24 березня 2025 року № 320/37223/24
Київський окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Перепелиця А.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, в якому просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо незарахування позивачу страхового стажу за період з 13.06.2006 по 29.07.2010, як непрацюючого подружжя працівника дипломатичної служби, який перебував за кордоном за місцем довготермінового відрядження такого працівника;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві зарахувати ОСОБА_1 страховий стаж за період з 13.06.2006 по 29.07.2010, як непрацюючого подружжя працівника дипломатичної служби, який перебував за кордоном за місцем довготермінового відрядження такого працівника.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено про протиправність дій Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови у зарахуванні страхового стажу за період з 13.06.2006 по 29.07.2010, як непрацюючого подружжя працівника дипломатичної служби, який перебуває за кордоном за місцем довготермінового відрядження такого працівника, оскільки відповідно до записів, які містяться у трудовій книжці НОМЕР_1 , з 13.06.2006 по 29.07.2010 ОСОБА_1 перебувала за місцем довготривалого закордонного відрядження чоловіка ОСОБА_2 у Посольстві України в Республіці Казахстан. При цьому, в редакції на час перебування позивача за місцем довготривалого закордонного відрядження чоловіка, частина сьома статті 37 Закону України «Про дипломатичну службу», яка є спеціальною нормою щодо обрахунку стажу дружини дипломатичного працівника, не передбачала таких умов як встановлення наявності чи відсутності сплачених страхових внесків. Відтак, позивач вважає, що до її страхового стажу варто зарахувати період з 13.06.2006 по 29.07.2010.
На день розгляду справи по суті відповідач не скористався своїм правом, передбаченим статтею 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), щодо надання відзиву на позовну заяву (відзив), інших заяв по суті справи чи клопотань до суду не надходило.
Таким чином, керуючись положеннями частини шостої статті 162 КАС України, суд вважає за можливе вирішити справу за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.
ОСОБА_1 є громадянкою України, що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_2 , виданого 15.10.1996 Дніпровським РУГУ МВС України в місті Києві.
Відповідно до довідки Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 28.03.2024 №2600-0207-8/64853 страховий стаж ОСОБА_1 складає 25 років 4 місяці 29 днів.
Згідно з відомостями, які містяться у трудовій книжці ОСОБА_1 НОМЕР_1 її страховий стаж (з урахуванням запису №28 з 13.06.2006 по 29.07.2010 - перебування за місцем довготермінового закордонного відрядження чоловіка ОСОБА_2 у Посольстві України в Республіці Казахстан) становить 29 років 5 місяців 15 днів.
За результатами розгляду адвокатського запиту від 30.04.2024 б/н, який зареєстрований 30.04.2024 №25061/8, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві листом від 03.05.2024 повідомило позивача про відсутність підстав для зарахування ОСОБА_1 на підставі записів у трудовій книжці страхового стажу за період з 13.06.2006 по 29.07.2010, як непрацюючого подружжя працівника дипломатичної служби, який перебуває за кордоном за місцем довготермінового відрядження такого працівника, у зв'язку з відсутністю інформації про сплату страхових внесків за вказаний період.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернулась до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону №1058-IV:
страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески;
страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, кошти, сплачені за договором про добровільну сплату страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Як встановлено судом, підставою для незарахування позивачу страхового стажу за період з 13.06.2006 по 29.07.2010, як непрацюючого подружжя працівника дипломатичної служби, який перебував за кордоном за місцем довготермінового відрядження такого працівника, стала несплата страхових внесків за вказаний період.
Разом з тим, статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі - Закону №1788-XII) передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так, відповідно до записів в трудовій книжці НОМЕР_1 у період з 13.06.2006 по 29.07.2010 ОСОБА_1 перебувала за місцем довготермінового закордонного відрядження чоловіка ОСОБА_2 у Посольстві України в Республіці Казахстан.
Частиною сьомою статті 37 Закон України «Про дипломатичну службу» від 20.09.2001 №2728-ІІІ (в редакції чинній у спірні періоди) передбачалося, що час перебування за кордоном дружини (чоловіка) глави дипломатичного представництва України за кордоном, глави постійного представництва України при міжнародній організації, іншого працівника дипломатичної служби за місцем проходження дипломатичної служби, відрядження до закордонної дипломатичної установи зараховується до загального стажу роботи.
Аналіз даної норми свідчить про те, що зарахування до загального стажу роботи періоду перебування за кордоном повинно відбуватись без додаткових обставин, зокрема, таких як встановлення наявності чи відсутності сплачених внесків. Тобто частина сьома статті 37 Закон України «Про дипломатичну службу» є спеціальною нормою щодо обрахунку стажу дружини дипломатичного працівника, яка має відмінність від загального обрахунку страхового стажу, визначеного Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
У подальшому, прийнято Закон України «Про дипломатичну службу» від 07.06.2018 №2449-VIII (далі - Закон № 2449-VIII).
Статтею 37 Закону 2449-VIII встановлені гарантії іншому з подружжя працівника дипломатичної служби в закордонній дипломатичній установі України.
Відповідно до частини першої статті 37 Закону 2449-VIII держава сприяє створенню умов для працевлаштування іншого з подружжя під час перебування за кордоном за місцем довготермінового відрядження працівника дипломатичної служби.
Згідно із частиною другою статті 37 Закону 2449-VIII час перебування за кордоном іншого з подружжя, який не працював під час перебування за кордоном за місцем довготермінового відрядження працівника дипломатичної служби, зараховується до страхового стажу.
Порядок нарахування страхового стажу та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування для іншого з подружжя, який не працював під час перебування за кордоном за місцем довготермінового відрядження працівника дипломатичної служби, визначається законами України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Частиною третьою статті 37 Закону №2449-VIII визначено, що іншому з подружжя, який перебував за кордоном за місцем довготермінового відрядження працівника дипломатичної служби, після закінчення строку такого відрядження надається посада в державних органах, на державних підприємствах, в установах, організаціях, де він працював до виїзду за кордон, рівнозначна тій, яку він займав до звільнення.
Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI) визначено правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Пунктом 3 частини першої статті 1 Закону №2464-VI визначено, що застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок.
Згідно з пунктом 10 частини першої статті 1 Закону №2464-VI cтрахувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до пункту 16 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платником єдиного внеску є центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зовнішніх зносин, уповноважений орган центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період, - за непрацюючого іншого з подружжя працівника дипломатичної служби, який перебуває за кордоном за місцем довготермінового відрядження такого працівника.
Пунктом 5 частини першої статті 7 Закону №2464-VI встановлено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 16 частини першої статті 4 цього Закону, - на суми, що визначаються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Нарахування та сплата єдиного внеску за непрацюючого іншого з подружжя працівника дипломатичної служби, який перебуває за кордоном за місцем довготермінового відрядження такого працівника, з дня направлення по день перетину кордону України у зв'язку з остаточним поверненням в Україну здійснюються за рахунок коштів державного бюджету в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, але не менше мінімального страхового внеску за кожну особу.
На виконання пункту 5 частини першої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» Кабінетом Міністрів України постановою від 06.03.2019 №164 затверджений «Порядок нарахування та сплати єдиного внеску за непрацюючого іншого з подружжя працівника дипломатичної служби, який перебуває за кордоном за місцем довготермінового відрядження такого працівника».
Порядок затверджено відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року № 2464-VI із змінами та доповненнями. Цей документ прийнято на виконання частини другої статті 37 Закону України «Про дипломатичну службу» від 07.06.2018 року № 2449-VIII (набрав чинності 19.12.2018), якою гарантовано, що час перебування за кордоном іншого з подружжя, який не працював під час перебування за кордоном за місцем довготермінового відрядження працівника дипломатичної служби, зараховується до страхового стажу.
Згідно з прийнятим Урядом рішенням нарахування ЄСВ за непрацюючого іншого з подружжя працівника дипломатичної служби, який перебуває за місцем довготермінового відрядження, здійснюється без нарахування і виплати такій особі заробітної плати.
ЄСВ нараховується виходячи із суми мінімальної заробітної плати, затвердженої законом про Державний бюджет України на відповідний рік, з дня направлення працівника дипломатичної служби за кордон до дня перетинання державного кордону України у зв'язку з остаточним поверненням в Україну.
Отже, лише з березня 2019 року роз'яснено яким чином проводити обрахунок ЄСВ за подружжя працівника дипломатичної служби.
Суд зазначає, що станом на момент перебування ОСОБА_1 за місцем довготермінового відрядження чоловіка, якого відряджено для роботи на посаді Надзвичайного і Поважного Посла України в Республіці Казахстан (Наказ від 06.06.2006 №1301-ос) в період з 13.06.2006 по 29.07.2010 закон, який передбачав би право на зарахування страховий внесків був відсутній, разом з тим станом на час звернення до пенсійного органу та призначення пенсії діяла норма статті 37 Закону України «Про дипломатичну службу» від 07.06.2018 № 2449-VIII, яка передбачала, що час перебування за кордоном іншого з подружжя, який не працював під час перебування за кордоном за місцем довготермінового відрядження працівника дипломатичної служби, зараховується до страхового стажу.
Порядок нарахування страхового стажу та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування для іншого з подружжя, який не працював під час перебування за кордоном за місцем довготермінового відрядження працівника дипломатичної служби, визначається законами України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в даному випадку має значення час реального перебування за кордоном разом з чоловіком та період його фактичної роботи працівником дипломатичної служби.
Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 , дружина ОСОБА_2 , з 13.06.2006 по 29.07.2010 перебувала за місцем довготермінового закордонного відрядження чоловіка, якого було відряджено до Посольства України в Республіці Казахстан.
Частиною першою статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний суд України у своєму рішенні № 1-рп/99 від 09.02.1999 зазначив, що положення частини першої статті 58 Конституції України про те, що закони та інші нормативно-правові акти не зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи).
Таким чином, суд звертає увагу, що до спірних правовідносин має застосовуватись законодавство чинне на момент їх виникнення.
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
У статті 22 Конституції України передбачено, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 64 Конституції України визначено принцип, згідно якого права та свободи людини можуть бути обмежені лише у випадках, встановлених Конституцією:
«В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції».
Випадки обмеження та звуження змісту і обсягу прав і свобод людини неодноразово були предметом розгляду Конституційним Судом України. Так, у рішенні від 22.09.2005 № 5-рп/2005 Конституційний Суд України зазначив:
«Звуження змісту і обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена».
Також, у рішенні від 09.09.2010 № 19-рп/2010 Конституційний Суд України констатував: «Проте зміни до КАС України та ЦПК України звузили процесуальні права позивача у справах, пов'язаних із соціальними виплатами, обмеживши його можливості в судовому захисті своїх прав у спорах із суб'єктом владних повноважень, що порушує частину третю статті 22, частину першу статті 55 Основного Закону України».
Про недопустимість звуження змісту та обсягу прав інакше, ніж за умови введення надзвичайного стану йдеться і в рішенні Конституційного Суду України від 20.03.2002 №5-рп/2002: «Конституційний Суд України вважає, що оскільки для значної кількості громадян України пільги, компенсації і гарантії, право на які передбачене чинним законодавством, є додатком до основних джерел існування, необхідною складовою конституційного права на забезпечення життєвого рівня (стаття 48 Конституції України), який принаймні не може бути нижчим від прожиткового мінімуму, встановленого законом (частина третя статті 46 Конституції України), то звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається. Зупинення його дії можливе за умови введення відповідно до пункту 31 частини першої статті 85 та пункту 19 статті 92 Конституції України надзвичайного стану (стаття 64 Конституції України)».
Аналогічні висновки Конституційного Суду України щодо недопустимості обмеження конституційних прав і свобод людини викладені у рішеннях від 01.12.2004 № 20-рп/2004 та від 18.06.2007 № 4-рп/2007.
З огляду на вищезазначені положення Конституції України і висновки Конституційного Суду України, не допускається звуження чи обмеження прав і свобод, інакше ніж у випадках, прямо передбачених Основним Законом України.
У цьому контексті доречним буде звернути увагу на пункти 1, 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», згідно яких: « 1. Відповідно до ст. 8 Конституції в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституційні права та свободи людини і громадянина є безпосередньо діючими. Вони визначають цілі і зміст законів та інших нормативно-правових актів, зміст і спрямованість діяльності органів законодавчої та виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і забезпечуються захистом правосуддя.» « 2. Оскільки Конституція України, як зазначено в її ст. 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають грунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.»
На переконання суду, у даному випадку має значення час реального перебування позивача за місцем довготермінового відрядження її чоловіка.
Оскільки факт перебування позивача за місцем довготермінового перебування чоловіка, якого було відряджено до Посольства України в Республіці Казахстан відбувся у період з 13.06.2006 по 29.07.2010, тобто під час дії статті 37 Закон України «Про дипломатичну службу» від 20.09.2001 №2728-ІІІ, якою передбачалося, що час перебування за кордоном дружини (чоловіка) глави дипломатичного представництва України за кордоном, глави постійного представництва України при міжнародній організації, іншого працівника дипломатичної служби за місцем проходження дипломатичної служби, відрядження до закордонної дипломатичної установи зараховується до загального стажу роботи, суд, з урахуванням вищевикладених обставин, вбачає підстави для застосування до позивача даної норми під час звернення до Пенсійного органу.
Таким чином, суд дійшов висновку, що період перебування позивача з 13.06.2006 по 29.07.2010 як дружини працівника дипломатичної служби повинен бути зарахований до її загального страхового стажу.
Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо незарахування позивачу страхового стажу за період з 13.06.2006 по 29.07.2010, як непрацюючого подружжя працівника дипломатичної служби, який перебував за кордоном за місцем довготермінового відрядження такого працівника та, як наслідок, зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві зарахувати ОСОБА_1 страховий стаж за період з 13.06.2006 по 29.07.2010, як непрацюючого подружжя працівника дипломатичної служби, який перебував за кордоном за місцем довготермінового відрядження такого працівника.
За нормами частин першої, другої 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Наведене свідчить про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
Позивач сплатила судовий збір у розмірі 1211,20 грн, тому ці витрати слід присудити на її користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо незарахування ОСОБА_1 страхового стажу за період з 13.06.2006 по 29.07.2010, як непрацюючого подружжя працівника дипломатичної служби, який перебував за кордоном за місцем довготермінового відрядження такого працівника.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (адреса: 04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 16, код ЄДРПОУ 42098368) зарахувати ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) страховий стаж за період з 13.06.2006 по 29.07.2010, як непрацюючого подружжя працівника дипломатичної служби, який перебував за кордоном за місцем довготермінового відрядження такого працівника.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати в сумі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (адреса: 04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 16, код ЄДРПОУ 42098368).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Перепелиця А.М.