Справа № 147/290/25
Провадження № 33/801/294/2025
Категорія: 327
Головуючий у суді 1-ї інстанції Натальчук О. А.
Доповідач: Войтко Ю. Б.
24 березня 2025 рокум. Вінниця
Суддя Вінницького апеляційного суду Войтко Ю. Б.,
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Тростянецького районного суду Вінницької області від 26 лютого 2025 року у справі про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 , паспорт НОМЕР_1 , виданий 02.09.2008 Замостянським РВ УМВС України у Вінницькій області,
за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП,
встановив:
Постановою судді Тростянецького районного суду Вінницької області від 26 лютого 2025 року ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП, та накладено на неї адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 850 (вісімсот п'ятдесят) гривень на користь держави, а також стягнуто з неї на користь держави судовий збір в розмірі 605 грн 60 коп.
Відповідно до обставин встановлених судовим рішенням, що 17.01.2025 приблизно о 13 год. 20 хв. в с-щі Тростянець по вул. Щаслива, мати ОСОБА_1 ухилялась від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо виховання свого сина ОСОБА_2 , 2011 р.н., а саме допустила ігри, внаслідок яких неповнолітній, стукаючи у двері, спровокував іншого вибити скло дверей у навчальному закладі.
Зазначеними діями ОСОБА_1 вчинила правопорушення, передбачене ч.1 ст.184 КУпАП.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Тростянецького районного суду Вінницької області від 26 лютого 2025 року, а провадження у справі закрити.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції, приймаючи рішення на підставі лише протоколу та пояснень її неповнолітнього сина, не дотримався вимог, передбачених ст. 33, 34 КУпАП.
Зауважує, що з адміністративний протокол не може бути належним доказом у справі, так як з нього неможливо зрозуміти, які саме дії або бездіяльність ставляться матері неповнолітнього сина ОСОБА_2 у провину, а тому вважає, що її необґрунтовано та безпідставно притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 184 КУпАП.
Звертає увагу, що притягнення матері неповнолітньої дитини до адміністративної відповідальності має ознаки дискримінації та завдає їй моральної шкоди, оскільки дитина має також і батька ОСОБА_2 , якого при рівності прав відносно дитини не притягнули до аналогічної відповідальності та не визнали винуватим, що є дискримінаційним порушенням у розумінні у розумінні ст. 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Крім того вказує, що зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД № 673927 від 22.02.2025 неможливо встановити, які саме порушення нею допущено та які саме обов'язки, із передбачених ст. 150 СК України та ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», вона не виконала.
При цьому, фабула протоколу належним чином не розкриває суть інкримінованого ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, адже у ній не зазначено від виконання яких саме обов'язків вона ухилилася, що стало наслідком вчинення її неповнолітнім сином дій щодо інших дітей чи пошкодження дверей. До того ж у протоколі взагалі не зазначено про наявність потерпілої сторони.
Зазначає, що з матеріалів справи неможливо встановити причинний зв'язок між діями (чи бездіяльністю) матері ОСОБА_1 та наслідками, які настали внаслідок поведінки її сина, оскільки беззаперечних доказів вони не містять.
Наголошує на тому, що суд першої інстанції не з'ясував чи повідомлена вона належним чином, та розглянув справу за її відсутності.
Під час апеляційного розгляду справи представник особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 - адвокат Дудін Л. В. підтримав подану апеляційну скаргу у повному обсязі на підставі викладених у ній обставин і просив скасувати постанову суду повністю та закрити провадження у справі щодо ОСОБА_1 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв'язку із відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП.
Перевіривши матеріали провадження про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 за ч.1 ст.184 КУпАП, вислухавши пояснення представника особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 - адвоката Дудіна Л. В., проаналізувавши зміст судової постанови та зіставивши викладені у ній обставини із наявними у матеріалах справи доказами, апеляційний суд дійшов до наступного висновку.
Адміністративне правопорушення - це вчинок, який має форму або дії, або бездіяльності. Проте, щоб вчинок можна було кваліфікувати як адміністративне правопорушення, він повинен мати сукупність юридичних ознак, що визначають склад правопорушення. Наявність усіх ознак правопорушення є єдиною підставою для притягнення правопорушника до відповідальності. Якщо відсутня хоча б одна з ознак правопорушення, особа не може бути притягнута до відповідальності.
Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Так, за положеннями ст. 1 КУпАП завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Згідно з положеннями положень ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Відповідно до ст. 245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Положеннями ст. 280 КУпАП регламентовано, що суд при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення; чи винна дана особа в його вчиненні; чи підлягає вона адміністративній відповідальності; чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність; чи заподіяно майнову шкоду; а також з'ясувати інші підстави для правильного вирішення справи.
Порядок притягнення осіб до адміністративної відповідальності встановлений Кодексом України про адміністративне правопорушення.
Відповідно до положень КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення.
Наявність події та складу правопорушення доводиться шляхом подання доказів.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, які використовуються при нагляді за виконанням правил, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, нормі стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, а також іншими документами.
Визнаючи ОСОБА_1 винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП, суд першої інстанції посилався на дані, які містяться у протоколі про адміністративне правопорушення серії ВАД № 673927 від 22.02.2025, відповідно до якого 17.01.2025 приблизно о 13 год. 20 хв. в селищі Тростянець по вул. Щаслива, мати ОСОБА_1 ухилялась від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо виховання свого сина ОСОБА_2 , 2011 р.н., а саме допустила ігри, внаслідок яких неповнолітній, стукаючи у двері, спровокував іншого вибити скло дверей у навчальному закладі, та на письмові пояснення ОСОБА_2 від 22.02.2024.
Адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 184 КУпАП настає за ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей і тягне за собою попередження або накладення штрафу від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Об'єктом даного адміністративного правопорушення є суспільні відносини у сфері охорони прав та інтересів дитини.
Об'єктивна сторона адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП проявляється у невиконанні батьками або особами, що їх замінюють, обов'язків щодо виховання дітей, а саме: залишення впродовж тривалого строку дитини без будь-якого нагляду; ухилення від виховання дітей (у тому числі незабезпечення відвідування ними школи, контролю за проведенням дозвілля); незабезпечення дитині безпечних умов перебування за місцем проживання чи в іншому місці; невжиття заходів щодо їх лікування; безпідставне обмеження в харчуванні, одязі, інших предметах першої необхідності; штучне створення незадовільних побутових умов тощо.
При цьому, стаття 184 КУпАП за своїм змістом є бланкетною адміністративно-правовою нормою, тобто нормою, яка лише називає або описує правопорушення, а для повного визначення його ознак відсилає до інших нормативно-правових актів, що наповнює норму ст. 184 КУпАП більш конкретним змістом для встановлення тих ознак, які мають значення для правильної правової кваліфікації зазначеного діяння. Тому серед ознак суті такого адміністративного правопорушення обов'язково повинно бути посилання на конкретний нормативно-правовий акт, яким встановлюються відповідні правила та якого не дотрималась особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, порушивши тим самим законодавчі приписи.
Крім того, під ухиленням від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей слід розуміти як пряме невиконання батьками або особами, які їх замінюють, цих обов'язків та свідомого нехтування ними.
Згідно з ч. 1 ст. 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення, крім іншого, зазначаються: місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; інші відомості, необхідні для вирішення справи.
В свою чергу, складений протокол про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 не відповідає вимогам ст. 256 КУпАП, оскільки в ньому не розкрита повністю об'єктивна сторона адміністративного правопорушення, відповідно до ч. 1 ст. 184 КУпАП, тобто не зазначена суть адміністративного правопорушення, про що слушно зауважила апелянт у своїй апеляційній скарзі.
Суд першої інстанції не звернув уваги на невідповідність протоколу про адміністративне правопорушення вимогам ст. 256 КУпАП, в якому не викладено суть адміністративного правопорушення, в тому числі всіх ознак об'єктивної сторони правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП, а саме те, у чому саме полягає ухилення ОСОБА_1 від виконання батьківських обов'язків виховання свого неповнолітнього сина. Натомість протокол містить лише формальне посилання на порушення допущені ОСОБА_1 без конкретизації від яких саме передбачених Законом обов'язків щодо забезпечення необхідних умов виховання свого сина вона ухилилася та без посилання на норму спеціального закону, яким встановлюються відповідні правила та якого не дотрималась особа, яка притягається до адміністративної відповідальності.
При цьому суд зауважує, що за встановленими протоколом обставинами дитина знаходилася в учбовому закладі, тобто під наглядом його персоналу, а допущення ОСОБА_1 ігри дитиною не є тою обставиною, що порушує права та інтереси дитини або не забезпечує необхідних умов її життя, навчання та виховання.
Отже, наявними в справі доказами не доведено поза розумним сумнівом факту ухилення ОСОБА_1 від виконання передбачених законодавством обов'язків по відношенню до сина ОСОБА_2 , що в свою чергу не надає можливості зробити висновок про наявність в її діях складу правопорушення за ч. 1 ст. 184 КУпАП.
Зазначені порушення є підставою для скасування постанови суду першої інстанції.
Приймаючи відповідно до ст. 294 КУпАП нову постанову, суд апеляційної інстанції виходить з того, що в протоколі про адміністративне правопорушення не викладено всіх ознак складу правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП.
При цьому суд не вправі самостійно змінювати на шкоду особі фабулу, зазначену в протоколі про адміністративне правопорушення, яка є викладом обставин складу адміністративного правопорушення, що ставиться у вину особі, винуватість якої у вчиненні правопорушення має доводитися в суді; суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки суд, діючи таким чином, порушує вимоги ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, перебираючи на себе функції прокурора та позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
З огляду на викладене, суд першої інстанції визнав ОСОБА_1 винною у невиконанні обов'язків щодо виховання сина та вчиненні правопорушення за обставин, зазначених у протоколі про адміністративне правопорушення, незважаючи на його невідповідність вимогам ст. 256 КУпАП, і наклав на останню адміністративне стягнення, визначене санкцією ч. 1 ст. 184, що прямо суперечить принципу правової визначеності, закріпленому у численних рішеннях ЄСПЛ (п. 31 рішення від 28.10.2003 у справі «Ракевич проти Росії» (Rakevich v. Russia), заява № 589973/00); п. 109 рішення від 13.12.2001 у справі «Церква Бесарабської Митрополії проти Молдови» (Metropolitan Church of Bessarabia v. Moldova), заява № 45701/99); п. 54 рішення від 23.09.1998 у справі «Стіл та інші проти Сполученого Королівства» (Steel and Others v. the United Kingdom), згідно яких «закон має бути доступним та передбачуваним, що стосується його наслідків, тобто вираженим із достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку».
Зокрема, ЄСПЛ нагадує, що «національне законодавство має з достатньою чіткістю визначати межі та спосіб здійснення відповідного дискреційного права, наданого органам влади, щоб забезпечувати громадянам той мінімальний рівень захисту, на який вони мають право згідно з принципом верховенства права в демократичному суспільстві» (п. 33 рішення від 15.11.1996 у справі «Доменічіні проти Італії» (Domenichini v. Italy), Reports 1996-V).
На національному рівні КСУ в своєму рішенні від 29.06.2010 у справі № 17-рп/2010 за конституційним поданням Уповноваженого ВРУ з прав людини зазначив, що «одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлених такими обмеженнями» (абз. 3 п.п. 3.1 п. 3), а у рішенні від 22.09.2005 № 5-рп/2005 той же Суд вказав, що «із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі» (абз. 2 п.п. 5.4 п. 5).
З огляду на вищенаведене, з урахуванням практики ЄСПЛ та відсутності належних та допустимих доказів на підтвердження винуватості ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення за обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення, вважаю, що факт вчинення останньою правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП, не доведений.
Відповідно до п. 2 ч. 8 ст. 294 КУпАП за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право скасувати постанову та закрити провадження у справі.
Згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції, виходячи з принципу, зазначеному у ст. 62 Конституції України про те, що будь-яке обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, - дійшов до висновку, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є обґрунтованими та наявні підстави для скасування постанови суду з прийняттям нового судового рішення про закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю в діях останньої складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП.
Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 247, ст. 294 КУпАП , апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову Тростянецького районного суду Вінницької області від 26 лютого 2025 року скасувати.
Провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 184 КУпАП щодо ОСОБА_1 закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя апеляційного суду Ю. Б. Войтко