Справа № 446/2943/24 Головуючий у 1 інстанції: Котормус Т.І.
Провадження № 33/811/304/25 Доповідач: Партика І. В.
18 березня 2025 року Львівський апеляційний суд у складі: судді Партики І.В, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 12 лютого 2025 року, щодо ОСОБА_1 ,
встановив:
цією постановою, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП і накладено стягнення у виді штрафу в розмірі тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17000 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 605,60 грн.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , 18 грудня 2024 року о 00:38 год., по вулиці Львівській, 27А, в місті Кам'янка-Бузька, Львівського району, Львівської області керував транспортним засобом марки «Honda CRY», НОМЕР_1 з явними ознаками алкогольного сп'яніння (різкий запах алкоголю з ротової порожнини, почервоніння очей, тремтіння пальців рук, поведінка яка не відповідає обстановці). Від проходження огляду на місці за допомогою спеціального пристрою та медичного огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку водій відмовився.
Такими діями ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Не погоджуючись з даною постановою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, закрити провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.
В доводах апеляційної скарги зазначає, що з постановою місцевого суду він не погоджується.
Наголошує, що протокол про адміністративне правопорушення складено виключно на припущеннях працівників поліції, жодними даними не підтверджено, що він перебував в стані алкогольного сп'яніння.
Повідомляє, що він є діючим військовослужбовцем, не втікав від працівників поліції, окрім того не керував транспортним засобом в стані сп'яніння.
ОСОБА_1 у судове засідання апеляційного суду, призначене на 18 березня 2025 року не прибув, належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, клопотання про відкладення розгляду справи не подавав, про причини неявки не повідомив.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожна особа має право на справедливий суд.
Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Відповідно до положень ст. 268 КУпАП, неявка особи, відносно якої складено протокол не перешкоджає розгляду справи.
Частиною 4 ст. 294 КУпАП передбачено, що апеляційний перегляд здійснюється суддею апеляційного суду протягом двадцяти днів з дня надходження справи до суду.
З метою забезпечення розумних строків розгляду справи, з урахуванням належного повідомлення про судове засідання, апеляційний суд вважає за можливе проводити апеляційний розгляд у відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.
Вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що подана апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи із наступного.
Згідно з вимогами ч. 7 ст. 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно зі ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтею 251 КУпАП визначено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису та інше, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
При цьому, з урахуванням вимог ст. 252 КУпАП, докази повинні оцінюватися за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.
Відповідно до ч. 2 ст. 251 КУпАП обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29 червня 2007 р., яке з урахуванням положень статей 8, 9 Конституції України, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є частиною національного законодавства, зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі держави.
Статтею 130 КУпАП України встановлено відповідальність як за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, так і за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Пунктом 2.5 ПДР України встановлено, що водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Тобто об'єктивною стороною правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП є керування транспортним засобом у стані сп'яніння (алкогольного чи наркотичного) або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, а також відмова осіб від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, при розгляді даної справи, дотримався зазначених вимог закону, повно й всебічно з'ясував усі обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.
Висновок суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, є обґрунтованим і відповідає фактичним обставинам справи.
Такий висновок підтверджується сукупністю зібраних і перевірених у судовому засіданні доказів, яким суд першої інстанції дав належну правову оцінку і навів у постанові, а саме:
- даними протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР 1 №199089 від 18 грудня 2024 року (а.с. 1), відповідно до якого ОСОБА_1 , керував транспортним засобом марки «Honda CRV» номерний знак НОМЕР_1 , із явними ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: різкий запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння зіниць очей, тремтіння пальців рук, поведінка, яка не відповідала дійсності, від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу та в медичному закладі відмовилася;
- рапортом працівника поліції (а.с.7) з якого встановлено, що працівниками поліції було зупинено транспортний засіб «Honda CRV» на іноземній реєстрації під час дії комендантської години, а ході опитування у водія було виявлено ознаки алкогольного сп'яніння (різки запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння зіниць очей, тремтіння пальців рук, поведінка, яка не відповідала дійсності), у зв'язку із чим йому було запропоновано пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу - від якого він відмовився ,після чого запропоновано пройти огляд на стан сп'яніння в медичному закладі на який він погодився, проте під час поїздки втік з автомобіля працівників поліції;
- направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакція (а.с. 7), згідно із яким у ОСОБА_2 було виявлено ознаки сп'яніння (різки запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння зіниць очей, тремтіння пальців рук, поведінка, яка не відповідала дійсності), у зв'язку із чим йому запропоновано пройти огляд на стан сп'яніння в медичному закладі;
- відеозаписом, долученим до матеріалів справи, який було досліджено судом, на якому зафіксовано опитування ОСОБА_1 , який перебував за кермом автомобіля «Honda CRV», повідомляв працівників поліції, що відвозив дівчину, під час опитування у нього було виявлено ознаки алкогольного сп'яніння у зв'язку із чим йому запропоновано пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу. Працівниками поліції надано водію герметично запаковану трубочку, перевірено прилад «Драгер», після чого водій намагався затягнути час, здійснював телефонні дзвінки, не виконував розпорядження працівників поліції, окрім того в ході телефонної розмови повідомляв невідомій особі, що він їхав транспортним засобом в стані сп'яніння, радився як краще вирішити дану ситуацію, після чого він відмовився від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу, погодився пройти огляд в медичному закладі, проте не виконував розпорядження працівників поліції.
Твердження апелянта, що протокол про адміністративне правопорушення складено виключно на припущеннях працівників поліції, жодними даними не підтверджено, що він перебував в стані алкогольного сп'яніння, не заслуговують на увагу апеляційного суду, оскільки такі спростовуються матеріалами справи описаними вище за текстом.
Доводи апелянта, що він є діючим військовослужбовцем, не втікав від працівників поліції, окрім того не керував транспортним засобом в стані сп'яніння, не заслуговують на увагу апеляційного суду, оскільки мають формальний характер та спрямовані на ухилення водія від адміністративної відповідальності, не підтверджені жодними доказами.
В апеляційній скарзі не наведено доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції.
При апеляційному перегляді, не встановлено порушень судом першої інстанції вимог ст. ст. 279, 280 КУпАП, докази перевірені на їх допустимість, належність та достатність, відповідно до положення ст. 252 КУпАП, а усі обставини, що мають значення для вирішення справи судом встановлено та правильно кваліфіковано дії ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Накладаючи адміністративне стягнення на ОСОБА_1 , суд першої інстанції дотримався вимог ст.ст. 30, 33 КУпАП, і призначив таке в межах санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП, з урахуванням даних про особу, й інших обставин справи, а також того, що вчинене ним правопорушення є одним із найнебезпечніших правопорушень в сфері безпеки дорожнього руху і найгрубішим порушенням порядку користування правом керування транспортними засобами та становить велику суспільну небезпеку.
Неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які б були підставою для скасування постанови, апеляційним переглядом не встановлено.
Отже, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є необґрунтованими, у зв'язку з чим його апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, як безпідставну, а постанову суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд, -
постановив:
постанову Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 12 лютого 2025 року, про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення залишити без змін, а його апеляційну - без задоволення.
Постанова є остаточна й оскарженню не підлягає.
Суддя Партика І.В.