регулюється розділом VIII КПК України.
Статтею 537 КПК України визначений перелік питань, які вирішуються судом під час виконання вироків, зокрема: 1) про відстрочку виконання вироку; 2) про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання; 3) про заміну невідбутої частини покарання більш м'яким; 4) про звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років; 5) про направлення для відбування покарання жінок, звільнених від відбування покарання внаслідок їх вагітності або наявності дітей віком до трьох років; 6) про звільнення від покарання за хворобою; 7) про застосування до засуджених примусового лікування та його припинення; 8) про направлення звільненого від покарання з випробуванням для відбування покарання, призначеного вироком; 9) про звільнення від призначеного покарання з випробовуванням після закінчення іспитового строку; 10) про заміну покарання відповідно до частини п'ятої статті 53, частини третьої статті 57, частини першої статті 58, частини першої статті 62 КК України; 11) про застосування покарання за наявності кількох вироків; 12) про тимчасове залишення засудженого у слідчому ізоляторі або переведення засудженого з арештного дому, виправного центру, дисциплінарного батальйону або колонії до слідчого ізолятора для проведення відповідних процесуальних дій під час досудового розслідування кримінальних правопорушень, вчинених іншою особою або цією самою особою, за які вона не була засуджена, чи у зв'язку з розглядом справи в суді; 13) про звільнення від покарання і пом'якшення покарання у випадках, передбачених частинами 2 і 3 статті 74 КК України; 13-1) про оскарження інших рішень, дій чи бездіяльності адміністрації установи виконання покарань; 13-2) про застосування заходу стягнення до осіб, позбавлених волі, у виді переведення засудженого до приміщення камерного типу (одиночної камери); 13-3) про зміну обов'язків, покладених на засудженого, звільненого від відбування покарання з випробуванням; 14) інші питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку.
Відповідно до частини 2 статті 539 КПК України клопотання (подання) про вирішення питання, пов'язаного із виконанням вироку, подається: 1) до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання, - у разі необхідності вирішення питань, передбачених пунктами 2 - 4, 6, 7 (крім клопотання про припинення примусового лікування, яке подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться установа або заклад, в якому засуджений перебуває на лікуванні), 13-1, 14 частини першої статті 537 цього Кодексу; 2) до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого виконується вирок, - у разі необхідності вирішення питань, передбачених пунктами 10 (у частині клопотань про заміну покарання відповідно до частини третьої статті 57, частини першої статті 58, частини першої статті 62 КК України), 11, 13, 13 2 частини першої статті 537 цього Кодексу; 3) до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого проживає засуджений, - у разі необхідності вирішення питань, передбачених пунктами 5, 8, 9, 13-3 частини першої статті 537 цього Кодексу; 4) до суду, який ухвалив вирок, - у разі необхідності вирішення питань, передбачених пунктами 1, 10 (в частині клопотання про заміну покарання відповідно до частини п'ятої статті 53 КК України), 12 (у разі якщо вирішення питання необхідне в зв'язку із здійсненням судового розгляду, воно вирішується судом, який його здійснює), 14 частини першої статті 537, статті 538 цього Кодексу.
Саме Законом України від 07 вересня 2016 року № 1491-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення доступу до правосуддя осіб, які утримуються в установах попереднього ув'язнення та виконання покарань" (набув чинності з 08 жовтня 2016 року) перелік питань, що розглядаються судами в порядку виконання вироку та передбачено у статті 537 КПК України, доповнено пунктами 13-1, 13-2, 13-3, на підставі чого до повноважень суду також належить вирішення питань про оскарження інших рішень, дій чи бездіяльності адміністрації установи виконання покарань; про застосування заходу стягнення до осіб, позбавлених волі, у виді переведення засудженого до приміщення камерного типу (одиночної камери); про зміну обов'язків, покладених на засудженого, звільненого від відбування покарання з випробуванням.
Відповідно до частини 9 статті 539 КПК України розгляд справ щодо питань, визначених у пункті 13-1 частини першої статті 537 КПК України, здійснюється в порядку адміністративного судочинства.
Таким чином, вирішення питань про оскарження інших рішень, дій чи бездіяльності адміністрації установи виконання покарань належить здійснювати у порядку адміністративного судочинства, що забезпечує на законодавчому рівні визначення ефективного засобу юридичного захисту засудженого в аспекті вирішення питань, пов'язаних із правовим режимом відбуванням покарання в установах виконання покарань, що не підлягають розгляду у порядку, визначеному кримінальним процесуальним законодавством.
За існуючого правового регулювання з урахуванням положень ст.ст. 152, 154 КВК України та ст.ст. 537, 539 КПК України клопотання про застосування пільги за ст.ст. 81, 82 КК України, може бути заявлено органом або установою виконання покарань.
З наведеного слідує, що питання з прийняття відповідного рішення та виконання/невиконання органом або установою виконання покарань обов'язків щодо розгляду питання про подання до суду у відповідності до вимог законодавства матеріалів, що стосуються заміни від відбування покарання або звільнення від покарання, може здійснюватися у порядку, встановленому КПК України, оскільки діяльність посадових осіб зазначених органів, має свої особливості та не належить до управлінської сфери, а стосується виконання кримінального покарання.
Позовні вимоги стосуються саме відбування покарання, які виникли між позивачем та Державною установою “Крюківська виправна колонія (№29)» і пов'язані саме з виконанням вироку суду в кримінальній справі, а дії, рішення, що оскаржує позивач, не є владно управлінськими по відношенню до нього в розумінні положень КАС України та не є такими, що пов'язані із правовим режимом відбуванням покарання в установах виконання покарань.
На думку суду, в спірному випадку правовідносини сторін у справі урегульовані саме нормами КПК України через пов'язаність з виконанням вироку суду у кримінальній справі, а тому, при оскаржені протоколу відповідача в даному випадку не підлягають застосуванню положення ч.9 ст.539 КПК України. Крім того, вирішуючи б позовні вимоги від адміністративного суду, до якого надійшов позов, вимагалася б перевірка дотримання відповідачем зокрема і приписів, установлених КПК України та КВК України. Адміністративний суд не має повноважень на здійснення такої перевірки та на відновлення порушених у рамках кримінального процесу прав позивача, що відповідає правовій позиції викладеній Верховним Судом у постанові від 29.09.2021 у справі №480/1636/20.
Відповідно до ч.2 ст.81, ч.2 ст.107 КК України умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване, якщо засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення.
Згідно з ч.3 ст.81 КК України умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване після фактичного відбуття засудженим:
1) не менше половини строку покарання, призначеного судом за кримінальний проступок або нетяжкий злочин, крім корупційних кримінальних правопорушень або кримінальних правопорушень, пов'язаних з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, а також за необережний тяжкий злочин;
2) не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за корупційний нетяжкий злочин або кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у разі, якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисне кримінальне правопорушення і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисне кримінальне правопорушення, за яке вона засуджена до позбавлення волі;
3) не менше трьох чвертей строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, у разі заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавленням волі на певний строк, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і знову вчинила умисне кримінальне правопорушення протягом невідбутої частини покарання.
Частинами 1, 3 статті 82 КК України встановлено, що невідбута частина покарання у виді обмеження, позбавлення волі або покарання у виді довічного позбавлення волі можуть бути замінені судом більш м'яким покаранням, строк якого обчислюється з дня заміни невідбутої частини покарання або покарання у виді довічного позбавлення волі більш м'яким. У цих випадках більш м'яке покарання призначається в межах строків, установлених у Загальній частині цього Кодексу для даного виду покарання, і не повинне перевищувати невідбутого строку покарання, призначеного вироком. Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким може бути застосована, якщо засуджений став на шлях виправлення.
Згідно з ч.4 ст.82 КК України заміна невідбутої частини покарання більш м'яким можлива після фактичного відбуття засудженим:
1) не менше третини строку покарання, призначеного судом за кримінальний проступок або нетяжкий злочин, крім корупційних кримінальних правопорушень або кримінальних правопорушень, пов'язаних з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, а також за необережний тяжкий злочин;
2) не менше половини строку покарання, призначеного судом за корупційний нетяжкий злочин або кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у разі, якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисне кримінальне правопорушення і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисне кримінальне правопорушення, за яке вона була засуджена до позбавлення волі;
3) не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і вчинила нове умисне кримінальне правопорушення протягом невідбутої частини покарання.
При цьому ч.5 ст.82 КК України встановлено, що покарання у виді довічного позбавлення волі може бути замінено на покарання у виді позбавлення волі строком від п'ятнадцяти до двадцяти років, якщо засуджений відбув не менше п'ятнадцяти років призначеного судом покарання.
За приписами ч.6 ст.82 КК України до осіб, яким покарання замінене більш м'яким, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення за правилами, передбаченими статтею 81 цього Кодексу.
Водночас, частиною 1 статті 74 КК України передбачено, що звільнення засудженого від покарання або подальшого його відбування, заміна більш м'яким, а також пом'якшення призначеного покарання, крім звільнення від покарання або пом'якшення покарання на підставі закону України про амністію чи акта про помилування, може застосовуватися тільки судом у випадках, передбачених цим Кодексом.
При цьому суд зауважує, що виконання вироку - це завершальна стадія кримінального процесу, в якій суд звертає до виконання вироки, ухвали і постанови, слідкує за приведенням їх до виконання, а також вирішує в установленому порядку питання, які виникають при виконанні судових актів.
Отже, виконання вироку, про яке йдеться у статтях 81, 82 КК України, полягає в реалізації покарання.
Разом з цим, застосування ст. ст.81, 82 КК України передбачає дослідження та встановлення судом терміну фактичного відбуття засудженим призначеного судом покарання та обставин, які б свідчили про те, чи став засуджений на шлях виправлення.
Таким чином, з аналізу наведених вище норм КК України слідує, що перевірка наявності обставин для застосування умовно-дострокового звільнення від відбування покарання (статті 81, 107 КК України) або заміни невідбутої частини покарання більш м'яким (стаття 82 КК України) та вирішення процесуальних питань, пов'язаних з умовно-достроковим звільненням від відбування покарання та з заміною невідбутої частини покарання або покарання у виді довічного позбавлення волі більш м'яким вирішується судами в порядку кримінального судочинства.
Зі змісту позовної заяви слідує, що позивач в обґрунтування підстав позову посилається на те, що оскаржуваний протокол не містить належного опису підстав, з яких комісія дійшла висновку, що позивач начебто не став на шлях виправлення. Позивач відбув більше 1/2 строку покарання, що підтверджує наявність підстав для звільнення його від відбування покарання відповідно до ст. 81 КК України.
Разом з тим, як вже зазначалося, відповідно до частини першої статті 537 КПК України питання про звільнення особи від покарання вирішується судом під час виконання вироків в порядку кримінального судочинства.
Натомість захист прав позивача з урахуванням обов'язковості дотримання вимог частини третьої статті 2 КАС України вимагав би від адміністративного суду, до якого надійшов позов, перевірити дотримання відповідачем приписів, установлених КПК України та КВК України. Адміністративний суд не має повноважень на здійснення такої перевірки та на відновлення порушених у рамках кримінального процесу прав позивача.
Відтак предмет вищевказаних позовних вимог у цій справі не відноситься до категорії спорів щодо інших рішень, дій чи бездіяльності адміністрації установи виконання покарань, визначених у пункті 13-1 частини першої статті 537 КПК України.
За таких обставин, в межах адміністративної юрисдикції не може здійснюватися судовий контроль у цих правовідносинах, оскільки вирішення вказаних питань віднесено до компетенції районних судів, в межах територіальної юрисдикції яких засуджений відбуває покарання, а отже спір у цій справі не має публічно-правового характеру та не відповідає нормативному визначенню адміністративної справи, не підпадає під юрисдикцію адміністративних судів, а має вирішуватися в порядку кримінального судочинства.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін "встановлений законом" у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом". У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. Фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, "встановленим законом", національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
Отже поняття "суд, встановлений законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо, зокрема, позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відмову у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 170, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Крюківська виправна колонія (№29)" про визнання протиправним та скасування протоколу, зобов'язання вчинити дії.
Роз'яснити позивачеві, що він може звернутися з такими вимогами в порядку кримінально-процесуального законодавства до відповідного місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання.
Копію ухвали направити особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.Ю. Алєксєєва