про залишення позовної заяви без руху
24 березня 2025 рокум. ПолтаваСправа № 440/3526/25
Суддя Полтавського окружного адміністративного суду Ясиновський І.Г., перевіривши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, а саме просить: визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 в період з березня 2022 року по 20.04.2023 грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової допомоги для оздоровлення за 2023 рік. матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки за 2022-2023 роки, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб'"; зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з березня 2022 року по 20.04.2023, а також виплачених за вказаний період: одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової допомоги для оздоровлення за 2023 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки за 2022-2023 роки, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
Згідно з пунктами 3, 5 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї матеріалами, суддя установив, що цей спір стосується нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення за період проходження ним військової служби.
Частиною першою статті 122 КАС України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Верховний Суд у постанові від 25.04.2023 у справі №380/15245/22 сформував висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Отож для визначення строку звернення до суду з цим позовом слід врахувати приписи статті 233 КЗпП України.
Такий підхід відповідає висновку Верховного Суду, наведеному у постановах від 03.08.2023 у справі №280/6779/22, від 08.05.2024 у справі №600/4133/22-а, від 20.06.2024 у справі №420/29265/23.
Частиною другою статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 18.07.2022) було передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції:
"Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).".
Тобто до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 19.01.2023 у справі №460/17052/21, від 06.04.2023 у справі №260/3564/22, від 25.04.2023 у справі №380/15245/22, від 07.09.2023 у справі №620/1201/23, від 20.06.2024 у справі №420/29265/23.
При цьому, з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (рішення від 09.02.1999 №1-рп/99, від 13.05.1997 №1-зп, від 05.04.2001 №3-рп/2001), Верховний Суд у рішенні від 06.04.2023 у зразковій справі №260/3564/22 (адміністративне провадження №Пз/990/4/22) дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України (у редакції Закону №2352-IX) тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
На необхідність врахування цих висновків звернув увагу Верховний Суд у постановах від 20.11.2023 у справі №160/5468/23, від 08.05.2024 у справі №600/4133/22-а, від 20.06.2024 у справі №420/29265/23, від 03.10.2024 у справі №460/25662/23 та ін.
Таким чином, до позовних вимог щодо нарахування та виплати грошового забезпечення за період його служби з березня 2022 року по 18.07.2022 строк звернення не застосовується.
Тож у вищеописаній частині позовних вимог (щодо нарахування та виплати грошового забезпечення за період з березня 2022 року) суд погоджується з доводами позивача щодо відсутності підстав для застосування строків звернення.
Водночас до позовних вимог щодо нарахування та виплати грошового забезпечення за період з 19.07.2022 по 20.04.2023 слід застосовувати тримісячний строк звернення, визначений частиною другою статті 233 КЗпП України у редакції Закону №2352-IX.
При цьому суд враховує, що відповідно до пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Карантин в Україні, пов'язаний з COVID-19, діяв з 12.03.2020 (постанова Уряду від 11.03.2020 №211) та закінчився 30.06.2023 (постанова Уряду від 27.06.2023 №651).
Запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину, про що зазначив Верховний Суд у постанові від 30.11.2023 у справі №160/759/23.
Разом з цим Верховний Суд у постанові від 12.09.2024 у справі №200/5637/23 зазначив, що аналіз статті 233 КЗпП України у зіставленні з пунктом 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України дає підстави дійти висновку, що строки для звернення до суду, які передбачені у статті 233 КЗпП України, були продовжені на строк дії карантину. Тобто якщо під час дії карантину на всій території України існували чи виникли підстави (з якими пов'язується відлік строку) для звернення до суду за вирішенням трудового спору, то строк на це звернення не обмежувався строками, які визначені у статті 233 КЗпП України, а продовжувався на строк дії карантину. З припиненням дії карантину - якщо строк, встановлений у статті 233 КЗпП України, був "прив'язаний" до нього - закінчується і строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору.
За висновком Верховного Суду, наведеним у постанові від 12.09.2024 у справі №200/5637/23, в нормі пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України чітко передбачено продовження строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, саме на строк дії карантину і не визначено, що такі строки продовжуються або ж можуть бути продовжені на три місяці з дня припинення карантину.
За вищенаведених обставин суд визнає помилковими доводи позивача про те, що його позовні вимоги за період з 19.07.2022 по 30.06.2023 не обмежені строком звернення до суду з огляду на дію у цей період карантину, оскільки відповідні строки були лише продовжені на відповідний період та закінчились у зв'язку із завершенням карантину.
Суд повторює, що частина друга статті 233 КЗпП України у редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, встановлює, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Позивач звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 20.04.2023, а з позовом до суду звернувся 18.03.2025.
Тож позивач пропустив строк звернення до суду з позовними вимогами щодо нарахування та виплати грошового забезпечення за період з 19.07.2022 по 20.04.2023.
Частиною першою статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Позивачем не надано заяви про поновлення строку звернення до суду.
Частина шоста статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Отже, позовна заява не відповідає вимогам статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно з частиною першою статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Таким чином, позовна заява підлягає залишенню без руху з наданням позивачу строку для усунення вказаних недоліків.
На підставі викладеного, керуючись статтями 122, 160, 161, 169, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії залишити без руху.
Позивачу надати строк для усунення недоліків позовної заяви десять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Недоліки необхідно усунути шляхом надання до Полтавського окружного адміністративного суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду з доказами поважності причин пропуску позивачем строку або інших доказів на підтвердження факту дотримання останнім такого строку.
Роз'яснити позивачу, що у разі неусунення недоліків позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк, позовна заява повертається позивачеві.
Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя І.Г.Ясиновський