24.03.25
22-ц/812/463/25
Єдиний унікальний номер судової справи:490/7575/24 Головуючий суду першої інстанції Чулуп О.С.
Провадження номер 22-ц/812/463/25 Доповідач суду апеляційної інстанції Самчишина Н.В.
Постанова
Іменем України
24 березня 2025 року м. Миколаїв справа № 490/7575/24
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого - судді Самчишиної Н.В.,
суддів: Коломієць В.В., Серебрякової Т.В.,
із секретарем судового засідання - Лівшенком О.С.,
без участі сторін, належним чином повідомлених про день, час і місце судового засідання,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 11 листопада 2024 року, ухвалене у складі головуючого судді Чулупа О.С., в приміщенні того ж суду в м. Миколаєві, за позовом Приватного акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення боргу за спожиту теплову енергію,
встановив:
У серпні 2024 року Приватне акціонерне товариство «Миколаївська теплоелектроцентраль» (далі - ПрАТ «Миколаївська ТЕЦ» або Товариство) подало до суду вищезазначений позов, який обґрунтовувало наступним.
Позивач у своїй господарській діяльності керується Законами України у сфері теплопостачання, в тому числі «Про теплопостачання», «Про житлово-комунальні послуги», «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року №830 «Про затвердження Правил надання послуги теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії» та Методикою розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженою Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22 листопада 2018 року №315 з відповідними змінами.
На підставі пункту 3 частини другої статті 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» позивач є виконавцем послуг з постачання теплової енергії.
Статтею 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що надання послуги з постачання теплової енергії здійснюється виключно на договірних засадах.
Згідно пункту 5 статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» з 01 листопада 2021 року зі співвласниками будинку АДРЕСА_1 діє індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії, який є публічним договором приєднання.
Відповідачі на підставі договору дарування від 14 жовтня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Назаровою О.С., є власниками нежитлових приміщень загальною площею 109,9 кв.м. в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , що складає 86/100 частки ОСОБА_1 та 84/100 частки ОСОБА_2 .
Позивач вказував, що за період з листопада 2021 року по березень 2024 року ним постачалась відповідачам теплова енергія з метою теплозабезпечення нежитлового приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідачам направлялась претензія від 24 квітня 2024 року, якою повідомлялось про наявність заборгованості відповідно до діючого публічного індивідуального договору №3631 та направлявся рахунок для оплати з актом наданих послуг №3631, а також надавався розрахунок, в якому зазначено тариф на опалювальну площу. Претензія залишена відповідачами без задоволення та відповіді.
За період з листопада 2021 року по березень 2024 року включно відповідачам поставлено теплової енергії на загальну суму 22 773,31 грн, яка ними не сплачена.
Посилаючись на викладене, позивач просив стягнути з відповідачів у солідарному порядку 22773,31 грн боргу за спожиту теплову енергію та 3028 грн судового збору.
У відзиві на позов ОСОБА_2 просила відмовити в задоволенні позову. Відповідач зазначила, що представником позивача на підтвердження своїх повноважень надано лише копію довіреності від 01 січня 2024 року з терміном дії до 31 грудня 2024 року, яка не завірена належним чином. Крім того, не надано доказів на підтвердження повноважень голови правління Мирошниченка Д.М. Також зазначила, що розрахунки заборгованості подані позивачем не відповідають номеру договору, містять посилання на існування боргу за спожиту теплову енергію, проте існування боргу нічим не підтверджено. Відповідач вказувала, що розрахунок суми боргу за договором № 3631/1 не завірений належним чином та не відповідає індивідуальному договору. Крім того, індивідуальний договір долучений до позову без номеру та дати. Відповідач також вказував, що до позовної заяви не додано копію договору, укладеного між заявником та боржником, за яким пред'явлено вимогу про стягнення грошової заборгованості. Крім того, позивачем не додано жодних квитанцій про оплату здійснену ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які б підтверджували факт згоди споживача на приєднання до умов договору.
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 11 листопада 2024 року позов задоволено.
Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПрАТ «Миколаївська ТЕЦ» борг за спожиту теплову енергію у розмірі 22 773 грн 31 коп.
Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПрАТ «Миколаївська теплоелектроцентраль» судовий збір у розмірі по 1514 грн з кожного.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з його підставності, доведеності заявлених позовних вимог про стягнення з відповідачів боргу за теплову енергію у визначеному позивачем розмірі.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просили скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Зміст апеляційної скарги ідентичний зі змістом відзиву на позов.
У відзиві на апеляційну скаргу ПрАТ «Миколаївська ТЕЦ», посилаючись на необґрунтованість її доводів, просило залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, оскільки воно є законним та обґрунтованим.
21 березня 2025 року до апеляційного суду від відповідачки ОСОБА_2 надійшли письмові пояснення, в яких вона наполягала на відсутності у ОСОБА_3 повноважень щодо подання позову у справі, яка переглядається, та не завіренні належним чином письмових доказів, посилаючись на відповідні висновки Верховного Суду.
Сторони у судове засідання не з'явилися, будучи належним чином повідомленими про день, час і місце судового засідання.
Від представника позивача - адвокатки Вірченко І.П. надійшла заява про розгляд справи без її участі, в якій вона підтримала доводи викладені у відзиві на апеляційну скаргу.
З огляду на те, що сторони належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, на підставі частини другої статті 372 ЦПК України апеляційний суд вважав, що неявка сторін, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (надалі ЦПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У відповідності до частин 1-5 статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції виходив із доведеності та обґрунтованості позовних вимог.
Колегія суддів погоджується із таким висновком суду, виходячи з наступного.
Судовим розглядом встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 1015 від 28 вересня 2012 року «Про зміну та надання адрес і внесення змін до рішень виконкому міської ради» згідно якого нежитловим приміщенням, розташованим по АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 належать ОСОБА_4 надано нову адресу: АДРЕСА_1 .
Судом досліджено рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради №1023 від 28 вересня 2012 року «Про оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна за фізичними особами» з якого вбачається, що згідно з договором купівлі-продажу від 30 листопада 2005 року громадянка ОСОБА_4 є власником нежитлових приміщень кафе по АДРЕСА_3 . Згідно із свідоцтвом про право власності від 29 липня 2004 року ОСОБА_4 є власником нежитлових приміщень промислового магазину по АДРЕСА_2 . Згідно з рішенням виконкому Миколаївської міської ради від 28 вересня 2012 року нежитловим приміщенням по АДРЕСА_3 та АДРЕСА_2 , які належать ОСОБА_4 надана нова адреса: АДРЕСА_1 . Вказаним рішенням вирішено оформити право власності на нежитлові приміщення загальною площею 616,9 кв.м. в підвалі та на першому поверсі житлового будинку за літ. А-4, які розташовані по АДРЕСА_1 за громадянкою ОСОБА_4 .
Відповідачі згідно договору дарування від 14 жовтня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Назаровою О.С., є власниками нежитлових приміщень загальною площею 109,9 кв.м. в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , що складає 86/100 частки ОСОБА_1 та 84/100 частки ОСОБА_2 .
Будинок за адресою: АДРЕСА_1 , де розташовані нежитлові приміщення відповідачів, обладнано централізованою системою опалення, теплопостачання.
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».
Суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень або будинків та балансоутримувачі, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачами, виконавцями або виробниками послуг.
Аналіз змісту та підстав поданого позову свідчить про те, що спір між сторонами виник щодо виконання умов договору про надання послуг постачання теплової енергії.
Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року №2189-VІІІ.
Згідно статті 1 цього Закону житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг
Пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено право споживача одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пункт 5 частини другої статті 7 цього Закону обов'язок споживача оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Статтею 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено порядок оплати житлово-комунальних послуг, за яким споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. Структура плати виконавцю комунальної послуги визначається згідно з договором про надання відповідної комунальної послуги, укладеним за вимогами цього Закону. Споживач щомісяця (або з іншою періодичністю, визначеною договором) вносить однією сумою плату виконавцю комунальної послуги.
Законом України «Про теплопостачання» встановлено, що теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.
Постачання теплової енергії (теплопостачання) - господарська діяльність, пов'язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору.
Споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.
Правилами користування тепловою енергією, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 03 жовтня 2007 року №1198, визначено споживача теплової енергії, як фізичну особу, яка є власником будівлі або суб'єктом підприємницької діяльності, чи юридичну особу, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.
Нормами статті 322 ЦК України передбачено, що власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як встановлено на підставі частини п'ятої статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №830 від 21 серпня 2019 року (в редакції постанови № 1022 від 08 вересня 2021 року) (далі - Правил), 01 жовтня 2021 року на офіційному сайті ПрАТ «Миколаївська ТЕЦ» (https://ntec.mk.ua) була опублікована інформація щодо затвердження типового публічного договору приєднання, текст типового індивідуального договору про послуги постачання теплової енергії та форму заяви до нього.
Відповідно до пункту 13 Правил індивідуальний договір вважається укладеним із споживачем, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем.
Фактом приєднання споживача до умов індивідуального договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка за надані послуги, факт отримання послуги.
Як встановлено відповідачі протягом 30 днів з дня опублікування тексту вищенаведеного індивідуального договору на офіційному веб-сайті виконавця послуг (позивача) не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги.
Отже, відповідачами було прийнято (акцептовано) оферту позивача укласти індивідуальний договір шляхом мовчазної згоди в порядку частини 5 статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
Відсутність письмово оформленого договору з постачальником послуг не позбавляє споживача обов'язку сплачувати надані послуги.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року в справі № 6-59цс13 і від 20 квітня 2016 року в справі № 6-2951цс15, та у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року в справі № 750/12850/16-ц і від 06 листопада 2019 року в справі № 642/2858/16.
Постачання теплової енергії відповідачам зафіксовано актом надання послуг №3631, нарядом від 06 листопада 2021 року про підключення опалення за адресою: АДРЕСА_4 , згідно рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 1106 від 29 жовтня 2021 року, нарядом від 17 листопада 2022 року про підключення опалення за адресою: АДРЕСА_4 , згідно рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 626 від 09 листопада 2022 року, нарядом від 22 листопада 2023 року про підключення опалення за адресою: АДРЕСА_4 , згідно рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради №1189 від 08 листопада 2023 року.
Згідно з розрахунком, наданим позивачем, внаслідок невиконання відповідачами своїх зобов'язань зі своєчасної та повної сплати за спожиту теплову енергію, визначеного на підставі вартості щомісячних обсягів спожитої теплової енергії, за період з листопада 2021 року по березень 2024 року утворилася заборгованість в розмірі 22 773,31 грн.
Відповідачі зазначеного розрахунку не спростували та своїх контррозрахунків під час розгляду справи у суді першої інстанції не навели.
Відповідно до положень статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтями 610, 612 ЦК Українипередбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.
Встановивши, що відповідачі є власниками вказаних нежитлових приміщень та з листопада 2021 року фактично отримували надані послуги з теплопостачання, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з останніх вказаної суми заборгованості.
Доводи апеляційної скарги про подання позову особою без повноважень є безпідставними та спростовуються матеріалами справи, а саме копією довіреності від 01 січня 2024 року виданою Головою Правління ПрАТ «Миколаївська ТЕЦ» Мирошниченко Д.М. на ім'я ОСОБА_3 з правом підпису позовних заяв тощо. Також матеріали справи містять належним чином посвідчену копію виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, згідно якої Мирошниченко Д.М. є Головою Правління ПрАТ «Миколаївська ТЕЦ».
При цьому колегія суддів зауважує, що за приписами частини другої статті 60 ЦПК України під час розгляду спорів, що виникають з трудових відносин, а також справ у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених у статті 61 цього Кодексу.
Таким чином, у цивільному процесуальному законі встановлено конкретні випадки, у яких представником у суді, окрім адвоката чи законного представника, може бути інша фізична особа, яка має відповідну цивільну процесуальну дієздатність.
Повноваження таких осіб відповідно до пункту 1 частини першої статті 62 ЦПК України мають бути підтверджені довіреністю фізичної або юридичної особи.
Згідно із пунктом 1 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається заява або скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову визначається у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Ціна позову у розглядуваній справі становить 22 773 грн 31 коп., що не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01 січня 2024 року (3028 грн x 30 = 90 840 грн), а отже розглядувана справа на час подання позову належала до категорії малозначних.
Таким чином представником позивача у розглядуваній справі при поданні позовної заяви у серпні 2024 року могла бути фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років, мала цивільну процесуальну дієздатність, та повноваження якої підтверджені, зокрема, довіреністю.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 грудня 2019 року у справі №826/5500/18 сформувала універсальний принцип, зміст якого полягає у тому, що повернення заяв (скарг) за наявності процесуальної можливості пересвідчитись у наявності в особи повноважень на представництво під час розгляду справи (скарги) ставить під загрозу дотримання завдань судочинства, а також дотримання учасниками справи строків звернення до суду та оскарження судових рішень.
Аналогічний висновок викладений також у постановах Верховного Суду від 28 грудня 2022 року у справі №826/23910/15, від 27 вересня 2023 року у справі №367/1152/23.
Отже колегія суддів звертає увагу на особливості представництва у малозначних справах та вважає, що ОСОБА_3 надала докази на підтвердження повноважень на вчинення дій від імені позивача.
Посилання у письмових поясненнях ОСОБА_2 на постанови Верховного Суду від 28 серпня 2023 року у справі №740/2873/22 (провадження №61-8685св23), ухвали Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі №303/4297/2, Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі №591/2885/23 та від 24 січня 2024 року у справі №686/14725/21, постанови від 04 липня 2023 року Великої Палати Верховного Суду у справі №233/4365/18, провадження №14-96цс21, на увагу не заслуговують, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти лише такі рішення, де аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. У вищезазначених справах та у справі, яка переглядається, різні зміст позовних вимог та фактичні обставини, зокрема, у справі яка переглядається мають місце особливості представництва як у малозначній справі.
Таким чином, на думку колегії суддів відсутні підстави для врахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду, оскільки у цих судових рішеннях, та у справі, що є предметом перегляду, відмінними є, зокрема, встановлені фактичні обставини.
Твердження в апеляційній скарзі про те, що суд першої інстанції в основу судового рішення поклав неналежні докази, подані позивачем, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в суді апеляційній інстанції. Долучені до позову докази, які в основу судового рішення поклав суд, відповідають вимогам частини другої статті 95 ЦПК України, оскільки належним чином завірені копії. Факт отримання послуги відповідачами підтверджується вищенаведеними актами про підключення опалення до будинку.
Аргументи апеляційної скарги щодо відсутності укладеного між сторонами договору про надання послуг з постачання теплової енергії ґрунтуються на хибному розумінні викладених вище положень закону та обов'язків споживача комунальних послуг, які визначені відповідними нормами, а тому не заслуговують на увагу. До того ж, слід зауважити, що навіть відсутність письмового договору не звільняє відповідача від оплати наданих йому послуг, оскільки відповідно до частини першої статті 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають не тільки з угод письмових чи усних, але з дій та вчинків осіб.
Посилання в апеляційній скарзі на недоведеність розміру заборгованості, є безпідставними, оскільки спростовуються наявними у матеріалах справи доказами та встановленими судом фактичними обставинами.
Заперечуючи щодо задоволення позовних вимог, відповідачами, всупереч частини першої статті 81 ЦПК України, не надано доказів на підтвердження відсутності у них заборгованості, як і не надано доказів на спростування поданого позивачем розрахунку заборгованості, в тому числі і не подано власного розрахунку заборгованості.
Статтею 27 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що у разі ненадання, надання не в повному обсязі або неналежної якості комунальних послуг споживач має право викликати виконавця комунальних послуг (його представника) для перевірки кількості та/або якості наданих послуг. За результатами перевірки якості надання комунальних послуг або якості послуг з управління багатоквартирним будинком складається акт-претензія, який підписується споживачем та виконавцем комунальної послуги або управителем (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком). Акт-претензія складається виконавцем комунальної послуги або управителем (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком) та споживачем і повинен містити інформацію про те, в чому полягало ненадання, надання не в повному обсязі або неналежної якості комунальної послуги або послуги з управління багатоквартирним будинком, дату (строк) її ненадання, надання не в повному обсязі або неналежної якості, а також іншу інформацію, що характеризує ненадання послуг, надання їх не в повному обсязі або неналежної якості.
Виконавець комунальної послуги або управитель (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком) протягом п'яти робочих днів вирішує питання щодо задоволення вимог, викладених в акті-претензії, або видає (надсилає) споживачу обґрунтовану письмову відмову в задоволенні його претензії. У разі ненадання виконавцем (управителем) відповіді в установлений строк претензії споживача вважаються визнаними таким виконавцем (управителем).
Однак в матеріалах справи відсутні акти-претензії, складені за зверненнями відповідачів за адресою місцезнаходження спірних нежитлових приміщень, які б підтверджували ненадання позивачем послуги постачання теплової енергії чи надання таких неналежної якості.
Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, щоПрАТ «Миколаївська ТЕЦ» надавалися житлово-комунальні послуги з постачання теплової енергії у нежитлові приміщення, які належать ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , однак у зв'язку з неналежним виконанням обов'язку щодо сплати за надання таких у них виникла заборгованість за період з листопада 2021 року по березень 2024 року в розмірі 22 773 грн 31 коп., яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користьПрАТ «Миколаївська ТЕЦ».
Отже, доводи апеляційної скарги зводяться до власного тлумачення заявниками норм права, між тим такі доводи спростовуються матеріалами справи та нормами права, що регулюють спірні правовідносини, а тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.
Згідно положень статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без зміни, то нового розподілу судових витрат апеляційний суд не здійснює.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 375, 381, 382 ЦПК України, суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Центрального районного суду м.Миколаєва від 11 листопада 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.
Головуючий Н.В. Самчишина
Судді: В.В. Коломієць
Т.В. Серебрякова
Повна постанова складена 24 березня 2025 року.