Номер провадження: 33/813/777/25
Номер справи місцевого суду: 522/1158/24
Головуючий у першій інстанції Переверзева Л. І.
Доповідач Громік Р. Д.
17.03.2025 року м. Одеса
Суддя Одеського апеляційного суду: Громік Р.Д.
за участю секретаря: Скрипченко Г.В.,
за участі:
захисника Туровця О.В.
розглянувши матеріали справи про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судді Приморського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2024 року, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 130 ч. 1 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік; стягнено з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір в розмірі 605 гривень 60 копійок,
З протоколу серії ААД № 733869 від 10.01.2024 вбачається, що 09 січня 2024 року о 22-й годині 35 хвилин в м. Одеса по вул. Преображенська, 25, гр. ОСОБА_1 передав транспортний засіб Volvo XC60, д.н.з. НОМЕР_1 , в керування водію ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , котра керувала в стані алкогольного сп'яніння, згідно висновку КНП «ООМЦПЗ» ООР та протоколу ААД № 732525 за ст. 130 ч.1 КУпАП, чим порушив вимоги п.2.9 (г) Правил дорожнього руху, за що відповідальність передбачена статтею 130 ч.1 КУпАП.
Постановою судді Приморського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2024 року ОСОБА_1 визнано винним у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 130 ч. 1 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік; стягнено з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір в розмірі 605 гривень 60 копійок.
Не погодившись із постановою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову постанову, якою провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв'язку із відсутністю події і складу адміністративного правопорушення, посилаючись при цьому на порушення норм матеріального та процесуального права.
В доводах апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про те, що ОСОБА_1 дійсно передав керування ОСОБА_2 , яка перебувала у стані алкогольного сп'яніння, оскільки матеріали справи не містять підтвердження факту передачі керування.
Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, вивчивши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, апеляційний суд вважає за необхідним апеляційну скаргу задовольнити, а постанову суду першої інстанції - скасувати та постановити нову, виходячи з такого.
Як вбачається протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД № 733869 від 10.01.2024 09 січня 2024 року о 22-й годині 35 хвилин в м. Одеса по вул. Преображенська, 25, гр. ОСОБА_1 передав транспортний засіб Volvo XC60, д.н.з. НОМЕР_1 , в керування водію ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , котра керувала в стані алкогольного сп'яніння, згідно висновку КНП «ООМЦПЗ» ООР та протоколу ААД № 732525 за ст. 130 ч.1 КУпАП, чим порушив вимоги п.2.9 (г) Правил дорожнього руху, за що відповідальність передбачена статтею 130 ч.1 КУпАП.
Відповідно до положень ст. 1 КУпАП завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Постановою Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» передбачено, що при розгляді справ зазначеної категорії необхідно з'ясовувати всі обставини, перелічені у ст. ст. 247, 280 КУпАП. Зміст постанови судді має відповідати вимогам, передбаченим ст. ст. 283, 284 КУпАП. У постанові, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Згідно зі ст. 245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Статтею 280 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Однак, визнаючи ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, суд першої інстанції всупереч вимогам ст. ст. 245, 247, 251, 252, 280 КУпАП належним чином не встановив чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає він адміністративній відповідальності, тобто однобічно розглянув справу, без з'ясування фактичних обставин, що мають істотне значення для її розгляду, та не звернувши уваги на те, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом, що призвело до ухвалення рішення, яке підлягає скасуванню.
Приймаючи рішення по справі суд першої інстанції виходив з того, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, однак апеляційний суд вважає, що вищенаведені докази не можна вважати належними, допустимими та такими, що доводять вину ОСОБА_1 , виходячи з наступного.
Пунктом 2.9г ПДР України встановлено, що водієві забороняється передавати керування транспортним засобом особам, які перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, у хворобливому стані
Так, диспозицією ч.1 ст.130КУпАП передбачена відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, а також за передачу керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Таким чином, для настання відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП, а саме, за передачу керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння чи під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції необхідна наявність сукупності елементів складу адміністративного правопорушення. В даному випадку необхідна наявність таких елементів складу адміністративного правопорушення в сукупності: перебування особи, якій передано керування транспортним засобом, у стані сп'яніння; усвідомлення особою, яка передає керування транспортним засобом того, що ця особа перебуває у стані сп'яніння; добровільна, з власної волі передача керування транспортним засобом.
При цьому, особа може бути притягнута до адміністративної відповідальності лише за наявності в її діях складу адміністративного правопорушення, який має бути встановлений судом тільки після всебічної та повної оцінки всіх доказів по справі.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Перевіривши матеріали справи та дослідивши наявний в матеріалах справи відеозапис, апеляційний суд погоджується із доводами ОСОБА_1 , що матеріали справи не містять достатніх доказів щодо передачі керування ОСОБА_2 , яка перебувала у стані алкогольного сп'яніння.
Із долученого до матеріалів справи відеозапису вбачається, що після того як ОСОБА_1 погодився пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння в медичному закладі, останній зі слова (далі пряме цитування): «Тримай ключі і зачекай мене в машині», передав ключі ОСОБА_2 та прослідував до закладу охорони здоров'я з працівниками патрульної поліції, що зафіксовано на 00:27:54-00:27:58 хв (диск 2, назва відеофайлу «01 ААД 733869 ОСОБА_1 ст. 130»).
Відповідно до п.11 Постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 23 грудня 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», допуском до керування транспортним засобом особи, яка не має права ним керувати або перебуває у стані сп'яніння, визнають усну чи письмову згоду, розпорядження, вказівку особи, відповідальної за технічний стан чи експлуатацію цього засобу, про його використання у сфері дорожнього руху таким водієм. Як допуск можна розглядати також мовчазну згоду, видачу маршрутного листа, передачу ключів і документів або керма, не відсторонення водія від керування тощо.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що обов'язковою умовою для визнання факту передачі керування транспортним засобом іншій особі, окрім передачі ключів, є надання особі реєстраційного документа на транспортний засіб.
Однак під час розмови працівника поліції з ОСОБА_2 встановлено, що останній не було передано свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, що зафіксовано на 01:09:40-01:09:54 хв (диск 1, назва відеофайлу «00 ААД 733869 ОСОБА_1 ст. 130»).
Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що залишення ключів від автомобіля ОСОБА_1 обумовлено погодними умовами, оскільки події відбувались 09 січня 2024 року після опадів снігу та в умовах сильного морозу, а також приближенням дії комендантської години, що фізично позбавляло можливості ОСОБА_2 зачекати водія в будь-якому іншому місці.
Тому, залишаючи ключі від автомобіля ОСОБА_2 , ОСОБА_1 дбав про її стан здоров'я, бажаючи, щоб вона чекала його в салоні автомобіля, який можна обігріти, а не для того, щоб ОСОБА_2 сідала за кермо та їхала куди-небудь.
Таким чином, на підставі досліджених матеріалів справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність достатніх доказів для доведення того, що в діях ОСОБА_1 наявні порушення вимог п. 2.9г Правил дорожнього руху, а тому суд апеляційної інстанції доходить висновку про відсутність в його діях складу адміністративного правопорушення , передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Доказів на спростування доводів сторони захисту матеріали справи не містять.
В свою чергу, суд має обґрунтувати свої висновки лише доказами, які є достатньо переконливими, чітко сформульованими, тобто такими, які не залишають місце сумнівам.
Суд апеляційної інстанції наголошує, що сам обов'язок щодо збирання доказів, відповідно до ч. 2 ст. 251 КУпАП, покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу. Такий висновок неоднаразово висловлений Європейським судом з прав людини.
У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумцій факту.
Доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом, зазначене викладено в п. 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14.02.2008 у справі «Кобець проти України».
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Тягар доведення складу адміністративного правопорушення покладається на адміністративний орган, разом з тим, особа, яка притягається до відповідальності, звільняється від обов'язку доводити свою причетність до скоєння правопорушення. Адміністративні справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення штрафних санкцій має саме суб'єкт владних повноважень (п.110 рішення ЕСПЛ у справі «Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" (Vastberga taxi Aktiebolag and Vulic v. Sweden № 36985/97).
Також, в справі «Пол і Одрі Едвардс проти Об'єднаного Королівства» (№46477/99), Європейський суд з прав людини зазначив, що компетентні органи завжди повинні докладати серйозних зусиль для з'ясування обставин справи і не повинні керуватись необдуманими або необґрунтованими висновками для розслідування, або в якості підстав для прийняття рішень.
У справі «Barbera, Messegu and Jabardo v. Spain» від 06.12.1998 (п. 146) Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоб, виконуючи свої обов'язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи.
Суд зауважує, що в справах проти України Європейський Суд розглядав питання про віднесення правопорушень, передбачених КУпАП, до «кримінального аспекту» в розумінні Конвенції, що, з огляду на суворість передбаченого покарання правопорушення, не є незначним (див. пункт 33 рішення у справі «Гурепка проти України» (F 2)) та такі адміністративні провадженні слід вважати по суті кримінальними і такими, що вимагають застосування всіх гарантій статті 6 Конвенції.
Згідно із ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом та на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що є підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування постанови суду першої інстанції, оскільки зібрані у даній справі докази не підтверджують існування обставин, викладених в протоколі про адміністративне правопорушення, винуватість ОСОБА_1 не доведена поза розумним сумнівом, а тому справа про адміністративне правопорушення підлягає закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, за відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову судді Приморського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2024 року скасувати.
Прийняти нову постанову, якою закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП - у зв'язку із відсутністю складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Постанова остаточна та оскарженню не підлягає.
Суддя Одеського апеляційного суду Р.Д. Громік