Іменем України
24 березня 2025 рокум. ДніпроСправа № 640/14886/22
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Тихонов І.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області, Державної судової адміністрації України, треті особи: Служба судової охорони, Міністерство фінансів України про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити дії,
09.09.2022 ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області, Державної судової адміністрації України, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у місті Києві та Київській області щодо неприйняття наказу про виплату додаткової винагороди ОСОБА_1 , у відповідності до приписів Постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2(22 року № 168;
- зобов'язати Територіальне управління Служби судової охорони у місті Києві Київській області прийняти наказ про виплату додаткової винагороди ОСОБА_1 , у відповідності до приписів Постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року № 168;
- зобов'язати Територіальне управління Служби судової охорони у місті Києві Київській області провести нарахування ОСОБА_1 додаткової винагороди визначеної постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям гід час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року № 168, починаючи з 24 лютого 2022 року;
- стягнути з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 додаткову винагороду у розмірі 150 000,00 грн (сто п 'ятдесят тисяч грн 00 коп..), яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям гід час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року № 168, за кожний місяць, починаючи з 24 люто го 2022 року по 31 липня 2022 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідно до довідки Служби судової охорони від 02 вересня 2022 року № 666 ОСОБА_1 , починаючи з 08 жовтня 2019 року по 16.06.2022 проходив службу в Службі судової охорони та перебував на посаді заступника начальника управління (з забезпечення) територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області.
Відповідно до п. 1 Постанови КМУ «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року № 168 (далі - «Постанова № 168») установлено, що на період дії воєнного стану, зокрема, співробітникам Служби судової охорони виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Згідно з Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 введено воєнний стан на території України із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб. Указами Президента України № 133/2022 від 14.03.2022, № 259/2022 від 18.04.2022 та № 341/2022 від 17.05.2022 строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався. Станом на дату подання даної позовної заяви в Україні продовжує діяти воєнний стан. Тобто, відповідно до вказаних положень та наведених вище обставин та фактів, позивачу, як співробітнику Служби судової охорони, повинна бути нарахована та виплачена додаткова винагорода в розмірі 30 000 грн. щомісячно починаючи з 24.02.2022.
Всупереч цьому, Позивачу жодного разу не було нараховано та не було виплачено додаткову винагороду, передбачену Постановою № 168. Вказане підтверджується, зокрема, пунктом 2 Відповіді на адвокатський запит: «Наказів про виплату додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» ОСОБА_1 за період з 24.02.2022 по 03.05.2022 не видавалися, сума, яка повинна нараховуватися та виплачуватися не вираховувалась».
Таким чином, передбачене Постановою № 168 право позивача на отримання щомісячної додаткової винагороди було порушено внаслідок протиправної бездіяльності відповідача.
18.10.2022 від представника Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області надійшов відзив на позовну заяву в обґрунтування якого зазначено, що згідно статті 165 Закону, грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України на рівні не нижчому, ніж установлений для поліцейських, і повинно стимулювати до комплектування Служби судової охорони кваліфікованими співробітниками.
Постановою Кабінету Міністрів України від 3 квітня 2019 року № 289 «Про грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони» установлено, що порядок виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони затверджується Державною судовою адміністрацією. Відповідно до Порядку, підставою для виплати грошового забезпечення, в тому числі його основних, додаткових та одноразових додаткових видів є накази Служби або територіального управління Служби.
Згідно пункту 10 Порядку грошове забезпечення співробітникам виплачується за місцем проходження служби виключно в межах фондів оплати праці співробітників, затверджених у кошторисах Служби або територіального управління Служби на грошове забезпечення.
Тобто, для видання наказу про виплату співробітникам Служби додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, необхідна наявність у затвердженому кошторисі Служби або територіального управління Служби за фондом оплати праці співробітників відповідних коштів на її виплату.
Пунктом третім частини третьої статті 148 Закону визначено, що функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності Служби судової охорони здійснює Державна судова адміністрація України.
Пунктами 3 і 4 частини 5 статті 22 цього Бюджетного кодексу України визначено, що Державна судова адміністрація України як головний розпорядник бюджетних коштів отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет); приймає рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань а також затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством. Натомість, у затвердженому Державною судовою адміністрацією України кошторисі Служби судової охорони на 2022 рік та відповідних кошторисах територіальних управлінь Служби судової охорони видатки, у тому числі Управління, на виплату додаткової винагороди, визначеної постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 не передбачались та не затверджувались, у зв'язку з чим існуючий за фондом оплати праці фінансовий ресурс Служби не дозволяє здійснити таку виплату.
Враховуючи викладене вище, накази Управління про виплату співробітникам додаткової винагороди, визначеної постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, не видавались і не можуть бути видані. Такі накази можуть видаватись виключно після надходження відповідних бюджетних асигнувань.
Тобто, маючи затверджений кошторис Управління на 2022 рік щодо грошового забезпечення співробітників Управління, керівник Управління не має права видавати накази Управління щодо витрачання затвердженого та не збільшеного, у встановленому законодавством порядку, кошторису, без його відповідного збільшення центральним органом Управління Служби, який ці кошти мав отримати від ДСА України.
На підставі викладеного представник просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
02.11.2022 від представника Державної судової адміністрації надійшли пояснення, в яких зазначено, що пунктом третім частини третьої статті 148 Закону визначено, що функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності Служби судової охорони здійснює Державна судова адміністрація України.
У затвердженому Державною судовою адміністрацією України кошторисі Служби судової охорони на 2022 та 2023 роки видатки на виплату додаткової винагороди, визначеної Постановою № 168 не передбачались та не затверджувались, у зв'язку з чим існуючий за фондом оплати праці фінансовий ресурс не дозволяв здійснити таку виплату.
Звернув увагу суду, що на сьогоднішній день, у ДСА України відсутні будь-які внутрішні резерви для перерозподілу видатків між установами системи правосуддя та збільшення бюджетних асигнувань Службі судової охорони для виплати додаткової винагороди співробітникам відповідно до Постанови № 168.
На підставі вищевикладеного просили відмовити у задоволенні позовних вимог.
30.11.2022 від представника Служби судової охорони надійшли пояснення, в яких зазначено, що згідно пункту 10 Порядку 384 грошове забезпечення співробітникам виплачується за місцем проходження служби виключно в межах фондів оплати праці співробітників, затверджених у кошторисах Служби або територіального управління Служби на грошове забезпечення.
Тобто, для видання наказу про виплату співробітникам Служби додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, необхідна наявність у затвердженому кошторисі Служби або територіального управління Служби за фондом оплати праці співробітників відповідних коштів на її виплату.
Пунктом третім частини третьої статті 148 Закону визначено, що функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності Служби судової охорони здійснює Державна судова адміністрація України.
У затвердженому Державною судовою адміністрацією України кошторисі Служби судової охорони на 2022 та 2023 роки видатки на виплату додаткової винагороди, визначеної Постановою № 168 не передбачались та не затверджувались, у зв'язку з чим існуючий за фондом оплати праці фінансовий ресурс Служби не дозволяв здійснити таку виплату.
Враховуючи викладене вище, накази територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області про виплату співробітникам додаткової винагороди, визначеної постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, не видавались і не могли бути видані. Такі накази можуть видаватись виключно після надходження відповідних бюджетних асигнувань.
Керівництвом Служби проводилась відповідна робота щодо отримання з Державного бюджету додаткових асигнувань для виплати співробітникам додаткової винагороди відповідно до Постанови № 168.
Зокрема, за результатами розгляду звернень Служби від 05.04.22 № 30/30.07-321 і ДСА України від 13.04.22 № 11-2825/22 та від 27.04.22 № 11-3022/22 Прем'єр-міністром України було надано три доручення Міністерству фінансів України спільно з ДСА України опрацювати питання щодо виділення Службі додаткових асигнувань та винести на розгляд Уряду відповідний проект акту, проте це питання вирішене не було.
На підставі вищевикладеного просили відмовити у задоволенні позовних вимог.
01.12.2022 від представника Міністерства фінансів України Служби судової охорони надійшли пояснення, в яких зазначено, що забезпечення функціонування Служби судової охорони здійснюється в межах видатків за КПКВК 0501020 «Забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя», головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України.
Відповідно до норм Бюджетного кодексу України головний розпорядник бюджетних коштів, зокрема, здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень, забезпечуючи ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі.
З пропозицією розглянути питання збільшення видатків за бюджетною програмою 0501020 «Забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя на 393,3 млн. грн. для реалізації вимог постанови № 168 Державна судова адміністрація України зверталася до Комітету Верховної Ради України з питань бюджету листом від 17.03.2022 № 11-2604/22 та до Міністерства фінансів України листом від 17.03.2022 № 11-2603/22.
На виконання доручення Прем'єр-міністра України Д. Шмигаля від 26.03.2022 № 7989/1/1-22 до звернення Комітету Верховної Ради України з питань бюджету від 24.03.2022 № 04-13/12-2022/56978 Мінфін розглянув звернення ДСА України і листом від 01.04.2022 № 08020-01-2/6914 поінформував судову адміністрацію, що в умовах воєнного стану для забезпечення Служби судової охорони необхідними коштами ДСА України як головний розпорядник коштів за бюджетною програмою КПКВК 0501020 насамперед має використати всі внутрішні резерви.
Згідно нормою 4-1 прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України установлено, що перерозподіл видатків між розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня у системі Державної судової адміністрації України у межах загального обсягу бюджетних призначень за відповідною бюджетною програмою окремо за загальним та спеціальним фондом державного бюджету здійснюється Державною судовою адміністрацією України; перерозподіл видатків, що здійснюється відповідно до абзацу другого цього пункту та призводить до зміни обсягів видатків судів, погоджується Державною судовою адміністрацією України з Вищою радою правосуддя. У період відсутності повноважного складу Вищої ради правосуддя такий перерозподіл видатків здійснюється Державною судовою адміністрацією України без погодження з Вищою радою правосуддя.
Зазначив, що проаналізувавши норми Бюджетного кодексу України, зокрема статей 2, 7, 22, 23, 35, 51 можна дійти висновку, що Міністерство фінансів України, як учасник бюджетного процесу не є розпорядником бюджетних коштів за програмою за КПКВК 0501020, та не несе відповідальності за її нарахування.
Додатково зазначив, що між Мінфіном та Позивачем у справі не існує зобов'язання стосовно здійснення додаткових виплат, оскільки Мінфін не здійснює такі виплати та не є роботодавцем Позивача.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 вересня 2022 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 листопада 2022 року клопотання Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області про залучення до участі у справі третіх осіб задоволено частково. Залучено до участі в адміністративній справі Службу судової охорони та Міністерство фінансів України як третіх осіб, яка не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.
Законом України “Про внесення зміни до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" щодо забезпечення розгляду адміністративних справ (далі Закон № 3863-ІХ) пункт 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" (Відомості Верховної Ради України, 2023 р., № 29, ст. 111) викладено в новій редакції.
Так, приписами пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" установлено, що інші адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинності Законом України "Про внесення зміни до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" щодо забезпечення розгляду адміністративних справ", але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України. Справи, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України, до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 24 січня 2025 року адміністративну справу 640/14886/22 прийнято до провадження, визначено, що розгляд справи продовжити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідив матеріали судової справи, розглянув справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінив докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), судом встановлено таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .
Відповідно до довідки Служби судової охорони від 02 вересня 2022 року № 666 ОСОБА_1 з 08 жовтня 2019 року по 16.06.2022 проходив службу в Службі судової охорони та перебував на посаді заступника начальника управління (з забезпечення) територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області.
Відповідно до довідки Служби судової охорони від 02 вересня 2022 року № 666 ОСОБА_1 з 08 жовтня 2019 року по 16.06.2022 проходив службу в Службі судової охорони та перебував на посаді заступника начальника управління (з забезпечення) територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області.
На підставі наказу Служби судової охорони від 15.06.2022 № 485 о/с звільнений зі служби в службі Судової охорони за пп. 7 (за власним бажанням) п. 2 розділу XII Положення про проходження служби співробітниками Служби судової охорони наказом територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області від 16.06.2022 № 424 о/с.
Листом від 18 квітня 2022 року № 41.06-274, Територіальне управління Служби судової охорони у місті Києві та Київській області у відповіді на адвокатський запит представника позивача, адвоката Віктору Онищуку від 15 квітня 2022 року було надано відповідь, що наказів про виплату додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» ОСОБА_2 за період з 24.02.2022 по 24.06.2022 не видавалися, сума, яка повинна нараховуватися та виплачуватися не вираховувалась.
Станом на 18.04.2022 року кошторисних призначень та фінансування на виплату додаткової винагороди для співробітників Управління від розпорядників вищого рівня не надходило. Крім цього, відсутній порядок виплати співробітникам Служби судової охорони додаткової винагороди передбаченої зазначеною постановою Кабінету міністрів України.
У зв'язку з відсутністю відповідного фінансування, а також порядку виплати зазначеної вище додаткової винагороди, накази на виплату додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» не видавалися.
Таким чином, зазначена додаткова винагорода за період з 24 лютого 2022 року не виплачувалася жодному співробітнику Управління. З метою вирішення питання щодо виділення додаткових асигнувань, Службою судової охорони були надіслані листи до Прем'єр-міністра України, Міністерства фінансів України, секретаря Ради національної безпеки і оборони України, Голові Верховного суду, голів комітетів Верховної Ради України, Уповноваженого верховної Ради України з прав людини, Головнокомандувача Збройних сил України, Вищої ради правосуддя та Державної судової адміністрації України.
Бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області щодо нарахування та виплати позивачу додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022р. за № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за період з 24.02.2022 у розмірі 30 000,00 грн. щомісячно, послугувала підставою для звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом.
Не виплата позивачу наведеної винагороди підтверджується наявною у справі довідкою № 541, виданою відповідачем 02.09.2022 та інформацією про грошове забезпечення позивача за період з 01.02.2022 по 16.06.2022.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Справа № 640/14886/22 є типовою до зразкової справи № 260/3564/22, оскільки у повній мірі відповідає ознакам типової справи, визначеним рішенням Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 06.04.2023 у зразковій справі № 260/3564/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління та Державної судової адміністрації України (далі - ДСА України), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Служба судової охорони, про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії, залишеним без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2023 у цій справі:
а) позивачем є співробітник Служби судової охорони;
б) відповідачем є центральний орган управління (Центральний апарат) або територіальний підрозділ (територіальне управління) Служби судової охорони;
в) предметом спору є додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України №168;
г) спір виник внаслідок невиплати співробітнику Служби судової охорони додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168;
г) предметом позову є позовні вимоги (по-різному сформульовані, але однакові по суті) про визнання протиправними дій (бездіяльності) відповідача щодо ненарахування і невиплати додаткової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України №168, та зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити таку винагороду, починаючи з 24 лютого 2022 року (стягнення з відповідача суми додаткової винагороди за певний період).
Частиною третьою статті 291 КАС України визначено, що при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи
Таким чином, при розгляді цієї справи суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 06.04.2023 у зразковій справі № 260/3564/22, залишеному без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2023.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом статті 160 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII “Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) підтримання громадського порядку в суді, припинення проявів неповаги до суду, а також охорону приміщень суду, органів та установ системи правосуддя, виконання функцій щодо державного забезпечення особистої безпеки суддів та членів їхніх сімей, працівників суду, забезпечення у суді безпеки учасників судового процесу здійснює Служба судової охорони.
На підставі частин першої та другої статті 161 Закону № 1402-VIII Служба судової охорони є державним органом у системі правосуддя для забезпечення охорони та підтримання громадського порядку в судах. Служба судової охорони підзвітна Вищій раді правосуддя та підконтрольна ДСА України.
Згідно із частиною першою статті 165 Закону № 1402-VIII грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Частиною другою цієї статті передбачено, що грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони виплачується у розмірах, що встановлюються КМУ на рівні, не нижчому, ніж установлений для поліцейських, і повинно стимулювати до комплектування Служби судової охорони кваліфікованими співробітниками.
Постановою КМУ № 289 затверджено: схему посадових окладів за посадами окремих категорій співробітників Служби судової охорони, які займають керівні посади; тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів співробітників Служби судової охорони; схему тарифних розрядів за основними типовими посадами співробітників Служби судової охорони; схему тарифних коефіцієнтів за спеціальними званнями співробітників Служби судової охорони; розміри надбавки за стаж служби співробітників Служби судової охорони. Крім того, установлено, що порядок виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони затверджується ДСА України.
На виконання статті 165 Закону № 1402-VIII та постанови КМУ № 289 ДСА України наказом від 26 серпня 2020 року затвердила Порядок № 384, згідно з пунктом 1 розділу І якого, цей Порядок визначає механізм виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони.
Відповідно до пункту 15 розділу І Порядку № 384 грошове забезпечення, що належить до виплати співробітнику і своєчасно не виплачене або виплачене в меншому ніж належало розмірі, виплачується за весь період, протягом якого, співробітник мав на нього право, але не більше ніж за три роки, що передували зверненню за одержанням грошового забезпечення.
Пунктом 16 розділу І Порядку № 384 визначено, що звернення співробітника щодо виплати грошового забезпечення розглядаються Службою судової охорони або відповідним територіальним управлінням Служби судової охорони в установленому законодавством порядку.
На виконання указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 “Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 “Про загальну мобілізацію» КМУ прийняв постанову від 28 лютого 2022 року № 168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», в пункті 1 якої установив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Таким чином, указаною постановою КМУ № 168 установлено, зокрема, співробітникам Служби судової охорони на період дії воєнного стану виплату додаткової винагороди в розмірі 30 000 гривень щомісячно.
Тому невиплата відповідачем додаткової винагороди як однієї зі складових його грошового забезпечення з підстави відсутності відповідних бюджетних асигнувань порушує гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції право особи мирно володіти своїм майном, оскільки доки відповідні правові норми, що передбачають певні виплати, є чинними, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, з огляду на таке.
Статтею 43 Конституції України, зокрема, визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Пунктом 3 статті 116 Конституції України передбачено, що до повноважень КМУ належить забезпечення проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування.
Рішеннями Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 та від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 підтверджена конституційність повноважень КМУ щодо реалізації політики у сфері соціального захисту, в тому числі регулювання порядку та розмірів соціальних виплат і допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави.
На підставі частини першої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно із частиною другою цієї статті суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ.
Частиною першою статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-VI “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику ЄСПЛ як джерело права.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Право на виплату додаткової винагороди співробітникам Служби судової охорони, передбачене постановою КМУ № 168, підпадає під сферу дії статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством.
За змістом правової позиції ЄСПЛ у справі “Кечко проти України» (рішення від 08 листопада 2005 року) у межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
З огляду на викладене посилання Територіального управління на те, що наказ Управління про виплату додаткової винагороди співробітникам, зокрема і позивачу, має бути виданий начальником ТУ ССО у м. Києві та Київській області, а така виплата позивачу може бути здійснена лише на підставі такого наказу після усунення наявного дефіциту видатків на виплату грошового забезпечення та внесення змін до помісячного розподілу бюджетних асигнувань, що затверджений ССО у відповідному Плані асигнувань (за винятком надання кредитів з бюджету) загального фонду бюджету Управління на 2022 рік, є необґрунтованими.
Невиплата відповідачем ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ № 168, порушує гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції право мирно володіти своїм майном.
Доки відповідне положення постанови КМУ № 168 є чинним, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в такій виплаті. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (рішення ЄСПЛ від 08 листопада 2005 року у справі “Кечко проти України»).
Зазначена позиція також узгоджується з висновками Конституційного Суду України, викладеними у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004, від 01 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007.
Верховний Суд України у своїх рішеннях також неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22 червня 2010 року у справі № 21-399во10, від 07 грудня 2012 року у справі № 21-977во10, від 03 грудня 2010 року у справі № 21-44а10).
Також суд враховує те, що постановою КМУ № 793 внесені, зокрема, такі зміни до постанови КМУ № 168:
- в абзаці першому слова і цифри “додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно» замінено словами і цифрами “додаткова винагорода в розмірі до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць»;
- доповнено пункт після абзацу першого новим абзацом такого змісту: “Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення»;
- доповнено постанову пунктом 2-1 такого змісту: “ 2-1. Установити, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів».
При цьому зміст внесених постановою КМУ № 793 змін до постанови КМУ № 168 в частині визначення розміру додаткової винагороди “до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць» замість “30 000 гривень щомісячно» не свідчить про те, що такі зміни вплинули на розмір додаткової винагороди, адже за загальним правилом заробітна плата (грошове забезпечення) виплачується щомісячно за фактично відпрацьований час, тому визначена урядом “пропорційність» із прив'язкою до місячного періоду фактично передбачає виплату додаткової винагороди в розмірі 30 000 гривень на місяць за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця.
Указане підтверджується:
- пунктом 11 розділу І Порядку № 384, згідно з яким грошове забезпечення не виплачується: 1) за час надання співробітникам відпусток відповідно до чинного законодавства України, за якими не передбачено збереження заробітної плати; 2) за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше; 3) за час перебування на лікуванні в закладах охорони здоров'я понад встановлені чинним законодавством строки;
- пунктом 14 розділу І указаного Порядку, на підставі якого при виплаті співробітникам грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення сум щомісячних основних, додаткових видів грошового забезпечення та премії за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата;
- пунктом 8 Порядку № 396, відповідно до якого додаткова винагорода не встановлюється співробітникам за період: обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або цілодобового домашнього арешту; перебування у відпустці відповідно до чинного законодавства України, за якими не передбачено збереження заробітної плати (грошового забезпечення), в тому числі у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в дозволених законодавствах випадках - шести років; відсторонення від виконання службових обов'язків (посади); після закінчення терміну службового відрядження відповідно до наказів, якщо співробітник не повернувся до постійного місця несення служби; перебування в службових відрядженнях за кордоном; відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше; перебування на лікуванні в закладах охорони здоров'я понад чотири місяці, крім випадків, коли законодавством передбачені більш тривалі строки перебування на лікуванні; навмисного спричинення собі тілесних ушкоджень чи іншої шкоди своєму здоров'ю - за місяць, у якому здійснено ушкодження чи іншу шкоду своєму здоров'ю, а у разі лікування - за весь час відсутності на службі у зв'язку з лікуванням (що підтверджується документами закладу охорони здоров'я, матеріалами службового розслідування, кримінального провадження); призупинення (припинення) виплати грошового забезпечення відповідно до законодавства; особам, які добровільно здалися в полон - з дня потрапляння в полон, що підтверджується матеріалами органу досудового розслідування.
При визначенні розміру належної позивачу додаткової винагороди пункт 7 Порядку № 396 не підлягає застосуванню, оскільки за імперативною нормою частини другої статті 165 Закону № 1402-VIII розмір грошового забезпечення співробітників Служби судової охорони встановлюється КМУ з огляду на таке.
Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12 березня 2019 року у справі № 913/204/18, від 10 березня 2020 року у справі № 160/1088/19).
Отже, з огляду на визначені в частині третій статті 7 КАС України загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру додаткової винагороди позивачеві слід застосовувати норми постанов КМУ, а не Порядку № 396, який прийнятий на виконання відповідних постанов, проте суперечить їм у відповідній частині.
Системний аналіз пункту 2-1 постанови КМУ № 168 (у редакції постанови КМУ № 793) свідчить, що наявність у ДСА України права встановлювати “порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги» не є тотожним праву встановлювати “розміри додаткових винагород».
Також суд зазначає, що відповідно до частини четвертої статті 161 Закону № 1402-VIII Служба судової охорони складається з центрального органу управління та територіальних підрозділів Служби. Граничну чисельність центрального органу управління та територіальних підрозділів Служби судової охорони затверджує ДСА України. Рішення про утворення територіальних підрозділів Служби судової охорони приймається Головою Служби за погодженням з ДСА України. Структуру та штатну чисельність центрального органу управління та територіальних підрозділів Служби судової охорони затверджує Голова Служби за погодженням з ДСА України.
Згідно із частиною п'ятою цієї статті Центральний орган управління Служби судової охорони є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, самостійний баланс та рахунки в органах Державної казначейської служби України.
За змістом частини шостої статті 161 Закону № 1402-VIII Територіальні підрозділи Служби судової охорони утворюються як юридичні особи.
Фінансування Служби судової охорони здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України (частина сьома цієї статті).
На підставі пункту 8 розділу І Порядку № 384 грошове забезпечення виплачується співробітникам, які призначені на штатні посади в центральний орган управління Служби та територіальних управліннях Служби.
Пунктом 9 розділу І вказаного Порядку визначено, що підставою для виплати грошового забезпечення є наказ Служби або територіального управління Служби про призначення на посаду співробітника в Службі, територіальному управлінні Служби та встановлення розмірів посадового окладу, надбавок, доплат.
Грошове забезпечення співробітникам виплачується за місцем проходження служби виключно в межах фондів оплати праці співробітників, затверджених у кошторисах Служби або територіального управління Служби на грошове забезпечення (пункт 10 розділу І Порядку № 384).
Пунктом 4 Порядку № 396 також, зокрема, передбачено, що виплата додаткової винагороди здійснюється центральним органом управління та територіальними управліннями Служби судової охорони за місцем проходження служби співробітника, де він призначений на штатну посаду. Підставою для виплати додаткової винагороди співробітникам є наказ Служби або територіального управління Служби.
Таким чином, ТУ ССО у м. Києві та Київській області є належним відповідачем у справі за пред'явленим позовом, оскільки саме цей суб'єкт владних повноважень допустив протиправну бездіяльність у спірних правовідносинах щодо виплати позивачу додаткової винагороди.
Верховний Суд у зразковій справі №260/3564/22 зазначив, що належним відповідачем у такому спорі є територіальне управління Служби судової охорони, оскільки спірні відносини щодо виплати грошового забезпечення в належному розмірі виникли між позивачем та територіальним управлінням, яке відповідно до пункту 10 Порядку №384 повинно виплачувати співробітнику грошове забезпечення за місцем проходження ним служби.
Водночас ДСА України, Міністерство фінансів України та Служба судової охорони не мають відповідати за цим позовом, адже між позивачем і ДСА України Міністерство фінансів України, Служба судової охорони безпосередньо не виникло жодних правовідносин, у яких би цей суб'єкт владних повноважень порушив права позивача. Бюджетні правовідносини, які виникають між учасниками бюджетного процесу стосовно реалізації їхніх бюджетних повноважень (прав та обов'язків з управління бюджетними коштами), безпосередньо не стосуються позивача, що не дає підстав для залучення державних органів, які беруть участь у процесі формування і використання фінансових ресурсів для виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони, до участі у цій судовій справі.
З урахуванням наведених норм чинного законодавства України та встановлених обставин справи, суд дійшов висновку про те, що позивач має право на отримання додаткової винагороди відповідно до постанови №168, а відсутність кошторисних призначень для виплати вказаної винагороди співробітникам відповідача на вказане право позивача не впливає.
Відтак, суд вважає, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо не проведення нарахування та виплати позивачу у спірний період вказаної додаткової винагороди.
Аналогічна правова позиція викладена у рішенні Верховного Суду від 06.04.2023 №Пз/990/4/22 (№260/3564/22) (щодо виплати додаткової винагороди службовцям Служби судової охорони), залишеним без змін постановою Великої палати Верховного Суду від 21.09.2023.
Вирішуючи питання щодо періоду виплати позивачу додаткової винагороди, суд враховує таке.
Постановою від 20 січня 2023 року №43 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168», яка набрала законної сили 21 січня 2023 року, Кабінет Міністрів України вніс зміни до Постанови №168 в частині переліку осіб, які на період дії воєнного стану мають право на додаткову винагороду в розмірі до 30000 гривень. Зокрема, з переліку, зазначеного у першому реченні абзацу першого Постанови №168, виключені співробітники Служби судової охорони.
Отже, з 21 січня 2023 року співробітники Служби судової охорони втратили право на отримання додаткової винагороди у розмірі 30000 грн., передбаченої Постановою №168.
З аналізу матеріалів справи та норм права, суд доходить висновку, що належним способом захисту та відновлення прав позивача, буде зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити йому відповідну додаткову винагороду, передбачену постановою КМУ №168 у розмірі 30000 грн на місяць, за період з 24.02.2022 по 15.06.2022 (день звільнення позивача на підставі наказу Служби судової охорони від 15.06.2022 № 485 о/с звільнений зі служби в службі Судової охорони за пп. 7 (за власним бажанням) п. 2 розділу XII Положення про проходження служби співробітниками Служби судової охорони наказом територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області від 16.06.2022 № 424 о/с).
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, шляхом визнання протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди у відповідності до приписів постанови Кабінету Міністрів України “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року № 168 за період з 24.02.2022 по 15.06.2022 у розмірі 30000 гривень щомісячно та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, встановлену постановою Кабінету Міністрів України “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року № 168, за період з 24.02.2022 по 15.06.2022 у розмірі 30000 гривень щомісячно.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Щодо стягнення з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 додаткову винагороду у розмірі 150 000,00 грн, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям гід час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року № 168, за кожний місяць, починаючи з 24 люто го 2022 року по 31 липня 2022 року необхідно зазначити наступне.
В матеріалах справи відсутні докази щодо нарахування та визначення конкретної суми додаткової винагороди, яка б підлягала стягненню.
В частині визначення конкретної суми, судом вбачається, що спір в цій частині у даній справі відсутній.
Так, матеріалами справи підтверджується, що відповідач у відповідь на заяву позивача про нарахування додаткової винагороди вказав на відсутність правових підстав та відповідних бюджетних призначень для такого нарахування. Відтак, спору щодо конкретних сум, порядку виплати, у цій справі, не існує, а тому відсутні підстави вважати, що права позивача у зазначеній частині при здійсненні такого нарахування та виплати будуть порушені.
Оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, у задоволенні цієї позовної вимоги слід відмовити, як передчасної.
Аналогічний правовий висновок викладено у рішенні Верховного Суду від 14.09.2020 у зразковій справі № 560/2120/20, яке залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 20.01.2021.
Крім цього, суд не може самостійно обрахувати вказану суму, оскільки нарахування та виплата спірної додаткової винагороди, з відрахуванням обов'язкових платежів та податків, є дискреційними повноваженнями відповідача. Суд лише має компетенцію на здійснення судового контролю за відповідністю чинному законодавству оскаржуваного рішення, дій чи бездіяльності відповідного суб'єкта владних повноважень.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 06.02.2018 у справі №681/423/15-а.
Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи N R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.80 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 у справі "Педерсен і Бодсгор проти Данії" зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних державних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 у справі "Волохи проти України" (заява N 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є "передбачуваною", якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. "…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання".
Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб'єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 N 3477-VI суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику ЄСПЛ як джерело права.
Отже в цій частині позову щодо визначення конкретних сум виплат необхідно відмовити.
Щодо інших доводів сторін, то вони не впливають на правильність вирішення спору по суті.
У рішення ЄСПЛ по справі "Ґарсія Руіз проти Іспанії" (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Оскільки у суду відсутні підстави вважати, що це судове рішення не буде виконуватися, то суд відмовляє у задоволенні клопотання позивача щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення суду.
Враховуючи наведене, системно проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.
Розподіл судових витрат здійснюється за правилами ст.139 КАС України.
Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 992,40 грн. (дублікат квитанції від 23.09.2022 а.с.97).
Таким чином, судові витрати підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області (ЄДРПОУ 43162533, 01601, м. Київ, вул. Жилянська, 58-Б), Державної судової адміністрації України (ЄДРПОУ 26255795, 01021, м. Київ, вул. Липська, 18/5), треті особи: Служба судової охорони (01601, м. Київ, вул. Липська 18/5, ЄДРПОУ 42902258), Міністерство фінансів України (ЄДРПОУ 00013480, 04071, м. Київ, вул. Межигірська, 11) про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди у відповідності до приписів постанови Кабінету Міністрів України “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року № 168 за період з 24.02.2022 по 15.06.2022 у розмірі 30000 гривень щомісячно.
Зобов'язати Територіальне управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, встановлену постановою Кабінету Міністрів України “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року № 168, за період з 24.02.2022 по 15.06.2022 у розмірі 30000 гривень щомісячно.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 992,40 грн (дев'ятсот дев'яносто дві гривні 40 коп).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя І.В. Тихонов