Справа № 454/3608/24 Головуючий у 1 інстанції: Фарина Л.Ю.
Провадження № 22-ц/811/403/25 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.
20 березня 2025 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Копняк С. М.,
суддів: Бойко С. М., Ніткевича А. В.,
секретар судового засідання - Марко О. Р.,
з участю представника позивача - адвоката Антоніщак Л. М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 28 січня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання об'єктами спільної сумісної власності подружжя: житлового будинку та земельної ділянки,
у жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суду з позовом до ОСОБА_3 в якому просив:
Визнати об'єктами спільної сумісної власності подружжя, набуте за час шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_4 майно, а саме:
- земельну ділянку площею 0, 500 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4624810100:01:012:0431 для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд;
- закінчений будівництвом житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який зданий в експлуатацію, але не зареєстрований в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на частини закінченого будівництвом житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який зданий в експлуатацію, але не зареєстрований в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;
- визнати за ОСОБА_1 право власності на частини земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4624810100:01:012:0431, з цільовим призначенням: для індивідуального житлового, гаражного і дачного будівництва.
Ухвалою підготовчого судового засідання Сокальського районного суду Львівської області від 28 січня 2025 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання об'єктами спільної сумісної власності подружжя щодо житлового будинку АДРЕСА_1 закрито.
Закрито підготовче провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання об'єктами спільної сумісної власності подружжя щодо земельної ділянки 0, 05 га, що розташована у АДРЕСА_1 та визнання за ним права власності на її частину.
Призначено справу до судового розгляду по суті. Про дату, час та місце проведення судового засідання у справі повідомлено учасників справи.
Закриваючи провадження у справі щодо частини позовних вимог, суд виходив з того, що є ухвала Сокальського районного суду від 16 вересня 2024 року, якою закрито провадження у справі № 454/834/23 за аналогічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання об'єктом спільної сумісної власності подружжя житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 у зв'язку з відмовою позивача від позову.
Ухвалу суду в частині закриття провадження у справі оскаржив ОСОБА_1 , подавши в лютому 2025 року через систему «Електронний суд» апеляційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_2 , в якій просить ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 28 січня 2025 року в оскарженій частині скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, постановляючи ухвалу про закриття провадження щодо позовних вимог про поділ житлового будинку, не врахував того, що у справі № 454/834/23 ОСОБА_1 звертався до суду з іншими позовними вимогами, по яких і закрито провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову. Як убачається з судових рішень по справі № 454/834/23, уточнені позовні вимоги у цій справі, які є подібними до позовних вимог у справі, що переглядається, не приймались судом до розгляду. Звертає увагу, що у справі, що переглядається, та у справі № 454/834/23 є інші позовні вимоги щодо житлового будинку. Так, у справі, що переглядається предметом поділу є не тільки житловий будинок, а також належні до нього господарські будівлі, а також обставина, що такий зданий в експлуатацію, але не зареєстрований в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. У справі № 454/834/23 такі позовні вимоги не заявлялись. Тобто у цих справах різні предмети позову. Також у цих справах щодо даних позовних вимог різні і підстави позову. Відтак, немає одночасного співпадіння підстав та предмета позову, що давало би суду можливість для закриття провадження у справі.
В березні 2025 року від ОСОБА_3 через систему «Електронний суд» надійшов відзив на апеляційну скаргу, який підписаний представником ОСОБА_5 , такий мотивований законністю та обґрунтованістю оскарженої ухвали.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити.
До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що у провадженні Сокальського районного суду Львівської області перебувала цивільна справа № 454/834/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання спільної сумісної власності на житловий будинок, зданий в експлуатацію за адресою: АДРЕСА_1 (вид будівництва - нове). Будівельний паспорт 162/14-14.
Згідно позовної заяви ОСОБА_1 просив суд визнати:
- земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 - спільною власністю в рівних частинах;
- новозбудований будинок за адресою: АДРЕСА_1 - спільною власністю в рівних частинах.
У вересні 2023 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Пащук А. І. подав заяву про уточнення позовних вимог, згідно з якою, позивач просив суд:
- визнати будинок за адресою: АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя;
- провести поділ спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , визнавши за ОСОБА_1 право власності на ідеальної частки на будинок за адресою: АДРЕСА_1 .
Аналіз змісту цієї заяви (копія якої направлена відповідачу) свідчить, що нею підстави позову не змінюються, а також те, що в уточнених позовних вимогах не ставиться питання щодо поділу земельної ділянки.
У листопаді 2023 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Пащук А. І. подав заяву, в якій просив прийняти уточнення позовних вимог до розгляду, а розгляд справи проводити у їхній відсутності.
Ухвалою Сокальського районного суду Львівської області від 20 лютого 2024 року закрито підготовче провадження у справі. Призначено справу до судового розгляду.
В описові частині цієї ухвали суду зазначено, що 27 вересня 2023 року позивач подав до суду заяву про уточнення позовних вимог, де просив суд визнати будинок спільною сумісною власністю подружжя та провести поділ спільної сумісної власності подружжя.
В серпні 2024 року у справу як представник позивач вступила адвокат Антоніщак Л. М., яка просила, зокрема, надати їй доступ до справи через систему електронний суд.
У вересні 2024 року через систему «Електронний суд» представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Антоніщак Л. М. подала заяву про відмову від позову, в якій реалізовуючи права, передбачені пунктом 1 частини другої статті 49 ЦПК України, розуміючи наслідки відмови від позову та закриття провадження у справі, які передбачені частиною третьою статті 256 ЦПК України, просила прийняти відмову від позову та закрити провадження по справі.
Ухвалою Сокальського районного суду Львівської області від 16 вересня 2024 року провадження у справі закрито, у зв'язку з відмовою позивача від позову.
Аналіз матеріалів справи № 454/834/23 та даних ЄДРСР свідчить, що ухвала суду від 16 вересня 2024 року у в апеляційному порядку не оскаржувалась.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Діяльність суду при здійсненні судочинства в цивільних справах відбувається у чіткій послідовності, визначеній нормами ЦПК України.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.
Тлумачення пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України свідчить, що підставою для прийняття судового рішення про закриття провадження у справі є наявність іншого рішення суду, яке набрало законної сили та яке ухвалено між тими самими сторонами, про той самий предмет та з тих самих підстав.
У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається (частина друга статті 256 ЦПК України).
Вказана підстава для закриття провадження у справі спрямована на усунення випадків повторного вирішення судом тотожного спору, який вже розглянуто і остаточно вирішено по суті, оскільки після набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав. Також повторне звернення до суду з тотожними вимогами суперечить принципу правової визначеності та є неможливим.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У пунктах 26, 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року в справі № 320/9224/17 (провадження № 14-225цс19) зазначено, що: «за пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України підставою для закриття провадження у справі є, зокрема, вирішення спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав шляхом ухвалення рішення, яке набрало законної сили, або постановлення ухвали про закриття провадження у справі».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року в справі № 761/7978/15-ц (провадження № 14-58цс18) зазначено, що: «позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет позову - це річ, щодо якої виник спір».
Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу» (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, провадження № 12-161гс19)).
Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасно зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Разом із тим, не вважаються зміною підстави позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)).
Отже, суд закриває провадження у справі, якщо в позовах, які розглядаються судами, одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.
Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.
Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках набрання рішенням суду законної сили.
Європейський суд з справ людини у рішеннях від 25 липня 2002 року у справі «Совтрансавто-Холдинг» проти України» та від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії» зазначав, що існує усталена судом практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Аналіз матеріалів справи свідчить про те, що підстави та предмет позову у справі, що переглядається, та у справі № 454/834/23 не є тотожними.
Звертаючись до суду з позовом у справі № 454/834/23 ОСОБА_1 мотивував його тим, що оскільки спільна земельна ділянка, отримана його дружиною ОСОБА_4 у спадок, зареєстрована на останню за спільні кошти, а збудований на ній будинок, введений в експлуатацію в 2017 році, також зведений за їх спільні кошти, такі об'єкти слід визнати їхньої спільною власністю в рівних частинах.
Зміст заяви про уточнення позовних вимог свідчить, що наведені в позовній заяві підстави позову залишились незмінні, а предмет позову змінився, шляхом виключення позовної вимоги щодо земельної ділянки та уточнення вимоги щодо будинку, а саме про визнання його спільною сумісною власністю подружжя та поділу, шляхом визнання за позивачем права власності на ідеальної частки в будинку.
У справі, що переглядається при майже тотожному предметі позову щодо будинку ( у першому випадку - будинок, у справі, що переглядається - будинок з приналежними до нього господарськими будівлями), такий обґрунтований тим, що його будівництво велось не за спільні кошти подружжя, а за доходи позивача, які він отримував у вигляді пенсії, а також за його заощадження, отримані за тривалий час перебування на заробітках за кордоном. Після здачі будинку в експлуатацію, позивач самостійно проводив у ньому ремонті роботи, брав участь у розробці документації, оформленні дозволів. Також позов мотивований тим, що у позивача, який має хронічні захворювання, відсутнє інше житло для проживання
Тобто у цих справах відмінні підстави позову.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає обґрунтованими відповідні доводи скарги у цій частині.
Щодо аргументів скарги про те, що у справі № 454/834/23 ОСОБА_1 звертався до суду з іншими позовними вимогами, по яких і закрито провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову, а саме, що як убачається з судових рішень по справі № 454/834/23, уточнені позовні вимоги у цій справі, які є подібними до позовних вимог у справі, що переглядається, не приймались судом до розгляду, колегія суддів такі відхиляє як безпідставні, виходячи з такого.
Права та обов'язки учасників справи визначені статтею 43 ЦПК України.
Згідно з приписами частини третьої статті 49 ЦПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п'ять днів до початку першого судового засідання у справі.
У постанові Верховного Суду від 09 липня 2020 року у справі № 922/404/19 зазначено, що під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Під збільшенням розміру позовних вимог не може розумітися заявлення ще однієї чи кількох вимог, додатково до викладених у позовній заяві. Неправомірно під виглядом збільшення розміру позовних вимог висувати нові вимоги, які не були зазначені у тексті позовної заяви. Така ж правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10 грудня 2019 року у справі 923/1061/18, від 19 грудня 2019 року у справі № 925/185/19, від 23 січня 2020 року у справі № 925/186/19.
У постанові Верховного Суду 18 травня 2022 року у справі №570/5639/16-ц (провадження № 61-19440св21) зроблено правовий висновок, що зміна предмета позову можлива, зокрема, у такі способи: 1) заміна одних позовних вимог іншими; 2) доповнення позовних вимог новими; 3) вилучення деяких із позовних вимог; 4) пред'явлення цих вимог іншому відповідачу в межах спірних правовідносин. Колегія суддів Верховного Суду у вказаній справі № 570/5639/16-ц не погодилася із висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо повернення заяви про зміну предмета позову і вважає, що позивач має право на уточнення позовних вимог, враховуючи приписи статей 13, 175, 197 ЦПК України, якими передбачено виключне право позивача на визначення предмета та підстав спору, а також способу захисту порушеного права та інтересу. У цьому випадку суди не врахували вимоги статті 189 ЦПК України, за якими одним із завдань підготовчого провадження є остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.
Ураховуючи викладене, позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів - предмета і підстави позову.
Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.
Отже, зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, оскільки у разі одночасної зміни предмета та підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом.
Не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні у ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.
Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Предмет позову кореспондується із способами захисту права, які визначені, зокрема, у статті 16 ЦК України, а тому зміна предмета позову означає зміну вимоги, що може полягати в обранні позивачем іншого/інших, на відміну від первісно обраного/обраних способу/способів захисту порушеного права, в межах спірних правовідносин.
Необхідність у зміні предмета позову може виникати тоді, коли початкові вимоги позивача не будуть забезпечувати чи не повною мірою забезпечать позивачу захист його порушених прав та інтересів.
Зміна предмета позову можлива, зокрема, у такі способи: 1) заміна одних позовних вимог іншими; 2) доповнення позовних вимог новими; 3) вилучення деяких із позовних вимог; 4) пред'явлення цих вимог іншому відповідачу в межах спірних правовідносин.
При цьому збільшити або зменшити розмір позовних вимог можна лише тоді, коли вони виражені у певному цифровому еквіваленті, наприклад, у грошовому розмірі.
Доповнення позовних вимог новими відбувається шляхом зміни предмета позову, а не через збільшення розміру позовних вимог.
Отже, зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, оскільки в разі одночасної зміни предмета і підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом. Не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.
Заяву про зміну предмета або підстав позову можна вважати новим позовом у разі, якщо в ній зазначена самостійна матеріально-правова вимога (або вимоги) та одночасно на її обґрунтування наведені інші обставини (фактичні підстави), які не були визначені позивачем первісно підставою позову та які сукупно дають особі право на звернення до суду з позовними вимогами.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що процесуальним законом не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог. Тому в разі надходження до суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: - подання іншого (ще одного) позову, чи - збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи - об'єднання позовних вимог, чи - зміну предмета або підстав позову.
При цьому при поданні вказаних заяв (клопотань) позивач має дотримуватися правил вчинення відповідної процесуальної дії, недодержання яких тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ЦПК України.
Так, у разі подання будь-якої заяви, передбаченої пунктом 2 частини другої, частинами третьою, четвертою цієї статті, до суду подаються докази направлення копій такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи. Таке надсилання може здійснюватися в електронній формі через електронний кабінет з урахуванням положень статті 43 цього Кодексу. У разі неподання таких доказів суд не приймає до розгляду та повертає заявнику відповідну заяву, про що зазначає в ухвалі (частина п'ята статті 49 ЦПК України).
При цьому, положення ЦПК України не вимагають постановлення самостійної ухвали про прийняття заяви про зміну підстави або предмета позову.
Загальні вимоги до форми та змісту письмової заяви, клопотання, заперечення передбачені статтею 183 ЦПК України.
Суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду. Суд повертає заяву (клопотання, заперечення) її заявнику без розгляду також у разі, якщо вона подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 14 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його (частина четверта статті 183 ЦПК України).
Як убачається з матеріалів справи № 454/834/23 заява про уточнення позовних вимог підписана та подана до суду уповноваженим представником позивача, який не обмежений у вчиненні такої процесуальної дії, прийнята судом, що відображено в ухвалі від 20 лютого 2024 року, новий представник позивача, якому був відомий її зміст, оскільки йому надано доступ до електронної справи за його заявою, в заяві про відмову від позову не повідомив суд про її відкликання чи повернення, відтак відмовився від позову, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог. Ухвалу, постановлену за результатами розгляду заяви про відмову від позову, позивач в апеляційному порядку не оскаржував.
Враховуючи наведене, колегія суддів відхиляє відповідний аргумент апеляційної скарги з цього питання.
Відтак, доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження під час апеляційного розгляду.
Так, суд першої інстанції не у повній мірі проаналізував позовні заяви у справі, яка переглядається, та у справі № 454/834/23, на предмет їх тотожності, не врахував їх обґрунтування, внаслідок чого помилково закрив провадження у справі в частині позовних вимог про визнання будинку об'єктом спільної сумісної власності подружжя та його поділ.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов невірного висновку про закриття провадження у справі.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали (стаття 379 ЦПК України).
Оскільки під час вирішення питання про закриття провадження у справі місцевим судом допущено порушення норм процесуального права, апеляційну скаргу необхідно задовольнити, ухвалу суду в оскарженій частині скасувати, а справу в цій частині направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З урахуванням висновку щодо суті апеляційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат, а не судом апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 379, 382 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,
апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 задовольнити.
Ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 28 січня 2025 року в частині закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання об'єктами спільної сумісної власності подружжя щодо житлового будинку АДРЕСА_1 скасувати.
Справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 24 березня 2025 року.
Головуючий С.М. Копняк
Судді: С.М. Бойко
А.В. Ніткевич