Іменем України
19 березня 2025 року м. Чернігівсправа № 927/167/25
Господарський суд Чернігівської області, в складі судді Романенко А.В., за участю секретаря судового засідання Мігди Р.Ю., за правилами загального позовного провадження в відкритому судовому засіданні розглянув справу
за позовом: Козелецької окружної прокуратури в інтересах держави,
вул. Євгена Лоскота, 1, селище Козелець, Чернігівська область, 17000;
в особі позивача: Чернігівської обласної державної адміністрації,
вул. Шевченка, 7, м. Чернігів, 14000;
до відповідача: Куликівської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області,
вул. Миру, 67, селище Куликівка, Чернігівський район, Чернігівська область, 16300;
предмет спору: про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою
за участю повноважних представників сторін:
від позивача: Дрозд А.С. - діє в порядку самопредставництва юридичної особи згідно з витягом з ЄДРПОУ;
від відповідача: не прибув;
від прокуратури: Кошова І.М. - прокурор.
У судовому засіданні 19.03.2025, Господарський суд Чернігівської області, на підставі частини 1 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, оголосив вступну та резолютивну частини рішення.
21.02.2025, Козелецькою окружною прокуратурою в інтересах держави в особі позивача - Чернігівської обласної державної адміністрації, поданий позов до Куликівської селищної ради з проханням усунути перешкоди власнику - державі, в особі Чернігівської обласної державної адміністрації, в користуванні та розпорядженні земельною ділянкою за кадастровим номером 7422781000:02:005:0001, площею 14,9339 га, шляхом:
- зобов'язання Куликівської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області повернути земельну ділянку за кадастровим номером 7422781000:02:005:0001, площею 14,9339 га, державі в особі Чернігівської обласної державної адміністрації;
- скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності за Куликівською об'єднаною територіальною громадою в особі Куликівської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області на земельну ділянку за кадастровим номером 7422781000:02:005:0001, площею 14,9339 га (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1793916074227);
- скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки за кадастровим номером 7422781000:02:005:0001, площею 14,9339 га.
Позов мотивований тим, що земельна ділянка за кадастровим номером 7422781000:02:005:0001, площею 14,9339 га, в межах якої розташована пам'ятка археології місцевого значення - поселення «Шкарупине» ХІ-ХІІІ ст. н. е., охоронний номер № 3089-Чр, є об'єктом обмеженим у цивільному обороті і може перебувати виключно в державній власності.
Суд прийняв позовну заяву до розгляду за правилами загального позовного провадження, призначив підготовче засідання на 19.03.2025; установив учасникам справи процесуальні строки на подачу письмових заяв по суті спору, про що постановив ухвалу від 24.02.2025.
Відповідач скористався правом на подачу відзиву на позов, у порядку статей 165, 178 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Позов визнав у повному обсязі, просив розглянути справу за відсутності його повноважного представника в судовому засіданні.
19.03.2025, у судове засідання прибули: прокурор та повноважний представник позивача.
Клопотання відповідача про розгляд справи за відсутності його представника задоволене судом, оскільки участь в судовому засіданні є процесуальним правом сторони.
Пунктом 1 частини 2 статті 46 ГПК України передбачене право відповідача визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.
Аналогічне положення зазначене в частині 1 статті 191 ГПК України за якою відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження в справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
Частинами 3, 4 статті 185 ГПК України передбачено, що за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення суду в випадку визнання позову відповідачем. Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення в разі визнання позову проводиться в порядку, встановленому статтями 191,192 цього Кодексу.
Суд розпочав розгляд справи по суті та заслухав повноважного представника позивача та прокурора.
Господарський суд розглянув подані документи і матеріали, з'ясував фактичні обставини справи, дослідив докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, та
Рішенням виконавчого комітету Чернігівської обласної ради народних депутатів від 23.03.1992 № 66 (п. 1 рішення, п. 115 додатку до нього) відповідно до Закону УРСР “Про охорону і використання пам'яток історії та культури» взято під державну охорону пам'ятку археології, розташовану на території області (Куликівський район): поселення “Шкарупине» Х - сер. ХІІІ ст. н.е.
Пам'ятка археології паспортизована 11.11.1991 (охоронний номер 3089-Чр). Відповідно до паспорту пам'ятки поселення “Шкарупине» датоване Х - сер. ХІІІ ст. н. е.
Пам'ятка археології розташована в Чернігівській області, Куликівський район, Жуківська сільська рада, село Жуківка, за 1 км на північний схід від східної околиці села Жуківка та за 2,2 км на північний захід від західної околиці села Вересоч, на березі озера Шкарупине біля лісосмуги. Площа поселення біля 2 га. Культурний шар 0,2 м, містить кераміку ХІ-ХІІІ ст. Поселення виникло в ХІ ст. н.е. і загинуло, судячи з керамічного матеріалу, під час татаро-монгольської навали в середині ХІІІ ст. н.е. Відкрите в 1989 році ОСОБА_1 . Поселення дає додаткові дані про заселеність території Чернігівщини в часи Київської Русі.
До паспорту пам'ятки складений схематичний план з відображенням топонімів, за якими здійснена прив'язка його місця розташування, а також облікова картка пам'ятки археології, в якій продубльована інформація про місце розташування, час виявлення поселення та його площу.
На момент паспортизації пам'ятка перебувала на балансі колгоспу «ім. Калініна» с. Жуківка.
Відповідно до карти землекористування - графічної частини плану роздержавлення земель КСП “ім. Шевченка», у складі земель історико-культурного призначення (археологічні пам'ятки), що на плані позначені по контуру чорними косими лініями на жовтому фоні, під номером 4, відображена земельна ділянка неподалік с. Жуківка Вересоцької сільської ради Куликівського району як поселення “Шкарупине», охоронний номер 3089-Чр.
Вказані відомості також підтверджуються листом Чернігівського обласного історичного музею від 29.03.1993 № 89, за яким на карту землекористування сільськогосподарського підприємства «ім. Шевченка» с. Вересоч Куликівського району нанесені пам'ятки археології із зазначенням їх площі, охоронних зон і номеру за державним обліком станом на 1993 рік.
У 2018 році Київською обласною філією ДП “Центр державного земельного кадастру» розроблено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів) на території Куликівської селищної ОТГ Куликівського району Чернігівської області, з урахуванням Перспективного плану формування територій Чернігівської області, затвердженого розпорядженням КМУ від 12.08.2015 № 899 (в редакції від 01.02.2017 № 57-р, зі змінами від 09.08.2017 № 555-р).
У пояснювальній записці до технічної документації із інвентаризації земель вказано, що відповідно до даних за результатами проведення польових робіт в натурі (на місцевості) встановлена наявність у межах об'єкта інвентаризації обмежень (обтяжень), передбачених Класифікатором обмежень та обтяжень у використанні земельних ділянок (затвердженого наказом Держкомзему від 29.12.2008 № 643), відповідно до додатку 6 Порядку ведення ДЗК (затвердженого постановою КМУ від 17.10.2012 № 1051), зокрема, щодо земельної ділянки Вересоцької сільської ради (порядковий номер 4) площею 14,9339 га встановлена охоронна зона навколо об'єкта культурної спадщини. Аналогічні відомості зазначені в пропозиціях щодо узгодження даних, отриманих у результаті проведення інвентаризації земель з інформацією, що міститься в документах та посвідчує право на земельні ділянки в Державному земельному кадастрі.
Додатками до вказаної технічної документації, зокрема, є:
- технічне завдання на здійснення заходу з інвентаризації земель державної власності з додатком, в якому наведений перелік земельних ділянок, у тому числі площею 14,9339 га на території Вересоцької сільської ради (порядковий номер 4);
- викопіювання з плану землекористування Вересоцької сільської ради про місце розташування земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності на території Вересоцької сільської ради Куликівського району Чернігівської області, яка підлягає інвентаризації для передачі в комунальну власність Куликівської ОТГ (ділянка № НОМЕР_1 площею 14,9339 га), де зазначене місце розташування та орієнтовні межі цієї ділянки, що підлягає інвентаризації;
- довідка з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами угіддями, відповідно до якої земельна ділянка площею 14,9339 га (рілля) відносяться до земель запасу, та має обмеження в вигляді охоронної зони навколо об'єкта культурної спадщини;
- кадастровий план земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, за якими земельній ділянці площею 14,9339 га, розташованій на території Вересоцької сільської ради Куликівського району Чернігівської області, присвоєний кадастровий номер 7422781000:02:005:0001, та відповідно до умовних позначень на кадастровому плані (сірі косі лінії) встановлене обмеження в використанні цією ділянкою на площу 14,9339 га (або 100% від її площі) відповідно до Закону України “Про охорону культурної спадщини», за кодом 01.02.: “охоронна зона навколо об'єкта культурної спадщини»;
- акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель (за наявності), до якого включено земельну ділянку № 4 (Вересоцької сільської ради) площею 14,9339 га за кодом 01.02.: “охоронна зона навколо об'єкта культурної спадщини».
За висновком державної експертизи землевпорядної документації від 12.11.2018 № 3193-18, виданим Держгеокадастром України, визначено підсумкову оцінку результатів державної експертизи, а саме: технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів) на території Куликівської селищної ОТГ Куликівського району Чернігівської області не в повній мірі відповідає вимогам чинного законодавства, встановленим нормам і правилам та повертається на доопрацювання. Серед зауважень до землевпорядної документації вказано про необхідність нанесення меж охоронних зон об'єктів культурної спадщини та меж заказників.
За довідкою до вказаної технічної документації із землеустрою від 26.11.2018 № 296-П, виданою Департаментом культури і туризму національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації, в порядку погодження землевпорядної документації, частина ділянок, що підлягають інвентаризації для передачі в комунальну власність Куликівської селищної ОТГ, розташована на землях історико - культурного призначення, в тому числі на земельній ділянці, що знаходиться на території Вересоцької сільської ради Куликівського району Чернігівської області, порядковий номер 4, розташована частина пам'ятки археології місцевого значення - поселення «Шкарупине» (с. Жуківка), ХІ - сер. ХІІІ ст. н.е., № 3089-Чр, взята на облік за рішенням виконкому Чернігівської обласної Ради народних депутатів від 23.03.1992 № 66.
Повідомлено, що відповідно до частин 2, 6 статті 17 Закону України “Про охорону культурної спадщини», п. 2 статті 83 ЗК України та роз'яснень центрального органу виконавчої влади в сфері охорони культурної спадщини пам'ятки археології та земельні ділянки, на яких вони розташовані, є державною власністю і не підлягають передачі в приватну та комунальну власність. Передача в комунальну чи приватну власність земельних ділянок під пам'ятками археології можлива лише за умови проведення за кошти замовника охоронних археологічних досліджень на всій площі землевідводу в повному обсязі, коли предмет охорони буде вилучений ( частина 1 статті 37, стаття 15 Закону України «Про охорону культурної спадщини»). Земельні ділянки під пам'ятками археології можуть бути передані в оренду або постійне користування за умови укладення охоронного договору на цю частину пам'яток (стаття 23 Закону України «Про охорону культурної спадщини») та проведення охоронних археологічних досліджень у випадку планування будівництва (стаття 37 указаного Закону).
Головним управлінням Держгеокадастру у Чернігівській області 26.11.2018 виданий наказ № 25-9169/14-18-сг, яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, відомості про які відсутні в Державному земельному кадастрі, що розташовані на території Куликівської селищної ради Куликівського району Чернігівської області, загальною площею 2015,4001 га.
Відповідно до інформації Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської ОДА від 02.10.2023 № 15-2398/8, на запит прокурора, східна частина пам'ятки археології місцевого значення поселення «Шкарупине», ХІ - сер. ХІІІ ст. н.е., № 3089-Чр (с. Жуківка), взята на облік рішенням виконкому Чернігівської обласної Ради народних депутатів від 23.03.1992 № 66, розташована на земельній ділянці площею 14,9339 га, за кадастровим номером 7422781000:02:005:0001, проходить в технічній документації із землеутрою щодо інвентаризації земель Куликівської ТГ. Західна частина поселення до ДЗК не внесена.
Як зазначає прокурор, зіставленням викопіювання з планом землекористування Вересоцької сільської ради про місце розташування земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності на території Куликівської селищної ради Куликівського району Чернігівської області, що підлягають інвентаризації для передачі в комунальну власність Куликівської ОТГ (ділянка № НОМЕР_1 , площею 14,9339 га), та схематичного відображення місця розташування поселення “ ІНФОРМАЦІЯ_1 » на проекті роздержавлення земель КСП “ім. Шевченка» Вересоцької сільської ради встановлено, що саме викопіювання в техдокументації виконане за рахунок графічної частини плану роздержавлення земель та співпадає з ним.
Факт розміщення поселення «Шкарупине» на земельній ділянці за кадастровим номером 7422781000:02:005:0001, площею 14,9339 га, підтверджується також планом-схемою, складеним інженером-землевпорядником ОСОБА_2 (кваліфікаційний сертифікат № 001323, виданий 03.01.2013).
Отже, спірна земельна ділянка накладається на земельну ділянку, на якій розташована пам'ятка археології місцевого значення - поселення «Шкарупине» (охоронний № 3089-Чр), що за статтями 53 Земельного кодексу України (далі -ЗК України) та 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини» свідчить про належність цієї земельної ділянки (під пам'яткою) до земель історико-культурного призначення.
19.11.2018, згідно з витягом з Державного земельного кадастру № НВ-0000155822025, на підставі техдокументації із землеустрою щодо інвентаризації земель, 20.10.2018, Київською обласною філією Центру ДЗК, зареєстрована земельна ділянка за кадастровим номером 7422781000:02:005:0001, площею 14,9339 га, як землі сільськогосподарського призначення (16.00.) із видом обмеження в використанні - зона охорони пам?ятки культурної спадщини, площа на яку поширюється обмеження: 14,9339 га.
За наказом Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 21.12.2018 № 25-10009/14-18-сг “Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність», передані Куликівській селищній раді в комунальну власність Куликіської ОТГ земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 8865,4448 га, розташовані за межами населених пунктів на території Куликівської ОТГ Куликівського району Чернігівської області за актом приймання-передачі земельних ділянок.
На підставі акту приймання-передачі від 21.12.2018 ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області, відповідно до наказу від 21.12.2018 № 25-10009/14-18-сг, передало із державної власності, а Куликівська селищна рада прийняла в комунальну власність земельні ділянки, в тому числі: за кадастровим номером 7422781000:02:005:0001, площею 14,9339 га (порядковий номер 69), охоронна зона навколо об'єкта культурної спадщини (площею 14,9339 га).
За рішенням Куликівської селищної ради (20 сесія 7-го скликання) від 21.12.2018 № 482, земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 8865,4448 га, прийняті в комунальну власність Куликівської ОТГ в особі Куликівської селищної ради, що згідно з даними ДЗК розташовані за межами населених пунктів на території Куликівської ОТГ, у тому числі земельну ділянку за кадастровим номером 7422781000:02:005:0001, площею 14,9339 га.
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 406701672, на підставі акту приймання - передачі від 21.12.2018 б/н, рішення 20-ї сесії 7-го скликання Куликівської селищної ради від 21.12.2018 № 482, наказу від 21.12.2018 № 25-10009/14-18-сг ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області, 20.03.2019, вчинено державну реєстрацію права комунальної власності Куликівської селищної ради на земельну ділянку за кадастровим номером 7422781000:02:005:0001, площею 14,9339 га, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1793916074227.
Обґрунтовуючи позовні вимоги прокурор зазначив, що пам'ятка археології місцевого значення - поселення “Шкарупине», ХІ - сер. ХІІІ ст. н.е., взяте під державну охорону рішенням виконавчого комітету Чернігівської обласної Ради народних депутатів від 23.03.1992 № 66 (охоронний № 3089-Чр), розташована на земельній ділянці за кадастровим номером 7422781000:02:005:0001, площею 14,9339 га, відноситься до земель історико-культурного призначення та не може відчужуватись з державної в комунальну або приватну власність.
Надаючи правову оцінку відносинам, що склались між сторонами, суд виходить з наступного.
Щодо підстав представництва інтересів держави прокурором в даній справі.
Прокурором скерований позов до суду в інтересах держави в особі Чернігівської обласної державної адміністрації з метою відновлення законності та становища, яке існувало до порушення права на землі історико-культурного призначення, а також недопущення зміни цільового призначення таких земель та повернення спірної земельної ділянки в власність держави.
У постанові від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що в судовому процесі, держава бере участь у справі, як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями в спірних правовідносинах.
Відповідно до частини 2 статті 84 ЗК України право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
За частиною 5 статті 122 ЗК України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами 3, 4 і 8 цієї статті, в власність або в користування в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або в випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.
З огляду на те, що спірна ділянка перебуває за межами населеного пункту та належить до земель історико-культурного призначення, повноваженнями на розпорядження цією земельною ділянкою, а також і на захист інтересів держави наділена Чернігівська обласна державна адміністрація.
Листом від 05.12.2024 № 50-77-4976вих-24 обласна прокуратура повідомила Чернігівську обласну державну адміністрацію про встановлення незаконності вибуття з державної власності спірної земельної ділянки історико-культурного призначення, на якій розташована пам'ятка археології місцевого значення поселення “Шкарупине», з урахуванням повноважень останньої, як законного власника спірної ділянки, просила повідомити про вжиті заходи до усунення виявлених порушень.
У відповідь на звернення прокурора, Чернігівська обласна військова адміністрація, листом від 31.12.2024 № 01-01-32/18789вих-24 повідомила, що з метою усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельними ділянками під пам'ятками археології та їх повернення в власність держави в особі Чернігівської ОДА, видане доручення від 23.09.2024 № 01-01-05/14222-вих, відповідно до якого організовано роботу щодо належного оформлення земельних ділянок історико-культурного призначення, на яких розташовані пам'ятки археології на території Чернігівської області. На підставі матеріалів, що ідентифікують пам'ятки археології з визначенням їх режиму охорони та використання територій, де вони розташовані, наданих Департаментом культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської ОДА, органи місцевого самоврядування мають забезпечити проведення комплексу робіт із виокремлення частини площ земельних ділянок під пам'ятками археології та приведення в відповідність до норм чинного законодавства України виду цільового призначення таких земельних ділянок із подальшою їх передачею Чернігівській ОДА.
За висновком суду, Чернігівська ОДА, як орган державної влади уповноважений на захист інтересів держави в сфері використання спірної земельної ділянки, будучи належним чином поінформована про суть порушеного права, до цього часу не вжила ефективних заходів з повернення спірної ділянки в власність держави.
Зволікання в поверненні в власність держави спірної земельної ділянки може призвести до її подальшої передачі в користування іншим суб'єктам господарювання з метою використання як земель сільськогосподарського призначення, що зумовить пошкодження об'єкта культурної спадщини (в разі розорювання поверхневого ґрунтового шару).
Обласною прокуратурою, в порядку частини 4 статті 23 Закону України “Про прокуратуру», Чернігівській ОДА направлене повідомлення від 10.02.2025 № 50-77-597вих-25 про подання позову до Господарського суду Чернігівської області про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою за кадастровим номером 7422781000:02:005:0001, площею 14,9339 га, в межах якої розміщено археологічну пам'ятку місцевого значення - поселення «Шкарупине», ХІ - сер. ХІІІ ст. н. е. (охоронний № 3089-Чр).
Наявність у прокурора підстав захисту інтересів держави в межах даної справи сторонами під сумнів не ставиться.
Суд врахував, що правовідносини, пов'язані з вибуттям із державної чи комунальної власності майна, становлять суспільний та публічний інтерес. Протиправне вибуття земель історико-культурного призначення з державної власності порушує інтереси держави, як власника, щодо реалізації, передбаченого частиною 1 статті 319 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) права вільно володіти, користуватися та розпоряджатися таким майном через уповноважений орган виконавчої влади. З наведеного слідує, що при вирішенні даного спору наявний як державний, так і суспільний інтерес.
Щодо порушення виключного права державної власності на спірну земельну ділянку.
Відповідно до частини 2 статті 78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, ЗК України, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
За частиною 1 статті 79 ЗК України земельною ділянкою є частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
За приписами статті 79-1 цього Кодексу формування земельної ділянки і набуття нею статусу об'єкта цивільних прав пов'язується законодавством з визначенням її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.
Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Як вбачається з матеріалів справи, у 2018 році, під час розроблення Київською обласною філією ДП “Центр державного земельного кадастру», на замовлення ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області, техдокументації із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованих на території Куликівської селищної ОТГ Куликівського району Чернігівської області встановлено, що в межах земельної ділянки площею 14,9339 га (якій в подальшому присвоєний кадастровий номер 7422781000:02:005:0001) наявне обмеження в використанні в вигляді охоронної зони навколо об'єкта культурної спадщини (за кодом 01.02.).
Департамент культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської ОДА, погоджуючи дану техдокументацію із землеустрою, у довідці від 26.11.2018 № 296-П, звертав увагу, що на земельній ділянці, яка знаходиться на території Вересоцької сільської ради Куликівського району (ділянка 4), розташована пам?ятка археології місцевого значення, ХІ - сер. ХІІI ст. н. е., поселення “Шкарупине», охоронний № 3089-Чр, що взята на облік за рішенням виконкому Чернігівської обласної Ради народних депутатів від 23.03.1992 № 66. Повідомив, що відповідно до частин 2, 6 статті 17 Закону України “Про охорону культурної спадщини» пам'ятки археології та земельні ділянки, на яких вони розташовані, є державною власністю, і не підлягають передачі в приватну та комунальну власність.
До акту приймання-передачі земельної ділянки сільськогосподарського призначення із державної в комунальну власність від 21.12.2018 (згідно з додатком), за наказом ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 21.12.2018 № 25-10009/14-18-сг, внесене застереження відносно земельної ділянки за кадастровим номером 7422781000:02:005:0001, площею 14,9339 га, щодо обмеження в використанні, а саме: охоронна зона навколо об'єкта культурної спадщини (на всю площу цієї ділянки).
Відповідно до частини 1 статті 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані в власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати в запасі.
За приписами статті 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
Суб'єктом права на землі державної власності, за статтею 80 ЗК України є держава, яка реалізує це право на землі державної власності через відповідні органи державної влади.
Виходячи зі змісту статей 53, 54 ЗК України (в редакції чинній на момент прийняття ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області наказу від 21.12.2018 № 25-10009/14-18-сг), до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам'ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби.
Землі історико-культурного призначення можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності.
Навколо історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, музеїв просто неба, меморіальних музеїв-садиб, пам'яток культурної спадщини, їх комплексів (ансамблів) установлюються зони охорони пам'яток із забороною діяльності, що шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання таких земель.
Порядок використання земель історико-культурного призначення визначається законом.
Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини в сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини в суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь, врегульовані положеннями Закону України “Про охорону культурної спадщини» від 08.06.2000 № 1805-ІІІ, за яким охорона об'єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
За дефініцією, наведеною у статті 1 Закону України № 1805-ІІІ, пам'ятка культурної спадщини (далі - пам'ятка) - об'єкт культурної спадщини, занесений до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, або об'єкт культурної спадщини, взятий на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (не включення) об'єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.
За частиною 2 статті 2 Закону України № 1805-ІІІ археологічний об'єкт культурної спадщини - рештки життєдіяльності людини (нерухомі об'єкти культурної спадщини: городища, кургани, залишки стародавніх поселень, стоянок, укріплень, військових таборів, виробництв, іригаційних споруд, шляхів, могильники, культові місця та споруди, їх залишки чи руїни, мегаліти, печери, наскельні зображення, ділянки історичного культурного шару, поля давніх битв, а також пов'язані з ними рухомі предмети), що містяться під земною поверхнею та під водою і є невідтворним джерелом інформації про зародження і розвиток цивілізації.
Суд установив, що пам'ятка археології місцевого значення поселення “Шкарупине» ХІ -сер. ХІІІ ст. н. е., взята під державну охорону на підставі рішення виконавчого комітету Чернігівської обласної Ради народних депутатів від 23.03.1992 № 66; паспортизована 11.11.1991 (охоронний номер 3089-Чр).
Статтею 17 Закону України № 1805-ІІІ врегульовані питання суб'єктів права власності на пам'ятки. За частинами 1, 2 цієї статті пам'ятка, крім пам'ятки археології, може перебувати в державній, комунальній або приватній власності. Суб'єкти права власності на пам'ятку визначаються згідно із законом. Усі пам'ятки археології, в тому числі ті, що знаходяться під водою, включаючи пов'язані з ними рухомі предмети, є державною власністю.
У свою чергу частина 6 цієї статті визначає, що землі на яких розташовані пам'ятки археології, перебувають у державній власності або вилучаються (викуповуються) в державну власність в установленому законом порядку, за винятком земельних ділянок, на яких розташовуються пам'ятки археології - поля давніх битв.
Отже, діюче законодавство безальтернативно визначає для пам'яток археології та земель, на яких вони розташовані, єдину форму власності - державну, а в випадку, якщо така земельна ділянка не перебуває в державній власності, - остання підлягає обов'язковому вилученню або викупу державою.
За статтею 34 Закону України № 1805-ІІІ території пам'яток, охоронних зон, заповідників, музеїв-заповідників, охоронювані археологічні території належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної та містобудівної документації.
Землі історико-культурного призначення віднесені до особливо цінних земель (частина 1 статті 150 ЗК України).
Частина 1 статті 54 ЗК України передбачає, що землі історико-культурного призначення можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Дана норма встановлює загальне правило відносно форм власності земель віднесених за цільовим призначенням до категорії земель історико-культурного призначення. Натомість спеціальна норма, закріплена в статті 17 Закону України № 1805-ІІІ, передбачає виключення із загального правила, за змістом якої землі на яких розміщені пам'ятки археології перебувають виключно в державній власності.
За висновком суду, до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме положення спеціального нормативно-правового акту, Закону України “Про охорону культурної спадщини» від 08.06.2000 № 1805-ІІІ. Наведене узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду в постанові від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21.
З огляду на наведені обставини, спірна земельна ділянка протиправно вибула з державної власності, оскільки в її межах знаходиться пам'ятка археології місцевого значення, тому ця ділянка не підлягає передачі з державної до комунальної або приватної власності, та належить до категорії земель історико-культурного призначення.
Відповідно до частини 1 статті 32 Закону України № 1805-ІІІ (в редакції чинній на момент прийняття ГУ Держгеокадастром у Чернігівській області наказу № 25-10009/14-18-сг) з метою захисту традиційного характеру середовища окремих пам'яток, їх комплексів (ансамблів), історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій навколо них мають установлюватися зони охорони пам'яток: охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару. Межі та режими використання зон охорони пам'яток визначаються відповідною науково-проектною документацією і затверджуються відповідним органом охорони культурної спадщини. Порядок визначення та затвердження меж і режимів використання зон охорони пам'яток та внесення змін до них установлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики в сфері охорони культурної спадщини.
Водночас, відсутність затвердженої науково-проектної документації з встановлення цільового призначення за категорією земель історико-культурного призначення, визначення меж та режимів використання пам'ятки археології та зон її охорони, за висновком суду, не спростовує факту розташування на спірній ділянці вказаної пам'ятки, що знаходиться під охороною держави.
Щодо належності обраного прокурором способу захисту порушеного права держави.
Статтею 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений в його здійсненні.
За частиною 1 статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина 2 статті 4 ГПК України).
Обраний спосіб захисту має забезпечити ефективне поновлення порушених прав та охоронюваних законом інтересів, або попередити їх порушення на майбутнє.
Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів, визначених частиною 2 статті 16 ЦК України та частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України), є відновлення становища, що існувало до порушення.
Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
Згідно з п. 1 частини 1 статті 2 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Отже, запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права комунальної власності на об'єкт з обмеженою оборотоздатністю територіальною громадою, яка протиправно його набула в комунальну власність, є перешкодою для реалізації державою речових прав на зазначений об'єкт.
Відповідно до частини 3 статті 26 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.
У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи в випадку, передбаченому п. 1 частини 7 статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також в разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені в зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені в зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
Отже, в розумінні положень наведеної норми судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав є належним способом судового захисту, що забезпечує поновлення порушених прав та інтересів особи.
Відповідно до частини 13 статті 79-1 ЗК України та частини 10 статті 24 Закону України “Про Державний земельний кадастр» земельна ділянка припиняє існування як об'єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується, зокрема, в разі скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації.
Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).
За даними Державного земельного кадастру, земельна ділянка за кадастровим номером 7422781000:02:005:0001, площею 14,9339 га, належить до земель сільськогосподарського призначення, за цільовим призначенням - 16.00., вид обмеження в використанні - зона охорони пам'ятки культурної спадщини, площею 14,9339 га.
Відомості про цільове призначення спірної земельної ділянки не впливають на правовий режим ділянки як такої, що належить до земель історико-культурного призначення, оскільки за законом такий правовий режим пов'язаний із фактом перебування на ділянці пам'ятки археології.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 31.07.2019 у справі № 813/4701/16, зазначивши, що земельна ділянка належить до земель історико-культурного призначення за фактом знаходження на ній споруди (будівлі), яка є пам'яткою архітектури. Неприйняття міською радою рішення про зміну цільового призначення цієї земельної ділянки та приведення його в відповідність до дійсного призначення не впливає на правовий режим цієї земельної ділянки як такої, що належить до земель історико-культурного призначення, оскільки, за законом, такий правовий режим пов'язаний з фактом знаходження на ній споруди (будівлі), яка є пам'яткою архітектури, а не з рішенням органу місцевого самоврядування.
Статтею 3 Закону України “Про державний земельний кадастр» закріплені основні принципи, на яких базується Державний земельний кадастр, зокрема, принципи об'єктивності, достовірності та повноти відомостей у Державному земельному кадастрі.
Водночас, суд вважає за доцільне зазначити, що в чинному законодавстві України відсутні механізми щодо самостійного звернення позивача до органів Держгеокадастру із заявою про скасування протиправного запису, який порушує його права, виходячи з обставин, установлених у ході вирішення наявного спору.
Наявність державної реєстрації спірної ділянки в Державному земельному кадастрі порушує права держави, оскільки унеможливлює розпорядження цієї земельною ділянкою, з огляду на що, державна реєстрація земельної ділянки за кадастровим номером 7422781000:02:005:0001, площею 14,9339 га, підлягає скасуванню в судовому порядку, оскільки вказане є єдиним можливим та ефективним засобом захисту прав позивача (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в справі № 924/504/20 від 31.01.2023).
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, були порушені, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Ефективність означає як попередження стверджуваного порушення чи його продовження, так і надання відповідного відшкодування за будь-яке порушення, яке вже відбулося (рішення ЄСПЛ від 26.10.2000 у справі “Кудла проти Польщі» (Kudla v. Poland). У рішенні від 05.04.2005 у справі “Афанасьєв проти України» ЄСПЛ зазначав, що засіб захисту, що вимагається, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.
У справі “East/West Alliance Limited» проти України» (№ 19336/04) суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту в спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією “небезпідставної скарги» та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов'язання за цим положенням. Межі обов'язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як в теорії, так і на практиці (Kudla v. Poland № 30210/96).
Відповідно до статей 8, 124 Конституції України в Україні діє принцип верховенства права. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
В свою чергу, обов'язковість рішення суду, серед іншого закріплена в статті 129 Конституції України, статті 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів».
Суд зазначає, що спірні правовідносини, крім іншого, регулюються Законом України “Про Державний земельний кадастр» та Порядком ведення Державного земельного кадастру (затверджений постановою КМУ від 17.10.2012 № 1051, далі - Порядок № 1051).
Відповідно до частини 10 статті 24 Закону України “Про Державний земельний кадастр» та п. 114 Порядку, державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію в разі, зокрема, ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки, що набрало законної сили в установленому законодавством порядку.
Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).
Враховуючи викладене, для забезпечення державі реальної та безперешкодної можливості реалізувати усі правомочності власника щодо спірної земельної ділянки необхідно усунути перешкоди в користуванні нею шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі та одночасним припиненням речового права територіальної громади в особі Куликівської селищної ради, зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що забезпечить ефективний спосіб захисту порушених прав держави, оскільки усуне стан юридичної невизначеності щодо дійсного власника та цільового призначення цієї ділянки.
Спірна земельна ділянка, що неправомірно вибула з державної власності в комунальну власність Куликівської селищної ради, підлягає поверненню державі в особі Чернігівської обласної державної адміністрації.
Скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації спірної земельної ділянки з припиненням речових прав на неї та припинення існування такого об'єкту цивільних прав, створить передумови для формування нового об'єкту цивільних прав, а саме земельної ділянки в межах території пам'ятки археології.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплює, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), критерії сумісності заходу втручання в право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод такі: 1) чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі; 2) чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті; 3) чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання в право.
Втручання держави в право власності повинно мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.
Якщо можливість втручання в право власності передбачена законом, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання, або для контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.
Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення “суспільного», “публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися “значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправданим за наявності об'єктивної необхідності в формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
У практиці ЄСПЛ, зокрема в рішеннях у справах “Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982, “Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986, “Щокін проти України» від 14.10.2010, “Сєрков проти України» від 07.07.2011, “Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000, “Булвес» АД проти Болгарії» від 22.01.2009, “Трегубенко проти України» від 02.11.2004, “East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014, виокремлено три критерії (принципи), які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно “суспільний», “публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Критерій законності означає, що втручання держави в право власності особи повинне здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Лише факт того, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний.
Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.
Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага - це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе “індивідуальний і надмірний тягар». Одним із елементів дотримання критерію пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.
У справах “Рисовський проти України» (рішення від 20.10.2011, заява № 29979/04), “Кривенький проти України» (рішення від 16.02.2017, заява № 43768/07), пов'язаних із земельними правовідносинами, ЄСПЛ, установивши порушення статті 1 Першого протоколу, зазначив про право добросовісного власника на відповідну компенсацію чи інший вид належного відшкодування в зв'язку з позбавленням права на землю.
Водночас висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а з урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але й самого скаржника. Адже певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування статті 1 Першого Протоколу, можуть бути пов'язані з протиправною поведінкою набувача майна.
Слід наголосити, що з огляду на характер спірних правовідносин не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності відповідача критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.
Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля, водні ресурси є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
За статтями 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти в галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Водночас перебування в комунальній власності земельної ділянки, на якій знаходиться пам'ятка археології, позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як земель державної власності. У цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та в спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).
Отже, правовідносини, пов'язані з вибуттям земель з державної власності, становлять “суспільний», “публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу державної влади, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.
Положеннями статті 152 ЗК України визначено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.
Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
За приписами частин 2, 3 статті 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених законом.
Обов'язок доказування і подання доказів установлений статтею 74 ГПК України, за якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, установлених цим Кодексом.
За приписами частин 1, 2 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідач позов визнав у повному обсязі, зазначив, що наслідки визнання позову йому відомі та зрозумілі.
Відповідно до частини 4 статті 191 ГПК України в разі визнання відповідачем позову, суд, за наявності для того законних підстав, ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову в прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Суд установив, що визнання відповідачем позову не суперечить закону, не порушує права чи інтереси інших осіб. Неправомірність вибуття спірної земельної ділянки з державної власності в комунальну власність Куликівської селищної ради підтверджена матеріалами справи.
Дослідивши наявні матеріали справи, суд дійшов висновку, що вимоги прокурора ґрунтуються на належних, допустимих, достовірних доказах, у розумінні статей 76 - 78 ГПК України, визнані відповідачем, як наслідок, позов підлягає задоволенню в повному обсязі.
Щодо розподілу судових витрат сторін.
При ухваленні рішення в справі, суд у тому числі вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, до яких зокрема належить судовий збір.
За частиною 1 статті 129 ГПК України судовий збір покладається в спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За приписами частини 1 статті 130 ГПК України в разі, зокрема, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні в порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з Державного бюджету України 50 % судового збору, сплаченого при поданні позову.
Наведена норма також закріплена в частині 3 статті 7 Закону України “Про судовий збір».
За платіжною інструкцією від 04.02.2025 № 179 (наявна в матеріалах справи), прокуратурою, за розгляд даного спору, що об'єднує три вимоги немайнового характеру, сплачений судовий збір у розмірі 7267,20 грн.
Оскільки до початку розгляду спору по суті відповідач визнав позовні вимоги в повному обсязі, керуючись наведеними нормами, 50 % судового збору сплаченого за платіжною інструкцією від 04.02.2025 № 179 (наявна в матеріалах справи), в розмірі 3633,60 грн підлягає відшкодуванню прокуратурі за рахунок відповідача. В іншій частині судовий збір підлягає поверненню прокуратурі з Державного бюджету України, за письмовим клопотанням, задоволеного судом ухвалою від 19.03.2025
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, в тому числі належать витрати, пов'язані з залученням спеціаліста (п. 2 частини 3 статті 123 ГПК України).
Матеріалами справи підтверджуються витрати обласної прокуратури на суму 2500,00 грн, понесені з огляду на необхідність залучення спеціаліста, інженера землевпорядника ОСОБА_2 ПП «Елітзем» (кваліфікований сертифікат № 001323, виданий Державним агентством земельних ресурсів України 03.01.2013), з метою доведення факту розташування об'єкту культурної спадщини, пам'ятки археології місцевого значення, в межах спірної ділянки, про що свідчать долучені докази: договір від 09.12.2024 № 102/24, акт від 19.12.2024 № 102/24 здачі-прийняття робіт (надання послуг) та платіжна інструкція від 19.12.2024 № 3712.
За п. 1 частини 4 статті 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються в разі задоволення позову - на відповідача.
Враховуючи, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі, за рахунок відповідача підлягають відшкодуванню судові витрати Чернігівської обласної прокуратури в сумі 2500,00 грн, пов'язані із залученням у даній справі спеціаліста, кваліфікованого інженера-землевпорядника, яким виконані роботи по виготовленню графічних відомостей з позначенням меж та площі пам'ятки археології місцевого значення відносно спірної земельної ділянки.
Керуючись статтями 13, 14, 46, 53, 55, 73 - 80, 86, 129, 165 - 167, 185, 191, 202, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Задовольнити повністю позов Козелецької окружної прокуратури (вул. Євгена Лоскота, 1, селище Козелець, Чернігівська область, 17000; код ЄДРПОУ 02910114) в інтересах держави в особі позивача Чернігівської обласної державної адміністрації (вул. Шевченка, 7, м. Чернігів, 14000; код ЄДРПОУ 00022674) до Куликівської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області (вул. Миру, 67, селище Куликівка, Чернігівський район, Чернігівська область, 16300; код ЄДРПОУ 04412432) про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.
2. Зобов'язати Куликівську селищну раду Чернігівського району Чернігівської області (вул. Миру, 67, селище Куликівка, Чернігівський район, Чернігівська область, 16300; код ЄДРПОУ 04412432) повернути земельну ділянку за кадастровим номером 7422781000:02:005:0001, площею 14,9339 га, державі в особі Чернігівської обласної державної адміністрації (вул. Шевченка, 7, м. Чернігів, 14000; код ЄДРПОУ 00022674).
3. Скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності за Куликівською об'єднаною територіальною громадою в особі Куликівської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області (код ЄДРПОУ 04412432) на земельну ділянку за кадастровим номером 7422781000:02:005:0001, площею 14,9339 га, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1793916074227.
4. Скасувати в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки за кадастровим номером 7422781000:02:005:0001, площею 14,9339 га.
5. Стягнути з Куликівської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області (вул. Миру, 67, селище Куликівка, Чернігівський район, Чернігівська область, 16300; код ЄДРПОУ 04412432) на користь Чернігівської обласної прокуратури (вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000; код ЄДРПОУ 02910114) 3633,60 грн судового збору та 2500,00 грн витрат, пов'язаних із залученням спеціаліста.
Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційна скарга не була подана.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасоване, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови в відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду, відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України, подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні були оголошені лише вступна та резолютивна частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Північного апеляційного господарського суду в порядку визначеному статтею 257 Господарського процесуального кодексу України.
Повне судове рішення складене та підписане 24.03.2025.
Суд звертає увагу учасників справи, що відповідно до приписів частин 5-8 статті 6 та частин 5, 6 статті 242 ГПК України, пунктів 5.6, 5.8, 10, 16, 17, 29, 37 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, учасникам справи (їх представникам), які є користувачами Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, судові рішення в паперовій формі не надсилаються і не вручаються. Суд надсилає такі рішення в електронній формі до електронного кабінету таких осіб, і вони вважаються врученими в день отримання повідомлення про доставку копії судового рішення на офіційну електронну адресу учасника справи (його представника), з якого і починається перебіг процесуального строку, встановленого законом або судом. Обмін процесуальними документами в електронній формі між судом та/або особами, що є (повинні бути) користувачами Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, мають здійснюватися виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.
Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається - http://cn.arbitr.gov.ua/sud5028/.
Суддя А.В. Романенко