Справа № 148/424/25
Провадження №2-а/148/28/25
Іменем України
20 березня 2025 року Тульчинський районний суд
Вінницької області
в складі: головуючого судді Ковганича С.В.
при секретарі Ліванчук А.Ф.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Тульчині в порядку письмового спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , представника позивача - адвоката Кравець Віти Анатоліївни до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення.
Представник позивача ОСОБА_1 - адвоката Кравець Віта Анатоліївна звернулася в суд з вказаним вище позовом. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 12.02.2025 поштовим відправленням №2360000118196 ОСОБА_1 отримав постанову №Т/25/20 від 21.01.2025 за справою про адміністративне правопорушення за ст. 210-1 ч.3 КУпАП, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 полковником ОСОБА_2 .
Згідно вказаної постанови, слідує, що 07.01.2025 в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 було встановлено, що 10.10.2024 відповідно до п.30 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою КМУ від 16.05.2024 №560 (далі - «Порядок»), на ім'я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , була сформована повістка № 545064 та, відповідно до п.30-2 Порядку, була надіслана ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до повістки № 545064 від 10.10.2024 року, ОСОБА_1 , повинен був з'явитися 20.10.2024 до ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_2 , з метою уточнення даних. Даний виклик ОСОБА_1 проігнорував та у зазначену на повістці дату, час та місце не прибув, тим самим не виконав свій обов'язок, порушив абз.3 п.10 ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», п.1, п.3 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Факт належного оповіщення ОСОБА_1 про його виклик до ІНФОРМАЦІЯ_2 , у відповідності до пп.2 п.41 Порядку, підтверджується Довідкою про причини повернення/досилання Ф.20 від 19.10.2024 року з відміткою «Повернення Відправнику Відсутність адресата за вказаною адресою» та відстеженням поштового відправлення № 0600295598031, зокрема згідно даного трек - номеру 17.10.2024 була невдала спроба вручення адресату вказаної повістки, що становить собою склад правопорушення, передбаченого ст. 210-1 ч.3 КУпАП у зв'язку із чим позивача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17000 грн.
Позивач не погоджується з постановою №Т/25/20, оскільки будь-яких повідомлень Укрпошти про надходження на його ім'я за його адресою поштового відправлення, а саме: повістки йому не надходило. Згідно даних Тимчасового посвідчення військовозобов'язаного № НОМЕР_1 , перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_4 з 20.04.2023, військове звання: солдат, склад: рядовий, ВОС: НОМЕР_2 , 20.04.2023 року пройшов ВЛК та визнаний обмежено придатним до військової служби пр.№61 ст.15б ІІ Нак МОУ, зарахований у запас, підлягає повторному медичному огляду 20.04.2028. Вчасно уточнив свої дані безпосередньо в ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Неодноразово, за заявами позивача, йому надавалась відстрочка, відповідно до ч.1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», як такому, що здійснює догляд за своїм братом, який є інвалідом ІІ групи внаслідок психічних розладів. Окрім того, позивачу кожного місяця переписувалась повістка на уточнення даних, за якими він постійно прибував, і 18.10.2024 також був в ІНФОРМАЦІЯ_4 і йому не повідомляли, що є необхідність прибути 20.10.2024, а навпаки виписали наступну повістку на уточнення даних на 18.11.2024, потім була повістка на 04.01.2025, а потім на 07.01.2025, коли і склали протокол. Також, представник позивача зазначив, що відповідачем не вказано обґрунтованих доказів вчинення адміністративного правопорушення, які могли б спростувати чи підтвердити адміністративне правопорушення за ст. 210-1 ч.3 КУпАП.
Вважають, що постанова №Т/25/20 по справі про адміністративне правопорушення від 21.01.2025 винесена начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 210-1 ч.3 КУпАП та накладання штрафу у сумі 17000 грн., незаконною, такою, що підлягає скасуванню, а провадження у справі підлягає закриттю у зв'язку із відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Також просить поновити строки на оскарження постанови №Т/25/20від 21.01.2025 у зв'язку із тим, що постанова отримана ОСОБА_1 не в день її винесення, а 12.02.2025, поштовим відправленням №2360000118196. Вважає, що ОСОБА_1 пропустив 10-денний строк звернення до суду з цим позовом з поважних причин.
В судове засідання сторони не викликалися, у зв'язку з чим у відповідності з ч.4 ст. 229 КАС України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Клопотання учасників провадження до суду про розгляд справи з викликом сторін до судового засідання не надходило.
Відповідач - представник ІНФОРМАЦІЯ_1 відзиву на позов та доказів у разі заперечення проти позовних вимог не надав.
Дослідивши усі докази по справі і оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, суд дійшов наступного висновку.
Згідно із ст.5 ч.1 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
В силу ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
З матеріалів справи встановлено, що 21.01.2025 начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 полковником ОСОБА_2 винесено відносно позивача ОСОБА_1 постанову №Т/25/20 по справі про адміністративне правопорушення, за ст. 210-1 ч.3 КУпАП. Згідно даної постанови 10 жовтня 2024 року, відповідно до п.30 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №560 (далі - «Порядок»), на ім'я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , була сформована повістка № 545064 та, відповідно до п.30-2 Порядку, була надіслана ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до повістки № 545064 від 10.10.2024, ОСОБА_1 , повинен був з'явитися 20.10.2024 до ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_2 , з метою уточнення даних. Даний виклик ОСОБА_1 проігнорував та у зазначену на повістці дату, час та місце не прибув, тим самим не виконав свій обов'язок, порушив абз.3 п.10 ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», п.1, п.3 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Факт належного оповіщення ОСОБА_1 про його виклик до ІНФОРМАЦІЯ_2 , у відповідності до пп.2 п.41 Порядку, підтверджується Довідкою про причини повернення/досилання Ф.20 від 19.10.2024 року з відміткою «Повернення Відправнику Відсутність адресата за вказаною адресою» та відстеженням поштового відправлення № 0600295598031, зокрема згідно даного трек - номеру 17.10.2024 була невдала спроба вручення адресату вказаної повістки, що становить собою склад правопорушення, передбаченого ст. 210-1 ч.3 КУпАП у зв'язку із чим позивача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17000 грн. (а.с.11,12).
Правомірність та обґрунтованість вказаної постанови є предметом спору у даній справі.
Відповідно до ст. 287 КУпАП, постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено.
Згідно ст. 2 ч.1 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як визначено ст. 6 ч.1 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно зі статтею 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Відповідно до статті 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210,210-1,211(крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України). Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Особливий період діє в Україні з моменту оприлюднення Указу Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію». Відповідного рішення про переведення державних інституцій на функціонування в умовах мирного часу Президент України не приймав, а тому дію особливого періоду не припинено.
Таку правову позицію щодо тлумачення поняття «особливий період» Верховний Суд сформулював у постановах від 11.04.2019 (провадження № 51-9182км 18), від 14.02.2018 (провадження № 61-4157св18 та № 61-3951св18), від 20.02.2018 (провадження № 61-4255св18), від 25.04.2018 (провадження № 61-1664св17), від 21.02.2019 (провадження № 51-7411км 18).
24 лютого 2022 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 2102-ІХ, яким затверджено указ Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», відповідно до якого в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року. Строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався відповідними Указами Президента України та діє на теперішній час.
Обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації передбачені статтею 22 Закону України № 3543 «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі Закон № 3543).
Частиною 1 ст.210-1 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Відповідно до ст.210-1 ч.3 КУпАП за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період - передбачено стягнення у виді штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно ст.22 ч.3 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися: військовозобов'язані та резервісти, які приписані до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, - на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях. У разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов'язаний з'явитися у зазначені у ній місце та строк.
Згідно ч.10 ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані: прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів.
Відповідно п.41 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого Постановою КМУ №560 від 16.05.2024, належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов'язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є: 2) у разі надсилання повістки засобами поштового зв'язку: день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки підчас уточнення своїх облікових даних; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.
З аналізу вищенаведених положень чинного законодавства суд дійшов висновку про те, що ототожнення суб'єктом владних повноважень передбаченого Законом № 3543-ХІІ «отримання повістки» з передбаченим Порядком «належним підтвердженням оповіщення про виклик», у випадку повернення повістки ТЦК з відміткою про відсутність адресата, є неправильним, оскільки військовозобов'язаний не може з'явитися за повісткою, змісту якої він не бачив, що виключає наявність протиправного умислу позивача. За таких обставин, коли повістка ТЦК повертається відправнику з підстав відсутності адресата, слід з'ясовувати всі обставини, через які вручення повістки не відбулося, та в залежності від них вирішувати питання про наявність складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 210-1 КУпАП.
Натомість у цій справі, відповідач застосував формальний підхід до цього питання. З наявних матеріалів справи вбачається, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.210-1 ч.3 КУпАП, відповідачем не доведена, оскільки відсутні будь-які докази того, що останній був належним чином оповіщений про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Позивач як військовозобов'язаний надав всі свої облікові дані до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Згідно даних Тимчасового посвідчення військовозобов'язаного № НОМЕР_1 ОСОБА_1 перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_4 з 20.04.2023, військове звання: солдат, склад: рядовий, ВОС: НОМЕР_2 , 20.04.2023 пройшов ВЛК та визнаний обмежено придатним до військової служби пр.№61 ст.15б ІІ Нак МОУ, зарахований у запас, підлягає повторному медичному огляду 20.04.2028.
Окрім того, згідно протоколу про адміністративне правопорушення №Т/25/20 від 07.01.2025 встановлено, що ОСОБА_1 18.10.2024 особисто прибув до ІНФОРМАЦІЯ_4 і йому не було повідомлено, що йому необхідно прибути за повісткою саме 20.10.2024.
Відповідно до вимог ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з ст. 77 ч.1 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Так, суб'єктивна сторона адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 210 - 1 ч.3 КУпАП, характеризується наявністю вини у формі прямого чи непрямого умислу та настає лише за умови, що особа усвідомлювала протиправний характер своїх дій і мала прямий умисел, спрямований на ухилення від явки. Вчинення цього діяння через необережність виключає притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Відповідно до ст.10 КУпАП адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.
Тобто ОСОБА_1 мав знати, що його викликають до ІНФОРМАЦІЯ_4 , однак свідомо не з'явився, при цьому обов'язок довести вказану обставину в силу ст. 77 КАС України покладається на відповідача.
Разом з тим, із матеріалів справи вбачається, що повістка, яка була направлена позивачу, повернулася до відповідача із відміткою про відсутність адресата за вказаною адресою (місцем проживання), а тому на переконання суду, відповідачем не доведено, що останньому було відомо про необхідність з'явитися на виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у зазначеній у повістці місце та строк. Отже, умисел ОСОБА_1 на вчинення адміністративного правопорушення не доведений «поза розумним сумнівом».
Окрім того, на відсутність умислу позивача щодо неявки за викликом до ІНФОРМАЦІЯ_4 свідчить і те, що ОСОБА_1 уточнив військово-облікові дані вчасно та мав відстрочку так як здійснює догляд за своїм братом, який є інвалідом ІІ групи, а також згідно даних Тимчасового посвідчення військовозобов'язаного № НОМЕР_1 , перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_4 з 20.04.2023, військове звання: солдат, склад: рядовий, ВОС: 956647А, 20.04.2023 пройшов ВЛК та визнаний обмежено придатним до військової служби, підлягає повторному медичному огляду 20.04.2028.
З урахуванням викладеного, а також шляхом співставлення зібраних по справі доказів, з врахуванням встановленого КАС України обов'язку доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідачем, суд прийшов до висновку про недоведеність вини позивача у вчиненні адміністративного правопорушення. При цьому суд керується положеннями ч. 3 ст.62 Конституції України, відповідно до якої обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами (фото або відеозаписом правопорушення).
Однак представником ІНФОРМАЦІЯ_2 не подано до суду жодних доказів, щодо виклику за повісткою та неявки ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Крім того, положеннями ст. 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Враховуючи викладене та приймаючи до уваги встановлені обставини, а також те, що правомірність прийнятого рішення відповідачем не доведено, суд доходить висновку про задоволення позову, визнання протиправною і скасування оскаржуваної постанови та закриття справи про адміністративне правопорушення.
Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною.
У адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову ( ст. 71 ч.2 КАС України).
Тож, обов'язок доказування в адміністративному судочинстві визначений статтею 71 КАС України розподіляється таким чином, що позивач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує позовні вимоги, тобто підставу позову, а відповідач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує заперечення проти позову.
Аналогічна правова позиція викладена Верховим Судом у постанові від 14 березня 2018 року у справі № 760/2846/17.
На переконання суду, позовні вимоги позивача є обґрунтованими та доведеними належним чином. У свою чергу відповідач своїм правом подати відзив на позов не скористався, жодних доказів, заяв чи клопотань до суду не надсилав.
Відповідно до ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь.
За загальним правилом судочинства в справах про адміністративні правопорушення, суд може брати до уваги лише ті докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у провадженні, та інших обставин, які мають значення для провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.
Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.
Європейський суд неодноразово наголошував, що судочинство у національних судах повинно здійснюватись «згідно із законом».
У п. 44 рішення по справі «Корнєв та Карпенко проти України» від 30 вересня 2010 року Суд наголосив, що суди повинні забезпечувати дотримання матеріальних та процесуальних норм.
Для притягнення особи до адміністративної відповідальності, необхідно довести наявність в її діях (бездіяльності) складу та події адміністративного правопорушення.
Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання.
Отже, в силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. За таких обставин, факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ст. 210-1 ч.3 КУпАП, на переконання суду, є недоведеним.
На переконання суду, встановлені в ході розгляду справи обставини, у своїй сукупності свідчать про необґрунтованість та незаконність оскаржуваної постанови.
Відповідно до ст. 286 ч.3 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Верховний Суд у постанові від 27.06.2019р. зазначив, що висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення. Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.
Оскільки відповідач, не подав відзив на позов, в тому числі й докази на підтвердження законності та обґрунтованості оскаржуваної постанови, тому суд доходить висновку, що при винесенні спірної постанови винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 полковником ОСОБА_2 від 21.01.2025 № Т/25/20 неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, прийнята відповідачем не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, основана на припущеннях і в порушення прав позивача, чим порушено норми процесуального права, тому є протиправною та відповідно підлягає скасуванню.
Таким чином, з урахуванням вищезазначеного, наявні правові підстави для задоволення позовних вимог та скасування постанови начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 полковника ОСОБА_3 від 21.01.2025 про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення за ст.210-1 ч.3 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 17000 гривень, провадження у справі про адміністративне правопорушення - закрити.
Відповідно до ст. 139 ч.1 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, який є суб'єктом владних повноважень слід стягнути судовий збір у розмірі 484,40 грн.
Разом з тим, позивач в своєму позові просить стягнути з відповідача судові витрати за надання правової допомоги в розмірі 8000 грн.
Відповідно до ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Відповідно до ст.134 ч.4 КАС України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При цьому в разі вирішенні питання про відшкодування позивачам витрат на професійну правничу допомогу адвоката слід враховувати положення ст.139 КАС України, якою врегульовано правила розподілу судових витрат, до яких окрім інших віднесено й витрати на професійну правничу допомогу.
Законом Україні «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги (ст. 30 вказаного Закону).
Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним судом (ВС/КАС) у справі № 640/18402/19 від 28.12.2020, у разі встановлення адвокатом та клієнтом фіксованого розміру гонорару детальний опис робіт, виконаних під час надання правової допомоги не потрібен.
На підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу надано такі докази, а саме: копію договору про надання правової (правничої) допомоги в адміністративній справі від 12.02.2025, укладений між позивачем та адвокатом Кравець В.А., а також копію квитанції до прибуткового касового ордеру від 12.02.2025 на суму 8000 грн.
При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст.41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, а також у постанові Верховного Суду від 21.01.2021 року по справі № 280/2635/20.
Дослідивши надані представником позивача документи, суд враховує ту обставину, що справа не є складною,суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, а спірні правовідносини не є новими у судовій практиці. Отже, підготовка до вказаної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, а також не потребувала значних витрат часу та коштів, які заявлені позивачем, як витрати на правову допомогу, про що свідчать зміст та обсяг позовної заяви.
Таким чином, суд вважає заявлені витрати неспівмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг, тому, враховуючи критерії необхідності та доцільності понесених витрат, обсяг наданих послуг, суд дійшов висновку про можливість відшкодування за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу в сумі 3000 грн.
Так як позивачу постанова №Т/25/20 від 21.01.2025 про адміністративне правопорушення на місці не вручалась, про неї позивач дізнався лише 12.02.2025 поштовим відправленням, а отже він не міг на протязі 10 днів після винесення оскаржуваної постанови, оскаржити дану постанову, то суд вважає, що позивач пропустив строк звернення до суду про скасування постанови з поважних причин, а тому він підлягає поновленню.
На підставі викладеного, керуючись ст. 210-1, ст. ст. 245, 251, 268, 280 КУпАП, ст. ст. 2, 9, 72, 76-79, 90, 241-246, 286, 293, 295 КАС України, Законом України «Про оборону України», Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу», суд, -
Визнати причину пропуску звернення ОСОБА_1 до суду поважною і поновити строк звернення.
Позов ОСОБА_1 , представника позивача - адвоката Кравець Віти Анатоліївни до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення задовольнити.
Постанову №Т/25/20 від 21.01.2025 винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 полковником ОСОБА_3 про накладання адміністративного стягнення на ОСОБА_1 за ст.210-1 ч.3 КУпАП - скасувати;
Провадження по адміністративній справі у відношенні ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 210-1 ч.3 КУпАП - закрити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 , жителя АДРЕСА_1 - 484,40 грн. судового збору.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 , жителя АДРЕСА_1 - 3000 (три тисячі) гривень за надання правової допомоги.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом десяти днів безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду .
Суддя: