24 березня 2025 р. Справа № 120/281/25
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши в м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
09.01.2025 до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Вінницькій області.
Позовні вимоги обґрунтовуються протиправністю бездіяльності відповідача щодо нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні за період з 01.12.2023 по 01.06.2024 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати".
Ухвалою суду від 17.01.2025 відкрито провадження у справі за вказаним позовом та вирішено здійснювати її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Також зазначеною ухвалою витребувано у відповідача довідку про розмір грошового забезпечення позивача за два останні місяці перед звільненням та про середньоденний розмір грошового забезпечення позивача на дату його звільнення з військової служби.
29.01.2025 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позов заперечує та просить суд відмовити у його задоволенні.
Відповідач зазначає, що позивач не заперечував проведений з ним розрахунок та виплачені йому суми при звільненні зі служби. Відтак, оскільки щодо нарахування та виплати сум, належних позивачу при звільненні відсутній спір між сторонами щодо їх розміру, відсутні й підстави для застосування до спірних правовідносин приписів статтей 116-117 КЗпП України. Крім того, на думку відповідача, до спірних правовідносин не можуть бути застосовані вказані норми Кодексу, що регламентують відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні з роботи працівника.
Разом з відзивом на позов відповідач надав довідку-розрахунок середньомісячного та середньоденного заробітку (грошового забезпечення) позивача.
12.02.2025 від відповідача надійшли додаткові пояснення у справі, у яких зазначається, що наказом ГУНП у Вінницькій області від 01.12.2023 № 175 о/с відповідно до Закону України "Про Національну поліцію" ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції з 01.12.2023 за пунктом 7 (через хворобу) частини 1 статті 77. На виконання рішення суду від 16.05.2024 у справі № 120/2703/24, яке набрало законної сили 10.10.2024, позивачу згідно з платіжною інструкцією № 9277 від 28.11.2024 перераховано 70806,82 грн (компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій. Водночас, на думку відповідача, в розумінні положень ст.ст. 116, 117 КЗпП затримки у розрахунку при звільненні не відбулося, оскільки ГУНП у Вінницькій області, як орган державної влади, грошові кошти для виплат грошового забезпечення та ОГД замовляє у центральному органі виконавчої влади - Національній поліції України, щомісячно відповідно до потреби.
14.02.2025 до суду надійшли заперечення на відзив, у яких позивач стверджує, що відповідач не спростував аргументів, викладених у позовній заяві на підтримку заявлених позовних вимог.
Одночасно з вказаними запереченнями позивач подав заяву про збільшення позовних вимог, згідно з якою просить суд визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо непроведення остаточного розрахунку при звільненні у день звільнення зі служби в поліції та стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні за період з 01.12.2023 по 01.06.2024 в сумі 334111,90 грн.
Ухвалою суду від 27.02.2025 вказану заяву прийнято до розгляду заяву, а відповідачу роз'яснено право подати пояснення, доводи та міркування стосовно уточнених позовних вимог відповідно до ч. 3 ст. 44 КАС України.
Після цього інших заяв (клопотань, пояснень) від сторін до суду не надходило.
Відповідно до ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Вивчивши матеріали справи у їх сукупності, оцінивши наведені сторонами доводи, суд встановив, що наказом ГУНП у Вінницькій області № 175 о/с від 01.12.2023 позивача звільнено з роботи з посади заступника начальника сектору поліцейської діяльності № 1 відділення поліції № 2 Вінницького районного управління поліції ГУНП у Вінницькій області та зі служби в поліції за пунктом 7 частини першої статті 77 Закону України "Про національну поліцію" (за власним бажанням).
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 16.05.2024 у справі № 120/2703/24, яке залишене без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10.10.2024, визнано протиправною бездіяльність ГУНП у Вінницькій області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018, 2019, 2020, 2021, 2022 та 2023 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 01.12.2023. Зобов'язано ГУНП у Вінницькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018, 2019, 2020, 2021, 2022 та 2023 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 01.12.2023.
28.11.2024 на виконання вищезазначеного судового рішення відповідач здійснив виплату позивачу коштів в сумі 70806,82 грн як компенсацію невикористаних за час служби днів додаткової відпустки для учасника бойових дій.
Після цього позивач звернувся до відповідача з вимогою щодо виплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.12.2023 по 01.06.2024. Однак отримав відмову, а тому за захистом своїх прав та інтересів звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується такими мотивами.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Законом, що визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України є Закон України від 02.07.2015 за № 580-VIII "Про Національну поліцію" (далі ? Закон № 580-VIII).
За пунктом 4 частини десятої статті 62 Закону № 580-VIII поліцейський своєчасно і в повному обсязі отримує грошове забезпечення та інші компенсаційні виплати відповідно до закону та інших нормативно-правових актів України.
Згідно з частинами першою, другою статті 94 Закону № 580-VIII поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається Кабінетом Міністрів України залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення поліцейських врегульовано Постановою Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 за № 988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції" (далі ? Постанова № 988) та наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 за № 260 "Про ствердження Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання", зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29.04.2016 за № 669/28799 (далі ? Порядок № 260).
Грошове забезпечення, виплачене поліцейському несвоєчасно або в меншому розмірі, ніж належало, виплачується за весь період, протягом якого поліцейський мав на нього право, але не більше ніж за три роки, що передували зверненню за одержанням грошового забезпечення. Виплата одноразових додаткових видів грошового забезпечення здійснюється, якщо звернення про їх отримання надійшли до закінчення трьох років з дня виникнення права на їх отримання (пункт 11 розділу I Порядку № 260).
Згідно з пунктом 12 розділу I Порядку № 260 звернення поліцейського щодо неправильної виплати грошового забезпечення розглядаються в установленому законодавством України порядку.
Приписами пункт 15 розділу I Порядку № 260 визначено, що при прийнятті на службу до Національної поліції грошове забезпечення поліцейським нараховується з дня призначення на посаду. У разі звільнення зі служби грошове забезпечення поліцейським виплачується по день їх звільнення зі служби в поліції включно.
З огляду на вищевказані норми спеціального законодавства, які регулюють виплати грошового забезпечення поліцейським, порядок виплати їм середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачено ні Законом України "Про Національну поліцію", ні вказаним Порядком № 260.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України (далі ? КЗпП України), у якому визначені основні трудові права працівників.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні викладався, зокрема, у постановах Верховного Суду від 02.02.2023 у справі № 460/10582/21, від 14.07.2022 у справі № 620/3095/20, від 28.10.2020 у справі № 240/222/20, від 04.09.2020 у справі № 120/2005/19-а, від 09.10.2020 у справі № 580/3988/19, від 03.08.2021 у справі № 580/278/19.
Так, статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов'язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
26.02.2020 Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у справі № 821/1083/17 у якій дійшла висновку про те, що немає жодних підстав вважати, що Європейський суд з прав людини (далі ? ЄСПЛ) у рішенні від 08.04.2010 у справі "Меньшакова проти України" надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15.09.2015 провадження № 21-1765а15). Вказане рішення ЄСПЛ не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15.09.2015 у справі № 21-1765а15.
Разом з тим, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у вищезазначеній постанові, статтею 116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Як видно з матеріалів справи, наказом № 175 о/с від 01.12.2023 позивача звільнено з роботи зі служби в поліції на підставі пункту 7 частини першої статті 77 Закону України "Про національну поліцію" (за власним бажанням).
Водночас лише 28.11.2024 на виконання рішення суду № 120/2703/24 від 16.05.2024 відповідач виплатив позивачу належні йому при звільненні кошти в сумі 70806,82 грн, а саме компенсував невикористані ним під час служби дні додаткової відпустки.
Відтак період затримки розрахунку при звільненні позивача зі служби в поліції становить 364 календарні дні за періцод з 01.12.2023 по 28.11.2024.
Згідно з довідкою ГУНП у Вінницькій області про доходи № 16484-2025 від 24.01.2025, наданою відповідачем на вимогу суду, середньоденний заробіток позивача на момент звільнення становив 1010,10 грн.
Відтак за період з 01.12.2023 по 28.11.2024 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 367676,40 грн (1010,10 грн х 364 календарні дні).
Поряд з цим суд враховує, що 19.07.2022 набрав чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX від 01.07.2022, яким викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України, а саме встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців.
Верховний Суд у постановах від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22 та від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22 наголосив на тому, що з 19.07.2022 стаття 117 КЗпП України діє у редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-ІХ. Відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
На дату звернення позивача до суду з цим позовом стаття 117 КЗпП України діяла в редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-ІХ, а отже, саме у такій редакція вона підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
З цим також погоджується сам позивач, який просить суд стягнути з відповідача середній заробіток за період з 01.12.2023 по 01.06.2024, тобто за шість місяців з дня звільнення зі служби з Головного управління Національної поліції в Вінницькій області.
Відтак, хоча загальний період затримки остаточного розрахунку з позивачем становить 364 календарні дні, максимальний розмір грошового забезпечення, який може бути виплачено за наявності підстав, передбачених статтею 117 КЗпП України, є еквівалентним середньому розміру грошового забезпечення позивачу за шість місяців (з 01.12.2023 по 01.06.2024), що становить 184 календарних днів.
Відповідно, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в цьому разі становить 185858,40 грн (1010,10 грн х 184 календарних днів).
При цьому, враховуючи правову позицію Верховного Суду, викладену, зокрема, у вже згаданій постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22, суд не застосовує критеріїв зменшення розміру відшкодування.
Також суд зазначає, що позивач подав заяву про збільшення позовних вимог, у якій самостійно визначив іншу суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Водночас суд із таким розрахунком відповідача не погоджується та зауважує, що позивач для його проведення помилково використав довідку № 16484-2025 від 24.01.2025 про нараховане та виплачене грошове забезпечення в місяці звільнення, а саме за грудень 2023 року, до якої включено, зокрема, одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби в поліції в сумі 146338,00 грн та компенсацію за невикористану відпустку в сумі 123232,00 грн.
Натомість належною в цілях визначення спірної суми середнього заробітку суд вважає довідку про доходи № 16484-2025 від 24.01.2025, яка видана відповідачем на виконання вимог ухвали суду від 17.01.2025 про відкриття провадження у справі відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 02.02.1995 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної палти".
При цьому судом не встановлено підстав дійти висновку, що середньомісячна та середньоденна заробітна плата позивача згідно із вказаною довідкою визначені відповідачем неправильно.
Отже, середнє грошове забезпечення позивача за час затримки розрахунку при звільненні в межах визначеного статтею 117 КЗпП України шестимісячного терміну становить 185858,40 грн.
Водночас ця сума є тією сумою коштів, з яких у подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.11.2018 у справі № 805/1008/16-а.
Відповідно до положень частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (стаття 90 КАС України).
Таким чином, перевіривши доводи сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що заявлений позов належить задовольнити частково у спосіб визнання протиправними дій відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 01.12.2023 по 28.11.2024 в межах визначеного законом шестимісячного терміну в сумі 185858,40 грн.
Водночас, обираючи спосіб захисту порушених прав та інтересів позивача у спірних правовідносинах, суд враховує норми статей 5, 245 КАС України та вважає невідповідними таким нормам і в цілому обставинам справи позовні вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зі служби.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат пов'язаних з розглядом справи не встановлено, питання про розподіл судових витрат у цій справі не вирішується.
Керуючись ст.ст. 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції в Вінницькій області щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Вінницькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за затримку у проведенні остаточного розрахунку при звільненні в сумі 185858 (сто вісімдесят п'ять тисяч вісімсот п'ятдесят вісім) гривень 40 коп за період з 01.12.2023 по 28.11.2024 (в межах визначеного законом шестимісячного терміну).
В решті позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо справу розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Інформація про учасників справи:
1) позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 );
2) відповідач: Головне управління Національної поліції в Вінницькій області (код ЄДРПОУ 40108672, місцезнаходження: вул. Театральна, 10, м. Вінниця, 21050).
Повне рішення суду складено 24.03.2025.
Суддя Сало Павло Ігорович